Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/25689/20 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти громадської безпеки.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 15.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 16.04.2021.
Дата набрання законної сили: 31.03.2021
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		 
		ЄУНС 761/25689/20  Головуючий у суді першої інстанції ОСОБА_1 
		Справа № 11-кп/824/2288/2021 
		У Х В А Л А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		31 березня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
		головуючого судді ОСОБА_2 
		суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 
		за участю секретаря ОСОБА_5 
		прокурора ОСОБА_6 
		захисників  ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
		 ОСОБА_9 , 
		обвинуваченого ОСОБА_10 , 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. п. 5, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст.194 КК України,
		ОСОБА_10 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Києві, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
		на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 23 березня 2021 року у кримінальному провадженні №12020000000000490 за обвинуваченням ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 
		 
		В С Т А Н О В И Л А:
		 
		 Шевченківським районним судом м. Києва здійснюється судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. п. 5, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 194 КК України.
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 23 березня 2021 року залишено без задоволення клопотання захисника ОСОБА_7 про заміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_10 , задоволено клопотання прокурора та обвинуваченому ОСОБА_10 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 21 травня 2021 року включно. 
		Цим же судовим рішенням продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту обвинуваченій ОСОБА_11 по 21 травня 2021 року включно з покладенням на неї обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, а також по 21 травня 2021 року включно продовжено строк дії додаткових обов`язків обвинуваченій ОСОБА_12 .
		 
		З огляду на зміст судового рішення, вирішуючи клопотання прокурора і захисника, які пов`язані із запобіжним заходом обвинуваченому ОСОБА_10 , суд присяжних дійшов висновку про те, що при застосуванні до обвинуваченого ОСОБА_10 менш суворого запобіжного заходу ніж тримання під вартою не можливо буде запобігти існуючим ризикам, які на даний час не зменшилися. 
		Зокрема, обґрунтовуючи рішення про продовження обвинуваченому ОСОБА_10  строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд врахував факт висунення йому обвинувачення у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених п. п. 5, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 194 КК України, які відносяться до різного ступеню тяжкості, в тому числі і особливо тяжких, наслідком вчинення яких є смерть журналіста, що беззаперечно викликало суспільний інтерес. 
		Зваживши інформацію з реєстру матеріалів досудового розслідування, зміст вступних промов сторін кримінального провадження, інформацію з клопотання про долучення та дослідження доказів сторони обвинувачення та опису таких доказів, дані, що містяться в протоколах слідчих дій, документах вже безпосередньо досліджених в судовому засіданні, за відсутності підстав для визнання досліджених доказів очевидно недопустимими, суд дійшов висновку про їх вагомість в аспекті обґрунтованості підозри, але зауважив, що остаточну оцінку доказам надаватиме як на відповідній стадії судового розгляду під час вивчення їх змісту та подальшого аналізу, так і при оцінці всіх доказів у сукупності в ході ухвалення остаточного рішення. 
		Разом із цим, з урахуванням стадії кримінального провадження, зокрема дослідження доказів сторони обвинувачення щодо обґрунтованості висунутого обвинувачення, вважав неможливим надання оцінки та здійснення аналізу висновків експертів та інших матеріалів, на які посилається сторона захисту та до дослідження яких ще не приступив, але визнав безпідставними посилання захисника ОСОБА_7 на те, що долучені ним до вступної промови конспекти показань свідків спростовують висунуте обвинувачення, з тієї підстави, що у відповідності до ч. 2 ст. 84 КПК України такі конспекти не є джерелом доказів у кримінальному провадженні. 
		Що стосується наявних ризиків можливої неправомірної поведінки обвинуваченого, які передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, то суд зазначив, що їх існування обумовлюється тим, що ОСОБА_10 інкримінується вчинення кримінальних правопорушень, які утворюють сукупність тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень, за одне з яких передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі. Міра покарання, призначення якої передбачається обвинуваченому у разі доведення його винуватості та усвідомлення обвинуваченим цієї обставини, переконливо дає підстави вважати, що продовжують існувати такі ризики неправомірної процесуальної поведінки як переховування від суду, тобто ризик втечі обвинуваченого, а так само здійснення незаконного впливу на потерпілих та свідків, оскільки у кримінальному провадженні ще не допитані жоден потерпілий, свідок та експерт. 
		Крім того, суд зауважив, що ризик втечі обвинуваченого встановлений не лише на основі суворості можливого вироку, а з урахуванням обставин за яких йому та іншим обвинуваченим інкримінується вчинення кримінальних правопорушень, ролі кожного із них та ступеню співучасті у вчиненні інкримінованих дій, а також сукупності даних про особу обвинуваченого ОСОБА_10 , який раніше не судимий, має постійне місце реєстрації та проживання, одружений, має неповнолітніх дітей 2008 та 2021 року народження, тобто має сталі соціальні зв`язки, має заохочення за моральну підтримку бойового духу та волонтерську допомогу військовослужбовцям. 
		Врахував також суд ризик летальності, існування якого обґрунтував тим, що маючи відношення до військової служби, ОСОБА_10 неодноразово відвідував зону АТО, як у зв`язку із проходженням військової служби, так і з волонтерською діяльністю, де міг мати доступ до зброї і бойових припасів, водночас стороною обвинувачення надані дані щодо факту вилучення у ОСОБА_10 корпусу від міни МОН-50. 
		Звернув увагу суд і на неналежну процесуальну поведінку ОСОБА_10  в судовому засіданні, яке відбулося 21 жовтня 2020 року.
		Що стосується наданих стороною захисту заяв осіб, які виявили бажання взяти на особисту поруку обвинуваченого ОСОБА_10 , то суд звернув увагу на те, що тягар доказування того, що поручителі заслуговують на довіру або особисту довіру, а також обставин, що свідчать про фінансову спроможність вказаних осіб сплатити грошове стягнення у разі невиконання ними взятих на себе зобов`язань, покладається на сторону кримінального провадження, що заявила клопотання про застосування запобіжного заходу. Застосування особистої поруки є ефективним, коли для обвинуваченого розрив соціальних зв`язків з поручителем, або підрив його авторитету є гіршим ніж застосування більш суворого запобіжного заходу, але таких обставин встановлено не було та з`ясовано, що з частиною поручителів обвинувачений особисто не знайомий, а з іншими відсутні соціальні зв`язки такого характеру, які б унеможливлювали вчинення обвинуваченим дій, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
		Таким чином суд дійшов висновку, що виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою зможе запобігти існуючим ризикам можливої неправомірної поведінки обвинуваченого. 
		 
