Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/4715/21 : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); Адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією; Порушення вимог фінансового контролю.
Надіслано для оприлюднення: 21.04.2021. Зареєстровано: 22.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 23.04.2021.
Дата набрання законної сили: 30.04.2021
Номер судового провадження: 3/755/3146/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		Справа №:755/4715/21
		Провадження №: 3/755/3146/21
		 
		"19" квітня 2021 р. 
		 
		м. Київ
		суддя Дніпровського районного суду м. Києва Бірса О.В. розглянувши справу про адміністративне правопорушення щодо притягнення до адміністративної відповідальності  ОСОБА_1 ,    ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , працюючої станом на 31.03.2020 на посаді заступника начальника управління - начальника відділу планування, бухгалтерсього обліку та звітності управління фінансового та матеріально-технічного контролю Головного територіального управління юстиції у Київській області, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , за ч. 1 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративне правопорушення, установив :
		 
		Суть питання, що вирішується і за чиєю ініціативою воно розглядається
		 
		Згідно протоколу про адміністративне правопорушення складеного головним спеціалістом відділу контролю за своєчасністю подання декларацій Управління проведення спеціальних перевірок та моніторингу способу життя Національного агентства з питань запобігання корупції ОСОБА_2 , як уповноваженою особою Національного агентства відповідно до наказу голови Національного агентства від 03.03.2021 № 142/21 «Про визначення уповноважених осіб Національного агентства з питань запобігання корупції», від 11.03.2021 № 47-01/8/21  ОСОБА_1 (надалі - особа, яка притягається до адміністративної відповідальності) звільняючись з посади начальника Управління фінансового та матеріально-технічного забезпечення Головного територіального управління юстиції у Київській області, будучи суб`єктом на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» (далі - Закон), несвоєчасно подала декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями (перед звільненням), а саме припинивши з 31.03.2020 виконання функцій держави, була зобов`язана подати декларацію перед звільненням не пізніше 00 хв. 00 год. 29.04.2020, однак подала останню 17.05.2020.
		У відповідності з положеннями ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.     
		Тобто, саме питання визначені ст. 280 КУпАП підлягають установлення в даній справі.
		Позиція сторін
		Прокурор у справі - прокурор Київської міської прокуратури Сироватка В.В.зауважив, що є дійсним факт несвоєчасного подання особою декларації перед звільненням, з підстав наведених Національним агентством у протоколі про адміністративне правопорушення від 11.03.2021 № 47-01/8/21, а тому у діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення передбачений ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.
		ОСОБА_1 та її адвокат Сацик Р.В. зауважили, що складений протокол вважають таким, що не відповідає вимогам КУпАП, враховуючи відсутність доказів, які в контексті положень ст. 251 КУпАП, регламентують відомості, що можуть бути належними доказами в ході підтвердження тих чи інших обставин, у зв"язку з чим вина ОСОБА_1 ґрунтується на припущеннях, що прямо суперечить ст. 62 Конституції України, а тому справа підлягає закриттю на підставі ст. 247 того ж Кодексу.
		 
		Зокрема захист зауважив, що Національним агентством не встановлені та не доведені вина у формі умислу, мотив (корисливий, особиста зацікавленість, тощо) та мета інкримінованого їй правопорушення. Таким чином, будь-які докази того, що ОСОБА_1 діяла умисно, усвідомлювала протиправний характер своїх дій, який посягає на встановлений правопорядок, в матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутні і відповідно, відсутній в її діянні склад зазначеного адміністративного правопорушення.
		 
		Відмітив захист і те, що в ст. 45 Закону визначено кінцевий термін (часові межі), коли уповноважені на те особи зобов`язані подати декларацію, зокрема, вміщено формулювання щорічно до 1 квітня. 
		Разом з тим у випадках, передбачених ч. 2 ст. 45 Закону, тобто в разі припинення здійснення діяльності, цей термін не визначено взагалі. 
		Відсутність законодавчо визначеного терміну подання декларації в разі припинення діяльності унеможливлює безумовну констатацію несвоєчасності такого подання. 
		 
