Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/12611/20 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин; про припинення права власності на земельну ділянку.
Надіслано для оприлюднення: 20.04.2021. Зареєстровано: 21.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 22.04.2021.
Дата набрання законної сили: 29.09.2021
Номер судового провадження: 18/01/910/12611/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"08" квітня 2021 р. м. Київ Справа № 910/12611/20 
		Розглянувши матеріали справи за позовом Київської міської ради
		До Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Затварницької Інни Петрівни
		Товариства з обмеженою відповідальністю «Рента Сіті»
		Про визнання недійсним договору та визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень
		 
		Суддя А.Ю. Кошик
		При секретарі судового засідання: Фроль В.В.
		За участю представників:
		позивача: не з`явився
		відповідача1: не з`явився
		відповідача2: Потапчук Н.О.
		 
		Обставини справи:
		До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Київської міської ради (надалі  позивач) до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Затварницької Інни Петрівни (надалі  відповідач1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Рента Сіті» (надалі  відповідач2) про визнання недійсним договору та визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 року справу № 910/12611/20 передано за територіальною підсудністю до Господарського суду Київської області, оскільки місцезнаходженням земельної ділянки, щодо якої виник спір, згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, є с. Гнідин Бориспільського району Київської області, тому розгляд спору за правилами виключної підсудності відноситься до територіальної юрисдикції (підсудності) Господарського суду Київської області.
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями б/н від 09.02.2021 року, справу № 910/12611/20 передано до розгляду судді Господарського суду Київської області Кошику А.Ю.
		Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.02.2021 року прийнято справу № 910/12611/20 до розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 04.03.2021 року. 
		До канцелярії Господарського суду Київської області 25.02.2021 року від відповідача2 надійшов відзив на позовну заяву б/н від 22.02.2021 року.
		Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.03.2021 року підготовче засідання відкладено на 18.03.2021 року.
		У підготовчому засіданні 18.03.2021 року представник відповідача2 проти задоволення позову заперечував.
		Позивач та відповідач1, належним чином повідомлені про дату, час і місце підготовчого засідання, у підготовче засідання 18.03.2021 року не з`явилися.
		Враховуючи, що судом під час підготовчого судового засідання 18.03.2021 року вирішено питання, зазначені в ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України та вчинено усі необхідні дії, передбачені ст.177 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення правильного, своєчасного та безперешкодного розгляду справи по суті, суд за результатами підготовчого засідання постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 01.04.2021 року.
		В судовому засіданні 01.04.2021 року судом оголошено про перехід до судових дебатів, судове засідання у справі № 910/12611/20 призначено на 08.04.2021 року, про що присутніх представників сторін повідомлено під розписку в судовому засіданні, відповідачу1 надіслано повідомлення.
		В судове засідання 08.04.2021 року представник позивача не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, в ході розгляду спору відповіді на подані відповідачами відзиви не надав. Представник відповідача1 в судове засідання не з`явився, надіслав до суду пояснення у справі. Представник відповідача2 позовні вимоги заперечував.
		Відповідно до ч.4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Згідно з ч.ч.1, 2 ст.233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
		Відповідно до ч.1 ст.240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.
		У зв`язку з чим, в судовому засіданні 08.04.2021 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.
		 
		Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд ВСТАНОВИВ:
		Київська міська рада звернулась до суду з позовом до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Затварницької Інни Петрівни (відповідач1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Рента Сіті» (відповідач2), в якому просить суд:
		- визнати недійсним Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.03.2019 року №112;
		- визнати протиправним та скасувати рішення Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Затварницької Інни Петрівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.03.2019 №45957976 на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:754:0003 у с.Гнідин Бориспільського району Київської області за Товариством з обмеженою відповідальністю «Рента Сіті».
		Позовні вимоги мотивовані тим, що вищевказана земельна ділянка є власністю територіальної громади міста Києва, а відтак рішення щодо затвердження проекту землеустрою та передачу у власність цієї земельної ділянки могла прийняти лише Київська міська рада. Однак, за твердженням позивача, Київською міською радою жодних рішень щодо передачі (надання) даної земельної ділянки у власність або користування іншим особам не приймалося, що свідчить про вчинення відповідачами дій, направлених на заволодіння земельною ділянкою у незаконний спосіб та поза межами встановленого законодавством України порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності.
		Як зазначає позивач в позові, за результатами здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель, що перебувають у власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (позивач) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що приватним нотаріусом Затварницькою Інною Петрівною (відповідач1, Приватний нотаріус) прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.03.2019 року № 45957976, яким за Товариством з обмеженою відповідальністю «Рента Сіті» (відповідач2) на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.03.2019 року № 112 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку площею 2,3994 га з кадастровим номером 8000000000:90:754:0003 у с. Гнідин Бориспільського району Київської області (далі - Земельна ділянка).
		Позивач зазначає, що Київська міська рада жодних рішень щодо передачі Земельної ділянки під будівництво ні ТОВ «Рента Сіті», ні іншим особам у власність чи користування не приймала.
		До Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надійшли звернення громадської організації «Реабілітаційний центр учасників бойових дій «Крок за кроком» та депутата Київської міської ради Андрія Задерейко щодо неправомірного розпорядження Земельною ділянкою третіми особами.
