Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/1997/20-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про виплату заробітної плати.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 14.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 14.04.2021.
Дата набрання законної сили: 31.03.2021
Номер судового провадження: 61-17892ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		31 березня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 757/1997/20-ц
		провадження № 61-17892св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - акціонерне товариство «Українська залізниця», 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , на рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 травня 2020 року у складі судді Бусик О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Саліхова В. В., Вербової І. М., Шахової О. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У січні 2020 року  ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
		 
		Позов мотивовано тим, що постановою Кабінету Міністрів України позивача було введено до складу правління публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», правонаступником якого є АТ «Українська залізниця». 23 серпня 2016 року сторони уклали контракт.
		 
		Відповідно до підпункту 3 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 07 жовтня 2015 року 
		№ 815» ОСОБА_1 виведено зі складу правління АТ «Укрзалізниця».
		 
		Наказом (розпорядженням) АТ «Укрзалізниця» від 14 червня 2019 року № 122/ос ОСОБА_1 звільнено з посади члена правління на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, з яким позивач був ознайомлений в цей же день.
		 
		Однак позивачу в день звільнення не була виплачена щорічна премія за 2016 рік, яка є складовою заробітної плати і яка була передбачена контрактом. 
		 
		Лише на засіданні Наглядової Ради АТ «Укрзалізниця» 19 червня 2019 року згідно з витягом з протоколу від 17 вересня 2019 року № А-12/56 прийнято рішення про схвалення досягнутих показників відносно карт оцінки результатів праці за 2016 рік, що є підставою для прийняття Правлінням товариства рішення про нарахування та виплату членам правління попереднього складу річної премії за 2016 рік у розмірі 2 533 531,47 грн. Фактично ж виплачено позивачу вказану винагороду за 2016 рік було лише 25 жовтня 2019 року.
		 
		Оскільки роботодавцем не виконано вимоги статті 116 КЗпП України про виплату при звільненні всіх сум, що належать позивачу від підприємства, то на роботодавця покладається відповідність, передбачена статтею 117 КЗпП України. 
		 
		Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив стягнути на свою користь з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку за період з                               15 червня 2016 року до 25 жовтня 2019 року в сумі 1 812 979,00 грн.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 26 травня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
		 
		Рішення суду мотивовано тим, що факт неповного розрахунку з позивачем в день його звільнення не підтвердився, тому застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України є безпідставним.
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишено без задоволення.
		 
		Рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 травня 2020 року залишено без змін.
		 
		Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу представника 
		ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
		 
		30 листопада 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 
		26 травня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
		 
		Касаційна скарга  мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме частину першу статті 94 КЗпП України, статі 1. 2, 20, 21 Закону України «Про оплату праці» та не відніс до структури заробітної плати (винагороди) квартальної премії, річної премії (в тому числі виплаченої позивачу річної премії за 2016 рік) та матеріальної винагороди. Суд першої інстанції в своєму рішенні взагалі не дослідив структури заробітної плати позивача за умовами укладеного контракту. У день звільнення позивача або на наступний день його звільнення, відповідач мав виплатити ОСОБА_1 всі суми, що йому належать, в тому числі і премію за 
		2016 рік. Виплата відповідачем 25 жовтня 2019 року премії за 2016 рік на користь позивача, свідчить про наявність в останнього права на нарахування та виплату такої премії, в тому числі і на день звільнення ОСОБА_1 . Таким чином, приймаючи оскаржувані судові рішення у цій справі, суди попередніх інстанцій застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 759/5698/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, постанові Верховного суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-1626цс17.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		31 грудня 2020 року АТ «Укрзалізниця» через засоби поштового зв?язку подало до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 травня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року залишити без змін.
		 
		Додаткові аргументи заявника
		 
		19 березня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відповідь на відзив, у якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 травня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
		 
		Рух касаційної скарги та матеріалів справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Печерського районного суду міста Києва.
		 
		15 січня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ 
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, врахувавши аргументи, наведені у відповіді на відзив, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
		 
		 
		 
		Фактичні обставини справи 
		 
		23 серпня 2016 року між ПАТ «Укрзалізниця» та ОСОБА_1 укладено контракт, який є особливою формою строкового трудового договору. 
		 
