Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 263/4637/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 22.04.2021.
Дата набрання законної сили: 23.02.2021
Номер судового провадження: 14-126цс20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		23 лютого 2021 року
		м. Київ
		Справа № 263/4637/18
		Провадження № 14-126цс20
		Велика Палата Верховного Суду у складі
		судді-доповідача Гудими Д. А.,
		суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
		розглянула справу за позовомОСОБА_1 (далі - позивачка) до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - ГУ МВС України в Донецькій області), Маріупольського міського управління ГУ МВС України в Донецькій області (далі - Маріупольське МУ ГУ МВС України в Донецькій області), Державної казначейської служби України (далі - ДКС України) про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю працівника під час виконання ним службових обов`язків,
		за касаційною скаргою позивачки на ухвалу Донецького апеляційного суду від 9 жовтня 2019 року, постановлену суддею Зайцевою С. А.
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		(1) Вступ
		1.           Позивачка звернулася до суду з вимогою про стягнення з відповідачів на її користь моральної шкоди, завданої смертю її сина під час виконання ним службових обов`язків. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Суддя апеляційного суду одноособово відмовив у відкритті апеляційного провадження з огляду на неповажність наведених позивачкою підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження. На думку позивачки, таке питання мала вирішувати колегія суддів апеляційного суду у складі трьох суддів. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи касаційну скаргу позивачки, має з`ясувати, в якому складі - одноособово чи колегіально - суд апеляційної інстанції має вирішувати питання про відмову у відкритті апеляційного провадження.
		(2) Короткий зміст позовних вимог
		2.           18 квітня 2018 року позивачка звернулася до суду з позовною заявою, у якій просила стягнути з відповідачів солідарно на її користь 1 000 000 грн як відшкодування завданої моральної шкоди. Мотивувала позов такими обставинами:
		2.1.       21 жовтня 1996 року її єдиного сина - ОСОБА_2 (далі - син позивачки) - прийняли на службу до органів МВС України. Станом на травень 2014 року син позивачки мав спеціальне звання прапорщика міліції та працював на посаді молодшого інспектора зв`язку батальйону патрульної служби Маріупольського МУ ГУ МВС України в Донецькій області; робоче місце сина позивачки знаходилось у першому корпусі адміністративної будівлі Маріупольського МУ ГУ МВС України в Донецькій області за адресою: м. Маріуполь, вул. Георгіївська, 63 (далі - адмінбудівля).
		2.2.       8 травня 2014 року син позивачки заступив на добове чергування за посадою помічника оперативного чергового в адмінбудівлі; робоча зміна мала тривати до 09:00 ранку наступного дня.
		2.3.       9 травня 2014 року приблизно з 09:00 до 10:00 в адмінбудівлі почалась перестрілка, яку надалі органи досудового розслідування кваліфікували як терористичний акт. Внаслідок останнього син позивачки отримав вогнестрільне кульове поранення. Декілька годин він перебував у напівпритомному стані в кабінеті «Сектор інформаційних технологій» на третьому поверсі адмінбудівлі, потребуючи невідкладної медичної допомоги. Близько 13:40 його доставили до лікарні, де він помер цього ж дня від отриманого поранення.
		2.4.       Згідно з висновком комісійної судово-медичної експертизи за надання своєчасної кваліфікованої медичної допомоги син позивачки міг лишитися живим.
		2.5.       2 червня 2014 року начальник ГУ МВС України в Донецькій області затвердив акт № 1 про нещасний випадок (форма Н-1), відповідно до якого причиною нещасного випадку визнані травми, одержані внаслідок протиправних дій інших осіб.
		2.6.       За фактами подій, які 9 травня 2014 року відбулися в адмінбудівлі, розпочато низку кримінальних проваджень, об`єднаних надалі в одне - № 22015050000000135. Зараз це кримінальне провадження перебуває у провадженні суду, проте вирок ще не ухвалений. Дії осіб, щодо яких складено обвинувальний акт, кваліфіковані, зокрема, за частиною третьою статті 258 Кримінального кодексу України (далі - КК України) як терористичний акт, що призвів до загибелі людей. Особу, яка безпосередньо завдала вогнепального поранення сину, органи досудового розслідування не встановили.
