Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/19696/17 : Окремі процесуальні питання; Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 14.04.2021.
Дата набрання законної сили: 08.04.2021
Номер судового провадження: 61-2624ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		08 квітня 2021 року
		м. Київ
		справа № 640/19696/17
		провадження № 61-2624св20
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 ,третя особа - ОСОБА_5 ,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Кругової С. С., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,
		ВСТАНОВИВ:
		Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон України № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом 
		до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_5 , про стягнення суми.
		Позовна заява мотивована тим, що у березні 2013 року між ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 , який діяв від себе особисто та від імені відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 за довіреностями, посвідченими приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Салигою Н. А. (далі - приватний нотаріус Харківського МНО) 
		01 березня 2013 року,укладений попередній договір про зобов`язання укласти у строк до 01 березня 2014 року договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , за ціною, визначеною сторонами 280 000 грн, яка еквівалентна 35 000 доларам США.
		З метою забезпечення зобов`язань за вказаним договором ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_2 завдаток у сумі 280 000 грн, що в еквіваленті становить 35 000 доларів США.
		Також 12 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 , який діяв від себе особисто 
		та від імені відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 за довіреностями, посвідченими приватним нотаріусом Харківського МНО Слоневською Д. В. 11 лютого 
		2014 року, укладений договір про зміну умов попереднього договору 
		від 04 березня 2013, в якому визначено зобов`язання у майбутньому, 
		в строк до 11 лютого 2017 року укласти договір купівлі-продажу квартири (основний договір) у встановленій законом формі та на умовах, визначених цим договором.
		У липні 2016 року за півроку до визначеної дати укладення договору 
		із ОСОБА_1 , відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 
		за договором купівлі-продажу продали ОСОБА_5 квартиру 
		АДРЕСА_1 .
		Посилаючись на те, що відповідачі порушили свої зобов`язання за попереднім договором від 04 березня 2013 року, ОСОБА_1 просив суд стягнути солідарно з  ОСОБА_2 , 
		ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , 
		ОСОБА_4 на свою користь 1 899 500,40 грн, що еквівалентно 
		70 000 доларів США.
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
		Заочним рішення Київського районного суду міста Харкова від 17 квітня 2018 року (у складі судді Нев`ядомського Д. В.) позов ОСОБА_1 задоволено.
		Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , 
		ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , 
		ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 сплачений ним завдаток у подвійному розмірі в сумі 70 000 доларів США, що в гривневому еквіваленті, за офіціальним курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 17 квітня 2018 року складає 1 826 251 грн.
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що внаслідок істотного порушення та неналежного виконання умов попереднього договору 
		купівлі-продажу, укладеного між сторонами щодо укладення договору купівлі-продажу квартири, позивач не реалізував своє право укласти договір купівлі-продажу квартири, оскільки укладення основного договору купівлі-продажу не відбулось, а тому відповідачі повинні повернути позивачу сплачений ним завдаток у подвійному розмірі.
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		Постановою Харківського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року заочне рішення Київського районного суду міста Харкова від 17 квітня 2018 року змінено.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь  ОСОБА_1 суму у розмірі 943 743,08 грн.
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, оскільки договір купівлі-продажу квартири, який за своєю формою та змістом відповідав би вимогам закону, між сторонами у справі укладено не було, а сторони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, то сплачені в рахунок виконання договору позивачу кошти у розмірі 280 000 грн, що еквівалентні на момент укладення попереднього договору складає 35 000 доларів США, 
		є авансом і повинні бути повернуті в тому розмірі, в якому вони передавалися.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У касаційні скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі заочне рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд помилково вказав, що обов`язок повернення коштів на підставі пункту 6 попереднього договору покладений лише на ОСОБА_2 . 
		Проте, не звернув увагу на те, що стороною вказаного договору був не лише ОСОБА_2 , а й ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , яких позивач представляв за довіреностями, тому гроші за договором передавалися не особисто ОСОБА_2 , а всім співвласникам квартири, що була предметом договору. За таких обставин, враховуючи що сторонами попереднього договору від 04 березня 2013 року є усі відповідачі ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 ), які виступають у зобов`язанні, як солідарні боржники, то й повернення (стягнення) суми отриманого ними спільно від ОСОБА_1 авансу має відбуватися із усіх цих осіб солідарно.
		Доводи інших учасників справи
		Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Судами встановлено, що 04 березня 2013 року між ОСОБА_1 
		та ОСОБА_2 , який діяв від себе особисто та від імені ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 за довіреностями, укладений попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО Салигою Н. А.
		Відповідно до пункту 1 попереднього договору від 04 березня 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зобов`язалися у майбутньому, в строк до 01 березня 2014 року укласти договір купівлі-продажу квартири (основний договір) у встановленій законом формі та на умовах, визначених цим договором.
		Згідно з пунктом 2.2. попереднього договору від 04 березня 2013 року предметом основного договору є квартира АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3 , 
		ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Харківською квартирно-експлуатаційною частиною району, 04 травня 1998 року, згідно з розпорядженням від 04 травня 1998 року 
		№ 1493, зареєстрованого у Державному підприємстві «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 13 травня 1998 року.
