Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/1171/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Захисту права власності; витребування майна із чужого незаконного володіння.
Надіслано для оприлюднення: 20.04.2021. Зареєстровано: 21.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 22.04.2021.
Дата набрання законної сили: 21.10.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		08.04.2021справа № 914/1171/19 
		Господарський суд Львівської області у складі судді Чорній Л.З., за участю секретаря судового засідання Петровській Н.Я., розглянувши матеріали позовної заяви: Заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Львівської міської ради, м.Львів
		до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Мелроуз Меморіал, смт. Брюховичі, м. Львів
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Приватне підприємство Воєнні меморіали, м.Львів
		про витребування майна та скасування державної реєстрації права власності
		 
		Представники сторін:
		прокурор: Лука Г.В.
		від позивача: Кулик А.Я.
		від відповідача: Лавринів М.Я. 
		3-я особа: не з`явився
		 
		 
		Судом роз`яснено зміст ст.ст. 35, 46 ГПК України, а саме, процесуальні права та обов`язки, зокрема, право заявляти відводи. Відводу не заявлено.
		19.06.2019 на адресу Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Львівської міської ради до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Мелроуз Меморіал про витребування майна та скасування державної реєстрації права власності. 
		Ухвалою суду від 21.06.2019 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, розгляд справи призначено на 17.07.2019. 
		Ухвалою суду від 17.07.2019 підготовче судове засідання відкладено на 07.08.2019.
		Ухвалою суду від 07.08.2019 залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача  Приватне підприємство Воєнні меморіали, підготовче судове засідання відкладено на 25.09.2019.
		Ухвалою господарського суду Львівської області від 25.09.2019 року клопотання ТзОВ Мелроуз Меморіал за вх.№ 39114/19 від 24.09.19р. про зупинення провадження у справі задоволено, зупинено провадження у справі №914/1171/19 до закінчення перегляду справи №587/430/16-ц Великою Палатою Верховного Суду та зобов`язано учасників справи надати суду копії процесуальних документів за результатами розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №587/430/16-ц.
		Ухвалою суду від 22.10.19р. провадження у справі №914/1171/19 поновлено; продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та підготовче судове засідання призначено на 13.11.19 р.
		Ухвалою суду від 13.11.19 підготовче судове засідання відкладено на 20.11.2019.
		Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.11.2019 року в задоволенні клопотання ТзОВ Мелроуз Меморіал за вх.№39114/19 від 24.09.2019р. про залишення позову без розгляду  відмовлено; підготовче судове засідання відкладено на 11.12.2019.
		Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.12.2019 року підготовче провадження по справі № 914/1171/19 закрито та призначено справу до судового розгляду; розгляд справи призначено на 22.01.2020.
		Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.01.2020 року клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Мелроуз Меморіал за вх. №133/20 від 20.01.2020 р. про зупинення провадження у справі № 914/1171/19 задоволено; зупинено провадження у справі № 914/1171/19 до вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах у іншій справі № 912/2385/18; зобов`язано сторін справи повідомити Господарський суд Львівської області про результати розгляду Великою Палатою Верхового Суду справи № 912/2385/18.
		Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.01.2020 року провадження у справі №914/1171/19 поновлено; розгляд справи призначено на 26.08.2020.
		Підстави відкладення розгляду справи викладено в ухвалі суду від 26.08.2020, розгляд справи відкладено на 13.10.2020.
		Ухвалою суду від 13.10.2020 розгляд справи відкладено на 29.10.2020.
		Судове засідання 29.10.2020 не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Чорній Л.З. з 29.10.2020 на самоізоляції (у відпустці) через гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19. 
		Судове засідання 29.10.2020 не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Чорній Л.З. з 29.10.2020 на самоізоляції (у відпустці) через гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19. У зв`язку з наведеним, розгляд справи необхідно призначити на 25.11.2020.
		В судове засідання від 25.11.2020 прокурор з`явився.
		Відповідач в судове засідання не з`явився. 20.11.2020 через канцелярію суду подав відзив, яким просить відмовити в задоволенні позовних вимог. До відзиву долучено заяву про поновлення процесуального строку.
		25.11.2020 на електронну адресу суд надійшло клопотання відповідача про розгляд справи без участі відповідача у зв`язку із зайнятістю в цей час у невідкладних слідчих діях. Також, просить задовольнити заяву відповідача про поновлення строку для подання відзиву, так як на думку відповідача, такий пропущено з поважних причин та прийняти даний відзив.
		Ухвалою суду від 25.11.2020 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю Мелроуз Меморіал пропущений процесуальний строк для подання відзиву у справі № 914/1171/19. Розгляд справи відкладено на 16.12.2020.
		В судове засідання від 16.12.2020 прокурор та позивач з`явилися, позовні вимоги підтримали у повному обсязі.
		Представник відповідача в судове засідання з`явився, просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.
		3-я особа в судове засідання належного представника не забезпечила, причин неявки суду не повідомила.
		Підстави відкладення розгляду справи викладено в ухвалі суду від 16.12.2020, розгляд справи відкладено на 27.01.2021.
		В судове засідання від 27.01.2021 прокурор та позивач з`явилися, позовні вимоги підтримали у повному обсязі.
		Представник відповідача в судове засідання не з`явився. На електронну адресу суду адвокатом подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із неможливістю прибуття в судове засідання.
		Третя особа в судове засідання належного представника не забезпечила, причин неявки суду не повідомила.
		Підстави відкладення розгляду справи викладено в ухвалі суду від 27.01.2021, розгляд справи відкладено на 03.02.2021.
		В судове засідання від 03.02.2021 прокурор та позивач з`явилися.
		Представник відповідача в судове засідання не з`явився. На електронну адресу суду адвокатом подано заяву, якою повідомляє, що станом 03.02.2021 ТОВ Мелроуз Меморіал не отримали ухвали суду від 27.01.2021 та просить суд повідомити відповідача про час наступного судового засідання.
		Третя особа в судове засідання належного представника не забезпечила, причин неявки суду не повідомила.
		В судовому засіданні представник Прокуратури Львівської області та представник Львівської міської ради заперечили щодо відкладення судового засідання.
		Підстави відкладення розгляду справи викладено в ухвалі суду від 03.02.2021, розгляд справи відкладено на 18.02.2021
		В судове засідання від 18.02.2021 прокурор з`явився, позовні вимоги підтримала у повному обсязі. Через канцелярію суду подала заперечення за вх.№3875/21 на клопотання відповідача щодо зупинення провадження у справі. Також, подала клопотання за вх.№3874/21 про застосування до представниці відповідача заходів процесуального примусу. Дані клопотання будуть вирішуватися в наступному судовому засіданні.
		Представник Львівської міської ради в судове засідання не з`явився, через канцелярію суду подав клопотання за вх.№3861/21 про розгляд справи без його участі у зв`язку із перебуванням його на лікарняному.
		Представник відповідача в судове засідання з`явився, через канцелярію суду подала клопотання за вх.№ 3881/21 про повернення до стадії підготовчого провадження та клопотання за вх.№667/21 про зупинення провадження у справі №914/1171/19 до вирішення іншої справи №914/400/21 до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі. 
		Підстави відкладення розгляду справи викладено в ухвалі суду від 18.02.2021, розгляд справи відкладено на 04.03.2021.
		В судове засідання від 04.03.2021 прокурор з`явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
		Представник Львіської міської ради в судове засідання не з`явився, через канцелярію суду подав клопотання за вх.№5172/21 про розгляд справи без його участі у зв`язку із перебуванням його на лікарняному.
		Через канцелярію суду відповідачем подано клопотання за вх.№4702/21 від 26.02.2021 про відкладення розгляду справи у зв`язку із перебуванням представника на стаціонарному лікуванні через гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, а також у зв`язку із перебуванням інших представників на самоізоляції. 
		В судове засідання від 18.03.2021 прокурор та представник Львівської міської ради з`явивлись.
		Представник відповідача та третьої особи в судове засідання не з`явились.
		На електронну адресу суду відповідачем подано клопотання за вх.№46349/21 від 17.03.2021 про відкладення розгляду справи у зв`язку із перебуванням представника на стаціонарному лікуванні через гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, до даного клопотання представником додано копії листків непрацездатності та виписка з медичної карти.
		Підстави відкладення розгляду справи викладено в ухвалі суду від 04.03.2021, розгляд справи відкладено на 18.03.2021. 
