Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2а-3918/12/1370 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; податку на прибуток підприємств.
Надіслано для оприлюднення: 12.04.2021. Зареєстровано: 14.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 14.04.2021.
Дата набрання законної сили: 12.04.2021
Номер судового провадження: К/9901/50343/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12 квітня 2021 року 
		м. Київ
		справа № 2а-3918/12/1370
		адміністративне провадження № К/9901/50343/18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Юрченко В.П.,
		суддів: Васильєвої І.А.,  Пасічник С.С., 
		розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Стрийської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області  на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 березня  2017 року (суддя Брильовський Р.М.)  та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року (головуючий суддя Судова-Хомюк Н.М., судді: Гуляк В.В., Коваль Р.Й.) у справі №2а-3918/12/1370 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Монді Пакеджінг Бегс Юкрейн» до Стрийської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, 
		ВСТАНОВИВ:
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Монді Пакеджінг Бегс Юкрейн» (надалі - позивач, товариство, підприємство, платник податків) звернулось до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Стрийської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області   (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення від 21 лютого 2012 року №0000092320/2566 форма «Р», №0000072320/2567 форма «В1», №0000102320/2568 форма «П», №0000082320/2582 форма «В4», №0000811701/0/2603 форма «Р», №0000132308/2609 форма «С», прийняті Державною податковою інспекцією у Жидачівському районі Львівської області та від 4 травня 2012 року №0001511701/1398 форма «Р», №0001521701/1397 форма «Р», прийняті Миколаївською міжрайонною державною податковою інспекцією. 
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновок податкового органу щодо неналежності оформлення наданих послуг по здійсненню технічного супроводу виробничого процесу є помилковим, оскільки технічний супровід виробничого процесу здійснюється на підставі договору та надання послуг підтверджується актами про надання послуг і ці послуги по здійсненню технічного супроводу виробничого процесу використовуються в господарській діяльності товариства, від яких товариством отримано економічну вигоду. Реальність господарських операцій із контрагентами підтверджена всіма необхідними первинними бухгалтерськими документами. Також позивач вказує, що працівники товариства, які отримували готівкові кошти під звіт на господарські потреби, під час складання авансових звітів долучили усі необхідні та належним чином оформлені підтверджуючі документи про використання цих готівкових коштів на господарські потреби і ці документи були надані податковому органу для перевірки, а тому вважає, що товариством не допущено порушення положень Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та «Положення про ведення касових операцій у національній валюті України». Наявність вироку не є підставою для ствердження про безпідставність сформованого підприємством податкового кредиту, оскільки у вироку суду не вказано про незаконність господарської операції, яка була здійснена між позивачем та Приватним підприємством «Воллі».
		Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 4 вересня 2012 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2013 року, позов задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення, видані    Державною    податковою інспекцією    у Жидачівському районі Львівської області №0000092320/2566, №0000072320/2567, №0000102320/2568, №000082320/2582, №0000132308/2609 від 21 лютого 2012 року та Миколаївською міжрайонною державною податковою інспекцією №0001511701/1398 та №0001521701/1397 від 4 травня 2012 року. В    решті    позовних    вимог відмовлено.
		Не погодившись з прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою до суду, за результатами розгляду якої ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 листопада 2016 року касаційну скаргу задоволено частково. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 4 вересня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2013 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції виходив з того, що судами попередніх інстанцій не з`ясовано з якими операціями відповідач пов`язує завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту, не надано належної оцінки обставинам справи щодо реальності вчинення спірних господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Акцент», Приватним підприємством «Воллі», Товариством з обмеженою відповідальністю «Монді Пекеджінг Бухарест» (Румунія), судами не з`ясовано всі умови відповідних договорів, специфіки господарських операцій позивача з контрагентами, умов здійснення поставки товарів та проведення робіт, не перевірено як мала здійснюватися поставка, на кого покладено обов`язок доставки товару, як здійснювалося його транспортування, прийняття товарів та робіт, який зміст та порядок надання технічного супроводу виробничого процесу, не з`ясовано питання щодо обґрунтованості господарської мети та економічної доцільності при укладанні спірних договорів.