		Указав адвокат і на те, що Національне агентство з питань запобігання корупції встановило термін подання декларації в разі припинення діяльності в п/п 2 п. 5 розд. II Порядку формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування затвердженого Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції 10.06.2016 року № 3, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.07.2016 року за № 959/29089 (в редакції від 01.01.2020 року), зокрема, декларація суб`єкта декларування, який припиняє діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, подається не пізніше двадцяти робочих днів з дня припинення діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або іншої діяльності, зазначеної у підпунктах "а", "в" пункту 2 частини першої статті 3 Закону.
		Встановлюючи термін подання декларації в разі припинення діяльності, НАЗК розширює зміст абз. 1 ч. 2 ст. 45 Закону України "Про запобігання корупції", виходячи за межі вказаної норми закону.
		Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України "Про запобігання корупції'" правову основу діяльності Національного агентства становлять Конституція України, міжнародні договори, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, цей та інші закони України, а також прийняті відповідно до них інші нормативно-правові акти.
		Норма закону має бути сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку: він повинен мати можливість (за необхідності й за належної правової допомоги) передбачити наслідки, до яких може призвести певна подія (п. 108 Рішення ЄСПЛ у справі Салов проти України від 06.09.2005 року).
		Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу. 
		При цьому, інше тлумачення цієї норми закону не може бути підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності та є порушенням прав людини, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини у справі Щокін проти України (заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14.10.2010 року, у якому Суд зазначив про те, що у разі, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків людини або контролюючих органів, рішення приймається на користь людини.
		Оскільки ч. 2 ст. 45 Закону України "Про запобігання корупції" не встановлений кінцевий термін (часові межі), коли уповноважені на те особи, які припинили здійснення діяльності зобов`язані подати декларацію, тому в даному випадку особа позбавлена змоги відокремити правомірну поведінку від протиправної. 
		За таких обставин, на переконання сторони захисту, будь-які роз`яснення Національного агентства з питань запобігання корупції щодо застосування окремих положень Закону України "Про запобігання корупції" стосовно заходів фінансового контролю, затверджені рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції, в яких визначено строк подання декларації у разі припинення діяльності суб`єктом, не є законом України, а носять інформаційно-рекомендаційний характер та не містять нових правових норм, про що зазначено в самих роз`ясненнях.
		 
		Відмітив захист і те, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)" від 17.03.2020 року внесено зміни до Розділу XIII Прикінцевих положень Закону України "Про запобігання корупції" та доповнено пунктом 21 у якому зазначалося, що суб`єкти декларування, які у період до 1 червня 2020 року не мали можливості подати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбачену абзацом першим частини другої статті 45 цього Закону, у зв 'язку із встановленням на території їх проживання карантинно-обмежувальних заходів, звільняються від відповідальності за несвоєчасне подання такої декларації чи повідомлення у зазначений період.
		Так, Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 324-р було встановлено режим надзвичайної ситуації у м. Києві, який діяв до 10.06.2020.
		Зазначені обставини значно ускладнили вчасне подання декларація перед звільненням ОСОБА_1 .
		 
