Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 759/1727/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Інші справи.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 22.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 22.04.2021.
Дата набрання законної сили: 14.04.2021
Номер судового провадження: 61-15882ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                           
		Іменем України                                  
		 
		14 квітня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 759/1727/16
		провадження № 61-15882св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М., 
		 
		учасники справи:
		особа, яка подала скаргу, - ОСОБА_1 ,
		суб`єкт оскарження - головний державний виконавець Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Буряк Марина Ігорівна,
		стягувач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та головного державного виконавця Святошинсього районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Буряк Марини Ігорівни на постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року в складі колегії суддів: Мережко М. В., Савченка С. І., Верланова С. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва зі скаргою, в якій просив визнати неправомірними дії головного державного виконавця Святошинсього районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - Святошинський РВ ДВС м. Києва) Буряк М. І. щодо розрахунку заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів станом на 01 жовтня 2019 року на виконання виконавчого листа від 12 квітня 2017 року № 759/1727/16-ц, виданого Святошинським районним судом м. Києва, без вирахування податків та зборів 
		із показників середньомісячної номінальної заробітної плати штатного працівника та зобов`язати здійснити перерахунок розміру заборгованості 
		зі сплати аліментів за виконавчим провадженням № 53872481 виходячи 
		із середньомісячної заробітної плати штатного працівника з вирахуванням розміру податку на доходи фізичних осіб та розміру військового збору 
		(т. 2, а. с. 196).
		 
		Обґрунтовуючи скаргу, посилався на те, що під час розрахунку середньої заробітної плати одного штатного працівника облікового складу в чисельнику наводиться сума нарахувань працівникам до утримання податків та внесків працівниками, тоді як аліменти розраховуються із заробітної плати після утримання податків та внесків. 
		 
		Від наведених середньостатистичних показників належить відняти розмір податку на доходи фізичних осіб (18 %) та військового збору (1,5 %). Отже, розрахунок заборгованості зі сплати аліментів необхідно здійснювати виходячи із середньої заробітної плати працівника відповідної місцевості з вирахуванням податків та внесків. 
		 
		Таким чином, вказані дії державного виконавця Буряк М. І. 
		є неправомірними та порушують права боржника як платника аліментів.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 26 лютого 2020 року 
		в складі судді Петренко Н. О. в задоволенні скарги відмовлено.
		 
		Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції дійшов висновку, що під час розрахунку розміру заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_1 державний виконавець діяв відповідно до частини другої статті 195 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», права заявника діями державного виконавця 
		не порушено, отже, немає підстав для задоволення скарги.
		 
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 26 лютого 2020 року скасовано, прийнято нову постанову про задоволення скарги.
		 
		Визнано неправомірними дії головного державного виконавця Святошинського РВ ДВС м. Києва Буряк М. І. щодо здійснення розрахунку заборгованості без вирахування податків та зборів із показників середньомісячної номінальної заробітної плати штатного працівника. 
		 
		Зобов`язано головного державного виконавця Святошинського РВ ДВС м. Києва Буряк М. І. здійснити розрахунок заборгованості з вирахуванням податків 
		та зборів із показників середньомісячної номінальної заробітної плати штатного працівника.
		 
		Задовольняючи скаргу та зобов`язуючи державного виконавця здійснити перерахунок, апеляційний суд дійшов висновку, що з урахуванням пункту 13 постанови Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146, якою затверджено Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб (далі - Перелік видів доходів), статей 68, 70 - 71 Закону України «Про виконавче провадження», Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, висновків Верховного Суду щодо порядку нарахуванням аліментів, яке здійснюється після відрахувань із заробітної плати та інших видів доходів боржника, податків, дії головного державного виконавця Святошинського РВ ДВС м. Києва Буряк М. І. щодо здійснення розрахунку заборгованості боржника ОСОБА_1 без відрахування вказаних податків є неправомірними, а заборгованість підлягає перерахунку. 
		 
		Аргументи учасників справи
		Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені доводи
		 
		У жовтні 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, 
		в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року 
		й залишити в силі ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 26 лютого 2020 року.
		 
		Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що апеляційний суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в ухвалі Верховного Суду від 14 липня 2020 року 
		у справі № 664/2751/16-ц (провадження 61-6274ск20). 
		 
		Посилається також на пункти 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України 
		та вказує, що апеляційний суд порушив норми процесуального закону, 
		що унеможливило встановлення обставин, які мають значення для вирішення справи.
		 
		У листопаді 2020 року Святошинський РВ ДВС м. Києва в особі головного державного виконавця Буряк М. І. надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року 
		і залишити в силі ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 26 лютого 2020 року.
		 
		Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається 
		на те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного 
		в ухвалі Верховного Суду від 14 липня 2020 року у справі № 664/2751/16-ц (провадження 61-6274ск20). Також посилається на пункти 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.
		 
		У касаційній скарзі зазначає, що ні податковим законодавством, ні Законом України «Про виконавче провадження» та СК України не передбачено здійснення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів при застосуванні середньої заробітної плати працівника в даній місцевості з вирахуванням податків 
		та зборів, оскільки це не є фактичним доходом, що підлягає оподаткуванню.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		У відзиві на касаційну скаргу Святошинського РВ ДВС м. Києва в особі головного державного виконавця Буряк М. І., поданому в інтересах ОСОБА_1 , адвокат Простибоженко О. С. просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін. 
		 
		Посилається на те, що під час розрахунку середньої заробітної плати одного штатного працівника наводиться сума нарахувань до утримання податків, тоді 
		як аліменти розраховуються після утримання податків та зборів, а тому при розрахунку розміру аліментів на підставі частини другої статті 195 СК України слід виходити із середнього заробітку, з якого необхідно вирахувати обов`язкові податки та збори.
		 
		До відзиву на касаційну скаргу додано клопотання про передачу справи 
		на розгляд об`єднаної палати Верховного Суду для вирішення питання про відступ від правового висновку, викладеного в ухвалі Верховного Суду 
		від 14 липня 2020 року у справі 664/2751/16-ц (провадження 61-6274ск20), якою залишено без змін постанову Херсонського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року. Цією постановою задоволено скаргу ОСОБА_3 та визнано неправомірними дії державного виконавця Олешківського РВ ДВС ГТУЮ 
		у Херсонській області, правонаступником якої є Олешківський РВ ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, щодо складання розрахунку заборгованості від 31 жовтня 2019 року. Скасовано розрахунок заборгованості розміру аліментів від 31 жовтня 2019 року 
		та зобов`язано здійснити розрахунок заборгованості зі сплати аліментів відповідно до статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» 
		із показників середньої заробітної плати працівника для даної місцевості без вирахування податків та зборів. 
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 15 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 759/1727/16 та витребувано справу із Святошинського районного суду м. Києва.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2021 року справу призначено 
		до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження 
		без повідомлення учасників справи в складі колегії з п`яти суддів.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Суд встановив, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва 
		від 06 лютого 2017 року з ОСОБА_1 стягнено на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина - ОСОБА_4 в розмірі 1/4 частини від всіх видів його доходів щомісяця, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 01 лютого 2016 року.
		 
		Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2017 року змінено розмір стягуваних аліментів з 1/4 частини на 1/3 частину.
		 
		Постановою старшого державного виконавця Святошинського РВ ДВС м. Києва від 17 травня 2017 року відкрито виконавче провадження на виконання рішення суду.
		 
		У період із січня 2016 року до серпня 2018 року ОСОБА_1 проживав 
		у м. Чернігові.
		 
		Суд установив, і це і не заперечується сторонами, що позивач ОСОБА_1 
		у період із січня 2016 року до серпня 2018 року не працював.
		 
		Згідно з розрахунком головного державного виконавця Святошинського РВ ДВС 
		м. Києва Буряк М. І. станом на 01 лютого 2019 року існує заборгованість 
		зі сплати аліментів за період із січня 2016 року до січня 2019 року в розмірі 
		107 961,00 грн. (т. 2, а. с. 176).
		 
		Відповідно до розрахунку головного державного виконавця Святошинського 
		РВ ДВС м. Києва Буряк М. І. станом на 01 жовтня 2019 року існує заборгованість за аліментами в розмірі 38 688,41 грн (т. 2, а. с. 242).
		 
		Звернувшись до суду зі скаргою, ОСОБА_1 вважав дії державного виконавця з розрахунку заборгованості за аліментами, виходячи із середньої заробітної плати непрацюючого платника без вирахування податків та зборів неправомірними та подав заяву про здійснення перерахунку заборгованості 
		за аліментам з урахуванням податків та обов`язкових зборів. 
		 
		2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - 
		ЦПК України), завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод 
		чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених 
		у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		 
		Перевіривши доводи касаційних скарг, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню з огляду на таке. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Вирішуючи питання щодо обґрунтованості касаційних скарг та законності постанови апеляційного суду Верховний Суд виходить з такого.
		 
		Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду 
		у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 760/4569/18-ц (провадження 
		№ 61-45100сво18), відступаючи від висновку, викладеного у постанові 
		від 07 травня 2018 року у справі № 640/537/14-ц (провадження № 61-15685св18) зробив висновок про те, що стаття 81 СК України та частина третя статті 181 СК України вказують на необхідність визначення розміру аліментів від частки доходу платника, а не його заробітку. Звуження ж змісту норм закону 
		за допомогою положень підзаконних нормативно-правових актів 
		є неприпустимим. При цьому Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів, до поняття «заробіток» включає також і виплати, які заробітною платою не є, зокрема доходи від підприємницької діяльності, кооперативів тощо, що свідчить про більш широке тлумачення змісту поняття «заробіток», ніж виплати, які виплачуються в межах трудових правовідносин. 
		 
		Крім того, відповідно до пункту 13 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів, утримання аліментів провадиться із суми заробітку (доходу), що належить особі, яка сплачує аліменти, після утримання 
		з цього заробітку (доходу) податків. Вживання терміну «дохід» у дужках після поняття «заробіток» може розумітися як визнання цих понять синонімами 
		в контексті приписів цього Переліку видів доходів, які враховуються 
		при визначенні розміру аліментів. 
		 
		Разом з тим наведений висновок щодо переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів, стосується випадків, коли особа працює 
		та отримує реальний заробіток як дохід, з якого й розраховується розмір аліментів або заборгованості.
		 
		Проте у цій справі спір виник з приводу розрахунку заборгованості 
		за аліментами платника аліментів, який у період виникнення заборгованості 
		за період із січня 2016 року до серпня 2018 року не працював та реальних доходів (реального заробітку) не отримував.
		 
		Згідно з частиною другою статті 195 СК України заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості 
		або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) 
		у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
		 
		Тобто у частині другій статті 195 ЦПК України чітко визначено: заборгованість 
		за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
		 
		Поняття «середня заробітна плата для даної місцевості» є макроекономічним показником, який як і інші макроекономічні показники, збирається 
		та складається Державною службою статистики України і використовується, у тому числі, при проведенні грошово-кредитної політики та аналізу фінансової стабільності. Макроекономічні показники розраховуються за допомогою системи національних рахунків як комплексу взаємопов`язаних балансових таблиць, показники яких призначені для визначення розміру доходу, споживання, накопичення і величини капітальних витрат. Середня заробітна плата для даної місцевості як макроекономічний показник обчислюється 
		як середнє арифметичне значення заробітних плат певної групи працівників (наприклад, по підприємству, по галузі, по регіону). Розраховується виходячи 
		із фонду оплати праці працівників (включаючи оплату праці сумісників), премій, винагород за підсумками роботи за рік та одноразових заохочень. 
		 
		Сам розмір середньої заробітної плати як макроекономічний показник, який використовується, у тому числі, і в разі застосування частини другої статті 195 СК України, обраховується органами статистики України на підставі Інструкції 
		зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713. 
		 
		Інструкція містить основні методологічні положення щодо визначення показників оплати праці у формах державних статистичних спостережень 
		з метою одержання об`єктивної статистичної інформації про розміри та структуру заробітної плати найманих працівників.
		 
		Інструкція не застосовується для визначення складових фонду оплати праці 
		як бази (об`єкта) для нарахування внесків до фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, тобто для обрахування суми обов`язкових податків та зборів у разі отримання особами реального заробітку (доходу).
		 
		Стаття 6 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначає, 
		що податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету або 
		на єдиний рахунок, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.
		 
		Збором (платою, внеском) є обов`язковий платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.
		 
		Відповідно до статті 22 ПК України об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку.
		 
		Отже, за змістом ПК України, об`єктами оподаткування і об`єктами, пов`язаними з оподаткуванням, є реальне майно та реальні дії з отримання доходів, у зв`язку з якими у платника податків виникають обов`язки щодо сплати податків 
		та зборів. Такі об`єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно 
		з відповідним розділом цього Кодексу. 
		 
		Проте середня заробітна плата для даної місцевості, із якої розраховуються аліменти у разі виникнення заборгованості в особи, яка не працювала, 
		не належить до доходу (прибутку) або його частини, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника реального податкового обов`язку. Тобто середня заробітна плата для даної місцевості 
		як макроекономічний показник не є реальною і не може бути об`єктомоподаткування.
		 
