Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 578/789/19 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 27.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 27.04.2021.
Дата набрання законної сили: 21.04.2021
Номер судового провадження: 51-4176км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12019200180000010

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		іменем України
		 
		 
		21 квітня 2021 року
		м. Київ
		справа № 578/789/19
		провадження № 51-4176км20
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати 
		Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 , 
		прокурора   ОСОБА_5 ,
		засудженого  ОСОБА_6 ,
		захисника ОСОБА_7 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненнями засудженого ОСОБА_6 на вирок Зарічного районного суду м. Суми від 16 червня 2020 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням 
		ОСОБА_6 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця АДРЕСА_1 , 
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 13 ч. 2 ст. 115, пунктами 9, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15 пунктами 9, 13 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі  КК).
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Зарічного районного суду м. Суми від 16 червня 2020 року  ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 13 ч. 2 ст. 115, пунктами 9, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15 пунктами 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК та призначено йому покарання за: 
		п. 13 ч. 2 ст. 115 КК  у виді позбавлення волі на строк 15років; 
		пунктами 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК  у виді довічного позбавлення волі; 
		ч. 2 ст. 15 пунктами 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК  у виді позбавлення волі на строк 10 років. 
		На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі.
		Початок строку відбування покарання ОСОБА_6 визначено обчислювати з дня його затримання  12 січня 2019 року, та відповідно до ч. 5 ст. 72 КК у строк відбуття покарання ОСОБА_6 зараховано строк тримання під вартою з 12 січня 2019 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку, що один день попереднього ув`язнення дорівнює одному дню позбавлення волі. 
		Вирішено питання щодо процесуальних витрат і скасовано арешт, що був накладений на речові докази.
		Згідно з вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за те, що він 11 січня 2019 року приблизно о 20:00, перебуваючи в будинку, розташованому на АДРЕСА_2 ), будучи особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, на ґрунті неприязних відносин, що виникли внаслідок словесного конфлікту, діючи з прямим умислом, обхопив обома руками за шию ОСОБА_8 та почав здавлювати шию до того моменту, поки потерпілий не втратив свідомості, після чого кинув його на ліжко, а сам пішов до іншої кімнати, взяв там металеву сокиру, та, повернувшись до кімнати, умисно завдав ОСОБА_8 нею не менше трьох ударів у голову, заподіявши тілесні ушкодження, від яких останній помер на місці вчинення кримінального правопорушення.
		Потім приблизно о 20:20 ОСОБА_6 після вчинення умисного вбивства  ОСОБА_8 накрив його тіло ковдрою, пішов на кухню, де за столом продовжив уживати спиртне. У цей час до будинку прийшов ОСОБА_9 . Він підняв ковдру і запитав, що трапилося з ОСОБА_8 . ОСОБА_6 , розуміючи, що його дії по вчиненню вбивства ОСОБА_8 можуть бути викриті, бажаючи уникнути відповідальності за вчинений злочин, знову схопив до рук сокиру та підбіг до ОСОБА_9 . Перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, будучи особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, діючи з прямим умислом та з метою приховування раніше вчиненого ним злочину, ОСОБА_6 завдав двох ударів сокирою в ділянку голови ОСОБА_9 , від чого останній впав на підлогу. Продовжуючи свої злочинні дії, спрямовані на позбавлення ОСОБА_9 життя, ОСОБА_6 завдав ще не менше трьох ударів сокирою в ділянку голови потерпілому та одного удару в ділянку шиї, заподіявши тілесні ушкодження, від яких потерпілий помер на місці, а ОСОБА_6 , накривши його тіло ковдрою, пішов на кухню, забравши із собою сокиру, де знову продовжив уживати спиртне.
		Крім того, через декілька хвилин після вчинення вбивства ОСОБА_8 та  ОСОБА_9 , приблизно о 20:50, коли ОСОБА_6 сидів на кухні, до будинку прийшов ОСОБА_10 , який побачив на підлозі тіло ОСОБА_9 , накрите ковдрою. 
		У цей час ОСОБА_6 помітив, що ОСОБА_10 нахилився до тіла  ОСОБА_9 та почав підіймати ковдру, і, зрозумівши, що його дії по вчиненню вбивства ОСОБА_8 та ОСОБА_9 можуть бути викриті, бажаючи уникнути відповідальності за вчинені злочини, з метою їх приховування схопив до рук сокиру, котра стояла біля груби, підбіг до ОСОБА_10 , при цьому перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, будучи особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, діючи з прямим умислом, завдав два удари сокирою в ділянку голови  ОСОБА_10 , від яких останній упав на підлогу. Не припиняючи, а продовжуючи свої злочинні дії, направлені на позбавлення життя ОСОБА_10 , ОСОБА_6 завдав ще приблизно три удари сокирою в голову потерпілому. Будучи впевненим, що ОСОБА_10 також помер, він залишив сокиру біля крісла і знову продовжив уживати спиртні напої, і згодом через сильне алкогольне сп`яніння заснув на кріслі в будинку.
