Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 711/93/17 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та кримінальні правопорушення проти журналістів; Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу.
Надіслано судом: 16.04.2021. Зареєстровано: 18.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 19.04.2021.
Дата набрання законної сили: 08.04.2021
Результат оскарження 24.11.2021 Касаційний кримінальний суд Верховного Суду: скасовано ухвалу суду апеляційної інстанції з поверненням справи на новий судовий розгляд у суд апеляційної інстанції
Номер судового провадження: 11-кп/821/10/21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12016251010002901

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		 
		 
		Провадження № 11-кп/821/10/21 Справа № 711/93/17 Категорія: ч.2 ст.342, ч.1 ст.343, ч.2 ст.345 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1  Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2 
		 
		 
		 
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		08 квітня 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:
		головуючого судді         ОСОБА_2 
		суддів                     ОСОБА_3 , ОСОБА_4 
		секретаря судового засіданняОСОБА_5 за участі:  прокурорів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 
		обвинуваченої ОСОБА_8 
		захисника ОСОБА_9 
		 
		 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_7 на вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 березня 2018 року, яким 
		 
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Черкаси, українка, громадянка України, з вищою освітою, працююча приватним підприємцем, розлучена, малолітніх дітей на утриманні не має, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживаюча за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судима, 
		 
		визнана невинуватою та виправдана за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.342, ч.1 ст.343, ч.2 ст.345 КК України. 
		Цивільний позов у кримінальному провадженні заявлений прокурором Черкаської місцевої прокуратури ОСОБА_7 на користь ДУ «ТМО МВС України по Черкаській області» на суму 2 451 гривня залишений без розгляду. 
		Цивільний позов у кримінальному провадженні заявлений потерпілим ОСОБА_10 на суму 21300 гривень залишений без розгляду. 
		Витрати на залучення експерта у кримінальному провадженні за проведення експертизи технічного стану транспортного засобу, що становлять 703,68 гривень віднесені за рахунок держави.
		Вирішено долю речових доказів, 
		 
		в с т а н о в и л а :
		Згідно з вироком суду, органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачувалась у тому, що 31.03.2016 інспектор Управління патрульної поліції в м.Черкаси рядовий поліції ОСОБА_10 заступив на чергування з 08 години до 20 години у складі екіпажу № 118 на службовому автомобілі «TOYOTA PRIUS» д.н.з. НОМЕР_1 по маршруту м.Черкаси, у складі інспектора Управління патрульної поліції в м. Черкаси рядового поліції ОСОБА_11 та інспектора Управління патрульної поліції в м.Черкаси старшого сержанта поліції ОСОБА_12 . 
		Під час патрулювання, проїжджаючи по вулиці Небесної Сотні в м.Черкаси, проїхавши перехрестя вулиць Благовісна-Небесної Сотні в м.Черкаси, навпроти будинку № 269 по вул. Благовісній в м.Черкаси, близько 13:50 години працівниками поліції був помічений автомобіль «HONDA CIVIK» д.н.з. НОМЕР_2 , припаркований з порушенням правил дорожнього руху, який стояв під знаком 3.34 (зупинка, стоянка заборонена). Виявивши вказане порушення, працівники поліції припаркували службовий автомобіль згідно вимог та наказів, вийшли з автомобіля та підійшли до автомобіля порушника, підійшовши до автомобіля, виявили, що в автомобілі нікого не було. Через декілька хвилин, близько о 13:55 години до водійських дверцят автомобіля підійшла ОСОБА_8 та до неї підійшов старший наряду ОСОБА_12 , який представився, пред`явив своє службове посвідчення, пояснивши причину, а саме виявлений факт порушення правил дорожнього руху, запропонував пред`явити документи на право керування транспортним засобом та посвідчення водія, ОСОБА_8 дістала документи, пред`явила та поклала їх до своєї сумки. Старший наряду ОСОБА_12 пішов до службового автомобіля за службовою документацією. Інспектор УПП рядовий поліції ОСОБА_10 разом із інспектором УПП рядовим поліції ОСОБА_11 лишився біля автомобіля порушника. Перед тим, як йти до службового автомобіля, старший сержант поліції ОСОБА_12 попередив водія, щоб остання лишилась на місці до складання адміністративного матеріалу. При цьому працівники поліції неодноразово попереджали її про необхідність лишатися на місці, на що ОСОБА_8 відповідала в грубій формі та погрожувала звільненням з поліції. Та вчинила опір працівникам правоохоронного органу, під час виконання ними службових обов`язків, а саме близько 13.57 години, в той час, коли інспектор УПП рядовий поліції ОСОБА_10 стояв біля автомобіля правопорушника зі сторони водія, ОСОБА_8 , яка була за кермом, завела двигун, вивернула кермо ліворуч, щоб виїхати та почала рух на автомобілі вперед на інспектора УПП рядового поліції ОСОБА_10 , який не встиг відскочити. Внаслідок чого здійснила наїзд на працівника поліції, при цьому удар прийшовся в область правої частини його тіла, а саме в область правої скроневої ділянки голови об ліву стійку переднього лобового скла автомобіля. Та від удару він не втримав рівновагу та почав падати, вдарившись правим ліктьовим суглобом об автомобіль. Автомобіль в цей час продовжив рух, не зупиняючись по вул. Небесної сотні в м. Черкаси, в напрямку вулиці Гоголя в м. Черкаси. Після чого інспектор Управління патрульної поліції в м.Черкаси рядовий поліції ОСОБА_10 , інспектор Управління патрульної поліції в м.Черкаси рядовий поліції ОСОБА_11 та інспектор Управління патрульної поліції в м.Черкаси інспектор Управління патрульної поліції в м.Черкаси старший сержант поліції ОСОБА_12 почали переслідувати автомобіль «HONDA CIVIK» д.н.з. НОМЕР_2 на службовому автомобілі «TOYOTA PRIUS» д.н.з. НОМЕР_1 про що проінформували керівництво. Під час руху автомобіля порушник вимогу про зупинку, яка подавалась за допомогою включених проблискових маячків синього та червоного кольорів та дублювалась голосом через гучномовець службового автомобіля, не виконала та автомобіль не зупинила. В подальшому автомобіль було заблоковано по вулиці Гоголя поблизу будинку № 278 в м. Черкаси. Після чого було встановлено особу водія по посвідченню водія та складено адміністративний матеріал. А саме було винесено постанову за ч.1 ст.122 КУпАП - перевищення встановлених обмежень швидкості руху, проїзд на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху та порушення інших правил дорожнього руху. Потерпілого ОСОБА_10 каретою швидкої допомоги було доставлено до КЗ «Третьої Черкаської міської лікарні ШМД» ЧМР для надання медичної допомоги. 
		Крім того, 31.03.2016 близько 13:57 години, ОСОБА_8 , знаходячись поблизу перехрестя вулиць Благовісна-Небесної Сотні в м.Черкаси, навпроти будинку № 269 по вул. Благовісній в м.Черкаси, здійснивши опір працівникам правоохоронного органу, вчинила втручання в діяльність працівників правоохоронного органу, а саме інспекторів Управління патрульної поліції в м.Черкаси рядовому поліції ОСОБА_10 , рядового поліції ОСОБА_11 та старшого сержанта поліції ОСОБА_12 , під час виконання ними службових обов`язків, та здійснила вплив на вказаних осіб, який виразився в тому, що остання спочатку умовляла не складати матеріали про адміністративне правопорушення, а потім погрожувала використати свої впливові зв`язки для звільнення вказаних працівників поліції з роботи. Після чого, не виконавши вимогу працівника поліції інспектора Управління патрульної поліції в м.Черкаси старшого сержанта поліції ОСОБА_12 залишатися на місці до складання адміністративного матеріалу, покинула місце події, перебуваючи за кермом автомобіля «HONDA CIVIK» д.н.з. НОМЕР_2 , здійснивши наїзд на працівника поліції інспектора Управління патрульної поліції в м. Черкаси рядового поліції ОСОБА_10 , який знаходився на її шляху, чим перешкодила виконанню вказаними працівниками поліції службових обов`язків, а саме складання адміністративного матеріалу щодо порушення останньою правил дорожнього руху.
		Крім того, 31.03.2016 близько 13:57 години, ОСОБА_8 , знаходячись поблизу перехрестя вулиць Благовісна-Небесної Сотні в м.Черкаси, навпроти будинку № 269 по вул. Благовісній в м.Черкаси, здійснивши опір працівникам правоохоронного органу, під час виконання ними службових обов`язків, а саме інспекторам Управління патрульної поліції в м.Черкаси рядовому поліції ОСОБА_10 , рядовому поліції ОСОБА_11 та старшому сержанту поліції ОСОБА_12 , під час виконання ними службових обов`язків, умисно заподіяла працівникові правоохоронного органу, а саме інспектору Управління патрульної поліції в м.Черкаси рядовому поліції ОСОБА_10 легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків за наступних обставин. Так, у вказаному місці та час, в той час, коли інспектор УПП рядовий поліції ОСОБА_10 стояв біля автомобіля правопорушника зі сторони водія, ОСОБА_8 , яка була за кермом автомобіля «HONDA CIVIK», д.н.з. НОМЕР_2 , завела двигун, вивернула кермо ліворуч, щоб виїхати та почала рух на автомобілі вперед на інспектора УПП рядового поліції ОСОБА_10 , який не встиг відскочити. Внаслідок чого здійснила наїзд на працівника поліції, при цьому удар прийшовся в область правої частини його тіла, а саме в область правої скроневої ділянки голови об ліву стійку переднього лобового скла автомобіля. Від удару він не втримав рівновагу та почав падати, вдарившись правим ліктьовим суглобом об автомобіль. Своїми умисними діями ОСОБА_8 спричинила інспектору УПП рядовому поліції ОСОБА_10 , 1987 р.н. тілесні ушкодження у вигляді травматичного набряку та садна правого ліктьового суглобу, які згідно висновку судово-медичної експертизи № 02-02/774 від 29.04.2016 відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень; травми голови зі струсом головного мозку, травматичним набряком м`яких тканин голови, які згідно даного висновку експертизи відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. 
		 