		Щодо суб`єктивної сторони правопорушення, то захист зауважив, що ОСОБА_1 , 17.05.2020 року подала декларацію, що підтверджується матеріалами справи, що свідчить про відсутність у неї умислу на несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави.
		Декларація подана нею 10.05.2020 року (щорічна декларація) та декларація перед звільненням є по суті ідентичними, тобто умислу чи мотиву ухилятись від подання декларації у ОСОБА_1 не було взагалі, що також підтверджується фактом самостійного подання декларації 17.05.2020.
		У той час, як суб`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, характеризується наявністю вини виключно у формі умислу, а вчинення такого діяння через необережність виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності.
		Опис обставин, установлених під час розгляду справи
		Відповідно до наказу Головного територіального управління юстиції у Київській області від 27.04.2016 № 1022/3 ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника управління - начальника відділу планування, бухгалтерського обліку та звітності управління фінансового та матеріально - технічного забезпечення Головного територіального управління юстиції у Київській області.
		Згідно з наказом Головного територіального управління юстиції у Київській області від 31.03.2020 № 24/4 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 31.03.2020.
		Відповідно до підпункту «в» пункту 1 частини першої статті 3 Закону, ОСОБА_1 є суб`єктом на якого поширюється дія Закону та є особою, яка, згідно з приміткою до статі 56 Закону, займає відповідальне та особливо відповідальне становище.
		Згідно з абзацом п`ятнадцятим частини першої статті 1, абзацом першим частини другої статті 45 Закону, приміткою до статті 1726 КУпАП ОСОБА_1 є суб`єктом декларування та суб`єктом правопорушення.
		Абзацом першим частини другої статті 45 Закону визначено, що особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а" і "в" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, які припиняють діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, подають декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями (далі - декларація перед звільненням).
		Відповідно до пункту 2 підпункту 2 пункту 5 розділу II Порядку формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого рішенням Національного агентства від 10.06.2016 № 3 (зі змінами), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.07.2016 за № 959/29089, суб`єкти декларування подають декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування через мережу Інтернет з використанням програмних засобів Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - Реєстр) у власному персональному електронному кабінеті після реєстрації в Реєстрі.
		Національне агентство з питань запобігання корупції встановило термін подання декларації в разі припинення діяльності в п/п 2 п. 5 розд. II Порядку формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування затвердженого Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції 10.06.2016 року № 3, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.07.2016 року за № 959/29089 (в редакції від 01.01.2020 року), зокрема, декларація суб`єкта декларування, який припиняє діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, подається не пізніше двадцяти робочих днів з дня припинення діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або іншої діяльності, зазначеної у підпунктах "а", "в" пункту 2 частини першої статті 3 Закону.
		 
		Така декларація охоплює період, який не був охоплений деклараціями, раніше поданими суб`єктом декларування, та містить інформацію станом на останній день такого періоду. Останнім днем такого періоду є день припинення діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування/ або іншої діяльності, зазначеної у підпунктах «а», «в» пункту 2 частини першої статті 3 Закону. 
		 
		ОСОБА_1 будучи суб`єктом з 31.03.2020 припинила виконання функцій держави та 10.05.2020 подала щорічну декларацію та 17.05.2020 декларацію перед звільненням.
		 
		Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)" від 17.03.2020 року внесено зміни до Розділу XIII Прикінцевих положень Закону України "Про запобігання корупції" та доповнено пунктом 2 у якому зазначалося, що суб`єкти декларування, які у період до 1 червня 2020 року не мали можливості подати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбачену абзацом першим частини другої статті 45 цього Закону, або повідомлення про суттєві зміни у майновому стані відповідно до статті 52 цього Закону у зв`язку із встановленням на території їх проживання карантинно-обмежувальних заходів, звільняються від відповідальності за несвоєчасне подання такої декларації чи повідомлення у зазначений період.
		 
		Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 324-р було встановлено режим надзвичайної ситуації у м. Києві, який діяв до 10.06.2020.
		 
		Мотиви, з яких виходив Суд при ухваленні постанови, і положення закону, яким він керувався у ракурсі встановлених обставин із даного питання
		Суд дослідивши матеріали справи, у відповідності до положень ст. 252 КУпАП, а саме: оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, у тому числі з урахуванням наданих в суді пояснень особи, яка притягається до адміністративної відповідальності щодо часу, місця, способу настання обставин вказаних у протоколі про адміністративне правопорушення та безпосередньо її ролі в їх настанні, доводів прокурора та адвоката, керуючись законом і правосвідомістю, приходить до висновку про слушність закриття провадження у справі на підставі п. 1) ст. 247 КУпАП з огляду на таке.
		 
		Відповідно до ст. 252 КУпАП висновок про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення має бути зроблений на підставі всебічного, повного і обєктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності. 
		 
		Згідно ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. 
		 
		З урахуванням того, що за частиною 1 статті 172-6 КУпАП відповідальність настає за несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
		 
		В протоколі № 47-01/8/21 від 11.03.2021 Національного агентства ідеться мова про несвоєчасне подання декларації перед звільнення, а сам з порушенням строків визначених в п/п 2 п. 5 розд. II Порядку формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування затвердженого Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції 10.06.2016 року № 3, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.07.2016 року за № 959/29089 (в редакції від 01.01.2020 року), у 20 робочих днів з дня припинення діяльності.
		 
