Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 675/757/17 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо статусу народного депутата України, депутата місцевої ради, організації діяльності представницьких органів влади, з них.
Надіслано для оприлюднення: 22.04.2021. Зареєстровано: 25.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 26.04.2021.
Дата набрання законної сили: 22.04.2021
Номер судового провадження: К/9901/4415/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		22 квітня 2021 року 
		м. Київ
		справа № 675/757/17
		адміністративне провадження № К/9901/4415/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
		судді-доповідача - Радишевської О.Р.,
		суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.
		розглянув як суд касаційної інстанції в попередньому судовому засіданні адміністративну справу №675/757/17
		за позовом ОСОБА_1 до адміністрації Державної установи «Замкова виправна колонія №58» про скасування постанови, провадження у якій відкрито
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Ізяславського районного суду Хмельницької області від 11 вересня 2017 року, ухвалену у складі: головуючого судді Король О.В., та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року, постановлену у складі: головуючого судді Гонтарука В. М., суддів Граб Л.С., Білої Л.М.,
		УСТАНОВИВ:
		І. Суть спору
		1.  ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до адміністрації Державної установи «Замкова виправна колонія №58» (далі - відповідач) з вимогою скасувати постанову про накладення стягнення від 21 квітня 2017 року.
		2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем порушуються гарантовані Конституцією України права як засудженого. Позивач доводить, що вимоги адміністрації установи виконання покарання щодо необхідності під час пересування територією установи, у тому числі під час пересування до суду та медичної частини, тримати руки в положенні «за спиною» є протиправними та неправомірними, адже нормами Кримінально-виконавчого кодексу України таких обмежень не встановлено.
		ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
		3. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 відбуває покарання в Державній установі «Замкова виправна колонія (№58)».
		4. 11 червня 2016 року позивача було ознайомлено з вимогами  Кримінально-виконавчого кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України, Кримінального кодексу України та нормативно-правових актів, що регламентують порядок та умови відбування покарань засудженими до позбавлення волі.
		5. 14 квітня 2017 року молодшим інспектором відділу нагляду і безпеки внутрішньої служби Мельником О.М. було складено акт про те, що 14 квітня 2017 року о 10 год 15 хв засуджений ОСОБА_1 під час переміщення по житловій зоні для проходження флюорографічного обстеження в категоричній формі відмовився взяти руки в положення «за спиною», вступив у словесну суперечку, на вимоги припинити порушення не відреагував, своєю поведінкою негативно впливав на інших засуджених.
		6. У письмових поясненнях позивач свою вину у порушенні правил виконання та відбування кримінальних покарань не визнав, наполягаючи на тому, що його руки були зайняті речами та знаходилися паралельно тілу, у зв`язку з чим вимога взяти руки в положення «за спиною» порушує його права, гарантовані Конституцією України, та принижує його гідність.
		7. Постановою начальника Замкової виправної колонії №58 від 21 квітня 2017 року  про поміщення засудженого в ДІЗО установи, засудженого ОСОБА_1 за вказане порушення поміщено в ДІЗО строком на десять діб без виводу на роботу.
		8. Не погоджуючись з постановою про поміщення в ДІЗО, позивач звернувся до суду.
		ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
		9. Постановою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 11 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
		10. Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій керувалися абзацом  3 пункту 1 розділу XVІІІ Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 29 грудня 2014 року № 2186/5, яким встановлено, що під час пересування територією установи виконання покарань у супроводі персоналу засуджені повинні тримати руки в положенні «за спиною».
		11. У судових засіданнях судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивач указану вимогу правил внутрішнього розпорядку не виконав, а на вимогу прийняти відповідне положення рук вступив з представником адміністрації установи виконання покарань в суперечку.
		12. З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій вважали, що до позивача правомірно було застосовано стягнення у вигляді поміщення до ДІЗО.
		IV. Провадження в суді касаційної інстанції
		13. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове про задоволення позову.
		14. На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначив, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на його пояснення про те, що в його руках знаходилися папери, ручка та пляшка води, у зв`язку з чим він тримав їх паралельно тілу. Позивач стверджує, що вимога представника установи виконання покарань в тій обстановці взяти руки в положення «за спину» є принизливою, дискримінуючою та порушує його базова права, гарантовані Конституцією України.
		15. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Бевзенку В.М., суддям Данилевич Н.А., Шарапі В.М .
		16. Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
		17. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 06 травня 2020 року, у зв`язку із унесенням змін до спеціалізації суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді та судових палатах Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.
		18. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 травня 2020 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Уханенку С.А.
		V. Джерела права й акти їхнього застосування
		19. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		20. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким до окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України, у тому числі щодо меж касаційного перегляду, унесені зміни.
		21. Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 15 січня 2020 року №460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		22. З урахуванням викладеного, розглядаючи цю справу, Суд керується положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, що діяли до набрання чинності змін, унесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX.
		23. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		24. Відповідно до статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
		25. Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов`язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.
		26. Згідно зі статтею 2 КВК України кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		27. Відповідно до частини четвертої статті 7 КВК України правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.
		28. У частині першій статті 8 КВК України визначено, що засуджені мають право на гуманне ставлення до них та на повагу їх людської гідності; засуджені не повинні підлягати жорстокому, нелюдському або такому, що принижує їх гідність, поводженню. Заходи впливу можуть застосовуватися до засуджених виключно на підставі закону; засуджені не можуть бути піддані медичним або іншим подібним дослідженням незалежно від їх згоди.
		29. Відповідно до частини першої статті 9 КВК України засуджені зобов`язані: виконувати встановлені законодавством обов`язки громадян України, неухильно додержуватися правил поведінки, які передбачені для засуджених, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.