		Не погоджуючись із вироком суду прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_7 звернувся із апеляційною скаргою, в якій просив скасувати вирок через невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, та постановити обвинувальний вирок, яким визнати винною ОСОБА_8 та призначити покарання: за ч.2 ст.342 КК України - 2 роки обмеження волі, ч.1 ст.343 КК України - штраф у розмірі 100 н. м.д.г., ч.2 ст.345 КК України - 3 роки обмеження волі. На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначити 3 роки обмеження волі. На підставі ст. 75 КК України звільнити від призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладенням обов`язків, передбачених п. п. 2, 3 ч.1 ст.76 КК України. 
		Також апелянт просив дослідити матеріали кримінального провадження, а саме: допитати обвинувачену ОСОБА_8 , потерпілого ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , дослідити відеозапис подій 31.03.2016 з нагрудного відео реєстратора поліцейського; висновок експерта № 02-01/774 від 29.04.2016; висновок додаткової судово-медичної експертизи № 02-01/1885 від 23.09.2016. 
		 
		В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор зазначив про те, що в основу виправдувального рішення суд поклав фактично показання обвинуваченої ОСОБА_8 та її матері ОСОБА_14 , які визнав достовірними та переконливими, в той же час безпідставно відкинув покази потерпілого ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , які, на думку суду, є зацікавленими особами в розгляді кримінального провадження. Крім того, суд безпідставно визнав покази ОСОБА_11 недопустимими, оскільки останній є патрульним та відбирав пояснення, що не є слідчою дією. Звертає увагу, що суд не надав критичної оцінки показам ОСОБА_14 , яка є матір`ю обвинуваченої та знайомої обвинуваченої ОСОБА_15 , яка вказувала на те, що була свідком подій, однак, на дослідженому в судовому засіданні відеозаписі подій від 31.03.2016 остання відсутня. Також прокурор звертає увагу на необґрунтоване відхилення судом висновків судово-медичної експертизи від 23.09.2016, 29.04.2016, та спростування даних висновків висновком спеціаліста з питань-судово-медичної експертизи ОСОБА_16 , який не вирішував питання щодо механізму виникнення у потерпілого тілесних ушкоджень, а визначив лише відсутність контакту автомобіля ОСОБА_8 з головою потерпілого. Крім того, спеціаліст не попереджається про кримінальну відповідальність під час складання висновку. Вважає, що суд упереджено підійшов до вирішення справи, оскільки висновки суду про відсутність з боку обвинуваченої перешкод по виконанню потерпілим своїх службових обов`язків, або будь-яких дій, щоб домогтися від потерпілого прийняття неправомірних рішень ні шляхом умовляння, ні шляхом шантажу, суперечать показам патрульних ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , відеозапису подій 31.03.2016 з нагрудного відеореєстратора поліцейського. До того ж, зазначає про незаконність рішення в частині визнання невинуватою обвинуваченої по факту умисної неправомірної поведінки ОСОБА_8 , яка б виражалася як опір працівникові правоохоронного органу, під час виконання ним службових обов`язків, та кваліфікації таких дій обвинуваченої за ст.185 КУпАП. 
		 
		В запереченні на апеляційну скаргу прокурора обвинувачена ОСОБА_8 висловила свою позицію щодо необхідності залишення апеляційної скарги прокурора без задоволення, а вироку місцевого суду без змін, мотивуючи тим, що суд розглянув кримінальне провадження із дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Місцевим судом досліджені всі докази, які були покладені в основу обвинувального акту та надані в судовому засіданні, суд дав кожному з них і у їх сукупності належну оцінку з точки зору достатності та допустимості та дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність вини ОСОБА_8 .. Звертає увагу, що сторона обвинувачення свідомо не зазначає про неправдиві показання свідка ОСОБА_12 та відсутність на відеозаписі з місця подій жодного факту погроз, образ, опору, погрожування звільненням з роботи та інших дій зі сторони ОСОБА_8 ..
		Також обвинувачена ОСОБА_8 вказала на те, що дані показань свідка ОСОБА_13 не підтверджують факту скоєння ОСОБА_8 інкримінованих їй кримінальних правопорушень.
		На думку обвинуваченої ОСОБА_8 , докази на яких ґрунтується вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 березня 2018 року щодо ОСОБА_8 були належним чином перевірені в судовому засіданні та змістовно наведені у вироку.
		 