		В судове засідання від 18.03.2021 прокурор та представник Львівської міської ради з`явились.
		Представник відповідача та третьої особи в судове засідання не з`явились.
		На електронну адресу суду відповідачем подано клопотання за вх.№46349/21 від 17.03.2021 про відкладення розгляду справи у зв`язку із перебуванням представника на стаціонарному лікуванні через гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, до даного клопотання представником додано копії листків непрацездатності та виписка з медичної карти.
		Підстави відкладення розгляду справи викладено в ухвалі суду від 18.03.2021, розгляд справи відкладено на 08.04.2021.
		У судове засідання 08.04.2021 прокурор з`явилась, позовні вимоги просила задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, письмових поясненнях, поясненнях, наданих у судовому засіданні.
		03.12.2020 прокурором подано клопотання, в якому просить змінити найменування органу прокуратури, який звернувся з позовом до суду, у справі № 914/1171/19 - «Прокуратура Львівської області» (код ЄДРПОУ: 02910031) на «Львівська обласна прокуратура» (код ЄДРПОУ: 02910031).
		Обґрунтовуючи клопотання прокурор зазначає, що на момент звернення з вказаним позовом до суду назва органу прокуратури, яким пред`явлено позов, була «Прокуратура Львівської області». Разом з тим, відповідно до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ наказом Генерального прокурора від 03.09.2020 № 410 «Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур» (наказ міститься в загальному доступі на сайті Офісу Генерального прокурора) перейменовано без зміни ідентифікаційного коду в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридичну особу «Прокуратура Львівської області» у «Львівська обласна прокуратура». 
		Наказом Генерального прокурора від 08.09.2020 № 414 «Про день початку роботи обласних прокуратур» (наказ міститься в загальному доступі на сайті Офісу Генерального прокурора) днем початку роботи обласних прокуратур визначено 11 вересня 2020 року. Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Реєстр) нова назва юридичної особи, яка звернулась з вказаним позовом до суду - «Львівська обласна прокуратура». При цьому ідентифікаційний код юридичної особи не змінювався (код ЄДРПОУ: 02910034).
		Як вбачається з положень п. 2 ч. 17 ст. 32, ст. 162 ГПК України, правильне найменування учасників справи є складовим елементом здійснення судочинства. Відповідно до ст. 90 ЦК України юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру. Відповідно до норм ЦК України сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема, перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма такої особи. Водночас зміна найменування тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».
		До клопотання долучено копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб; наказу Генерального прокурора від 03.09.2020 № 410; наказу Генерального прокурора від 08.09.2020 № 414, що підтверджують зміну найменування.
		Враховуючи наведене, суд дійшов висновку задовольнити клопотання Львівської обласної прокуратури про зміну найменування органу прокуратури, який звернувся з позовом до суду у даній справі.
		Представник позивача у судове засідання з`явився, позов підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві, письмових поясненнях, поясненнях, наданих у судовому засіданні.
		Представник відповідача у судове засідання з`явилась, подала клопотання, в якому просить повернутись до стадії підготовчого провадження. Клопотання мотивує тим, що відповідно до ст. 207 ГПК України учасники справа мають право подавати заяви чи клопотання, які не були заявлені з поважних причин у підготовчому провадженні. Товариством з обмеженою відповідальністю «Мелроуз Меморіал» подавалося до суду клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження від 18.02.2021 з метою повного, всебічного та об`єктивного дослідження усіх обставин, які мають значення для справи.
		Додатково в доповнення до вказаного клопотання відповідач зазначає, що у провадженні господарського суду Львівської області перебуває інша справа №914/400/21 за позовом ТОВ «Мелроуз Меморіал» до Львівської міської ради, виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету, скасування реєстрації права власності. На думку відповідача, дана справа пов`язана з справою №914/1171/19, оскільки в таких предметом спору є одні й ті ж приміщення, та при розгляді справи №914/400/21 встановлюватимуться обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі, в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиційне значення. 
		Відповідач посилається на те, що вказане клопотання не могло бути подано на етапі підготовчого провадження, оскільки на час закриття підготовчого провадження у справі №914/1171/19 не існувало визначених п.5 ч.1 ст.227 ГПК України обставин для зупинення провадження, а питання про відкриття провадження у справі №914/400/21 та прийняття позовної заяви до розгляду було вирішено після закриття підготовчого провадження у справі №914/1171/19. Окрім цього, у процесуальному праві не міститься заборони щодо повернення до стадії підготовчого провадження, про що свідчить судова практика (в т.ч., але не виключно справа №917/137/19, ухвала господарського суду Полтавської області від 16.07.2019р.; справа №910/5622/18, господарський суд м.Києва; справа №366/2778/18, ухвала Іванківського районного суду Київської області від 01.10.2019р.; справа №914/1986/19, ухвала господарського суду Львівської області від 27.01.2021р.).
		18.02.2021 відповідач подав клопотання про зупинення провадження у справі №914/1171/19 до вирішення іншої справи №914/400/21, що розглядається в порядку господарського судочинства  до набрання законної сили судовим рішенням у справі №914/400/21. Клопотання мотивує тим, що в провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа №914/400/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Мелроуз Меморіал до Львівської міської ради та Виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету про реєстрацію права комунальної власності та взяття на баланс будівлі на вул. Заводській, 30 а, скасування державної реєстрації права власності за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради на нежитлові приміщення загальною площею 421,2 кв. м. (55,0 кв. м., 58,5 кв. м., 81,4 кв.м., 226,3 кв. м.) записи про державну реєстрацію права власності, реєстраційні номери: 29590053, 6164046, 30475487 на вул. Заводській, 30а у м.Львові. На думку відповідача, під час розгляду справи №914/400/21 будуть досліджуватись обставини, які мають преюдиційне значення. Відповідач просить зупинити провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України.
		18.02.2021 прокурор подала заперечення на клопотання відповідача, в якому зазначено, що зупинення провадження у справі №914/1171/19 є неможливим в силу ч. 3 ст. 195 ГПК України. Згідно з ч. 3 ст. 195 ГПК України провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених п. 1-3 ч. 1 ст. 227 та п.1 ч. 1 ст. 228 ГПК України. На думку прокурора, відповідач зловживає своїми процесуальними правами. 
		08.04.2021 Львівська обласна прокуратура подала заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі, в якому просить відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі з наступних підстав.
		Відповідно до ч. 3 ст. 195 ГПК України провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.
		Львівська обласна прокуратура посилається на те, що ознайомившись із справою № 914/400/21, зазначає, що вказана справа не має прямого відношення до справи № 914/1171/19, оскільки ТзОВ «Мелроуз Меморіал» просить скасувати рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 43 від 29.01.2016, яке не було підставою для реєстрації права комунальної власності на спірне майно. Більше того, рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 43 від 29.01.2016 «Про реєстрацію права комунальної власності та взяття на баланс будівель на вул. Заводській, 30а» змінено, і немає жодного відношення до реєстрації права комунальної власності.
		У запереченні Львівська обласна прокуратура вказує на те, що право комунальної власності на спірне майно перш за все підтверджено Витягом про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно від 01.07.2004, згідно з яким власником всього будинку по вул Заводській, 30а зазначено Фонд державного майна України у м.Львові (який на той час володів комунальним майном міста Львова). В подальшому, за Львівською міською радою зареєстровано право комунальної власності на підставі свідоцтв та рішень.
