Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 440/395/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 22.04.2021. Зареєстровано: 23.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 23.04.2021.
Дата набрання законної сили: 22.04.2021
Номер судового провадження: К/9901/28100/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		22 квітня 2021 року 
		м. Київ
		справа № 440/395/20
		адміністративне провадження № К/9901/28100/20
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача -Мацедонської В.Е.
		суддів: Жука А.В., Шевцової Н.В., 
		розглянувши в попередньому судовому засіданні 
		касаційну скаргу Міністерства юстиції України
		на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року
		(головуючий суддя - Сич С.С.)
		та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року (головуючий суддя - Жигилій С.П., судді: Перцова Т.С., Русанова В.Б.)
		у справі № 440/395/20
		за позовом  ОСОБА_1 
		до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Полтавській області
		про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
		 
		в с т а н о в и в :
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.
		1. Короткий зміст позовних вимог.
		ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач), Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (далі - відповідач-2), в якому просила:
		- визнати протиправним і скасувати наказ Міністерства юстиції України №4360/к від 26.12.2019;
		- поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції у Полтавській області з 29.12.2019;
		- стягнути з Головного територіального управління юстиції у Полтавській області середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29.12.2019 по дату винесення рішення у справі.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що фактично відбулося не припинення державою виконання функцій ліквідованого органу, а покладання виконання його функцій на інший новостворений орган, а тому, в даному випадку мала місце не ліквідація, а реорганізація органів юстиції зі створенням нових міжрегіональних управлінь юстиції, що передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
		Попереджаючи позивача про наступне вивільнення, відповідач, як на дату винесення такого попередження, так і на дату звільнення не запропонував ОСОБА_1 вакантних посад у новоствореній установі, чим, на думку останньої, порушив її права на захист яких і подано даний позов. 
		2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
		Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року, адміністративний позов задоволено частково:
		- визнано протиправним наказ Міністерства юстиції України  від 26 грудня 2019 року №4360/к "Про звільнення" в частині формулювання причин звільнення з посади першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції у Полтавській області ОСОБА_1 "відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Полтавській області";
		- зобов`язано Міністерство юстиції України внести зміни до наказу Міністерства юстиції України  від 26 грудня 2019 року №4360/к "Про звільнення" щодо формулювання причин звільнення з посади заступника начальника Головного територіального управління юстиції у Полтавській області ОСОБА_1 , виклавши його в наступній редакції: "Звільнити ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції у Полтавській області 28 грудня 2019 року відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку з реорганізацією Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, з припиненням державної служби", а також внести відповідні зміни до трудової книжки ОСОБА_1 ;
		- в іншій частині позовних вимог відмовлено.
		Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскаржуваний позивачем наказ є протиправним в частині зазначення причин звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, оскільки фактично відбулася реорганізація територіального органу Міністерства юстиції України - Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, а не його ліквідація. 
		У такому разі, посилання відповідача у спірному наказі на положення пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", як на підставу для звільнення позивача у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Полтавській області є протиправним.
		3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень).
		У касаційній скарзі Міністерство юстиції України, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати у частині, якою позов задоволено, та прийняти в цій частині нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
		В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує на те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 №870 «Про деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» та виданого на підставі цієї постанови наказу №3173/5 від 16.10.2019 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України» відбулася саме ліквідація Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, як юридичної особи публічного права та утворення нової юридичної особи - Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми).
		При цьому компетенція новоствореного органу Міністерства юстиції України є відмінною від компетенції ліквідованого Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, оскільки розповсюджується на територію кількох областей.
		Також, чинним законодавством передбачена можливість у разі ліквідації передати виконання функцій органу, що ліквідується, іншому органу, що спростовує висновки судів попередніх інстанцій про реорганізацію Головного територіального управління юстиції у Полтавській області в Північно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Суми), у зв`язку із виконанням останнім аналогічних функцій ліквідованої юридичної особи публічного права.
		Додатково скаржник зазначив, що суд першої  інстанції безпідставно вийшов за межі заявлених позивачем позовних вимог, оскільки позивач спірний наказ не оскаржувала з підстав неправильного формулювання підстав звільнення, що призвело до порушення принципу диспозитивності, закріпленого у статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
		Указане порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції усунуто не було.
