Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 120/4608/20-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; реалізації податкового контролю.
Надіслано для оприлюднення: 26.04.2021. Зареєстровано: 27.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 28.04.2021.
Дата набрання законної сили: 26.04.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П О С Т А Н О В А 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		Справа № 120/4608/20-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дмитришена Р.М. Суддя-доповідач - Граб Л.С. 
		26 квітня 2021 року
		м. Вінниця
		Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		головуючого судді: Граб Л.С. 
		суддів: Сторчака В. Ю. Іваненко Т.В. , 
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Племінний завод "Україна" до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, 
		В С Т А Н О В И В :
		У вересні 2020 ТОВ "Племінний завод "Україна" звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області (далі ГУ ДПС у Вінницькій області), в якому просило визнати протиправним та скасувати наказ від 01.09.2020 за №2722 "Про проведення фактичної перевірки ТОВ "Племінний завод "Україна".
		Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року позов задоволено: визнано протиправним та скасовано наказ ГУ ДПС у Вінницькій області від 01.09.2020 за №2722 "Про проведення фактичної перевірки ТОВ "Племінний завод "Україна".
		Не погодившись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
		В обґрунтування доводів апеляційної скарги Управління посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
		24.02.2021 від позивача через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального права, при повному та всебічному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, в зв`язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. 
		За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
		Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ТОВ "Племінний завод "Україна" зареєстровано як юридична особа за адресою Вінницька область, Липовецький район, с. Костянтинівка, вул.Коцюбинського, 22510, перебуває на обліку у податковому органі та є платником податків. 
		01.09.2020 заступником начальника ГУ ДПС у Вінницькій області С.Ковальчуком прийнято наказ №2722 "Про проведення фактичної перевірки ТОВ "Племінний завод "Україна", відповідно до якого з метою проведення перевірки з питань дотримання вимог Законів України від 06.07.1995 №265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", від 19.12.1995 №481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального", "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.00 №1775-ІІІ, постанов Кабінету Міністрів України від 30.07.1996 №854 "Про затвердження Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями", від 30.102008 №957 "Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв", постанов Правління НБУ від 15.12.2004 №637 та №148 від 29.12.2017 "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", Податкового кодексу України, Закону України від 16.07.1999 №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", керуючись статтями 20, на підставі підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75, підпункту 80.2.2, пункту 80.2 статті 80 та на виконання вимог пункту 82.3 статті 82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, наказано провести фактичну перевірку ТОВ "Племінний завод "Україна" (код ЄДРПОУ 20102139) з 01.09.2020 терміном 10 діб, за період з 01.01.2020.
		На підставі зазначеного наказу та направлень на перевірку від 01.09.2020 року № 1978, 1979 посадовим особам відповідача-головному державному ревізору-інспектору Гайдуку О.О. та головному державному ревізору-інспектору Кононову В.М. доручено проведення фактичної перевірки товариства за адресою: Липовецький район, с. Костянтинівка, вул. Коцюбинського, за період з 01.01.2020 року.
		Для проведення фактичної перевірки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 здійснено виїзд за податковою адресою позивача. 
		Перед початком перевірки керівнику товариства ОСОБА_3 було пред`явлено копію наказу про проведення фактичної перевірки, направлення на перевірку, а також службові посвідчення, що не заперечується жодною із сторін.
		Після ознайомлення із відповідними документами, керівник товариства відмовився від допуску посадових осіб до проведення фактичної перевірки, про що складено відповідний Акт.
		Вважаючи наказ ГУ ДПС у Вінницькій області від 01.09.2020 за №2722 "Про проведення фактичної перевірки ТОВ "Племінний завод "Україна" протиправним та таким, що суперечить нормам ПК України, позивач звернувся до суду з даним позовом.
		Задовольняючи позов суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не дотримався принципу "належного урядування", оскільки чіткої підстави та мети у наказі на проведення фактичної перевірки не було вказано, чим порушено право позивача на належний захист своїх прав та інтересів. 
		Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
		Відповідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулюються Податковим кодексом України, який зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (далі - ПК України).
		Право на проведення перевірки, в тому числі фактичної перевірки визначено положеннями пункту 75.1. статті 75 та підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України.
		Так, підпунктом 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України передбачено право контролюючих органів проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
		За приписами п. 75.1. ст.75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. 
		П.п. 75.1.3 п. 75.1. ст. 75 ПК України, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
		Підстави призначення, обставини та порядок проведення перевірки визначено положеннями статті 80 ПК України.
		В основу проведення фактичної перевірки платника податків відповідачем покладено підпункти 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, за змістом якої фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
		У п. 81.1 ст. 81 ПК України закріплено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення перевірки; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
		Відповідно до абз. 3 п. 81.1 ст. 81 ПК України, копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи-платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.
		Аналіз вищезазначених правових норм дає суду підстави для висновку, що обов`язковими обставинами (передумовами) для проведення фактичної перевірки згідно підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України є отримання в установленому законодавством порядку від державних органів або органів місцевого самоврядування інформації, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби.
		При цьому, повинні існувати конкретні фактичні обставини та передумови, які дозволяють податковому органу керуватись вказаною правовою нормою при призначенні (проведенні) такої перевірки, а підстави проведення перевірки, зазначені в документах на перевірку, повинні бути очевидними і зрозумілими не лише для контролюючого органу, але й для платника податків, що безпосередньо пов`язано з реалізацією останнім права на захист своїх інтересів.
		Вказане узгоджується з правовою позицією висловленою у постанові Верховного Суду від 04 березня 2021 року у справі №803/1171/17.