		За наслідками нового розгляду справи постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року, позовні вимоги задоволені частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жидачівському районі Львівської області від 21 лютого 2012 року № 0000092320/2566 форма «Р», №0000102320/2568 форма «П», № 0000082320/2582 форма «В4», № 0000132308/2609 форма «С» та податкові повідомлення-рішення Миколаївської міжрайонної державної податкової інспекції від 4 травня 2012 року № 0001511701/1398 форма «Р», №0001521701/1397 форма «Р». Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жидачівському районі Львівської області від 21 лютого 2012 року № 0000072320/2567 в частині визначення суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 216 856 грн та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 33 301 грн. В решті позовних вимог відмовлено.
		Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суди виходили з того, що факт виконання господарських зобов`язань за укладеними договорами між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Монді Пекеджінг Бухарест» (Румунія) підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися. Працівники позивача, зазначені в акті перевірки, які отримували готівкові кошти під звіт на господарські потреби, під час складання авансових звітів долучили усі необхідні та належним чином оформлені підтверджуючі документи про використання цих готівкових коштів на господарські потреби, а тому позивачем    не допущено порушення положень  Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб». Виписані невстановленими особами від імені контрагенту податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставним. Документи підписані від імені Приватного підприємства «Воллі» не встановленою особою не можуть слугувати належними та допустимими підставами для формування показників податкового обліку позивача. Податкове повідомлення-рішення    вважається відкликаними, якщо контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов`язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі.
		Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 березня  2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року і прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог. 
		В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у нереальності здійснення господарських операцій, та непідтвердження таких операцій відповідними первинними документами. Посилається на лише документальне оформлення первинних документів без фактичного здійснення господарської діяльності за укладеними договорами між позивачем та іншими суб`єктами господарювання з підстав відсутності достатньої кількості трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, транспортних засобів та іншого майна, які економічно необхідні для виконання умов укладених договорів. Зауважує на наявність недоліків у первинних документах та відсутність товарно- транспортних накладних. Зазначає про відсутність належно оформлених документів в авансових звітах, які б підтверджували сплату покупцем готівкових коштів у сумі 2046,90 грн.
		Від позивача 18 червня 2018 року надійшов відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій без змін. 
		Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких мотивів.
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковим органом проведено планову виїзну перевірку товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2010 року по 30 вересня 2011 року, за результатами якої складено акт від 31 січня 2012 року №93/23-1/35333192 (надалі - акт перевірки)
		На підставі акту контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 21 лютого 2012 року №0000092320/2566, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток за основним платежем у сумі 133319 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 33330 грн; №0000072320/2567, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 234456 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 33301 грн; №0000102320/2568, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 245525 грн;  №0000082320/2582, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 5757 грн; №0000811701/0/2603, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з прибуткового податку з робітників і службовців за основним платежем 668,27 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 600,31 грн; №0000132308/2609, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 2046,90 грн; від 4 травня 2012 року №0001511701/1398, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 361,23 грн основного платежу та №0001521701/1397, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб на 600,31 грн.
		Перевіркою встановлено порушення підприємством пункту 4.1 статті 4, підпункту  5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті  5, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 138.1, підпункту 138.10.1 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суму податку на прибуток за 2010 рік на 133 319 грн та завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування з податку на прибуток на суму    245  525 грн; пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підпункту 14.1.181 статті 14, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.4 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено завищення бюджетного відшкодування податку на додану вартість на суму 234456 грн та завищення від`ємного значення з податку на додану вартість за  вересень 2011 на суму 5 757 грн; пункту 3.1 пункту 7.39 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 15 грудня 2004 року №637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року №40/10320, а саме: відсутність платіжних документів, які підтверджують сплату підприємством готівкових коштів в розмірі 2046,90 грн; підпункту 9.10.3 пункту 9.10 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»,  в результаті чого порушено вимоги податкового законодавства щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку    з доходів фізичних осіб до бюджету в періоді, що перевірявся на загальну суму    668,27 грн; підпункту «б» пункту 19.2 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»,    в результаті чого не включено в розрахунок    суми нарахованого    та    виплаченого доходу.    