		Міністерство юстиції України посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду щодо застосування вказаної норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 18.07.2018 у справі №821/3514/15-а.
		Позивачем надано відзив на касаційну скаргу, в якому вказано на безпідставність та необґрунтованість доводів скаржника, якими не спростовано висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог, а тому позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
		Відповідач-2, у свою чергу, також подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про необґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та просив задовольнити касаційну скаргу Міністерства юстиції України і скасувати оскаржувані рішення в частині, якою позов задоволено, та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.
		Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2020 року відкрито провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року у справі №440/395/20 за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
		Ухвалою Верховного Суду від 21 квітня 2021 року розгляд справи призначено в попередньому судовому засіданні на 22 квітня 2021 року.
		ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, наказом Міністерства юстиції України від 16.09.2015 №2923/к «Про призначення ОСОБА_1 », позивача призначено на посаду першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції у Полтавській області з посадовим окладом згідно зі штатним розписом, із збереженням 9 рангу державного службовця, у порядку переведення з посади начальника відділу з питань  банкрутства Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, як таку, що успішно пройшла стажування, з випробувальним терміном шість місяців.
		23 жовтня 2019 року ОСОБА_1 вручено попередження про припинення державної служби на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Полтавській області та звільнення із займаної посади не раніше двох місяців з дня попередження.
		Наказом Міністерства юстиції України від 26.12.2019 №4360/к «Про звільнення» звільнено ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції у Полтавській області 28 грудня 2019 року відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, з припиненням державної служби. В якості підстави наказу зазначено постанову Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 №870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції», попередження з відміткою про ознайомлення.
		У трудовій книжці ОСОБА_1 28.12.2019 зроблено запис за №17 про звільнення відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, з припиненням державної служби.
		Не погоджуючись з наказом Міністерства юстиції України №4360/к від 26.12.2019 «Про звільнення»,  позивач звернулася до суду з адміністративним позовом.
		ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)
		4. Конституція України
		Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
		5. Закон України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VI)
		Відповідно до приписів частини другої статті 5 вказаного Закону відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
		Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (частина третя статті 5 Закону №889-VIII).
		Відповідно до частини першої статті 87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:
		1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 
		1-1) ліквідація державного органу; 
		2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 
		3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 
		4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
		6. Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України)
		Згідно з частиною третьою статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.
		7. Цивільний кодекс України (далі - ЦК України)
		Відповідно до частин другої, третьої статті 81 ЦК України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. 
		Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом. 
		Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. 
		Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права. 
		Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.
		Відповідно до частини першої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.
		8. Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011 року №3166-VI (далі - ЗУ №№3166-VI)
		Відповідно до частин першої, другої, третьої, четвертої статті 13 ЗУ №3166-VI  Територіальні органи міністерства утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників міністерства і коштів, передбачених на утримання міністерства, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра Кабінетом Міністрів України. 
		Територіальні органи міністерства можуть утворюватися, ліквідовуватися, реорганізовуватися міністром як структурні підрозділи апарату міністерства, що не мають статусу юридичної особи, за погодженням із Кабінетом Міністрів України. 
		Територіальні органи міністерства утворюються у випадках, коли їх створення передбачено положенням про міністерство, затвердженим Кабінетом Міністрів України. 
		Територіальні органи міністерства можуть утворюватися в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи (у разі їх утворення). 
		Територіальні органи міністерства діють на підставі положень, що затверджуються міністром. 
		Типове положення про територіальні органи міністерства затверджується Кабінетом Міністрів України. 
		Територіальні органи міністерства набувають статусу юридичної особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про їх державну реєстрацію як юридичної особи. 
		Територіальні органи міністерства припиняються як юридичні особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію їх припинення.
		9. Положення про Міністерство юстиції України затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 року №228 (далі - Положення)
		Згідно з підпунктом 12-1 пункту 12 Положення Міністр вносить Кабінету Міністрів України подання про утворення в межах граничної чисельності державних службовців та працівників апарату Мін`юсту і коштів, передбачених на утримання Мін`юсту, ліквідацію, реорганізацію його територіальних органів як юридичних осіб публічного права, затверджує положення про них.