		Приблизно о 21:30 до будинку зайшов ОСОБА_11 . Він помітив ОСОБА_6 , який спав, тіла ОСОБА_8 ,  ОСОБА_9 та ще живого ОСОБА_10 , і викликав швидку. У ОСОБА_10 , якого забрали в лікарню, виявили тяжкі тілесні ушкодження та легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
		Таким чином, ОСОБА_6 своїми умисними діями, які виразилися у завданні ударів сокирою по голові ОСОБА_10 , виконав усі дії, необхідні, на його думку, для доведення злочину до кінця, але завдяки своєчасно наданій кваліфікованій медичній допомозі потерпілий залишився живий, тобто злочину не було закінчено з причин, які не залежали від волі ОСОБА_6 .
		Сумський апеляційний суд ухвалою від 13 серпня 2020 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 залишив без змін.
		Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу Сумського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Скаржник вказує про подвійне інкримінування йому кримінального правопорушення, що заборонено як вимогами ст. 61 Конституції України, так і ч. 3 ст. 2 КК. На думку ОСОБА_6 , він вчинив лише один злочин із кількома ознаками, а не кілька злочинів, де кожен зі своєю кваліфікуючою ознакою. На обґрунтування своїх доводів зазначає, що згідно з повідомленням про підозру у вчиненні злочину від 12 січня 2019 року органом досудового розслідування його дії кваліфіковано за підпунктами 1, 13, ч. 2 ст. 115 та ч. 2 ст. 15 п. 13 ч. 2 ст. 115 КК. Водночас відповідно до повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри та нову підозру від 29 травня 2019 року його дії кваліфіковано за п. 13 ч. 2 ст. 115; пунктами 9, 13 ч. 2 ст. 115; ч. 2 ст. 15 та пунктами 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК, хоча своїх показань не змінював, про що свідчить протокол додаткового допиту підозрюваного від 29 травня 2019 року, а інші докази в органів досудового розслідування відсутні. 
		Засуджений ОСОБА_6 наголошує на тому, що обвинувальний акт від 10 червня 2019 року не відповідає обставинам події, з приводу яких він давав показання протягом усього досудового слідства. 
		Крім того, засуджений стверджує про недотримання судом апеляційної інстанції вимог частин 1, 2 ст. 23, статей 94, 95, 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК) і, як наслідок, звернення до виконання незаконного обвинувального вироку з подвійним інкримінуванням кримінального правопорушення в результаті застосування кримінального закону, який не підлягає застосуванню, а саме п. 13 ч. 2 ст. 115; пунктів 9, 13 ч. 2 ст. 115; ч. 2 ст. 15 та пунктів 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК.
		У доповненні до касаційної скарги від 30 листопада 2020 року засуджений просить скасувати вирок Зарічного районного суду м. Суми від 16 червня 2020 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року щодо нього і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Скаржиться на позбавлення його ефективного захисту через неналежну якість наданої захисником правової допомоги.
		ОСОБА_6 свої доводи обґрунтовує також тим, що у матеріалах кримінального провадження відсутні докази вини та враховані лише його визнавальні показання, у яких він себе обмовив. Відзначає, що основний свідок  потерпілий ОСОБА_10  взагалі не був допитаний. Також зауважує, що вночі 11 січня 2019 року його затримали без пред`явлення будь-якого обвинувачення. 
		До того ж засуджений у доповненні до касаційної скарги від 07 грудня 2020 року, посилаючись на норми Конституції України, КПК, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі  Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини, просить усунути протиріччя, що, на його думку, виникло у зв`язку з призначенням йому покарання у виді довічного позбавлення волі шляхом призначення покарання у виді позбавлення волі на певний строк, оскільки довічне позбавлення волі за своєю природою є катуванням та нелюдським видом кримінального покарання, призводить до душевних і моральних страждань і переживань, пов`язаних із визначеністю долі. ?
		Крім цього, засуджений стверджує, що суди не врахували практики Європейського суду з прав людини під час призначення йому покарання у виді довічного позбавлення волі.
		Позиції учасників судового провадження 
		У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу з доповненнями, просив скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		Захисник ОСОБА_7 підтримав касаційну скаргу з доповненнями засудженого.
		Прокурор ОСОБА_5 заперечив проти задоволення касаційної скарги з доповненнями, навів аргументи щодо законності й обґрунтованості судових рішень, просив залишити їх без зміни, а касаційну скаргу з доповненнями  без задоволення. 
