Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 916/131/20 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інтелектуальна власність; Авторське право і суміжні права.
Надіслано для оприлюднення: 26.04.2021. Зареєстровано: 26.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 27.04.2021.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		22 квітня 2021 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  916/131/20 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: 
		Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,
		за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,
		 
		представників учасників справи:
		позивача - компанії «НЕКСАНС» (NEXANS) -  Татомір П.І., адвокат (довіреність від 04.09.2020),
		відповідача -  товариства з обмеженою відповідальністю «Грін Пауер» - Лутковська -Бабич А.Л., адвокат (ордер від 21.04.2021 КС № 875416), Лук'яненко Ж.В., адвокат (ордер від 21.04.2021 КС № 875415),
		розглянув у відкритому судовому засіданні 
		касаційну скаргу  компанії «НЕКСАНС» (NEXANS)
		на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.01.2021 (головуючий суддя: Будішевська Л.О., судді: Таран С.В., Поліщук Л.В.)
		у справі №  916/131/20  
		за позовом  компанії «НЕКСАНС» (NEXANS)   (далі  - Компанія)
		до  товариства з обмеженою відповідальністю «Грін Пауер» (далі  - Товариство)
		про  припинення порушення авторських прав та стягнення компенсації.
		 
		1.    ІСТОРІЯ СПРАВИ 
		Короткий зміст позовних вимог
		Компанія звернулася до господарського суду Одеської області  з позовом до Товариства, в якому просила суд: 
		- зобов`язати Товариство припинити порушення авторських прав Компанії  шляхом видалення з контенту веб-сайту, що розміщується за адресою: https://luxelectro.com.ua/, об`єктів авторського права, права на які належать Компанії;
		- зобов`язати Товариство припинити порушення прав Компанії на торговельні марки за міжнародними реєстраціями від 08.12.2000 № 748932, від 04.02.2001 № 753844 шляхом видалення з контенту веб-сайту, що розміщується за адресою: https://luxelectro.com.ua/, торговельних марок, права на які належать Компанії ;
		- зобов`язати Товариство припинити порушення прав Компанії на комерційне найменування «NEXANS/НЕКСАНС» шляхом видалення з контенту веб-сайту, що розміщується за адресою: https://luxelectro.com.ua/, комерційного найменування, права на яке належать Компанії;
		- стягнути з  Товариства 49500 грн компенсації за порушення прав інтелектуальної власності Компанії.
		Позов мотивований порушенням відповідачем авторських прав позивача шляхом використання об`єктів авторського права (фотороботи), торгівельних марок «NEXANS» та комерційного найменування «NEXANS/НЕКСАНС» позивача у контенті веб-сайту https://luxelectro.com.ua/ без отримання відповідного на це дозволу.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції 
		Рішенням господарського суду Одеської області від 07.07.2020 (суддя Лічман Л.В.) зі справи № 916/131/20 позов Компанії  задоволено повністю; зобов'язано Товариство припинити порушення авторських прав Компанії шляхом видалення з контенту веб-сайту, що розміщується за адресою: https://luxelectro.com.ua/, об`єктів авторського права, права на які належать позивачу; зобов'язано Товариство припинити порушення прав Компанії на торговельні марки за міжнародними реєстраціями від 08.12.2000 № 748932, від 04.02.2001  № 753844 шляхом видалення з контенту веб-сайту, що розміщується за адресою: https://luxelectro.com.ua/, торговельних марок, права на які належать позивачу;  зобов'язано Товариство припинити порушення  прав Компанії на комерційне найменування «NEXANS/НЕКСАНС» шляхом видалення з контенту веб-сайту, що розміщується за адресою: https://luxelectro.com.ua/, комерційного найменування, права на яке належать позивачу; стягнуто з товариства на  користь Компанії 8 408 грн. судового збору.
		Місцевий господарський суд виходив з того, що відповідачем без отримання дозволу використано об`єкти авторського права позивача (фотороботи), торгівельні марки «NEXANS» та комерційне найменування «NEXANS/НЕКСАНС» шляхом їх розміщення у контенті веб-сайту https://luxelectro.com.ua. Товариством не надано жодних доказів про те, що Компанією або за її згодою введено в цивільний обіг товари, які пропонуються до продажу на веб-сайті відповідача.
		Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.01.2021 у справі № 916/131/20 рішення місцевого господарського суду скасовано,  ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю;  стягнуто з Компанії на користь Товариства 12   612 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги та 14   500 грн. витрат на надання правничої допомоги.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний господарський суд вказав, що у прийнятті судового рішення зі спору, пов`язаного з порушенням авторського права та/або суміжних прав, не є достатнім загальне посилання суду на використання твору та/або об`єкта суміжних прав позивачем: мають бути з`ясовані конкретні форма і спосіб використання кожного об`єкта такого права. Так, апеляційний суд зазначив, що в даному випадку саме позивач має довести належність йому авторського права та/або суміжних прав чи права на їх захист, факт використання відповідачем об`єктів даних прав, обґрунтувати необхідність застосування обраної ним форми відповідальності та її розмір. При цьому, звертаючись з позовом Компанія зазначила про порушення її авторських прав шляхом використання об`єктів авторського права в мережі Інтернет без зазначення цих об`єктів. Позивач стверджував, що права на фотороботи йому належать на підставі пункту  2 статті  11 Закону України «Про авторське право та суміжні права», відповідно до якого авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення.  Проте,  позивачем не було надано жодних належних та допустимих доказів наявності у нього авторських прав на спірні фото, при цьому як тих, що розміщені на сайті https://ipaper.ipapercms.dk/Nexans/Export/N-HEAT-COLLECTION/#/, так і тих, які розміщені на сайті https://luxelectro.com.ua. В суді апеляційної інстанції представник позивача пояснював, що фотороботи не виготовлялись самим позивачем, а були створені на його замовлення. Разом з тим, жодних доказів на підтвердження як самостійного створення фоторобіт, так і створення їх іншою особою на замовлення, позивач не надав. Крім того, позивачем взагалі не конкретизовано, яких конкретно об`єктів авторського права стосується вказана позовна вимога. Наданий висновок та додані до нього витяги з веб-сторінок на сайті https://luxelectro.com.ua, жодним чином не підтверджують наявність у позивача авторських прав на спірні фото. Оскільки Компанією в позовній заяві не конкретизовані об`єкти авторського права, на захист яких вона звернулась до суду, не подані докази на підтвердження наявності авторських прав на спірні фотороботи, а також не наданий обґрунтований розрахунок компенсації за порушення цих прав, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення з Товариства 49 500 грн компенсації за порушення прав інтелектуальної власності Компанії. Відмовляючи у задоволенні позову щодо  вимоги про зобов`язання Товариство припинити порушення прав Компанії на торговельні марки за міжнародними реєстраціями від 08.12.2000 № 748932, від 04.02.2001   № 753844 шляхом видалення з контенту веб-сайту, що розміщується за адресою: https://luxelectro.com.ua/, торговельних марок, права на які належать Компанії, апеляційний суд вказав, що надані позивачем екземпляри витягів від 08.12.2000   № 748932 та від 04.02.2001 № 753844 з перекладом на українську мову не були супроводженні їх нотаріальним посвідченням; вказані витяги не відповідають вимогам щодо належного посвідчення документів, тому Компанією  не підтверджено належними та допустимими доказами наявності в неї права інтелектуальної власності на торговельні марки NEXANS/НЕКСАНС. Крім того, апеляційний господарський суд  зазначив, що позивачем не надано доказів того, що запропонована відповідачем до продажу продукція не введена ним в цивільний оборот, або, що Компанія заборонила використання торгової марки NEXANS/НЕКСАНС у зв`язку з подальшим продажем товару. Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимоги зобов`язати Товариство припинити порушення прав компанії на комерційне найменування NEXANS/НЕКСАНС шляхом видалення з контенту веб-сайту, що розміщується за адресою: https://luxelectro.com.ua/, комерційного найменування, право на яке належать Компанії, апеляційний господарський суд вказав, що: Товариство в своїй назві не використовувало комерційне найменування NEXANS/НЕКСАНС; на веб-сайті https://luxelectro.com.ua відповідач пропонував до продажу продукцію Компанії із зазначенням виробника цієї продукції - Компанії «НЕКСАНС» (NEXANS);  відповідач на веб-сторінках зазначив своє найменування, як Інтернет-магазин «Люкс-електро», тому такі дії відповідача не є використанням комерційного найменування Компанії, а отже відсутні підстави для задоволення позову в цій частині. При цьому апеляційний господарський суд відмовив Товариству у відшкодуванні судових витрат в суді першої інстанції на підставі частини другої статті 124 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Водночас апеляційний господарський суд задовольнив вимоги Товариства в частині стягнення на його користь 12 612 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги та 14 500 грн. витрат на надання правничої допомоги.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Компанія  звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила постанову апеляційного господарського суду  зі справи скасувати,  а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
		Крім того скаржник просить стягнути на його користь суму судового збору в розмірі 16 816 грн. та витрат на правову допомогу у сумі 37 000 грн. (згідно з попереднім орієнтованим розрахунком судових витрат скаржника).