		Тобто, фактично ідеться мова про те, що адміністративна відповідальності за даною статтею указаного Кодексу настає при умисному неподанні суб`єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої  Законом України «Про запобігання корупції».
		З об`єктивної сторони таке правопорушення може виявлятися у формі умисного неподання суб`єктом декларування декларації.
		З суб`єктивної сторони зазначене правопорушення характеризується лише прямим умислом, тобто особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.
		Інтелектуальний момент прямого умислу полягає в усвідомленні особою суспільно небезпечного характеру свого діяння та в передбаченні його суспільно небезпечних наслідків.
		Усвідомлення означає не лише розуміння фактичних обставин вчиненого діяння, які стосуються об`єкта, предмета, об`єктивної сторони складу конкретного діяння, а й певне розуміння його суспільної небезпеки. Здебільшого наявність усвідомлення винним суспільної небезпеки свого діяння є очевидною, про що мають свідчити фактичні обставини конкретної справи. Якщо особа не усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій чи бездіяльності, це може свідчити про її неосудність або про відсутність умислу.
		Передбачення - це розумове уявлення особи про результати своєї дії (бездіяльності). При вчиненні порушення винний усвідомлює зміст конкретних наслідків свого діяння, їх суспільно небезпечний характер (шкоду, яка буде заподіяна об`єктам посягання), а також неминучість або можливість настання таких наслідків. Отже, передбаченням винного охоплюється в загальних рисах і причинний зв`язок між діянням та наслідками.
		Вольовий момент прямого умислу характеризується бажанням настання суспільно небезпечних наслідків. Під бажанням розуміють прагнення досягти конкретного результату, що передбачає свідому і цілеспрямовану діяльність особи. Бажання - це воля, спрямована на досягнення чітко визначеної мети.
		Таким чином, для притягнення особи до відповідальності має бути встановлено і доведено, що особа,  уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, знала про обов`язок подати декларацію, передбачену ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції», про строк її подання, проте усвідомлено з будь-яких мотивів вирішила  не подавати декларацію і умисно не подала її.
		 
		Відповідно є дійсним факт того, що вирішуючи в цій справі питання щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого їй адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, щодо порушення вимог фінансового контролю, яке полягало у несвоєчасному поданні без поважних причин декларації перед звільненням особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, слід враховувати об`єктивні ознаки складу цього адміністративного правопорушення, зокрема, його об`єктивну сторону, яка має активну форму прояву та полягає у несвоєчасному поданні без поважних причин декларації.
		 
		Для розкриття об`єктивних складових адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, слід зазначити, що диспозиція цієї норми за своїм змістом є бланкетною адміністративно-правовою нормою, тобто нормою, яка лише називаєправопорушення, а для повного визначення його ознак відсилає до інших норм. 
		 
		Так, примітка до ст. 172-6 КУпАП, вміщуючи вказівку на суб`єкт цього правопорушення, відсилає правозастосувача до норм спеціального антикорупційного закону, зокрема ч. ч. 1, 2 ст. 45 Закону, в яких, крім іншого, передбачено певну деталізацію відповідних положень нормативно- правових актів, що наповнює норму ч. 1 ст. 172-6 КУпАП більш конкретним змістом для встановлення саме тих ознак, які мають значення для правової кваліфікації зазначеного діяння.
		 
		Положеннями ч. 1 ст. 45 Закону України "Про запобігання корупції" встановлено, що особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а" і "в" пункту 2, частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством. Тобто, вищезазначеною нормою закону чітко визначено строк і порядок подачі особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, декларації. 
		 
		Проте, як випливає з положень ч. 2 ст. 45 Закону України "Про запобігання корупції", особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а" і "в" пункту 2, частини першої статті З цього Закону, які припиняють діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, подають декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями.
		 
		Тобто, для кваліфікації діяння за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП необхідним є встановлення несвоєчасності подання декларації, тобто подання поза строком, визначеним законом. 
		 
		Він зазначає про те, що в ч. 1 ст. 45 Закону визначено кінцевий термін (часові межі), коли уповноважені на те особи зобов`язані подати декларацію, зокрема вміщено формулювання щорічно до 1 квітня.
		 
		Разом з тим, у випадках, передбачених ч. 2 ст. 45 Закону, тобто в разі припинення здійснення діяльності, цей термін не визначено взагалі. 
		 