		З метою встановлення фактичних обставин справи, Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 року № 16/890 (у редакції рішення Київської міської ради від 10.03.2016 року № 144/144) (далі - Порядок № 16/890) проведено обстеження спірної Земельної ділянки та встановлено, що на Земельній ділянці в межах міста Києва розміщено будівлі та споруди Реабілітаційного центру фізичної реабілітації «Крок за кроком». Інформація щодо правового статусу вказаних будівель та споруд в Департаменті відсутня.
		За результатами обстеження складено Акт від 27.07.2020 року № 20-0459-06, з якого вбачається, що Земельна ділянка розташована в межах міста Києва та не передавалась третім особам за рішенням Київської міської ради.
		У той же час, з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що Земельна ділянка комунальної власності територіальної громади міста Києва з кадастровим номером 8000000000:90:754:0003 включена в межі села Гнідин Бориспільського району Київської області.
		Однак згідно з інформацією, наявною у загальному доступі на офіційних веб-сторінках Київської міської ради, Бориспільської районної державної адміністрації та Гнідинської сільської ради, рішення щодо затвердження проекту землеустрою або рішення про передачу земельних ділянок у користування третім особам відсутні.
		При цьому, згідно з відомостями Державного земельного кадастру України станом на момент здійснення державної реєстрації права власності на Земельну ділянку, такої Земельної ділянки не існувало, натомість згідно з відомостями Державного земельного кадастру України, існували квартали 045 та 046, що перебували у власності територіальної громади міста Києва.
		Дані обставини свідчать про порушення Приватним нотаріусом речових прав, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та профільної інструкції під час здійснення державної реєстрації на Земельну ділянку з огляду на таке.
		Позивач стверджує, що спірна Земельна ділянка належить територіальній громаді міста Києва. В обґрунтування чого зазначає наступне.
		Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 30.09.1976 року № 1103 затверджені встановлені на місцевості інститутом «Київпроект» межі міста Києва та адміністративні райони міста.
		У 1978 році в межі міста Києва включена частина Броварського району Київської області загальною площею 110,7 га (Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 04.04.1978 року № 3225-ІХ).
		У 1982 році в межі міста Києва включена частина села Троєщина Броварського району Київської області з прилеглими землями загальною площею 624,3 га (Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 05.03.1982 року № 3185-Х).
		У 1988 році в межі міста Києва включені село Жуляни Києво-Святошинського району, село Троєщина Броварського району, смт. Бортничі Бориспільського району Київської області загальною площею 3440 га (Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 26.08.1988 року №6486-ХІ).
		У 1989 році в межі міста Києва включено смт. Осокорки (Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 02.10.1989 року № 8199-ХІ).
		Згідно з вищезазначеними рішеннями Київської міської ради та указів Президії Верховної Ради Української РСР у 1989-1990 роках Українським державним інститутом інженерно-геодезичних вишукувань та зйомок «УкрДІІГіс» було проведено роботи щодо встановлення межі міста Києва в натурі (на місцевості), закріплені межовими знаками встановленого зразка поворотні точки межі міста та виготовлений Каталог координат та висот знаків міської межі 1990 року в системі координат МСК-85 (Копія каталога координат і висот знаків міської межі на листах карти масштаба 1:10 000 м. Києва Шифр: У-02-1523 «Д» прикладається). Загальна площа міста Києва відповідно до згаданого каталогу координат станом на 1990 рік становить 82726,4699 га (без врахування площі смт. Коцюбинське - 87,0 га). 
		Рішеннями Київської міської ради VIII сесії XXIII скликання від 27.04.2001 року № 280/1257, IX сесія XXIII скликання від 29.11.2001 року № 126/1560 при затверджені меж нових адміністративних районів міста Києва за межу міста прийнята діюча межа міста Києва, розроблена і зафіксована у встановленому порядку інститутом «УкрДІІГіс». Починаючи з 1989 року і до сьогодні межі міста Києва не змінювались.
		Відповідно до наказу Державного агентства земельних ресурсів України від 11.10.2012 року №1-дск та рішення Київської міської ради від 15.02.2018 року № 47/4111 «Про питання міської геодезичної мережі міста Києва» існуючі межі міста Києва перераховані в Державну геодезичну референтну систему координат УСК - 2000 (ідентифікатор МСК-80). Відповідно загальна площа міста Києва становить 82722,3537 га (без врахування площі смт. Коцюбинське - 87,0 га). Із врахуванням смт. Коцюбинське, яке знаходиться в північно-західній частині міста Києва загальною площею 87,0 га, площа міста Києва становить 82635,3537 га.
		Також позивач зазначає, що як вбачається з Генерального плану міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 року №370/1804, а також відповідно до інформації, розміщеної на веб-сайті Публічної кадастрової карти, спірна Земельна ділянка знаходиться в межах міста Києва, а відтак належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва.
		Крім цього, згідно з Державним класифікатором об`єктів адміністративно-територіального устрою України (КОАТУУ), затвердженого та введеного в дію наказом Державного комітету статистики України «Про провадження державних класифікаторів України: Класифікації послуг зовнішньоекономічної діяльності; Класифікації основних фондів; Класифікатора об`єктів адміністративно-територіального устрою України» від 31.10.1997 року № 659, кадастровий номер земельної ділянки, що знаходиться в межах міста Києва розпочинається та складається з 8000000000.