		2.7.       Центральний відділ поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області проводить досудове розслідування кримінального провадження № 12016050770001266 від 5 квітня 2016 року за частиною третьою статті 136 КК України через ненадання допомоги сину позивачки, який перебував у небезпечному для життя стані, що призвело до його смерті. Досудове розслідування в означеному кримінальному провадженні триває. 
		2.8.       Роботодавець, «функції» якого виконувало МВС України «в цілому», включаючи Маріупольське МУ ГУ МВС України в Донецькій області та ГУ МВС України в Донецькій області, не забезпечив сину позивачки належні, безпечні та здорові умови праці, що призвело до його загибелі. Він ніколи не проходив спеціальної підготовки для переміщення на посаду помічника оперативного чергового, з огляду на що, за переконанням позивачки, її син був неправомірно допущений до виконання відповідної роботи не за посадою без проходження спеціального навчання, інструктажу та без перевірки знань з охорони праці. Станом на 9 травня 2014 року син позивачки не був ознайомлений з планом оборони будівлі Маріупольського МУ ГУ МВС України в Донецькій області, з правилами безпечної роботи в умовах оголошеної з квітня 2014 року антитерористичної операції на території Донецької області, правилами поведінки працівників на території міськвідділу міліції тощо; не мав достатньої кількості зброї та засобів індивідуального захисту або доступу до них; не знав, як має діяти кожен з підрозділів на випадок спроби збройного захоплення приміщення та на випадок поранення працівника міліції.
		2.9.       Моральні страждання обґрунтовані глибиною горя та душевного болю, який позивачка пережила через смерть сина. Досі позивачка не може відійти від отриманої внаслідок цього психологічної травми та змиритись зі смертю сина. Його втрата позбавила позивачку матеріальної та моральної підтримки. Враховуючи це, а також неможливість відновлення попереднього стану, позивачка оцінює завдану їй моральну шкоду в сумі 1 000 000 грн, що відповідає характеру та глибині її моральних страждань.
		(3) Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		3.           27 березня 2019 року Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області ухвалив рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Мотивував рішення так:
		3.1.       Суд не має сумнівів у тому, що позивачці заподіяні моральні страждання через загибель єдиного сина внаслідок озброєного нападу на адмінбудівлю Маріупольського МУ ГУ МВС України в Донецькій області 9 травня 2014 року; ця загибель є глибоким горем і, безперечно, спричинила позивачці душевні страждання, психологічні переживання, оскільки втрата рідної людини є найбільшою немайновою втратою, яку не можна жодним чином відновити.
		3.2.       При розгляді справи № 263/4637/18 не було доведено протиправність дій жодного з відповідачів, їх вини у загибелі сина позивачки та причинно-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.
		3.3.       Обґрунтовуючи вину відповідачів у загибелі її сина, позивачка вказала на грубе порушення вимог статті 153 Кодексу законів про працю України, статей 6 і 13 Закону України «Про охорону праці», відповідно до яких на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні та нешкідливі умови праці, відповідальність за забезпечення яких покладається на власника або уповноважений ним орган. На переконання позивачки, її син не був ознайомлений з планом оборони адмінбудівлі Маріупольського МУ ГУ МВС України, не мав достатньої кількості зброї та засобів індивідуального захисту, був переміщений на посаду помічника оперативного чергового без підготовки до такої діяльності. Однак немає належних доказів, які б об`єктивно підтверджували обґрунтованість таких тверджень позивачки.
		3.4.       Проведення на території міста Маріуполя антитерористичної операції станом на травень 2014 року було загальновідомим, з огляду на що не є необхідними додаткові докази щодо обізнаності сина позивачки, зокрема як співробітника МВС, про вказані обставини.
		3.5.       Враховуючи положення Інструкції з організації діяльності чергових частин органів і підрозділів внутрішніх справ України, направленої на захист інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, затвердженої Наказом МВС України від 28 квітня 2009 року № 181 (далі - Інструкція № 181), беручи до уваги проведення на території міста Маріуполя антитерористичної операції станом на травень 2014 року, здійснення сином позивачки чергування з 8 на 9 травня 2014 року у черговій частині адмінбудівлі не є порушенням норм КЗпП України та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 зі сторони роботодавця - Маріупольського МУ ГУ МВС України в Донецькій області та не свідчить про незаконність дій цього відповідача, оскільки залучення співробітників міліції до такого чергування прямо передбачено Інструкцією № 181.
