Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 216/4601/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: 16.04.2021. Зареєстровано: 18.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 19.04.2021.
Дата набрання законної сили: 11.05.2021
Номер судового провадження: 2/216/901/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 216/4601/20 
		Провадження № 2/216/901/21 
		 
		З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я 
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		09 квітня 2021 року                     місто Кривий Ріг
		Дніпропетровської області 
		Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Онопченка Ю.В., 
		за участю: секретаря судового засідання Авшаряна С.О.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, -
		в с т а н о в и в:
		 
		10 серпня 2020 року та уточнено 19 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні про відшкодування шкоди.
		Позовна заява мотивована тим, що позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , якій належить на праві власності нерухоме майно колишньої бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В силу вимог ст. 60 СК України вищевказане нерухоме майно вважається спільною сумісною власністю подружжя. 
		20 лютого 2014 року розпочалася військова збройна агресія Російської Федерації проти України, що призвело до окупації Російською Федерацією частини території України, а саме: Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та включення цієї території до складу Російської Федерації на правах суб`єктів федерації  «Республіки Крим» та «міста федерального значення Севастополь», про що було проголошено Російською Федерацією 18 березня 2014 року нібито внаслідок проведеного 16 березня 2014 року так званого «референдуму про статус Криму». Дата початку окупації Криму  20 лютого 2014 року встановлена в частині другій статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». 
		Позивача не було на території Автономної Республіки Крим (далі  АРК) під час окупації Криму, він знаходився на материковій частині України, але повідомлення із засобів масової інформації про захоплення Криму «зеленими чоловічками» схожими на військових Збройних Сил Російської Федерації, про події які відбувалися під стінами Верховної Ради АРК, у Севастополі, Бахчисараї, Керчі та в інших районах АРК призвели до нервового зриву, розладу діяльності сердечно-судинної системи, підняття артеріального тиску, підвищення психоемоційного напруження, розладу сну тощо. Позивач думав лише про події, що відбулися в АРК, про те майно яке залишилося вже на окупованій військами Російської Федерації території АРК, можливість його втрати та неможливість його повернення. На цьому фоні в нього розвинувся нав`язливий сумнів у доцільності повернення до АРК, почуття тривоги, розгубленості та безпорадності. 
		Позивач разом із дружиною прийняли рішення залишити нерухоме майно, яке знаходилося за адресою: АДРЕСА_2 , зібравши лише ті речі, які помістилися в багажному відділенні автомобіля, оскільки для його врятування необхідно було написати заяву про отримання підданства Російської Федерації чого вони зробити не могли, не мали морального права. 
		У зв`язку з відмовою прийняти громадянство Російської Федерації виникло побоювання незаконного арешту спецслужбами Російської Федерації позивача разом з дружиною, як інших громадян України, які не забажали приймати громадянство країни-агресора Російської Федерації. Таке побоювання надало впевненості в правильності прийнятого рішення залишити майно, та виїхати на підконтрольну Україні територію: у м. Кривий Ріг, оскільки їх право володіння, користування і розпорядження було фактично порушене Російською Федерацією неможливістю володіти, користуватися і розпоряджатися ним, у тому числі проживати в ньому, керуючись при цьому законодавством України, а не Російської Федерації. 
		Психоемоційне навантаження протягом шести років окупації Російської Федерації Кримського півострова та не примирення з думкою щодо втрати свого майна призвело до непорозуміння в сім`ї, виникнення у позивача гіпертонічної хвороби, погіршення функції та можливостей імунної системи організму, розладу сну, почуття тривоги, розгубленості та депресивного фону настрою і як наслідок, виникнення цукрового діабету другого ступеню, що в свою чергу призвело до погіршення загального стану здоров`я, яке є безцінним.
