Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 160/6899/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та інших зборів.
Надіслано для оприлюднення: 15.04.2021. Зареєстровано: 16.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 16.04.2021.
Дата набрання законної сили: 15.04.2021
Номер судового провадження: К/9901/6151/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		15 квітня 2021 року   
		Київ
		справа №160/6899/20
		адміністративне провадження №К/9901/6151/21
		              
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
		суддів: Гусака М.Б.,  Усенко Є.А., 
		розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №160/6899/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткову постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2021 року (головуючий суддя Бишевська Н.А., судді: Добродняк І.Ю., Семененко Я.В.),- 
		ВСТАНОВИВ:
		У червні 2020 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС), в якому просила визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 14 лютого 2020 року №Ф-16624-53/64 в сумі 29293,44 грн; судові витрати покласти на відповідача.
		Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 липня 2020 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 14 лютого 2020 року №Ф-16624-53/64 в частині 15918,74 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в розмірі 420,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС.
		Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 18 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 липня 2020 року скасував та ухвалив нову постанову. Позов ОСОБА_1 задовольнив повністю. Стягнув на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС. Стягнув на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 500 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС.
		1 грудня 2020 року на адресу Третього апеляційного адміністративного суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Трофімова Д.Ю. надійшла заява про ухвалення у справі № 160/6899/20 додаткового рішення, яким вирішити питання про розподіл судових витрат у зв`язку з апеляційним переглядом справи. Заявник просив: стягнути з ГУ ДПС витрати на професійну правничу допомогу ОСОБА_1 у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 5000 грн; стягнути з ГУ ДПС судовий збір, сплачений ОСОБА_1 у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції в сумі 1261,21 грн.
		Вимоги указаної заяви вмотивовані тим, що апеляційний суд за власною ініціативою зменшив розмір заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу, що суперечить підходам Верховного Суду, викладеним в постановах від 5 листопада 2020 року (справа №1.380.2019.002578), від 15 листопада 2020 року (справа №640/10548/19), від 7 травня 2020 року (справа №820/4281/17). Заявник також наполягав на тому, що процесуальне законодавство не передбачає обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість, саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення таких витрат, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів. Така позиція підтримана і Верховним Судом відповідно до постанов від 9 квітня 2019 року (справа №826/2689/15), від 23 жовтня 2020 року (справа №1740/2001/18), від 19 вересня 2019 року (справа №810/2760/17), від 18 липня 2019 року (справа №1740/2004/18), від 21 травня 2019 року (справа №1740/1999/18), від 14 травня 2019 року (справа №817/1356/18), від 9 квітня 2019 року (справа №826/2689/15). Також згідно з вимогами наведеної заяви позивач не погодився із позицією суду апеляційної інстанції про те, що задоволення вимоги про відшкодування витрат на правничу допомогу в повному обсязі призведе до покладення на суб`єкта надмірного тягаря. Метою стягнення витрат на правничу допомогу, на чому наголошував і Верховний Суд, є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення, понесених збитків, але у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин. 
		Третій апеляційний адміністративний суд додатковою постановою від 28 січня 2021 року заяву ОСОБА_1 задовольнив частково. Стягнув на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1261,21 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС. В задоволенні решти клопотання відмовив.
		Задовольняючи частково вимоги заяви про ухвалення додаткового судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що дійсно у постанові від 18 листопада 2020 року не було вирішено питання щодо розподілу судових витрат, сплачених позивачем за подання апеляційної скарги у розмірі 1261,21 грн. Щодо заявлених витрат на правову допомогу суд апеляційної інстанції з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року (справа №826/1216/16) зауважив, що у межах розгляду даної справи позивачем не надано доказів оплати понесених витрат на правову допомогу, а також не надано розрахунку заявленої суми витрат.
		Не погодившись з додатковою постановою апеляційного суду, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати зазначене судове рішення і прийняти нове про задоволення заяви про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі. 
		Касаційну скаргу вмотивовано тим, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскарженої додаткової постанови застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20), від 29 жовтня 2020 року (справа №686/5064/20), від 8 вересня 2020 року (справа №640/10548/19), від 2 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 26 червня 2019 року (справа №813/481/18), а саме, що документальне підтвердження витрат на професійну правничу допомогу не є підставою для відмови у стягненні витрат на таку допомогу. Наведене в додатковій постанові посилання апеляційного суду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року (справа №826/1216/16) є помилковим, оскільки у вказаному судовому рішенні викладена позиція щодо застосування правового регулювання відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, що діяло до внесення змін до КАС України з 15 грудня 2017 року.
		Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а додаткову постанову апеляційного суду - без змін. ГУ ДПС наведено посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року (справа №826/1216/16), постанови Верховного Суду від 23 січня 2020 року (справа №300/941/19), від 31 березня 2020 року (справа №726/549/19), від 30 квітня 2020 року (справа №826/4466/18), згідно з якими на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, серед іншого, мають бути надані документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням такої допомоги, що оформлені у встановленому законом порядку. Водночас, позивач таких доказів суду не надав.
		Крім того, відповідач просив зробити заміну сторони у справі, а саме Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 43145015) на правонаступника - Головне управління ДПС у Дніпропетровській області як відокремлений підрозділ (ЄДРПОУ 44118658). Вказане клопотання вмотивоване тим, що постановою Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 року № 893 «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби» ліквідовано як юридичних осіб публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком. Пунктом 3 указаної постанови встановлено, що права та обов`язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи. Наказом Державної податкової служби від 30 вересня 2020 року №529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» було утворено як відокремлені підрозділи Державної податкової служби територіальні органи за переліком згідно з додатком (зокрема, Головне управління ДПС у Дніпропетровській області як відокремлений підрозділ).
		Розглянувши вказане клопотання, на підставі статті 52 КАС України колегія суддів здійснила заміну відповідача у справі на правонаступника - Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 44118658).
		Відповідно до частини першої статті 341 КАС України (в редакції, чинній з 8 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Враховуючи наведення у касаційній скарзі обґрунтованих посилань на наявність винятку, передбаченого підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, Верховний Суд ухвалою від 11 березня 2021 року відкрив касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на додаткову постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2021 року з метою перевірки доводів щодо неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права  у випадку, передбаченому пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		Згідно з вимогами частини першої статті 341 КАС України та враховуючи доводи касаційної скарги, колегія суддів не переглядає додаткову постанову апеляційного суду в частині задоволення вимог заяви про розподіл судових витрат щодо судового збору.
		На час звернення позивача до суду апеляційної інстанції з заявою про ухвалення додаткового судового рішення, в тому числі, в частині розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу (грудень 2020 року), норми КАС України врегульовували дане питання наступним чином.
		Статтею 132 КАС України визначено види судових витрат. Так, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
		Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
		Згідно з частинами першою - третьою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. 
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 КАС України).
		У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).
		Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
		Частиною сьомою статті 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
		Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 КАС України).
		Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
		Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
		У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
		Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
		Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20).
		З матеріалів справи слідує, що копію заяви про ухвалення додаткового судового рішення від 1 грудня 2020 року ГУ ДПС було отримано 29 грудня 2020 року (а.с.118). Жодних заперечень чи клопотань щодо зменшення витрат на правничу допомогу з цього часу і до ухвалення додаткової постанови 29 січня 2021 року від відповідача до суду апеляційної інстанції не надходило.
		Відтак, незважаючи на правильність висловленої скаржником у касаційній скарзі позиції про відсутність у суду підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу за власною ініціативою з внесенням змін до КАС України, колегія суддів вважає хибними його доводи про невідповідність висновків апеляційного суду висновкам Верховного Суду, викладеним у згаданих вище постановах, оскільки з мотивувальної частини спірної додаткової постанови слідує, що суд апеляційної інстанції взагалі не порушував та не досліджував питання про зменшення витрат на правничу допомогу.
		Висновки суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні вимог про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом даної справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 5000 грн вмотивовані виключно посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 27 червня 2018 року (справа №826/1216/16), та ненаданням скаржником доказів оплати понесених витрат на правову допомогу, а також розрахунку заявленої суми витрат.
		Надаючи оцінку правильності висновків апеляційного суду в цій частині, колегія суддів зазначає, що питання застосування частини сьомої статті 139 КАС України щодо доведеності розміру витрат на правничу допомогу з метою їх розподілу також неодноразово було предметом дослідження у Верховному Суді, в тому числі відповідно до згаданих вище постанов, а також відповідно до постанов від 29 жовтня 2020 року (справа № 686/5064/20),  від 5 березня 2021 року (справа № 200/10801/19-а), від 16 березня 2021 року (справа №520/12065/19), постанови Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року (справа №922/445/19), у яких сформульовано правовий висновок, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Таке правозастосування випливає з нової процедури відшкодування витрат на професійну правову допомогу, імплементованої у КАС України з 15 грудня 2017 року.
		Посилання суду апеляційної інстанції та скаржника на висновки, викладені в постанові  Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року (справа №826/1216/16), є недоречними, оскільки у вказаному судовому рішенні була надана правова оцінка правовому регулюванню питання відшкодування витрат на правову допомогу, що діяло до 15 грудня 2017 року. 
		Наведене ГУ ДПС посилання на постанову Верховного Суду від 23 січня 2020 року (справа №300/941/19) є помилковим, оскільки у цій справі Суд надавав оцінку необхідності надання стороною доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права. 