		30. Згідно з частиною другою статті 9 КВК України невиконання засудженими своїх обов`язків і встановлених законодавством вимог адміністрації органів і установ виконання покарань тягне за собою встановлену законом відповідальність.
		31. Частиною третьою статті 107 КВК України передбачено, що засуджені [до позбавлення волі] зобов`язані дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами; виконувати встановлені законодавством вимоги персоналу колонії.
		32. Абзац 9 частини четвертої статті 107 КВК України встановлює для засуджених заборону чинити опір законним діям персоналу колонії, перешкоджати виконанню ним своїх службових обов`язків, підбурювати до цього інших засуджених.
		33. Порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань у вигляді  позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі встановлено у Правилах внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 29 грудня 2014 року № 2186/5 (далі - Правила №2186/5).
		34. Згідно з абзацом 9 пункту 3 розділу ІІІ Правил №2186/5 засудженим забороняється чинити опір законним діям персоналу колонії, перешкоджати виконанню ним своїх службових обов`язків, підбурювати до цього інших засуджених.
		35. Абзацом 3 пункту 1 розділу XVІІІ правил визначено, що під час пересування територією установи виконання покарань у супроводі персоналу засуджені повинні тримати руки в положенні "за спиною" (крім засуджених, які тримаються у виправних центрах, виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання та дільницях соціальної реабілітації).
		36. Відповідно до частини першої 1 статті 132 КВК України за невиконання покладених обов`язків та порушення встановлених заборон до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, можуть застосовуватися такі заходи стягнення: попередження; догана; сувора догана; грошовий штраф до двох мінімальних розмірів заробітної плати; скасування поліпшених умов тримання; поміщення засуджених чоловіків, які тримаються у виправних колоніях, у дисциплінарний ізолятор з виведенням або без виведення на роботу чи навчання на строк до чотирнадцяти діб, а засуджених жінок - до десяти діб; поміщення засуджених, які тримаються в приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, у карцер без виведення на роботу на строк до чотирнадцяти діб; переведення засуджених, які тримаються у виправних колоніях, крім засуджених, які тримаються у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, до приміщення камерного типу (одиночної камери) на строк до трьох місяців.
		VI. Позиція Верховного Суду
		37. З аналізу викладених норм чинного законодавства випливає, що у виправних колоніях діє особливий режим, покликаний забезпечити ізоляцію засуджених, постійний нагляд за ними, виконання покладених на них обов`язків, реалізацію їхніх прав і законних інтересів, безпеку засуджених і персоналу.
		38. Режим у виправних колоніях забезпечується, зокрема шляхом покладення на засуджених обов`язку неухильно додержуватися правил поведінки, встановлених Правилами №2186/5.
		39. Порядок пересування засуджених територією установ виконання покарань встановлено у розділі XVIIІ Правил №2186/5, пунктом 1 якого передбачено, що засуджені пересуваються територією установи виконання покарань у супроводі персоналу тримаючи руки в положенні «за спиною».
		40. Отже, вимога представника адміністрації Замкової виправної колонії №58 тримати руки в положенні «за спиною» під час пересування територією установи заснована на приписах нормативно-правового акту, який регулює порядок відбування покарання засуджених до позбавлення волі, а тому є правомірною.
		41. Як установили суди попередніх інстанцій і не заперечує позивач, 14 квітня 2017 року о 10 год 15 хв засуджений ОСОБА_1 пересуваючись по житловій зоні Замкової виправної колонії №58 відмовився взяти руки в положення «за спиною».
		42. Таким чином Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що в спірних правовідносинах мало місце порушення позивачем Правил №2186/5.
		43. Аргументи позивача про те, що його руки знаходилися паралельно тілу та були зайняті документами й пляшкою з водою правильності вказаного висновку судів попередніх інстанцій не спростовує.
		44. Суд зазначає, що встановлений в розділі XVIIІ Правил №2186/5 порядок пересування засуджених територією установи виконання є безальтернативним і не передбачає виключень.
		45. Суд також зазначає, що в позовній заяві, апеляційній та касаційній скарзі позивач не зазначив яким чином наявність у нього предметів у руках перешкоджало йому тримати руки за спиною.
		46. Доводи позивача про те, що вимога взяти руки в положення за спину є принизливою та несумісною з гарантіями правового статусу засуджених Суд відхиляє.
		47. Держава зобов`язана забезпечити тримання особи під вартою в умовах, які відповідають принципу поваги до її людської гідності, при цьому щоб спосіб і метод виконання покарання не завдавали їй душевного страждання чи труднощів, які б перевищували невідворотний рівень страждання, притаманний триманню під вартою. 
		48. Суд зазначає, що порядок пересування засуджених територією установи виконання покарань з руками за спиною очевидно випливає з міркувань безпеки і не ставить засудженого в умови, що принижують його гідність. 
		49. Отже, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних рішень та погоджується з їхніми висновком про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
		50. Положеннями частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		51. Відповідно до частини другої статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		52. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України (у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		53. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги, Суд уважає, що підстави для їх скасування чи зміни відсутні.
		VII. Судові витрати
		54. Ураховуючи результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.
		55. Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		56. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		57. Постанову Ізяславського районного суду Хмельницької області від 11 вересня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року у справі №675/757/17 залишити без змін.
		58. Судові витрати не розподіляються. 
		59. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач:                                                                                О.Р. Радишевська
		Судді:                                                                                                    О.В. Кашпур
		                                                                                                    С.А. Уханенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...