Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 243/13192/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 20.04.2021.
Дата набрання законної сили: 15.04.2021
Номер судового провадження: 61-2237ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		15 квітня 2021 року 
		м. Київ
		 
		справа № 243/13192/19-ц
		провадження № 61-2237св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач - Орган опіки та піклування Слов`янської міської ради, що діє в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
		відповідач - ОСОБА_3 , 
		треті особи: Комунальна установа охорони здоров`я «Краматорський будинок дитини «Антошка», Слов`янський міський центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Органу опіки та піклування Слов`янської міської ради на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 19 серпня 2020 року у складі судді Старовецького В. І. та постанову Донецького апеляційного суду              від 20 січня 2021 року у складі колегії суддів: Мірути О. А., Тимченко О. О., Хейло Я. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
		 
		У листопаді 2019 року Орган опіки та піклування Слов`янської міської ради, що діє в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , треті особи: Комунальна установа охорони здоров`я «Краматорський будинок дитини «Антошка» (далі - «Краматорський будинок дитини «Антошка»), Слов`янський міський центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, про позбавлення батьківських прав.
		 
		Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідно до рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 06 листопада 2018 року у ОСОБА_3 відібрані малолітні діти: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , без позбавлення батьківських прав.Згідно з рішеннями Виконавчого комітету Слов`янської міської ради від 19 грудня 2018 № 1163 та № 1164, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 надано статус дітей позбавлених батьківського піклування. Відповідно до рішень Виконавчого комітету Слов`янської міської ради від 19 грудня 2018 № 1166 та № 1168, малолітніх ОСОБА_1 та ОСОБА_2 влаштовано до державного закладу на повне державне утримання. Згідно з листом, наданим головним лікарем «Краматорський будинок дитини «Антошка» з 15 січня 2019 року в установі виховуються малолітні діти: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Відповідно до журналу обліку відвідувань батько - ОСОБА_3 дітей в закладі відвідує постійно. Проте відповідач не піклується про фізичний та духовний розвиток дітей, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування. Серед документів, наданих на засідання комісії з питань захисту прав дитини, є висновок про стан здоров`я ОСОБА_3 у якому зазначено, що він перебуває на обліку у лікаря нарколога КЛПЗ «Слов`янський міський наркологічний диспансер» з 1991 року.
		 
		Посилаючись на викладене, позивач просив позбавити батьківських прав     ОСОБА_3 щодо його малолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		 
		Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 19 серпня        2020 року в задоволенні позову Органу опіки та піклування Слов`янської міської ради, що діє в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відмовлено. 
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із відсутності підстав для задоволення позовних вимог у зв`язку із недоведеністю їх позивачем у справі. Крім того, суд вважає, що позбавлення батьківських прав за відсутності підстав для цього з причин недоведеності, може вплинути на права та інтереси неповнолітніх дітей. Відповідач в міру своїх об`єктивних можливостей намагається забезпечити необхідний добробут дітей та виявляє інтерес до них. Зазначені фактори в сукупності, на думку суду, можна розцінювати як такі, що доводять відсутність факту ухилення відповідача від виховання дитини, а також доводять відсутність факту свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками.
		Постановою Донецького апеляційного суду від 20 січня 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновком про те, що матеріали справи не містять беззаперечних доказів, які б свідчили про ухилення ОСОБА_3 від виконання своїх обов`язків щодо виховання дітей, винної поведінки відповідача у свідомому нехтуванні своїми обов`язками. Батько дітей бажає спілкуватися з ними, проти позбавлення його батьківських прав заперечує, намагався створити їм належні умови для проживання, а позбавлення батьківських прав необхідно розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей. Відвідування батьком дітей у закладі, в якому вони перебувають, а також інша інформація із цього закладу свідчить про те, що батько цікавиться своїми дітьми та не втрачає до них інтерес. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що вихованням дітей відповідач хоч і не в повній мірі, проте займається, виходячи зі своїх здібностей і фінансових можливостей, а наявні в матеріалах цивільної справи докази не можуть бути достатніми для обґрунтованості висновку про свідоме та умисне ухилення його від виховання дітей.
		 