		Враховуючи зазначене, а саме межі міста Києва, класифікатора кадастрового номеру земельної ділянки, відомості про дану земельну ділянку, спірна земельна ділянка весь час перебувала та перебуває, на момент звернення до суду із цією позовною заявою у власності територіальної громади міста Києва, а отже рішення щодо затвердження проекту землеустрою та передачу у власність Земельної ділянки могла прийняти лише Київська міська рада.
		Однак, Приватним нотаріусом прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на Земельну ділянку від 14.03.2019 року № 45957976 за ТОВ «Рента Сіті» на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.03.2019 року № 112.
		З інформації, наявної у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не вбачається за можливе встановити особу продавця за Договором купівлі-продажу Земельної ділянки від 14.03.2019 року № 110.
		Таким чином, позивач стверджує, що Договір купівлі-продажу Земельної ділянки від 14.03.2019 року № 110 оформлений з метою створення так званого «добросовісного набувача», щоб приховати ряд протиправних дій невстановлених осіб з метою неправомірного заволодіння землями комунальної власності територіальної громади міста Києва. Вказаний договір посвідчений Приватним нотаріусом, яка була обізнана про відсутність рішення Київської міської ради щодо розпорядження Земельною ділянкою.
		В обґрунтування вимоги про визнання недійсним Договору купівлі-продажу земельної ділянки позивач посилається на ст. 328 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше щшмо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності цравочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша), особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина друга), волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя), правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта), правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п`ята).
		Відповідно до частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Згідно зі статтею 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
		Позивач зазначає, що оскільки продавець за Договором купівлі-продажу земельної ділянки від 14.03.2019 року № 112 не був власником Земельної ділянки, тому не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності на її відчуження відповідачу2.
		З огляду на вищезазначене, позивач в позові просить визнати недійсним Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.03.2019 року № 112, на підставі якого незаконно зареєстровано право власності за відповідачем2 на Земельну ділянку.
		Щодо неправомірних дій Приватного нотаріуса та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, позивач зазначає, що з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що підставою виникнення права власності на Земельну ділянку став Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.03.2019 року № 112, який має ознаки недійсного правочину.
		Згідно з п. 2 ч.1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об`єкти та суб`єктів цих прав.
		Згідно з п.1 ч.1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» загальними засадами державної реєстрації прав є, серед іншого, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяжень.
		За ч. 4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
		Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
		Статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначений чіткий перелік підстав для державної реєстрації прав відповідно.
		Відповідно до статті 46 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, має право витребовувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії. Відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій, повинні бути подані в строк, визначений нотаріусом. Цей строк не може перевищувати одного місяця. Неподання відомостей та документів на вимогу нотаріуса є підставою для відкладення, зупинення вчинення нотаріальної дії або відмови у її вчиненні.
		Статтею 46-1 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус під час вчинення нотаріальних дій обов`язково використовує відомості єдиних та державних реєстрів шляхом безпосереднього доступу до них.
		Нотаріус під час вчинення нотаріальних дій обов`язково використовує відомості Єдиного державного демографічного реєстру, а також Державного реєстру актів цивільного стану громадян, Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, інших єдиних та державних реєстрів, що функціонують у системі Міністерства юстиції України.
		Враховуючи зазначене, позивач стверджує, що приватним нотаріусом в порушення статей 46 та 46-1 Закону України «Про нотаріат» не здійснено перевірку інформації в Державному земельному кадастрі щодо спірної земельної ділянки.
		Частина перша статті 36 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, якщо під час проведення державної реєстрації прав у державного реєстратора виникає сумнів щодо справжності поданих документів, такий державний реєстратор зобов`язаний повідомити про це правоохоронні органи.
		Позивач зазначає, що з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що інститут реєстрації права власності за своєю суттю є підтвердженням державою права власності на майно за відповідною особою. При цьому, держава наділена повноваженнями підтвердити таке право особи виключно у тому випадку, якщо ця особа набула майно у власність законно. Набуття особою у власність майна в обхід закону та надання державі документів, які не відповідають вимогам законодавства з метою введення держави в оману задля реєстрації права власності на майно, не може свідчити про правомірне набуття особою майна у власність, а відтак є підставою для скасування відповідної державної реєстрації на це майно.
		Враховуючи вищевикладене, позивач вважає рішення Приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 45957976 від 14.03.2019 року незаконним та таким, що порушує норми законодавства з питань вчинення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і підлягає скасуванню.
		Позивач в позові просить визнати недійсним Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.03.2019 року № 112; визнати протиправним та скасувати рішення Приватного нотаріуса Затварницької Інни Петрівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.03.2019 року № 45957976 на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:754:0003 у с. Гнідин Бориспільського району Київської області за ТОВ «Рента Сіті».
		Відповідачем2 в ході розгляду спору подано відзив на позов, в якому позовні вимоги заперечено.
		В обґрунтування заперечень проти позову відповідач2 наголошує, що на даний момент, що також підтверджується ухвалою Господарського суду м. Києва від 11.11.2020 року у справі № 910/12611/20, спірна Земельна ділянка обліковується в межах Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області. 