		У даній справі прокуратурою та позивачем зазначалось, що у 421,2 кв.м., на які зареєстровано право власності за відповідачем входять наступні приміщення: приміщення площею 55,0 кв.м; площею 58,5 кв.м; площею 81,4 кв.м та площею 226,3 кв.м, що підтверджується відповідними правовстановлюючими документами та технічною документацією. Зокрема, право комунальної власності на спірні приміщення підтверджено: 
		- нежитлові приміщення першого поверху під індексами 5,6 у будівлі «А2-2Б» площею 55 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна-1728785346101) на підставі рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №1351 від 07.12.2018 та листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області №03-13-07322 від 27.11.2018 (номер запису про право власності-29590053)
		- нежитлове приміщення другого поверху під індексом 17 площею 58,5 кв.м
		(реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 395372046101) на підставі свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення від 22.06.2012, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Львівської міськох ради №416 від 22.06.2012, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №35014956 від 31.07.2012. 24.06.2014 державним реєстратором Львівського міського управління юстиції Гук О.Б. запис про реєстрацію перенесено в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 6164046);
		- нежитлові приміщення у будівлі літ.А-2 під індексами 1-2 на першому
		поверсі та №№ 10-12 на другому поверсі загальною площею 81,4 кв.м (реєстраційний номер майна 17311633) на підставі свідоцтва про право власності на приміщення від 01.12.2006 (загальна площа приміщень 141,3 кв.м- приміщення під індексами 1,2 на першому поверсі та під індексами 10-12, 17-на другому поверсі), згідно з розпорядженням Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради №1822 від 01.12.2006, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на
		нерухоме майно №17311633 від 25.12.2006;
		- нежитлові приміщення у будівлі літ.А-2 під індексами 3-4,7-9,13-16
		загальною площею 226,3 кв.м (реєстраційний номер майна 30475487) на підставі свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення від 23.04.2010 виданого згідно з рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №453 від 23.04.2010, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №26176137 від 20.05.2010.
		Адвокат відповідача у судовому засіданні просила оголосити перерву для надання можливості надати додаткові докази для обгрунтування клопотання про зупинення провадження у справі.
		У судовому засіданні 08.04.2021 оголошено перерву до 08.04.2021 до 15 год. 30 хв.
		Після оголошення перерви у судове засідання з`явився прокурор та представник позивача. Адвокат відповідача у судове засідання не з`явилась.
		На електронну адресу суду надійшло клопотання відповідача від 08.04.202, направлено о 15 год 18 хв, до якого відповідачем долучено документи, які стосуються справи №914/400/21, а саме: копії рішення ЛМР №981 від 18.11.2011 про оформлення права комунальної власності на нежитлові приміщення на вул. Заводській, 30-а, рішення ЛМР №416 від 22.06.2012 про оформлення права комунальної власності на нежитлові приміщення на вул. Заводській, 30-а, рішення ЛМР №15 від 30.01.2009 про оформлення права комунальної власності на нежитлові приміщення на вул. Заводській, 30-а, рішення ЛМР №453 від 23.04.2010 про оформлення права комунальної власності на нежитлові приміщення на вул. Заводській, 30-а, рішення ЛМР №42 від 29.01.2016 про оформлення права комунальної власності на нежитлові приміщення на вул. Заводській, 30-а, рішення ЛМР №15 від 30.01.2009 про оформлення права комунальної власності на нежитлові приміщення на вул. Заводській, 30-а, рішення ЛМР №43 від 29.01.2016 про оформлення права комунальної власності на нежитлові приміщення на вул. Заводській, 30-а, рішення ЛМР №355 від 12.04.2019 про оформлення права комунальної власності на нежитлові приміщення на вул. Заводській, 30-а, рішення ЛМР №1351 від 07.12.2018 про оформлення права комунальної власності на нежитлові приміщення на вул. Заводській, 30-а; копію позовної заяви, копію заяви про збільшення позовних вимог. 
		У клопотанні адвокат відповідача просить відкласти судове засідання у справі. Клопотання мотивує неможливістю прибути у судове засідання у зв`язку з необхідністю проходити огляд у лікаря через погіршення стану здоров`я. Адвокат зазначила, що медичні документи, які підтверджують неможливість прибути подасть.
		Прокурор та представник позивача заперечили щодо задоволення клопотання про відкладення розгляду справи.
		Розглянувши клопотання відповідача від 08.04.2021 про відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, оскільки адвокатом відповідача не подано жодних доказів на підтвердження заявлених обставин. Крім того, суд зазначає, що сторонам надано процесуальну можливість реалізувати права, передбачені ГПК України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті спору.
		Розглянувши клопотання відповідача про повернення розгляду справи до стадії підготовчого провадження суд та клопотання про зупинення провадження у справі зазначає наступне.
		Згідно з ч. 1 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Згідно з приписів статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
		Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, змагальність сторін, диспозитивність, пропорційність, обов`язковість судового рішення, забезпечення права на апеляційний перегляд справи, забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках, розумність строків розгляду справи судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
		За приписами ст. 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 ГПК України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.
		Водночас статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною 4 статті 11 ГПК України встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Стаття 6 Конвенції гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи. Право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для ЄСПЛ природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.
		У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Клінік дез Акація та інші проти Франції» вказано, що сторонам повинна бути надана можливість повідомити будь-які докази, необхідні для успіху скарги.
		Приписами частини 1 статті 177 Господарського процесуального кодексу України, визначені завдання підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
		Згідно з приписами статті 181 Господарського процесуального кодексу України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій.
		За змістом статті 182 Господарського процесуального кодексу України наведено дії, які здійснює суд у підготовчому засіданні з метою забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, зокрема, п.10 - вирішує заяви та клопотання учасників справи.
		Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
		Разом з тим, положеннями ч. 3 ст. 195 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.
		Відповідно, з урахуванням положень ч. 3 ст. 195 Господарського процесуального кодексу України, клопотання відповідача про зупинення провадження по справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України може бути розглянуто судом тільки на стадії підготовчого провадження.
		Ухвалою суду від 11.12.2019 закрито підготовче провадження у справі №914/1171/19 та призначено судове засідання з розгляду справи по суті.
		Суд зазначає, що приписи Господарського процесуального кодексу України не передбачають підстав та можливості повернення на стадії розгляду справи по суті до стадії підготовчого провадження, за виключенням випадку зміни складу суду (ч. 14 ст. 32 ГПК України). Нормами ГПК України чітко регламентовано порядок та строки проведення підготовчого засідання, а також строки розгляду справи по суті.
		Суд звертає увагу на те, що ГПК України має на меті забезпечити своєчасний розгляд справи і правову визначеність, унеможливити зловживання процесуальними правами та підвищити ефективність судочинства в цілому, для чого встановлений чіткий порядок та строки вчинення процесуальних дій. Всі процесуальні дії учасників справи повинні вчинятися своєчасно для того, щоб в подальшому не залишалося невирішених питань, які можуть затримати розгляд справи.
		Також суд дійшов до висновку, що строк підготовчого провадження не може бути поновлений судом, що зумовлено необхідністю дотримання принципів правової визначеності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також метою недопущення зловживання процесуальними правами тією чи іншою стороною.
		Таким чином, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні клопотання відповідача про повернення розгляду справи до стадії підготовчого провадження.
		Відповідно до ч. 1 ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
		Частиною 3 ст. 195 ГПК України передбачено, що провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.
		Так, положенням ч. 3 ст. 195 ГПК України передбачено виключний перелік підстав для зупинення провадження у справі на стадії розгляду справи по суті, до яких не входить така підстава зупинення як об`єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства.
		Враховуючи наведене, у суду відсутня процесуальна можливість зупинення провадження у справі на стадії розгляду справи по суті з підстав, передбачених п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України.
		18.02.2021 прокурор подала клопотання про застосування до відповідача штрафу у зв`язку з зловживанням процесуальними правами. У клопотанні прокурор вказує на те, що після поновлення провадження у справі, на стадії розгляду справи по суті відповідач постійно затягує розгляд справи всупереч строкам, визначених ст. 195 ГПК України. А саме: 13.10.2020, 25.11.2020, 27.01.2021, 03.02.2021 судові засідання відкладались за клопотаннями відповідача у зв`язку з його відсутністю.
		Також, прокурор мотивує клопотання тим, що в судовому засіданні 18.02.2021 представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи з метою підготовки клопотання про зупинення провадження до справи до вирішення справи №914/400/21, що суперечить ч. 3 ст. 195 ГПК України. На думку прокурора, відповідач згідно з ст. 43 ГПК України зловживає своїми процесуальними правами, подаючи позови, клопотання з метою затягування розгляду даної справи. Прокурор просить винести ухвалу про застосування до відповідача заходу процесуального примусу у зв`язку з зловживанням таким своїми процесуальними правами та стягнути з відповідача штраф у сумі 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
		Розглянувши клопотання прокуратури щодо застосування до відповідача заходу процесуального примусу та стягнення з відповідача штрафу у сумі 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб суд зазначає наступне.
		Положеннями ч. 1 ст. 135 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: 1) невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; 2) зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству; 3) неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин; 4) невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк; 5) порушення заборон, встановлених частиною десятою статті 188 цього Кодексу.
		Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
		Частиною 2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
		Суд зазначає, що перелік вказаних дій не є вичерпним, водночас, суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, закріплено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Тобто зловживання процесуальними правами, спрямоване на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників цього процесу та вимоги названих Конвенції і Кодексу.
		Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
		Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010) і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме державних органів (див. рішення Суду у справі Мусієнко проти України, no. 26976/06, від 20.01.2011).
		Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - винесення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб.
		Господарський процесуальний обов`язок сторони  це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб`єктивному процесуальному праву суду.
		Процесуальні права надані законом тим особам, які беруть участь у процесі для сприяння суду при розгляді справ, для сприяння їх правильному вирішенню, і кожного разу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним.
		Згідно з ч. 3 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
		При цьому, ч. 4 ст. 43 ГПК України визначає, що суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
		Відповідно до ст. 131 Господарського процесуального кодексу України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Заходи процесуального примусу застосовуються судом шляхом постановлення ухвали.
		Заходами процесуального примусу, згідно зі ст. 132 Господарського процесуального кодексу України, є: 1) попередження; 2) видалення із залу судового засідання; 3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; 4) штраф.
		Застосування до особи заходів процесуального примусу не звільняє її від виконання обов`язків, встановлених цим Кодексом.
		Враховуючи наведене, у зв`язку з поданням відповідачем неодноразово необгрунтованих належними доказами клопотань про відкладення розгляду справи, суд попереджає відповідача про необхідність дотримання виконання, вставлених у суді правил, добросовісного виконання обов`язків з метою запобігання зловживання правами.
		Позиції сторін. 
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вивченням Львівською обласною прокуратурою відомостей, які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно встановлено, що 19.12.2018 державним реєстратором КГ «Реєстрація майна та бізнесу» Ревакович І.І. здійснено державну реєстрацію права приватної власності на нежитлові приміщення площею 421,2 кв.м за адресою: м.Львів, вул. Заводська,30а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1732299546101) за ПП «Воєнні меморіали». Підставою виникнення права власності зазначено договір купівлі-продажу №187 від 05.04.1996, укладений Представництвом Фонду державного майна України у м.Львові та ПП «Воєнні меморіали», довідка №791 від 02.03.2015 видана ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», акт прийому-передачі №187 від 15.05.1996 та технічний паспорт, виданий ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 14.09.2005. Згідно відомостей, які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно установлено, що спірне майно ПП «Воєнні меморіали» відчужено на користь третіх осіб. На даний час спірні приміщення перебувають у приватній власності ТзОВ «Мелроуз Меморіал». Державна реєстрація права приватної власності здійснена 29.01.2019 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Думою Г.М. (номер запису про право власності - 30087187), підстава виникнення права власності - акти приймання-передачі нерухомого майна, що вноситься до статутного капіталу ТзОВ «Мелроуз Меморіал» від 29.01.2019 №№ 505, 506, 511, 512, 517, 518, 523, 524. Підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер: 45304078 від 31.01.2019. 
		Позивач посилається на те, що при здійсненні первинної державної реєстрації права власності на спірне майно за ПП «Воєнні меморіали» (номер запису про право власності 29659765), всупереч вимогам п п.1,3 ч. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державним реєстратором не встановлено відповідність заявлених прав та поданих документів/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно. В той же час, під час проведення державної реєстрації прав, які виникли до 01.01.2013, у встановленому порядку не отримано інформацію на підтвердження здійснення державної реєстрації прав на даний об`єкт нерухомого майна. Так, згідно п.14 договору купівлі-продажу №187 від 05.04.1996, додатками до договору є технічний паспорт об`єкта продажу, наказ продавця про викуп, акт оцінки та реєстраційне посвідчення. Однак, вказані документи не були підставою для проведення державної реєстрації права приватної власності. 
		Позивач вважає, що факт приналежності спірного об`єкту нерухомого майна до комунальної власності територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради встановлений та підтверджений належними та допустимими доказами. Львівська міська рада, як дійсний власник спірного майна та Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради як орган уповноважений управляти майном громади не передавали майнові права на спірне майно шляхом приватизації або іншого відчуження законним шляхом, а відтак таке нерухоме майно слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Позивач зазначає, що за таких обставин, державна реєстрація права власності ТзОВ «Мелроуз Меморіал» на об`єкт нерухомого майна реєстраційний номер 1732299546101 та запис про право власності 30087187 підлягають скасуванню, а нежитлові приміщення - витребуванню на користь власника. 
		Позивач обгрунтовує позовні вимоги тим, що ПП «Воєнні меморіали» у встановленому законом порядку право власності на об`єкт нерухомого майна не набуло, а Львівською міською радою як дійсним власником майна не прийнято жодного рішення про відчуження спірного майна на користь вказаного підприємства, то нежитлові приміщення загальною площею 421,2 кв.м по вул. Заводській, 30а у м. Львові слід вважати такими, що вибули з володіння власника поза його волею.
		На думку позивача, витребування майна в даному випадку буде підставним та законним, відповідатиме легітимній меті та переслідуватиме законний суспільний інтерес, оскільки спрямовуватиметься на поновлення порушеного права власника - територіальної громади м.Львова. При цьому, при витребуванні майна у відповідача забезпечуватиметься також пропорційність, співрозмірність між метою (втручання у право особи) та інтересами суспільства, як невід`ємною складовою та інструментом верховенства права.
		У відзиві на позовну заяву відповідач посилається на те, що для витребування спірного майна з чужого незаконного володіння слід встановити та ідентифікувати чіткі об`єкти спірного індивідуального визначеного майна, переконатись у праві власності або законного володіння у власника або титульного володільця на ці об`єкти та існуванні в натурі цих об`єктів як предметів матеріального світу на момент подачі позову та прийняття рішення про витребування такого майна, встановити, що відповідач саме на момент подачі позову та прийняття рішення фактично тримає його у себе, внаслідок чого власник чи титульний володілець не має можливості здійснювати фактичне володіння над річчю. Відповідач зазначає, що при розгляді віндикаційного позову позивач перш за все повинен підтвердити своє право власності на витребуване майно, оскільки змістом віндикаційного позову є повернення саме тієї речі, яка вибула із законного володіння власника та збереглася в натурі.
		У відзиві на позовну заяву відповідач посилається на те, що відповідно до рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №43 від 29.01.2016 «Про реєстрацію права комунальної власності та взяття на баланс будівлі на вул. Заводській, 30а» передбачено звернутися до відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції для проведення реєстрації права комунальної власності територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради на будівлю під літерою «А-2-2-Б» загальною площею 421,2 кв.м. на вул. Заводській, 30а, однак рішення виконавчого комітету не виконано, реєстрація права власності на об`єкт в цілому не здійснювалася. 
		Відповідач вказує на те, що з наданих позивачем документів вбачається, що за Львівською міською радою у будівлі під літерою «А2-2-Б» за адресою м. Львів, вул. Заводська, 30а зареєстровано право власності на нежитлові приміщення загальною площею 422,6 кв.м. На думку відповідача, посилання позивача стосовно того, що згідно технічних документів на нежитлові приміщення за вказаною адресою та приміщення, належні відповідачу, є тим самим об`єктом нерухомого майна, є безпідставними. Зокрема, підстави набуття як ПП «Воєнні меморіали», так і наступними власниками права власності відображені у відомостях Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які, в силу закону, вважаються достовірними. 
		Також, відповідач звертає увагу суду на те, що право на витребування майна має виключно власник такого майна, а відповідно до відомостей Реєстру Львівська міська рада володіє різними нежитловими приміщеннями площею 55 кв.м., 58.5 кв.м., 141,3 кв.м., 226.3 кв.м. у будівлі під літерою «А2-2-Б» за адресою: м, Львів, вул. Заводська, 30а, в той час як відповідач набув у приватну власність приміщення загальною площею 421,2 кв.м. у будівлі під літерою «А-2» з зовсім іншими номерами об`єктів нерухомого майна в Реєстрі. 
		Відповідач зазначає, що спірним об`єктам нерухомості присвоєні унікальні реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна, належні відповідачеві приміщення юридично та технічно відрізняються від тих, правом власності на які позивач обгрунтовує свої позовні вимоги.