		2.    АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційну скаргу, з посиланням на приписи пунктів 1 та 4 частини другої статті 287 ГПК України мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права  без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах ( статті 435 Цивільного кодексу України та статті 11 Закону України «Про авторське право та суміжні права»), викладених у постановах Верховного Суду від  20.06.2018  у справі            №  755/14110/15-ц, від  23.05.2018  у справі   №  922/2464/17, у постанові Вищого господарського суду України від 02.12.2014 у справі №922/4343/13 та у постановах Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з  захистом прав інтелектуальної власності» та від 04.06.2010 № 5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав». Крім того, судові рішення оскаржуються також з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини третьої статті 310 ГПК України. 
		Скаржник зазначає про те, що апеляційний господарський суд не дослідив належним чином всі наявні у матеріалах справи докази, необґрунтовано відхилив клопотання позивача про долучення до матеріалів справи документів, які були подані разом з відзивом на апеляційну скаргу, доповненням до відзиву, необґрунтовано відхилив заяву позивача про огляд доказів та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів,  що є порушенням вимог статей 86, 236 ГПК України.
		Доводи інших учасників справи
		Товариство у відзиві на касаційну скаргу просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а  постанову апеляційного господарського суду  - без змін, зазначаючи, зокрема, про її законність та обґрунтованість. Крім того, Товариство у відзиві на касаційну скаргу, на підставі пункту 8 статті 129 ГПК України, надало попередній розрахунок судових витрат (на правову допомогу), який складає 10 000 грн.  Вказаний розмір судових витрат на правову (правничу) допомогу Товариство просить покласти на Компанію. 
		22.04.2021 від Компанії надійшла відповідь на відзив Товариства, яку остання просила врахувати під час розгляду касаційної скарги.
		3.    СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що Компанія є юридичною особою, створеною за законодавством Франції, яка діє в сфері кабельно -провідниковій промисловості.
		Учасниками справи не заперечувалось, що Товариство є власником інтернет-магазину на веб-сайті https://luxelectro.com.ua. На вказаному веб-сайті пропонується до продажу продукція, маркована торговельними марками «NEXANS».
		Перелік товарних позицій, розміщених на сайті https://luxelectro.com.ua підтверджується експертним висновком від 18.11.2019 № 233/2019-ЕВ за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет (а.с.20 -106 т.1), виготовленим Дочірнім підприємством «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес», акредитація якого підтверджується відповідним свідоцтвом (а.с.107 т.1).
		Звертаючись з даним позовом до суду Компанія, посилаючись на приписи статті 2 Всесвітньої конвенції про авторське право, статей 440, 489, 490, 495 Цивільного кодексу  України (далі - ЦК України), статей 8, 11, 15, 50, 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права», статей  16, 20 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»   зазначала  про порушення відповідачем авторських прав позивача шляхом використання об`єктів авторського права (фотороботи), торгівельних марок «NEXANS» та комерційного найменування «NEXANS/НЕКСАНС» позивача у контенті веб-сайту https://luxelectro.com.ua/ без отримання відповідного на це дозволу.
		У зв'язку  з зазначеним, Компанія просила суд зобов`язати Товариство припинити порушення її авторських прав шляхом видалення з контенту веб-сайту об`єктів авторського права, торговельних марок та комерційного найменування, а також стягнути з Товариства на її користь 49 500 грн. компенсації за порушення прав інтелектуальної власності.
		Заперечуючи проти позовних вимог Компанії, відповідач зазначив, зокрема, про те, що позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували, що ним, як володільцем знаків для товарів і послуг, не виготовлено та не введено у цивільний оборот товар, який пропонується до продажу відповідачем.