		Відповідач2 у відзиві також заперечує та ставить під сумнів надані позивачем докази в обґрунтування факту знаходження спірної земельної ділянки в межах міста Києва та зазначає, що відповідні обставини спору про межі не підлягають дослідженню та вирішенню по суті в межах заявлених позовних вимог.
		Також, відповідач2 пояснив, що оскільки спірна земельна ділянка знаходиться в межах Гнідинської сільської ради Бориспільського району, а територія Гнідинської сільської ради межувала із смт. Бортничі Бориспільського району Київської області, то з наведених позивачем доказів для справи може мати значення лише Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 26.08.1988 року № 6486-ХІ про включення селища міського типу Бортничі Бориспільського району Київської області в межі міста Києва, що відбувалося разом з прилеглими землями, які за генеральним планом розвитку міста передбачалося використати під житлове та промислове будівництво.
		Однак, відповідач2 наголошує, що в позовній заяві позивач не зазначив, які саме прилеглі землі було включено в межі міста Києва. Позивач також не надав до суду в якості доказу генерального плану розвитку міста станом на 1988 рік, з якого можна було б встановити землі, які передбачалося використати під житлове та промислове будівництво.
		Також, відповідач2 зауважував, що рішення Київської міської ради IX сесії XXIII скликання від 29.11.2001 року № 126/1560 не стосувалося зміни меж міста Києва, не містить інформації щодо спірної земельної ділянки, а тому не підтверджує, що спірна земельна ділянка ввійшла в межі міста Києва і отже вказаний доказ не стосується предмета доказування.
		Щодо наданого позивачем в якості доказу у справі Акту від 27.07.2020 року № 20-0459-06 обстеження земельних ділянок Департаменту земельних ресурсів КМДА, відповідач2 зауважував, що адреса спірної земельної ділянки відповідно до даних Державного земельного кадастру - Гнідинська сільська рада Бориспільського району Київської області, а відповідно до даних Міського земельного кадастру земельна ділянка (кадастровий номер 8000000000:90:754:0003) повністю розташована в межах міста Києва. Рішення Київської міської ради про передачу (надання) у власність (користування) будь-яким особам спірної земельної ділянки (або їх частин) для будь-яких цілей не приймала.
		Таким чином, у вищевказаному Акті обстеження зазначається, що оспорювана земельна ділянка відповідно до даних Державного земельного кадастру знаходиться за адресою: Гнідинська сільська рада Бориспільського району Київської області. Вищевказаний Акт обстеження не підтверджує ту обставину, що спірна земельна ділянка була включена або не була включена в межі міста Києва, а лише містить посилання на дані Міського земельного кадастру. Дані відповідного Акту обстеження лише засвідчують суперечність між даними Державного земельного кадастру та даними Міського земельного кадастру.
		При цьому, відповідач2 наголошував, що на момент набуття у власність спірної земельної ділянки, така Земельна ділянка вже обліковувалась за даними Державного земельного кадастру за адресою: Гнідинська сільська рада Бориспільського району Київської області.
		Щодо наданих позивачем на підтвердження знаходження спірної Земельної ділянки в межах міста Києва робочих матеріалів з Міського земельного кадастру, відповідач2 зауважив, що на вказаних робочих матеріалах приблизно намальовані кадастрові зони та квартали, а також земельні ділянки, що не є предметом даного спору. На цих робочих матеріалах відсутня спірна Земельна ділянка. Таким чином, вказані робочі матеріали не є доказом, що підтверджує включення спірної Земельної ділянки до меж міста Києва та не стосуються предмета доказування.
		Щодо наданого позивачем Каталогу координат і висот знаків міської межі, відповідач2 зазначає, що вказаний каталог розроблений Українським державним інститутом інженерно-геодезичних вишукувань та зйомок «УкрДИГіс» Головного управління геодезії і картографії при РМ СРСР, однак 
		Відповідно до ст. 151 Земельного кодексу УРСР 1970 року керівництво роботами по державному землеустрою і контроль за їх виконанням здійснювалось Міністерством сільського господарства Української РСР та його місцевими органами.
		Однак, інститут «УкрДІІГіс» перебував в підпорядкуванні Головного управління геодезії і картографії при РМ СРСР, а не Міністерства сільського господарства Української РСР, а тому не був державним землевпорядним органом, який здійснював державний землеустрій станом на 1989-1990 роки, тобто не був органом, який міг проводити землевпорядні роботи щодо, зокрема, встановлення і зміни міської межі міста Києва.
		Таким чином, вищевказаний Каталог координат і висот знаків міської межі, розроблений інститутом «УкрДІІГіс», не підтверджує ту обставину, що спірна Земельна ділянка знаходиться в межах міста Києва, та вказаний доказ не стосується предмета доказування.
		В той же час, в якості доказів на підтвердження тієї обставини, що спірна Земельна ділянка ввійшла в межі міста Києва позивач не надав проект землеустрою щодо зміни меж міста Києва.
		Враховуючи вищевикладене, позивач не надав належних доказів на підтвердження тієї обставини, що спірна Земельна ділянка ввійшла в межі міста Києва, а тому відповідач2 не визнає та заперечує проти даної обставини.