		Відповідач вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів права власності Львівської міської ради на спірне нежитлове приміщення, як і не підтверджено матеріалами справи факт їх передання у комунальну власність іншими уповноваженими суб`єктами права власності у порядку, передбаченому нормами чинного законодавства України (в тому числі, органами місцевого самоврядування вищого рівня), а отже факт та підстава набуття територіальною громадою міста Львова права власності на спірне приміщення не підтверджується належними документами чи іншими доказами. 
		Також, відповідач звертає увагу на те, що позовна вимога про скасування реєстрації права приватної власності відповідача суперечить вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», не є належним способом захисту, та порушує принцип дискреційності повноважень державних органів, адже види рішень суду на підставі яких здійснюється скасування державної реєстрації прав визначені виключно у Законі.
		Відповідач вважає, що позивачем не надано в обгрунтування заявлених позовних вимог жодного належного та допустимого доказу, такі вимоги є безпідставними, а відтак прошу відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог за їх безпідставністю.
		Заяви і клопотання сторін. 
		01.08.2019 прокурор подав клопотання про залучення третьої особи за вх. № 2097/19.
		12.08.2019 прокурор подав докази надіслання позовних матеріалів третій особі за вх. №33202/19.
		24.09.2019 відповідач подав клопотання про залишення позову без розгляду за вх. №39114/19.
		15.10.2019 відповідач подав клопотання про поновлення провадження у справі за вх. №42429/19.
		24.10.2019 прокурор подав клопотання про поновлення провадження у справі за вх. №43829/19.
		20.01.2020 відповідач подав клопотання про зупинення провадження у справі за вх. №133/20.
		24.07.2020 прокурор подав клопотання про поновлення провадженні у справі за вх. №22504/20.
		26.08.2020 відповідач подав пояснення на позов.
		22.09.2020 прокурор подав заперечення на пояснення за вх. №27420/20. 
		20.11.2020 відповідач подав відзив на позовну заяву за вх. № 33475/20 з додатками.
		30.11.2020 прокурор подав додаткові пояснення до позовних вимог за вх. №34138/20.
		03.12.2020 прокурор подав клопотання про перейменування юридичної особи за вх. № 34686/20.
		13.11.2019, 23.09.2020, 13.10.2020, 28.10.2020, 25.11.2020, 27.01.2021, 17.03.2021 відповідач подавав клопотання про відкладення розгляду справи.
		18.02.2021 та 04.03.2021 позивач подав клопотання, в яких зазначив, що підтримує позов в повному обсязі.
		08.02.2021 позивач подав заяву про долучення документів до матеріалів справи за вх. №3005/21.
		18.02.2021 відповідач подав клопотання про вирішення питання про повернення до стадії підготовчого провадження за вх. №3881/21, клопотання про зупинення провадження у справі за вх. №667/21. Також, 18.02.2021 відповідач подав клопотання про оголошення перерви за вх. №3860/21.
		18.02.2021 прокурор подав заперечення на клопотання відповідача про зупинення провадження у справі за вх. №3875/21. Також, подав клопотання про застосування до відповідача штрафу у зв`язку з зловживанням процесуальними правами.
		08.04.2021 відповідач подав клопотання, в якому просить задовольнити клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження за вх. №8620/21. Також, відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи.
		Обставини справи. 
		Як вбачається з матеріалів справи, 19.12.2018 державним реєстратором КП «Реєстрація майна та бізнесу» Ревакович І.І. здійснено державну реєстрацію права приватної власності на нежитлові приміщення площею 421,2 кв.м за адресою: м.Львів, вул. Заводська,30а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1732299546101) за ПП «Воєнні меморіали». 
		Підставою виникнення права власності зазначено договір купівлі-продажу №187 від 05.04.1996, укладений Представництвом Фонду державного майна України у м.Львові та ПП «Воєнні меморіали», довідка №791 від 02.03.2015 видана ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», акт прийому-передачі №187 від 15.05.1996 та технічний паспорт, виданий ОКП ЛОР « БТІ та ЕО» 14.09.2005. 
		Відповідно до відомостей, які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно спірне майно ПП «Воєнні меморіали» відчужено на користь третіх осіб. Спірні приміщення перебувають у приватній власності ТзОВ «Мелроуз Меморіал». Державна реєстрація права приватної власності здійснена 29.01.2019 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Думою Г.М. (номер запису про право власності - 30087187), підстава виникнення права власності - акти приймання-передачі нерухомого майна, що вноситься до статутного капіталу ТзОВ «Мелроуз Меморіал» від 29.01.2019 №№ 505, 506, 511,512, 517, 518, 523, 524. Підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер: 45304078 від 31.01.2019.
		Львівської обласною прокуратурою встановлено, що при здійсненні первинної державної реєстрації права власності на спірне майно за ПП «Воєнні меморіали» (номер запису про право власності 29659765), всупереч вимогам п п.1,3 ч.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державним реєстратором не встановлено відповідність заявлених прав та поданих документів/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно. В той же час, під час проведення державної реєстрації прав, які виникли до 01.01.2013, у встановленому порядку не отримано інформацію на підтвердження здійснення державної реєстрації прав на даний об`єкт нерухомого майна.
		Відповідно до п.14 договору купівлі-продажу №187 від 05.04.1996, укладеного Представництвом Фонду державного майна України у м.Львові та ПП «Воєнні меморіали», копія якого міститься в матеріалах справи, додатками до договору є технічний паспорт об`єкта продажу, наказ продавця про викуп, акт оцінки та реєстраційне посвідчення.
		До матеріалів справи долучено копію листа ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» за №939 від 19.02.2019, яким повідомлено, що згідно з архівними даними станом на 29.12.2012 право власності на нежитлові приміщення площею 421,2 кв.м, що знаходяться на адресою: м.Львів, вул. Заводська, 30а у м.Львові в бюро не реєструвалась, відповідно інвентаризаційна справа окремо на вищезгадані приміщення не заводилась. Також зазначено, що довідка №791 від 02.03.2015 стосовно вказаного приміщення ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» не видавалась. Згідно з матеріалами інвентаризації 14.09.2005 виготовлявся технічний паспорт на нежитлові приміщення площею 421,2 кв.м за адресою вул. Заводська, 30а, м.Львів.
		Також, долучено копію листа ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» за №1450 від 18.03.2019, в якому зазначено, що згідно з даними журналів вхідної та вихідної кореспонденції ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» за листопад-грудень 2018 року, запитів на отримання інформації з метою підтвердження зареєстрованого права власності на об`єкти нерухомого майна від державного реєстратора КП «Реєстрація майна та бізнесу» Ревакович І.І. не надходило. Додатково повідомили, що інформація про проведену реєстрацію на нежитлові приміщення, що знаходяться по вул. Заводській, 30а у м. Львові за ПП «Воєнні меморіали» на підставі договору купівлі-продажу від 05.04.1996 з присвоєнням реєстрового номеру об`єкта - 187 (188) в ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» відсутня. 
		Як вбачається з листа РВ Фонду державного майна України по Львівській області за №10-12-01507 від 06.03.2019, копія якого долучено до позовної заяви, у зв`язку з передачею повноважень щодо приватизації об`єктів комунальної власності радам, керуючись Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно з наказом Регіонального відділення №29 від 10.04.1998 Представництво Фонду державного майна України у м.Львові ліквідоване з 01.05.1998 та визначено, що РВ Фонду державного майна по Львівській області є його правонаступником у частині майна, коштів, а також договорів купівлі-продажу, по яких договірні зобов`язання ще не припинені. Після ліквідації завершені приватизаційні справи здавались безпосередньо до Державного архіву Львівської області, а справи щодо приватизації об`єктів комунального майна передано утвореному органу приватизації Львівської міської ради. 
		Позивач посилається на те, що ним з`ясовано, що з часу утворення Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (з грудня 1998 року) договори купівлі-продажу об`єктів нерухомого майна за адресою: м.Львів, вул. Заводська, 30а не укладались. 
		Відповідно до інформації, наданої Державним архівом у Львівській області у листі від 07.03.2019 № 379/01-22вих, в переліку документів Представництва Фонду державного майна України у м.Львові за 1993-1998 р.р. справи про приватизацію приміщень за адресою: м.Львів, вул. Заводська, 30а не виявлено. 
		В матеріалах справи міститься копія листа Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради за вих. №2302-1290 від 06.03.2019 про надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо нерухомого майна, розташованого за адресою: м.Львів, вул. Заводська, 30а.