		Відсутність законодавчо визначеного терміну подання декларації в разі припинення діяльності унеможливлює безумовну (автоматичну) констатацію несвоєчасності такого подання, адже вимагає установлення факту того, що особі були відомі строкові рамки для подання такого типу декларації визначені Національним агентством в п/п 2 п. 5 розд. II наведеного Порядку.
		 
		Так, з цього питання Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 2 роз`яснення «Щодо притягнення до адміністративної відповідальності за окремі правопорушення, пов`язані з корупцією від 22.05.2017року № 223-943/0/4-17, зауважив, що в ч. 1 ст. 45 Закону визначено кінцевий термін (часові межі) , коли уповноважені на те особи зобов`язані подати декларацію, зокрема, вміщено формулювання щорічно до 1 квітня. 
		Разом з тим у випадках, передбачених ч. 2 ст. 45 Закону, тобто в разі припинення здійснення діяльності, цей термін не визначено взагалі. 
		Відсутність законодавчо визначеного терміну подання декларації в разі припинення діяльності унеможливлює безумовну констатацію несвоєчасності такого подання. 
		 
		В постанові від 10 вересня 2019 року в справі № 200/18903/17 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в т.ч. зауважив, що згідно з ч. 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції», особи, зазначені у    п. 1, підпунктах "а" і "в" п. 2, п. 5 ч. 1 ст. 3 цього Закону, які припиняють діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, подають декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями.
		Згідно з положеннями ст. 48 цього Закону НАЗК проводить щодо декларацій, поданих суб`єктами декларування, такі види контролю: 1) щодо своєчасності подання; 2) щодо правильності та повноти заповнення; 3) логічний та арифметичний контроль.
		Порядок проведення передбачених цієї статтею видів контролю, а також повної перевірки декларації визначається самим НАЗК.
		Згідно з Роз`ясненням щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю, затвердженим рішенням НАЗК від 11 серпня 2016 року № 3, декларація суб`єкта декларування, який припиняє діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, охоплює період, який не був охоплений деклараціями, раніше поданими таким суб`єктом декларування, та містить інформацію станом на останній день такого періоду. Останнім днем такого періоду є день, що передує дню подання декларації.
		Порядком перевірки факту подання суб`єктами декларування декларацій відповідно до  Закону України «Про запобігання корупції», затвердженим рішенням НАЗК від 6 вересня 2016 року № 19, визначено, що припиненням діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, є день видачі трудової книжки суб`єкту декларування, із зазначенням підстав такого припинення.
		Статтею 49 Закону України «Про запобігання корупції» передбачено, що державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, а також юридичні особи публічного права зобов`язані перевіряти факт подання суб`єктами декларування, які в них працюють (працювали або входять чи входили до складу утвореної в органі конкурсної комісії, до складу Громадської ради доброчесності, відповідних громадських рад, рад громадського контролю, утворених при державних органах), відповідно до цього  Закону декларацій та повідомляти НАЗК про випадки неподання чи несвоєчасного подання таких декларацій у визначеному ним порядку.
		НАЗК перевіряє факт подання відповідно до цього Закону декларацій особами, зазначеними у п. 5 ч. 1 ст. 3 цього Закону.
		Якщо за результатами контролю встановлено, що суб`єкт декларування не подав декларацію, НАЗК письмово повідомляє такого суб`єкта про факт неподання декларації, і суб`єкт декларування повинен протягом десяти днів з дня отримання такого повідомлення подати декларацію в порядку, визначеному ч. 1 ст. 45 України «Про запобігання корупції».
		Стороною обвинувачення не надано достовірних і переконливих доказів того, що обвинувачений знав про обов`язок подати декларацію, передбачену ч. 2 ст. 45 Закону «Про запобігання корупції» саме в день звільнення, або перед звільненням чи в день звільнення був повідомлений державним органом, в якому він працював, про необхідність подання декларації при звільненні, або отримував повідомлення НАЗК про факт неподання декларації.
		Сам обвинувачений у судовому засіданні суду першої інстанції заперечував умисел на вчинення правопорушення. Стверджував, що … йому не роз`яснювали положень ч. 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» і рішень НАЗК щодо обов`язку та строку подання декларації при звільненні, а тому він її не подавав.
		Водночас усі зазначені докази свідчать лише про обізнаність обвинуваченого щодо необхідності подання щорічної декларації за 2016 рік .... Проте жоден із наведених доказів не містить даних про обізнаність обвинуваченого в обов`язковості подання окремої декларації при звільненні … та про умисне неподання ним такої декларації.
		Більше того, з матеріалів провадження видно, що обвинувачений подав декларацію, передбачену ч. 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції», того ж дня, коли дізнався про підозру у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення.
		Витяг з наказу № 76 о/с від 1 березня 2017 року про звільнення з 6 березня 2017 року за власним бажанням не містить даних про інформування обвинуваченого щодо обов`язку подання декларації у зв`язку зі звільненням.  
		Зазначене спростовує позицію прокурора щодо наявності у особи умислу на неподання декларації, яку він подав після повідомлення про підозру.
		 