		Мотиви Суду 
		Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі з доповненнями засудженого, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подана касаційна скарга з доповненнями не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого. 
		Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих інстанцій, а виходить з обставин, установлених цими судами.
		Аргументи засудженого ОСОБА_6 , який викладає власну версію подій щодо оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що згідно зі ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
		Як визначено в ст. 370 КПК, судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Суд першої інстанції виконав зазначені вимоги закону, провівши розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_6 згідно з положеннями ч. 1 ст. 337 КПК у межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, а також принципу диспозитивності.
		Викладені у доповненні до касаційної скарги доводи засудженого про те, що у матеріалах кримінального провадження відсутні докази його винуватості та враховані лише його визнавальні показання, якими він себе обмовив, не є слушними та спростовуються сукупністю безперечних доказів, що містяться у матеріалах справи, досліджені в судовому засіданні та оцінені судом під час ухвалення вироку.
		Зокрема, в судовому засіданні ОСОБА_6 не заперечував того, що саме він сокирою заподіяв тілесних ушкоджень, про які зазначено в обвинувальному акті, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , і хоча повідомляв, що свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень визнає в повному обсязі, проте, на думку суду першої інстанції, його показання не свідчили про визнання ним винуватості. Так, під час надання показань говорив, що не хотів позбавляти життя товаришів, а ударів сокирою завдав механічно. Вчинок пов`язує зі станом алкогольного сп`яніння та конфліктами, які виникли на цьому ґрунті під час вживання у цей день спиртного. Крім того, через те, що перебував у той день у стані сильного алкогольного сп`яніння, він не пам`ятає усіх деталей та деяких обставин події і тільки наступного дня усвідомив те, що скоїв. Не заперечував, що вказаного в обвинувальному акті дня, починаючи з 11:00, він разом із   ОСОБА_9 ,    ОСОБА_10 ,    ОСОБА_8 за місцем проживання останнього вживали спиртні напої у великій кількості. При цьому між ним та    ОСОБА_8 час від часу виникали сварки. У ході чергової сварки вони вийшли до іншої кімнати, де він напав на  ОСОБА_8 , почав штовхати його, а потім придушив, у результаті чого ОСОБА_8 ослаб. Він штовхнув потерпілого на ліжко. Як заподіяв ударів сокирою ОСОБА_8 , не пам`ятає. Пам`ятає, що згодом у кімнату, де на ліжку лежав ОСОБА_8 , зайшов ОСОБА_9 , підійшов до ОСОБА_8 та нахилився над ним, а він схопив сокиру та заподіяв нею ОСОБА_9 23 удари по голові. Останній після отриманихударів повернувся до нього обличчям, і він вдарив його сокирою ще і в обличчя. Коли   ОСОБА_9 впав, то він почав накривати його тіло простирадлом. У цей час до кімнати зайшов    ОСОБА_10 , він і йому завдав 23 ударів сокирою.
		Викладені у вироку обставини вчинення кримінальних правопорушень ОСОБА_6 підтверджені також і протоколом проведення слідчого експерименту від 12 січня 2019 року за його участю. Під час експерименту засуджений повідомляв відомості, аналогічні тим, які зазначав і в судовому засіданні, а відповідно до висновків судово-медичних експертиз від 24 квітня 2019 року № 42/35, 43/36 механізм утворення тілесних ушкоджень у ОСОБА_9 та ОСОБА_8 частково відповідає механізму, продемонстрованому ОСОБА_6 під час проведення з ним слідчого експерименту.
		Крім того, упродовж кримінального провадження засудженому ОСОБА_6  була надана професійна правнича допомога, зокрема захист здійснювали захисники, а тому з урахуванням наведеного вище суд касаційної інстанції вважає не переконливим твердження засудженого про самообмову. 
		Необхідно зазначити й те, що відповідно до висновку судово-психіатричного експерта від 18 березня 2019 року № 123 ОСОБА_6 на момент скоєння кримінальних правопорушень будь-яким психічним захворюванням не страждав, не виявляв ознак будь-якого тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності, перебував у стані простого алкогольного сп`яніння, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними.
		Згідно з висновками судово-медичних експертиз від 06 березня 2019 року № 60 і від 15 березня 2019 року № 224 на змивах з правої та лівої рук ОСОБА_6 , на шапці та куртці, вилучених у останнього в ході його особистого обшуку під час затримання, виявлено кров, походження якої можливе від ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 (за наявності в останнього тілесних ушкоджень, що могли привести до зовнішньої кровотечі), або при змішуванні їх крові, також не виключається домішка крові ОСОБА_8 .