		У відзиві на позовну заяву відповідач посилається на те, що як вбачається з долученої позивачем копії свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення від 23.04.2010, Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20.05.2010, виданого ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» нежитлові приміщення площею 226,3 кв.м. першого поверху будівлі, яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Заводська, 30а, належать територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради. Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21.12.2018, виданим на підставі рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №1351 від 07.12.2018, Львівська міська рада є власником нежитлових приміщень першого поверху під інд. 5, 6 у будівлі під літерою «А2-2-Б» загальною площею 55 кв.м. по вул.Заводській, 30а у м Львові. Відповідач вважає, що за Львівською міською радою у будівлі під літерою «А2-2-Б» за адресою м. Львів, вул. Заводська, 30а зареєстровано право власності на нежитлові приміщення загальною площею 422,6 кв.м.
		З наданої Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради інформації та долучених до матеріалів справи документів вбачається, що за адресою: м.Львів, вул.Заводська, 30а у комунальній власності, зокрема, перебували приміщення площею 55,0 кв.м; площею 58,5 кв.м; площею 81,4 кв.м та площею 226,3 кв.м, що підтверджується відповідними правовстановлюючими документами та технічною документацією: 
		- нежитлові приміщення першого поверху під індексами 5,6 у будівлі «А2-2Б» площею 55 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1728785346101) на підставі рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №1351 від 07.12.2018 та листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області №03-13-07322 від 27.11.2018 (номер запису про право власності 29590053);
		- нежитлове приміщення другого поверху під індексом 17 площею 58,5 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 395372046101) на підставі свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення від 22.06.2012, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №416 від 22.06.2012, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №35014956 від 31.07.2012. Державним реєстратором Львівського міського управління юстиції Гук О.Б. запис про реєстрацію 24.06.2014 перенесено в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 6164046);
		- нежитлові приміщення у будівлі літ.А-2 під індексами 1-2 на першому поверсі та №№ 10-12 на другому поверсі загальною площею 81,4 кв.м (реєстраційний номер майна 17311633) на підставі свідоцтва про право власності на приміщення від 01.12.2006 (загальна площа приміщень 141,3 кв.м - приміщення під індексами 1,2 на першому поверсі та під індексами 10-12, 17 - на другому поверсі), згідно розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради №416 від 22.06.2012, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №17311633 від 25.12.2006;
		- нежитлові приміщення у будівлі літ.А-2 під індексами 3-4,7-9,13-16 загальною площею 226,3 кв.м (реєстраційний номер майна 30475487) на підставі свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення від 23.04.2010 виданого згідно з рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №453 від 23.04.2010, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №26176137 від 20.05.2010. 
		Відповідач вказує на те, що посилання позивача стосовно того, що згідно технічних документів на нежитлові приміщення за вказаною адресою та приміщення, належні відповідачу, є тим самим об`єктом нерухомого майна, є безпідставними. Відповідач посилається на те, що підстави набуття як ПП «Воєнні меморіали», так і наступними власниками права власності відображені у відомостях Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які, в силу закону, вважаються достовірними. Відповідач також зазначає, що спірним об`єктам нерухомості присвоєні унікальні реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна, належні відповідачеві приміщення юридично та технічно відрізняються від тих, правом власності на які позивач обгрунтовує свої позовні вимоги. 
		Львівська обласна прокуратура обгрунтовуючи позовні вимоги посилається на те, з листа приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Попович Г.І. №2-772-2302 від 14.01.2019 вбачається, що договір купівлі-продажу нежитлового приміщення по вул. Заводській,30а у м.Львові загальною площею 421,2 кв.м від 05.04.1996 не посвідчувався, проставлений на ньому посвідчувальний підпис не відповідає встановленому зразку, реєстраційний номер вигаданий, а підпис приватного нотаріуса Попович Г.І.  підроблений. За даним фактом розпочато кримінальне провадження №12019140090000443 від 05.02.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358, ч.3 ст.190 КК України. 
		Відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на те, що лист приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Попович Г.І. від 14.01.2019р. №2-772-2302 не є належним та допустимим доказом, а в силу вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Проте, відповідач не навів конкретних підстав для обгрунтування позиції щодо належності та допустимості вказаного доказу.
		Відповідач заперечуючи щодо задоволення позовних вимог посилається на те, що на момент укладення договору купівлі-продажу приміщення від 05 квітня 1996 року Представництво Фонду державного майна у м. Львові уповноважене укладати такі договори і тривало це до прийняття Закону України «Про місцеве самоврядування». На думку відповідача, договір купівлі-продажу нежитлового приміщення по вул. Заводській, 30 а у м. Львові загальною площею 421,2 кв.м. від 05 квітня 1996 року є чинним. 
		Згідно з Законом України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) в редакції станом на 29.12.1995 року, який втратив чинність 07.03.2018, (надалі  Закон), цей Закон встановлював правовий механізм приватизації цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу. Статтею 7 Закону, яка встановлювала порядок визначення переліків об`єктів, що підлягають приватизації відповідно до цього Закону, було передбачено що місцеві Ради народних депутатів затверджують за поданням органів приватизації переліки об`єктів, які перебувають відповідно у комунальній власності і підлягають приватизації передбаченим Законом способом.
		Приписами статті 25 Закону було встановлено, що право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації. Договір купівлі-продажу державного майна підлягає нотаріальному посвідченню. 
		Договір включає: назву підприємства, його адресу; відомості про продавця та покупця; остаточну ціну продажу об`єкта на аукціоні, за конкурсом або розмір викупу; взаємні зобов`язання продавця і покупця; номери їх розрахункових рахунків; назви і адреси банківських установ; умови внесення платежів. 
		До договору включаються зобов`язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу. 
		Договір купівлі-продажу є підставою для внесення коштів у банківську установу на обумовлений договором рахунок як плату за придбаний об`єкт приватизації. 
		Покупець зобов`язаний внести зазначені платежі протягом 30 календарних днів з моменту переходу до нього права власності на об`єкт приватизації. Термін оплати може бути продовжено ще на 30 календарних днів за умови сплати не менше 50 відсотків ціни продажу. 
		Після виплати повної ціни продажу об`єкта або передбаченого договором першочергового внеску уповноважений представник органу приватизації і новий власник підписують акт передачі майна державного підприємства. 
		Договір купівлі-продажу підлягає реєстрації місцевою Радою народних депутатів.
		До матеріалів справи долучено лист приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Попович Г.І. за вих. №01/01-16 від 10.01.2019, в якому повідомлено, що договір купівлі-продажу нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 , площею 421,2 кв. м., 05.04.1996 нею не посвідчувався, проставлений на ньому посвідчувальний напис не відповідає встановленому зразку, реєстраційний номер 1-78 вигаданий, а підпис приватного нотаріуса Попович Галини Іванівни підроблений. Також, у листі, зазначено, що договір від 05.04.1996 нотаріусом виявлено в Державному реєстрі речових прав при виявлення поданих Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради 10.01.2019 року документів для оформлення оренди цього приміщення іншій особі. При підготовці до оформлення договору оренди цього приміщення також виявилось, що ці приміщення Приватне підприємство «Воєнні Меморіали» продало 29.12.2018 третім особам. 
		З огляду на зазначені обставини, долучена до матеріалів справи копія договору купівлі-продажу будівлі (споруди, приміщення) № 187 від 05.04.1996, укладеного між Представництвом Фонду державного майна України в м.Львів та ПП «Воєнні Меморіали» не може розцінюватись судом як належний доказ набуття ПП «Воєнні Меморіали» права власності на спірне майно, та не може, відповідно до ч. 6 ст. 91 ГПК України, братися судом до уваги.
		Позивачем долучено до матеріалів справи копії документів щодо використання частини нежитлових приміщень площею 421,2 кв. м. за адресою: м. Львів, вул. Заводська,30а, а саме: копії ухвал Львівської міської ради про надання в оренду нежитлових приміщень на вул. Заводській, 30 та Заводській, 30 а, договорів оренди нерухомого майна.
		Відповідно до даних технічного паспорту, виданого ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 14.09.2005, який став однією з підстав для державної реєстрації права приватної власності ПП «Воєнні меморіали» на спірні нежитлові приміщення площею 421,2 кв.м., розташовані за адресою: м. Львів, вул. Заводська, 30а та технічних документів на нежитлові приміщення загальною площею 421,2 кв.м. (55,0 кв.м, 58,5 кв.м, 81,4 кв.м та 226,3 кв.м) за даною адресою, які перебувають у комунальній власності, встановлено, що такі є тим самим об`єктом нерухомого майна. 
