Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 402/1185/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 14.04.2021.
Дата набрання законної сили: 08.04.2021
Номер судового провадження: 61-14877ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		08 квітня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 402/1185/15-ц
		провадження № 61-14877св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
		 
		учасники справи: 
		позивач -Акціонерне товариство «ВТБ Банк» (відповідач за зустрічним позовом),
		відповідачі: ОСОБА_1 (позивач за зустрічним позовом), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		 
		провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Усатенка В`ячеслава Юрійовича на рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 30 травня 2016 року у складі судді Ясінського Л. Ю. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 02 липня 2019 року у складі колегії суддів: Карпенка О. Л., Голованя А. М., Мурашка С. І., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
		 
		У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» (далі - ПАТ «ВТБ Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 03 червня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк» (далі - ВАТ «ВТБ Банк»), правонаступником якого є ПАТ «ВТБ Банк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 49Г03-08, за яким позичальнику надано кредит в розмірі 149 500 доларів США на придбання двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 14 % річних, строком на 20 років до 2028 року, із встановленим графіком платежів щомісячно з 01 по 08 число в сумі по 622,92 доларів США. В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 03 червня 2008 року між банком та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 15Г10-08. Крім того, зобов`язання ОСОБА_1 перед банком також було забезпечено іпотекою двокімнатної квартири АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 не виконувала умови кредитного договору, у зв`язку з чим станом на 20 серпня 2015 року в неї утворилася заборгованість в розмірі 76 952,29 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України становить 1 698 042,57 грн. Враховуючи викладене, ПАТ «ВТБ Банк» просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь вищевказану заборгованість та понесені судові витрати. 
		 
		Не погоджуючись з пред`явленими позовними вимогами, 20 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до Акціонерного товариства «ВТБ Банк» (далі - АТ «ВТБ Банк»), правонаступника ПАТ «ВТБ Банк», про визнання кредитного договору від 03 серпня 2008 року № 49Г03-08 удаваним в частині надання кредиту в доларах США, посилаючись на те, що кредит видавався банком в національній валюті України - гривнях, а не у валюті договору - доларах США.
		 
		Рішенням Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 30 травня 2016 року первісний позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «ВТБ Банк» заборгованість за кредитним договором від 03 серпня 2008 року № 49Г03-08 в розмірі 76 952,29 доларів США, що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим Національним банком України станом на 20 серпня 2015 року, становило 1 698 042,57 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «ВТБ Банк» судовий збір в розмірі по 1 218 грн з кожного. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.
		 
		Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з порушенням ОСОБА_1 умов виконання кредитного договору від 03 серпня 2008 року № 49Г03-08, банк відповідно до вимог статті 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) має право вимагати дострокового повернення суми кредиту, що залишилася та сплати процентів, встановлених договором. Відмовляючи в задоволені зустрічного позову, місцевий суд послався на те, що сторони узгодили всі істотні умови договору, позивач виконав його повністю, а відповідач - частково, тому відсутні підстави вважати кредитний договір удаваним.
		 
		Постановою Кропивницького апеляційного суду від 02 липня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Усатенко В. Ю. задоволено частково. Рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 30 травня 2016 року в частині задоволення первісного позову ПАТ «ВТБ Банк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні первісного позову в цій частині відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позов банку до позичальника доведено й обґрунтовано належним чином, тому існують правові підстави для стягнення з  ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання нею взятих на себе зобов`язань. Разом з тим місцевий суд залишив поза увагою те, що порука ОСОБА_2 та ОСОБА_3 припинилася внаслідок спливу передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку. Погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову, апеляційний суд виходив з того, що за відсутності доказів наявності умислу обох сторін кредитного договору на приховування правочину позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання його удаваним є безпідставними.
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
		 
		У серпні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Усатенко В. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 30 травня 2016 року в повному обсязі, а постанову Кропивницького апеляційного суду від 02 липня 2019 року - в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову банку і відмову в задоволенні зустрічного позову, ухвалити нове рішення, яким задовольнити зустрічний позов та відмовити в задоволенні первісного.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що укладений між банком та ОСОБА_1 кредитний договір є удаваним правочином, оскільки кредитні кошти були надані позичальнику у гривні, квартира була придбана за національну валюту - гривню, погашення кредиту приймалося банком також лише у гривні. Згідно з висновком експерта від 21 березня 2018 року № 5120/17-45 виконання договірних зобов`язань між сторонами здійснюється у гривні за сумою кредиту, який визначений банком станом на 03 червня 2008 року в доларовому еквіваленті в сумі 149 500 доларів США, тобто повернення кредиту має відбуватися у гривні, а не в доларах, як наполягає банк. Заявляючи клопотання про застосовування позовної давності, банк визнав цим обґрунтованість зустрічного позову та факт порушення умов кредитного договору щодо видачі кредиту не в доларах США, а у гривні. Суди не врахували, що борг за кредитним договором у відповідачів відсутній, що підтверджується зокрема висновком експерта від 29 березня 2019 року № 2606/2607/18-27/1269/1270/19-27, проте апеляційний суд безпідставно не прийняв до уваги вказаний висновок. Судами не наведено жодних доказів, які підтверджують невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору, не встановлено, за який період утворилася заборгованість. В оскаржуваних судових рішеннях зазначено, що сума боргу становить 76 952,29 доларів США, проте не обґрунтовано вказаний розмір та складові боргу, не наведено доказів, які підтверджують такий розмір. Вимоги позивача про стягнення боргу у валюті договору та одночасно в національній валюті суперечать нормам законодавства.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Ульяновського районного суду Кіровоградської області. 
		 
