Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/17459/20 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інші спори.
Надіслано для оприлюднення: 14.04.2021. Зареєстровано: 14.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 15.04.2021.
Дата набрання законної сили: 14.04.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		14 квітня 2021 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  910/17459/20 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:  Бакуліна С. В. - головуючий, Губенко Н. М., Кролевець О. А., 
		 
		розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"
		 
		на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2021 (головуючий - Буравльов С. І., судді: Пашкіна С. А., Андрієнко В. В.) 
		 
		у справі №910/17459/20
		 
		за позовом ОСОБА_1 
		 
		до 1.Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", 2.Міністерства аграрної політики та продовольства України
		 
		про   визнання недійсним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення неодержаного заробітку за час вимушеного прогулу, компенсацію за використані відпустки та моральної шкоди,
		ВСТАНОВИВ:
		1.Короткий зміст обставин справи
		1.1. ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі - АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України") та Міністерства аграрної політики та продовольства України про визнання недійсним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення неодержаного заробітку за час вимушеного прогулу, компенсацію за використані відпустки та моральної шкоди.
		1.2.Господарський суд міста Києва ухвалою від 13.11.2020 у справі №910/17459/20  відмовив у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Суд зазначив, що з тексту позовної заяви вбачається, що вказаний спір не є корпоративним та наближеним до корпоративного.
		1.3.Не погодившись з рішенням суду першої інстанції від 13.11.2020, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. 
		1.4.Північний апеляційний господарський суд постановою від 14.01.2021 задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасував ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.11.2020 та передав справу №910/17459/20 до місцевого господарського суду для продовження розгляду.
		1.5.Приймаючи зазначену постанову суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірні правовідносини є корпоративними та не можуть розглядатись у площині трудового права, а відтак вирішення цього спору належить до юрисдикції господарських судів. Крім того, апеляційний суд, врахувавши, що позивач вже звертався з аналогічними вимогами в порядку цивільного судочинства, втім провадження у справі за цими вимогами було закрито та роз`яснено позивачу, що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції господарського суду, послався на главу 2 ГПК України та зазначив, що справа, передана  з одного суду до іншого, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
		2. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу та виклад позиції інших учасників справи.
		2.1.АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2021 у справі №910/17459/20, в якій просило її скасувати, натомість залишити в силі ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.11.2020.
		2.2.АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" у якості підстави касаційного оскарження зазначило неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: статей 14, 20, 174, 258, 260, 275, 276 ГПК України, статті 99 Цивільного кодексу України, статей 3, 4, 5 Закону України "Про судовий збір", статей 3, 41 Кодексу законів про працю України. Крім того скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах  Верховного Суду від 10.09.2019 №921/36/18, від 16.10.2019 у справі №752/10984/14-ц, від 10.10.2019 у справі №522/13736/15, від 06.11.2019 у справі №910/6968/16. 
		2.3.Позивач не скористався правом на надання відзиву на касаційну скаргу.
		3.Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції
		3.1. ОСОБА_1 працював на посаді заступника голови правління ПАТ "Державна продовольча-зернова корпорація України" на підставі наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 23.10.2013 №192  п.
		3.2.На підставі наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27.03.2014 №41-п "Про звільнення ОСОБА_1 " позивач був звільнений з вказаної посади за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, згідно пункту 1 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України.
		3.3.01.07.2014 наказом голови правління ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" №514-к звільнено ОСОБА_1 з посади заступника голови правління на підставі наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27.03.2014 №41-п "Про звільнення ОСОБА_1 ".
		3.4.Вважаючи, що звільнення з посади заступника голови правління ПАТ "Державна продовольча-зернова корпорація України" було незаконним, ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва в порядку цивільного судочинства з вимогами про визнання недійсним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку та відшкодування моральної шкоди.
		3.5.Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 20.01.2020 у справі №760/21768/19 було відмовлено у задоволенні позову.
		3.6.Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивачем було подано апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду.
		3.7.Київський апеляційний суд постановою від 08.09.2020 у справі №760/21768/19 рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 20.01.2020 скасував, провадження по справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України, та роз`яснив позивачу, що розгляд даної справи віднесений до юрисдикції господарського суду.
		4.Позиція Верховного Суду
		4.1.Відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		4.2.Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України, за змістом частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
		4.3.Поряд з цим, за змістом частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		4.4.Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні, земельні, трудові, сімейні, житлові та інших права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
		4.5.Згідно зі статтею 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. У КЗпП України визначено виключний перелік підстав припинення трудового договору.
		4.6.Велика Палата Верховного Суду послідовно у значній кількості постанов випрацювала критерії розмежування справ між цивільною та господарською юрисдикцією, визнавши юрисдикцію господарського суду у справах, між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи. При цьому Велика Палата Верховного Суду вказала, що трудові спори зазначених осіб (тих, які входять до складу виконавчого органу) підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.
		4.7.Так, у постанові від 15.09.2020 у справі №205/4196/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, в яких позивач (у даній справі директор дочірнього підприємства публічного акціонерного товариства) оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України (припинення повноважень за частиною третьою статті 99 ЦК України).
