Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/13909/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.
Надіслано для оприлюднення: 12.04.2021. Зареєстровано: 14.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 15.04.2021.
Дата набрання законної сили: 13.04.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		12 квітня 2021 року                               м. Київ                                        № 640/13909/20
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу
		за позовомОСОБА_1 до третя особаМіністерства цифрової трансформації України Державне підприємство «Дія»про зобов`язання вчинити дії, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		           ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства цифрової трансформації, третя особа Державне підприємство «Дія», в якій просить суд:
		          - зобов`язати Міністерство цифрової трансформації України виключити з Довірчого списку кваліфікованого надавача електронних довірчих послуг Державне підприємство «Дія»;
		          - зобов`язати Міністерство цифрової трансформації України скасувати видані у період до 10.06.2020 центральним засвідчувальним органом кваліфіковані сертифікати відкритих ключів кваліфікованого надавача електронних довірчих послуг Державного підприємства «Дія»;
		          - скасувати самопідписаний сертифікат електронної печатки Центрального засвідчувального органу, виданий до 10.06.2020.
		          В обгрунтування позовних вимог позивач зазначила про те, що вивчаючи матеріали відкритого доступу, які розміщені на електронних ресурсах Міністерства цифрової трансформації, було встановлено факти порушення відповідачем законодавства, які грубо порушують права і законні інтереси та свободи позивача, а також права і законні інтереси чи свободи громадян України, користувачів електронних довірчих послуг. Позивач зауважила, що всупереч вимогам Закону України "Про електронні довірчі послуги" відподачем до Довірчого списку, що розміщений на сайті Центрального засвідчувального органу Міністерства цифрової трансформації України та до Реєстру кваліфікований надавачів електронних довірчих послуг було внесено Державне підприємство «Дія», яке на дату включення до Довірчого списку не мало атестату відповідності комплексу системи захисту інформації і не подавало його засвідчену в установленому законодавством порядку копію. Також позивач звернула увагу на відсутність атестату відповідності комплексу системи захисту інформаційно-телекомунікаційної системи захисту центрального засвідчувального органу (надалі - КСЗІ ITC ЦЗО) у Державного підприємства «Дія» у період з 19.12.2019 до 10.06.2020, що є порушенням норм Закону України "Про електронні довірчі послуги" та Закону України "Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах", та, як наслідок, могло призвести до несанкціонованого доступу до особистих ключів та кореневих сертифікатів центрального засвідчувального органу. У відкритому доступі на електронних ресурсах відповідача було розміщено копію Атестату відповідності КСЗІ ITC ЦЗО Державного підприємства «Дія» від 10 червня 2020 року за №21585. У той же час Державне підприємство «Дія» внесено відповідачем до Довірчого списку під час відсутності Атестату відповідності КСЗІ ITC ЦЗО, що виданий Державному підприємству «Дія», що є порушенням вказаних вимог законодавства, оскільки законом не передбачено включення до Довірчого списку за часткового подання документів, наведених у пункті 30 Закону України "Про електронні довірчі послуги".
		          Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.06.2020 відкрито провадження в даній справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
		          Через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва 14.07.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній вважає викладені в позовній заяві вимоги необгрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивач на власний розсуд визначає чи порушені її права рішеннями, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. 
		          Крім того, відповідач у своєму відзиві наголосив на тому, що позивач не наділений повноваженнями встановлювати факти порушення законодавства у сфері електронних довірчих послуг та звертатися з відповідним позовом щодо дій центрального засвідчувального органу - Мінцифри та адміністратора інформаційно-телекомунікаційної системи центрального засвідчувального органу - ДП «Дія», оскільки відповідно до вимог Закону України "Про електронні довірчі послуги" тільки Адміністрація Держспецзв`язку наділена повноваженнями встановлювати та кваліфікувати порушення у сфері електронних довірчих послуг, видавати приписи та звертатися до суду щодо застосування заходів реагування. Контролюючим органом під час здійснення заходів державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг не виявлено фактів компрометації особистого ключа центрального засвідчувального органу, а отже, відсутні будь-які докази, які б свідчили про існування факту компрометації особистого ключа користувача електронних довірчих послуг.
		          Також відповідач зауважив, що набуття статусу кваліфікованого надавача електронних довірчих послуг ДП «Дія» відбулося у визначеному законодавством порядку шляхом передачі майна зі сфери управління Міністерства юстиції України з балансу ДП «Національні інформаційні системи» до сфери управління Міністерства цифрової трансформації України на баланс ДП «Дія».