		До матеріалів справи також долучено копію довідки ОКП «БТІ та ЕО» за вх. №ю3/599-600 від 31.03.2016, виданої Управлінню комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради про те, що згідно архівних матеріалів ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» станом на 29.12.2012 нежитлові приміщення в будівлі літ. А2-2 - Б в будинку № 30а по вул. Заводській в м. Львові зареєстровано: - пр.3,4,7,8,9,13,14,15,16 заг. площею 226.3 кв. м. за Територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Львівської міської ради згідно з рішенням № 453 від 23.04.2010; - прим. 1,2,10,11,12 заг. площею 81,4 кв. м. за Територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Львівської міської ради згідно з розпорядженням № 1822 від 01.12.2006; - нежитлове приміщення 17 заг. площею 58,5 кв. м. за Територіальною громадою м. Львова в особі Львівськоі міської ради на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Львівської міської ради згідно з рішенням №416 від 22.06.2012. Інформація щодо реєстрації інших приміщень даної будівлі в матеріалах бюро відсутня.
		Оцінка суду. 
		Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Закон України "Про прокуратуру" визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
		Згідно з частинами 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. 
		Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції. Представництво інтересів держави у суді у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави здійснюється прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а у визначених законом випадках - прокурорами Офісу Генерального прокурора в порядку та на підставах, визначених Цивільним процесуальним кодексом України.
		Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
		Аналізуючи зазначені вище положення, слід дійти висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
		- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
		- у разі відсутності такого органу.
		Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
		Вирішуючи питання наявності підстав для представництва інтересів держави Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 дійшла висновку, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
		Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. При цьому, розумність строку визначається з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
		При цьому, господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності (п. 42).
		Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
		Згідно з ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. 
		Статтями 142 Конституції України визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності (ст. 143 Конституції України).
		Відповідно до ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
		Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого ним органу, за винятком випадків, передбачених законом. 
		Львівська обласна прокуратура у позовній заяві вказує на те, що вибуття з комунальної власності спірного майна порушує право територіальної громади м.Львова на володіння, ефективне користування і розпорядження на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй; ослаблює економічні інтереси органу місцевого самоврядування з огляду на наповненість місцевого бюджету у разі відчуження чи розпорядження об`єктами комунальної власності. 
		Прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно. «Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. 
		Львівська міська рада та її структурні підрозділи, у відповідності до ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є органом місцевого самоврядування в Україні та представляє територіальну громаду м. Львова, здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування визначені Конституцією України та іншими законами України, а згідно ст.60 Закону є суб`єктом права комунальної власності.
		Відповідно до Положення про Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та його структури, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 07.12.2007 № 1100 зі змінами та доповненнями внесеними рішеннями виконавчого комітету Львівської міської ради від 27.04.2009 № 303, від 03.07.2009 № 485, від 01.04.2016 №237, від 01.11.2016 №584, від 02.12.2016 №1125, від 19.05.2017 №410, до компетенції Управління відносяться, зокрема, повноваження щодо здійснення контролю за обліком, інвентаризацією майна, що належить до комунальної власності міста, його використанням та збереженням. 
		Львіська обласна прокуратура обгрунтовує звернення з позов тим, що Львівська міська рада, як власник спірного майна, та її структурні підрозділи, володіючи інформацією про здійснення незаконної державної реєстрації права приватної власності ПП «Воєнні меморіали» на об`єкти комунальної власності та подальше їх відчуження, не вживала жодних заходів на поновлення прав територіальної громади. 
		Відповідно до рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №43 від 29.01.2016 «Про реєстрацію права комунальної власності та взяття на баланс будівлі на вул. Заводській, 30а» передбачено звернутися до відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції для проведення реєстрації права комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради на будівлю під літерою «А2-2Б» загальною площею 421, 2 кв.м на вул. Заводській, 30а. 
		Однак, як вбачається з інформації, яка міститься в Державному реєстрі речових прав, рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №43 від 29.01.2016 «Про реєстрацію права комунальної власності та взяття на баланс будівлі на вул. Заводській, 30а» не виконано, реєстрація права комунальної власності на даний об`єкт в цілому не здійснювалась, що в подальшому, внаслідок незаконних дій державного реєстратора КП «Реєстрація майна та бізнесу» призвело до вибуття такого із власності територіальної громади м.Львова. 
		Як вбачається з матеріалів справи, Прокуратура Львівської області листом від 18.04.2019 № 05/1-263 вих-19 повідомляла Львівську міську раду про факт вибуття з комунальної власності спірного майна та порушення права територіальної громади м.Львова на володіння, ефективне користування і розпорядження на свій розсуд і в своїх інтересах майном прокуратура Львівської області. В той же час, прокуратурою запитувалась інформація щодо вжитих заходів претензійно-позовного характеру з метою повернення зазначеного обєкту нерухомого майна у комунальну власність територіальної громади м. Львова та про причини, які перешкоджають захисту порушених прав територіальної громади м. Львова. 
		Як вбачається з листа Юридичного департаменту Львівської міської ради від 22.05.2019 №2901-456, заходи претензійно-позовного характеру щодо нежитлових приміщень площею 421,2 кв.м за адресою: м. Львів, вул. Заводська, 30а не вживалися. 
		04.04.2019 прокуратурою Львівської області зареєстровано кримінальне провадження №42019140000000054 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 367 ч. 2 КК України, за фактом неналежного виконання службових обов`язків державним реєстратором КП «Реєстрація майна та бізнесу» при здійсненні державної реєстрації права приватної власності на нежитлові приміщення 421,2 кв.м за адресою: м. Львів, вул. Заводська, 30а, чим заподіяно шкоду територіальній громаді м. Львова на суму 1 156 940, 66 грн, що є тяжкими наслідками. 
		Враховуючи наведене, Львівською міською радою не вжито заходів щодо звернення до суду з позовом про скасування державної реєстрації та витребування майна з чужого незаконного володіння.
		Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
		За таких обставин, суд дійшов висновку, що в даному випадку заступник прокурора Львівської області правомірно звернувся до суду в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, належним чином обґрунтував порушення інтересів держави, необхідність їх захисту та неналежного здійснення.
		Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Відповідно до ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
		Статтею 318 Цивільного кодексу України суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.
		Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд
		Частиною 1 ст. 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Положеннями частини 2 статті 386 Цивільного кодексу України встановлено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
		Постановою Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 № 506-ХІІ «Про захист суверенних прав власності Української РСР», яка втратила чинність 04.03.1992, до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна встановлено мораторій на території республіки на будь-які зміни форм власності і власника державного майна, ініціаторами та учасниками яких є органи державної влади і управління.
		Указом Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 № 1452-ХІІ «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави» встановлено, що підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України, з прийняттям цього Указу переходять у державну власність України. Одночасно, вказаним нормативно-правовим актом встановлено, що рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності після прийняття Постанови Верховної Ради України від 24.08.1991 «Про проголошення незалежності України» без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.
		З огляду на наведені законодавчі положення, а також на те, до матеріалів справи долучено докази того, що спірне нерухоме майно перебувало у власності Львівської міської ради, вибуло з власності позивача всупереч волі останнього та з порушенням норм законодавства, Львівська міська рада є власником спірної земельної ділянки та від імені та в інтересах територіальної громади м. Львова здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження даним об`єктом права комунальної власності.
		Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
		При цьому за змістом статті 388 названого Кодексу випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею іншим шляхом, ніж було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння або було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння, що і має місце в спірних відносинах.
		У ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		Власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися вказаним майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
		Відповідно до п. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Як зазначає Верховний Суд у постановах від 04.06.2019 у справі №5/112-Б-10, від 21.08.2018 у справі №902/1722/14, від 09.10.2018 у справі №922/2621/17, виходячи з аналізу статей 387, 388 ЦК України, власник майна має право звернутися до суду з вимогою про захист права власності шляхом витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Предмет доказування у справах за таким позовом становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. Власник вправі витребувати своє майно від особи, в якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні. Тобто, в першу чергу, на підтвердження наявності в позивача суб`єктивного матеріального права на витребування майна з чужого незаконного володіння, він повинен надати суду відповідні належні докази, що підтверджують його право на зазначене майно.