		10. Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затверджений   постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 року №1074, який визначає механізм здійснення заходів пов`язаних з утворенням , реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів (далі - Порядок)
		Згідно з пунктом 5 Порядку орган  виконавчої  влади припиняється шляхом реорганізації  (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. 
		За приписами пункту 6  Порядку права та обов`язки органів виконавчої влади переходять: у разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади -  до  утвореного органу виконавчої влади; у разі  ліквідації  органу  виконавчої  влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої  влади  -  до  органів виконавчої  влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.
		Відповідно до пункту 12 Порядку орган виконавчої влади, утворений в результаті реорганізації, здійснює повноваження та виконує функції у визначених Кабінетом Міністрів України сферах компетенції з дня набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення таким органом повноважень та виконання функцій органу виконавчої влади, що припиняється.
		Орган виконавчої влади, щодо якого набрав чинності акт Кабінету Міністрів України про його припинення, продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції з формування і реалізації державної політики у визначеній Кабінетом Міністрів України сфері до набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення утвореним органом виконавчої влади його повноважень та виконання функцій.
		11. Кодекс адміністративного судочинства України
		Згідно зі статтею 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. 
		Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. 
		Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності. 
		Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
		IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного. 
		Відповідно до частини першої статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Підставою для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України є неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскільки суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі №821/3514/15-а щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, ст. 235 КЗпП України.
		Як убачається з касаційної скарги, Міністерство юстиції України не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що на підставі наказу №3173/5 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України» мала місце реорганізація Головного територіального управління юстиції у Полтавській області в Північно-Східне міжрегіонального управліне Міністерства юстиції (м. Суми).
		Надаючи оцінку вказаним доводам касаційної скарги відповідача, Суд звертає увагу на таке.
		Ліквідація юридичної особи публічного права, на відміну від ліквідації юридичних осіб приватного права, має певні особливості, що обумовлені відмінностями в їхньому правовому статусі.
		Зокрема, особливістю ліквідації державного органу як юридичної особи публічного права є те, що одночасно з його ліквідацією припиняється й реалізація державою функцій, покладених на цей орган.
		Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. 
		У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їхньої передачі іншим органам виконавчої влади. 
		Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. 
		Таким чином, для вирішення питання про те, що саме мало місце - ліквідація юридичної особи публічного права чи її реорганізація, необхідно надати оцінку правовому акту, який став підставою ліквідації, зокрема на предмет того, чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший державний орган виконавчої влади.
		Якщо внаслідок ліквідації державного органу його функції були передані іншому чи новоутвореному державному органу, то в такому випадку має місце не ліквідація, а реорганізація державного органу. 
		Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року №870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" (далі - постанова №870) вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1.
		Згідно з пунктом 2 постанови №870 вирішено утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 2.
		У відповідності до пункту 3 постанови №870 територіальні органи Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції; здійснення заходів, пов`язаних з ліквідацією територіальних органів згідно з пунктом 1 цієї постанови та утворенням міжрегіональних територіальних органів згідно з пунктом 2 цієї постанови, покладається на Міністерство юстиції; міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1, зокрема: Північно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Суми) - Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, Головного територіального управління юстиції у Сумській області, Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області.
		Згідно із приписами пункту 3 Положення про Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 23.06.2011 № 1707/5, основними завданнями Головного територіального управління юстиції є: реалізація державної правової політики, державної політики з питань банкрутства, у сферах державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, державної реєстрації статутів територіальних громад сіл, селищ, міст, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації; забезпечення реалізації державної політики у сферах організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб); внесення на розгляд Мін`юсту пропозицій щодо формування та реалізації політики у зазначених сферах; забезпечення роботи нотаріату; експертне забезпечення правосуддя; протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (щодо нотаріусів, адвокатів, адвокатських бюро та об`єднань, суб`єктів господарювання, що надають юридичні послуги (крім осіб, що надають послуги в рамках трудових відносин)); здійснення в межах повноважень міжнародно-правового співробітництва. 
