Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/10890/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Корпоративних відносин; пов’язані з правами на акції, частку у статутному капіталі.
Надіслано для оприлюднення: 12.04.2021. Зареєстровано: 12.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 13.04.2021.
Дата набрання законної сили: 08.04.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		08 квітня 2021 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  910/10890/19 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Мамалуй О.О.
		 
		за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
		 
		розглянувши матеріали касаційних скарг Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"
		 
		на ухвалу Господарського суду міста Києва
		(суддя - Паламар П.І.)
		від 20.10.2020
		та постанову Північного апеляційного господарського суду
		(головуючий суддя - Хрипун О.О.; судді: Чорногуз М.Г., Агрикова О.В.)
		від 25.01.2021
		у справі №910/10890/19 
		за позовом Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України
		до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"
		про стягнення пені за несвоєчасно сплачені дивіденди в розмірі 1506487342,30 грн
		 
		за участю представників учасників справи:
		позивача - Лісовенко О.О.;
		відповідача - Перепелиця О.В.; 
		прокурора - Шелест М.В.;
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		1. Короткий зміст позовних вимог
		 
		Заступник Генерального прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення на підставі абзацу 7 частини 5 статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" 1  506  487   342, 30 грн пені за несвоєчасно сплачені дивіденди.
		 
		2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		2.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва на підставі пункту 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України залишено без розгляду позов заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України.
		 
		2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2021 ухвалу Господарського суду міста Києва залишено без змін.
		 
		2.3. Рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовані тим, що оскільки заступник Генерального прокурора неправильно визначив державний орган, у спірних правовідносинах, то підстави для такого представництва прокурором інтересів держави відсутні.
		 
		3. Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		 
		3.1. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2021 та ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2020, Заступник Генерального прокурора подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні апеляційної скарги Офісу Генерального прокурора та оскаржувану ухвалу суду першої інстанції про залишення без розгляду позовної заяви заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення пені за несвоєчасно сплачені дивіденди в розмірі 1 506 487 342, 30 грн і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		 
		Узагальнені доводи касаційної скарги:
		 
		-суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зокрема, статтю 131-1 Конституції України, статтю 23 Закону України "Про прокуратуру", Законів України "Про управління об`єктами державної власності", "Про Кабінет Міністрів України", та порушили норми процесуального права, а саме: статтю 53, пункт 1 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України;
		 
		-Кабінет Міністрів України як орган, якому належить функція контролю за центральними органами виконавчої влади та державних господарських об`єднань, підприємств, установ та організацій, які ним створені, є належним позивачем у спірних відносинах, а його бездіяльність призвела до необхідності захисту інтересів держави саме прокурором. 
		 
		3.2. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2021 та ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2020, Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та закрити провадження у справі на підставі пункту 5 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України, пункту 1 частини 1 статті 313 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме: статті 8, 13, 41 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтю 30 Закону України "Про акціонерні товариства", абзаци 6, 7 частини 5 статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності"; порушили норми процесуального права, зокрема, статтю 11, пункт 2 частини 1 статті 226, пункт 2 частини 1 статті 231,частини 1, 5 статті 236, пункт 2 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Скаржник зазначає, що в цій справі предмет спору відсутній, оскільки права на стягнення пені за несвоєчасну сплату дивідендів на підставі абзацу 7 частини 5 статті 11 Закону України "Про управляння об`єктами державної власності" не має ні АТ "НАК "Нафтогаз України", ні будь-який з органів державної влади, а вказані норми матеріального права не відповідають статті 13 та 41 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		 
		Також Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" зазначає про те, що ні до позовної заяви, ні до апеляційної скарги не були додані копії службових посвідчень прокурорів, що підписали відповідні процесуальні документи, у зв`язку з чим в матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували наявність у відповідних осіб повноваження діяти як прокурори. 
		 
		3.3. У відзиві на касаційну скаргу Заступника Генерального прокурора Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" просило відмовити в її задоволенні, оскільки в касаційній скарзі прокурор не навів доводів про порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
		 
		3.4. У відзиві на касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" Заступник Генерального прокурора просив залишити її без задоволення. 
		 
		4. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд
		 
		4.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		 
		4.2. Предметом касаційного оскарження є ухвала суду першої інстанції, залишена без змін постановою суду апеляційної інстанції, про залишення без розгляду позову заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України на підставі статті 226 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		4.3. Предметом позову, заявленого прокурором в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, є матеріально-правова вимога про сплату неустойки (пені) за несвоєчасну сплачену суму дивідендів за період 2011-2013 років.
		 