		Суд апеляційної інстанції не погодився із висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача зокрема з тим, що висновок є недостатньо ґрунтовним, не містить даних про те, що ОСОБА_3 був заслуханий органом опіки та піклування, у висновку відсутнє посилання і на те, що позбавлення батьківських прав відповідатиме інтересам дітей. Крім того, позиція відповідача, а саме його намагання зберегти зв`язок з дітьми, та залучення до розгляду справи адвоката, надання доказів, що він зацікавлений життям своїх дітей, свідчать про те, що він жодним чином не є тією особою, яка умисно ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання дітей і щодо якої є нагальна необхідність позбавлення батьківських прав щодо своїх дітей.
		 
		Факт знаходження відповідача на обліку лікаря нарколога КЛПЗ «Слов`янський міський наркологічний диспансер» з 1991 року, не може бути прямим та однозначним доказом про невиконання батьком своїх батьківських обов`язків (пункт 1 частини четвертої статті 164 СК України) без доводів взаємозв`язку цих фактів з виконанням батьківських обов`язків.
		 
		Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
		У лютому 2021 року Органом опіки та піклування Слов`янської міської ради, що діє в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подано до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області                      від 19 серпня 2020 рокута постанову Донецького апеляційного суду від 20 січня     2021 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі вказує на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду                 від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17 (провадження № 61-44369св18),           від 18 березня 2019 року у справі № 215/4452/16-ц (провадження № 61-1145св19),      від 06 червня 2019 року у справі № 495/2106/17 (провадження № 61-592св19). 
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		 
		11 березня 2021 року справа надійшла до суду касаційної інстанції.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
		 
		 
		Обставини встановлені судами 
		 
		Згідно зі свідоцтвом про народження від 08 липня 2016 № 498 ОСОБА_4 є матір`ю малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_3 є його батьком. 
		 
		Відповідно до свідоцтва про народження від 30 травня 2018 № 368 ОСОБА_4 є матір`ю малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а          ОСОБА_3 є її батьком. 
		 
		Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 06 листопада 2018 року в ОСОБА_3 відібрані малолітні діти: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без позбавлення батьківських прав. 
		 
		Згідно з рішеннями Виконавчого комітету Слов`янської міської ради від 19 грудня 2018 року № 1163 та № 1164 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 надано статус дітей позбавлених батьківського піклування. 
		 
		Відповідно до рішень Виконавчого комітету Слов`янської міської ради від 19 грудня 2018 року № 1166 та № 1168 малолітніх ОСОБА_1 та ОСОБА_2 влаштовано до державного закладу на повне державне утримання. 
		 
		Матір дітей - ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 21 листопада 2019 року серії НОМЕР_1 . 
		 
		Відповідно до довідки Міського наркологічного диспансеру ОСОБА_3 перебуває на обліку у лікаря нарколога КЛПЗ «Слов`янський міський наркологічний диспансер» з діагнозом розлад психіки та поведінки внаслідок вживання опіоїдів. Синдром залежності. 
		 
		Згідно з висновком Органу опіки та піклування Слов`янської міської ради                     від 13 листопада 2019 року, орган опіки та піклування вважає доцільним позбавити ОСОБА_3 батьківських прав щодо його дітей: ОСОБА_1 та            ОСОБА_2 . 
		 
		Нормативно-правове обґрунтування
		 
		Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
		Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
		 
		За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
		 
		Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
		 
		Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
		 
		Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
		 
		Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
		 
		Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.
		 
		Частиною четвертою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування.
		 
		Відповідно до частини п`ятої статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
		 
		Суд може не погодиться з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
		 
		Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу і повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, та з врахуванням того, що такий захід буде застосований в інтересах дітей.
		 
		Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
		 
		Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
		 
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (Hunt v. Ukraine, №31111/04, § 58, ЄСПЛ , від 07 грудня 2006 року).
		 
		Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		 
		Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
		 
		У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. При цьому основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		 
		Ураховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшли правильного висновку про те, що підстави,передбачені статтею 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні.
		Батько дітей наполегливо бажає спілкуватися з ними, проти позбавлення батьківських прав категорично заперечує, а позбавлення батьківських прав необхідно розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей.
		 
		Під час розгляду справи, суди не погодилися з висновком органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав щодо його малолітніх дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки у ньому не встановлено фактів, які б свідчили про те, що позбавлення відповідача батьківських прав є заходом впливу, який найкраще відповідає інтересам дітей. Вказаний висновок не містить відомостей про те, що ОСОБА_3 був заслуханий органом опіки та піклування. При цьому, судами враховано, що після відібрання дітей у ОСОБА_3 він не втрачає зв`язку з ними, відвідує їх постійно у Краматорський будинок дитини «Антошка», приносив фрукти, печиво та інше, цікавився станом здоров`я, проводив з ними час.
		 