		За висновками акту перевірки, позивач необґрунтовано відніс до складу валових витрат та складу податкового кредиту витрати від реалізації товарів та наданих послуг, з посиланням, що підприємством не доведено реальність операцій, не підтверджено реальність часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, виробничо-складських приміщень та іншого майна, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, а тому відповідач вважає, зазначені правочини нікчемними.
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 31 травня 2010 року позивачем за видатковою накладною від 31 травня 2010 року № ГП-00167 та довіреністю від 31 травня 2010 року № 107 передано Товариству з обмеженою відповідальністю «МКМ-Сервіс» у власність мішки паперові 45*93*12    3-х шар, МКМ-сервіс без друку в кількості 40 575 шт. на суму 106 306, 50 грн, в тому числі податок на додану вартість у розмірі 17717,75 грн. Зазначені мішки паперові отримані покупцем найманим транспортом, що підтверджується товарно-транспортною накладною. Оплату за отримані    паперові мішки проведено в повному розмірі.
		Між позивачем (постачальник)    та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лантанбуд» (покупець) укладено договір поставки від 4 травня 2011 року №25-1/11, на виконання якого постачальник поставив та передав у власність покупцеві мішки паперові на загальну суму 401081,28 грн, що підтверджується видатковими накладними, довіреностями, товарно-транспортними накладними та платіжними дорученнями.
		Між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Акцент» (продавець) укладено договір поставки від 16 березня 2009 року № 2, на виконання умов якого продавцем було поставлено та передано у власність покупцеві піддони дерев`яні (під мішок) та кришки дерев`яні (під мішок) на загальну суму 105 265,78 грн, в тому числі податок на додану вартість у розмірі 17549,30 грн, що підтверджується видатковими накладними, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, платіжними дорученнями, оборотньо-сальдовими відомостями, картками  рахунку та актами звірки взаєморозрахунків. 
		Між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Монді Пекеджінг Бухарест» (Румунія) (виконавець) укладено договір від 1 січня 2009 року  №01/09 про надання послуг по здійсненню технічного супроводу виробничого процесу замовника. Згідно умов вищезазначеного договору про надання послуг замовник зобов`язаний працевлаштувати у встановленому законодавством порядку працівника виконавця який надаватиме послуги по технічному супроводу виробничого процесу замовника та проводити виплату заробітної плати працівнику виконавця як часткову компенсацію за надання послуг, передбачених даним Договором. На виконання умов вищезазначеного Договору про надання послуг, з урахуванням змін і доповнень до даного Договору, позивачем працевлаштовано у встановленому законодавством порядку працівника виконавця на посаду заступника генерального директора та розроблено і затверджено посадову інструкцію, згідно якої посадові обов`язки повністю відповідають предмету та умовам цього договору та щомісячно проводиться виплата позивачем працівнику виконавця заробітна плата, як часткова компенсація за послуги по здійсненню технічного супроводу виробничого процесу. Окрім цього, щомісячно між замовником та виконавцем по даному договору складаються та підписуються у встановленому законодавством порядку акти про надання послуг    по договору та проводиться оплата виконавцеві у відповідності до умов даного договору. На підтвердження виконання умов договору позивачем надано акти про надання послуг, контракт про прийняття працівника виконавця на роботу та посадову інструкцію, згідно якої посадові обов`язки повністю відповідають предмету та умовам договору.
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також з урахуванням меж касаційного перегляду справи, визначених  статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає про таке.
		Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР (надалі - Закон №334/94-ВР) встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (надалі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
		За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №334/94-ВР до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
		За приписами підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334/94-ВР валові витрати мають бути підтверджені розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
		Пунктом 5.11 статті 5 Закону №334/94-ВР заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені у цьому Законі.
		Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених  розділом ІІ цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов`язані з виробництвом таких товарів, виконання робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об`єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших    країн.