		Тобто, ВС у наведеній справі зауважив, що в такій категорії справ установленню підлягає фактроз`яснення положень ч. 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» і рішень НАЗК щодо обов`язку та строку подання декларації при звільненні, особі, якій інкримінується факт несвоєчасного подання та факт умисного неподання нею такої декларації
		Апріорі, ВС зауважив, що таке інформування щодо обов`язку подання декларації у зв`язку зі звільненням має бути учинене у період видачі наказу про звільнення.
		 
		В ході розгляду даної справи не було установлено факту того, що ОСОБА_1 була обізнана в обов`язковості подання окремої декларації при звільненні протягом саме 20 робочих днів, апріорі, остання прямо вказала, що вона вважала, що цей термін є не визначеним в Законі, а тому вона з першу орієнтувалася на дату 01 квітня, однак потім ураховуючи набрання чинності 17 березня Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», де, серед іншого, внесено зміни до Закону України «Про запобігання корупції», згідно з якими у 2020 році продовжено до 1 червня термін подання декларацій стала орієнтуватися на дану дату, адже декларація перед звільненням передбачена, як і вказано в цьому Законі, абзацом першим частини другої статті 45 цього Закону.
		 
		Суд зауважає, що дійсно Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)" від 17.03.2020 року внесено зміни до Розділу XIII Прикінцевих положень Закону України "Про запобігання корупції" та доповнено пунктом 2 у якому зазначалося, що суб`єкти декларування, які у період до 1 червня 2020 року не мали можливості подати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбачену абзацом першим частини другої статті 45 цього Закону, або повідомлення про суттєві зміни у майновому стані відповідно до статті 52 цього Закону у зв`язку із встановленням на території їх проживання карантинно-обмежувальних заходів, звільняються від відповідальності за несвоєчасне подання такої декларації чи повідомлення у зазначений період.
		 
		Декларація перед звільненням, згідно норм чинного законодавства та як указано в протоколі про амдіністартвине правопорушення Національним агенством, являється декларацією, яка подається відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 45 Закону, тобто норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)" поширюють свою дію на такого типу декларації.
		 
		Також, на сайті Національного агентства за посиланням https://nazk.gov.ua/uk/novyny/kampaniyu-deklaruvannya-2020-prodovzheno-do-1-chervnya/ 18.03.2020 розміщено публікацію з найменуванням «Кампанію декларування - 2020 продовжено до 1 червня» в т.ч. з наступним змістом: «17 березня набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)»... 
		 
		Також з`ясовано, що  ОСОБА_1 10.05.2020 подала щорічну декларацію та 17.05.2020 декларацію перед звільненням.
		 
		Національне агентство обраховує кінцеву дату подання декларації перед звільнення 29.04.20, однак для прикладу, подання щорічної декларації поза межами дати 01 квітня Національне агентство не уважає порушенням ст. 172-6 КУпАП саме у силу набрання чинності 17 березня Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», однак постає риторичне питання щодо сприйняття фактичних обставин агентством у такому ключі, адже є дійсним факт, що строк подачі декларації перед звільнення прямо переплітається в цій справі зі строком подачі декларації щорічної та кожна з подій мала місце у період дії Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», який серед іншого указує на те, що суб`єкти декларування, які у період до 1 червня 2020 року не мали можливості подати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбачену абзацом першим частини другої статті 45 цього Закону, або повідомлення про суттєві зміни у майновому стані відповідно до статті 52 цього Закону, у зв`язку із встановленням на території їх проживання карантинно-обмежувальних заходів, звільняються від відповідальності за несвоєчасне подання такої деклараціїчи повідомлення у зазначений період, та про цей факт було поінформоване суспільство, як у спосіб публікації указаного Закону в офіційних джерелах (Голос України від 17.03.2020 № 51; Урядовий кур`єр від 19.03.2020 № 52; Офіційний вісник України від 03.04.2020 видання 2020 р., № 26, стор. 26, стаття 955, код акта 98950/2020; Відомості Верховної Ради України від 17.04.2020 видання 2020 р., № 16, стор. 5, стаття 100 ), так і у спосіб інформування НАЗК 18.03.2020 на своєму офіційному сайті.
		 