		В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині продовження ОСОБА_10 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та відмовити в задоволенні клопотання прокурора.
		За твердженням захисника, суд обґрунтував свою ухвалу аналогічно ухвалі про обрання запобіжного заходу від 25 серпня 2020 року та ухвалам про продовження строків тримання під вартою від 21 жовтня, 10 грудня 2020 року та 02 лютого 2021 року. 
		При цьому аргументами, які слугували підставою для задоволення клопотання прокурора, суд визнав: вагомість переліку доказів, зібраних під час досудового розслідування, що наведений у реєстрі матеріалів досудового розслідування та озвучений прокурором в ході попередньої промови; усвідомлення обвинуваченими, що в разі доведення їх винуватості їм може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі; перевага загальносуспільного інтересу над інтересами конкретної особи, незважаючи на дані, які характеризують особу ОСОБА_10 з позитивної сторони; ризик летальності, який створює обвинувачений. Але дійшовши висновку про відсутність підстав для застосування більш м`якого запобіжного заходу, не дивлячись на наявність великої кількості поручителів і можливість забезпечення ними належної поведінки обвинуваченого, суд фактично не розглядав питання стосовно запобіжного заходу у вигляді особистої поруки. 
		За позицією захисника, суд свавільно і необґрунтовано встановив наявність двох ризиків: ризик втечі і ризик незаконного впливу на свідків (потерпілих, експертів), керуючись при цьому виключно тяжкістю інкримінованого діяння без пояснень чому саме ці ризики з плином часу не зменшились, а в частині вагомості доказів  лише їх номінальним переліком. До того ж суд навів аргумент, який раніше не згадувався - неналежну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_10 під час судового засідання 21 жовтня 2020 року та безпідставно врахував існування ризику летальності, який ніколи не заявлявся прокурором.
		Всі ризики, і ризик втечі зокрема, суд обґрунтував ймовірним суб`єктивним ставленням обвинуваченого до міри покарання, призначення якої передбачається обвинуваченому, у разі доведення його винуватості. Натомість з таким же ступенем ймовірності можна припустити, що об`єктивні дані свідчать саме на користь майбутнього виправдання обвинувачених, що в свою чергу нівелює можливі побоювання в засудженні.
		Як вважає захисник, суд не врахував положення ч. 3 ст. 199 КПК України і прецедентну норму ЄСПЛ, за якою ризик втечі зменшується з перебігом часу, яким би він не був коротким, а в цьому провадженні державні органи не навели жодних підстав для твердження, що подібний ризик не зменшився за рік.
		Тримання під вартою ОСОБА_10 , на думку суду, має запобігти незаконному тиску на потерпілих і свідків, однак прокурор у клопотанні наявність такого ризику обґрунтував зовсім іншими обставинами, а потерпілі та свідки під час досудового розслідування взагалі не вказували на ОСОБА_10 , що не заперечує і сторона обвинувачення. 
		З посиланням на те, що суд не має права виходити за межі обґрунтувань клопотання прокурора і попередньо встановлених ризиків, оскільки таким чином він підміняє сторону обвинувачення, захисник також зазначає про те, що суд врахував ризик летальності, але ані на досудовому розслідуванні, ані під час судового розгляду сторона обвинувачення не заявляла про наявність ризику летальності, який міг би створити ОСОБА_10 , а сторона потерпілих лише констатувала факт, що ризик летальності у зв`язку із доступом до зброї має враховуватись під час обрання запобіжних заходів, але жодних доказів і навіть припущень на користь подібного ризику не навела. Разом із цим, сторона обвинувачення не надавала матеріалів, які б підтверджували доступ ОСОБА_10 до зброї чи хоча б спецзасобів несмертельної дії, військова спеціальність ОСОБА_10 - кіномеханік, а за посадою він штаб-сержант прес-служби. ОСОБА_10 не має досвіду роботи в правоохоронних органах чи якийсь спеціальний досвід, який міг би свідчити про можливість відносно легкого доступу до зброї, не має він навичок володіння бойовими мистецтва на рівні, достатньому для