		За викладених обставин позивач вважає, що має право захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами, ефективність яких полягає в поновленні порушеного права та відповідного відшкодування, як матеріальних збитків (упущеної вигоди), так і моральної шкоди, завданих незаконними діями Російської Федерації. Посилаючись на вищевикладені обставини позивач просить суд стягнути з Російської Федерації на його користь майнову шкоду в розмірі 6602500 грн., що є еквівалентом 195509,14 Євро за офіційним курсом НБУ, (33,7708 Євро за одну гривню, станом на час подання уточненої позовної заяви); моральну шкоду в розмірі 1300000 грн., що є еквівалентом 38 495 Євро завданої порушенням права на недоторканність житла, завданого внаслідок окупації Російською Федерацією Автономної Республіки Крим; моральну шкоду в розмірі 1300000 грн., що є еквівалентом 38 495 Євро, яка полягає в душевних стражданнях завданих у зв`язку з протиправною поведінкою щодо позивача, та членів його сім`ї, завданих унаслідок окупації Російською Федерацією Автономної Республіки Крим; моральну шкоду в розмірі 1300000 грн., що є еквівалентом 38 495 Євро завданої порушенням Російською Федерацією права на житло; моральну шкоду в розмірі 1300000 грн., що є еквівалентом 38 495 Євро, завданої порушенням права на свободу пересування по всій території України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Автономної Республіки Крим; та судові витрати в розмірі 5000 грн. 
		Позивач у судове засідання не з`явився, надала суду заяву про розгляд справи без його участі, позов підтримує в повному обсязі, не заперечує проти заочного розгляду справи. 
		Відповідачу  Посольству Російської Федерації в Україні направлявся запит щодо згоди на участь у справі як відповідача Російської Федерації в особі компетентних органів держави Російської Федерації, із повідомленням, що відсутність відповіді на вказаний запит буде розцінено судом як згода на таку участь. Відповідь від Посольства Російської Федерації в Україні до суду не надійшла, що розцінюється судом як згода на участь у розгляді справи. 
		Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, її представник ОСОБА_3 надав суду заяву про розгляд справи без участі ОСОБА_2 за наявними у справі доказами. 
		Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що в заочному порядку, позов підлягає частковому задоволенню. 
		Судом встановлено, що згідно свідоцтва про укладення шлюбу ОСОБА_1 з 03 грудня 1983 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , якій на підставі договору купівлі-продажу бази відпочинку від 18 вересня 2003 року, посвідченого державним нотаріусом Ленінської державної нотаріальної контори Автономної Республіки Крим Паніною О.В., зареєстровано в реєстрі за номером 1960, належить база відпочинку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.6, 10-11). 
		Згідно частини 1 статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). 
		У відповідності до положень ч.ч. 1-3 ст. 61 Сімейного кодексу України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
		Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
		Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. 
		Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 Сімейного кодексу України).
		Відповідно достатті 1Закону України«Про забезпеченняправ ісвобод громадянта правовийрежим натимчасово окупованійтериторії України»,тимчасово окупованатериторія Україниє невід`ємноючастиною територіїУкраїни,на якупоширюється діяКонституції тазаконів України. Датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.
		Тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).
		Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 № 9-рп/2012 наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Основного Закону України). Відповідно до частини першої статті 64 Основного Закону України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Конституційні права і свободи є фундаментальною основою існування та розвитку Українського народу, а тому держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для їх реалізації. Відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод, оскільки призводить до того, що вони стають декларативними, а це є неприпустимим у правовій державі. 
		Згідно з приписами ч. 1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. 
		Частиною 6статті 5Закону України«Про забезпеченняправ ісвобод громадянта правовийрежим натимчасово окупованійтериторії України»визначено,що відшкодуванняматеріальної таморальної шкоди,заподіяної внаслідоктимчасової окупаціїдержаві Україна,юридичним особам,громадським об`єднанням,громадянам України,іноземцям таособам безгромадянства,у повномуобсязі покладаєтьсяна РосійськуФедерацію якна державу,що здійснюєокупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.
		Цивільне судочинство здійснюється відповідно доКонституції України, цього Кодексу,Закону України«Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України (ч.ч. 1, 2 ст. 3 ЦПК України). 
		Відповідно до частини першої статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
		Відповідно до ч. 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		Згідно частини першої та четвертої статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
		Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. (ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України).
		Внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України, ОСОБА_1 зазнав моральних втрат і душевних страждань, які проявилися у розладі діяльності сердечно-судинної системи, підвищенням психоемоційного напруження, розладу сну тощо, через постійні думки можливості втрати належного йому разом з дружиною нерухомого майна розташованого на окупованій військами Російської Федерації території АРК, яке в результаті прийшлось залишити через відмову отримання громадянства Російської Федерації. 
		З врахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що факт наявності душевних страждань позивача, яких він зазнав внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, належним чином доведений та у повній мірі підтверджується матеріалами справи.
