Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/28141/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; соціального захисту (крім соціального страхування), з них.
Надіслано для оприлюднення: 21.04.2021. Зареєстровано: 23.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 26.04.2021.
Дата набрання законної сили: 11.08.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		20 квітня 2021 року м. Київ№ 640/28141/20
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом 
		ОСОБА_1 
		до Міністерства у справах ветеранів України,
		Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»
		про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії
		ВСТАНОВИВ:
		До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту  позивач), адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 до Міністерства у справах ветеранів України (далі по тексту - відповідач), адреса: АДРЕСА_3 , в якій позивач просить суд:
		- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в наданні статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 згідно з Протоколом від 11 червня 2020 року №2 Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (утвореної Міністерством у справах ветеранів України);
		- зобов`язати Міжвідомчу комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (утворену Міністерством у справах ветеранів України) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18 лютого 2020 року про надання йому статусу учасника бойових дій та прийняти рішення щодо надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій як особі, яка брала безпосередню участь у виконанні завдань та забезпеченні антитерористичної операції в районах її проведення на території Донецької та Луганської областей з підпорядкуванням керівнику Антитерористичної операції у складі добровольчого формування, та захищала незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України.
		В обгрунтування позовних вимог позивач послався на те, що протокольне рішення відповідача за №2 від 11 червня 2020 року про відмову в наданні позивачу статусу учасника бойових дій прийнято протиправно. 
		Так, з 01 січня 2017 року по 30 січня 2017 року позивач безпосередньо брав участь в проведенні антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях, відповідно до наказу Першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 18 травня 2017 року №44дск, що також підтверджується довідкою добровольчого формування «Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. Миколи Пирогова» від 25 травня 2017 року №932. 
		Таким чином, на переконання позивача, він має право на отримання статусу учасника бойових дій, у зв`язку з чим, в лютому 2020 року звернувся до відповідача, проте, останнім було прийнято рішення про відмову в наданні позивачу статуса учасника бойових дій у зв`язку з відсутністю правових підстав.
		На переконання позивача, вказане рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на те, що комісією не викликався позивач та свідки на засідання, що позбавило його можливості надати відповідні пояснення.
		Як стверджує позивач, ним було надано достатньо документів, які підтверджували участь його в бойових діях, проте, рішення Міжвідомчою комісією прийнято невмотивоване, без детального з`ясування обставин перебування в АТО і вивчення про це наданих документів.
		Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що позивач брав участь в антитерористичній операції починаючи у період з 01 січня 2017 року по 30 січня 2017 року у складі Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова, а тому він не має права на отримання статусу учасника бойових дій відповідно до пункту 19 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", як працівник організації. У подальшому Законом України від 04 грудня 2019 року № 329-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання статусу та соціальних гарантій окремим особам із числа учасників антитерористичної операції" були внесенні зміни до Закону та додано пункт 21 частини першої статті 6 із новою категорією осіб, які мають право на отримання статусу учасника бойових дій. 
		Так, до переліку учасників бойових дій було додано осіб, які у період до набрання чинності Законом України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення не менше 30 календарних днів, у тому числі за сукупністю днів перебування в районах її проведення, у взаємодії із Збройними Силами України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Національною гвардією України, Службою безпеки України та іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами. Водночас встановлено, що дія абзацу першого пункту 21 Закону не поширюється на працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також на осіб, які добровільно забезпечували (або добровільно залучалися до забезпечення) проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях (у тому числі здійснювали волонтерську діяльність). 
		Таким чином, на працівників Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова, які подали такі ж документи як і їх колеги, що отримали статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 частини першої статті 6 Закону, пункт 21 частини першої статті 6 Закону не поширюється.
		Не погоджуючись з доводами, викладеними у відзиві на позовну заяву, позивач у відповіді на відзив на позовну заяву послався на те, що доводи представника відповідача є безпідставними.
		Заперечуючи проти тверджень позивача представник відповідача у запереченнях на відзив на позовну заяву послався на аналогічні обставини тим, що викладені у відзиві на позовну заяву.
		Позивачем також надані додаткові письмові пояснення щодо заявлених позовних вимог.
		Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник співвідповідача у відзив на позовну заяву послався на аналогічні обставини тим, що й викладені у відзиві на позовну заяву відповідача.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2020 року до участі у справі у якості співвідповідача залучено Міжвідомчу комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
		Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.
		Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідно до витягу з наказу Благодійного фонду «Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. Миколи Пирогова» №ПДМШ-036 від 29 грудня 2016 року ОСОБА_1 , який займав посаду хірурга, був відряджений терміном на 30 календарних днів з 01 січня 2017 року до 30 січня 2017 року в район проведення АТО на території Луганської та Донецької областей для виконання завдання в складі Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова.
		Відповідно до витягу з наказу першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 18 травня 2017 року №44дск ОСОБА_1 в період з 01 січня 2017 по 30 січня 2017 року залучався проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях.
		Згідно наявної в матеріалах справи копії довідки Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. М. Пирогова від №932 від 25 травня 2017 року ОСОБА_1 дійсно в період з 01 січня 2017 по 30 січня 2017 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. 
		З метою отримання статусу учасника бойових дій, позивач звернувся з відповідною заявою від 18 лютого 2020 року до Першого заступника Міністра у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, яка зареєстрована 05 березня 2020 року.
		Наказом Міністерства у справах ветеранів України від 01 червня 2020 року №114 утворено Міжвідомчу комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
		Згідно витягу з протоколу від 11 червня 2020 року №2 вказана Міжвідомча комісія на своєму засіданні вирішила відмовити ОСОБА_1 в наданні статусу учасника бойових дій відповідно до пункту 21 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у зв`язку з відсутністю правових підстав. 
		Листом Міністерства у справах ветеранів України від 22 липня 2020 року за №5974/02/09.1-20 позивача повідомлено про результати розгляду його заяви, а також про прийняте Міжвідомчою комісією рішення від 11 червня 2020 року №2.
		Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
		Так, територія Донецької та Луганської областей з 07 квітня 2014 року визнана районом проведення АТО, на якій запроваджений спеціальний правовий режим.
		Конституція України в статті 17 декларує, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
		Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).
		Правовий статус ветеранів війни, якими є також особи, які брали участь в бойових діях визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", який також забезпечує створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
		Згідно з положеннями статті 5 цього Закону учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час
		У статті 6 Закону визначено коло осіб, які належать до учасників бойових дій.
		Так, у пункті 21 частини 1 статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" визначено, що учасниками бойових дій визнаються особи, які у період до набрання чинності Законом України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення не менше 30 календарних днів, у тому числі за сукупністю днів перебування в районах її проведення, у взаємодії із Збройними Силами України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Національною гвардією України, Службою безпеки України та іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами.
		Дія абзацу першого цього пункту не поширюється на працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також на осіб, які добровільно забезпечували (або добровільно залучалися до забезпечення) проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях (у тому числі здійснювали волонтерську діяльність).
		При цьому, Закон України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" набрав чинності 24 лютого 2018 року.
		Як було зазначено судом, позивач у період з 01 січня 2017 року по 30 січня 2017 року був відряджений в оперативне розпорядження штабу АТО та залучений до проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях в складі Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. М. Пирогова в зоні АТО.
		Вказані обставини визнаються відповідачами, а тому в силу положень статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають доказуванню.
		Більш того, суд зазначає, що внаслідок підписаного 05 лютого 2016 року між Міністерством оборони України, Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством охорони здоров`я України, організацією "Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. М. Пирогова" меморандуму про взаємодію, цивільні медики в районах проведення АТО виконували завдання з надання медичної допомоги військовослужбовцям, працівникам правоохоронних органів та цивільному населенню, які проживають чи проходять військову службу в районах проведення АТО.
		Наведене в сукупності свідчить про те, що Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. М. Пирогова є добровольчим формуванням, що був утворений з числа медичних працівників для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, та брав безпосередню участь в антитерористичній операції, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення у взаємодії із Збройними Силами України, Службою безпеки України.
		На переконання суду, наявність в організаційній формі цього добровольчого формування слова благодійна організація, як про це вказує відповідач, не спростовує тієї обставини, що це добровольче формування було утворене для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брало безпосередню участь в антитерористичній операції, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення у взаємодії із Збройними Силами України, Службою безпеки України. У зв`язку з цим суд вважає посилання відповідача з цього приводу безпідставними.
		Відповідач вважає, що позивач не вправі отримати статус учасника бойових дій, оскільки пункт 21 частини 1 статті 6 Закону не поширюється на працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також на осіб, які добровільно забезпечували (або добровільно залучалися до забезпечення) проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях (у тому числі здійснювали волонтерську діяльність).