		За умовами контракту ОСОБА_1 призначається на посаду члена Правління ПАТ «Укрзалізниця».
		 
		Постановою Кабінету Міністрів України від 05 червня 2019 року № 488 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 07 жовтня 2015 року 
		№ 815» ОСОБА_1 виведено зі складу Правління АТ «Укрзалізниця» з припиненням відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України його повноважень як члена Правління.
		 
		Згідно з наказом (розпорядженням) АТ «Укрзалізниця» від 14 червня 2019 року 
		№ 1226/ос ОСОБА_1 звільнено з 14 червня 2019 року у зв`язку з припиненням повноважень посадових осіб на підставі пункту 5 статті 41 КЗпП України, підстава - постанова Кабінету Міністрів України від 05 червня 2019 року № 488. В наказі зазначено, що ОСОБА_1 виплачується компенсація за 
		13 днів відпустки за період з 28 вересня 2018 року до 14 червня 2019 року та виплата одноразової грошової допомоги у розмірі шестимісячного середнього заробітку на підставі статті 44 КЗпП України.
		 
		Відповідно до витягу з протоколу засідання Наглядової ради АТ «Укрзалізниця» від 19 червня 2019 року схвалено досягнення виконання показників членами Правління попереднього складу відносно Карт оцінки результатів праці за 
		2016 рік, що є підставою для прийняття Правлінням рішення про нарахування та виплату членам Правління премії за 2016 рік, а саме: ОСОБА_1 -                                2 533 531,47 грн.
		 
		Згідно з випискою з особового рахунку позивача 25 жовтня 2019 року вказану премію було перераховано позивачу.
		 
		Позивач зазначив, що в день виплати не була виплачена щорічна премія за 
		2016 рік, яка є складовою заробітної плати і яка була передбачена контрактом, а тому роботодавцем не виконано вимоги статті 116 КЗпП України про виплату при звільненні всіх сум, що належать позивачу від підприємства, що є підставою для покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
		 
		При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116 КЗпП України).
		 
		Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлює стаття 117 КЗпП України. Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		 
		Отже, у разі невиплати з вини роботодавця власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) належних звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного такого розрахунку включно є спеціальним заходом відповідальності роботодавця. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання у передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, зокрема згідно з умовами трудового договору, та відповідно до законодавчих гарантій.
		 
		Встановлено, що премія за 2016 рік ОСОБА_1 не була виплачена в день звільнення, а виплачена була лише 25 жовтня 2019 року.
		 
		Статтею 116 КЗпП України передбачено виплата в день звільнення всіх сум які належать працівнику при звільненні, у разі затримки такого розрахунку, наступають наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України.
		 
		Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).
		 
		Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).
		 
		Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
		 
		Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
		 
		Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
		 
		Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
		 
		Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
		 
		Враховуючи викладене, передчасними є висновки апеляційного суду про відсутність правових підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України.
		 
		Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, в зв`язку з чим позбавлений можливості ухвалити нове рішення або змінити судові рішення у цій справі.
		 
		Вимога ОСОБА_1 про стягнення заявленої ним суми потребує дослідження фактичних обставин, зокрема, періоду такого стягнення, а саме - з 14 червня 2019 року (день звільнення) по 25 жовтня 2019 року (день фактичного розрахунку), так і обчислення його конкретного розміру. Ці обставини можуть бути з`ясовані тільки під час судового розгляду.
		 
		Вищевикладене свідчить про те, що апеляційний суд не врахував положення наведених норм закону, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову.
		 
		Без з`ясування вказаних обставин, виходячи зі змісту заявлених вимог та підстав, на які посилався позивач на їх обґрунтування, висновок про відмову у задоволенні позову не можна вважати обґрунтованими і не можна вважати, що у цій справі виконано завдання цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав.
		 
		Відповідно до пункту першого частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		 
		За таких обставин судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалене з порушення норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , задовольнити частково.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийМ. Є. Червинська    Судді: С. Ю. Бурлаков     В. С. Жданова     А. Ю. Зайцев     В. М. Коротун

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...