Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/29950/14-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди; Спори про відшкодування шкоди завданої майну фізичних або юридичних осіб.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 16.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 16.04.2021.
Дата набрання законної сили: 07.04.2021
Номер судового провадження: 61-17433ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем  України
		 
		07 квітня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 757/29950/14-ц
		 
		провадження № 61-17433 св 19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ; 
		відповідачі: приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна», ОСОБА_2 ;
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду                          м. Києва від 15 грудня 2015 року у складі судді Фаркош Ю. А. та рішення апеляційного суду м. Києва від 07 липня 2016 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Борисової О. В., Ратнікової В. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.     Описова частина 
		 
		 
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» (далі - ПрАТ «СК «Україна»), ОСОБА_2 про відшкодування шкоди.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що 31 травня 2014 року о 12-00 год. у м. Києві по бульвару Дружби Народів, 5 ОСОБА_2 , керуючи автомобілем ВАЗ 2103, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не дотримався безпечної дистанції, в результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем марки Seat Ibiza, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , що призвело до пошкодження транспортних засобів.
		Винним у вчиненні вказаної дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) згідно постанови Печерського районного суду м. Києва від 24 червня 2014 року визнано ОСОБА_2 , цивільно-правова відповідальність якого на момент ДТП була застрахована в ПрАТ «СК «Україна» згідно полісу № АІ/0333349. 
		Вказував, що невідкладно повідомив ПрАТ «СК «Україна» про страховий випадок, а 03 червня 2014 року автомобіль було оглянуто аварійним комісаром страхової компанії. 
		24 червня 2014 року з усіма необхідними документами він звернувся до ПрАТ «СК «Україна» та просив здійснити страхове відшкодування. Проте, його вимога про здійснення страхового відшкодування залишена страховою компанією без реагування. Не відшкодована вартість відновлювального ремонту і ОСОБА_2 ; 01 липня 2014 року останній сплатив йому лише суму франшизи у розмірі 500 грн. 
		Згідно висновку судової автотоварознавчої експертизи від 17 липня 2015 року № 9378/15-54 вартість матеріальної шкоди, завданої власнику автомобіля Seat Ibiza, реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка трапилась 31 травня 2014 року, складає 39 730,15 грн, з яких вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу становить 33 934,04 грн, а втрата товарної                                   вартості - 5 796,11 грн.
		Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ПрАТ «СК «Україна» на його користь 47 944,89 грн, з яких                                    33 434,04 грн основного боргу та 14 510,85 грн пені за прострочення виплати страхового відшкодування; стягнути з ОСОБА_2 на його користь завдану шкоду у розмірі 5 796,11 грн; стягнути з відповідачів солідарно судові витрати в сумі 5 127,85 грн, з яких 537,41 грн судового збору, 750 грн вартості оцінки матеріальної шкоди та 3 840 грн за автотоварознавчу експертизу.
		 
		 
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		 
		Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 грудня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Стягнуто з ПрАТ «СК «Україна» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 39 730,15 грн.
		Стягнуто з ПрАТ «СК «Україна» на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі                             5 000 грн.
		Стягнуто з ПрАТ «СК «Україна» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 537,41 грн.
		Стягнуто з ПрАТ «СК «Україна» на користь ОСОБА_1 витрати з оплати проведеної оцінки матеріальної шкоди у розмірі 750 грн. 
		Стягнуто з ПрАТ «СК «Україна» на користь ОСОБА_1 витрати за проведення автотоварознавчої експертизи у розмірі 3 840 грн.
		У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		 
		Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з ПрАТ «СК «Україна» на його користь страхового відшкодування в сумі 39 730,15 грн, суд першої інстанції виходив з того, що ПрАТ «СК «Україна» не надало до суду належних та допустимих доказів на підтвердження виплати позивачу страхового відшкодування в повному обсязі або доказів правомірності відмови у здійсненні такої виплати.
		Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення з ПрАТ «СК «Україна» на користь ОСОБА_1 пені за прострочення виплати страхового відшкодування в повному розмірі, суд першої інстанції керувався положеннями пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України, частини третьої статті 551 ЦК України та дійшов висновку про часткове задоволення позову в цій частині, стягнувши на корить позивача пеню у розмірі 5 000 грн.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до                         ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля ВАЗ 2103, реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застраховано в ПрАТ «СК «Україна» та сума страхового відшкодування, заявлена позивачем до стягнення, не перевищує ліміту відповідальності.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Рішенням апеляційного суду м. Києва від 07 липня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
		Рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
		Стягнуто з ПрАТ «СК «Україна» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 33 434,04 грн. 
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 5 796,11 грн.
		Стягнуто з ПрАТ «СК «Україна» на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення виплати страхового відшкодування у розмірі 14 510,85 грн. 
		Стягнуто з ПрАТ «СК «Україна» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 2 859,28 грн.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 2 859,28 грн.
		 
		Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що відповідно до пункту 32.7. статті 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхових не відшкодовує шкоду, пов`язану з втратою товарної вартості транспортного засобу.
		Системний аналіз пункту 32.7 статті 32 указаного Закону, статті 22, абзацу третього пункту 3 частини першої статті 988, статей 1166, 1187, 1194 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пунктів1.6., 8.6., 8.6.1., 8.6.2. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженій наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092, зареєстрованій у Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за                       № 1074/8395, дає підстави дійти висновків про те, що власник пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу має право на відшкодування в повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й уразі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку. 
		Отже ОСОБА_2 , як особа, винна у вчиненні ДТП, зобов`язаний відшкодувати позивачу втрату товарного вигляду автомобіля у розмірі                          5 796,11 грн, розмір якої встановлено у висновку судової автотоварознавчої експертизи від 17 липня 2015 року № 9378/15-54.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У вересні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 грудня 2015 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 07 липня 2016 року.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 жовтня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 757/29950/14-ц із Печерського районного суду м. Києва. 
		Зупинено виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 грудня 2015 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 07 липня 2016 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
		 
		У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 березня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. 
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 1194 ЦК України та Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» до спірних правовідносин.
		Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов`язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондує відповідний обов`язок боржника (особи, яка завдала шкоду). Водночас така ДТП є підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов`язанні ним є страховик. 
		Оскільки цивільно-правова відповідальність власника автомобіля ВАЗ 2103, реєстраційний номер НОМЕР_1 , на момент здійснення ДТП була застрахована у ПрАТ «СК «Україна» й сума страхового відшкодування, заявлена позивачем, не перевищує ліміту відповідальності страховика, підстави для застосування судом апеляційної інстанції вимог статті 1194 ЦК України були відсутні.
		Вважав, що всі матеріальні зобов`язання, передбачені чинним законодавством, перед ОСОБА_1 він виконав, сплативши йому суму франшизи у розмірі 500 грн. 
		Зауважив, що суди попередніх інстанції неправильно встановили фактичні обставини справи, оскільки під час ДТП автомобілем Seat Ibiza, реєстраційний номер НОМЕР_2 , керував не ОСОБА_1 , а інша особа, що підтверджується матеріалами справи. 
		Також заявник посилався на те, що позивач зазначив неправильну адресу його проживання в апеляційній скарзі, що призвело до порушення та неможливості здійснення ним своїх процесуальних прав. 
		 
		Судові рішення першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог до ПрАТ «СК «Україна» не оскаржуються, а тому в силу частини першої статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.
		 
		Відзив на касаційну скаргу не надійшов. 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Судами встановлено, 31 травня 2014 року о 12-00 год. у м. Києві по бульвару Дружби Народів, 5 ОСОБА_2 , керуючи автомобілем ВАЗ 2103, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не дотримався безпечної дистанції, в результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем марки Seat Ibiza, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , що призвело до пошкодження транспортних засобів.
		 
		Постановою Печерського районного суду м. Києва від 24 червня 2014 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, і накладено адміністративне стягнення у вигляді адміністративного штрафу.
		 
		На момент ДТП відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у ПрАТ «СК «Україна» відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів                                   № АІ/0333349. Ліміт відповідальності по майновій шкоді становив 50 000 грн та франшиза 500 грн.
		 
		ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ «СК «Україна» з повідомленням про вищевказану ДТП, надав всі необхідні документи та просив здійснити страхове відшкодування. 
		 
		Вимога ОСОБА_1 про здійснення страхового відшкодування залишена ПрАТ «СК «Україна» без реагування. 
		 
		01 липня 2014 року ОСОБА_2 сплатив ОСОБА_1 суму франшизи в розмірі 500 грн.
		 
		Згідно висновку судової автотоварознавчої експертизи від 17 липня 2015 року № 9378/15-54 вартість матеріальної шкоди завданої власнику автомобіля SeatIbiza, реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка трапилась 31 травня 2014 року з вини ОСОБА_2 , складає 39 730,15 грн, з яких вартість відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу становить                            33 934,04 грн, а втрата товарної вартості - 5 796,11 грн.
		 
		Станом на час звернення до суду з позовом у цій справі збитки, завдані позивачу внаслідок ДТП, відповідачами у повному обсязі не відшкодовано.
		 
		2.                 Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		У частині першій статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, що її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
		 
		Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
		 
		Статтею 1192 ЦК України передбачено, що якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
		 
		Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
		 
		За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).
		 
		Разом з тим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.
		 
		Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
		 
		До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
		 
		У статті 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.
		 
		Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
		 
		Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожнього-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.
		 
		Таким чином, страховик за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів також є відповідальною особою за завдані збитки.
		 
		Водночас, на відміну від особи, яка завдала шкоди, обсяг відповідальності страховика за договором страхування відповідальності обмежений нормами Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
		 
		Зокрема, правила відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені у статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно з пунктом 22.1. якої у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому цим законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.
		 
		Отже, страховик за договором страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує лише шкоду, яка визначена та оцінена в порядку, встановленому цим законом.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
		 
		Згідно зі статтями 29, 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, встановленому законодавством. Шкоду, пов`язану з утратою товарної вартості транспортного засобу, страховик не відшкодовує.
		 
		Згідно з пунктом 2.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі - Методика), вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу     (далі - КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
		Відповідно до пункту 8.3. Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.
		 
		Отже, за змістом указаних положень законодавства величина втрати товарної вартості входить до вартості матеріального збитку (реальних збитків).
		 
		Пунктом 1.6. Методики визначено, що величина втрати товарної вартості - це умовна величина зниження ринкової вартості КТЗ, відновленого за нормативними вимогами після пошкодження, порівняно з ринковою вартістю подібного непошкодженого КТЗ.
		 
		Пунктом 8.6. Методики передбачено два випадки, коли в разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту виникає фізичний знос, яким характеризується величина втрати товарної вартості: 1) унаслідок передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду; 2) унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих елементів складових частин, захисних властивостей покриттів або застосування для ремонту складових частин, які були в ужитку чи в ремонті.
		 
		Отже, показник передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду транспортного засобу є однією зі складових показника величини втрати товарної вартості транспортного засобу.
		 
		Втрата товарної вартості транспортного засобу розглядається в Методиці як економічне поняття, що охоплює, серед іншого, і втрату товарного (зовнішнього) вигляду.
		 
		Враховуючи зміст викладеного, втрату товарної вартості можна визначити як зменшення вартості транспортного засобу, викликане передчасним погіршенням товарного (зовнішнього) вигляду автомобіля та (або) його експлуатаційних якостей у результаті зниження міцності чи довговічності окремих деталей, вузлів й агрегатів, з`єднань і захисних властивостей покриттів унаслідок ДТП і подальшого ремонту. Передчасні зміни геометричних параметрів, фізико-хімічних властивостей, конструктивних матеріалів і характеристик інших процесів транспортного засобу, які є результатом проведення окремих видів ремонтних робіт, призводять до погіршення зовнішнього (товарного) вигляду, функціональних та експлуатаційних характеристик і зниження безвідмовності й довговічності транспортного засобу. Втрата товарного (зовнішнього) вигляду транспортного засобу є однією з причин фізичного зносу (у разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту), яким характеризується величина втрати товарної вартості.
		 
