Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 581/489/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них; про виселення (вселення).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 20.04.2021.
Дата набрання законної сили: 14.04.2021
Номер судового провадження: 61-2345ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова 
		Іменем України                                       
		14 квітня 2021 року
		м. Київ
		справа № 581/489/20
		провадження № 61-2345св21
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 , 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Собини О. І., Криворотенка В. І., Левченко Т. А., 
		від 12 січня 2021 року.
		Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування 
		У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом 
		до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом примусового виселення особи.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21 жовтня 2000 року між ним та 
		ОСОБА_2 зареєстровано шлюб. Позивач вказував, що відповідачка була зареєстрована та проживала разом з ним у будинку АДРЕСА_1 , що належав його матері. Після смерті матері у 2016 році він успадкував зазначений будинок і став його єдиним власником. Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 20 червня 2019 року у справі № 581/617/18 шлюб між сторонами розірвано. ОСОБА_1 наголошував на тому, що маючи власне житло, змушений проживати у будинку дружини ОСОБА_3 у с. Русанівка Липоводолинського району Сумської області. Вказував на неможливість розпорядитися житловим будинком, оскільки в ньому проживає його колишня дружина ОСОБА_2 .
		Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд примусово виселити відповідачку з належного йому будинку АДРЕСА_1 .
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області, у складі судді Кузьмінського О. В., від 05 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
		Виселено ОСОБА_2 з будинку 
		АДРЕСА_1 .
		Вирішено питання розподілу витрат по сплаті судового збору.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачка проживала у спірному будинку як член сім`ї власника, користувалася будинком під час дії сервітуту, проте шлюб між сторонами розірвано, спільне господарство не ведеться. Суд першої інстанції вважав, що обставини, які були підставою для встановлення сервітуту, припинилися, тому право відповідачки на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України. З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 підлягає виселенню із будинку 
		 АДРЕСА_1 , оскільки позивач позбавлений можливості вільно володіти, користуватися та розпоряджатися спірним будинком.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Сумського апеляційного суду від 12 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
		Скасовано рішення Липоводолинського районного суду Сумської області 
		від 05 листопада 2020 року та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом примусового виселення.
		Вирішено питання розподілу витрат по сплаті судового збору.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що сам факт переходу права власності на житлове приміщення до іншої особи без оцінки законності виселення відповідачки, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є підставою для виселення члена сім`ї власника житлового будинку, у тому числі й колишнього. Суд апеляційної інстанції,  встановивши, що ОСОБА_2 правомірно набула право користування спірним житлом, більше 19 років проживає у будинку, іншого житла не має, пославшись на врахування балансу інтересів сторін спору та пропорційність втручання у права відповідачки, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 . Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідачка може втратити не лише право користування житлом, а позбутися такого права взагалі й стати безхатченком.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала її подала
		У касаційній скарзі  ОСОБА_1 просить скасуватипостанову Сумського апеляційного суду від 12 січня 2021 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції 
		в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 
		2020 року у справі № 447/455/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок неналежного дослідження судом зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Доводи касаційної скарги зводяться до того, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишилось те, що після розірвання шлюбу відповідачка користується спірним житловим будинком без згоди власника та будь-яких договірних відносин. Заявник наголошує, що проживання ОСОБА_2 у належному йому на праві приватної власності будинку позбавляє його права як власника розпорядитися ним, зокрема продати з метою придбання нового житла.  ОСОБА_1 звертає увагу, що йому немає де жити, а проживання  ОСОБА_2 у будинку призводить до неможливості проживання у ньому власника та його дружини. Зазначає, що при вирішенні спору судом апеляційної інстанції не застосовано положення статті 41 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод.
		У визначений судом строку відзиву на касаційну скаргу не надійшло
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
		Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Липоводолинської районної державної нотаріальної контори Мельником В. О. 14 березня 2017 року, ОСОБА_1 є власником житлового будинку    АДРЕСА_1 , який він успадкував після смерті матері ОСОБА_4 .
		Згідно довідки Липоводолинської селищної ради Сумської області 
		від 02 липня 2019 року та копії будинкової книги у будинку АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 (з 27 березня 1992 року) та його колишня дружина ОСОБА_2 (з 09 листопада 2000 року).
		Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 20 червня 2019 року у справі № 581/617/18 розірвано шлюб, зареєстрований 21 жовтня 2000 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
		Згідно з довідкою Русанівської сільської ради Липоводолинського району Сумської області від 27 серпня 2019 року № 424/02/39 з травня 2018 року ОСОБА_1 фактично проживає без реєстрації місця проживання по АДРЕСА_2 .
		17 жовтня 2019 року ОСОБА_1 надіслав ОСОБА_2 лист, в якому просив її звільнити будинок за вказаною адресою, у зв`язку з втратою нею права користування будинком.
		Позиція Верховного Суду
		Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
		Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
		Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
		Нормами статті 3 Сімейного кодексу України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
		Частиною другою статті 64 Житлового кодексу УРСР до членів сім`ї наймача віднесено дружину наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
		Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.
		Відповідно до статті 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
		Згідно зі статтею 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
		До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені 
		статтею 162 цього Кодексу.
		Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника квартири користуватися жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи як члена своєї сім`ї.