створення такого ризику. Отже висновок суду про створення ОСОБА_10 ризику летальності, про що не заявлялося прокурором, не ґрунтується на матеріалах справи, є свавільним припущенням суду, зневагою до усієї правоохоронної системи, військової служби правопорядку, військової прокуратури - органів, зобов`язаних не допускати незаконний обіг зброї та свідчить про порушення судом принципу диспозитивності та нехтування принципом поваги до людської гідності. До того ж суд взагалі не обґрунтував, чому ризик, пов`язаний з доступом до зброї, не усувається цілодобовим домашнім арештом (в квартирі, де вже був проведений обшук).
		Крім того, як вважає захисник, суд проігнорував обставини, що свідчать на користь звільнення ОСОБА_10 . Так, майновий стан обвинуваченого не дозволяє йому переховуватись тривалий час, він є єдиним годувальником в сім`ї; обвинувачений сумлінно дотримувався умов застосованого запобіжного заходу, тобто не вчиняв спроб втечі і дотримувався режиму; не підозрюється у вчиненні іншого кримінального правопорушення. При цьому захисник звертає увагу на те, що після пом`якшення запобіжних заходів іншим обвинуваченим жодних негативних наслідків не настало, що опосередковано підтверджує безпідставність тверджень суду про тримання ОСОБА_10 під вартою як єдиний можливий спосіб усунення ризиків. 
		Не навів суд, за твердженням захисника, і мотивів чому відкидає клопотання поручителів, хоча заслуховування поручителів відбулося у судовому засіданні та кожна особа надала відповідні відомості про себе, які могли б підтвердити їх виключну репутацію в суспільстві. 
		Щодо фактичних обставин провадження, то захисник зазначає, що 12 грудня 2019 року ОСОБА_10 повідомили про підозру у вбивстві журналіста ОСОБА_13 , того ж дня він був затриманий, а 14 грудня 2019 року  до нього застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Станом на 08 лютого 2021 року ОСОБА_10 перебуває під вартою майже чотирнадцять місяців та не існує жодних підстав вважати, що обвинувачений може переховуватися або впливати на потерпілих та свідків, тим більше, що жоден із згаданих в матеріалах справи свідків або потерпілих не свідчить проти нього. Вищими посадовими особами держави систематично порушується принцип презумпції невинуватості стосовно обвинувачених у цьому кримінальному провадженні, що підтверджується розміщенням неправдивих даних у засобах масової інформації. Між тим підозра і обвинувачення не містять скільки-небудь розумного мотиву злочину, усі обвинувачені не мають жодного зв`язку із жертвою і станом на час події  між собою. Враховуючи вступну промову прокурора і обвинувальний акт, єдиним аргументом обвинувачення є сумнівна експертна ідентифікація осіб на відео з камер спостереження, яка встановила неможливість ідентифікації за ознаками зовнішності, але ідентифікувала ОСОБА_10 за рухами, що отримало назву психологічної експертизи невербальної поведінки, виконаної українськими психологами за невідомою методикою, та «криміналістичним аналізом ходи», виконаним британським біомеханіком ОСОБА_14 провадженні відсутні свідки або потерпілі, які б вказували на ОСОБА_10 чи інших обвинувачених як на виконавців злочину, при цьому  ОСОБА_10 дав вичерпні показання щодо непричетності до інкримінованих йому злочинів і за весь час ув`язнення не вчиняв жодних спроб втечі або інших протиправних дій.
		Захисник звертає увагу на те, що ОСОБА_10 є відомим музикантом, ніколи не притягувався до кримінальної відповідальності, одружений, має міцні соціальні зв`язки, постійне місце проживання, престижну службу в Збройних силах України, має двох неповнолітніх дітей, з яких старший син має істотні вади здоров`я, дружину і літню матір, яка потребує догляду, а майновий стан сім`ї не дозволяє йому тривалий час переховуватись. Крім того, на думку захисника, перешкодою для втечі є пандемія коронавірусу. 
		За наведених обставин, посилаючись на практику ЄСПЛ, захисник стверджує, що жодних обставин, які б виправдовували тривале тримання ОСОБА_10 під вартою, окрім тяжкості обвинувачення і загрози покарання, доведено не було, тому клопотання прокурора судом задоволено безпідставно. 
		 