		Тобто, як правильно встановив суд першої інстанції, прокурором фактично заявлено позов про захист корпоративних прав держави у статутному фонді відповідача.
		 
		Суд першої інстанції, залишаючи без розгляду позов заступника Генерального прокурора в інтересах Кабінету Міністрів України, виходив з такого.
		 
		Відповідач - Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" є господарським товариством, більше 50% акцій якого передано у статутний фонд господарського товариства, що належить державі (ПАТ "Національна АК "Нафтогаз України"). 
		 
		Право вимоги сплати дивідендів належить відповідному учаснику (акціонеру). Останній як учасник корпоративних відносин набуває суб`єктивного права вимагати відновлення своїх прав у разі їх порушення, а також притягнення до відповідальності порушника, у т.ч. шляхом стягнення з того неустойки, якою забезпечувалося виконання порушеного зобов`язання.
		 
		Та обставина, що в силу вимог Закону України "Про управління об`єктами державної власності" сплату дивідендів та неустойки, передбачено здійснювати господарським товариством безпосередньо до Державного бюджету України, не змінює характеру правовідносин як корпоративних та відповідного обсягу прав учасників такого товариства.
		 
		Це ж саме стосується і неустойки, нарахування якої хоч і передбачено здійснювати державним органом, проте права вимагати її сплати учасник господарського товариства не позбавляється.
		 
		Зазначене узгоджується також з положеннями п. 8.9. Порядку формування та реалізації дивідендної політики держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 12 травня 2007 року, згідно з яким саме на суб`єкта управління покладено обов`язок забезпечувати контроль за сплатою господарським товариством нарахованої пені.
		 
		З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що Кабінету Міністрів України, якого прокурором визначено позивачем за даним позовом, такі суб`єктивні права не належать. Тому правом самостійного звернення в суд, як про це стверджує прокурор, такий орган держави не наділений.
		 
		Така владна функція в установленому порядку передана Приватному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" як акціонеру відповідача.
		 
		При цьому судом враховано, що згідно зі статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній.
		 
		Відповідно до рішення Конституційного суду України від 8 квітня 1999 р. № 3-рп/99 прокурори та їх заступники подають до господарського суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ, організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності.
		 
		Оскільки, як встановив суд першої інстанції, у відносинах, що виникли, заступник Генерального прокурора неправильно визначив державний орган, а тому підстави для такого представництва прокурором інтересів держави відсутні, у зв`язку з чим на підставі п. 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України позов залишено без розгляду.
		 
		4.4. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, погодився з його висновками про те, що повноваженнями самостійного звернення в суд з зазначеним позовом в інтересах держави, як про це стверджує прокурор, Кабінет Міністрів України не наділений, оскільки в нього відсутні повноваження суб`єкта управління об`єктами державної власності щодо нарахування та сплати господарськими товариствами пені, нарахованої на суму несвоєчасно сплачених дивідендів, контролю за сплатою господарським товариством нарахованої пені та її надходженням до державного бюджету.
		 
		4.5. Відповідно до частини 1 статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
		 
		Корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами (пункт 8 частини1 статті 2 Закону України "Про акціонерні товариства").
		 
		Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).
		 
		Частиною 1 статті 25 Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено, що кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на отримання дивідендів.
		 
		Закон України "Про управління об`єктами державної власності" відповідно до Конституції України визначає правові основи управління об`єктами державної власності, зокрема корпоративними правами, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій (далі - корпоративні права держави).
		 
		Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" об`єктами управління державної власності є, зокрема, корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій (далі - корпоративні права держави).
		 
		Статтею 4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" визначено, що суб`єктами управління об`єктами державної власності можуть бути: Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об`єктами державної власності; міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління); державні господарські об`єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі - господарські структури), державне підприємство, установа, організація або господарське товариство, 100 відсотків акцій (часток) якого належить державі або іншому господарському товариству, 100 відсотків акцій (часток) якого належать державі.
		 
		Абзацами 6, 7 частини 5 статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" передбачено, що господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави в яких становить 100 відсотків, сплачують дивіденди безпосередньо до Державного бюджету України у строк не пізніше 1 липня року, що настає за звітним, у розмірі базових нормативів відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, але не менше 30 відсотків, пропорційно розміру державної частки (акцій) у статутних капіталах господарських товариств, акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій. 
		 