		Мотивуючи свої висновки щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, суд обґрунтовано взяв до уваги і показання свідка ОСОБА_11 , який у судовому засіданні зазначив про те, що 11 січня 2019 року пізно ввечері, зайшовши до будинку ОСОБА_8 , побачив на підлозі ОСОБА_9 з перерізаною шиєю та ранами на голові, а на ліжку  ОСОБА_8 , у якого була зламана щелепа, лице було жовтим, а губи  сині. Крім того, у будинку хтось стогнав. Він відразу викликав швидку. А в цей час на нього несподівано накинувся ОСОБА_6 , але свідок зміг побороти й затримати останнього, після чого був поряд із ним до приїзду швидкої та поліції.
		Крім того, свідок ОСОБА_12 , яка була фельдшером швидкої допомоги, у судовому засіданні дала показання про те, що коли вона приїхала на виклик, то побачила у будинку трупи чоловіків, один з яких лежав на ліжку, а інший  на підлозі. Обидва були накриті простирадлами. Крім того, у будинку був ще чоловік, який подавав ознаки життя. Його відвезли до лікарні. Четвертий чоловік, коли вона вперше зайшла до будинку, сидів у кутку в кімнаті, а потім став поводити себе неадекватно, був у стані сильного алкогольного сп`яніння. Цього чоловіка затримала поліція.
		За даними досліджених у судовому засіданні висновку судово-медичної експертизи від 22 березня 2019 року № 42/35 та лікарського свідоцтва про смерть від 16 січня 2019 року № 39 смерть ОСОБА_8 наступила в результаті відкритої тупої травми черепа і головного мозку, що супроводжувалася переломом кісток склепіння черепа й ускладнилася забоєм речовини головного мозку. При цьому виявлені на трупі ушкодження утворилися в результаті дії тупого предмета з обмеженою співударяючою поверхнею не менше ніж від трьох ударів та перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням смерті.
		Відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 22 березня 2019 року № 43/36 та лікарського свідоцтва від 16 січня 2019 року № 40 смерть  ОСОБА_9 настала в результаті відкритої тупої травми черепа і головного мозку, що супроводжувалася переломом кісток склепіння черепа, ускладнилася забоєм речовини головного мозку. Одна частина ушкоджень, виявлених на трупі, утворилася в результаті дії тупого предмета з обмеженою співударяючою поверхнею не менше ніж від п`яти ударів, інша  в результаті ріжучої дії. Ці ушкодження мають прямий причинний зв`язок із настанням смерті та могли бути заподіяні сокирою.
		Встановлені судом першої інстанції обставини підтверджені й сукупністю інших письмових доказів, зміст яких докладно наведено у вироку, зокрема: 
		 протоколом огляду місця події від 12 січня 2019 року, згідно з яким на   АДРЕСА_2 було виявлено та вилучено два трупи, сокиру, а також численні сліди бурого кольору та одяг із нашаруваннями речовини бурого кольору;
		 протоколом огляду предметів від 10 лютого 2019 року, з якого встановлено, що на робочій частині та рукоятці сокири, вилученої у вищезазначеному будинку, було виявлено нашарування речовини бурого кольору;
		 висновкамисудово-медичних експертиз від 22 лютого 2019 року № 216, 217, 222 та 223, відповідно до яких було встановлено групову належність і характеристики крові ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_6 та які надалі брали до уваги експерти імунологи, що досліджували питання походження речовини бурого кольору, виявленої на речових доказах, вилучених у будинку, а також на одязі потерпілих та ОСОБА_6 ;
		 висновком судово-медичної експертизи від 01 квітня 2019 року № 65, за яким кров на робочій частині сокири і сліди поту на сокирищі походять від двох або більше людей, можливе змішування крові та змішування крові ОСОБА_8 із кров`ю ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_6 ; 
		 висновками судово-медичних експертиз від 13 березня 2019 року № 231, № 232, № 233, від 22 березня 2019 року №249, згідно з якими встановлено, що на дверному коробі, внутрішньому боці дверей, купі дров поряд з грубою, на рушнику, шапці, а також на шкарпетках, спортивних брюках, які виявлені та вилучені з будинку, де сталася подія, виявлено кров, походження якої можливе від  ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , також не виключається домішка крові ОСОБА_8 ; 
		 висновком судово-медичної експертизи від07 травня 2019 року № 116, у якому зазначено, що на клапті шкіри з трупа ОСОБА_8 виявлено забійну рану, і ця рана та скалковий перелом склепіння черепу могли утворитися від травматичної дії (удару) обуху сокири, яку було вилучено в будинку під час огляду місця події та надано на дослідження; 