		4.8.У постанові від 13.10.2020 у справі №683/351/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що посилання компетентного органу у рішенні про звільнення на статтю 99 ЦК України, як на підставу звільнення, чи зазначення інших підстав, які передбачені у статуті, може свідчити про реалізацію органом управління своїх корпоративних прав. Зазначення в рішенні про звільнення органу управління кооперативом, на якого поширюються у повному обсязі гарантії трудового законодавства, конкретної підстави, передбаченої КЗпП України, крім посилання на пункт 5 статті 41 КЗпП України, свідчить про цивільну юрисдикцію спору відповідно до вимог статті 15 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення позивача до суду, чи статті 19 ЦПК України в чинній редакції.
		4.9.Матеріалами справи підтверджується, що на підставі наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27.03.2014 №41-п "Про звільнення ОСОБА_1 " позивач був звільнений з посади заступника голови правління ПАТ "Державна продовольча-зернова корпорація України" за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, згідно пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України.
		4.10.Отже, зазначення Міністерством аграрної політики та продовольства України в якості підстави для звільнення позивача норми пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України свідчить про те, що вказаний спір є трудовим і, відповідно, його вирішення має здійснюватися  у порядку цивільного судочинства.
		4.11.Посилання апеляційного господарського суду в оскаржуваній постанові на правову позицію, викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №145/1885/15-ц та від 10.04.2019 у справі №510/456/17 колегія суддів вважає неправомірним, оскільки відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №755/10947/17, незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Позиція, яка викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №205/4196/18 та від 13.10.2020 у справі №683/351/16-ц, є більш пізньою у часі в порівнянні із тими правовими позиціями, що застосовані судом апеляційної інстанції, а отже саме вони підлягали застосуванню до спірних правовідносин.
		4.12.Поряд з цим, судом апеляційної інстанції встановлено, що вважаючи звільнення з посади заступника голови правління ПАТ "Державна продовольча-зернова корпорація України" незаконним, ОСОБА_1 звертався до Солом`янського районного суду міста Києва в порядку цивільного судочинства з вимогами про визнання недійсним та скасування наказу про його звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку та відшкодування моральної шкоди. Однак Київський апеляційний суд постановою від 08.09.2020 у справі №760/21768/19 рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 20.01.2020 про відмову в позові скасував та закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, роз`яснивши позивачу, що розгляд даної справи віднесений до юрисдикції господарського суду.
		4.13.Відповідно до частини другої статті 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
		4.14.Оскільки суд загальної юрисдикції закрив провадження у справі за позовом, поданим до тих самих відповідачів, з тим самим предметом та з тих самих підстав, що і в цій справі, колегія суддів вважає, що, з огляду на припис частини другої статті 256 ЦПК України, позивач не зможе реалізувати своє право на доступ до компетентного суду за правилами цивільного судочинства.
		4.15.Як вказує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the United Kingdom") від 21.02.1975, заява №4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria") від 17.01.2012, заява №36760/06, § 230).
		4.16.Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		4.17.ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 09.12.2010 у справі "Буланов та Купчик проти України" ("Bulanov and Kupchik v. Ukraine", заяви №7714/06 та №23654/08), в якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27-28, 38-40); рішення від 01.12.2011 у справі "Андрієвська проти України" ("Andriyevska v. Ukraine", заява № 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13-14, 23, 25-26); рішення від 17.01.2013 у справі "Мосендз проти України" ("Mosendz v. Ukraine", заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Шестопалова проти України" ("Shestopalova v. Ukraine", заява №55339/07), в якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).
		4.18.Колегія суддів вважає, що   відмова у відкритті провадження у цій справі поставить під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.
		4.19.З огляду на існування юрисдикційного конфлікту та імперативний припис частини другої статті 256 ЦПК України колегія суддів вважає, що ця справа має бути розглянута за правилами господарського судочинства (подібні висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №243/5078/17, від 12.12.2018 у справі №490/9823/16-ц, від 27.02.2019 у справі №442/7753,16-ц.
		4.20.Колегія суддів не приймає до уваги доводи скаржника про порушення апеляційним господарським судом норм Закону України "Про судовий збір" та статей 174, 258, 260 ГПК України при постановленні ухвали про відкриття апеляційного провадження без надання апелянтом доказів сплати судового збору та без зазначення останнім у тексті апеляційної скарги підстав звільнення від його сплати, оскільки відповідно до положень статті 310-313 ГПК України такі обставини не є підставо для скасування постанови суду апеляційної інстанції.
		5.Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		5.1.Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		5.2.Згідно з частиною четвертою статті 311 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		5.3.Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 13.11.2020 у справі №910/17459/20, проте помилково визначив юрисдикцію цього спору, у зв`язку з чим оскаржувану постанову необхідно змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
		5.4.Беручи до уваги викладене, а також ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Суд вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, отримали часткове підтвердження під час касаційного провадження, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанцій підлягає зміні шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
		5.5.Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
		П О С Т А Н О В И В :
		1.Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" задовольнити частково.
		2.Постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2021 у справі №910/17459/20 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
		3.В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2021 у справі №910/17459/20 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                           С. В. Бакуліна
		 
		 
		Судді                                                                                                        Н. М. Губенко 
		 
		                                                                                                                                                                                                       
		                                                                                                                О. А. Кролевець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...