Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 580/2371/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них; громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 21.04.2021.
Дата набрання законної сили: 31.03.2021
Номер судового провадження: 11-344заі20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  
		31 березня 2021 року
		м. Київ
		Справа № 580/2371/20
		Провадження № 11-344заі20
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Прокопенка О. Б., 
		суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Штелик С. П.,
		розглянувши в порядку письмового провадження зразкову справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - Управління ПФУ, ПФУ відповідно) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії
		за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від                       23 вересня 2020 року (судді Бучик А. Ю., Желєзний І. В., Мороз Л. Л., Рибачук А. І., Стрелець Т. Г.),
		УСТАНОВИЛА:
		1 липня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила:   
		- визнати протиправною бездіяльність Управління ПФУ щодо ненарахування та невиплати з 17 липня 2018 року підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території зони посиленого радіологічного контролю, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІ) в редакції, чинній до 1 січня 2015 року, дія якої відновлена Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року                          № 6-р/2018;
		- зобов`язати відповідача здійснити з 17 липня 2018 року нарахування та виплату їй підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону   № 796-ХІІ в редакції, чинній до 1 січня 2015 року, що дорівнює одній мінімальній заробітній платі (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
		Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначила, що має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, є непрацюючою пенсіонеркою та проживає у м. Тальне Черкаської області, яке до 1 січня 2015 року (до набрання чинності Законом України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України»                     (далі - Закон № 76-VIII)) відносилось до зони радіоактивного забруднення. З огляду на Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 позивачка вважає, що має право на отримання встановленого статтею 39 Закону             № 796-ХІІ щомісячного підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення. Однак Управління ПФУ протиправно відмовило їй у нарахуванні та виплаті вказаного підвищення до пенсії. 
		На переконання позивачки, її право на отримання названої виплати також підтверджується постановою Великої Палати Верховного Суду від 18 березня              2020 року у зразковій справі № 240/4937/18 щодо права на доплату пенсіонерам за проживання на території радіоактивного забруднення (у зоні гарантованого добровільного відселення) відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ.
		Черкаський окружний адміністративний суд звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з поданням про розгляд цієї типової справи Верховним Судом як зразкової справи.
		Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від                        23 вересня 2020 року, ухваленим за результатами розгляду зразкової справи,                     в задоволенні позову відмовив.
		Ухвалюючи таке рішення, суд дійшов висновку про відсутність у позивачки права на отримання передбаченої статтею 39 Закону № 796-ХІІ доплати непрацюючим пенсіонерам за проживання на території радіоактивного забруднення, оскільки з                    1 січня 2015 року зона посиленого радіоекологічного контролю, на якій проживає позивачка, виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом України від 27 лютого 1991 року № 791а-XII «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 791а-XII). І ця зміна, що була внесена до Закону                          № 791а-XIIЗаконом № 76-VIII, не визнавалась неконституційною та чинна на момент звернення позивачки до суду.
		У своєму рішенні Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду навівобставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, а саме:
		а) позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;
		б) позивач проживає на території, що до 1 січня 2015 року відносилась до зони посиленого радіоекологічного контролю;
		в) позивач є непрацюючим пенсіонером;
		г) відповідачем є відповідне управління ПФУ;
		д) предметом спору є нарахування та виплата з 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону № 796-ХІІ                 в редакції, чинній до 1 січня 2015 року.
		ОСОБА_1 подала до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу,              в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просила скасувати рішення цього суду від 23 вересня                 2020 року та ухвалити нове - про задоволення позову.
		Зазначене судове рішення у зразковій справі оскаржили також   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посилаючись на те, що ним вирішено питання про їх права, свободи та інтереси, оскільки вони є непрацюючими пенсіонерами та проживають у зоні посиленого радіологічного контролю, відтак, на їх переконання, набули право на отримання з 17 липня 2018 року підвищення до пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ в редакції, чинній до 1 січня 2015 року. 
		Скаржники посилаються на те, що рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 вересня 2020 року суперечить Закону № 796-ХІІ, Рішенню Конституційного суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та Конституції України, а також не відповідає висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у зразковій справі                       № 240/4937/18.
		Так, скаржники ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зазначають, що Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 указав на те, що Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність. 