		При таких обставинах в їх сукупності (в т.ч. не установленість факту поінформованості про строк подачі декларації перед звільнення визначений не Законом, а НПА Національного агентства, подача особою 10.05.2020 декларації щорічної та 17.05.2020 перед звільненням й у період дії Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)») не може йти мова про прямий умисел в діях ОСОБА_1 . 
		 
		Пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року № 3- рп/2010 відзначається принцип правової визначеності, який означає, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
		 
		А в цій ситуації, на рівні Закону було визначено, що суб`єктів декларування на своєму офіційному сайті, що суб`єкти декларування, які у період до 1 червня 2020 року не мали можливості подати декларацію передбачену абз. 1 ст. 2 ст. 45 Закону у зв`язку із встановленням на території їх проживання карантинно-обмежувальних заходів, звільняються від відповідальності за несвоєчасне подання такої декларації, у той час, як у ОСОБА_1 обов`язок виник з 31.03.2021 відповідно про прямий умисел дій останньої не може йти навіть якщо виходити тільки з цього факту, адже у розрізі наведеної інформації об"єктивний спостерігач, котрий її аналізував наврядчи мав підстави сприймати її інакше, а ніж через призму того, що строк подачі декларації перед звільненням має бути здійсненим не пізніше 01.06, тобто особа не мала змоги відокремити правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
		 
		Також доказом визначеним ст. 251 КУпАП - поясненнями особи, яка притягається до адміністратвиної відповідальності з"ясовано, що, окрім відсутнсоті даних про строк у 20 робочих днів, не була дійсною у т.ч. можливость подати декларацію перед звільненням у зв`язку із встановленням на території їх проживання карантинно-обмежувальних заходів, адже захист прямо указав на цей факт (відсутність можливості) та за наслідками розгляду справи останній (факт відсутності можливості) не спростовується жодними матеріалами справи.
		 
		При цьому необхідно зауважити, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу, Суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		 
		Доводи Національного агентства щодо того згідно статті 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, в цій ситуації не указують на умисність дій особи, так як термін подачі декларації перед звільнення не визначається Законом, а унормований актами самого агентства.
		 
		Доводи Національного агентства щодо того, що наявність чи відсутність умислу для наявності складу даного правопорушення, юридичного значення не має, оскільки з об`єктивної сторони вказане правопорушення має формальний склад, тобто законодавець встановив відповідальність суб`єкта декларування безпосередньо за несвоєчасне подання декларації, незалежно від наявності такого умислу, не є дійсними у розрізі наведених вище обставин у тому числі у розрізі аргументів ВССУ та ВС вище відмічених та того, що строк подачі декларації Законом не визначався, відповідно це твердження є дійсним лише щодо справ у яких строк подачі декларації прямо визначається у самому Законі.
		 
		Доводи захисту щодо протиправності дій Національного агентства у питанні затвердження Порядку формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування затвердженого Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції 10.06.2016 року № 3, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.07.2016 року за № 959/29089 (в редакції від 01.01.2020 року) не є, в цій ситуації, беззаперечні в ключі фактичних обставин справи з огляду на наведену позицію ВС та з урахуванням  рішення Конституційного Суду України від 27.10.2020 №?13-р/2020, що визнав неконституційним чіткий перелік статтей Закону України «Про запобігання корупції» у т.ч. тих, котрі стосуються повноважень Національного агентства, та котрі мали б прямий вплив на долю наведеного Порядку у разі визнання їх неконституційними, адже він датований у питанні реєстрації січнем 2020 року. 
		Відповідно НАЗК у процесі діяльності має приводи та підставі керуватися нормами останнього, адже відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України "Про запобігання корупції'" правову основу діяльності Національного агентства становлять Конституція України, міжнародні договори, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, цей та інші закони України, а також прийняті відповідно до них інші нормативно-правові акти.
		Тим паче, що на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119) сторін цих відносин, відповідно, і в цьому ключі такий Порядок, на погляд суду, має легітимну мету - формування юридичної визначеності у питання застосування норм ч. 2 ст. 45 Закону. 
		 