		3.6.       Перебування сина позивачки в адмінбудівлі Маріупольського МУ ГУ МВС України в Донецькій області 9 травня 2014 року було зумовлене виконанням ним його посадових обов`язків, а загибель під час такого виконання не має прямого зв`язку з будь-якими діями (бездіяльністю) роботодавця, а тому не підтверджує наявність вини Маріупольського МУ ГУ МВС України в Донецькій області у загибелі сина позивачки.
		3.7.       Враховуючи відсутність у суду об`єктивної можливості у будь-якій інший спосіб перевірити відомості, викладені у актах форми Н-1 та Н-5, про проходження сином позивачки відповідних інструктажів, згадка про вказані факти в офіційних документах є належним доказом того, що син позивачки такі інструктажі дійсно проходив.
		3.8.       Син позивачки загинув при виконанні службових обов`язків, що, зокрема, стало підставою для виплати його близьким одноразової грошової допомоги, проте вказаний факт не породжує для відповідачів обов`язку з відшкодування заподіяної моральної шкоди, оскільки відсутня така складова цивільно-правової відповідальності, як неправомірна поведінка будь-якого з відповідачів, зокрема безпосереднього роботодавця сина позивачки - Маріупольського МУ ГУ МВС України в Донецькій області.
		(4) Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		4.           9 жовтня 2019 року суддя Донецького апеляційного суду постановив ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою позивачки. Мотивував ухвалу так:
		4.1.       Згідно з договором про надання правової допомоги і копією ордеру серії АА № 073097 від 11 травня 2018 року немає будь-яких застережень і обмежень щодо представництва адвокатом інтересів позивачки. Отже, адвокат не мав перешкод у підготовці апеляційної скарги. Добросовісність учасників судового процесу полягає, зокрема, у тому, щоби, будучи обізнаними із судовими процедурами, правами й обов`язками, правилами поведінки, виконувати ці правила та вживати заходів для того, аби бути обізнаним про хід судового процесу при дотриманні судовими органами обов`язку проінформувати про такі процедури та процедурні рішення. Інша поведінка за певних обставин може означати зловживання особою її процесуальними правами.
		4.2.       Неподання апеляційної скарги впродовж майже 6 місяців після отримання копії рішення суду й ознайомлення з матеріалами справи підтверджує недобросовісну поведінку як особи, яка подала таку скаргу, так і її представника, який має достатній життєвий і професійний досвід, знання у сфері права, а тому повинен був знати про встановлений процесуальним законодавством строк для апеляційного оскарження.
		4.3.       Відсутні підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, оскільки у заяві, поданій на виконання вимог ухвали суду про усунення недоліків, позивачка не навела поважних причин пропуску такого строку, які могли би підтверджувати наявність непереборних обставин неподання апеляційної скарги у передбачений процесуальним законом строк і виправдати пропуск останнього.
		4.4.       Позивачка не навела нових обставин на підтвердження поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, а наведені нею у заяві від 4 жовтня 2019 року доводи є ідентичними тим, що позивачка навела в апеляційній скарзі та які суд визнав неповажними. 
		(5) Короткий зміст вимог касаційної скарги
		5.           8 листопада 2019 року позивачка подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Донецького апеляційного суду від 9 жовтня 2019 року та передати справу для вирішення питання про відкриття провадження до суду апеляційної інстанції.
		(6) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
		6.           5 серпня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду через необхідність відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 6 березня 2019 року у справі № 815/3687/17. Мотивував ухвалу так:
		6.1.       Припис частини третьої статті 34 ЦПК України дає підстави для висновку про те, що колегія суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів переглядає в апеляційному порядку рішення судів першої інстанції по суті відповідно до параграфу 3 глави 1 розділу V ЦПК України «Апеляційний розгляд». Інші питання апеляційного провадження, визначені параграфом 2 глави 1 розділу V ЦПК України «Відкриття апеляційного провадження», одноособово вирішує суд апеляційної інстанції у складі судді відповідного суду (судді-доповідача у справі), визначеного у порядку, встановленому статтею 33 цього кодексу. Таке тлумачення частини третьої статті 34 ЦПК України є усталеним у практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (див. постанови від 4 липня 2019 року у справі № 661/1308/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 754/11709/16-ц).