		На суму дивідендів на державну частку, несвоєчасно сплачених господарським товариством, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, та господарським товариством, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких знаходяться у статутному капіталі господарського товариства, частка держави якого становить 100 відсотків, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об`єктами державної власності, нараховується пеня, яка сплачується до загального фонду Державного бюджету України з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України від суми недоплати, розрахованої за кожний день прострочення платежу, починаючи з наступного дня після настання строку платежу і по день сплати включно.
		 
		З врахуванням викладеного, виходячи зі змісту положення статей 3, 4, 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", статті 116 Цивільного кодексу України, статті 25 Закону України "Про акціонерні товариства", колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що повноваженнями суб`єкта управління об`єктами державної власності у спірних правовідносинах наділене Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" як акціонер Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", а не Кабінет Міністрів України.
		 
		4.6. Відповідно до положень статті 53 Господарського процесуального кодексу України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах. 
		 
		У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
		 
		Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. 
		 
		У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
		 
		Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec(2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.
		 
		Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі "Менчинська проти Росії" (Menchinskaya v. Russia, заява № 42454/02, § 35)).
		 
		Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
		 
		Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
		 
		Системне тлумачення частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
		 
		Тобто, відповідно до частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
		 
		Суд у справах за позовом прокурора в інтересах держави повинен вирішити питання чи є позивач (особа, в інтересах якої поданий прокурором позов) тією заінтересованою особою, про яку йдеться в частині 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, розглядаючи справу по суті. При вирішенні такого питання суд повинен виходити з характеру спірних правовідносин та оцінки конкретних фактичних обставин справи.
		 
		Оскільки повноваження органів влади, зокрема й щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень у компетентного органу здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
		 
		На підставі частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів врахувала такі правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц та від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
		 
		З огляду на викладене, оскільки виходячи зі змісту положень статей 3, 4, 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", статті 116 Цивільного кодексу України, статті 25 Закону України "Про акціонерні товариства", Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями суб`єкта управління об`єктами державної власності у спірних правовідносинах, тобто у нього відсутні повноваження здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, то суди попередніх інстанцій, з урахуванням вимог статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру", дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для залишення позову прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України без розгляду на підставі пункту 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		З огляду на викладене, доводи касаційної скарги прокурора про порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права колегією суддів відхиляються як необґрунтовані.
		 
		4.7. Щодо доводів касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про наявність правових підстав для закриття провадження у справі, то колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав, що такі доводи товариства щодо відсутності предмета спору зводяться до оцінки обґрунтованості позову, а саме заперечення права на стягнення пені за несвоєчасну сплату дивідендів на підставі абзацу 7 частини 5 статті 11 Закону України "Про управляння об`єктами державної власності" з посиланням на невідповідність, на думку відповідача, вказаних норм матеріального права статтям 13 та 41 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка може бути дана лише після відкриття провадження у справі та розгляду справи по суті.
		 
		При цьому ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не перевіряли обґрунтованість позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, не вирішували питання яку правову норму належить застосувати до спірних правовідносин, а лише врахували, що матеріально-правовою підставою позову прокурором зазначено абзац 7 частини 5 статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності".
		 
		Доводи касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про те, що ні до позовної заяви, ні до апеляційної скарги не були додані копії службових посвідчень прокурорів, що підписали відповідні процесуальні документи, у зв`язку з чим в матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували наявність у відповідних осіб повноваження діяти як прокурори, колегією суддів відхиляються, оскільки відповідно до частин 4 та 5 статті 6 Закону України "Про прокуратуру" інформація про діяльність прокуратури оприлюднюється в загальнодержавних та місцевих друкованих засобах масової інформації і на офіційних веб-сайтах органів прокуратури.
		 
		5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		5.1. Згідно з частиною 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		5.2. Виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, а також враховуючи доводи та вимоги касаційних скарг, колегія суддів вважає відсутніми правові підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, які були постановлені з правильним застосуванням норм матеріального та дотриманням норм процесуального права.
		 
		6. Судові витрати
		 
		6.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційні скарги без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржників.
		 
		Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд 
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		1.Касаційні скарги Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.10.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2021 у справі №    910/10890/19 - без змін.
		 
		2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.
		 
		 
		 
		Головуючий                                                                                                     В. Студенець
		 
		 
		Судді                                                                                                                 О. Баранець
		 
		 
		                                                                                                                          О. Мамалуй

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...