		 
		 
		Заслухавши суддю-доповідача, міркування прокурорів, які просили задовольнити апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні із зазначених у ній підстав, думки обвинуваченої ОСОБА_8 та її захисника ОСОБА_9 , які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_7 , натомість вважаючи рішення місцевого суду щодо ОСОБА_8 законним та обґрунтованим, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_7 до задоволення не підлягає з наступних підстав. 
		 
		Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, яке має бути ухвалено компетентним судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими згідно з ст. 94 цього Кодексу. Суд у своєму рішенні повинен навести належні, достатні мотиви й підстави для його ухвалення. 
		 
		Відповідно до ч. 1 ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; 6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення; 7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру. 
		При цьому згідно з положеннями ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. 
		Відповідно до ч. 1, 2 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Якщо розгляд апеляційної скарги дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, в інтересах яких апеляційні скарги не надійшли, суд апеляційної інстанції зобов`язаний прийняти таке рішення. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 284 цього Кодексу.
		 
		Так, обвинувачена ОСОБА_8 у судовому засіданні місцевого суду свою вину у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушеннях не визнала у повному обсязі та пояснила, що 31.03.2016 року близько 13:45 вона на своєму власному автомобілі «HONDA CIVIK», д.н.з. НОМЕР_2 , приїхала на продуктовий ринок, який знаходиться на перехресті вулиць Благовісної та Небесної Сотні, припаркувала свій автомобіль між іншими автомобілями, які стояли з правої сторони проїжджої частини. Разом з нею була її мати ОСОБА_14 .. Після повернення до свого автомобіля, за декілька метрів вони побачили трьох чоловіків, які були одягнені у форму працівників поліції. Всі вони знаходились біля її автомобіля по різні сторони. До неї підійшов спочатку один з працівників поліції, а саме ОСОБА_12 , який не представився та не пред`явив свого службового посвідчення. Вказавши їй факт порушення нею правил дорожнього руху, а саме те, що вона зупинилась та залишила автомобіль під знаком 3.34 «зупинка та стоянка заборонена», запропонував їй пред`явити водійське посвідчення. Саме в той час вона дійсно побачила знак та підтвердила своє правопорушення. На прохання ОСОБА_12 вона дістала із сумки, яка знаходилась в автомобілі водійське посвідчення та пред`явила йому для ознайомлення. Ознайомившись з документами, та повернувши документи, ОСОБА_12 поставив її перед фактом, що буде складати адміністративну постанову. Після цих слів вона звернула його увагу на те, що за таке незначне порушення працівники поліції можуть зробити зауваження на перший раз, про що ОСОБА_12 в грубій формі дав їй зрозуміти, що він категорично не згідний з її зауваженням та підтвердив ще раз свій намір про складання адміністративної постанови. В ході їхньої розмови один з працівників поліції, а саме ОСОБА_10 , знаходився біля багажника автомобіля, а другий, ОСОБА_17 , на проїжджій частині. Після чого ОСОБА_12 направився до службового автомобіля, який їй не було видно. Сівши за кермо свого автомобіля, вона повідомила про те, що має намір перепаркувати свій автомобіль у вільне місце на парковці. Про її намір завчасно та неодноразово були повідомлені ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , тому вона завела двигун свого автомобіля та вивернула ліворуч кермо для виїзду на проїжджу частину. В цей час, при здійсненні нею маневрування, ОСОБА_10 знаходився по лівий бік її автомобіля, збоку переднього лівого колеса, а ОСОБА_11 знаходився біля водійських дверцят. Перешкод перед початком руху у неї не було, тому вона спокійно здійснила рух вперед. Несподівано, ОСОБА_10 своїми умисними, провокативними діями, які виразились в непрофесійності та власній необережності голіруч зупинити автомобіль, вистрибнув їй з лівого боку на капот автомобіля, тим самим спричинивши собі тілесні ушкодження. Оскільки вільного місця на парковці біля Будинку побуту «Славутич» не було, тому вона проїхала далі та зупинила автомобіль на вул. Гоголя одразу після повороту. Їх наздогнала поліцейська машина. Після цього була викликана працівниками поліції карета швидкої медичної допомоги. Після огляду було повідомлено, що ні вона, ні потерпілий не потребують госпіталізації. Швидку викликали двічі. Вона теж отримала тілесні ушкодження та того ж дня була госпіталізована до медичного закладу. Проходила лікування у Черкаській обласній лікарні. Наскільки їй відомо, то потерпілий звернувся за медичною допомогою лише наступного дня. Ніякого опору, а особливо фізичного, а також впливу на працівників поліції вона не здійснювала, про що свідчать покази свідків, одночасні допити, здійснені під час досудового розслідування, а також відеозаписи подій від 31.03.2016.
		 
		У судовому засіданні місцевого суди були допитані представник потерпілої сторони та свідки сторони обвинувачення та сторони захисту на покази яких сторони посилаються, як на обґрунтування винуватості ОСОБА_8 , а також безпідставності обвинувачення.
		 
		Так, допитаний в судовому засіданні в якості потерпілого ОСОБА_10 пояснив, що він 31.03.2016 заступив на чергування у складі екіпажу №118 на службовому автомобілі «TOYOTA PRIUS» д.н.з. НОМЕР_1 по маршруту м.Черкаси, у складі інспектора Управління патрульної поліції в м.Черкаси рядового поліції ОСОБА_11 та інспектора УПП в м.Черкаси старшого сержанта поліції ОСОБА_12 .. Під час патрулювання, проїжджали по вулиці Небесної Сотні в м.Черкаси. Проїхавши перехрестя вулиць Благовісна-Небесної Сотні в м.Черкаси, навпроти будинку № 269 по вул. Благовісній в м.Черкаси, близько 13:50 години ними були помічені автомобілі, що припарковані з порушенням правил дорожнього руху, який стояв під знаком 3.34 «Зупинка, стоянка заборонена», серед них був і автомобіль «HONDA CIVIK» д.н.з. НОМЕР_2 . Виявивши вказане порушення, вони припаркували свій службовий автомобіль та підійшли до автомобіля «HONDA CIVIK», та виявили, що в автомобілі нікого не було. Через декілька хвилин, близько о 13:55 години до водійських дверцят автомобіля підійшла ОСОБА_8 та до неї підійшов старший наряду ОСОБА_12 , який представився, пред`явив своє службове посвідчення, пояснивши причину, а саме виявлений факт порушення правил дорожнього руху, паркування під знаком 3.34 «Зупинка, стоянка заборонена», запропонував пред`явити документи на право керування транспортним засобом та посвідчення водія. ОСОБА_8 дістала документи, пред`явила та поклала їх до своєї сумки. Він повідомив про те, що за таке порушення передбачено штраф в розмірі 255 грн. і він має намір скласти адміністративний протокол, на що ОСОБА_8 відповідала в грубій формі та погрожувала звільненням з поліції, телефонувала батькові, поводила себе зверхньо, зухвало. ЇЇ було попереджено залишатися в автомобілі до складення адміністративного протоколу, на що ОСОБА_8 повідомила: «я їду». Близько 13:57 години, ОСОБА_8 , перебуваючи за кермом, завела двигун, різко вивернула кермо ліворуч, щоб виїхати та почала рух на автомобілі вперед та здійснила наїзд на нього. Він отримав удар в область правої скроневої ділянки голови об ліву стійку переднього лобового скла автомобіля, не втримавши рівновагу упав, вдарившись правим ліктьовим суглобом об автомобіль. Автомобіль в цей час продовжив рух, не зупиняючись по вул. Небесної сотні в м.Черкаси, в напрямку вулиці Гоголя в м.Черкаси. Після чого побіг до службового автомобіля та вони складом екіпажу почали переслідувати автомобіль «HONDA CIVIK» д.н.з. НОМЕР_2 . Під час руху автомобіля ОСОБА_8 вимогу про зупинку, яка подавалась за допомогою включених проблискових маячків синього та червоного кольорів та дублювалась голосом через гучномовець службового автомобіля, не виконала та автомобіль не зупинила. Того ж дня каретою швидкої допомоги його було доставлено до КЗ «Третя Черкаська міська лікарня ШМД» ЧМР для надання медичної допомоги.
		 
		Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_14 , показала, що 31.03.2017 року, вона з донькою ОСОБА_8 на автомобілі «HONDA CIVIK», д.н.з. НОМЕР_2 , приїхала на продуктовий ринок, який знаходиться на перехресті вулиць Благовісної та Небесної Сотні. Коли підійшли працівники поліції, вона знаходилась разом з донькою. Працівник поліції ОСОБА_12 повідомив доньку про вчинення нею адміністративного правопорушення. Вона погодилась і відповіла, що за таке незначне порушення на перший раз вони можуть обмежитись усним зауваженням, але він в категоричній та грубій формі їй відповів, що буде складати постанову. Надалі ОСОБА_18 сказала, що якщо вони так себе провокативно та агресивно будуть поводити, то вона дану постанову буде оскаржувати в суді. Ніякого опору працівникам поліції донька не здійснювала, вела себе чемно, спокійно, не погрожувала, впливу у будь-якій формі на працівників з метою перешкоджання ними службових обов`язків не здійснювала, фізичної сили не застосовувала. Після розмови з працівниками поліції вона декілька раз завчасно попередила їх про свій намір перепаркувати свій автомобіль у вільне місце на парковці. Коли її донька розпочала рух, працівник поліції ОСОБА_10 стояв збоку переднього лівого колеса, зі сторони водійських дверцят, але потім несподівано намагався власноруч зупинити автомобіль, вистрибнувши на капот її машини з лівої сторони. В результаті його незаконних дій донька отримала тілесні ушкодження. Її дочка не здійснювала наїзд на працівника поліції ОСОБА_10 і ніяких тілесних ушкоджень йому не завдала. 
		 
		Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_15 , надала пояснення, що 31.03.2016 року вона знаходилась поблизу перехрестя вулиць Благовісна-Небесної Сотні в м.Черкаси. Навпроти, через дорогу вона побачила, що її знайому - ОСОБА_19 та її доньку ОСОБА_20 , зупинили працівники поліції. Вона зрозуміла, що виникла якась проблема, пов`язана з парковкою автомобіля. Розмову між ними було чути уривками через постійний шум від автомобілів, які рухались повз місце події. Один з працівників поліції відвів ОСОБА_8 в сторону і почав щось їй пояснювати. Після чого ОСОБА_18 підійшла до машини та дістала документи, пред`явивши їх працівнику поліції. Цей поліцейський з документами направився до свого службового автомобіля, який стояв на відстані 20 метрів від автомобіля ОСОБА_8 .. Два інших працівника поліції залишались біля автомобіля ОСОБА_18 по різні сторони. Вона бачила, як в цей час один з працівників поліції на відеореєстратор знімав номер машини ОСОБА_18 . Потім ОСОБА_8 сіла за кермо свого автомобіля і просила їх відпустити для перепаркування свого автомобіля у вільне місце на парковці. Коли вона вже сіла в машину, один з працівників стояв з боку зі сторони водія автомобіля, а інший стояв на проїжджій частині. Починаючи рух машини, в цей момент один з працівників, що стояв з боку зі сторони водія машини, вперся долонями рук в капот її автомобіля, створюючи цим перешкоду для його руху. ОСОБА_18 продовжила рух машини, поліцейський відскочив назад, при цьому він не падав, а побіг за машиною ОСОБА_8 .. Ніякого опору працівнику правоохоронного органу або нанесення тілесних ушкоджень працівникам поліції вона не бачила.
		 
		Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_21 в судовому засіданні пояснив, що 31.03.2016 року він був на робочому місці біля Центрального ринку у м.Черкаси та бачив якусь суперечку між поліцейськими та дорослою жінкою біля автомобіля «HONDA» синього кольору. Жінка була пасажиркою даного автомобіля, а дівчина-водій не кричала. Погроз від дівчини на адресу поліцейських не чув. Моменту, як хто на кого наїхав не бачив. Вже побачив, як поліцейський біг до свого службового автомобіля. Потім його опитували два інших поліцейських. 
		 
		Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснив, що 31.03.2016 року він заступив на чергування з 08:20 год. у складі екіпажу № 118 на автомобілі «Тойота пріус» д.н.з. НОМЕР_1 у складі: рядового поліції ОСОБА_11 та рядового поліції ОСОБА_10 .. Під час патрулювання по вулиці Небесної Сотні в м.Черкаси, за перехрестям вул. Благовісна-Небесної Сотні, навпроти будинку № 269 був припаркований автомобіль «Honda Civic» д.н.з. НОМЕР_2 з порушенням правил дорожнього руху, а саме під знаком 3.34 «зупинка, стоянка заборонена». Вони зупинилися та підійшли до вказаного автомобіля, проте водія там не було. Крім вказаного автомобіля були ще автомобілі, які були припарковані з порушенням ПДР. Вони залишилися чекати водія, і через деякий час підійшла водій з пасажиром, які були з пакетами. Вони попросили документи для перевірки, остання показала документи, але в руки не надала, почала грубити, погрожувала, що у неї зв`язки, що хтось з родичів полковник чи підполковник. Говорила, що у них будуть проблеми. Коли він намагався з`ясувати обставини вчинення порушення, сказала, що вона бачила знак та розуміла, що тут не можна зупинятися, проте їй байдуже. Саме через таку самовпевненість він і вирішив скласти відносно порушниці протокол, а не обмежитись попередженням, хоча таке стягнення також передбачено ПДР України. Оскільки при ньому не було бланків постанов, саме тому він пішов до службового автомобіля. В цей час ОСОБА_8 сіла за кермо. Він особисто просив її залишатись на місці правопорушення. В цей час ОСОБА_10 знаходився біля переднього колеса зі сторони водія. Напарник ОСОБА_22 був біля водійських дверей вказаного автомобіля. ОСОБА_8 почала виїжджати, при цьому напарники просили її зупинитися, але вона не реагувала. Саме в цей час коли ОСОБА_8 почала рух свого автомобіля, вона і здійснила наїзд на ОСОБА_10 .. А саме в цей час ОСОБА_10 притримував автомобіль, виставивши вперед руки, при цьому автомобіль вивертав у його сторону, та ОСОБА_8 поїхала прямо на ОСОБА_10 , вчинивши на нього наїзд. В результаті чого ОСОБА_10 впав на автомобіль та вдарився правою стороною голови об стійку лобового скла автомобіля. Побачивши це він піднявся та разом з ОСОБА_23 підбігли до службового автомобіля та сівши в автомобіль, вони почали переслідування ОСОБА_8 , хто де знаходився в автомобілі він не пам`ятає. При цьому, ОСОБА_8 подавались команди, щоб вона зупинилась через гучномовець, також були включені проблискові маячки, надавались команди прийняти вправо, зупинитись. ОСОБА_8 їхала по вул. Небесної Сотні та з вказаної вулиці повернула праворуч на вул. Гоголя. Там вони блокували їй рух та зупинили її автомобіль. Вже після зупинки автомобіля, ОСОБА_8 поводила себе спокійно, надала документи для складання протоколу.
		 
		Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_11 пояснив, що 31.03.2016 року він заступив на чергування в складі екіпажу: він, старший сержант поліції ОСОБА_12 , рядовий поліції ОСОБА_10 .. Під час патрулювання, проїжджаючи по вул. Небесної Сотні в м.Черкаси, а саме за перехрестям, навпроти будинку № 269 був припаркований автомобіль «Honda Civic» д.н.з. НОМЕР_2 , з порушенням ПДР України, а саме в зоні дії знаку 3.34 «Зупинка, стоянка заборонена». Підійшовши до автомобіля порушника, виявили, що в авто нікого не було. Через декілька хвилин до автомобіля підійшли дві жінки, одна з яких, а саме ОСОБА_8 .. Вони були з пакетами, які почали класти в автомобіль, та підійшла до водійських дверцят, а інша жінка сіла на переднє пасажирське сидіння. ОСОБА_12 , як старший наряду, підійшов до жінки водія, представився та пред`явив службове посвідчення та попросив пред`явити документи. ОСОБА_8 почала себе зухвало поводити, проте дістала документи, пред`явила та поклала їх до своєї сумки. ОСОБА_12 пояснив їй, що вона порушила ПДР України, проте ОСОБА_8 сказавши, що вона знає, що порушила і почала сідати за кермо автомобіля. ОСОБА_12 пояснив, що ним на місці буде розглянута справа про адміністративне правопорушення та пішов до службового автомобіля по бланки постанов. Він і ОСОБА_10 залишися біля автомобіля, та попросили ОСОБА_8 , яка в цей час завела двигун автомобіля, залишатися на місці вчинення правопорушення. В той час коли ОСОБА_10 стояв біля правопорушника, ОСОБА_8 вивернула кермо ліворуч, щоб виїхати. Вони неодноразово попереджали її про необхідність лишатися на місці, на що ОСОБА_8 в грубій формі відповідала та погрожувала створенням проблемам на роботі, та розпочала рух автомобіля, рухаючись прямо на ОСОБА_10 , який не встиг відскочити в сторону. Внаслідок чого автомобіль його вдарив, при цьому удар прийшовся в область правої частини його тіла, а саме в область правої скроневої ділянки голови об ліву стійку переднього лобового скла автомобіля. Від удару він не втримав рівновагу та почав падати. Автомобіль в цей час продовжив рух не зупиняючись по вул. Небесної Сотні в м.Черкаси в напрямку вулиці Гоголя в м.Черкаси. Після чого, вони втрьох сіли до службового автомобіля та почали переслідувати автомобіль «Honda Civic» д.н.з. НОМЕР_2 про що проінформували керівництво. Під час переслідування автомобіля правопорушника, ними подавалися вимоги про зупинку, які подавалась за допомогою включених проблискових маячків, синього та червоного кольорів та дублювалась голосом через гучномовець, проте ОСОБА_8 ігнорувала вказані вимоги. В подальшому автомобіль було заблоковано по вул. Гоголя. Після зупинки автомобіля були складені всі відповідні документи.
		 
		Відповідно до ч.1 ст.92 КПК України, обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, в тому числі, винуватість обвинуваченого у вчиненні злочину, форма вини, мотив і мета вчинення злочину, покладається на слідчого, прокурора і лише в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
		Відповідно до ч.2 ст.84 КПК України, процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
		Відповідно до положень ст.94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінити кожний доказ з точки зору належності (прямо чи непрямо підтверджує існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів, як це встановлено у ст.85 КПК України), допустимості (отримання у порядку, встановленому цим Кодексом, а саме у ст.86 КПК України), достовірності (чи відповідає фактичним обставинам справи), а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Відповідно до рішення Конституційного суду України №12 рп/2011 від 20.10.2011, визнаватися допустимими й використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав й свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.
		 
		Колегія суддів суду апеляційної інстанції проаналізувавши всі докази, дійшла висновку про те, що місцевий суд, оцінивши надані стороною обвинувачення докази в їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про те, що вони /докази/ не підтверджують, що вина ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушеннях доведена беззаперечно.
		 
		Колегія суддів апеляційного суду вважає вірним та погоджується з таким висновком місцевого суду про те, що до показів наданих потерпілим ОСОБА_10 , свідками ОСОБА_12 та ОСОБА_11 необхідно ставитися критично, оскільки вони були активними учасниками події, а тому дійсно, є зацікавленими щодо результатів розгляду даного кримінального провадження. 
		Колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що лише показання цих свідків та потерпілого за відсутності інших беззаперечних допустимих та належних доказів, які могли б об`єктивно підтвердити їхню версію події явно недостатньо для того, щоб можна було поза розумним сумнівом визнати обвинувачену ОСОБА_8 винуватою у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушеннях.
		 
		До того ж, колегія суддів суду апеляційної інстанції також вважає необхідним зазначити, що місцевим судом у ході огляду відеозапису подій 31.03.2016 року з нагрудного відеореєстратора поліцейського ОСОБА_11 було встановлено, що в момент виїзду автомобіля ОСОБА_8 з місця паркування свідок ОСОБА_12 знаходився в службовому автомобілі на відстані декілька метрів, а тому не міг бачити, як підсудна ОСОБА_8 виїжджала і де знаходився потерпілий ОСОБА_10 у той час. 
		 
		Крім того, місцевим судом у ході огляду відеозапису подій 31.03.2016 року з нагрудного відеореєстратора поліцейського не було об`єктивно встановлено фактів умисної неправомірної поведінки обвинуваченої ОСОБА_8 , яку можна було б трактувати як опір (шляхом насильства або погрози застосування такого насильства) працівникові правоохоронних органів під час виконання ним службових обов`язків, тобто її активної фізичної протидії здійсненню працівниками поліції ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 покладених на них службових обов`язків.
		 
		Також колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком місцевого суду щодо того, що показання свідка ОСОБА_11 , які були надані у ході судових засідань, не можуть бути визнані допустимим доказом, оскільки показання з чужих слів, якщо вони даються слідчим, прокурором, співробітникам оперативного підрозділу або іншою особою стосовно пояснень осіб, наданих слідчому, прокурору або співробітнику оперативного підрозділу під час здійснення ними кримінального провадження (ч.7 ст. 97 КПК України). У судовому засіданні місцевого суду було встановлено, що ОСОБА_11 проводив досудове слідство під час огляду місця події, відбираючи пояснення у свідка ОСОБА_21 ..
		 