		В той же час, слід зауважити, що Міжвідомча комісія, при розгляді заяви позивача про надання статусу учасника бойових дій та доданих до неї документів, застосувала приписи абзацу другого пункту 21 частини 1 статті 6 даного Закону та не врахувала, що позивач залучався до проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областях з підпорядкуванням керівнику Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, а не до участі в забезпеченні її проведення чи здійсненні заходів із забезпечення її проведення, де визначальним є слово "забезпечення".
		В свою чергу, слід зазначити, що у відповідності до пункту 21 частини 1 статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" підставою для надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, є (але не виключно) такі документи: 
		а) довідка органів, які згідно із Законом України "Про боротьбу з тероризмом" визначені суб`єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, про період безпосереднього виконання особою бойових завдань антитерористичної операції в районах її проведення у взаємодії із зазначеними в абзаці першому цього пункту суб`єктами; 
		б) витяг із наказу Антитерористичного центру при Службі безпеки України про залучення особи до проведення антитерористичної операції.
		У статті 4 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" (в редакції, яка діяла під час залучення позивача до проведення АТО), яка визначає коло суб`єктів, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, передбачено, що до участі в антитерористичних операціях за рішенням керівництва антитерористичної операції можуть бути залучені з дотриманням вимог цього Закону й інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від підпорядкованості і форми власності, їх посадові особи, а також громадяни за їх згодою. 
		Так, матеріалами справи підтверджено, що позивач залучався саме до проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областях в складі добровольчого формування з підпорядкуванням керівнику Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей як військовослужбовець на підставі наказу першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 18 травня 2017 року №44дск, в якому зазначено, що позивач залучається у період з 01 січня 2017 року по 30 січня 2017 року, що з урахуванням згаданої норми Закону України "Про боротьбу з тероризмом" не передбачало отримання документу від інших суб`єктів, які залучаються до боротьби з тероризмом.
		Крім того, вимога про подання такого документу, як довідки органів, які згідно з Законом України "Про боротьбу з тероризмом" визначені суб`єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом з`явилася в Законі України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції Закону від 01 січня 2020 року.
		У цьому ж пункті 21 частини 1 статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" зазначено, що рішення про надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, приймається міжвідомчою комісією, утвореною центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціального захисту ветеранів війни.
		Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб, терміни їх участі в антитерористичній операції, а також райони антитерористичної операції визначаються Кабінетом Міністрів України.
		Наказом Міністерства у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України від 07 листопада 2019 року № 76 затверджено Положення про міжвідомчу комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
		Згідно з пунктом 2 Положення Міжвідомча комісія приймає рішення про надання статусу учасника бойових дій на підставі документів про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, визначених пунктом 4 Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №413.
		Міжвідомча комісія розглядає документи та у разі потреби уточнює інформацію про осіб, стосовно яких вони подані, заслуховує пояснення таких осіб, свідків, представників державних органів та у місячний строк із дня надходження документів (уточненої інформації) приймає рішення щодо надання (відмови у наданні) статусу учасника бойових дій, про що інформує комісії, підприємства, установи, організації або їх працівників за формою, наведеною в додатку 1 до цього Положення (пункт 3 Положення).
		В пункті 5 згаданого Положення Міжвідомча комісія відмовляє в наданні статусу учасника бойових дій у разі:1) відсутності правових підстав для надання статусу учасника бойових дій; 2) відсутності документів, що містять достатні докази безпосередньої участі особи у виконанні завдань антитерористичної операції у районах її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення; 3) виявлення факту подання недостовірної інформації про участь в антитерористичній операції чи здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, у забезпеченні їх проведення або подання недостовірних даних про особу; 4) виявлення факту підробки поданих документів; 5) наявності обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, за вчинення особою умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період участі в антитерористичній операції чи здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №413 затверджено Порядок надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення.
		В пункті 4 цього Порядку (в редакції, що діяла під час залучення позивача до проведення АТО) підставою для надання особам статусу учасника бойових дій є такі документи про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення: витяги з наказів керівника Антитерористичного центру при СБУ або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при СБУ про залучення до проведення антитерористичної операції, витяги з наказів керівника оперативного штабу з управління антитерористичною операцією чи його заступників або керівників секторів (командирів оперативно-тактичних угруповань) про підпорядкування керівнику оперативного штабу з управління антитерористичною операцією в районах її проведення та про прибуття (вибуття) до (з) районів проведення антитерористичної операції, документи про направлення у відрядження до районів проведення антитерористичної операції або інші офіційні документи, видані державними органами, що містять достатні докази про безпосередню участь особи у виконанні завдань антитерористичної операції в районах її проведення.