		          Від третьої особи 14.07.2020 до суду надійшли письмові пояснення, відповідно до яких представник третьої особи вважає доводи, викладені у позові, необгрунтованими, а вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню у зв`язку з відсутністю об`єктивного порушення прав та законних інтересів позивача. Остання також не доводить у позові, що вона є користувачем електронних довірчих послуг надавача ДП «Дія», внаслідок користування якими порушено її права та інтереси. У позивача відсутні будь-які докази, які б свідчили про компрометацію особистого ключа користувача електронних довірчих послуг.                     Позивачем до суду подано відповідь на пояснення третьої особи від 11.08.2020 та відповідь на відзив відповідача від 25.08.2020, в яких остання зазначила наступне. Щодо тверджень третьої особи про відсутність у позивача обгрунтування порушення відповідачем її прав, свобод, інтересів позивач зауважила, що кожна особа має право в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просить про їх захист. З доводами третьої особи відносно виключних повноважень Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України встановлювати факти порушень вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг та довільного звужувального тлумачення поняття "користувач електронних послуг", які закріплено ст. 1 Закону України "Про електронні довірчі послуги" позивач не погоджується, та зазначає про те, що з урахуванням приписів частини першої статті 12 Закону України "Про електронні довірчі послуги", відповідно до якої остання має право на оскарження у судовому порядку дій чи бездіяльності надавачів електронних довірчих послуг та органів, що здійснюють державне регулювання у сфері електронних довірчих послуг. На думку позивача, невідворотними можуть стати для кожного користувача електронних довірчих послуг саме наслідки порушення відповідачем Конституції України та Закону України «Про електронні довірчі послуги», а не наслідки скасування самопідписаного сертифікату електронної печатки Центрального засвідчувального органу. На думку позивача, відповідачем було включено до Довірчого списку ДП «Дія» з грубимм порушенням чинного законодавства України, а саме Постанови Кабінету Міністрів України "Про реалізацію експериментального проекту щодо забезпечення безперервного надання кваліфікованих електронних довірчих послуг у разі заміни надавача таких послуг" та Закону України "Про електронні довірчі послуги". Надання ДП «Дія» електронних довірчих послуг протягом тривалого часу без наявності атестату відповідності комплексної системи захисту інформації є порушенням вимог нормативно-правових документів щодо технічного захисту інформації та статті 8 Закону України "Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах".
		          Справу розглянуто після отримання судом інформації щодо повідомлення належним чином сторін про відкриття спрощеного позовного провадження у справі.
		          Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
		          Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України     визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
		          Оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
		                                                        ВСТАНОВИВ:
		          Наказом Міністерства цифрової трансформації України від 19.12.2019 №27, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.01.2020 за №33/34316, затверджено Регламент роботи центрального засвідчувального органу та визначено Державне підприємство "ДІЯ" адміністратором інформаційно-телекомунікаційної системи центрального засвідчувального органу, що здійснює технічне та технологічне забезпечення виконання функцій центрального засвідчувального органу.
		          Державне підприємство «Дія» внесено до Довірчого списку, що розміщений на сайті Центрального засвідчувального органу Міністерства цифрової трансформації України та у Реєстрі кваліфікованих надавачів електронних послуг.          
		          Як зазначено позивачем, вивчаючи матеріали відкритого доступу, розміщені на електронних ресурсах Міністерства цифрової трансформації України (надалі - відповідач), нею було встановлено факти порушення відповідачем законодавства, які грубо порушують її права і законні інтереси та свободи, а також права і законні інтереси чи свободи громадян України, користувачів електронних довірчих послуг. 
		          З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 , який не є позивачем у цій справі, звернувся до Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України із запитом на отримання публічної інформації (вх.№27-1 від 18.02.2020), в якому просив надати наступну інформацію:
		          - чи видавався Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України Атестат відповідності на систему технічного захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційні системі центрального засвідчувального органу, що належить ДП «Дія» Міністерства цифрової трансформації України або Міністерству цифрової трансформації України;
		          - надати копію виданого Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України Атестату відповідності на систему технічного захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційні системі центрального засвідчувального органу, що належить ДП «Дія» Міністерства цифрової трансформації України або Міністерству цифрової трансформації України.
		          Листом від 24.02.2020 №03/03/04-955 Адміністрація Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України повідомила про те, що за результатами опрацювання запиту на отримання публічної інформації зазначений у запиті атестат відповідності Адміністрацією Держспецзв`язку не видався. 
		          За посиланням позивача, Державне підприємство «Дія» на дату включення до Довірчого списку не мало атестату відповідності КСЗІ і не подавало його засвідчену в установленому законодавством порядку копію, а тому ДП «Дія», вспупереч вимогам Закону України "Про електронні довірчі послуги", було включено до Довірчого списку.