		 висновком судово-медичної експертизи від 06 травня 2019 року № 117, згідно з яким ушкодження на клапті шкіри з ділянки шиї та на фрагменті склепіння черепа з трупа ОСОБА_9 могли утворитися від рублячої дії леза сокири, вилученої в ході огляду місця події та наданої на дослідження; 
		 висновками судово-медичних експертиз від 25 березня 2019 року № 253, 254, відповідно до яких на светрі, футболці, спортивних брюках, шкарпетках, вилучених під час огляду трупа ОСОБА_8 та належних йому знайдено кров, походження якої можливе від нього; 
		 висновками судово-медичних експертиз від 18 березня 2019 року № 250, 251, згідно з якими на куртці, в`язаній кофті, светрі, футболці, у які був вдягнутий потерпілий ОСОБА_9 та вилучені під час огляду його трупа, виявлено кров, походження якої можливе від останнього, ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , також не виключається домішка крові ОСОБА_8 ;
		 протоколом огляду місця події від 12 січня 2019 року, за даними якого у приміщенні хірургічного відділення Краснопільської ЦРЛ було виявлено та вилучено речі, в які був одягнутий потерпілий ОСОБА_10 під час події, а саме: куртки, чоботи, спортивні брюки, кофту, толстовку, шкарпетки, футболку, спортивну кофту типу «Худі»; 
		 висновком судово-медичної експертизи від 16 травня 2019 року № 118, за підсумками якого на куртці ОСОБА_10 , у середньому нижньому відділі задньої поверхні лівого рукава, виявлено рубане пошкодження, яке могло утворитися від дії сокири, вилученої в ході огляду місця події та наданої на дослідження;
		 висновками судово-медичних експертиз від 12 березня 2019 року № 246, 247, 248 та від 26 квітня 2019 року № 353, відповідно до яких на светрі, спортивному джемпері, спортивних брюках, спортивній куртці, футболці, чоботі на ліву ногу, вилучених у потерпілого ОСОБА_10 , виявлено кров, походження якої можливе від ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , також не виключається домішка крові ОСОБА_8 .
		За даними досліджених у судовому засіданні висновків судово-медичної експертизи та додаткової судово-медичної експертизи від 10 травня 2019 року № 191, 192 відповідно, на тілі ОСОБА_10 виявлені такі ушкодження: відкрита проникаюча черепно-мозкова травма, багатоуламкові переломи лобної, тім`яно-скроневої кісток зліва, тім`яної і лобної кістки справа з пошкодженням і деструкцією лобних синусів, із пошкодженням криш обох орбіт з переходом на основу черепа, забій головного мозку тяжкого ступеня з розчавлюванням мозкової речовини і з виділенням мозкового детриту, епідуральна гематома в правій тім`яній ділянці, субдуральна гематома в лобно-скроневій ділянці, церебросубарахноідальний крововилив, уламкові переломи кісток носа, максилярних синусів, численні забійно-рублені рани голови, обличчя та шиї.
		Необхідно зазначити й те, що відповідно до висновку експерта за додатковою судово-медичною експертизою від 10 травня 2019 року № 192 ці ушкодження могли утворитися в ході заподіяння ударів сокирою, як було продемонстровано ОСОБА_6 під час проведення слідчого експерименту за його участю 12 січня 2019 року.
		Щодо допиту свідка (фактичного потерпілого)  ОСОБА_10 , який, на думку засудженого ОСОБА_6 , є основним свідком і якого не було допитано, то суд касаційної інстанції зазначає таке. 
		Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 97 КПК суд має право визнати неможливим допит особи, якщо вона відсутня під час судового засідання внаслідок смерті або через тяжку фізичну чи психічну хворобу.
		За інформацією, наданою Краснопільською центральною районною лікарнею (т. 2, а. п. 39), ОСОБА_10 11 січня 2019 року о 23:10 доставлений до хірургічного відділення вказаної лікарні з діагнозом відкрита черепно-мозкова травма, був обмежений продуктивному контакту, після чого був направлений до нейрохірургічного відділення Сумської обласної клінічної лікарні. Перебував на стаціонарному лікуванні до 06 травня 2019 року, після чого був переданий рідному брату  ОСОБА_13 на догляд. Останній у суді дав показання про те, що очевидцем подій він не був, а також надав інформацію щодо лікування і стану здоров`я свого рідного брата, аналогічну тій, яку зазначили у повідомленнях медичні установи.
		Відповідно до повідомлення Хмелівського психоневрологічного інтернату ОСОБА_10 прибув до закладу 06 травня 2019 року на постійне місце проживання, згідно з медичною карткою має діагноз «Розлади особистості та поведінки внаслідок ураження головного мозку з вираженим психоорганічним синдромом. Дементний синдром».