		В матеріалах справи наявні копії документів, які подавалися позивачем відповідачу разом із заявою про надання статусу учасника бойових дій, серед яких був витяг з наказу першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 18 травня 2017 року №44дск, копії наказів з місця роботи позивача про відрядження до зони АТО, довідка Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. М. Пирогова від 25 травня 2017 №932.
		Частиною 1 статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Офіційне тлумачення цього положення надано в рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів). У цьому рішенні зазначено, що загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
		Це є однією з найважливіших гарантій правової стабільності, впевненості суб`єктів права в тому, що їх правове становище не погіршиться з прийняттям нового закону чи іншого нормативно-правового акта.
		Таким чином, зважаючи на зміст рішення Конституційного суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 до позивача не можуть застосовуватися вимоги щодо подання документів, складання яких не було передбачено в період залучення позивача до проведення антитерористичної операції.
		З врахуванням наведеного суд вважає, що подані позивачем на розгляд Міжвідомчої комісії документи, копії яких наявні в матеріалах справи, містять достатні докази для відповідного висновку про наявність у позивача права на набуття статусу учасника бойових дій.
		Отже, у відповідача були відсутні підстави для відмови позивачу в наданні статусу учасника бойових дій згідно з підпунктом 1 пункту 5 Положення про Міжвідомчу комісію, затвердженого наказом Міністерства у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України від 07 листопада 2019 року №76.
		Посилання відповідача у відзиві на те, що позивач залучався до проведення антитерористичної операції, як військовослужбовець ЗСУ, і як наслідок вправі претендувати на статус учасника бойових дій згідно з пунктом 19 частини 1 статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", суд вважає безпідставними, оскільки з письмових доказів справи вбачається, що позивач залучався до проведення антитерористичної операції як цивільний медичний працівник у складі добровольчого формування.
		У статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
		Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (абзац 1 частини 2 статті 77 Кодексу).
		Оскільки суд дійшов висновку, що у відповідача були відсутні підстави для відмови позивачу в наданні статусу учасника бойових дій, то протокольне рішення відповідача за №2 від 11 червня 2020 року про відмову в наданні позивачу статусу учасника бойових дій підлягає визнанню протиправним і скасуванню.
		Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача повторно розглянути його документи та прийняти рішення про надання статусу учасника бойових дій, суд зазначає наступне.
		Прийняття рішення про надання статусу учасника бойових дій належить до повноважень Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб при Міністерстві у справах ветеранів України, які є дискреційними.
		Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
		Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.
		У рішенні Європейського суду з прав людини від 02 червня 2006 року у справі "Волохи проти України" (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. "…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".
		Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
		Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
		У даній справі рішення про надання позивачу статусу учасника бойових дій не було прийнято. Натомість відповідачем протиправно прийнято рішення про відмову в наданні позивачу статусу учасника бойових дій.
		Тобто, питання про те, чи має позивач право на надання статусу учасника бойових дій є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені.
		Виходячи з наведеного, з метою захисту прав позивача, суд вважає, що Міжвідомчу комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб при Міністерстві у справах ветеранів України слід зобов`язати повторно розглянути заяву позивача про надання статусу учасника бойових дій, з урахуванням висновків суду.
		Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. 
		Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
		Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
		Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 800,00 грн з відповідача
		На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, - 
		В И Р І Ш И В:
		1. Адміністративний позов ОСОБА_1  задовольнити частково.
		2. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», оформлене протоколом засідання №2 від 11 червня 2020 року в частині відмови ОСОБА_1 у наданні статусу учасника бойових дій.
		3. Зобов`язати Міжвідомчу комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (01001, місто Київ, провулок Музейний, будинок 2, код ЄДРПОУ відсутній) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 18 лютого 2020 року про надання йому статусу учасника бойових дій та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду у даній адміністративній справі.
		4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
		5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати на сплату судового збору у розмірі 800,00 грн (вісімсот гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства у справах ветеранів України (01001, місто Київ, провулок Музейний, будинок 12, код ЄДРПОУ 42657144).
		 
		 
		Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення. 
		 
		 
		 Суддя  К.Ю. Гарник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...