		          У відкритому доступі на електронних ресурсах Міністерства цифрової трансформації України було розміщено копію Атестату відповідності КСЗІ ITC ЦЗО ДП «Дія» від 10.06.2020 за №21585. У той же час Державне підприємство «Дія» внесено відповідачем до Довірчого списку під час відсутності Атестату відповідності КСЗІ ITC ЦЗО, що виданий ДП «Дія», що є порушенням вимог законодавства, оскільки законом не передбачено включення до Довірчого списку за часткового подання документів, наведених у пункті 2 статті 30 Закону України "Про електронні довірчі послуги".
		          Таким чином, позивач дійшов висновку, що вказані факти щодо відсутності КСЗІ ITC ЦЗО ДП «Дія» та підтверджена відсутність Атестату відповідності КСЗІ ITC ЦЗО у період з 19.12.2019 до 10.06.2020 є порушення норм Закону України «Про електронні довірчі послуги» та Закону України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» щодо політики безпеки і є дійсною фактичною подією, що призвела або може призвести до несанкціонованого доступу до особистих ключів та кореневих сертифікатів ЦЗО.
		          Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
		          Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про електронні довірчі послуги" від 05.10.2017 №2155-VIII (надалі - Закон №2155-VIII), який визначає правові та організаційні засади надання електронних довірчих послуг, у тому числі транскордонних, права та обов`язки суб`єктів правових відносин у сфері електронних довірчих послуг, порядок здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг, а також правові та організаційні засади здійснення електронної ідентифікації.
		          Згідно з пунктом 27 частини першої статті 1 Закону №2155-VIII користувачі електронних довірчих послуг - підписувачі, створювачі електронних печаток, відправники та отримувачі електронних даних, інші фізичні та юридичні особи, які отримують електронні довірчі послуги у надавачів таких послуг відповідно до вимог цього Закону
		          Відповідно до статті 2 Закону №2155-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають між юридичними, фізичними особами, суб`єктами владних повноважень у процесі надання, отримання електронних довірчих послуг, процедури надання цих послуг, нагляду (контролю) за дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг, а також основні організаційно-правові засади електронної ідентифікації.
		          Законами України можуть встановлюватися особливості правового регулювання надання електронних довірчих послуг та електронної ідентифікації в певних сферах суспільних відносин.
		          Статтею 5 Закону №2155-VIII передбачено, шо державне регулювання у сферах електронних довірчих послуг та електронної ідентифікації здійснюють:
		          Кабінет Міністрів України;
		          головний орган у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері електронних довірчих послуг;
		          спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань організації спеціального зв`язку та захисту інформації;
		          центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інформатизації, електронного урядування, формування і використання національних електронних інформаційних ресурсів, розвитку інформаційного суспільства;
		          Національний банк України (у банківській системі України).
		          Так, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 №411 "Про затвердження Положення про Адміністрацію Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України" Адміністрація Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (Адміністрація Держспецзв`язку) є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах організації спеціального зв`язку, захисту інформації, кіберзахисту телекомунікацій і користування радіочастотним ресурсом України.
		          Як вбачається з тексту позовної заяви, позивачем зазначено про те, що Міністерством цифрової трансформації України внесено до Довірчого списку Державне підприємство "Дія", яке на момент вчинення таких дій, не мало атестату відповідності КСЗІ ІТС ЦЗО, у зв`язку з чим позивач просить суд зобов`язати Міністерство цифрової трансформації України виключити з Довірчого списку кваліфікованого надавача електронних довірчих послуг Державне підприємство «Дія»; скасувати видані у період до 10.06.2020 центральним засвідчувальним органом кваліфіковані сертифікати відкритих ключів кваліфікованого надавача електронних довірчих послуг Державного підприємства «Дія»; скасувати самопідписаний сертифікат електронної печатки Центрального засвідчувального органу, виданий до 10.06.2020.
		          Вдповідно до статті 12 Закону №2155-VIII користувачі електронних довірчих послуг мають право, зокрема, на оскарження у судовому порядку дій чи бездіяльності надавачів електронних довірчих послуг та органів, що здійснюють державне регулювання у сфері електронних довірчих послуг.
		          Разом з тим, суд звертає увагу на те, що статтею 55 Конституції України конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує заявник, було обґрунтованим. Таке порушення прав має стосуватися суб`єктивних прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення, не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права.