		Пунктом 2.4. попереднього договору від 04 березня 2013 року передбачено, що ціна продажу квартири визначається сторонами у розмірі суми 
		у гривнях, що на час укладення основного договору буде 280 000 грн, 
		що на момент укладення договору є еквівалентом суми 35 000 доларів США.
		Відповідно до пункту 2.5. попереднього договору від 04 березня 2013 року 
		в забезпечення виконання вищезазначених обов`язків ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_2 завдаток в сумі 280 000 грн, що на момент укладення договору є еквівалентом суми 35 000 доларів США.
		Згідно з пунктами 4, 5 попереднього договору від 04 березня 2013 року одностороння відмова від виконання зобов`язань за цим договором не допускається. У разі, якщо одна сторона ухиляється виконання зобов`язань за цим договором (тобто ухиляється від укладення основного договору) інша сторона вправі звернутися до суду з вимогою про примушення укласти договір, на умовах визначених цим договором, або повернути завдаток у подвійному розмірі.
		12 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який діяв від себе особисто та від імені 
		ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , 
		ОСОБА_4 за довіреностями, укладений договір про зміну умов попереднього договору від 04 березня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО Салигою Н. А.
		За умовами цього договору пункт 1 попереднього договору викладено 
		у наступній редакції: «Ми, ОСОБА_2 та 
		ОСОБА_1 зобов`язуємося у майбутньому, в строк до 11 лютого 
		2017 року, укласти договір купівлі-продажу квартири (основний договір) 
		у встановленій законом формі та на умовах, визначених цим договором. Інші умови попереднього договору були залишені без змін».
		Відповідно до інформаційної довідки від 04 липня 2017 року спірна квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-прождажу.
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України № 460-IX) провадження 
		в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
		Частинами першою і другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог 
		і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Частиною першою статті 5 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		Частиною першою статті 546 ЦК України визначено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
		Відповідно до частин першої, третьої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
		Попередній договір є одним з різновидів цивільних договорів, а тому йому властиві всі родові ознаки договорів. Так, попередній договір вважається укладеним з моменту, коли сторони досягли угоди з усіх істотних умов договору. При цьому, для попереднього договору, наряду з іншими його умовами повинні бути визначені ті, які є суттєвими для основного договору.
		Тобто, у попередньому договорі, крім основного зобов`зання, може бути передбачена відповідальність сторін з того, чи іншого питання, зокрема за неналежне виконання зобов`язання у виді штрафних санкцій.
		Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
		Ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання.
		На відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов`язання.
		Правила статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.
		Внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише у разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу.
		Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що між сторонами був укладений і нотаріально посвідчений попередній договір купівлі-продажу квартири. У рахунок оплати вартості спірної квартири позивач ОСОБА_1 передав відповідачу ОСОБА_2 280 000 грн, що еквівалентно 35 000 доларів США за офіційним курсом НБУ на день укладення цього договору.
		Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, апеляційний суд установив, що сторони зобов`язалися укласти основний договір у строк до 11 лютого 2017 року, однак договір купівлі-продажу нерухомого майна між сторонами у справі не було укладено, внаслідок чого передані позивачем грошові кошти є авансом, а оскільки чинним законодавством не передбачено залишення авансу у сторони попереднього договору на випадок неукладення основного договору, то ці кошти підлягають поверненню позивачу в тому розмірі, в якому вони передавалися.
		Враховуючи вищевказані обставини, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що грошові кошти, передані відповідачу ОСОБА_2 , є авансом, та підлягають поверненню позивачу відповідачем.
		Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12, 
		а також правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 (провадження 
		№ 61-22682св1 та від 13 січня 2021 року у справі № 686/6823/14-ц (провадження № 61-6475св20).
		Відповідно до статті 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.
		Згідно з частинами першою, другою статті 533 ЦК грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
		За загальним правилом, при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, 
		що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці 
		України - гривні. У разі пред`явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим НБУ на день ухвалення рішення.
		У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
		Таким чином, оскільки позивач передав відповідачу аванс у розмірі 
		280 000 грн, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 533 ЦК України, оскільки грошове зобов`язання відповідача триває, офіційний курс гривні до долара США змінився, сума боргу станом на день ухвалення рішення апеляційного суду (17 квітня 2018 року), еквівалентна 35 000 доларів США, становила 943 743,08 грн.
		Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд помилково вказав, 
		що обов`язок повернення коштів на підставі пункту 6 попереднього договору покладений лише на ОСОБА_2 , 
		є безпідставними з огляду на наступне.
		Пунктом 6 попереднього договору від 04 березня 2013 року не передбачено повернення грошової суми у вигляді завдатку всіма відповідачами, а лише одним  ОСОБА_2 в сумі 35 000 доларів США, та не в подвійному розмірі 70 000 доларів США, так як умовами договору та нормами чинного законодавства не передбачено у даних правовідносинах подвійного стягнення.
		Верховний Суд зауважує, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. 
		Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, що відповідає висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 
		2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18). Таким чином, переглядаючи законність та обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції, діючи у межах повноважень, визначених статтею 400 України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги), не вправі здійснювати переоцінку доказів.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
		Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. 
		Постанова суду апеляційної інстанції є достатньо мотивованою та такою, що відповідає нормам закону.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
		Щодо судових витрат
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Постанову Харківського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною 
		і оскарженню не підлягає.
		Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...