Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 752/20246/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 15.04.2021.
Дата набрання законної сили: 07.04.2021
Номер судового провадження: 61-28594ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		07 квітня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 752/20246/16-ц
		провадження № 61-28594св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
		суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Публічне акціонерне товариства «Укрсоцбанк», 
		третя особа - ОСОБА_2 ,
		розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 липня 2017 року у складі судді Шкірай М. І. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 22 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Чобіток А. О., Соколової В. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), третя особа - ОСОБА_2 , про визнання припиненими правовідносин за договором поруки.
		Позов мотивував тим, що 03 серпня 2007 року між ОСОБА_2 і Акціонерно-комерційним банком «Укрсоцбанк» (далі - АКБ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», було укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 014-290-КП. З метою забезпечення виконання вказаного договору між позивачем та відповідачем було укладено договір поруки від 03 серпня 2007 року № 014-290-ПП. Згідно з пунктом 1.1 зазначеного договору поруки позивач виступив поручителем за належне виконання зобов`язань ОСОБА_2 за договором кредиту.
		Позивач зазначав, що відповідно до пункту 6.2 договору кредиту, договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Оскільки договором кредиту як основним зобов`язанням конкретний строк припинення зобов`язання не визначений, а умова договору про дію зобов`язання до повного виконання своїх зобов`язань не може розглядатися як установлення строку дії кредитного договору.
		Зважаючи, що останній платіж за договором кредиту відбувся у жовтні 
		2013 року, то саме починаючи з цієї дати кредитор протягом шести місяців мав право звернутися з вимогою про стягнення заборгованості. Оскільки банк таким правом не скористався, то порука має бути припинена на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.
		Таким чином,  ОСОБА_1 просив суд визнати припиненими правовідносини, передбачені договором поруки від 03 серпня 2007 року № 014-290-ПП, укладеним між ним і ПАТ «Укрсоцбанк» з метою забезпечення виконання договору про надання невідновлювальної кредитної лінії від 03 серпня 2007 року № 014-290-КП, укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 .
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 18 липня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 22 лютого 2018 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до договору поруки визначено зміст забезпеченого порукою зобов`язання, яке має кінцевий термін повернення - до 02 серпня 2017 року, а також можливість дострокового погашення у випадках, встановлених договором про надання невідновлювальної кредитної лінії. На час звернення до суду цей термін не настав, доказів зміни строку виконання основного зобов`язання сторонами не надано, а тому факт здійснення останньої сплати з метою погашення кредиту в жовтні 2013 року не може бути безумовною підставою для визнання правовідносини за договором поруки припиненими.
		Апеляційний суд додатково вказав, що як видно з ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 12 липня 2016 року у справі № 755/6944/16-ц, на час звернення позивача до суду з позовом у цій справі рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 16 лютого 
		2016 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором від 03 серпня 2007 року № 014-290-КП.
		Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги
		У травні 2018 року  ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.
		Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до частини четвертої статті 
		559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. У пункті 6.2 договору про надання споживчого кредиту передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Таким чином, договором про надання споживчого кредиту як основним зобов`язанням конкретний строк припинення зобов`язання не визначений, а умова договору про дію зобов`язання до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, не може розглядатися як установлення строку дії кредитного договору, оскільки це суперечить статті 
		252 ЦК України. Тому умова договору поруки про припинення поруки після повного виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором не може вважатися встановленим сторонами строком припинення поруки. Позивач вважає, що договір поруки укладений між ним та відповідачем припинив свою дію згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України.
		На думку позивача, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов`язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором строк пред`явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов`язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов`язання у повному обсязі або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Пред`явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред`явлення до нього позову. При цьому в разі пред`явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 29 січня 2014 року 
		№ 6-155цс13, від 29 червня 2016 року № 6-272цс16, від 02 вересня 2015 року 
		№ 6-1077, від 29 березня № 6-308цс16 2017 року.
		Умови спірного договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов`язань боржника, не свідчать про те, що договором встановлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 
		559 ЦК України, а тому у цій справі підлягає застосуванню норма частини четвертої статті 559 ЦК України.
		Позичальник не виконувала своїх зобов`язань щодо сплати кредиту впродовж майже трьох років, тому, на переконання позивача, шестимісячний строк пред`явлення вимоги до поручителя банк пропустив. При цьому, цей строк 
		є присічним і продовженню не підлягає.
		Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов`язань шляхом здійснення щомісячних платежів (згідно з графіком), а за договором поруки відповідальність поручителя настає з наступного дня за датою платежу, яка передбачена кредитним договором. Позивач також вважає, що суди попередніх інстанцій не з`ясували всіх обставини, які мають значення для вирішення справи, а висновки судів суперечать нормам законодавства.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
		Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2021 року справу призначено до розгляду.
		Позиція Верховного Суду
		Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
		Суди встановили, що 03 серпня 2007 року між  ОСОБА_2 та АКБ «Укрсоцбанк» укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 014-290-КП. Цим договором визначено, що кінцевим терміном повернення всіх траншів кредиту є 02 серпня 2017 року.