		У постанові від 31 березня 2020 року (справа № 726/549/19), на яку посилається ГУ ДПС, Верховний Суд досліджував питання співмірності сплаченої позивачем суми витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи та іншими істотними обставинами на підставі долучених до справи доказів, в тому числі і оплати за такі послуги. Викладені у цій справі посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року (справа №826/1216/16) не суперечить загальному підходу щодо наявності у заінтересованої сторони обов`язку довести понесений нею обсяг витрат на правничу допомогу, в тому числі, і шляхом надання доказів їх оплати у разі, якщо ці обставини мали або повинні мати місце станом на час вирішення такого питання.
		Аналогічно, у постанові від 30 квітня 2020 року (справа №826/4466/18) Верховний Суд, застосовуючи положення КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, вказав на ненадання позивачем доказів оплати витрат на правничу допомогу як на підставу для відмови у задоволенні відповідних вимог у зв`язку з тим, що договором про надання правової допомоги було передбачено здійснення оплати протягом трьох днів з дня винесення судового рішення. Тобто, станом на час розгляду питання про розподіл витрат на правову допомогу такі витрати вже мали б бути оплачені, відтак, вимога суду про надання зазначених документів узгоджується з приписами частини третьої статті 134 КАС України. Таким чином, посилання ГУ ДПС на зазначене судове рішення є помилковим з огляду на ухвалення останнього за інших фактичних обставин.
		Таким чином, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права - частину четверту статті 139 КАС України без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року (справа №686/5064/20), від 5 березня 2021 року (справа № 200/10801/19-а), від 16 березня 2021 року (справа № 520/12065/19) та інших, згідно з якими відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. 
		При цьому колегія суддів не вбачає наявність підстав для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 27 червня 2018 року (справа №826/1216/16), на яку послався апеляційний суд в оскаржуваній додатковій постанові. На переконання колегії суддів, у цій постанові викладений загальний підхід до вирішення питання підтвердження обсягу понесених витрат на правничу допомогу, який ґрунтується на тому, що такі витрати мають бути документально підтвердженими тими засобами, що є належними згідно із законом станом на час вирішення питання про розподіл судових витрат. Відтак, у разі якщо витрати були оплачені чи повинні бути оплачені станом на час вирішення питання про розподіл судових витрат, такі докази повинні бути надані до суду серед інших доказів, що підтверджують обсяг таких витрат відповідно до встановлених законом вимог. Таке правозастосування відповідає вимогам частини сьомої статті 139 КАС України.
		Разом з тим, колегія суддів згідно з вимогами статті 341 КАС України позбавлена можливості вирішити питання про підтвердження позивачем заявлених до стягнення витрат на правову допомогу відповідно до вимог, встановлених частиною четвертою статті 134 КАС України, оскільки апеляційний суд обмежився лише констатацією того, що позивач не надав доказів оплати спірних витрат та розрахунку заявленої суми. Разом з тим, суд не з`ясував, чи повинні були такі послуги з надання правової допомоги бути оплачені станом на час звернення до суду, чи надано позивачем детальний опис робіт (послуг), наданих адвокатом. Судом не встановлено, які документи було надано позивачем на підтвердження своїх вимог та не надано оцінки тому, чи підтверджується ними обсяг наданої правничої допомоги.
		Враховуючи викладене, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн. є передчасним, оскільки не ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин, які мають значення для правильного вирішення питання.
		Встановлені частиною другою статті 341 КАС України межі касаційного перегляду справи позбавляють суд касаційної інстанції права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
		Таким чином, постановлене у справі додаткове судове рішення підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні заяви про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, а справа в цій частині - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині додаткова постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2021 року підлягає залишенню без змін.
		Щодо заявленого адвокатом Трофімовим Д.Ю. клопотання про стягнення витрат за надану  правову допомогу позивачу у суді касаційної інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до положень частини першої статті 139 КАС України розподіл судових витрат здійснюється у разі задоволення позовних вимог.
		Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення та ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (частина шоста статті 139 КАС України).
		Оскільки касаційний суд дійшов висновку про необхідність направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, питання про стягнення витрат на правову допомогу судом не вирішується. 
		Керуючись статтями 139, 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Додаткову постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2021 року у справі №160/6899/20 скасувати в частині відмови в задоволенні вимог заяви представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткової постанови щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.
		Справу №160/6899/20 в цій частині направити на новий розгляд до Третього апеляційного адміністративного суду.
		В іншій частині додаткову постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2021 року у справі №160/6899/20 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.
		 
		СуддіМ.М. Гімон М.Б. Гусак   Є.А. Усенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...