		Так, згідно тверджень відповідача підставою для прийняття оскаржуваного наказу слугував лист ДПС України № 13939/7/99-00-07-05-03-07 від 11 серпня 2020 року, яким повідомлено, що з метою здійснення контролю за дотриманням суб`єктами господарювання податкового законодавства в сфері обігу пального, у відповідності до Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" від 19.12.1995 №481/95-ВР (зі змінами та доповненими) з 01.04.2020 р. на території України запроваджено ліцензування зберігання пального. ДПС України проведено аналіз АІС "Податковий блок", Реєстр акцизних накладних, Єдиний державний реєстр суб`єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним. За результатами проведеного аналізу встановлено перелік суб`єктів господарювання, які починаючи з 01.04.2020 року отримували через пересувні акцизні склади значні обсяги пального з доставкою, при цьому не реєстрували акцизні склади, не отримували ліцензії на право оптової, роздрібної торгівлі та зберігання пального та зобов`язано територіальні органи провести фактичні перевірки за адресами отримання пального на підставі п.п.80.2.2 п.80.2 ст. 80 ПК України.
		Проте, як з`ясовано зі змісту вказаного листа, наведена в останньому інформація є загальною та не вказує на жодні порушення податкового законодавства, вчинені конкретно ТОВ "Племінний завод "Україна", більше того ДПС України навіть не посилалася на норми права, які можливо порушені платником податків.
		Отже, відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав письмових та належним чином оформлених доказів, які б підтвердили, що підставою для прийняття оскаржуваного наказу слугувала інформація про порушення позивачем вимог законодавства. Оскільки, як у листі, який відповідач визначає як підставу для проведення перевірки, так і у самому наказі про призначення перевірки, податковий орган не конкретизує суть порушення.
		У спірному наказі відсутні будь-які посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, крім посилання на норми, що їх регулюють, у наказі не відображено в рамках яких заходів контролюючого органу встановлено невідповідність діяльності Товариства вимогам чинного законодавства, на підставі яких відомостей або документів (дата, номер, підпис уповноваженої особи) були встановлені факти сумнівності, сумнівність яких саме операцій (дата операції, характер та наслідки такої операції та інші докази вчинення таких операцій, показання свідків, працівників) встановлена податковим органом.
		Верховний Суд у постанові від 5 березня 2019 року по справі № 820/4893/18 зазначив, що інформація, яка надходить до податкових органів, може бути підставою для проведення фактичної перевірки згідно статті 80 ПК України, лише у тому випадку, якщо в такій йдеться посилання на конкретні порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи.
		При цьому, у постанові від 18.12.2018 у справі № 820/4895/18 Верховний Суд в подібних правовідносинах вказав, що у наказі про призначення фактичної перевірки, має бути крім посилання на норми, що їх регулюють, посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, інформація, яка слугувала підставою. 
		В той же час, у постанові від 11 червня 2019 року у справі №1440/2045/18 (адміністративне провадження №К/9901/10812/19) Верховний Суд зауважив, щодля зазначення підстави для проведення перевірки не достатньо вказати номерпідпункту статті Податкового кодексу України, особливо, якщо вказаний підпункт містить декілька обґрунтувань для проведення перевірки.
		Поряд з цим, як вірно звернуто увагу судом першої інстанції, податковий орган зіслався на загальні формулювання, без конкретної підстави для проведення перевірки. Крім цього, у спірному наказі не визначено закінчення перевіряємого періоду, зазначення якого є обов`язковим за змістом абзацу третього пункту 81.1 статті 81 Кодексу. 
		Отже, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що спірний наказ не відповідає положенням пункту 80.2 статті 80 та пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України щодо його змісту, що в свою чергу є наслідком скасування такого.
		Відтак, судом першої інстанції правомірно відхилено доводи відповідача, що оскаржуваний наказ містить визначені пунктом 81.1 статті 81 ПК України, зокрема: підстави для проведення перевірки. 
		Стосовно доводів апелянта про наявність у спірному наказі чіткої мети проведення перевірки, то з цим суд також не погоджується з огляду на таке.
		Так, згідно листа ДПС від 11 серпня 2020 р. №13939/7/99-00-07-05-03-07, з метою здійснення контролю за дотриманням суб`єктами господарювання податкового законодавства в сфері обігу пального, у відповідності до Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" від 19.12.1995 №481/95-ВР (зі змінами та доповненими) зобов`язано територіальні органи провести фактичні перевірки за адресами отримання пального на підставі п.п.80.2.2 п.80.2 ст. 80 ПК України.
		Отже, метою перевірки відповідно до листа №13939/7/99-00-07-05-03-07 є контроль за дотриманням суб`єктами господарювання податкового законодавства в сфері обігу пального відповідно до Закону №481.
		Натомість, відповідач у спірному наказі не вказав наведені вище питання контролю, а саме щодо обігу пального, та вийшов за межі мети перевірки, вказавши в оскаржуваному акті про проведення фактичної перевірки позивача "з метою проведення перевірки з питань дотримання вимог Законів України від 06.07.1995 №265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", від 19.12.1995 №481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального", "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.00 №1775-ІІІ, постанов Кабінету Міністрів України від 30.07.1996 №854 "Про затвердження Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями", від 30.10.2008 №957 "Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв", постанов Правління НБУ від 15.12.2004 №637 та №148 від 29.12.2017 "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", Податкового кодексу України, Закону України від 16.07.1999 №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
		Отже, оскаржуваний наказ не відповідає меті, яка зазначена у листі №13939/7/99-00-07-05-03-07, який є підставою для проведення фактичної перевірки, не містить вичерпного переліку питань, що відображені у ньому, а відтак не може бути правомірним.
		У справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.comS.r.l. проти Молдови", заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).
		На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).
		Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
		Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
		Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
		Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
		Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд 
		П О С Т А Н О В И В :
		апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року - без змін.
		 
		Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		Головуючий  Граб Л.С.    Судді    Сторчак В. Ю.   Іваненко Т.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...