		Крім того, вони суперечать іншим доказам, зібраним у ході судового розгляду, а саме показам свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_21 , відеозапису подій 31.03.2016 року з нагрудного відео реєстратора поліцейського ОСОБА_11 .
		 
		Колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов вірного висновку про відсутність складу інкримінованих ОСОБА_8 кримінальних правопорушень з огляду на наступне.
		Відповідно до ст.23 КК України  вина це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої Кримінальним Кодексом України, та ї наслідків, виражене у формі умислу або необережності. 
		Стаття 24 КК України визначає види умислу, відповідно до якої прямим умислом є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.
		 
		У судовому засіданні місцевого суду було встановлено, що повідомивши працівників поліції ОСОБА_10 та ОСОБА_11 про намір перепаркувати свій автомобіль на вільне місце на парковці, ОСОБА_8 , сівши за кермо свого автомобіля, завела двигун автомобіля та вивернула ліворуч кермо для виїзду на проїжджу частину. Під час здійснення нею маневрування потерпілий ОСОБА_10 знаходився по лівий бік автомобіля, збоку переднього лівого колеса, а свідок ОСОБА_11 знаходився біля водійських дверцят. Оскільки перешкод перед початком руху у ОСОБА_8 не було, тому вона здійснила рух вперед, не маючи умислу наїхати на потерпілого ОСОБА_10 та завдати йому тілесних ушкоджень.
		 
		Крім того, дослідивши у судовому засіданні відеозапис подій 31.03.2016 з нагрудного відеореєстратора поліцейського, судом було встановлено, що удар потерпілого ОСОБА_10 головою об ліву стійку переднього лобового скла автомобіля відсутній і колегія суддів апеляційного суду також погоджується з таким висновком.
		 
		При цьому, колегія суддів також погоджується із висновком місцевого суду про протиріччя щодо механізму отримання потерпілим ОСОБА_10 тілесних ушкоджень, які за посиланнями сторони обвинувачення, зафіксовані у висновках експерта №02-01/774 від 29.04.2016 та додаткової судово-медичної експертизи № 02-01/1885 від 23.09.2016.
		Зокрема, у висновку № 02-01/774 від 29.04.2016 (т.2 а.с.37) на запитання слідчої «Чи міг ОСОБА_10 отримати виявлені у нього тілесні ушкодження від падіння з положення стоячи або наближеного до такого з наступним ударом об твердий тупий предмет або площину ?» - експерт вказав, що можливість виникнення виявлених у ОСОБА_10 тілесних ушкоджень від його падіння з положення стоячи або наближеного до такого з наступним ударом об твердий предмет, або площину  є малоймовірною. 
		Проте, у висновку № 02-01/1885 від 23.09.2016 (т.2 а.с.45) експерт вказує, що ОСОБА_10 тілесні ушкодження у вигляді травми голови зі струсом головного мозку міг отримати за обставин, вказаних на відеозапису, який наданий для судово-медичної експертизи.
		Ці два висновки протирічать висновку спеціаліста з питань судово-медичної експертизи №18 від 28.11.2016 ОСОБА_16 (т.2 а.с.84-89), відповідно до якого після вивчення даного звернення, з урахуванням наданих медичних документів та матеріалів кримінального провадження, в тому числі відео з диску з записами з нагрудної відеокамери відео реєстратора поліцейського, експерт ОСОБА_16 надав висновок про те, що контакт автомобіля ОСОБА_8 з головою потерпілого ОСОБА_10 відсутній. Таким чином, даних про виникнення травми голови зі струсом головного мозку і травматичним набряком м`яких тканин голови від удару автомобілем чи ударом об автомобіль не має.
		 
		Таким чином суд вважає, що даних про причинний зв`язок між виникненням травми голови зі струсом головного мозку і травматичним набряком м`яких тканин голови від удару автомобілем, чи ударом об автомобіль не має.
		 
		Тобто, на думку суду апеляційної інстанції, зважаючи на упереджену позицію потерпілого ОСОБА_10 та свідків ОСОБА_12 і ОСОБА_11 з об`єктивних причин, (оскільки вони зацікавлені у прийнятті рішення судами усіх інстанцій саме за їхньою версією події, яка відбулась 31.03.2016) та відсутності об`єктивних даних, зокрема огляд даних відеозапису подій 31.03.2016 з нагрудного відеореєстратора поліцейського не підтвердив отримання травм поліцейського ОСОБА_10 від контакту із автомобілем водія ОСОБА_8 і безпосередньо від дій ОСОБА_8 та ще й при наявності протиріч щодо можливості чи неможливості виникнення травми голови зі струсом головного мозку і травматичним набряком м`яких тканин голови від удару автомобілем чи ударом об автомобіль, і за обставин коли обвинувачена ОСОБА_8 категорично не визнала своєї вини у інкримінованому їй, то за таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 345 КК України, а саме відсутній умисел на заподіяння вказаних тілесних ушкоджень. 
		 
		Суд першої інстанції шляхом допиту обвинуваченої ОСОБА_8 , потерпілого ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_21 , ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , переглянувши у судовому засіданні відеозапис подій 31.03.2016 з нагрудного відео реєстратора поліцейського, дійшов висновку, що вина ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 343 КК України не доведена і колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.
		 
		Об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 343 КК України є суспільні відносини у сфері державного управління (порядок управління), складовою частиною (структурним елементом) яких є авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян. Безпосереднім об`єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність представників правоохоронних органів та державних діячів.
		Об`єктивна сторона злочину за ст.343 КК України полягає у втручанні в діяльність працівника правоохоронного органу. Втручання може проявлятись у будь-якій формі незаконного впливу на потерпілого, спрямованого на перешкоджання виконанню ним службових обов`язків або на досягнення прийняття ним неправомірного рішення. Вплив може полягати в умовлянні, шантажуванні потерпілого, погрозі відмовити у наданні законних благ, а також у будь-якій іншій формі впливу. Незаконність впливу означає, що такі дії суперечать відповідному законові чи підзаконному актові.
		Вплив може здійснюватись усно, письмово (у тому числі й анонімно), за допомогою засобів масової інформації (публікацій у газетах, виступах по радіо, телебаченню тощо), як особисто, так і за допомогою інших осіб. Умовляння можуть супроводжуватися обіцянками допомогти вирішити якісь сімейні проблеми, надати можливість користуватися автомобілем, дачною ділянкою тощо. Прохання ж, наприклад, батьків або інших родичів правопорушника про прийняття працівником правоохоронного органу рішення в інтересах цього правопорушника не утворює складу цього злочину.
		Засобом впливу на працівника правоохоронного органу може бути вчинення й інших дій, які самі по собі є злочинними.
		Суб`єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. При цьому злочинець ставить перед собою мету  перешкодити виконанню потерпілим своїх службових обов`язків або домогтися від нього прийняття неправомірних рішень.
		 