		Враховуючи це, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, оскільки він, в силу своїх можливостей, намагається піклуватися про дітей. Крім того, під час розгляду цієї справи померла матір дітей - ОСОБА_4 . Фактично діти залишилися напівсиротами, і позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав за відсутності доказів його ухилення від виконання батьківських обов`язків чи жорстокого поводження з дітьми, є несправедливим, навіть не зважаючи на те, що відібрання дітей у листопаді 2018 року, що передувало зверненню Органом опіки та піклування Слов`янської міської ради до суду і цим позовом, було виправданим.
		 
		Відібрання дітей та їхнє влаштування до державного закладу на повне державне утримання саме в цьому випадку, за обставин, що встановлені судами, є абсолютно виправданим та необхідним заходом щодо захисту малолітніх дітей.
		 
		Верховний Суд зазначає, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При ухваленні рішення про відібрання дитини від батьків може виникнути необхідність врахування низки чинників. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я. З іншого боку, той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (пункт 50 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
		 
		Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що у випадку, що склався у родині ОСОБА_5 , позбавлення відповідача батьківських прав є невиправданим, настільки крайнім заходом сімейно-правового характеру, який не відповідає інтересам дітей. У цьому випадку, держава, як про це влучно висловився Європейський суд у справах людини у рішенні «Савіни проти України», має допомогти родині у складній ситуації, без застосування радикальних заходів. Вихованням дітей відповідач хоч і не в повній мірі, проте займається, виходячи зі своїх здібностей і фінансових можливостей, а наявні в матеріалах цивільної справи докази не можуть бути достатніми для обґрунтованості висновку про свідоме та умисне його ухилення від виховання дітей. 
		 
		У своїй касаційній скарзі заявник стверджує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не урахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17 (провадження № 61-44369св18), від 18 березня 2019 року у справі № 215/4452/16-ц (провадження № 61-1145св19), від 06 червня 2019 року у справі № 495/2106/17 (провадження № 61-592св19).
		 
		Відповідно до стаття 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
		 
		Проте, зазначена підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження, під час перегляду справи в межах доводів касаційної скарги Органу опіки та піклування Слов`янської міської ради, оскільки правовідносини у зазначених справах та у справі, яка переглядається не є подібними.
		 
		Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
		При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
		 
		У постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17 (провадження № 61-44369св18) суд скасував постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 07 серпня 2018 року та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки суди всупереч вимогам закону не надали можливість ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , висловити свої думки щодо позбавлення матері батьківських прав та чи згодні вони проживати з матір`ю.
		 
		Отже, у вказаній постанові Верховний Суд не робив висновок про правильне застосування положень статті 164 СК України і направив справу на новий розгляду до суду апеляційної інстанції у зв`язку з порушенням норм процесуального права. 
		 
		У постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 215/4452/16-ц (провадження № 61-1145св19) суд зробив висновок про те, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що проживання ОСОБА_9 з батьком буде відповідати найкращому забезпеченню його інтересів. Відповідач не надала суду переконливих доказів, що проживання сина разом з матір`ю буде найкраще відповідати інтересам дитини.
		 
		У постанові Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі № 495/2106/17 (провадження № 61-592св19) зроблений висновок про те, що місце проживання ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , має бути визначено разом із матір`ю, тому, що ОСОБА_11 створено більш сприятливі умови для проживання дитини, оскільки в квартирі, у якій мешкає мати, є окрема облаштована кімната для сина, у якій він буде проживати сам.
		 
		Таким чином, висновки, зроблені Верховним Судом у цих постановах не підлягають застосуванню до справи, що переглядається, оскільки них зроблені висновки щодо правильного застосування судами норм у справах про визначення місця проживання дитини.
		 
		Отже, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що суди, у справі, що переглядається не урахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах Верховного Суду.
		 
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, зокрема у тому контексті, що за аргументами позивача, свідчить про наявність підстав для позбавлення батьківських прав відповідача щодо малолітніх дітей. Проте, такі доводи були перевірені апеляційним судом і з урахуванням встановлених обставин спростовані під час розгляду справи.
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.
		 
		Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Органу опіки та піклування Слов`янської міської ради залишити без задоволення.
		 
		Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 19 серпня           2020 рокута постанову Донецького апеляційного суду від 20 січня 2021 року залишити без змін.
		 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                           О. В. Ступак
		 
		                                                                                                                             І. Ю. Гулейков
		 
		                                                                                                                              Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...