		6.2.       Регулювання означених процесуальних відносин у КАС України є тотожним (частина третя статті 33 КАС України, параграф 2 глави 1 розділу III КАС України «Відкриття апеляційного провадження»). Однак у постанові від 6 березня 2019 року у справі № 815/3687/17 колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виснувала так: «Системний аналіз пункту 4 частини 1 статті 4 та частини 3 статті 33 КАС України дає підстави для висновку, що «судом» у розумінні цього кодексу є склад суду, визначений для розгляду і вирішення справи та/або певного процесуального питання. При цьому перегляд судових рішень в апеляційному порядку за загальним правилом здійснюється судом у складі колегії з трьох суддів. КАС України допускає прийняття судових рішень у разі колегіального розгляду справи лише суддею-доповідачем у справі, проте, в чітко визначених цим кодексом випадках. Норми пункту 4 частини 1 статті 299 КАС України передбачають підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними. КАС України прямо передбачені ухвали, які на стадії апеляційного перегляду приймаються суддею-доповідачем одноособово, наприклад, ухвала про залишення апеляційної скарги без руху (частина 5 статті 298 КАС України). Натомість статтею 299 КАС України встановлено необхідність вирішення питання щодо відмови у відкритті апеляційного провадження судом апеляційної інстанції, тобто, колегією у складі трьох суддів».
		Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у зазначеній постанові від 6 березня 2019 року у справі № 815/3687/17 вказала, що оскаржену ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження суддя-доповідач постановив одноособово, чим порушив вимоги статей 4, 33 і 299 КАС України та не може вважатися «судом, встановленим законом». З огляду на вказане суд касаційної інстанції відповідно до частини першої та пункту 1 частини третьої статті 353 КАС України встановив наявність обов`язкової підстави для скасування судового рішення з направленням справи для продовження розгляду.
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		(1)         Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		7.           Позивачка мотивує касаційну скаргу так:
		7.1.       Доводи заяви від 4 жовтня 2019 року не були ідентичними тим, які позивачка вказала в апеляційній скарзі. Тому відповідні висновки апеляційного суду є необґрунтованими.
		7.2.       Суд апеляційної інстанції не проаналізував усі наведені позивачкою причини пропуску строку на апеляційне оскарження, які позивачка вважала поважними, а також усупереч частині третій статті 354 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не поновив строк на апеляційне оскарження за наявності таких поважних причин.
		7.3.       Апеляційний суд неправильно застосував висновки Європейського суду з прав людини, сформульовані у рішеннях від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03) та від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України» (заява № 32053/13), адже у цих справах національні суди поновили строк на апеляційне оскарження після спливу більшого, порівняно з ситуацією позивачки, проміжку часу.
		7.4.       Поновлення апеляційним судом строку на апеляційне оскарження становило би втручання у принцип остаточності судового рішення (res judicata), втім, з огляду на наведені позивачкою причини, предмет позову та обставини справи, таке втручання було би виправданим і не було б надмірним.
		7.5.       Порушуючи вимоги статей 357 і 358 ЦПК України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), оскаржене рішення ухвалив неповноважний склад суду - суддя-доповідач одноособово. Ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження апеляційний суд мав постановити колегіально.
		(2)         Позиції інших учасників справи
		8.           У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ГУ МВС України в Донецькій області на касаційну скаргу. Згідно з цим відзивом суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження, оскільки причини пропуску строку були неповажними.
		9.           18 грудня 2019 року Маріупольське МУ ГУ МВС України в Донецькій області подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу. Згідно з тим відзивом оскаржене судове рішення є законним і обґрунтованим, а касаційна скарга - безпідставною.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду апеляційної інстанції
		(1.1)     Щодо складу апеляційного суду, який має вирішувати питання про відмову у відкритті апеляційного провадження
		10.        Позивачка звернулася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову. Проте апеляційний суд у складі судді-доповідача відмовив у відкритті апеляційного провадження, оскільки визнав неповажними наведені позивачкою підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що відповідно до частини третьої статті 34 ЦПК України (частини третьої статті 33 КАС України) колегія суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів здійснює перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції по суті, тоді як інші питання апеляційного провадження, визначені параграфом 2 Глави 1 розділу V ЦПК України (параграфом 2 Глави 1 розділу ІІІ КАС України), зокрема відкриття апеляційного провадження, вирішує суд апеляційної інстанції у складі судді відповідного суду (судді-доповідача). Велика Палата Верховного Суду з цим не погоджується та вважає обґрунтованим відповідний аргумент касаційної скарги позивачки.