		Посилання апеляційного суду на лист Головного управління статистики 
		у Чернігівській області про те, що визначення показника середньої заробітної плати в розрахунку на одного штатного працівника з вирахуванням податку 
		на доходи фізичних осіб (18 %) та військового збору (1,5 %) планом Державної служби статистики України не передбачена, не може бути взято до уваги при вирішенні спору, оскільки ці відомості стосуються методологічних положень щодо визначення показників оплати праці у формах державних статистичних спостережень з метою одержання об`єктивної статистичної інформації про розміри та структуру заробітної плати найманих працівників, мета яких 
		і є встановити показник середньої заробітної плати, у тому числі для випадків застосування частини другої статті 195 СК України, але не для встановлення реальної заробітної плати, із якої мають розраховуватись податки та збори.
		 
		Також варто звернути увагу на те, що за змістом пункту 4 розділу ХVI Інструкції 
		з організації примусового виконання рішень розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих з інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості. Тобто довідка про інформацію про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості є самостійним документом, який береться 
		до уваги при розрахунку заборгованості.
		 
		З огляду на наведене колегія суддів касаційного суду вважає помилковим висновок апеляційного суду про те, що розрахунок заборгованості боржника ОСОБА_1 , зроблений на підставі середньої заробітної плати працівника для відповідної місцевості в порядку частини другої статті 196 СК України 
		без вирахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору, 
		є неправомірним, а заборгованість підлягає перерахунку.
		 
		Таким чином, касаційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні скарги з тих підстав, що ОСОБА_1 не працював, тобто не мав реального заробітку, тому державний виконавець правомірно здійснив розрахунок виходячи із середньої заробітної плати для відповідної місцевості на час виникнення заборгованості.
		 
		Клопотання адвоката Простибоженка О. С. про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Верховного Суду для вирішення питання про відступ 
		від правового висновку, викладеного в ухвалі Верховного Суду від 14 липня 
		2020 року у справі 664/2751/16-ц (провадження 61-6274ск20), задоволенню 
		не підлягає з огляду на таке. 
		 
		Ухвалу Верховного Суду від 14 липня 2020 року у справі 664/2751/16-ц, 
		якою залишено без змін постанову Херсонського апеляційного суду 
		від 18 лютого 2020 року, мотивовано частиною першою статті 70 Закону України 
		«Про виконавче провадження», відповідно до якої розмір відрахувань 
		із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується 
		із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску 
		на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
		 
		Наведений порядок визначення розміру аліментів передбачений у разі отримання платником доходів, що сплачуються із доходу після утримання обов`язкових податків і зборів, однак, ОСОБА_6 таких платежів не здійснював, аліменти на утримання доньки сплачуються, виходячи з розміру середнього заробітку працівника в Олешківському районі Херсонської області.
		 
		У разі, коли платник аліментів не працює, розмір щомісячних платежів встановлюється згідно з нормами статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» та частини другої статті 195 СК України, згідно з якими 
		не передбачено зменшення суми середньомісячного заробітку у відповідній місцевості на суму видатків, що зазвичай сплачуються з фактично отриманого доходу платника, як це встановлено для платників за приписами частини першої статті 70 цього Закону.
		 
		Тобто висновок, зроблений в ухвалі Верховного Суду від 14 липня 2020 року 
		у справі 664/2751/16-ц (провадження 61-6274ск20), не суперечить висновку, зробленому касаційним судом у цій постанові, і підстав для відступу від нього 
		не встановлено.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами 
		для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи у цій частині встановлені судами повно, але апеляційним судом допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про задоволення касаційних скарг, скасування постанови апеляційного суду 
		та залишення в силі ухвали суду першої інстанції. 
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		З огляду на те що суд касаційної інстанції задовольнив касаційні скарги, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі ухвалу суду першої інстанції, розподілу підлягають судові витрати, понесені під час касаційного перегляду справи. Стягненню з ОСОБА_1 підлягає судовий збір, сплачений при поданні касаційних скарг, а саме: на користь ОСОБА_2 - у сумі 420,40 грн, на користь Святошинського РВ ДВС м. Києва - у сумі 2 102,00 грн.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 414, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд 
		у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Простибоженка Олега Сергійовича, про передачу справи на розгляд об`єднаної палати відмовити.
		 
		Касаційні скарги ОСОБА_2 та головного державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби  
		м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Буряк Марини Ігорівни задовольнити.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року скасувати.
		 
		Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 26 лютого 2020 року залишити в силі.
		 
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 420,40 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору.
		 
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві 1 102,00 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту 
		її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий    Судді:М. Є. Червинська   С. Ю. Бурлаков   В. С. Жданова   А. Ю. Зайцев   В. М. Коротун

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...