		У судовому засіданні місцевого суду було встановлено, що ОСОБА_8 , визнавши факт порушення нею правил дорожнього руху, а саме те, що вона зупинилась та залишила автомобіль під знаком 3.34 (зупинка та стоянка заборонена), на прохання ОСОБА_12 дістала із сумки, яка знаходилась в автомобілі водійське посвідчення та пред`явила йому для ознайомлення. Після ознайомлення з документами, та повернувши їх, ОСОБА_12 повідомив ОСОБА_8 про свій намір складати адміністративну постанову відносно неї. Після чого ОСОБА_8 звернула увагу на те, що за таке незначне порушення працівники поліції можуть на перший раз зробити зауваження.
		З показів обвинуваченої ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , та ОСОБА_21 , а також переглянутим в судовому засіданні відеозаписом подій 31.03.2016 з нагрудного відео реєстратора поліцейського, на якому зафіксовано вказану подію, місцевим судом не було встановлено факту умисного перешкоджання обвинуваченою ОСОБА_8 виконанню потерпілим ОСОБА_10 своїх службових обов`язків або домогтися від нього прийняття неправомірних рішень ні шляхом умовляння, ні шляхом шантажування потерпілого, ні погрозами відмовити у наданні законних благ, ні у будь-якій іншій формі впливу. Навпаки, обвинувачена ОСОБА_8 декілька раз попередила потерпілого ОСОБА_10 про те, щоб той відійшов на безпечну відстань від її автомобіля, так як ОСОБА_8 хотіла перепаркувати свій автомобіль у вільне місце на парковці.
		Зазначені в обвинувальному акті факти про те, що ОСОБА_8 умовляла не складати постанову про адміністративне правопорушення, погрожувала використати свої впливові зв`язки для звільнення працівників поліції під час виконання ними службових обов`язків, вчинила опір та не виконала законні вимоги про необхідність залишення на місці зупинки не знайшли свого підтвердження, а тому суд першої інстанції розцінив це як припущення через відсутність доказів і колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком, оскільки відеозапис з нагрудного відеореєстратора працівника поліції ОСОБА_17 і який був наданий стороною обвинувачення спростовують ці дані.
		 
		Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з думкою місцевого суду про те, що суд критично оцінив показання потерпілого ОСОБА_10 , враховуючи його зацікавленість при розгляді даного кримінального провадження. Крім того, його покази суперечать іншим доказам, зібраним в ході судового розгляду, а саме тим, які були надані стороною захисту і з цим висновком суд апеляційної інстанції теж погодився.
		 
		Таким чином, аналізуючи перераховані вище докази, суд першої інстанції об`єктивно оцінюючи їх у своїй сукупності, дійшов обґрунтованого висновку, що у діях обвинуваченої ОСОБА_8 відсутній склад кримінального правопорушення, передбачений ч.1 ст. 343 КК України.
		 
		Також суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок щодо того, що вина обвинуваченої ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 342 КК України не доведена. 
		Так, безпосереднім об`єктом кримінальних правопорушень проти представників влади, органів місцевого самоврядування, працівників правоохоронних органів, членів громадських формувань є нормальна діяльність та авторитет того органу, службової особи, громадського формування, представником якого є потерпілий. 
		Частиною 2 ст.342 КК України передбачено таку неправомірну поведінку особи, як опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов`язків.
		Потерпілими від злочину можуть бути: працівник правоохоронного органу  це працівники органів прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митних органів, органів охорони державного кордону, органів державної податкової служби, органів і установ виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони й інших органів, які здійснюють правозастосовні чи правоохоронні функції (наприклад, співробітники кадрового складу розвідувального органу Міністерства оборони України, працівники Антимонопольного комітету України, уповноважені особи Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України тощо);
		Об`єктивна сторона злочину характеризується: опором працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку та державного кордону чи військовослужбовцеві; часом вчинення злочину - під час виконання представником влади, зокрема й працівниками правоохоронного органу, службових обов`язків; членом громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцем - покладених на них обов`язків щодо охорони громадського порядку.
		Опір - це активна фізична протидія здійсненню згаданими особами покладених на них обов`язків щодо охорони громадського порядку. При цьому дії винного можуть бути спрямовані безпосередньо проти вказаних потерпілих (наприклад, винний перешкоджає слідчому увійти в кімнату для огляду місця події) або предметів, необхідних для виконання ними особами своїх обов`язків (наприклад, винний знищує документ, який прокурор намагався вилучити у нього).
		Суб`єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
		Кваліфікуючою ознакою злочинів, передбачених ч.1 або ч.2 ст.342, є опір, поєднаний з примушенням потерпілих шляхом насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій (ч. 3 ст. 342).
		Примушення - це фізичний або психічний вплив на представника влади, працівника правоохоронного органу (крім випадків, передбачених ст.343), члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону та військовослужбовця з тим, щоб примусити його, всупереч бажанню, виконати явно незаконні дії. Насильство як ознака примушення при кваліфікованому опорі, може виражатися у зв`язуванні, утриманні потерпілого, позбавленні його можливості вільно пересуватись у просторі у зв`язку з ізоляцією його у приміщенні, салоні чи кузові автомобіля, в умисному нанесенні удару, побоїв, тілесних ушкоджень тощо.
		В абзаці другому Пункту 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 26.06.92 «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров`я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів» (Із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 ) судам зокрема роз`яснено, що:
		Згідно зі ст.185 Кодексу України про адміністративні правопорушення злісною непокорою є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов`язків, члена громадських формувань з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв`язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена в зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок. ( Абзац другий пункту 7 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )
		Слід також мати на увазі, що адміністративна відповідальність за названою статтею настає при відсутності застосування фізичної сили з боку винної особи. 
		Пунктом 8 вказаної Постанови Пленуму ВСУ звернуто увагу суддів на те, що «На відміну від злісної непокори, передбаченої ст.185 Кодексу України про адміністративні правопорушення, вчинення опору полягає в активній фізичній протидії здійсненню працівником міліції, членом громадських формувань з охорони громадського порядку, військовослужбовцем обов`язку по охороні громадського порядку. Такі дії утворюють склад злочину, передбачений ст.188-1 Кримінального кодексу (в редакції Закону від 28.12.1960 року.
		За цією статтею має нести відповідальність не лише безпосередньо правопорушник, але й інша особа, яка активно перешкоджала працівнику міліції, члену громадських формувань з охорони громадського порядку, військовослужбовцю виконувати покладені на них обов`язки по охороні громадського порядку. 
		Опір, не поєднаний з насильством чи погрозою його застосування, якщо він перешкодив працівникові міліції запобігти злочину чи затримати особу, яка його вчинила, утворює окремий склад злочину, передбачений ч.2 ст.189-3 КК. Абзац третій пункту 8 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду N2 від 03.12.97. 
		Насильство, застосоване щодо працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця при опорі їм під час виконання ними обов`язків щодо охорони громадського порядку, може полягати в умисному нанесенні ударів, побоїв, тілесних ушкоджень. 
		Якщо при опорі працівникові міліції чи військовослужбовцю, який одночасно є працівником правоохоронного органу, було нанесено удари, побої чи заподіяно легке, середньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження, вчинене необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч.2 ст.188-1 та ч.1 чи 2 ст.189-4 цього Кодексу. ( Абзац п`ятий пункту 8 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 .
		Погроза застосування насильства під час вчинення опору полягає у висловлюваннях або діях про наміри винної особи застосувати насильство до працівника міліції, члена громадських формувань з охорони громадського порядку чи військовослужбовця при виконанні ними обов`язків по охороні громадського порядку. Погроза насильством щодо працівника міліції у зв`язку з виконанням ним інших службових обов`язків тягне відповідальність за ст.189-2 Кримінального кодексу. (Абзац шостий пункту 8 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97). 
		 