		11.        Відкриття апеляційного провадження у справі слід розглядати як сукупність передбачених процесуальним законом послідовних дій суду апеляційної інстанції, які розпочинаються визначенням колегії суддів (судді-доповідача) для розгляду конкретної справи та завершуються постановленням ухвали про повернення апеляційної скарги, про відкриття або про відмову у відкритті апеляційного провадження. Відкриття апеляційного провадження є підставою для переходу до іншої стадії судового процесу - апеляційного розгляду, порядок проведення якої регламентований параграфом 3 Глави 1 Розділу VЦПК України.
		12.        ЦПК України, у редакції, що була чинною до 15 грудня 2017 року, передбачав вирішення питання про відкриття або відмову у відкритті апеляційного провадження у справі, залишення апеляційної скарги без руху або повернення скарги суддею-доповідачем одноособово, про що було чітко вказано у частині п`ятій статті 297 цього кодексу. ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, регулює означене питання по-іншому:
		12.1.    Апеляційна скарга реєструється у день її надходження до суду апеляційної інстанції та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу, визначеному в порядку, встановленому статтею 33 цього кодексу. До апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього кодексу, застосовуються положення його статті 185 (частини перша та друга статті 357 ЦПК України). 
		12.2.    Апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354цього кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього кодексу (частини третя та четверта статті 357 ЦПК України).
		12.3.    Питання про залишення апеляційної скарги без руху суддя-доповідач вирішує протягом п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги. Питання про повернення апеляційної скарги суд апеляційної інстанції вирішує протягом п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків (частина шоста статті 357 ЦПК України).
		12.4.    Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт 4 частини першої статті 358 ЦПК України).
		13.        Отже, з 15 грудня 2017 року ЦПК України не передбачає постановлення ухвал про відкриття або відмову у відкритті апеляційного провадження у справі чи повернення апеляційної скарги суддею-доповідачем одноособово.
		14.        За змістом частини шостої статті 357 ЦПК України на стадії відкриття апеляційного провадження суддя-доповідач одноособово може вирішити лише питання залишення апеляційної скарги без руху. Питання щодо повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті та відкриття апеляційного провадження вирішує суд апеляційної інстанції. Його склад визначений у частині третій статті 34 ЦПК України, що міститься у Главі 3 розділу І «Загальні положення» ЦПК України. Згідно з приписом вказаної частини перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції здійснює колегія суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів.
		15.        Велика Палата Верховного Суду зауважує, що, регламентуючи порядок вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі, закон невипадково розмежував процесуальні питання, які під час перегляду в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції вирішує суддя-доповідач, та ті, які вирішує суд апеляційної інстанції. Ухвала про залишення апеляційної скарги без руху спрямована на усунення її недоліків щодо форми та змісту. Ця ухвала не перешкоджає доступу особі до суду, адже після виправлення у встановлений судом строк недоліків апеляційної скарги особа може розраховувати на те, що суд відкриє апеляційне провадження. Натомість, ухвали про повернення апеляційної скарги та про відмову у відкритті апеляційного провадження створюють таку перешкоду і зумовлюють необхідність докласти додаткові зусилля для оскарження судового рішення суду першої інстанції. Тому постановлення таких ухвал вимагає від суду апеляційної інстанції особливої ретельності, що досягається, зокрема, шляхом розгляду означених питань не одноособово суддею-доповідачем, а колегією апеляційного суду у складі трьох суддів. Особа, яка подала апеляційну скаргу, вправі розраховувати на те, що вказані питання розгляне колегіальний склад апеляційного суду, який передбачений частиною третьою статті 34 ЦПК України для перегляду в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції. А такий перегляд регламентований у Главі І «Апеляційне провадження» розділу V «Перегляд судових рішень» ЦПК України.