		4.    ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
		Причиною касаційного перегляду стало питання правомірності відмови судом апеляційної інстанції у задоволенні позову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії (припинити порушення авторських прав Компанії) та стягнення 49    500 грн. компенсації за порушення прав інтелектуальної власності.  
		Касаційну скаргу, з посиланням на приписи пунктів 1 та 4 частини другої статті 287 ГПК України мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права  без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах ( статті 435 Цивільного кодексу України та статті 11 Закону України «Про авторське право та суміжні права»), викладених у постановах Верховного Суду від  20.06.2018  у справі           № 755/14110/15-ц, від  23.05.2018  у справі   №  922/2464/17, у постанові Вищого господарського суду України від 02.12.2014 у справі № 922/4343/13 та у постановах Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з  захистом прав інтелектуальної власності» та від 04.06.2010 № 5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав». Крім того, судові рішення оскаржуються також з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини третьої статті 310 ГПК України. Скаржник зазначає про те, що апеляційний господарський суд не дослідив належним чином всі наявні у матеріалах справи докази, необґрунтовано відхилив клопотання позивача про долучення до матеріалів справи документів, які були подані разом з відзивом на апеляційну скаргу, доповненням до відзиву, необґрунтовано відхилив заяву позивача про огляд доказів та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів,  що є порушенням вимог статей 86, 236 ГПК України.
		Стосовно викладеного, Суд зазначає таке.
		Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
		Згідно з частиною третьою статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
		1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або
		2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або
		3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або
		4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
		Суд зазначає, що можливість касаційного провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
		При цьому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником у касаційній скарзі), покладається на скаржника. 
		Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі        № 916/131/20 (в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України) на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, з огляду на таке.
		Так, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
		Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
		Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.
		При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
		Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11(абзац 20), від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац 18).
		Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
		Касаційний господарський суд відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що  суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні у справі                       №916/131/20 застосував норми права  без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (статті 435 Цивільного кодексу України та статті 11 Закону України «Про авторське право та суміжні права»), викладених у постановах Верховного Суду від 20.06.2018 у справі              № 755/14110/15-ц, від   23.05.2018  у справі  №   922/2464/17, у постанові Вищого господарського суду України від 02.12.2014 у справі № 922/4343/13 та у постановах Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з  захистом прав інтелектуальної власності» та від 04.06.2010 № 5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав», оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у зазначених справах  і у справі  № 916/131/20 є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично - доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.  
		Так, у справі, що розглядається, апеляційним господарським судом, зокрема, встановлено, що:
		-  саме позивач має довести належність йому авторського права та/або суміжних прав чи права на їх захист, факт використання відповідачем об`єктів даних прав, обґрунтувати необхідність застосування обраної ним форми відповідальності та її розмір; Компанія зазначила про порушення її авторських прав шляхом використання об`єктів авторського права в мережі Інтернет без зазначення цих об`єктів;
		- позивач стверджував, що права на фотороботи йому належать на підставі пункту  2 статті  11 Закону України «Про авторське право та суміжні права», відповідно до якого авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення.  Проте,  позивачем не було надано жодних належних та допустимих доказів наявності у нього авторських прав на спірні фото, як тих, що розміщені на сайті https://ipaper.ipapercms.dk/Nexans/Export/N-HEAT-COLLECTION/#/, так і тих, які розміщені на сайті https://luxelectro.com.ua;
		-  в суді апеляційної інстанції представник позивача пояснював, що фотороботи не виготовлялись самим позивачем, а були створені на його замовлення. Разом з тим, жодних доказів на підтвердження як самостійного створення фотороботів, так і створення їх іншою особою на замовлення, позивач не надав;