		Зважаючи на наведене, висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6  у вчиненні кримінальних правопорушень, суди дійшли відповідно до вимог ст. 370 КПК на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судових розглядів й оціненими згідно з положеннями ст. 94 цього Кодексу.
		З приводу посилань засудженого ОСОБА_6 на те, що обов`язковою умовою для повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри є виникнення певних підстав для цього. Зокрема, у цьому випадку зміні правової кваліфікації кримінального правопорушення, за твердженням засудженого, мало передувати хоча б проведення слідчих та процесуальних дій, що в кримінальному провадженні щодо нього не було зроблено. Як зазначає засуджений, своїх показань не змінював, про що свідчить протокол додаткового допиту підозрюваного від 29 травня 2019 року, а інші докази в органів досудового розслідування відсутні.
		Проте проаналізувавши змістст. 279 КПК колегія суддів не може погодитися із цим твердженням, оскільки можливість/необхідність зміни раніше повідомленої підозри не пов`язана з будь-якими конкретно визначеними в КПК підставами.
		Стаття 279 КПК лише визначає, що у разі якщо такі підстави виникають, то слідчий або прокурор мають виконати вимогист. 278 КПК, тобто скласти повідомлення про нову підозру чи зміну раніше повідомленої підозри.
		В свою чергу, зміна раніше повідомленої підозри може здійснюватися шляхом внесення корективів як у фактичну сторону розслідуваного кримінального правопорушення, так і в юридичну оцінку вчиненого та виражатися, у тому числі через уточнення або зміну правової кваліфікації кримінального правопорушення.
		Стаття 277 КПК не ставить до слідчого, прокурора вимогу наводити у повідомленні про підозру (зміну раніше повідомленої підозри) обґрунтування прийняття такого процесуального рішення.
		При цьому КПК не містить умов для прийняття прокурором, слідчим такого рішення або ж умов щодо обсягу дій, які вони мають вчинити для того, щоб прийняти таке рішення. 
		За викладених обставин, доводи скаржника щодо порушення норм процесуального законодавства при зміні раніше повідомленої підозри є безпідставними.
		Колегія суддів звертає увагу на те, що в апеляційних скаргах засудженого та його захисника не оспорювалися фактичні дані, які надали можливість суду першої інстанції зробити висновок про доведеність винуватості за п. 13 ч. 2 ст. 115; пунктами 9, 13 ч. 2 ст. 115; ч. 2 ст. 15 та пунктами 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК. Проте, саме суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК). Суд же касаційної інстанції при касаційному розгляді кримінального провадження виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судом.
		Отже, за встановлених судом першої інстанції фактичних обставин, є повністю доведеним той факт, що ОСОБА_6 , будучи особою, яка раніше вчинила умисне вбивство: умисно заподіяв смерть ОСОБА_8 ; та з метою приховування іншого злочину умисно вбив ОСОБА_9 ; а також вчинив закінчений замах на умисне вбивство ОСОБА_10 з метою приховування іншого злочину.
		Не ґрунтуються на вимогах закону і матеріалах кримінального провадження викладені у доповненнях до касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 доводи про те, що він був позбавлений ефективного захисту через неналежну якість наданої йому правової допомоги захисником ОСОБА_14 , та про її формальну участь у судовому провадженні.
		Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі  ЄСПЛ) п. «с» ч. 3 ст. 6 Конвенції вимагає «призначення» захисника, який би в інтересах обвинуваченого здійснював юридичну допомогу практично й ефективно, забезпечуючи достатній захист. Оцінити, чи було це юридичне представництво практичним та ефективним, можна лише на основі конкретних обставин справи, розглядаючи процес у цілому (рішення ЄСПЛ «Артіко проти Італії» від 13 травня 1980 року, «Імбріоша проти Швейцарії» від 24 листопада 1993 року, «Дауд проти Португалії» від 21 квітня 1998 року, «Куліковський проти Польщі» від 21 грудня 2010 року). Як вважає ЄСПЛ, ведення захисту, по суті, є справою обвинуваченого та його адвоката, тобто це переважно питання взаємовідносин між ними, незалежно від того, чи призначається захисник у межах надання правової допомоги, чи оплачується приватно, а відповідно до згаданої норми Конвенції втручання компетентних державних органів вимагається лише в тих випадках, коли факт незабезпечення адвокатом ефективного представництва є очевидним або будь-яким чином переконливо доведений до їх відома (рішення ЄСПЛ «Санніно проти Італії» від 27 квітня 2006 року, «Кускані проти Сполученого Королівства» від 24 вересня 2004 року).