		Згідно з пунктом 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).
		Підпунктом 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов`язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на склад готової продукції; б) витрати на ремонт тари; в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на перепродажну підготовку товарів; г) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов`язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); е) витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; з) інші витрати, пов`язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
		Порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту, в період до 1 січня 2011 року  врегульовані положеннями Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР (надалі - Закон №168/97-ВР).
		Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної    (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника    податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподаткування операцій у межах господарської діяльності платника податку.
		За правилами підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону №168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого    звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди ( у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності -зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
		Згідно з підпунктом 7.7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від`ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від`ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від`ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
		Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з  розділом V цього Кодексу.
		Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
		Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але    не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до  статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193   цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях господарської діяльності платника податку.
		Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
		Згідно з пунктом 200.2 статті 200 Податкового кодексу України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки встановлені цим розділом.
		Частиною першою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV) визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
		Частиною другою зазначеної статті  передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
		За приписами статті 1 Закону №996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
		Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, платіжні доручення, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
		Враховуючи, що судами попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог встановлено підтвердження реальності господарських операцій позивача з його контрагентами належними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, встановлено відповідний рух активів, Верховний Суд не може погодитись з доводами податкового органу про нереальність здійснення господарських операцій.
		Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на недоліки в оформленні первинних документів платника податків, оскільки формальні недоліки в первинних документах повинні оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.
		Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних у постачальників товарно-матеріальних цінностей, руху активів та підтвердження отриманих позивачем послуг від контрагентів, колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність доказів використання товару у господарській діяльності та неправомірність формування витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій зустрічними перевірками контрагентів  досліджено судами та надано їм відповідну оцінку. 
		Правильність формування платником податків витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв`язку витрат платника податків на придбання товарів (послуг) з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товарів (послуг). За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість за рахунок витрат та податкового кредиту.
		Дослідивши рух активів, наявність господарської мети при вчиненні позивачем угод з вищезазначеними контрагентами, судами встановлено, що усі наявні у матеріалах справи документи дають змогу визначити, який саме товар придбавався, які роботи замовлялись, за якою ціною, між якими контрагентами, також встановлено підтвердження використання товарів у господарській діяльності позивача.
		Враховуючи встановлені судами обставини, Верховний Суд погоджується з висновками судів, що укладені між позивачем та переліченими вище контрагентами правочини відповідають вимогам чинного законодавства України, своїми наслідками спричинили зміни у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданими, факт виконання господарських зобов`язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, а операції між позивачем та цими контрагентами враховані відповідно до їх дійсного економічного змісту, обумовлені розумними економічними причинами (цілями ділового характеру) та відповідають меті здійснення господарської діяльності.
		Податковий орган доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у складі витрат та податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами. 
		Колегія суддів не приймає посилання скаржника на наявність вироків відносно посадових осіб Приватного підприємства «Воллі», оскільки наведені обставини досліджені судами, надано їм відповідну оцінку та у цій частині позовних вимог по взаємовідносинам позивача з вказаним контрагентом позивачу відмовлено, і податковий орган не оскаржує судові рішення в частині відмови у позову.
		Щодо невключення в розрахунок    суми нарахованого та виплаченого доходу, враховуючи, що судами встановлено, що працівники позивача, зазначені в акті перевірки, які отримували готівкові кошти під звіт на господарські потреби, під час складання авансових звітів долучили усі необхідні та належним чином оформлені підтверджуючі документи про використання цих готівкових коштів на господарські потреби, Верховний Суд погоджується з висновками судів про недопущення позивачем порушення положень Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року №889-IV та Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 15 грудня 2004 року №637.
		Суд зазначає, що відповідачем касаційною скаргою не обґрунтовано, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.
		Відповідач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Відтак, доводи касаційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судами першої та  апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.
		За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. 
		Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		Враховуючи викладене,    Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій  виконано     всі     вимоги     процесуального     законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для  справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Стрийської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 березня  2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року у справі №2а-3918/12/1370 - залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва   С.С. Пасічник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...