Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 0640/4296/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; податку на майно, з них; податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Надіслано для оприлюднення: 22.04.2021. Зареєстровано: 25.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 26.04.2021.
Дата набрання законної сили: 22.04.2021
Номер судового провадження: К/9901/8097/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		22 квітня 2021 року 
		м. Київ
		справа № 0640/4296/18
		адміністративне провадження № К/9901/8097/19
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Юрченко В.П.,
		суддів: Васильєвої І.А.,  Пасічник С.С., 
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2019 року (головуючий суддя Сторчак В.Ю., судді: Ватаманюк Р.В, Мельник-Томенко Ж.М.) у справі №0640/4296/18 за позовом  ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, 
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22 березня 2018 року №0002008/5313-0650.
		Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю спірного податкового повідомлення-рішення з тих підстав, що контролюючим органом при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення було невірно визначено об`єкт оподаткування, що призвело до неправомірного нарахування податкового зобов`язання. 
		Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2018 року адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано  податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області від 22 березня 2018 року №0002008/5313-0650.
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що  об`єкт нерухомості, який на праві власності належить позивачу, не підпадає під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, оскільки даною нормою не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою у власній господарській діяльності. Спірним податковим повідомленням-рішенням порушується право позивача в частині неправильного визначення розміру спірного податкового зобов`язання та не застосування контролюючим органом положень підпункту 266.3.2 пункту 266.3, підпункту 266.7.3 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, позаяк саме нарахування податкового зобов`язання є правомірним.
		За наслідками апеляційного перегляду судового рішення першої інстанції за апеляційною скаргою відповідача, постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2019 року апеляційну скаргу податкового органу  задоволено. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2018 року скасовано. Ухвалено нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено. 
		Задовольняючи апеляційну скаргу відповідача та відмовляючи у задоволені позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що податковим органом при визначенні спірного розміру податкового зобов`язання дотримано вимоги підпункту  266.3.2 пункту 266.3, підпункту  266.7.3 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, та правильно обраховано суму податкового зобов`язання.
		Не погодившись із рішеннями суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2019 року та змінити мотивувальну частину рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2018 року в частині підстав задоволення позовних вимог, а в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. 
		В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Вказує на невідповідність висновків апеляційного суду фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у тому, що судом невірно визначено частку будівлі, яка належить позивачу на праві власності, зокрема, зазначає, що судом визначено Ѕ частки всієї будівлі, натомість позивач є власником Ѕ частки від 56/100 будівлі. Вважає помилковим висновок судів першої та апеляційної інстанцій, що об`єкт нерухомості, який на праві власності належить позивачу, не підпадає під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України та таким, що суперечить принципам, визначеним у Конституції України та Податковому кодексі України. Вказує на протилежні правові позиції, викладені у постановах від 31 січня 2018 року у справі №822/2624/16 та від 11 вересня 2018 року у справі №819/1818/17, за змістом яких будівлі промисловості не є об`єктом оподаткування незалежно від статусу їх власника і у постановах від 15 травня 2018 року у справі №806/2461/17 та від 2 жовтня 2018 року у справі №823/1702/16, в яких зроблено висновок, що будівлі промисловості, які на праві власності належать фізичній особі, не підпадають під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України. Наполягає на тому, що суди попередніх інстанцій взагалі не надали оцінку аргументам позивача про те, що податковим органом нарахований податок на нерухоме майно за 2017 рік на підставі рішення 31 сесії 8 скликання Малинської міської ради від 17 лютого 2017 року №11, застосування якого можливе лише у 2018 році.
		Відповідачем 22 квітня 2019 року наданий до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення апеляційної інстанції, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а судове рішення апеляційної інстанції залишити без змін. 
		Розглянувши клопотання відповідача про направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, касаційний суд не вбачає підстав для його задоволення, та зазначає.
		Згідно з частиною третьою  статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до положень, викладених у частинах третій-п`ятій  статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
		Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
		Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		Як вказав відповідач у клопотанні, що розглядається, ця справа містить виключну правову проблему, у правовідносинах щодо застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, який визначає, що не є об`єктом оподаткування.
		Втім, касаційний суд вважає за необхідне звернути увагу, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 лютого 2020 року у справі №820/3556/17 (адміністративне провадження №К/9901/23672/18) висловив позицію щодо застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України та дійшов висновку, що законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням.
		Таким чином, у категорії справ щодо застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України сформована правозастосовча практика. Позиція відповідача про неоднакове застосування судами норм права не може слугувати підставою для направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Слід враховувати підстави для направлення справи на розгляд, викладені у  статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України, які розширеному тлумаченню не підлягають.
		Верховний Суд, переглянувши рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачу на праві власності належить нежитлове приміщення    квасильно-засолочного цеху, що знаходиться в АДРЕСА_1
		Податковим органом 22 березня 2018 року в порядку, визначеному підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Ф"    №0002008/5313-0650, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості» за податковий період 2017 рік у розмірі 10 745,60 грн.
		Відповідно до наявного у матеріалах справи розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік, розрахунок податкового зобов`язання позивача    проводився з урахуванням розміру площі приміщення 335,80 кв.м як 1/2 частки від загальної площі приміщення 671,60 кв.м.
		Прийняте податкове повідомлення-рішення було оскаржено позивачем в адміністративному порядку, за результатами якого рішенням Державної фіскальної служби України від 26 липня 2018 року №10898/Д/99-99-11-02-01-14 спірне податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга позивача - без задоволення.
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також з урахуванням меж касаційного перегляду справи, визначених  статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає про таке.
		Положеннями статті 265 Податкового кодексу України визначено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю. 
		Пунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що платники податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
		Згідно з підпунктом 266.1.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначення платників податку в разі перебування об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб: а) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку; б) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; в) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.
		Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України).
		Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
		Згідно підпункту 266.3.3 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об`єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об`єкт.
		Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
		Підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
		За приписами пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті. 
		Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).
		Підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.
		Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту - платнику.
		Обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. 
		В силу вимог підпункту 14.1.1291 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі промислові та склади.
		Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
		Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі підприємств харчової промисловості віднесено до підрозділу «Будівлі промислові» (група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості»).
		Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту - платнику.
		Разом з тим, сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути підставою для звільнення від оподаткування.
		Законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням, зокрема, у даному випадку для виготовлення харчової продукції.
		Таким чином, правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є правовий статус будівлі та використання цієї будівлі за її призначенням, для виготовлення харчової продукції. 
		Проте, судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено та не визначено об`єкт нежитлової нерухомості, його частку і розміри, не досліджено, чи є спірний об`єкт будівлею промисловості та чи використовується цей об`єкт за призначенням, ким використовується та за яким призначенням. 
		Судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено зазначені обставини, на які посилався позивач під час розгляду цієї справи. Дослідження таких обставин має значення для правильного вирішення спору, для доведення або спростування призначення будівлі  та  її використання, з якими пов`язане донарахування податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
		З урахуванням наведеного, Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про безпідставність визначення позивачу податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про правомірність визначення позивачу вказаного податкового зобов`язання. 
		Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, докази, якими вони підтверджуються та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
		За приписами частин першої і другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України  суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Відповідно до частини другої  статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України  підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
		У зв`язку з вищенаведеним Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи та не дослідили зібрані у справі докази, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2019 року скасувати, справу №0640/4296/18 направити на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва   С.С. Пасічник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...