		Економічна характеристика втрати товарного вигляду дозволяє віднести витрати на його відновлення до конкретних виявів реальних збитків.
		 
		Відповідно до пункту 8.6.1. Методики величина втрати товарної вартості нараховується у разі потреби проведення ремонтних робіт з відновлення пошкоджених складових частин усіх типів КТЗ.
		 
		Відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника (ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин. Складова частина КТЗ (складник) - деталь, складова одиниця чи комплектувальний виріб, які відповідають вимогам конструкторської документації (пункт 1.6 Методики).
		 
		Тобто величина втрати товарної вартості нараховується в разі потреби проведення ремонтних робіт, що здійснюються як методами відновлення, так і методами заміни пошкодженої: деталі, складової одиниці чи комплектувального виробу, які відповідають вимогам конструкторської документації, усіх типів КТЗ.
		 
		Пунктом 8.6.2. Методики визначено вичерпний перелік випадків, коли величина втрати товарної вартості КТЗ не нараховується, зокрема в разі заміни окремих складників, що не потребують фарбування та не погіршують зовнішній вигляд КТЗ (скло, фари, бампери, декоративні накладки, пневматичні шини, зовнішня і внутрішня фурнітура тощо) (підпункт «е»).
		 
		Таким чином, нарахування втрати товарної вартості передбачено, коли проводиться ремонт окремих деталей, вузлів і агрегатів, а також у разі заміни деталей, якщо це впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості транспортного засобу. Втрата товарної вартості не нараховується у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів, що не потребують фарбування, за умови, що це не впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості автомобіля (заміна двигуна на новий, заміна фар, ліхтарів, скла, шин тощо). Якщо ж у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів буде потрібне фарбування, то за умови, що це впливає на зовнішній вигляд транспортного засобу, втрата товарної вартості нараховується.
		 
		Системний аналіз пункту 32.7. частини першої статті 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статті 22, абзацу третього пункту 3 частини першої статті 988, статей 1166, 1187, 1194 ЦК України, пунктів 1.6., 8.6., 8.6.1., 8.6.2. Методики дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди.
		 
		При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода в вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку.
		 
		Подібні правові висновки висловлено у постанові Верховного Суду                                від 01 липня 2020 року у справі № 420/998/18 (провадження № 61-11714св19).
		 
		Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив, зокрема, стягнути з відповідача ОСОБА_2 як особи, яка завдала шкоду, майнову шкоду у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу у розмірі                                                5 796,11 грн.
		 
		Відповідно до висновку судової автотоварознавчої експертизи від 17 липня 2015 року № 9378/15-54, величина втрати товарної вартості транспортного засобу позивача після дорожньо-транспортної пригоди становить                                 5 796,11 грн.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про  відшкодування втрати товарної вартості транспортного засобу, суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, врахувавши вказані норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновкупро те, що завдана позивачу майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу підлягає стягненню з відповідача як особи, винної у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди.
		 
		Посилання ОСОБА_2 на те, що розмір заявленої до стягнення у цій справі майнової шкоди не перевищує ліміт відповідальності ПрАТ «СК «Україна», а тому покладення на нього обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування є неприпустимим, колегія суддів відхиляє, оскільки вищевикладеними вимогами закону передбачено обов`язок страхової компанії відшкодувати потерпілій особі вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, що не є тотожним розміру втрати товарної вартості цього автомобіля, які мають бути відшкодовані особою, винною у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди.
		 
		Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
		 
		Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції по суті вирішення спору. Судом апеляційної інстанції правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими (стаття 89 ЦПК України).
		 
		Інші доводи касаційної скарги на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		 
		Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		Ураховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині - залишенню без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. 
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		 
		Рішення апеляційного суду м. Києва від 07 липня 2016 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
		 
		Поновити виконання рішення апеляційного суду м. Києва від 07 липня 2016 року.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                    Є. В. Синельников 
		 
		Судді:                                                                                               О. В. Білоконь
		 
		О. М. Осіян
		 
		Н. Ю. Сакара 
		 
		В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...