		У судовому засіданні місцевого суду достовірно встановлено, що не дивлячись на те, що ОСОБА_8 було попереджено залишатися на місці до завершення складання адміністративної постанови, вона, повідомивши працівників поліції ОСОБА_10 та ОСОБА_11 про намір перепаркувати свій автомобіль на вільне місце на парковці, сіла за кермо свого автомобіля, проїхала далі та зупинила автомобіль на вул. Гоголя після повороту. 
		З показів обвинуваченої ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , та ОСОБА_21 , а також переглянутим в судовому засіданні відеозаписом подій 31.03.2016 з нагрудного відеореєстратора поліцейського, судом першої інстанції не було встановлено факту умисної неправомірної поведінки обвинуваченої ОСОБА_8 , яка б виражалася як опір (шляхом насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій) працівникові правоохоронного органу, під час виконання ним службових обов`язків, тобто її активної фізичної протидії здійсненню працівниками поліції ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 покладених на них обов`язків.
		З урахуванням обставин справи, таку поведінку та дії обвинуваченої ОСОБА_8 слід кваліфікувати як злісну непокору, тобто відмову від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції /поліції/ при виконанні ним службових обов`язків, відповідальність за яку передбачено ст.185 КпАП України і з таким висновком теж погодився суд апеляційної інстанції.
		 
		Аналізуючи перераховані вище докази, місцевий суд об`єктивно оцінюючи їх у своїй сукупності, дійшов обґрунтованого висновку, що у діях обвинуваченої ОСОБА_8 відсутній склад кримінального правопорушення, передбачений ч.2 ст.342 КК України і з таким висновком теж погоджується колегія суддів апеляційного суду.
		 
		Таким чином, підсумовуючи все вищезазначене, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та законного висновку про те, що дослідивши в судовому засіданні докази, які були надані стороною обвинувачення та проаналізувавши їх місцевий суд дійшов висновку, що у даному кримінальному провадженні стороною обвинувачення не було надано достатньо належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у діях ОСОБА_8 об`єктивної сторони кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 342, ч.1 ст. 343 та ч.2 ст. 345 КК України, а саме не підтверджено наявності опору, впливу у будь-якій формі на працівника правоохоронного органу під час виконання ним службових обов`язків щодо охорони громадського порядку, нанесення легких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_10 ..
		 
		Крім того, на думку суду апеляційної інстанції, прокурор в апеляційній скарзі не навів будь-яких законних підстав того, що суд першої інстанції зробив невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
		При цьому, колегія суддів апеляційного суду вважає висновки місцевого суду послідовними, обґрунтованими та такими, що узгоджуються між собою, а тому вважає, що вимоги прокурора про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не підлягають до задоволення.
		На думку колегії суддів апеляційного суду прокурор в апеляційній скарзі не навів істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкоджали чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. 
		 
		Колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що надані стороною обвинувачення в судовому засіданні докази, не підтверджують вину обвинуваченої ОСОБА_8 у інкримінованих їй кримінальних правопорушеннях. 
		 
		Інших доказів, які б доводили та переконливо, поза розумним сумнівом, свідчили про винуватість обвинуваченої ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушеннях місцевому суду стороною обвинувачення не надано. А наведені стороною захисту факти відсутності в діях ОСОБА_8 складу інкримінованих їй кримінальних правопорушень, стороною обвинувачення не спростовані. 
		 
		В апеляційній скарзі прокурор просив дослідити матеріали кримінального провадження, а саме: допитати обвинувачену ОСОБА_8 , потерпілого ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , дослідити відеозапис подій 31.03.2016 з нагрудного відео реєстратора поліцейського; висновок експерта № 02-01/774 від 29.04.2016; висновок додаткової судово-медичної експертизи № 02-01/1885 від 23.09.2016. 
		 
		Колегія суддів суду апеляційної інстанції відмовила у задоволенні клопотання прокурора про повторне дослідження у суді апеляційної інстанції показань обвинуваченої ОСОБА_8 , потерпілого ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , дослідження відеозапису подій 31.03.2016 з нагрудного відеореєстратора поліцейського; висновку експерта № 02-01/774 від 29.04.2016; висновку додаткової судово-медичної експертизи № 02-01/1885 від 23.09.2016, оскільки вважає клопотання прокурора необґрунтованим та не вмотивованим, так як прокурор не погодився із оцінкою вищезазначених доказів місцевим судом.
		 
		Відповідно до ч.3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно, якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		 
		На думку колегії суддів, прокурор в апеляційній скарзі однозначно вказав, що суд першої інстанції дослідив усі обставини, встановлені під час кримінального провадження та дослідив повністю усі докази зібрані стороною обвинувачення та стороною захисту в суді першої інстанції, проте прокурор не погодився із оцінкою вищезазначених доказів місцевим судом.
		 
		Колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що місцевий суд обґрунтовано взяв до уваги одні покази свідків, оскільки вони узгоджуються між собою, органічно поєднуються, проте відхилив інші покази свідків, оскільки вони не підтверджуються іншими доказами та не поєднуються між собою.
		 
		За встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження, а також виходячи з досліджених в судовому засіданні доказів, місцевий суд обґрунтовано прийняв рішення про те, що під час судового розгляду стороною обвинувачення не надано безсумнівних доказів вчинення обвинуваченою ОСОБА_8 інкримінованих їй кримінальних правопорушень та у зв`язку з чим ОСОБА_8 було визнано невинуватою та виправдано у відповідності до п.3 ч.1 ст.373 КПК України і з таким висновком погоджується колегія суддів апеляційного суду. 
		 
		На думку колегії суддів суду апеляційної інстанції у даному кримінальному провадженні стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом наявність складу кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.342, ч.1 ст.343, ч.2 ст.345 КК України у діях ОСОБА_8 .. 
		Доводи апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_7  не знайшли свого об`єктивного підтвердження в суді апеляційної інстанції та спростовуються доказами, які належним чином оцінені місцевим судом із зазначенням причин, чому одні докази взяті до уваги, а інші докази відхилено. 
		Також даним доказам дана належна юридична оцінка, і які в своїй сукупності та своєму взаємозв`язку не підтверджують доведеність вини ОСОБА_8 .. 
		За таких обставин, колегія суддів вбачає, що обґрунтованих підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_7 немає. 
		На підставі викладеного, керуючись п.3 ч.1 ст.373, ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
		 
		у х в а л и л а :
		 
		Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_7 - залишити без задоволення. 
		Вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 березня 2018 року, яким ОСОБА_8 визнано невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.342, ч.1 ст.343, ч.2 ст.345 КК України та виправдано за недоведеністю, що у її діянні є склад кримінальних правопорушень - залишити без змін. 
		Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. 
		 
		Головуючий: 
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...