		Заслухавши доповідь судді; доводи захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_15 , обвинуваченого ОСОБА_10 , які підтримали апеляційну скаргу і просили її задовольнити; доводи прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи ухвалу суду першої інстанції законною, обґрунтованою і вмотивованою; провівши судові дебати, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Відповідно до положень ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
		Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
		Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадженнядокази обставини, які свідчать про:
		1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченимкримінального правопорушення;
		2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбаченихстаттею 177цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
		3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
		Відповідно до положень ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам:
		1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
		2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
		3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
		4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
		5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
		Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбаченічастиною першоюцієї статті.
		Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченимстаттею 177цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 цього Кодексу.
		 
		Як убачається з матеріалів провадження, Шевченківським районним судом м. Києва здійснюється судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. п. 5, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 194 КК України.
		Вирішуючи клопотання сторони захисту про зміну обвинуваченому ОСОБА_10 запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов`язання та клопотання прокурора, в якому, окрім іншого, було порушено питання про продовження строку дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_10 у вигляді тримання під вартою, суд присяжних з урахуванням доводів прокурора, визнав наявність високої ймовірності переховування обвинуваченого від суду та вчинення незаконного впливу на потерпілих і свідків, а також існування ризику летальності та, зваживши на неправомірну поведінку обвинуваченого під час судового розгляду 21 жовтня 2020 року, дійшов висновку, що лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків і завадити можливій неправомірній поведінці, тому постановив ухвалу про відмову в задоволенні клопотання захисника ОСОБА_7 , задовольнив клопотання прокурора та продовжив ОСОБА_10 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів.
		 
		 Висновок суду присяжних щодо наявності достатніх підстав для продовження ОСОБА_10 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на думку колегії суддів, ґрунтується на матеріалах провадження та відповідає вимогам закону.
		 
		Зважаючи на те, що в суді першої інстанції триває судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_10 та інших осіб увчиненні низки кримінальних правопорушень, встановлення на даному етапі доведеності обвинувачення, зокрема ОСОБА_10 у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених п. п. 5, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 194 КК України, відноситься до виключної компетенції суду першої інстанції. Тому обґрунтованість обвинуваченняпри розгляді провадження в порядку апеляційної процедури за скаргою на ухвалу суду про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою колегією суддів не перевіряється і всі доводи захисника, який ставить під сумнів допустимість висновку експертів за результатами проведення комплексної комісійної експертизи з ідентифікації особи за ознаками зовнішності (портретної, психологічної експертизи та криміналістичного аналізу ходи № 27853/19-35/28128/28129/19-61 від 11.12.2019) та стверджує про відсутність у провадженні будь-яких доказів, які б доводили причетність ОСОБА_10 до інкримінованих йому кримінальних правопорушень, не можуть бути предметом окремої апеляційної перевірки.
		 