		- наданий висновок та додані до нього витяги з веб-сторінок на сайті https://luxelectro.com.ua, жодним чином не підтверджують наявність у позивача авторських прав на спірні фото. Оскільки Компанією в позовній заяві не конкретизовані об`єкти авторського права, на захист яких вона звернулась до суду, не подані докази на підтвердження наявності авторських прав на спірні фотороботи, а також не наданий обґрунтований розрахунок компенсації за порушення цих прав, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення з Товариства 49 500 грн компенсації за порушення прав інтелектуальної власності Компанії;
		- надані позивачем екземпляри витягів від 08.12.2000 № 748932 та від 04.02.2001  № 753844 з перекладом на українську мову не були супроводженні їх нотаріальним посвідченням; вказані витяги не відповідають вимогам щодо належного посвідчення документів, тому Компанією не підтверджено належними та допустимими доказами наявності в неї права інтелектуальної власності на торговельні марки NEXANS/НЕКСАНС. Крім того апеляційний господарський суд  зазначив про те, що позивачем не надано доказів того, що запропонована відповідачем до продажу продукція не введена ним в цивільний оборот, або, що Компанія заборонила використання торгової марки NEXANS/НЕКСАНС у зв`язку з подальшим продажем товару;
		- апеляційний господарський суд вказав, що: Товариство в своїй назві не використовувало комерційне найменування NEXANS/НЕКСАНС; на веб-сайті https://luxelectro.com.ua відповідач пропонував до продажу продукцію Компанії із зазначенням виробника цієї продукції - Компанії «НЕКСАНС» (NEXANS);  відповідач на веб-сторінках зазначив своє найменування, як Інтернет-магазин «Люкс-електро», тому такі дії відповідача не є використанням комерційного найменування Компанії. З огляду на викладені обставини, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, скасувавши при цьому рішення суду першої інстанції.
		Разом з тим, у справі №  755/14110/15-ц, на яку скаржник посилається в обґрунтування доводів касаційної скарги, апеляційний суд, з яким також погодився й Верховний Суд, частково задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що твори образотворчого мистецтва (картини), автором яких є позивач (фізична особа), та картини, які перебували на реалізації у відповідача, виконані в однаковому стилі, мають спільний сюжет, схожих персонажів та подібні назви. Наявні відмінності у способі виконання не є такими, які впливають на можливість візуального сприйняття картин таким чином, ніби вони є результатом творчої праці окремих осіб, а тому відповідачем порушено авторські права позивача. Отже, в зазначеній справі було доведено належними та допустимими доказами факт наявності у позивача авторських прав на твори образотворчого мистецтва (картини). Водночас, крім інших неподібних фактичних обставин справ №755/14110/15-ц та 916/131/20, ці справи відрізняються одна від одної такою суттєвою ознакою, як суб'єктний склад правовідносин. Зокрема, позивачем у справі №  755/14110/15-ц була фізична особа, яка безпосередньо своєю творчою працею створила твір, в той час, як у справі, що розглядається, позов було подано юридичною особою. З огляду на зміст статті 1 (визначення терміну «автор»), частини першої статті 11 та статті 32  Закону України «Про авторське право та суміжні права», одним з доречних обґрунтувань прийнятого рішення в суді апеляційної інстанції у справі                     № 916/131/20 стала недоведеність позивачем належними та допустимими доказами наявності у позивача авторських прав на твір.
		У справі № 922/2464/17, на яку також скаржник посилається в обґрунтування доводів касаційної скарги,  суди, задовольняючи позовні вимоги про стягнення компенсації та штрафу, виходили зокрема з того, що: позивачу (на підставі укладеного з автором -фізичною особою авторського договору) належать виключні майнові авторські права на малюнки персонажів «Папус», «Мася», «Сімка», «Нолік», «ДімДімич» і «Кусачка», які є складовою частиною аудіовізуального твору «Фіксики», а також на малюнок графічного зображення «ТЬІДЬІЩ!"» та його оригінальну назву, які відповідно до статті 9 Закону України «Про авторське право і суміжні права» можуть використовуватися самостійно, розглядаються як окремий твір і охороняються Законом незалежно від інших об'єктів авторського права; судами встановлено  незаконне використання відповідачем об'єктів авторського права, які належать позивачу та дані обставини визнані сторонами; відповідач під час провадження своєї господарської діяльності здійснив відтворення об'єктів авторського права, які належать позивачу, та їх опублікування чим порушив виключні майнові авторські права позивача, оскільки відповідач не отримував дозволів від позивача, тобто не укладав відповідно до вимог статей 31, 32 Закону України «Про авторське право і суміжні права» та Розділу 75 ЦК України авторський або ліцензійний договір на право відтворення творів та/або опублікування малюнків персонажів анімаційного серіалу «Фіксики», а також графічного зображення «ТЬІДЬІЩ!». Таким чином, судами в зазначеній справі було доведено  факт порушення відповідачем виключних майнових авторських прав на 5 (п'ять) окремих творів образотворчого мистецтва, які містять ознаки контрафактності.