		У пункті 82 рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» зазначено, що ст. 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу юридичного захисту для забезпечення дотримання суті конвенційних прав і свобод, у якій формі вони не закріплювались в національному правопорядку. Особа на практиці повинна мати можливість скористатись ефективним засобом захисту, тобто засобами, які б запобігли вчиненню порушень чи їх продовженню або забезпечили заявнику відповідне відшкодування.
		За таких обставин, суд вважає, що відсутність на національному рівні ефективного юридичного захисту для забезпечення дотримання суті конвенційних прав не може бути перешкодою у реалізації особою таких прав та свобод.
		Отже, враховуючи множинний та триваючий характер порушень прав та законних інтересів ОСОБА_1 , а також зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, суд вважає законним обраний позивачем спосіб стягнення майнової та моральної шкоди у виді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені Російською Федерацією відносно нього.
		Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачу матеріальну та моральну шкоду, суд виходить із розміру задоволених вимог заявників по аналогічним спорам, що розглядалися Європейським судом з прав людини. Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v. TURKEY (Article 50), (40/1993/435/514), 28 July 1998), Турецька Республіка має сплатити позивачу компенсацію у розмірі 20000 кіпрських фунтів (станом на 01.01.1998 Європейський Союз при підготовці до запровадження єдиної валюти ЄС - Євро, виходив із співвідношення 0,585274 кіпрських фунтів за 1 Євро, і таке відношення було актуальним на момент розгляду спору в Європейському суді з прав людини).
		Таким чином, враховуючи характер та обсяг завданих ОСОБА_1 моральних страждань, істотних порушень його конституційних прав, умисного характеру дій Російської Федерації, а також почуття безпорадності та розчарування, які він відчуває роками через неможливість користуватись належним йому майном, суд вважає достатнім розмір компенсації за заподіяну йому майнову шкоду в сумі 6602 500 грн., та моральну шкоду у сумі 1183 000 грн., який на день пред`явлення позову до суду за офіційним курсом НБУ є еквівалентом в 35000 Євро, і саме такий розмір компенсації був визначений Європейським судом з прав людини при розгляді аналогічних вимог фізичних осіб щодо стягнення компенсації за моральні страждання через незаконну окупацію.
		Крім цього, слід також зазначити, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме: Автономну Республіку Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
		Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
		Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.
		Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.
		Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому, на думку суду є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
		Відтак, враховуючи вище викладені норми міжнародних договорів, ратифікованих Україною, Російська Федерація є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України де порушено низку прав та свобод громадян України, у тому числі особистих прав позивача, зокрема, право володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, тому саме на Російську Федерацію слід покласти обов`язок із відшкодування збитків, завданих протиправними діями.
		Відповідно до ст. 133 ЦПК Українисудові витратискладаються зсудового зборута витрат,пов`язаних зрозглядом справи.До витратпов`язаних зрозглядом справивідносяться витратина професійнуправничу допомогу; пов`язанііз залученнямсвідків,спеціалістів,перекладачів,експертів тапроведенням експертизи; пов`язаніз витребуваннямдоказів,проведенням оглядудоказів заїх місцезнаходженням,забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
		Судові витрати позивача складаються з витрат пов`язаних із залученням експерта для визначення ціни позову шляхом проведення експертизи задля оцінки нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці площею 1,28 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , для, розмір яких становить 5000 грн. та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. 
		На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 5-8, 10, 11, 12, 13, 264-265, 280-282 ЦПК України, суд -
		у х в а л и в:
		 
		Позовну заяву ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди  задовольнити частково. 
		Стягнути з Російської Федерації на користь ОСОБА_1 відшкодування майнової шкоди завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України в розмірі 6602 500 грн., моральної шкоди в розмірі 1183 000 грн., та судові витрати в розмірі 5000 грн., а всього  7790 500 грн. (сім мільйонів сімсот дев`яносто тисяч п`ятсот гривень).
		В іншій частині позову  відмовити. 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. 
		Рішення може бути оскаржено позивачем до Дніпровського апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги через Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
		- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків  НОМЕР_1 , місце проживання:  АДРЕСА_3 ;
		- відповідач: Російська Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні, місцезнаходження: 03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, буд. 27;
		- третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків  НОМЕР_2 , місце проживання:  АДРЕСА_4 . 
		 
		Суддя                                     Ю.В.Онопченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...