		Виходячи з доводів апеляційної скарги, захисник наполягає на тому, що питання наявності обґрунтованої підозри повинно ретельно досліджуватися судом кожного разу при вирішенні питання щодо обрання або продовження строку дії найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання особи під вартою, а посилання суду на попередні судові рішення з цього приводу неприпустимі. 
		Перевіряючи такі твердження захисника, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.
		 За загальною практикою ЄСПЛ (зокрема, рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990, п. 32, Series А, № 182), термін «обґрунтована підозра» у вчиненні правопорушення передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об`єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла таки вчинити злочин. Вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
		 
		Як убачається із судового рішення, суд присяжних, керуючись інформацією з обвинувального акта, реєстру матеріалів досудового розслідування, вступних промов сторін кримінального провадження, а також з урахуванням даних, що містяться в протоколах слідчих дій і документах безпосередньо досліджених в судовому засіданні, не визнавши їх очевидно недопустимими, що не спростовано стороною захисту, врахував наявність у цьому кримінальному провадженні обставин, які можуть переконати об`єктивного спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин, з чим погоджується і колегія суддів.
		При цьому колегія суддів зауважує, що підставами для продовження ОСОБА_10 запобіжного заходу слугували обставини, передбачені ч. 1 ст. 194 КПК України, а не попередні ухвали слідчих суддів, як про це стверджує захисник ОСОБА_7 . Суд першої інстанції на даний час здійснює дослідження доказів сторони обвинувачення, а тому ніякі висновки в ухвалах слідчих суддів як преюдиція не могли враховуватися під час судового розгляду. 
		 
		Що стосується висновку суду про високу ймовірність існування ризиків втечі і незаконного впливу на свідків (потерпілих, експертів), які не зменшилися від часу обрання обвинуваченому ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, то колегія суддів враховує наступне.
		 
		Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
		Відповідно до практики ЄСПЛ ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі, або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення в справі «Панченко проти Росії»).
		В контексті п. 3 ст. 5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ у п.60 рішення у справі «Єлоєв проти України») після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому суду в разі задоволення клопотання прообрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч.1 ст.177КПК України.
		На питання про те, чи є розумним строк тримання під вартою, не можна відповісти абстрактно. Визначати, чи розумно й надалі залишати обвинуваченого під вартою, необхідно на підставі особливостей кожної конкретної справи. Подовження строку тримання під вартою в певній справі може бути виправданим лише тоді, коли наявні конкретні ознаки того, що вимога громадських інтересів важить більше  попри презумпцію невинуватості,  ніж правило поваги до особистої свободи (рішення у справі «W. проти Швейцарії»). Передусім національні судові органи мають забезпечити, щоб у будь-якому конкретному випадку досудове тримання обвинуваченої особи під вартою не перевищувало розумного строку. З цією метою вони повинні вивчити всі факти «за» і «проти» наявності справжньої вимоги громадських інтересів, яка, попри належну повагу до принципу презумпції невинуватості, виправдовувала б відступ від правила поваги до особистої свободи, та викласти їх у своєму рішенні щодо відхилення клопотання про звільнення (п.152 рішення ЄСПЛ у справі «Лабіта проти Італії»).
		 
		 Досліджуючи доводи сторони захисту про те, що суд необґрунтовано встановив наявність двох ризиків, керуючись виключно тяжкістю інкримінованого діяння, колегія суддів, перш за все, вважає за необхідно зауважити, що згідно з практикою ЄСПЛ суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. У рішенні по справі «Летельє проти Франції» ЄСПЛ визначив, що тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
		 
		Так, із матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень різного ступеню тяжкості, в тому числі особливо тяжкого, вчиненого способом, небезпечним для життя багатьох осіб, за яке законом передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі, суспільно небезпечним наслідком якого стала смерть журналіста, у зв`язку з чим вказане кримінальне провадження набуло великого суспільного резонансу. При цьому заслуговують на увагу і мотиви, якими керувався обвинувачений відповідно до пред`явленого обвинувачення. 
		 Такі обставини, на думку колегії суддів, можуть спонукати обвинуваченого переховуватися від суду. 
		 Разом із цим, наявність у ОСОБА_10 міцних соціальних зв`язків, постійного місця проживання та родини, а також заохочення за моральну підтримку бойового духу та волонтерську допомогу військовослужбовцям, на чому наголошує захисник, не може слугувати дійсною гарантією відсутності у нього наміру переховування від суду та не виключає можливість продовження щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
		 
		 Потерпілі, свідки та експерти у кримінальному провадженні, показання яких суд має сприймати безпосередньо, ще не допитувалися. З огляду на положення ч. 4 ст. 95 КПК України ризик впливу на свідків, потерпілих існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. 
		 Таким чином продовжує існувати ризик незаконного впливу на свідків, експертів у цьому кримінальному провадженні, що в свою чергу доводить обґрунтованість висновку суду про те, що ймовірність реалізації цього ризику, як і ризику втечі, не зменшилася на даний час.
		 