		18 лютого 2020 року справа № 402/1185/15-ц надійшла до Верховного Суду.
		 
		Позиція Верховного Суду.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. 
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
		 
		За змістом касаційної скарги постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позову АТ «ВТБ Банк» до поручителів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором не оскаржується, а тому в силу положень вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядається.
		 
		Судами встановлено, що 03 червня 2008 року між ВАТ «ВТБ Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВТБ Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 49Г03-08, за яким позичальнику надано кредит в сумі 149 500 доларів США на придбання двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 14 % річних, строком 20 років до 02 червня 2028 року, із встановленим графіком платежів щомісячно з 01 по 08 число в сумі по 622,92 доларів США, починаючи з липня 2008 року.
		 
		У пункті 4.4 кредитного договору сторони передбачили, що позичальник зобов`язаний повністю повернути кредит та сплатити нараховані проценти незалежно від настання строку виконання зобов`язання у випадках, зокрема порушення позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, в тому числі несплати процентів за користування кредитом (неналежної сплати).
		 
		В забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором 03 червня 2008 року між ВАТ «ВТБ Банк» та відповідачами ОСОБА_2 і ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 15Г10-08.
		 
		Згідно з наданим ПАТ «ВТБ Банк» розрахунком станом на 20 серпня 2015 року в ОСОБА_1 утворилася заборгованість перед банком в розмірі 76 952,29 доларів США, що еквівалентно 1 698 042,57 грн, з яких: 63 724,75 доларів США - тіло кредиту, 4 006,24 доларів США - прострочене тіло кредиту, 523,66 доларів США - 30 % річних, 7 363,35 доларів США - проценти, в тому числі 3 % річних, 6 704,71 доларів США - прострочені проценти, 86,69 доларів США - 3 % річних, 571,95 доларів США - строкова заборгованість за процентами, 1 334,29 доларів США - пеня.
		 
		Починаючи з 11 вересня 2012 року (згідно з розрахунком заборгованості) ОСОБА_1 неналежно сплачувала місячний платіж, передбачений пунктами 8.1 - 8.3 кредитного договору, який складається з частини тіла кредиту та процентів за користування ним, а тому відповідно до пункту 4.4 кредитного договору з цієї самої дати в неї виникло зобов`язання повністю повернути кредит та сплатити нараховані проценти. 
		 
		Враховуючи неналежне виконання позичальником договірних зобов`язань, 04 червня та 28 липня 2015 року банк направив їй та поручителю ОСОБА_2 листи-вимоги, в яких просив погасити заборгованість, що виникла, та скориставшись передбаченим кредитним договором правом, заявив про зміну терміну повернення кредиту в сторону його зменшення, вимагав сплатити заборгованість протягом 60-ти календарних днів від дати отримання повідомлення. 
		 
		Під час розгляду справи ОСОБА_1 не заперечувала факт укладення нею кредитного договору та зміст його умов, визнала факт отримання від банку грошових коштів, але посилалася на удаваність договору в частині валюти і вказувала, що отримала кредит у гривні, а не в доларах США. 
		 
		Згідно із заявою на видачу готівки від 03 червня 2008 року № ТR2977.1 за кредитним договором № 49Г03-08 ОСОБА_1 отримано в касі банку 149 500 доларів США, що становить еквівалент 725 374 грн.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 05 грудня 2016 року у справі призначено судово-економічну експертизу на вирішення якої поставлено питання, зокрема про обґрунтованість нормативного і документального виконання операцій ПАТ «ВТБ Банк» з надання кредиту, визначення документальної обґрунтованості оформлення та відображення в обліку операцій з видачі кредиту.
		 
		Згідно з висновком експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 21 березня 2018 року № 5120/17 оформлення господарської операції ПАТ «ВТБ Банк» з видачі кредиту за кредитним договором від 03 червня 2008 року № 49Г03-08 суперечить вимогам пункту 4 глави 3 розділу ІІІ Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337, та пункту 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492.
		 
		Разом з тим у вказаному висновку експертом не встановлено, що кредит був виданий в національній валюті України - гривні. Суть висновку експерта зводиться до того, що банк порушив нормативні акти Національного банку України щодо документального оформлення проведення операції з видачі кредиту в іноземній валюті.
		 
		Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		 
		Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. 
		 
		Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
		 
		Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
		 
		За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
		 
		Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
		 
		Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
		 
		Згідно зі статтею 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
		 
		Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		 
		Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (стаття 235 ЦК України).
		 