		Щодо тверджень позивача, що Київська міська рада жодних рішень щодо передачі земельної ділянки під будівництво ні ТОВ «Рента Сіті», ні іншим особам у власність чи користування не приймала, відповідач2 наголошував, що відповідно до ч.3 ст. 85 Земельного кодексу України 1970 року (який діяв в період, коли землі смт.Бортничі Бориспільського району Київської області з прилеглими територіями включались в межі міста Києва), включення земельних ділянок в межу міста не тягне за собою позбавлення землекористувачів права користування цими земельними ділянками, якщо у встановленому законом порядку не буде здійснене їх вилучення.
		Також, відповідно до ч. 3 ст. 173 Земельного кодексу України включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками, крім земельних ділянок, визначених частиною четвертою цієї статті.
		Таким чином, відповідач2 стверджує, що для встановлення наявності порушення прав або інтересів позивача в даній справі не достатньо встановити ту обставину, що спірна земельна ділянка ввійшла в межі міста Києва, оскільки це не тягне за собою припинення права приватної власності на таку земельну ділянку.
		Щодо посилання позивача на код класифікатора в кадастровому номері спірної земельної ділянки, відповідач2 зазначив, що відповідно до ч. 8 ст.21 Закону України «Про державний земельний кадастр» відомості про межі адміністративно-територіальних одиниць вносяться до Державного земельного кадастру на підставі проектів землеустрою щодо встановлення та зміни меж адміністративно-територіальних одиниць.
		Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про державний земельний кадастр» відомості про межі державного кордону України, межі адміністративно-територіальних одиниць, нормативну грошову оцінку земель, розташованих у межах територій адміністративно-територіальних одиниць, економічну оцінку земель, обмеження у використанні земель, встановлені законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, вносяться до Державного земельного кадастру на підставі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про встановлення і зміну меж адміністративно-територіальної одиниці, про затвердження документації із землеустрою, документації з оцінки земель, яка є підставою для внесення таких відомостей.
		Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр» відомості про межі адміністративно-територіальних одиниць, які були встановлені до набрання чинності Законом України «Про землеустрій», вносяться до Державного земельного кадастру на підставі проектів формування території і встановлення меж сільських, селищних рад.
		Відповідно до абзаців 3, 4 пункту 26 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року № 1051 ідентифікатором земельної ділянки у Державному земельному кадастрі є її кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки не відображає її приналежність до будь-якої адміністративно-територіальної одиниці в межах державного кордону.
		Таким чином, кадастровий номер спірної земельної ділянки є лише ідентифікатором земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та не є безумовним доказом, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах міста Києва чи будь-якої іншої адміністративно-територіальної одиниці.
		Також відповідач2 у відзиві заперечував посилання позивача в якості доказу на Генеральний план міста Києва, затверджений рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 року № 370/1804. Зазначив, відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.
		Відповідно до абзаців 1, 2 ч.1 ст.16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.
		Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» містобудівний кадастр ведеться з урахуванням даних державного земельного кадастру на державному рівні, на рівні Автономної Республіки Крим, обласному та районному рівнях, рівні обласних центрів та міст обласного (республіканського Автономної Республіки Крим) значення.
		Знаходження або незнаходження спірної Земельної ділянки на Генеральному плані міста Києва, затвердженому рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 року № 370/1804, не є доказом, який підтверджує ту обставину, що спірна земельна ділянка дійсно знаходиться в межах міста Києва. Вищевказаний Генеральний план є містобудівної документацією, а не підставою внесення спірної земельної ділянки до меж міста Києва.
		Також, відповідач2 зауважував, що позивач не надав копії вищевказаного Генерального плану, на який він посилається, в якості доказу по справі.
		Відповідач2 у відзиві стверджує, що правомірно набув право власності на спірну Земельну ділянку загальною площею: 2,3994 га, кадастровий номер: 8000000000:90:745:0003, що знаходиться за адресою: Київська обл., Бориспільський район, Гнідинська сільська рада, цільове призначення: «для ведення підсобного сільського господарства» на підставі укладеного 14.03.2019 року Договору купівлі-продажу земельної ділянки з ТОВ «МАКСПРОМБУД», якому належало зареєстроване право власності на таку Земельну ділянку на момент відчуження.
		Відповідач зазначає, що сплатив за придбану Земельну ділянку грошові кошти, Договір купівлі-продажу від 14.03.2019 року посвідчено Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Затварницькою І.П., якою за покупцем належним чином було зареєстровано право власності, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 159579380 від 14.03.2019 року. 
		Доданими до відзиву доказами відповідач2 спростовує твердження позивача про неможливість встановлення особи  продавця Земельної ділянки. Зокрема, відповідно до пункту 1.3. спірного Договору Земельна ділянка належала продавцю - ТОВ «МАКСПРОМБУД» на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого Затварницькою І.П., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального 07.03.2019 року за реєстровим номером 87. Право власності продавця на земельну ділянку зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.03.2019 року за номером запису про право власності 30610480, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1776338132208.
		Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Затварницької Інни Петрівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.03.2019 року № 45957976 на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:754:0003 у с. Гнідин Бориспільського району Київської області за ТОВ «Рента Сіті», відповідач2 пояснив, що із пункту 6.3. спірного Договору вбачається, що нотаріусом перевірено та встановлено, що відповідно до Витягу з Державного Земельного Кадастру про земельну ділянку № НВ-0002812982019, отриманого 13.03.2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Затварницькою І.П.: цільове призначення земельної ділянки: 01.04 - Для ведення підсобного господарства, Категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, вид використання: для ведення підсобного сільського господарства, Відомості про обтяження у використанні земельної ділянки, встановлені порядком ведення Державного Земельного Кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України, від 17.10.2012 року № 1051, не зареєстровані.
		Наведені обставини спростовують твердження позивача, що в порушення норм закону нотаріусом, як державним реєстратором не здійснено перевірку інформації в Державному земельному кадастрі щодо спірної земельної ділянки.
		Відтак, дії відповідача1 під час нотаріального посвідчення та проведення державної реєстрації права власності на зазначену земельну ділянку в повному обсязі відповідали вимогам Закону України «Про нотаріат» та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
		Відповідачем1 в ході розгляду спору також надано письмові пояснення, в яких заперечено твердження позивача, що нотаріусом в порушення ст. 46 та 46-1 Закону України «Про нотаріат» не здійснено перевірку інформації в Державному земельному кадастрі щодо спірної земельної ділянки. До пояснень додано копію витягу з Державного земельного кадастру, оригінал якого зберігається в матеріалах справи нотаріуса, який підтверджує, що земельна ділянка площею 2,3994 га, кадастровий номер 8000000000:90:754:0003, згідно з даними Державного земельного кадастру станом на день укладення Договору купівлі-продажу розташована на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області та перебувала у власності продавця ТОВ «МАКСПРОМБУД». Таким чином, нотаріусом було здійснено перевірку інформації щодо земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.
		Згідно з п.1.3. Договору купівлі-продажу земельна ділянка належала продавцю - ТОВ «МАКСПРОМБУД» на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого Затварницькою І.П., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального 07.03.2019 року за реєстровим номером 87. Право власності продавця на земельну ділянку зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.03.2019 року за номером запису про право власності 30610480, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1776338132208.
		Згідно з п. 7.10. Договору купівлі-продажу відсутність заборони на відчуження земельної ділянки, що є предметом цього Договору, та відсутність податкової застави нотаріусом перевірено.
		Також нотаріусом було встановлено особи громадян, які підписали Договір купівлі-продажу, та перевірено їх дієздатність, а також правоздатність, дієздатність ТОВ «МАКСПРОМБУД», ТОВ «РЕНТА СІТІ» та повноваження представників і належність ТОВ «МАКСПРОМБУД» відчужуваної земельної ділянки.
		Крім того, відповідач1 в своїх поясненнях-запереченнях зазначає про неналежність залучення нотаріуса відповідачем у справі про оскарження посвідченого ним правочину, оскільки в такому випадку відсутня його юридична заінтересованість в результаті вирішення справи судом і реалізації ухваленого в ній рішення. Нотаріус не може бути відповідачем у тих судових справах, в яких позивач оспорює достовірність посвідченого факту, що ґрунтуються на вчиненій нотаріальній дії, чи правильність документів, необхідних для вчинення нотаріальної дії, або коли іншими особами оскаржуються права і обов`язки, набуття яких пов`язане із вчиненням нотаріальних дій.
		Пунктом 26 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову актику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Нотаріуси, шо свідчували правочини, залучаються до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, якщо позивач обґрунтовує недійсність правочину посиланням на неправомірні нотаріуса.
		Окрім цього, у Постанові Великої палати Верховного суду від 04.09.2018 року у справі № 3/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зроблено висновок, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, є цивільно-правовим, а тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного та господарського судочинства, залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо ржавної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.
		Надані відповідачами докази свідчать про безпідставність посилань позивача, що продавець за Договором купівлі-продажу земельної ділянки від 14.03.2019 року № 112 не був власником Земельної ділянки, а тому не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності на її відчуження відповідачу2, що виключає наявність підстав для застосування до спірного Договору купівлі-продажу ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України.
		В ході розгляду спору з врахуванням викладених у позові обставин, пояснень сторін та наданих ними доказів, судом досліджено та встановлено наступне.
		Наявні у справі докази свідчать, що спірна Земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:754:0003 за даними Державного земельного кадастру обліковується у с.Гнідин Бориспільського району Київської області і придбана відповідачем2 (Товариством з обмеженою відповідальністю «Рента Сіті») за Договором купівлі-продажу, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «Макспромбуд», податкий номер 42697103, місцезнаходження 08325, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Фестивальна, 22, директор Станкевич Олнег Вікторович. 
		Крім того, стверджуючи про відсутність у продавця повноважень на продаж земельної ділянки, позивачем відповідну особу не залучено в якості відповідача і не наведено щодо нього жодних обставин.
		Спірний Договір купівлі-продажу містить відомості, що земельна ділянка належить продавцю на підставі Договору купівлі-продажу від 07.03.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Замисловською І.П. за реєстровим № 87. При цьому, встановлено, що право власності продавця на Земельну ділянку зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.03.2019 року за номером запису про право власності 30610480 реєстраціний номер об`єкта нерухомого майна 1776338132208, не оскаржене і не спростоване.