		У рішеннях Конституційного Суду України (№ 8-рп/99, № 6-рп/2007,                                    № 10-рп/2008 та інших) зазначається, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, а тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за змістом статті 22 Конституції України не допускається. Тому, на думку скаржників, зміни до Закону № 791а-XIIщодо виключення зони посиленого радіологічного контролю з переліку зон радіоактивного забруднення, що були внесені Законом № 76-VIII, є нікчемними з огляду на висновки, викладені у зазначених вище рішеннях Конституційного Суду України. 
		Отже, на переконання скаржників, м. Тальне Черкаської області віднесене до 4 зони радіоактивного забруднення.
		Скаржники наполягають на тому, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено їх право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території посиленого радіоекологічного контролю, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 1 січня 2015 року. І саме ця редакція статті 39 зазначеного Закону в частині, яка не змінена Законом України від 4 лютого 2016 року № 987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 987-VIII), має застосовуватися до спірних правовідносин, адже колізія у правозастосуванні, що виникла у зв`язку з чинністю з   1 січня 2016 року статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII, яка визначає доплати виключно особам, які працюють у зоні відчуження, має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави.
		Скаржник ОСОБА_2 зазначає, що судом не враховано положення статті 19 розділу IV «Правовий режим зони посиленого радіоекологічного контролю» Закону                          № 791а-ХІІ, яка має спеціальний характер щодо правового режиму зони посиленого радіоекологічного контролю та передбачає заходи щодо зниження ризику захворюваності населення у зоні посиленого радіоекологічного контролю, до яких, зокрема, належить надання громадянам, які проживають у зазначеній зоні, пільг і компенсацій, передбачених Законом № 796-ХІІ та іншими актами чинного законодавства. Таким чином, на думку скаржника, зазначена норма передбачає поширення на особу, яка проживає в м. Тальне Черкаської області, віднесеному до зони посиленого радіоекологічного контролю, зокрема, і виплат, передбачених статтею 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 1 січня 2015 року. 
		У зв`язку з наведеним скаржник ОСОБА_2 наголошує, що відсутність у              статті 2 Закону № 791а-ХІІ зони посиленого радіоекологічного контролю в переліку зон радіоактивного забруднення не спростовує наявність у громадян, які проживають у цій зоні, пільг, передбачених статтею 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до                   1 січня 2015 року. 
		Окрім іншого, скаржник ОСОБА_2 порушує питання щодо зміни обставин зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, а саме виключення ознаки «позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи», адже стаття 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до                 1 січня 2015 року, яка відновила свою дію з 17 липня 2018 року, надає право на отримання підвищення до пенсії не лише непрацюючим пенсіонерам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, 1, 2, 3, 4 категорії, а й іншим непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення та не є особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
		Скаржник ОСОБА_3 , обґрунтовуючи наявність підстав для скасування рішення суду від 23 вересня 2020 року, навів ті ж доводи, що й ОСОБА_2 .
		У відзивах на апеляційні скарги Управління ПФУ просить залишити їх без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін та наводить доводи про те, що Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду не порушено норми матеріального і процесуального права. 
		Управління ПФУ вказує на те, що законодавцем передбачено можливість встановлення та зміни меж зон радіоактивного забруднення залежно від зміни міри забруднення та ступеня його впливу на населення. 
		Законом № 76-VІІІ, який набрав чинності з 1 січня 2015 року, абзац п`ятий частини другої статті 2 Закону № 791а-ХІІ (щодо зони посиленого радіоекологічного контролю) та статтю 2 Закону № 796-ХІІ (щодо визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій) виключено. Зазначені зміни є чинним, такими, що не відповідають Конституції України, не визнавалися. Отже, з 1 січня 2015 року зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом № 791а-ХІІ. 
		На переконання ПФУ, неприведення Закону № 791а-ХІІ в цілому у відповідність зі змінами, внесеними Законом № 76-VІІІ, не змінюють цього факту, як і те, що Кабінет Міністрів України всупереч пункту 16 розділу III «Прикінцеві положення» Закону                    № 76-VIII не вніс відповідних змін до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106. 
		Управління ПФУ зазначає, що застосування статей 7, 18, 19 Закону № 791а-ХІІ, що передбачають певне правове регулювання зони посиленого радіоекологічного контролю і на які посилаються скаржники, здійснюється з урахуванням положень статті 2 Закону № 791а-ХІІ щодо визначення територій радіоактивного забруднення.