		Тлумачення статті 235 ЦК України свідчить, що сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків.
		 
		У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16 зроблено висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним. Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
		 
		За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		 
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
		 
		У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		 
		Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
		 
		Встановивши, що позов банку до позичальника доведено належним чином, суди попередніх інстанцій обґрунтовано стягнули з  ОСОБА_1  заборгованість за кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання нею взятих на себе зобов`язань.
		 
		Вирішуючи позовні вимоги в частині зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ «ВТБ Банк» про визнання кредитного договору удаваним правочином, суди дійшли правильного висновку про відмову в його задоволенні з огляду на те, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у сторін кредитного договору умислу на приховування іншого правочину, при тому, що ОСОБА_1 не заперечувала факт укладення нею кредитного договору та зміст його умов, визнала факт отримання від банку грошових коштів, але посилалася на удаваність кредитного договору лише в частині валюти кредитування. Натомість, як встановлено судами, банк не мав умислу на приховування дійсних умов кредитного договору, в тому числі валюти кредитування, на час укладення договору позичальник мала намір отримати кредит в доларах США та бажала його повернення саме в цій валюті, що вбачається, зокрема зі змісту її анкети-заяви на отримання іпотечного кредиту на придбання житла в сумі 149 500 доларів США (том 2, а. с. 24-30). Згідно із заявою на видачу готівки від 03 червня 2008 року № ТR2977.1 за кредитним договором від 03 червня 2008 року ОСОБА_1 отримала в касі банку 149 500 доларів США, що становить еквівалент 725 374 грн. 
		 
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого в означеній вище частині ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права. 
		 
		Аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що в оскаржуваних рішеннях судами не обґрунтовано розмір та складові заборгованості, а також не наведено доказів, які підтверджують такий розмір, не заслуговують на увагу, оскільки на підставі належним чином оцінених доказів, взявши до уваги, зокрема наданий банком розрахунок заборгованості, який не спростований позичальником, суди встановили наявність простроченої заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором, розмір якої становить 76 952,29 доларів. При визначенні суми боргу суди врахували розмір несплаченого кредиту, процентів за користування ним, 3 % річних від простроченої суми процентів, що не суперечить статті 625 ЦК України, пеню, розраховану згідно з пунктом 9.2 кредитного договору, та додаткове забезпечення, передбачене пунктом 9.1 кредитного договору.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		 
		Отже, належним чином встановивши наявність простроченої заборгованості ОСОБА_1 , суди дійшли обґрунтованого висновку про її стягнення на користь банку саме з позичальника.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги висновок експертизи від 29 березня 2019 року № 2606/2607/18-27/1269/1270/19-27, є неспроможними, так як суд відхилив указаний висновок з тих підстав, що він ґрунтується на висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 21 березня 2018 року № 5120/17-45 та хибному твердженні експерта про те, що сума кредиту становить 725 374 грн. Під час проведення розрахунку заборгованості експерт не врахував валюту договору - долари США та курсові коливання співвідношення долара США до гривні в період виконання зобов`язання, які згідно з пунктом 4.1 кредитного договору від 03 червня 2008 року № 49Г03-08 несе позичальник, тобто ОСОБА_1 .
		 
		Аргументи касаційної скарги, які стосуються вимог ОСОБА_1 щодо удаваності укладеного між сторонами кредитного договору в частині валюти кредитуванняпо своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. 
		 
		Крім того, рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 грудня 2015 року (том 1, а. с. 153-158), залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016 року (том 4, а. с. 101-102), у справі № 402/850/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «ВТБ Банк» про визнання кредитного договору від 03 червня 2008 року № 49Г03-08 та договору іпотеки недійсними, в задоволенні якого судом було відмовлено, встановлено факт отримання позичальником кредиту в іноземній валюті, а саме в доларах США. У вказаній справі  ОСОБА_1 не заперечувала того, що банк надав їй грошові кошти саме в іноземній валюті, проте посилалася на те, що перед укладенням кредитного договору кредитодавець не виконав вимог Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема не надав їй повної та об`єктивної інформації про орієнтовну сукупну вартість кредиту, не попередив, що валютні ризики під час виконання зобов`язань несе споживач, внаслідок чого її було введено в оману.
		 
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra faktum proprium (заборона суперечливої поведінки) базується на римській максимі - «non concedit venire contra faktum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra faktum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
		 
		З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
		 
		Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення первісного позову ПАТ «ВТБ Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та в частині вирішення зустрічного позову  ОСОБА_1 до АТ «ВТБ Банк» про визнання кредитного договору удаваним правочином відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Усатенка В`ячеслава Юрійовича залишити без задоволення.
		 
		Рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 30 травня 2016 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 02 липня 2019 року в частині вирішення первісного позову Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та в частині вирішення зустрічного позову  ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ВТБ Банк» про визнання кредитного договору удаваним правочином залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:В. А. Стрільчук   В. М. Ігнатенко   С. О. Карпенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...