		 За вказаних обставин застосування більш м`якого запобіжного заходу, на переконання колегії суддів, не забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків та не запобігатиме спробам вчинити вказані дії.
		 
		 Сторона захисту також посилається на те, що начебто неналежна процесуальна поведінка ОСОБА_10 в судовому засіданні 21 жовтня 2020 року - безпідставне припущення суду, але з огляду на пояснення прокурора в суді апеляційної інстанції про те, що події, які відбулися після проголошення судового рішення в згаданому судовому засіданні стали однією з підстав для застосування в подальшому щодо нього заходів безпеки у кримінальному провадженні, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу і на таку обставину. 
		 
		 Що стосується ризику летальності, ймовірність існування якого суд також врахував, то, хоча прокурор, виходячи зі змісту клопотання, і не доводив наявності ризику продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризику летальності, що його створює обвинувачений ОСОБА_10 у зв`язку з його доступом до зброї, але обставини, які в цьому аспекті взяв до уваги суд, вбачаються як зі змісту обвинувального акта, так і тих документів, які вже досліджені в суді. 
		 Між тим, колегія суддів погоджується з доводами захисника, які зводяться до того, що існування такого ризику повинен був доводити в суді прокурор, але клопотання останнього не містить обґрунтування з цього приводу. Проте така обставини не тягне за собою скасування судового рішення, оскільки не впливає в цілому на висновки суду про те, що виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, принаймні на даній стадії судового розгляду, може забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_10 та запобігти тим ризикам, існування яких довів в суді прокурор. 
		 
		Всупереч доводів захисника, суд присяжних дослідив доводи сторони захисту, наведені у клопотанні про зміну ОСОБА_10 запобіжного заходу. А його висновки, зокрема про те, що сторона захисту не довела достатності та ефективності застосування щодо ОСОБА_10 такого запобіжного заходу як особиста порука нічим не спростовані. 
		 
		З огляду на зміст судового рішення, суд, вирішуючи питання, пов`язані із запобіжними заходами, мотивував свої висновки в ухвалі щодо кожного обвинуваченого у цьому кримінальному провадженні, а тому не міг і не повинен був пояснювати відмінність ОСОБА_10 у порівнянні з іншими обвинуваченими, як на цьому наполягає захисник.
		 
		 За наведених підстав, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що прокурором у судовому засіданні доведено наявність ризиків, передбачених п. 1 та п. 3 ч. 1ст. 177 КПК України, які не зменшилися, що виправдовує тримання обвинуваченого ОСОБА_10 під вартою та є підставою для продовження строку дії такого запобіжного заходу, який зможе забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_10 покладених на нього процесуальних обов`язків. Тому колегія суддів, беручи до уваги і положення ст. 404 КПК України, не досліджує заяви поручителів, які були предметом вивчення в суді першої інстанції із заслуховуванням осіб, які звернулися з такими заявами, та вдруге подані стороною захисту під час апеляційного розгляду.
		 
		З урахуванням того, що обвинувальний акт у цьому кримінальному провадженні надійшов до Шевченківського районного суду м. Києва наприкінці серпня 2020 року та на даний час досліджуються докази сторони обвинувачення, з огляду на складність кримінального провадження, кількість його учасників, обсяг доказів, стадію судового розгляду та нетривалість перерв між судовими засідання, висновки захисника ОСОБА_7 про нездатність суду розглянути справу упродовж розумного строку, що, на його думку, може також свідчити про упередженість суду, є вочевидь передчасними. 
		 
		 Істотних порушень вимогкримінального процесуального закону колегією суддів не встановлено.
		 Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги і залишає ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 23 березня 2021 року без змін.
		 
		Керуючись ст.ст. 404, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів
		 
		П О С Т А Н О В И Л А:
		 
		Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 23 березня 2021 року, якою обвинуваченому ОСОБА_10 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 21 травня 2021 року включно - без змін.
		Ухвала набирає законної сили з дня оголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		_________________ __________________ __________________
		  ОСОБА_2   ОСОБА_3  ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...