		Ураховуючи наведене, Управління ПФУ наголошує на тому, що оскільки з 1 січня         2015 року зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом № 791а-ХІІ, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у позивачки відсутнє право на передбачене статтею 39 Закону № 796-ХІІ для непрацюючих пенсіонерів, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, щомісячне підвищення до пенсії. 
		У ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає в м. Тальне, є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , перебуває на обліку в Управлінні ПФУ, отримує пенсію за віком.
		До 1 січня 2015 року позивачка отримувала підвищення до пенсії як непрацююча пенсіонерка, яка проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону № 796-XII у розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210.
		З 1 січня 2015 року виплату такого підвищення було припинено у зв`язку з унесенням змін до Закону № 796-ХІІ Законом № 76-VIII, яким, зокрема, статтю 39 Закону                         № 796-ХІІ було виключено.
		17 липня 2018 року Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2018 вказані зміни було визнано неконституційними, у зв`язку із чим 2 червня 2020 року позивачка звернулася до відповідача із заявою, в якій просила провести їй із 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території посиленого радіоекологічного контролю, в розмірі однієї мінімальної заробітної плати відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ.
		Управління ПФУ повідомило позивачку про відсутність підстав для проведення нарахувань підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, що проживає чи працює на території посиленого радіоекологічного контролю, оскільки Законом                  № 76-VIII внесено зміни до Закону № 791а-ХІІ, якими зону посиленого радіоекологічного контролю виключено із зон радіоактивного забруднення.
		Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивачка звернулася до суду із цим адміністративним позовом.
		Велика Палата Верховного Суду дослідила наведені в апеляційних скаргах та відзивах на скарги доводи, заслухала суддю-доповідача, перевірила матеріали справи, переглянула оскаржуване судове рішенняй не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до ухвалення незаконного судового рішення у зразковій справі, з огляду на таке.
		За змістом статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Стаття 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, передбачала:
		«Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
		- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
		- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
		- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
		Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
		Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.».
		28 грудня 2014 року прийнято Закон № 76-VIII, який набрав чинності 1 січня 2015 року та підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
		1 січня 2016 року набрав чинності Закон № 987-VIII, яким до Закону № 796-ХІІ включено статтю 39 такого змісту:
		«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
		Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
		Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
		За змістом частин другої і третьої статті 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
		Закон № 796-ХІІ не регламентує питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково-дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо.
		Зазначені правовідносини, зокрема питання поділу території на відповідні зони, врегульовано Законом № 791а-ХІІ, стаття 2 якого визначає категорії зон радіоактивного забруднення.
		Частина перша цієї статті у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов`язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю.
		Відповідно до частин другої, третьої статті 2 Закону № 791а-ХІІ повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані Кабінету Міністрів України.
		Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106, за якою м. Тальне Черкаської області, де проживає позивачка, віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона).
		Пунктом 2 розділу І Закону № 76-VІІІ у статтю 2 Закону № 791а-ХІІ внесено зміни, якими абзац п`ятий частини другої статті 2 цього Закону виключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 1 січня 2015 року.
		Отже, з 1 січня 2015 року стаття 2 Закону № 791а-ХІІ визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій:
		1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році;
		2) зона безумовного (обов`язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;
		3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити               1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.
		Таким чином, з 1 січня 2015 року зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом № 791а-ХІІ.
		Законом № 76-VIII виключено також статтю 23 Закону № 796-ХІІ, яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4.
		Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, яке стало однією з підстав звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII.
		Водночас зміни, внесені Законом № 76-VIII до Закону № 791а-ХІІ, неконституційними не визнавались. Отже, чинна на час виникнення спірних правовідносин редакція статті 2 Закону № 791а-ХІІ не змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною.
		До Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106, зміни щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю не вносилися.
		Відтак станом на час звернення до суду із зазначеним позовом м. Тальне Черкаської області згідно з указаним Переліком відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, яка, передусім, виключена із визначених Законом                    № 791а-ХІІ зон радіоактивного забруднення територій.
		Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
		Ураховуючи наведене, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, розглядаючи зразкову справу, обґрунтовано керувався тим, що у разі існування суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами, застосовується  акт, прийнятий вищим органом, як такий, що має більшу юридичну силу. Тому Закон № 791а-ХІІ має вищу юридичну силу порівняно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106 і, незважаючи на відсутність змін у цій постанові щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю із зон радіоактивного забруднення, застосуванню підлягає саме Закон № 791а-ХІІ в редакції зі змінами, внесеними Законом № 76-VIII.
		Зі змісту частин другої та третьої статті 2 Закону № 791а-ХІІ вбачається, що повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані Кабінету Міністрів України, однак при цьому уряд не наділений повноваженнями визначати додаткові зони радіоактивного забруднення інші, ніж ті, що визначені Законом № 791а-ХІІ.
		Таким чином, відновлення дії статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції чинній до 1 січня 2015 року, не надає права на отримання підвищення пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території, що відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, однак за законом не відноситься до зони радіоактивного забруднення.
		Отже, підвищення пенсії, передбачене статтею 39 Закону № 796-ХІІ, є доплатою, яка встановлена за проживання на території радіоактивного забруднення, водночас станом на день звернення до суду із цим позовом, м. Тальне Черкаської області не відноситься до території радіоактивного забруднення, а позивачка, відповідно,                  не є особою, яка проживає на такій території.
		Конституційний Суд України у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 наголосив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
		Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що надання правової оцінки факту визнання неконституційними положень Закону № 76-VІІІ, якими з 1 січня                  2015 року виключено, зокрема, статтю 39 Закону № 796-ХІІ, у контексті права на виплату підвищення до пенсії громадянам, які проживають на території, що відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, нерозривно пов`язане з тим, що скасування законодавчого визначення відповідної зони як території радіоактивного забруднення неконституційним не визнано і така норма є чинною.
		Враховуючи викладене вище, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов правильного висновку про те, що у позивачки з 17 липня 2018 року не виникло права на отримання підвищення до пенсії як непрацюючого пенсіонера на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ через відсутність ознаки проживання на території радіоактивного забруднення, навівши при цьому відповідні обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права.
		Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними посилання скаржників на наявність такого права з огляду на положення статті 19 розділу IV «Правовий режим зони посиленого радіоекологічного контролю» Закону № 791а-ХІІ, яка має спеціальний характер щодо правового режиму зони посиленого радіоекологічного контролю та передбачає надання громадянам, які проживають у зазначеній зоні, пільг і компенсацій, передбачених Законом № 796-ХІІ, адже стаття 39 цього Закону встановлює певні пільги саме для осіб, що проживають, працюють чи навчаються на територіях радіоактивного забруднення, до яких зона посиленого радіоекологічного контролю з 1 січня 2015 року не відноситься згідно зі статтею 2 Закону № 791а-ХІІ.
		Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи скаржників про те, що рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 вересня                       2020 року не відповідає висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у зразковій справі № 240/4937/18, адже  питання щодо права на отримання встановленого статтею 39 Закону № 796-ХІІ щомісячного підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зоні посиленого радіоекологічногоконтролю після виключення цієї зони із переліку зон радіоактивно забруднених територій, не було предметом перевірки у названій зразковій справі й прийнята у ній постанова не містить відповідних висновків. 
		Ураховуючи наведене, висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 зроблені за повного з`ясування судом обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення, відповідають установленим судом обставинам та ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права. Доводи, наведені в апеляційних скаргах, висновків суду не спростовують.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315, частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що суд прийняв правильне і законне рішення у зразковій справі, апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 вересня 2020 року - без змін.
		Керуючись статтями 243, 290, 308, 311, 315, 316, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		1. Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без задоволення.
		2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від                       23 вересня 2020 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач О. Б. ПрокопенкоСудді:Т. О. АнцуповаЛ. Й. Катеринчук В. В. БританчукВ. С. Князєв Ю. Л. ВласовГ. Р. Крет І. В. Григор`єва Л. М. Лобойко М. І. ГрицівК. М. Пільков Д. А. ГудимаЛ. І. Рогач В. І. ДанішевськаО. М. Ситнік Ж. М. ЄленінаВ. М. Сімоненко О. С. ЗолотніковС. П. Штелик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...