		Наказом Міністерства юстиції України від 23.10.2019 року №3228/5 «Про внесення змін до деяких наказів Міністерства юстиції України» внесено зміни до наказу Міністерства юстиції України від 23.09.2011 №1707/5 та затверджено зміни до Положення про Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом №1707/5 від 23.09.2011. Згідно зазначених змін, серед іншого, у тексті Положення слова «Головне територіальне управління юстиції» в усіх відмінках і числах замінено словами «Міжрегіональне управління» у відповідних відмінках і числах.
		Пунктом 3 Положення про міжрегіональні управління Міністерства юстиції України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 23.06.2011 № 1707/5, визначено, що основними завданнями міжрегіонального управління є: реалізація державної правової політики, державної політики з питань банкрутства, у сферах державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, державної реєстрації статутів територіальних громад сіл, селищ, міст, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації; забезпечення реалізації державної політики у сферах організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб); внесення на розгляд Мін`юсту пропозицій щодо формування та реалізації політики у зазначених сферах; забезпечення роботи нотаріату; експертне забезпечення правосуддя; протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (щодо нотаріусів, адвокатів, адвокатських бюро та об`єднань, суб`єктів господарювання, що надають юридичні послуги (крім осіб, що надають послуги в рамках трудових відносин)); здійснення в межах повноважень міжнародно-правового співробітництва. 
		Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що наказом Міністерства юстиції України №4359/5 від 28.12.2019 "Про можливість забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій" вирішено погодитись із пропозицією Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) щодо можливості забезпечення здійснення ним повноважень та виконання функцій, визначених Положенням про міжрегіональні управління Міністерства юстиції України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 №1707/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23 червня 2011 року за №759/1949, та іншими нормативно-правовими актами, з 28 грудня 2019 року. У зв`язку з цим Головному територіальному управлінню юстиції у Полтавській області, Головному територіальному управлінню юстиції у Сумській області, Головному територіальному управлінню юстиції у Чернігівській області припинити з 28 грудня 2019 року здійснення повноважень та виконання функцій з реалізації державної політики у відповідних сферах.
		Аналіз наведених нормативно-правових актів дає підстави для висновку, що Північно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Суми) має аналогічний правовий статус, що й Головне територіальне управління юстиції у Полтавській області, продовжило виконання його функцій та є його правонаступником.
		При цьому, не зважаючи на те, що компетенція новоствореного органу розповсюджується на територію кількох областей, на відміну від Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, про що зазначає у касаційній скарзі Міністерство юстиції України, завдання та функції, які виконує новостворений орган та які виконувало Головне територіальне управління юстиції, є аналогічними та визначені Положенням, затвердженим наказом Міністерства юстиції України №1707/5 від 23.06.2011. 
		Ураховуючи зазначене, Суд уважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, що у цьому випадку мала місце саме реорганізація, а не ліквідація юридичної особи публічного права.
		Доводи касаційної скарги висновків з цього приводу не спростовують.
		Окрім цього, Міністерство юстиції України, звертаючись з касаційною скаргою, зазначило, що суд першої інстанції, змінивши формулювання причин звільнення позивача, безпідставно вийшов за межі позовних вимог та не врахував при цьому правовий висновок Верховного Суду висловлений  у подібних правовідносинах.
		Надаючи оцінку зазначеним доводам касаційної скарги, Суд зазначає наступне.
		Положеннями частини першої статті 87 Закону №889-VIII чітко визначено перелік підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення. 
		При цьому пунктами 1 та 1-1 частини першої вказаної статті реорганізацію державного органу та його ліквідацію визначено як окремі самостійні підстави для припинення державної служби. 
		Частиною третьою статті 235 КЗпП України передбачено обов`язок органу, який розглядає трудовий спір, змінити формулювання причини звільнення у випадку визнання її неправильною чи такою, що не відповідає чинному законодавству, вказавши причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідний пункт статті закону.
		Як установлено судами попередніх інстанцій та убачається з матеріалів справи, згідно з наказом Міністерства юстиції України від 26.12.2019 №4360/к «Про звільнення» підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції у Полтавській області зазначено пункт 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, тобто ліквідацію державного органу.