		16.        З урахуванням наведеного й обставин цієї справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що слова «суд апеляційної інстанції», вжиті у частинах першій і другій статті 358 ЦПК України, треба розуміти як колегію суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів у світлі загальних положень ЦПК України щодо складу суду, який здійснює перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції (частина третя статті 34 ЦПК України).
		17.        Оскільки Велика Палата Верховного Суду встановила, що суд апеляційної інстанції помилково постановив ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження одноособово, поважність наведених позивачкою підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження має оцінити суд апеляційної інстанції у складі колегії суддів у складі трьох суддів. Тому Велика Палата Верховного Суду відповідні доводи касаційної скарги не оцінює.
		(1.2)     Щодо відступу від висновку Верховного Суду
		18.        В ухвалі від 5 серпня 2020 року у справі № 263/4637/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вказав про необхідність відступу від висновку, сформульованого у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 6 березня 2019 року у справі № 815/3687/17. Згідно з цим висновком КАС України прямо передбачає ухвали, які на стадії апеляційного перегляду постановляє суддя-доповідач одноособово, зокрема ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху (частина 5 статті 298 КАС України). А вирішення питання щодо відмови у відкритті апеляційного провадження за статтею 299 КАС України здійснює суд апеляційної інстанції, тобто колегія у складі трьох суддів цього суду.
		19.        З огляду на висновки, сформульовані у цій постанові у справі № 263/4637/18, Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для означеного відступу немає.
		20.        За змістом статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Цей принцип є однією з основних засад цивільного судочинства (пункт 1 частини третьої статті 2 ЦПК України). Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 129 Конституції України, частина перша статті 10 ЦПК України), на якому має бути засноване судове рішення (частина перша статті 263 ЦПК України).
		21.        Одним із елементів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. Відсутність ясності та двозначність формулювань приписів не може гарантувати їх однакове застосування та захист від свавілля (див. також: перше речення абзацу другого підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року№ 23-рп/2010; абзац шостий пункту 2.1 мотивувальної частини рішення Великої палати Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017, абзац третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення Великої палати Конституційного Суду України від 6 червня 2019 року № 3-р/2019).
		22.        На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07,§ 39), «Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).
		23.        ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)).
		24.        Інформація з Єдиного державного реєстру судових рішень підтверджує відсутність єдиної практики серед суддів апеляційної інстанції стосовно складу суду, який має вирішувати питання про відмову у відкритті апеляційного провадження. Так, деякі суди апеляційної інстанції постановляли ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження через неповажність наведених стороною причин пропуску строку на апеляційне оскарження колегією у складі трьох суддів, тоді як інші - у складі судді-доповідача (в одноособовому складі).
		25.        Велика Палата Верховного Суду вважає, що неоднакове тлумачення відповідних приписів ЦПК України могло залишати у судді апеляційного суду інтерпретаційні сумніви щодо складу суду, який повноважний відмовити у відкритті апеляційного провадження. З огляду на вказане означена відмінність у практиці застосування зазначених положень ЦПК України сама по собі не є підтвердженням умисного чи внаслідок недбалості істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що призвело до порушення правил щодо складу суду.
		26.        Виходячи зі змісту пункту 1 частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», одним із завдань Великої Палати Верховного Суду є забезпечення однакового застосування судами апеляційної інстанції норм процесуального права, що визначають склад суду, який має вирішувати питання про відмову у відкритті апеляційногопровадження. Тому Велика Палата Верховного Суду у цій постанові усунула відповідні інтерпретаційні сумніви, що могли ще певний час залишатися.
		27.        Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що за результатами розгляду адміністративних справ вона формулювала висновки щодо належного складу суду для вирішення питань про відмову у відкритті провадження у справі та про повернення позовної заяви без розгляду:
		27.1.    25 березня 2020 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі № 9901/588/19 за позовом фізичної особи до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними та скасування її рішень. Предметом апеляційного оскарження була ухвала Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 20 січня 2020 року, постановлена колегією у складі п`яти суддів, про повернення позовної заяви через те, що позивач не усунув недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі про залишення її без руху.