		Водночас, у справі, яка розглядається, позивач не довів належними та допустимими доказами факт наявності в нього авторських прав на спірні фото.   
		Отже, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також об`єкт, предмет правового регулювання, як і умови застосування правових норм (зокрема, підстави для виникнення відповідних правовідносин) в зазначених скаржником справах і у справі № 916/131/20 є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично  - доказової бази, що виключає подібність правовідносин у цих справах.
		Що ж стосується посилання скаржника на постанову Вищого господарського суду України від 02.12.2014 у справі № 922/4343/13 та постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з  захистом прав інтелектуальної власності» та від 04.06.2010 № 5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» та викладені у них позиції, то постанова  Вищого господарського суду України  та постанови Пленуму Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики. 
		За таких обставин, доводи скаржника про неврахування судами попередніх судових інстанцій у розгляді справи відповідних висновків Верховного Суду є безпідставними, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у таких постановах Верховного Суду стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 916/131/20.  
		Згідно з імперативним приписом частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Отже, справи, на висновки Верховного Суду в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, різняться зі справою, що розглядається, у зв'язку з чим в цій частині наявні підстави для закриття касаційного провадження у справі                 № 916/131/20 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020).           
		Касаційна скарга подана скаржником, з посиланням на приписи пунктів 1 та 4 частини другої статті 287 ГПК України, а  також з підстав, передбачених пунктами 1, 3 та 4 частини третьої статті 310 ГПК України. 
		За змістом пункту 4 частини другої  статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
		Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
		Обов'язковою умовою для застосування пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Водночас у цій справі заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження судового рішення згідно з пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу є необґрунтованими.
		Отже, якщо підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 вказаного Кодексу визнані необґрунтованими, то у скаржника не виникає права вимагати скасування судового рішення з підстав порушення судом норм процесуального права, за таких обставин перегляд судового рішення у касаційному порядку з цієї підстави є неможливим (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 17.09.2020 зі справи № 915/1734/18).
		Враховуючи викладене, Касаційний господарський суд вважає безпідставними доводи скаржника про неповне дослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів, у зв'язку з тим, що зазначені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження. 
		Також скаржник обґрунтовував свою касаційну скаргу з посиланням на частину третю статті 310 ГПК України, а саме: суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання позивача про долучення до матеріалів справи документів, які були подані разом з відзивом на апеляційну скаргу, доповненням до відзиву та необґрунтовано відхилив заяву позивача про огляд доказів, які мають значення для правильного вирішення спору.
		Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги щодо підстав касаційного оскарження судових рішень, визначених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, а саме, частини третьої статті 310 ГПК України, Суд зазначає, що посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції необґрунтовано відхилено клопотання позивача про долучення до матеріалів справи документів, які були подані разом з відзивом на апеляційну скаргу, доповненням до відзиву, є безпідставними, адже такі посилання спростовуються матеріалами справи, а саме: протокольною ухвалою від 12.01.2021, якою відмовлено у задоволенні зазначеного клопотання позивача на підставі частини восьмої статті 80 ГПК України, оскільки позивачем не обґрунтовано неможливість подання таких документів у вказаний строк з причин, які не залежали від нього. 
		Водночас відповідно до частини другої та четвертої статті 80 ГПК України: позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви; якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та надати, зокрема, докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. 
		Крім того, не знайшли свого підтвердження посилання скаржника про те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив  заяву позивача про огляд доказів під час судового засідання 28.01.20201, оскільки під час розгляду даної справи колегією апеляційного господарського суду здійснено дослідження всіх доказів, що підтверджується змістом протоколу судового засідання від 28.01.2021. 
		Водночас, суд апеляційної інстанції  відповідно до частини третьої статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
		Апеляційний суд вказав, що позивач мав надати усі необхідні докази на підтвердження обґрунтованості та доведеності своїх позовних вимог разом з позовною заявою, оскільки саме на позивача покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами обґрунтованість своїх позовних вимог.