		Як наслідок Суд уважає слушним зауважити, що у відповідності до положення ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
		Склад адміністративного правопорушення включає в себе ознаки, які характеризують зовнішній прояв поведінки особи, його спрямованість та наслідки; ознаки, що характеризують правопорушника і його психічне ставлення до скоєного. 
		Відповідно ознаки складу адміністративного правопорушення об`єднується у чотири групи (елементи): об`єкт адміністративного правопорушення, об`єктивна сторона адміністративного правопорушення, суб`єкт адміністративного правопорушення та суб`єктивна сторона адміністративного правопорушення. 
		Всі зазначені елементи складу адміністративного правопорушення є обов`язковими. Суб`єктивна сторона - відображає психічне ставлення особи до скоєного діяння і наслідків, що наступають в результаті цього діяння. Вина особи - є необхідним елементом суб`єктивної сторони.
		З урахуванням того, що під спрямованістю умислу розуміється мобілізація інтелектуально - вольових зусиль винного на вчинення діяння, що посягає на конкретний об`єкт, здійснюється обраним особою способом та заподіює конкретні наслідки.
		При цьому, для кваліфікації діяння безпосереднє і вкрай важливе значення має встановлення виду умислу за ступенем конкретизації в свідомості суб`єкта злочину передбачення можливості настання суспільно-небезпечних наслідків, до яких відносять визначений, альтернативний і невизначений умисел, оскільки вчинене може бути кваліфіковане за ст. 172-6 указаного Кодексу лише за умови встановлення прямого визначеного умислу, де особа має конкретне, точне уявлення про індивідуально визначений результат свого діяння, передбачає можливість (неминучість) настання конкретних суспільно небезпечних наслідків.
		На відміну від нього за альтернативного або невизначеного умислу свідомість винного охоплює можливість настання двох або більше конкретно визначених наслідків (альтернативний) або широкого спектру негативних наслідків у межах одного виду шкоди чи різних її видів, що, хоча і охоплюються передбаченням винного, але індивідуально не визначені в його свідомості (невизначений).
		За невизначеного умислу, різновидом якого є альтернативний умисел, кваліфікація дій за ст. 172-6 Кодексу, на думку суду, не є слушною.
		 
		У той час, як Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року в справі № 1-р/2019 зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачиться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.
		 
		ВС у постанові від 16 березня 2021 року в справі № 473/2010/17 вказав, що розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у суду щодо винуватості особи після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості винувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати особу винною.
		 
		Стаття ж 62 Конституції України зазначає, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Відповідно до ст. 284 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу; 3) про закриття справи.
		 
		За таких умов, на думку суду, на цьому етапі, суть вчиненого правопорушення з кваліфікацією дій за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП є сумнівною, що є не прийнятним, та не кореспондується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», а тому оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності вважаю, що провадження у цій справі слід закрити на підставі п. 1) ст. 247 КУпАП, який вказує на те, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за умови відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
		 
		У зв`язку з чим, дане адміністративне провадження, з урахуванням вимог п. 1) ст. 247 КУпАП, підлягає закриттю, а судовий збір не підлягає стягненню з особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у зв`язку з встановленням обставин визначених п. 1) ст. 247 наведеного Кодексу.
		 
		На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 172-6, 247, 251, 252, 283-285 Кодексу України про адміністративні правопорушення, Суд постановив:
		 
		провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно  ОСОБА_1  за ч. 1 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративне правопорушення закрити на підставі п. 1) ст. 247 даного Кодексу.
		 
		Постанова може бути оскаржена в порядку та строки визначені КодексомУкраїни про адміністративне правопорушення, з урахуванням норм статтею 287-294 даного Кодексу, і набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
		 
		С у д д я Оксана БІРСА

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...