		Зазначені норми не передбачають самостійного характера права члена сім`ї власника житлового будинку користування житловим приміщенням.
		Посилання на наявність угоди про порядок користування житловим приміщенням може свідчити про зобов`язальну природу такого користування житловим приміщенням членом сім`ї власника.
		Особливістю вирішення цього спору є те, що при створенні сім`ї, встановленні сімейних відносин, особа, яка набула право власності на будинок, і член сім`ї, тобто чоловік і дружина, вважали, що їх відносини є постійними, не обмеженими у часі.
		У статті 7 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
		Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватися в судовому порядку.
		Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
		Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
		За правилом частини першої статті 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності як суб`єктивне цивільне право містить у своєму складі правомочність на власні дії; правомочність вимоги від інших та правомочність захисту.
		Найбільш значущою для власника є правомочність на власні дії, яка реалізується, передусім, через пряме та безпосереднє панування над річчю. Власник здійснює надані йому правомочності своєю владою не тільки незалежно від інших осіб, а й у такому правовому полі, коли не може бути будь-якої влади над цією ж річчю з боку інших суб`єктів. Дії власника обумовлені його інтересом; виключне панування особи над річчю унеможливлює втручання інших осіб, на яких покладено пасивний обов`язок утримання, від вчинення подібних дій; абсолютність влади полягає в наданні власнику закріпленої правом можливості визначати, яким чином поводитися зі своєю річчю, коли та як реалізовувати свої правомочності стосовно неї.
		Згідно з частиною першою та другою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
		Непорушність права власності проявляється у тому, що правомірним буде визнане лише таке позбавлення права власності або обмеження у його здійсненні, яке відбувається у випадках і в порядку, встановлених законом.
		Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.
		Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		Усунення в судовому порядку відповідних перешкод у реалізації права власника відбувається за допомогою негаторного позову.
		У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту.
		Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
		Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.
		У постановах Верховного Суду України: від 15 травня 2017 року
		у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц (провадження № 6-13113цс16) та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц, (провадження № 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц (провадження № 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
		Відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
		Отже, при вирішенні питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) за загальним правилом не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 дійшла висновку про те, що питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання особи звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням дотримання балансу між захистом права власності та захистом права колишнього члена сім`ї власника на користування будинком. Також необхідно встановити обставин щодо об`єкта нерухомого майна, а також наявності чи відсутності іншого житла. 
		Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилався на те, що він має намір продати належний йому на праві власності будинок АДРЕСА_1 для придбання нерухомості в іншому населеному пункту з метою забезпечення умов для проживання своє сім`ї. Позивач зазначав, що після розірвання шлюбу з відповідачкою він одружився з ОСОБА_3 , має іншу родину, спірний будинок є його єдиним житлом, в якому він міг би проживати з дружиною, проте позбавлений такої можливості, оскільки в будинку проживає його колишня дружина. 
		Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанцій зазначених обставин не врахував, не дослідив належним чином питання дотримання балансу між правами учасників справи, які гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема захистом права власності позивача і його права на повагу до сімейного життя та правом відповідачки як колишнього члена сім`ї власника на користування будинком.
		Правильність вирішення цього спору залежить від встановлення істотних обставин, що можуть виправдовувати припинення сервітуту, від дослідження питання дотримання балансу між захистом права власності позивача, який після розірвання шлюбу з відповідачкою створив нову сім`ю й не має можливості проживати у будинку, який належить йому на праві власності, та реалізацією права відповідачки як колишнього члена його сім`ї на користування будинком. 
		Посилаючись на тривале проживання відповідачки у спірному будинку, а також на те, що втративши право користування будинком, ОСОБА_2 може стати безхатченком, суд апеляційної інстанції не надав оцінки об`єкту нерухомого майна, не встановив майновий стан відповідачки, наявність або відсутність у відповідачки іншого житла, земельних ділянок, рухомого майна, розмір доходів сторін, можливості відповідачки винаймати інше житло для проживання (відповідачка у відзиві на позов вказувала про наявність можливості сплачувати орендну плату) та дійшов передчасного висновку відносно дотримання балансу між захистом права власності та реалізацією права колишнього члена сім`ї власника на користування будинком, а отже і про відсутність підстав для задоволення позову. При цьому судом апеляційної інстанції не було надано оцінки правам та інтересам позивача, як особи, яка звернулась до суду з вимогою про захист права власності на житловий будинок, створенню позивачем нової сім`ї, можливості спільного проживання позивача з дружиною та його колишньої дружини в одному будинку.
		У відповідності до частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази і при цьому застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
		Суд касаційної інстанції в силу своїх процесуальних повноважень позбавлений можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції, а тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		При новому розгляді справи суду необхідно об`єктивно дослідити вказані у цій постанові докази в сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку як доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу. 
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити частково. 
		Постанову Сумського апеляційного суду від 12 січня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                         Є. В. Синельников
		 
		Судді:                                                                                                      О. В. Білоконь
		 
		                                                                                                                  О. М. Осіян
		 
		        Н. Ю. Сакара
		 
		        В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...