		Відповідно до ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16, пункти 146-147).
		Спірні нежитлові приміщення загальною площею 421,2 кв.м, за адресою: м.Львів, вул. Заводська, 30а, перебувають у приватній власності ТзОВ «Мелроуз Меморіал». Державна реєстрація права приватної власності здійснена 29.01.2019 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Думою Г.М. (номер запису про право власності - 30087187), підстава виникнення права власності - акти приймання-передачі нерухомого майна, що вноситься до статутного капіталу ТзОВ «Мелроуз Меморіал» від 29.01.2019 №№ 505, 506, 511, 512, 517, 518, 523, 524. Підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер: 45304078 від 31.01.2019. 
		У процесі розгляду справи судом встановлено, що спірні нежитлові приміщення загальною площею 421,2 кв.м, за адресою: м.Львів, вул. Заводська, 30а, перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради, а ТОВ «Мелроуз Меморіал» володіє спірним майном та створює перешкоди власнику у володінні та користуванні майном, суд вважає обгрунтованою позовну вимогу про витребування з володіння відповідача до комунальної власності територіальної громади м. Львова на користь Львівської міської ради нежитлові приміщення площею 421,2 кв.м за адресою: м.Львів, вул. Заводська, 30а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1732299546101), позов в цій частині підлягає задоволенню повністю.
		У позовній заяві прокурор другою позовною вимогою зазначив скасування державної реєстрації права приватної власності ТзОВ «Мелроуз Меморіал» на нежитлові приміщення площею 421,2 кв.м за адресою: м.Львів, вул. Заводська, 30а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1732299546101), здійснену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Думою Г.М. (номер запису про право власності - 30087187 від 29.01.2019 ) із закриттям відповідних розділів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, позовна вимога про припинення речового права є похідною вимогою від вимоги про витребування майна.
		У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що позовна вимога про скасування реєстрації права приватної власності відповідача суперечить вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», не є належним способом захисту, та порушує принцип дискреційності повноважень державних органів, адже види рішень суду на підставі яких здійснюється скасування державної реєстрації прав визначені виключно у Законі. Відтак з врахуванням презумпції достовірності внесених до реєстрів відомостей та позиції Європейського суду з прав людини, згідно якої ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення Європейського суду у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Ґаші проти Хорватії» «Трго проти Хорватії»), можливе невнесення або неповне внесення до державних реєстрів відомостей про право власності позивача з вини самого позивача чи уповноважених державою осіб, які здійснювали реєстрацію прав, не може бути підставою для позбавлення відповідача права власності на зареєстровані за ним об`єкти нерухомого майна.
		За змістом п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: - відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; - відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; - відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; - наявність обтяжень прав на нерухоме майно; - наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.
		Згідно ч. 5 ст. 12 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом. Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей про речові права, обтяження речових прав, що містяться в цьому реєстрі. Відомості про речові права, обтяження речових прав, що містяться в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек, що є невід`ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав, використовуються як актуальні виключно в разі, якщо відомості про право власності на відповідне нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва не внесені до Державного реєстру прав, а відомості про інші речові права, відмінні від права власності, та/або обтяження речових прав не внесені та не припинені в Державному реєстрі прав. Дія абзацу третього цієї частини не поширюється на випадки використання таких відомостей у судових спорах, пов`язаних з визнанням чи поновленням речових прав. Зміна ідентифікаційних даних суб`єкта речового права, обтяження речового права та/або зміна характеристик об`єкта нерухомого майна не впливають на дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Зміни характеристик об`єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, вносяться під час проведення державної реєстрації права власності на такий об`єкт у результаті вчинення дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення речових прав.
		У державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі якщо, зокрема, подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями (ст. 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень).
		Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до листа ОКП «БТІ та ЕО» за вих. №1450 від 18.03.2019, згідно з журналами вхідної та вихідної кореспонденції в період за листопад - грудень 2018 року запитів на отримання інформації з метою підтвердження зареєстрованого права власності на об`єкти нерухомого майна, зокрема за адресою: м. Львів, вул. Заводська, 30а від державного реєстратора КП «Реєстрація майна та бізнесу» Ревакович І.І. на адресу БТІ не надходило. Додатково інформували, що в ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» відсутня інформація про проведену реєстрацію на нежитлові приміщення, що знаходяться по вул. Заводська, 30а у м. Львові за ГІП «Воєнні меморіали» на підставі договору купівлі-продажу від 05.04.1996р. з присвоєнням реєстрового номеру об`єкту - 187 (188).
		У частині 2 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року, яка діяла на час прийняття оскаржених рішень та звернення з позовом у цій справі) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.
		За змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
		У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
		Однак згідно із Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству, який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 вищевказаного Закону викладено у новій редакції.
		Відповідно до п.п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
		Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
		У розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діє на час ухвалення рішення у даній справі), на відміну від положень ч. 2 ст. 26 Закону у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
		Викладене свідчить, що з 16 січня 2020 року, тобто на час ухвалення рішення у даній справі, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає.
		Водночас суд вважає за необхідне зазначити, що у п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо протидії рейдерству унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.
		За змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
		Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 28.10.2020 у справі № 910/10963/19, від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19.
		Суд зазначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч. 1 ст. 2 ГПК України).
		Виходячи з системного аналізу ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України та ГПК України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
		З урахуванням практики ЄСПЛ (пункт 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93) та пункт 75 рішення від 05 квітня 2005 року у справі Афанасьєв проти України (заява № 38722/02) судом враховано, що в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).
		Враховуючи викладене, оскільки суд дійшов висновку витребувати у ТзОВ «Мелроуз Меморіал» до комунальної власності територіальної громади м. Львова на користь Львівської міської ради нежитлові приміщення площею 421,2 кв.м за адресою: м.Львів, вул. Заводська, 30а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1732299546101), то позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача на вказане нерухоме майно також підлягає до задоволення, як наслідок витребування майна з чужого незаконного володіння.
		Відповідно до статей 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
		Згідно з ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Частиною 1 ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
		Згідно з ч. 1 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2 ст. 79 ГПК України).
		Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
		Поряд з цим, за змістом п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору. Враховуючи наведене, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження позовних вимог, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає до задоволення.
		Судові витрати.
		Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		При поданні позовної заяви, прокурором сплачено судовий збір в розмірі 19 275,11 грн, до позовної заяви долучено платіжне доручення №1126 від 07.06.2019.
		Враховуючи те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, до стягнення з відповідача на користь Прокуратури Львівської області, найменування якої під час розгляду справи та станом на момент ухвалення рішення змінено на «Львівська обласна прокуратура», підлягає судовий збір у розмірі 19 275,11 грн.
		Інших судових витрат, пов`язаних з розглядом справи сторонами заявлено не було. 
		Керуючись ст.ст. 2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236-241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
		 
		ВИРІШИВ:
		1. Позов задовольнити повністю.
		2. Витребувати з приватної власності ТзОВ «Мелроуз Меморіал» (79491, Львівська область, м.Львів, смт.Брюховичі, вул. Львівська, 33А/13; код ЄДРПОУ: 42775558) до комунальної власності територіальної громади м. Львова на користь Львівської міської ради (79006, м.Львів, пл.Ринок, 1, код ЄДРПОУ: 04055896) нежитлові приміщення площею 421,2 кв.м за адресою: м.Львів, вул. Заводська, 30а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1732299546101). 
		3. Скасувати державну реєстрацію права приватної власності ТзОВ «Мелроуз Меморіал» на нежитлові приміщення площею 421,2 кв.м за адресою: м.Львів, вул. Заводська, 30а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1732299546101), здійснену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Думою Г.М. (номер запису про право власності - 30087187 від 29.01.2019). 
		4. Стягнути з ТзОВ «Мелроуз Меморіал» (79491, Львівська область, м.Львів, смт.Брюховичі, вул. Львівська, 33А/13; код ЄДРПОУ: 42775558) на користь Львівської обласної прокуратури (79005, м. Львів, пр. Шевченка, 17-19; код ЄДРПОУ: 02910031) 19 275,11 грн судового збору.
		 
		Накази видати згідно з ст. 327 ГПК України після набрання судовим рішенням законної сили.
		 
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Рішення господарського суду може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.
		 
		 
		Повний текст рішення складений 20.04.2021.
		 
		 
		 
		Суддя Л.З. Чорній

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...