		У відповідь на доводи апеляційної скарги стосовно складу суду, який мав вирішувати означене питання, Велика Палата Верховного Суду вказала, що закон передбачає колегіальний розгляд складних справ і перегляд справ судами апеляційної та касаційної інстанцій з метою додаткового забезпечення об`єктивності результатів судового розгляду.
		Велика Палата Верховного Суду виснувала, що згідно з частинами третьою та четвертою статті 123 КАС України саме суд у колегіальному складі (у разі розгляду справи колегією суддів відповідно до статті 33 КАС України) має право залишити позовну заяву без розгляду у випадках, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду виявить після відкриття провадження у справі, і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, суд визнає неповажними, а також якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений ним в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і не знайде інших підстав для визнання причин такого пропуску поважними.
		Тому, якщо питання про повернення позовної заяви без розгляду у зв`язку з неусуненням позивачем її недоліків вирішив визначений за результатами автоматизованого розподілу справи колегіальний склад суду, то таке вирішення не можна вважати розглядом справи неповноважним складом суду.
		27.2.    2 вересня 2020 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі № 280/1861/19 за позовом Запорізької міської ради до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії. Оцінюючи доводи позивача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме одноособове постановлення ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до вимог статті 33 КАС України адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Кабінету Міністрів України, розглядаються і вирішуються в адміністративному суді першої інстанції колегією у складі трьох суддів. Однак згідно з частиною першою статті 170 КАС України у відкритті провадження в адміністративній справі відмовляє суддя. Тому постановлення одноособово такої ухвали у справі, в якій предметом оскарження є дії або бездіяльність Кабінету Міністрів України, не є порушенням вимоги статті 33 КАС України щодо складу суду.
		28.        Відмінність оскаржених у наведених адміністративних справах процесуальних рішень (у справі № 9901/588/19- про повернення позовної заяви без розгляду, а у справі № 280/1861/19 - про відмову у відкритті провадження у справі) та неоднакове правове регулювання розгляду та вирішення відповідних категорій справ вплинули на висновки Великої Палати Верховного Суду стосовно складу суду, який мав вирішити означені процесуальні питання. Проте висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах у справах № 9901/588/19 і № 280/1861/19, не впливають на висновки щодо застосування відповідних норм процесуального права у справі № 263/4637/18, окрім іншого, тому, що у вказаних справах питання складу суду, який має вирішувати питання про відмову у відкритті апеляційного провадження Велика Палата Верховного Суду не вирішувала.
		(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Щодо суті касаційної скарги
		29.        Пункт 2 прикінцевих і перехідних положень Закону № 460-IX, який набрав чинності 8 лютого 2020 року, передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності.
		30.        Оскільки відповідачка подала касаційну скаргу у листопаді 2019 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржену ухвалу суду апеляційної інстанції на підставі приписів ЦПК України у редакції, що була чинною до 8 лютого 2020 року.
		31.        Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (пункт 2 частини першої статті 409 ЦПК України).
		32.        Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).
		33.        З огляду на висновки щодо аргументів учасників справи Велика Палата Верховного Суду вважає, що ухвалу Донецького апеляційного суду від 9 жовтня 2019 року слід скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду (вирішення питання про відкриття апеляційного провадження).
		(3) Висновок щодо застосування норм права
		34.        Слова «суд апеляційної інстанції», вжиті у частинах першій і другій статті 358 ЦПК України, треба розуміти як колегію суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів у світлі загальних положень ЦПК України щодо складу суду, який здійснює перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції (частина третя статті 34 ЦПК України).
		Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 400, пунктом 2 частини першої статті 409, статтями 411, 416, 418, 419 ЦПК України у редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду
		п о с т а н о в и л а :
		1.    Касаційну скаргуОСОБА_1 задовольнити.
		2.    Ухвалу Донецького апеляційного суду від 9 жовтня 2019 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:          Т. О. АнцуповаЛ. М. Лобойко В. В. БританчукК. М. Пільков Ю. Л. ВласовО. Б. Прокопенко І. В. Григор`єваЛ. І. Рогач М. І. ГрицівО. М. Ситнік В. І. ДанішевськаВ. М. Сімоненко Ж. М. ЄленінаІ. В. Ткач О. С. ЗолотніковС. П. Штелик В. С. Князєв

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...