		Отже, апеляційним судом була надана оцінка клопотанню позивача про долучення до матеріалів справи документів, а також заяві про огляд доказів, за результатами чого у їх задоволенні було відмовлено.
		З урахуванням викладеного, відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення згідно з частиною третьою статті 310 ГПК України, на яку скаржник посилається в обґрунтування безпідставності залишення апеляційним судом  без задоволення клопотання позивача про витребування доказів та відхилення заяви позивача про огляд доказів.
		Що стосується посилання скаржника на пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України Суд зазначає таке.  
		Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
		Стаття 73 ГПК України визначає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Верховний суд зазначає, що допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.
		У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Шабельник проти України» (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» від 12.07.1998 та у справі «Тейшейра ді Кастру проти Португалії» від 09.06.1998).
		Статтею 77 ГПК України передбачено: обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
		Отже, допустимість доказів означає, що у певних випадках, передбачених нормами матеріального права певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування. 
		Відповідно до частин першої та другої статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. 
		У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Шабельник проти України» від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» від 12.07.1998 та у справі «Тейшейра ді Кастру проти Португалії» від 09.06.1998).
		Виходячи із змісту касаційної скарги скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції встановив обставини справи, що мають суттєве значення, на підставі     недопустимих доказів, а саме здійснивши висновок про те, що Компанія багато років є світовим лідером у кабельно-провідниковій промисловості, пропонує широкий спектр проводів, кабелів та кабельних систем, в Компанії працює більше 23000 найманих працівників на 50 виробничих підприємствах у більш ніж 40 країнах світу, тому вказані факти лише підтверджують, що продукція НЕКСАНС перебуває у цивільному обороті, а позивачем в свою чергу не надано суду доказів в спростування наведеного. З огляду на викладене скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції зробив висновок щодо ведення товарів, маркованих торговельними марками  NEXANS у цивільний оборот власником свідоцтва, або за його згодою, лише на підставі власних припущень.
		Верховний Суд  зазначає, що у пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
		Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови позивачем не надано доказів того, що запропонована відповідачем до продажу продукція не введена ним в цивільний оборот, або що Компанія заборонила використання торгової марки NEXANS/НЕКСАНС у зв`язку з подальшим продажем товару. 
		Апеляційний суд надав оцінку вагомим і ключовим доводам сторін у справі, якими вони обґрунтовували наявність чи відсутність підстав для задоволення  або відмови у задоволенні позову із застосуванням передбачених статтею 86 ГПК України критеріїв дослідження доказів щодо оцінки кожного такого доказу окремо і їх сукупності в цілому та забезпечив дотримання стандарту "вірогідності доказів".
		При цьому, скаржником не доведено наявності передбачених чинним законодавством обставин, які б зумовлювали визнання оцінених апеляційним судом  доказів недопустимими. Доводи заявника фактично зводяться до необхідності вирішення питання щодо достовірності та вірогідності доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції та, відповідно до норм частини третьої статті 310 ГПК України, не може бути підставою для скасування оскаржуваної постанови.
		Водночас, за змістом статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Таким чином, в ході здійснення касаційного провадження у даній справі не підтвердилися доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а тому не підтверджується у даному випадку і підстава касаційного оскарження, що визначена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, щодо підстави, передбаченої пунктом 4 частини третьої статті 310 ГПК України.
		Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі «Рябих проти Росії», від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 18.11.2004 у справі «Праведная проти Росії», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.      
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої    статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у зазначеній частині.
		Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Доводи скаржника в частині посилання на пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України, фактично зводяться до встановлення інших обставин, ніж встановлені судом апеляційної інстанцій, та стосуються переоцінки наданих сторонами доказів, без урахування меж повноважень суду касаційної інстанції.
		Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, у зв'язку з чим підстави для скасування  постанови суду апеляційної інстанції - відсутні.
		Судові витрати
		Понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на Компанію, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
		Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315, Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Закрити касаційне провадження у справі № 916/131/20 за касаційною скаргою компанії «НЕКСАНС» (NEXANS) в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Касаційну скаргу компанії «НЕКСАНС» (NEXANS) в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення. 
		Постанову  Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.01.2021  зі справи № 916/131/20  - залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Суддя                                                                                                       І. Колос
		Суддя                                                                                                   І. Бенедисюк
		Суддя                                                                                                     Т. Малашенкова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...