		          Аналізуючи наведене слід зауважити, що конституційне право на доступ до правосуддя не є безмежним. Метою суду (правосуддя) є захист порушених прав, свобод та інтересів, належних безпосередньо особі, яка звертається за захистом (її суб`єктивних прав).
		          До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, в ухвалах від 13 листопада 2019 року у справі № 540/2205/19, від 15 травня 2019 року у справі №522/6226/19.
		          У рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що у своїх рішеннях він послідовно підкреслював значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.
		          В цьому рішенні Конституційний Суд України також вказав, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
		          Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		          Відповідне узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у рішенні від 06 жовтня 2020 року у справі № 9901/232/20.
		          Відповідно до вимог ч. 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		          Частина 1 статті 5 КАС України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. 
		          Виходячи з системного аналізу наведених норм вбачається, що предметом судового захисту в адміністративних справах є права, свободи чи законні інтереси фізичної чи юридичної особи, що були порушені суб`єктом владних повноважень, тобто має існувати взаємозв`язок між правом особи на звернення до суду і порушенням її суб`єктивних прав. При цьому друге є передумовою виникнення першого.
		          Разом з тим, всупереч наведеному у позовній заяві позивачем не було вказано конкретних прав, свобод чи інтересів, що були нібито порушені відповідачем внаслідок внесення ДП "Дія" до Довірчого списку. 
		          З аналізу норм Закону України "Про електронні довірчі послуги" та КАС України вбачається, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та законні інтереси користувачів  електронних довірчих послуг, що має місце лише у тому випадку, коли їх права порушені внаслідок дій чи бездіяльності певних надавачів електронних довірчих послуг та органів, що здійснюють державне регулювання у сфері електронних довірчих послуг. 
		          Водночас, позивачем не наведено, і, відповідно, з матеріалів справи не вбачається, що остання є користувачем електронних довірчих послуг надавача електронних довірчих послуг ДП "Дія", внаслідок користування послугами якого порушено її права та інтереси. 
		          Відповідачем наголошено, що права позивача в отриманні електронних довірчих послуг жодним чином не порушені та не обмежені відповідачем, оскільки на теперішній час існує 21 надавач електронних довірчих послуг, інформацію про яких можна отримати на офіційному електронному ресурсі центрального засвідчувального органу.
		          Таким чином, з наявних матеріалів справи, неможливо встановити, що позивач є саме користувачем електронних довірчих послуг ДП "Дія" та яким чином відповідач порушив права позивача.           
		          Отже, позивачем не доведено факту порушення своїх прав, свобод чи інтересів діями Міністерства цифрової трансформації України, пов`язаних із внесенням ДП "Дія" до Довірчого списку надавачів електронних довірчих послуг, що є обов`язковою передумовою звернення до суду з даним позовом та що, відповідно, свідчить про безпідставність заявлених позовних вимог.
		          Суд наголошує, що такі вимоги задоволенню не підлягають, оскільки в порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права, а тому суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє.
		          Висновки в цій частині узгоджуються з правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного Суду від 16 червня 2020 року по справі № 2а-10083/10/1370, від 24 квітня 2018 року по справі № 167/592/17, від 31 липня 2018 року по справі № 348/9/17, від 23 жовтня 2018 року по справі № 344/4560/17, від 14 лютого 2019 року по справі №362/7962/15а.
		          Як вже зазначалось вище, у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права, однак, суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє для захисту прав особи від можливих негативних дій суб`єкта владних повноважень у подальшому, оскільки, на час розгляду справи таких не існує.
		          Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
		          Відповідно до п. 10.3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
		          Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		          Стаття 13 Конвенції, крім іншого визначає те, що засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
		          Отже, «ефективний засіб правого захисту», у розумінні статті 13 Конвенції, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
		          Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у п. 22 постанови від 08 липня 2020 року у справі № 348/812/17.
		          Таким чином, з огляду на те, що КАС України не встановлює можливості захисту порушених прав та інтересів осіб на майбутнє, а судове рішення не повинно містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та про зобов`язання відповідача утриматись від вчинення певних дій на майбутнє, позов у відповідній частині задоволенню не підлягає.
		          При вирішенні даної справи суд враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
		          Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
		           1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
		           2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження. 
		          Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		          Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		          Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
		          1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
		          2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
		          3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
		          4) безсторонньо (неупереджено);
		          5) добросовісно;
		          6) розсудливо;
		          7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
		          8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
		          9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
		          10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. 
		          Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		          Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
		          Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		                                                            ВИРІШИВ:
		          
		          У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
		 
		          Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.
		          
		          Суддя                                                                                                Іщук І.О.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...