		Отже, установивши, що фактичною підставою для звільнення позивача була реорганізація Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, а не його ліквідація, як юридичної особи публічного права, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зміни формулювання причини звільнення ОСОБА_1 , зазначеної  в наказі про її звільнення.
		За таких обставин, Суд відхиляє доводи касаційної скарги про безпідставне застосування положень статті 235 КЗпП.
		Надаючи оцінку твердженню скаржника про те, що суди попередніх інстанцій не врахували правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 18 липня 2018 у справі 821/3514/15-а, Суд виходить із такого.
		У вищезазначеній справі Верховний Суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції в порушення принципу диспозитивності вийшов за межі адміністративного позову та розглянув позовні вимоги, які не були предметом спору, змінивши формулювання причин звільнення позивача, що призвело до погіршення його становища  та створило більш суворі, негативні правові наслідки для нього.
		У зазначеному судовому рішенні Верховний Суд наголосив, що суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять, однак за жодних умов становище позивача за наслідками судового розгляду не може бути погіршено порівняно з тим, яким воно було до звернення до суду за захистом своїх прав.
		Водночас Верховний Суд констатував, що суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи №821/3514/15-а допустили порушення процесуальних норм та не встановили: реального змісту спірних правовідносин, мети звернення позивача до суду з адміністративним позовом, предмету спору та засобів доказування, належного способу захисту порушеного права, не дослідили безпосередньо обставини звільнення позивача за пунктом 1 частини 1 статті 41 КЗпП України та не надали правової оцінки наказу про звільнення з роботи.
		Натомість, вийшовши за межі позовних вимог, суди фактично розглянули вимоги, які не були заявлені позивачем, перебрали на себе повноваження суб`єкта владних повноважень щодо оцінки дій позивача на предмет наявності в них складу порушення Присяги і суттєво порушили становище позивача.
		Таким чином, Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 у справі 821/3514/15 констатував неправильне застосування судами норм процесуального права та порушення принципу диспозитивності, установленого КАС України, в частині недотримання його мети - виходу за межі позовних вимог для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача.
		Суд звертає увагу скаржника, що недотримання судами першої та апеляційної інстанцій закріпленого в КАС України принципу диспозитивності під час розгляду справи 821/3514/15-а і самостійна зміна судом кваліфікації дисциплінарного проступку позивача, призвели до зміни формулювання підстав звільнення та погіршення його правового становища, і саме позивач у вказаній справі звертався до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.
		Водночас, предметом розгляду цієї справи є звільнення позивача з посади у зв`язку із реорганізацією державного органу, що є відмінним від обставин справи, на яку посилається відповідач. Під час розгляду цієї справи суд першої інстанції не вирішував питання наявності у діях позивача того чи іншого складу дисциплінарного проступку, що прямо впливає на обрання підстави для звільнення, а лише змінив неправильно обране відповідачем формулювання причин звільнення позивача, яке в результаті не призвело до погіршення його правового становища.
		Більш того, у відзиві на касаційну скаргу позивач погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, наполягає на їх обґрунтованості та просить залишити оскаржувані рішення без змін, як такі, що ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
		Суд першої інстанції при цьому обґрунтував часткове задоволення позовних вимог шляхом зміни формулювання причин звільнення позивача належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача.
		Таким чином, Суд приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень процесуального законодавства під час ухвалення оскаржуваних рішень, зокрема в частині дотримання принципу диспозитивності. 
		Посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 18.07.2018 у справі 821/3514/15-а не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду цієї справи.
		Доводи, які містяться в касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій та встановлених ними обставин не спростовують і не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. 
		Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. 
		V. Висновки щодо розподілу судових витрат
		Відповідно до частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки суд касаційної інстанції не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
		Керуючись статтями  341, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.
		 
		Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року - залишити без змін.
		 
		Судові витрати не розподіляються.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                         В.Е. Мацедонська
		Судді                                                                                   А.В. Жук          
		                                                                                          Н.В. Шевцова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...