		Таким чином, Земельна ділянка набута відповідачем2 шляхом її придбання у особи, яка мала право власності, набуте в свій час внаслідок купівлі-продажу і на момент продажу Земельної ділянки відповідачу2 за спірним Договором купівлі-продажу, у продавця було зареєстроване право власності на об`єкт.
		Наведене спростовує твердження позивача, що спірний Договір купівлі-продажу земельної ділянки укладений з порушенням вимог ст. 203 Цивільного кодексу України. 
		Як вбачається з наданих нотаріусом документів, ним під час посвідчення спірного правочину було зроблено Витяг з Державного земельного кадастру № НВ-0002854552019 від 13.03.209 року за земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:90:754:0003, в якому містяться відомості про державну реєстрацію Земельної ділянки на підставі Технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок 18.02.2019 року Фізична особа-підприємець Погодаєв Олександр Володимирович, земельна ділянка зареєстрована Відділом у Бориспільському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області 25.02.2019 року. З кадастрового плану земельної ділянки вбачається, що земельна ділянка межує з одного боку з землями ТОВ «Провідент» з іншого боку з землями загального користування.
		В той же час, позивачем, який посилається на незаконність затвердження технічної документації на земельну ділянку та на формування земельної ділянки за кодом, який має належати землям м.Києва, не з`ясовано обставин формування спірної земельної ділянки як об`єкту цивільних прав, та підстав її внесення до Державного земельного кадастру, не визначено та не залучено до участі у справі всього кола причетних осіб.
		Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про державний земельний кадастр» відомості про межі державного кордону України, межі адміністративно-територіальних одиниць, нормативну грошову оцінку земель, розташованих у межах територій адміністративно-територіальних одиниць, економічну оцінку земель, обмеження у використанні земель, встановлені законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, вносяться до Державного земельного кадастру на підставі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про встановлення і зміну меж адміністративно-територіальної одиниці, про затвердження документації із землеустрою, документації з оцінки земель, яка є підставою для внесення таких відомостей.
		Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр» відомості про межі адміністративно-територіальних одиниць, які були встановлені до набрання чинності Законом України «Про землеустрій», вносяться до Державного земельного кадастру на підставі проектів формування території і встановлення меж сільських, селищних рад.
		Однак, позивач не з`ясував та не спростував обставин внесення спірної Земельної ділянки до Державного земельного кадастру та підстав її реєстрації Відділом у Бориспільському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області 25.02.2019 року, коли така земельна ділянка була надана у власність чи користування і кому.
		Посилання позивача на незаконність набуття відповідачем2 права власності на Земельну ділянку на підставі спірного Договору купівлі-продажу спростовано в ході розгляду спору, крім того, з огляду на обставини спору таке посилання не обґрунтовує протиправності вибуття спірної земельної ділянки з володіння позивача.
		Стверджуючи про протиправність та незаконність формування земельної ділянки (належність відповідних повноважень позивачу), відповідний спір стосується особи, яка допустила порушення компетенції, зокрема органу, який надав дозвіл та затвердив технічну документацію про формування земельної ділянки.
		Однак, обставини щодо затвердження проекту землеустрою та передачі у власність земельної ділянки не заявлені для дослідження по суті в позові, в якому оскаржуються лише підстави набуття відповідачем2 права власності на спірну Земельну ділянку, що відбулось в порядку купівлі-продажу і в межах позовних вимог не встановлено ознак неправомірності дій відповідачів чи набуття відповідачем2 Земельної ділянки у незаконний спосіб.
		Обставини щодо затвердження проекту землеустрою та передачі спірної земельної ділянки у приватну власність не заявлені і не підлягають дослідженню в межах спору про набуття такої земельної ділянки в порядку купівлі-продажу.
		З огляду на норми ст.386 Цивільного кодексу України, визначено засади захисту права власності і передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. 
		Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. 
		Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди. 
		Зокрема, за ст.387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		Таким чином, правові наслідки незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння майном, визначені у відповідній ст. 387 Цивільного кодексу України, яка передбачає наявність у власника права витребування його майна із чужого незаконного володіння.
		В той же час, відповідно до ст. 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
		Згідно зі ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		У зв`язку з чим, суд звертає увагу позивача, що з огляду на викладені в позові обставини позивач вважає, що саме йому належить право власності (розпорядження) спірною земельною ділянкою, яка вибула з власності поза його волею (він не приймав жодних рішень щодо виділення земельної ділянки), тобто позивач стверджує про порушення його права власності на Земельну ділянку, що з огляду на ст.386 Цивільного кодексу України передбачає застосування способу захисту права на підставі ст.387 Цивільного кодексу України у вигляді витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, і не вимагає визнання недійсними низки договорів, які укладались щодо майна після його незаконного вибуття.
		В будь-якому випадку, без доведення факту протиправності вибуття земельної ділянки з власності позивача (тобто дослідження обставин її виділення першому приватному власнику), відсутні підстави стверджувати про порушення прав позивача. Крім того, за відсутності факту порушення прав позивача, обставини щодо вчинення правочинів наступними власниками земельної ділянки не стосуються позивача і він не може бути позивачем у спорі про визнання недійсними таких правочинів, стороною яких він не являється і не є заінтересованою особою.