		Верховний Суд вважає за необхідне також зауважити, що ефективність захисту не є тотожною досягненню за результатами судового розгляду бажаного для обвинуваченого результату, а полягає в наданні йому належних та достатніх можливостей із використанням власних процесуальних прав і кваліфікованої юридичної допомоги, яка в передбачених законом випадках є обов`язковою, захищатися від обвинувачення в передбачений законом спосіб. Подальша незгода обвинуваченого з позицією і тактикою захисту не свідчить про його неефективність.
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що для здійснення захисту ОСОБА_6 в порядку ст.49КПК було залучено за призначенням захисника ОСОБА_15 . У зв`язку із зупиненням права останньої на здійснення адвокатської діяльності, її на підставі ухвали Зарічного районного суду м. Суми від 19 лютого 2020 року, було замінено адвокатом ОСОБА_14 , яка надалі здійснювала захист ОСОБА_6 . Проти її участі ОСОБА_6 не заперечував, не повідомляв суду фактів про неефективність надання нею правової допомоги і не порушував перед судом питання щодо необхідності залучення іншого адвоката для здійснення його захисту.
		Відповідно до аудіозаписів судових засідань захисник ОСОБА_14 активно реалізовувала надані їй законом права, підтримувала позицію ОСОБА_6 та висловлювала свою думку з приводу обставин кримінального провадження на користь ОСОБА_6 , тобто не висловлювала своєї позиції на погіршення становища підзахисного і не діяла всупереч його волі, виконавши обов`язки захисника, визначені положеннями ст. 47 КПК. 
		Об`єктивних даних про неналежне виконання нею професійних обов`язків адвоката, яке би могло призвести до істотного обмеження прав ОСОБА_6 , передбачених ч. 3 ст. 6 Конвенції, ст. 59 Конституції України, ст. 20, частинами 3, 4 ст. 42 КПК, у матеріалах кримінального провадження не міститься.
		При цьому в суді апеляційної інстанції засуджений ОСОБА_6 підтримав апеляційну скаргу захисника ОСОБА_14 та свою апеляційну скаргу, в якій, не оспорюючи фактичних обставин провадження та доведеності вини, вказував на те, що судом під час призначення покарання не було враховано його щирого каяття і сприяння розкриттю злочину, у зв`язку з чим вважав можливим призначення йому більш м`якого покарання. 
		Посилання засудженого на порушення загальних засад призначення покарання, на думку суду касаційної інстанції, також не можна визнати прийнятними.
		Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності, індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. 
		Питання відповідності покарання вчиненому злочину є окремим виявом справедливості, яка передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм кримінального права  це передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. І означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину, вид та межі призначеного покарання відповідатимуть одне одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного й особою винного. 
		У Рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначено, що окремим виявом справедливості є відповідність покарання вчиненому злочину, адже покарання за злочин повинно бути домірним злочину.
		Згідно зі ст. 64 КК довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.
		Таким чином, застосування державою найсуворішого виду покарання  довічного позбавлення волі  обумовлюється принципом соціальної доцільності, а також принципом співмірності відповідальності вчиненому злочину.
		У своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово зазначав, що саме по собі покарання у виді довічного позбавлення волі не може вважатися нелюдським покаранням чи покаранням, що принижує гідність особи. Зокрема, в рішенні у справі Sawoniuk v. United Kingdom (Савонюк проти Сполученого Королівства) від 29 травня 2001 року (№ 63716/00) ЄСПЛ зазначив, що питання про відповідність строку позбавлення волі тяжкості злочину виходить поза межі сфери дії Конвенції.
		Призначене ОСОБА_6 за кожне кримінальне правопорушення покарання у межах санкцій статей КК, за якими його засуджено, відповідає тяжкості цих кримінальних правопорушень та особі винного.
		Вчинення засудженим у короткий проміжок часу двох особливо тяжких злочинів та замаху на особливо тяжкий злочин проти життя особи, наслідки двох з яких є необоротними (смерть  ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ), а третього  пожиттєва інвалідність ( ОСОБА_10 ),а також те, що ОСОБА_6 вже був засуджений за вбивство до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років та, звільнившись з місць позбавлення волі, на шлях виправлення не став, вів асоціальний спосіб життя і знову вчинив особливо тяжкі злочини, поставившись до життя трьох людей без будь-якої поваги, свідчить про підвищену, надзвичайну небезпечність його для суспільства. Суд першої інстанції визнав за неможливе досягти мети виправлення ОСОБА_6 та попередження нових кримінальних правопорушень у разі застосування до нього покарання у виді позбавлення волі на певний строк з огляду на: встановлений обсяг та характер умисних винних дій (знаряддя злочину, кількість завданих трьом потерпілим ударів сокирою в ділянку голови); особу винного, який виявив явну зневагу до невід`ємного права людини на життя, є судимим, вчинив кримінальні правопорушення, маючи не зняту та не погашену в установленому законом порядку судимість, на обліках у диспансерах не перебуває, розлучений, не працює, має негативну характеристику за місцем проживання, вчинив кримінальні правопорушення у стані алкогольного сп`яніння, що суд відніс до обставини, що обтяжує покарання; відсутність обставин, що пом`якшуютьпокарання.Тому суд, належним чином умотивувавши своє рішення, призначив засудженому покарання у виді довічного позбавлення волі.
		Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення і полягає у передбаченому законом обмеженні прав та свобод засудженого.
		Отже, районний суд, визнавши ОСОБА_6 винним у вчиненні згаданих кримінальних правопорушень і вмотивовано призначивши йому найбільш суворий вид покарання, передбачений санкцією норми матеріального права, реалізував свої повноваження відповідно до вимог закону. 
		У поданому доповненні до касаційної скарги доводи про незгоду з призначеним покаранням фактично зводяться до тверджень про порушення принципу достатності. Однак при цьому засуджений не зазначив обґрунтування неспівмірності заходу примусу характеру вчинених ним діянь, які за класифікацією кримінальних правопорушень є найтяжчими злочинами. Не наведено таких переконливих обґрунтувань і в судовому засіданні під час здійснення касаційного провадження. 
		Таким чином, усі зазначені обставини вказують на крайню ступінь суспільної деградації особистості ОСОБА_6 , нехтування ним цінностями людського життя та його високу суспільну небезпеку. Тому колегія суддів погоджується з висновками суду про неможливість призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі на певний строк і вважає справедливим застосування щодо нього виняткової міри покарання  довічного позбавлення волі. Призначене покарання є необхідним і достатнім для виправлення винного та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень і не може вважатися явно неспівмірним вчиненим протиправним діянням унаслідок суворості.
		Крім того, доводи щодо справедливості призначеного ОСОБА_6 покарання були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Цей суд під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку перевірив доводи, викладені стороною захисту в апеляційних скаргах, і, не встановивши підстав для їх задоволення, вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення. Зміст ухвали суду апеляційної інстанції не суперечить положенням ст. 419 КПК.
		Також колегія суддів відхиляє, як безпідставні доводи засудженого ОСОБА_6 про неврахування судами практики ЄСПЛ при призначенні йому покарання у виді довічного позбавлення волі, оскільки застосовувати практику ЄСПЛ потрібно як з урахуванням обставин справи та особливостей законодавства тієї чи іншої держави, так і цілісного контексту сформульованої ЄСПЛ правової позиції, без перекручень її змісту та використання відносно до контексту. 
		Необхідно зазначити й про те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 липня 2020 року (справа № 1-42/2004) дійшла таких висновків: а) довічне позбавлення волі як пропорційний та справедливий вид покарання за скоєння найтяжчих злочинів не суперечить ідеї людської гідності, яка лежить в основі Ковенції, та не являє собою порушення її ст. 3; б) лише нескорочуване довічне позбавлення волі є порушенням ст. 3 Конвенції; в) відсутнє порушення статті 3 ЄКПЛ в тому випадку, коли існує нормативно визначений на національному рівні та практично ефективний механізм перегляду покарання у виді довічного позбавлення волі; г) механізм перегляду покарання у виді довічного позбавлення волі дозволяє національним органам оцінити зміни поведінки довічно ув`язненого і констатувати прогрес, який не виправдовує триваюче утримання в ізоляції.
		Як зазначив ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Пєтухов проти України» («Petukhov v. Ukraine», заява № 41216/13), в національному законодавстві України існує суттєва законодавча прогалина, що стосується врегулювання можливості звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. Однак, вдосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, внесення до них змін і доповнень є прерогативою законодавчої гілки влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Адже варто розрізняти повноваження щодо нормотворення, які належать саме законодавчому органу, та повноваження щодо правозастосування, що реалізуються судовими органами в процесі здійснення правосуддя.
		Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, повноваженнями якої охоплюється внесення змін до чинного законодавства України, в тому числі і на виконання рішень міжнародної судової установи відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини.
		Разом з тим, на момент розгляду даної справи необхідних змін до національного законодавства на виконання рішення ЄСПЛ законодавчим органом не внесено, порядок та умови перегляду призначеного покарання у виді довічного позбавлення волі нормативно не визначені.
		Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу з доповненнями засудженого ОСОБА_6 необхідно залишити без задоволення, а постановлені щодо нього судові рішення  без зміни.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Вирок Зарічного районного суду м. Суми від 16 червня 2020 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а його касаційну скаргу з доповненнями  без задоволення.
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1  ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...