		З метою забезпечення вказаного договору 03 серпня 2007 року між 
		 ОСОБА_1 і АКБ «Укрсоцбанк» укладено договір поруки № 014-290-1111.
		Відповідно до пункту 1.1 договору поруки поручитель ( ОСОБА_1 ) зобов`язався перед кредитором (АКБ «Укрсоцбанк») у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником ( ОСОБА_2 ) зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу), у розмірі, в строки та а порядку, передбачених договором пронадання невідновлювальної кредитної лінії від 03 серпня 2007 року № 014-290-КП.
		Згідно з пунктом 6.2 договору поруки договір набирає чинності з дати його укладення та діє до повного виконання всіх вимог, забезпечених порукою, визначених пунктами 2.1.1 - 2.1.3 цього договору.
		Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		У частині четвертій статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимогу до поручителя.
		Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі 
		і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі 
		№ 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) вказано, що «закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою. Тому Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, сформульованого в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження 
		№ 14-318цс18), згідно з яким наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки. Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість. Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення».
		У вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що «визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках: кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником). Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права. Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним. Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту. Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання. Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений. Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася. Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите. У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту. Отже, ухвалення судом рішення в справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості».
		У цій же постанові Великої Палати Верховного Суду вказано, що «необхідною умовою задоволення позову є наявність спору. Зокрема, у справі про визнання поруки припиненою позивач має довести, що відповідач вважає наявним своє право вимоги і кореспондуючий обов`язок позивача, який не був установлений судовим рішенням або не є предметом розгляду в іншій справі. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на важливість дотримання принципу процесуальної економії (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, провадження № 12-143гс19; пункт
		63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, провадження № 12-204гс19), відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим».
		У справі, що переглядається, апеляційний суд встановив, що ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 12 липня 2016 року у справі 
		№ 755/6944/16-ц скасовано рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 16 лютого 2016 року в справі № 1234/15 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в частині ОСОБА_2 .
		В указаній ухвалі вказано, що «16 лютого 2016 року Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків відповідно до третейської угоди, яка міститься в кредитному договорі від 03 серпня 2007 року 
		№ 014-290-КП, укладеного між банком і ОСОБА_2 , і в договорі поруки від 
		03 серпня 2007 року № 014-290-ПП, укладеного між банком і ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ухвалено рішення, яким позов ПАТ «Укрсоцбанк» до 
		ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 1 511 549,37 грн заборгованості та 14 489,32 грн третейського збору». 
		Крім того, під час розгляду Дніпровським районним судом міста Києва заяви ОСОБА_2 про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 16 лютого 2016 року в справі № 1234/15 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, надіслав заяву про розгляд справи за його відсутності.
		Відповідно до частини першої, другої, четвертої статті 51 Закону України «Про третейські суди» рішення третейського суду є остаточним і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим Законом.
		Рішення третейського суду може бути оскаржене сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов`язки, у випадках, передбачених цим Законом, до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ.
		Заяву про скасування рішення третейського суду може бути подано до компетентного суду сторонами, третіми особами протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом, а особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов`язки, - протягом трьох місяців з дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про прийняття рішення третейського суду.
		Рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від в справі № 1234/15 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 ,                    ОСОБА_1 про стягнення заборгованості ухвалено 16 лютого 2016 року. У матеріалах справи відсутні докази оскарження ОСОБА_1 зазначеного рішення третейського суду. Позов  ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання припиненими правовідносин за договором поруки було пред`явлено до Голосіївського районного суду міста Києва у грудні 2016 року, рішення у цій справі ухвалено 18 липня 2017 року. Таким чином, судове рішення у справі 
		№ 752/20246/16-ц прийняте після ухвалення рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у справі № 1234/15, яке ОСОБА_1 у встановлений строк не оскаржив, тобто воно набуло статус остаточного.
		ОСОБА_1 мав заперечувати пред`явлений до нього ПАТ «Укрсоцбанк» позов про стягнення кредитної заборгованості, зокрема з підстав припинення поруки, під час розгляду зазначеного позову в третейському суді. Пред`явлення ним окремого позову про припинення поруки після вирішення позову кредитора до нього, не є належним способом захисту. Ухвалення третейським судом рішення в справі про стягнення з ОСОБА_1 як з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в справі, що розглядається, позову про визнання поруки припиненою, оскільки такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження 
		у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості.
		За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , проте помилились щодо мотивів відмови. Тому рішення судів попередніх інстанцій необхідно змінити у мотивувальній частині.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку, що оскаржені рішення частково ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржені рішення змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови, а в іншій частині оскаржені рішення залишити без змін.
		Оскільки Верховний Суд змінює судові рішення, але виключно у частині мотивів їх прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.
		Керуючись статтями 400 та 410, 412 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 
		2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 22 лютого 2018 року змінити, виклавши їх резолютивні частини в редакції цієї постанови.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		ГоловуючийМ. М. Русинчук  Судді:Н. О. Антоненко   І. О. Дундар   Є. В. Краснощоков   М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...