		В матеріалах справи відсутні обґрунтування та докази, які свідчать про факт незаконності вибуття спірної Земельної ділянки від належного власника.
		Крім того, з викладених у позові обставин вбачається наявність спору про межі, який не підлягає розгляду та вирішенню в даній справі, оскільки має місце з особою, яка виділяла земельну ділянку у приватну власність, тобто вважла що саме їй належить право розпорядження спірною земельною ділянкою.
		Відповідно до ст.324 Цивільного кодексу України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. 
		Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України. 
		Кожен громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності Українського народу відповідно до закону.
		Таким чином, з огляду на наведену норму ст.324 Цивільного кодексу України, позивачем подано позов в порядку здійснення прав власника земельної ділянки.
		У спорі з відповідачами у справі можуть досліджуватись виключно обставини щодо укладення Договору купівлі-продажу, як підстави набуття позивачем права власності. Відповідачі не є відповідальними особами за рішення щодо затвердження проекту землеустрою щодо спірної Земельної ділянки та формування її як об`єкту цивільних прав.
		З огляду на зміст ст. 48 Господарського процесуального кодексу України, залучення до участі у ній співвідповідача чи заміна відповідача можливі виключно за клопотанням позивача, яке у справі не заявлялось.
		Як визначено ч.2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
		Згідно з ч. 3 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України ухвалюючи рішення у справі, суд за заявою позивача, поданою до закінчення підготовчого провадження, може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов`язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із незалежних від нього причин. 
		Однак, позивачем наведені обставини не обґрунтовано, з матеріалів справи вбачається, що позивач не вжив всіх необхідних заходів для з`ясування фактичних обставин спору та належного захисту свого права, позов подано до осіб, які не є відповідальними за наведені позивачем порушення саме його права.
		Відповідно до статей 125 та 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
		Як визначено ст.328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. 
		Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
		Згідно із ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України). 
		Стаття 321 Цивільного кодексу України закріплює принцип непорушності права власності та передбачає, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. 
		Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
		Відповідно до частини першої та другої ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.
		Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.
		У зв`язку з чим, відповідач2 наголошує, що з 14.03.2019 року він є законним власником спірної Земельної ділянки і необґрунтоване та безпідставне, за надуманих припущень, визнання недійсним спірного договору та визнання протиправним та скасування рішення відповідача1 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.03.2019 року № 45957976 на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:754:0003, буде порушенням гарантованих Конституцією України прав власника.
		Крім того, обставини щодо дотримання нотаріусом порядку вчинення нотаріальних дій не підлягають дослідженню та вирішенню по суті господарським судом, оскільки не підвідомчі господарському суду ні за суб`єктним складом, ні за характером спору (не пов`язаний з господарською діяльністю).
		Позивачем не доведно та не обгрунтовоано факту відсутності у продавця права на Земельну ділянку на момент укладення спірного Договору купівлі-продажу. Також судом не встановлено фактів порушення вимог закону під час вчинення правочину і проведення за відповідачем2 державної реєстрації набутого права власності на Земельну ділянку. 
		З огляду на встановлені судом обставини щодо наявності достатніх підстав для вчинення спірного правочину та наявності у продавця права на продаж Земельної ділянки, відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.03.2019 року №112.
		Відповідні обставини свідчать, що Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Затварницькою Інною Петрівною правомірно та за наявності достатніх підстав за рішенням від 14.03.2019 №45957976 проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:754:0003 у с.Гнідин Бориспільського району Київської області за Товариством з обмеженою відповідальністю «Рента Сіті», тому вимога про визнання його протиправним і скасування не підлягає задоволенню.
		Крім того, розглядаючи заявлений позивачем позов, суд дійшов висновку про суперечливість викладених в ньому обставин обраному способу захисту, який передбачає надання правової оцінки насамперед обставинам щодо формування та вибуття у приватну власність такого особливого об`єкту цивільних прав, як земельна ділянка.
		Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. 
		Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		При цьому, згідно з ч. 3 ст. 16 Цивільного кодексу України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу. 
		Відповідними ч.ч. 2-5 ст. 13 Цивільного кодексу України визначено, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. 
		Таким чином, наведене в позові право позивача не підлягає розгляду в межах заявлених позовних вимог та в обраний позивачем спосіб, оскільки за наведі позивачем порушення відповідальними є не відповідачі, а інші особи і подання позову саме до відповідачів спрямовано на безпідставне покладення на них відповідальності за дії інших і може призвести до необґрунтованого позбавлення відповідача2 набутого у відповідності до вимог чинного законодавства права власності.
		Як визначено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Як визначено ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем не доведені та не обґрунтовані, відповідачами спростовані, тому не підлягають задоволенню.
		Керуючись ст.ст. 73, 74, 129, 233, 236-241, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд 
		 
		ВИРІШИВ:
		1. В задоволенні позову Київської міської ради до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Затварницької Інни Петрівни, Товариства з обмеженою відповідальністю «Рента Сіті» про визнання недійсним договору та визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень відмовити повністю.
		 
		Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку відповідно до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		 
		Суддя А.Ю. Кошик
		 
		повний текст рішення складено 16.04.2021 року

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...