Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 991/1860/21 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Провадження за поданням правоохоронних органів, за клопотанням слідчого, прокурора та інших осіб про; зміну запобіжного заходу.
Надіслано для оприлюднення: 26.04.2021. Зареєстровано: 28.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 30.04.2021.
Дата набрання законної сили: 20.04.2021
Номер судового провадження: 1-кс/991/1899/21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 52017000000000361

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 991/1860/21
		Провадження1-кс/991/1899/21
		 
		 
		У Х В А Л А 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 квітня 2021 року                                 м.Київ 
		 
		Слідча суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 , 
		 
		за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
		адвоката ОСОБА_3 ,
		підозрюваної ОСОБА_4 , 
		прокурора САП ОСОБА_5 ,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання адвоката ОСОБА_3 , про зміну запобіжного заходу, застосованого до  ОСОБА_4 , що народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Черкаси, громадянки України, ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 04.02.2020 року (справа № 991/982/20), строк дії обов`язків продовжено, зокрема, ухвалою від 21.07.2020 року (справа № 991/5954/20), у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 52017000000000361 від 01.06.2017 року за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 357 Кримінального кодексу України (КК України),
		 
		ВСТАНОВИЛА
		 
		До Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання адвоката ОСОБА_3 (заявника) про зміну запобіжного заходу стосовно  ОСОБА_4 , що народилася  ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Черкаси, громадянки України. Клопотання подається у кримінальному провадженні №52017000000000361 від 01.06.2017 року за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 357 КК України.
		 
		У клопотанні заявник просить змінити запобіжний захід, застосований до ОСОБА_4 ухвалою Вищого антикорупційного суду від 04.02.2020 року у справі № 991/982/20 (строк дії обов`язків продовжено, зокрема, ухвалою від 21.07.2020 року (справа № 991/5954/20), із застави на особисте зобов`язання, встановивши строк запобіжного заходу в 1 (один) день та поклавши обов`язок прибувати до детектива, прокурора або слідчого судді за першим викликом. Він також просить повернути заставодавцю, ОСОБА_6 кошти, сплачені в якості застави за ОСОБА_4 у розмірі 5500000 гривень та повернути ОСОБА_4 кошти, сплачені в якості застави у розмірі 1500000 гривень, тобто повну суму застави. 
		 
		Виклад обставин
		 
		Обставини, зазначені в ухвалі про застосування запобіжного заходу у виді застави, матеріали, додані до клопотання та доводів прокурора вказують на те, що ОСОБА_4 (раніше мала прізвище ОСОБА_7 ), яка перебувала на посаді Першого заступника Міністра юстиції України, була залучена до впливу на службових осіб Міністерства юстиції України та Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини. Ці особи мали прийняти рішення у вигляді декларації про дружнє врегулювання спору між ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» (ТОВ «ЗМО») та державою за відсутності для цього правових підстав, шляхом зловживання своїм службовим становищем.
		 
		ОСОБА_4 могла впливати на прийняття Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини ОСОБА_8 декларації про дружнє врегулювання, на державних виконавців стосовно виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі ТОВ «ЗМО». ОСОБА_4 могла підписати без належних повноважень платіжне доручення, яким Міністерство юстиції України перерахувало грошову суму ТОВ «ЗМО» за дружнє врегулювання. Також, відповідно до обставин, зазначених в ухвалі про застосування запобіжного заходу, ОСОБА_4 переслала на електронну поштову скриньку « ІНФОРМАЦІЯ_2 » переклад рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі Zolotyy Mandaryn Oyl, TOV проти України (№ 63403/13) ще до засвідчення автентичності перекладу  вона могла зробити це навмисно, щоби було сплачено повну суму 54 179 613,40 гривень, без врахування факту зарахування зустрічних однорідних вимог, яким заборгованість була зменшена до 38 187 861,76 гривень.
		 
		В ухвалі зазначено, що орган досудового розслідування переконаний, що перераховані кошти, отримані злочинним шляхом, в подальшому легалізували. Для цього ТОВ «ЗМО» спочатку перерахувало їх на рахунок ТОВ «Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт», а те, у свою чергу, перерахувало їх на рахунки підприємств з ознаками фіктивності.
		 
		Таким чином, ОСОБА_4 , на думку сторони обвинувачення, підозрюється у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах.
		 
		Обґрунтування клопотання
		 
		Заявник просить про зміну запобіжного заходу, оскільки змінилися обставини у порівнянні з попереднім розглядом. Зокрема, заявник зазначає про те, що: 1) сторона обвинувачення офіційно відмовилася від підозри та обвинувачення ОСОБА_9 у вчиненні злочину; 2) у іншому кримінальному провадженні було встановлено, що ОСОБА_10 та ОСОБА_11 [свідки у кримінальному провадженні №52017000000000361 від 01.06.2017 року] погано запам`ятали обставини п`ятирічної давності, що призвело до надання ними недостовірних показань; 3) листування між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 з їхніх поштових скриньок щодо справи «ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» проти України» відсутнє, на що вказав держатель поштових скриньок Мін`юсту; та 4) за результатом службової перевірки законності перерахування коштів у справі «Агрокомплекс проти України», було підтверджено, що законодавством не визначено та не встановлено черговості виконання рішень Європейського суду з прав людини.
		 
		Щодо зміни запобіжного заходу на особисте зобов`язання строком в 1 (один) день, заявник зазначає про підставу, зазначену попередньому параграфі у пункті 1, а також що: 
		- ОСОБА_4 не могла діяти у співучасті з ОСОБА_9 , з метою реалізації заздалегідь розробленого ним злочинного плану;
		-Підозра і клопотання про застосування запобіжного заходу ґрунтується на очевидно недопустимих доказах, отриманих без дозволу суду;
		-Підозра є необґрунтованою, що підтверджується новими доказами, які не були отримані стороною захисту та не були досліджені слідчою суддею під час застосування запобіжного заходу;
		-Передбачені ст. 177 КПК України ризики повністю відсутні, бо:
		?сторона обвинувачення не надала жодного доказу наявності ризиків;
		? ОСОБА_4 прибувала за всіма викликами органу досудового розслідування та суду, в тому числі, здійсненими з порушенням порядку та строку, встановленого КПК України;
		?досудове розслідування було зупинено, а, отже, було проведено всі слідчі дії, в тому числі всі слідчі дії щодо ОСОБА_4 ;
		?після повернення паспортів для виїзду за кордон ОСОБА_4 неодноразово виїжджала за кордон на відпочинок та повернулася в Україну, і про ці виїзди було повідомлено сторону обвинувачення.
		-Фінансовий стан ОСОБА_4 істотно змінився, а застава є надмірно обтяжливою, непомірною для неї, перетворилася із запобіжного заходу на реальне покарання;
		-Заставодавець, який вніс 5,5 млн грн застави, вимагає повернення коштів у зв`язку зі складним фінансовим становищем через карантинні обмеження, а також у зв`язку із значними втратами на курсовій різниці;
		-У ОСОБА_4 немає фінансової можливості повернути ці кошти з інших джерел, що перетворює заставу на, фактично, безальтернативне тримання під вартою.
		 
		Доводи сторін
		 
		У судовому засіданні захисник ОСОБА_3 підтримав своє клопотання, надав додаткові пояснення. Його доводи були підтримані підозрюваною, ОСОБА_4 , що також вказала на значне погіршення свого матеріального становища та визнані Європейським судом з прав людини порушення, а також провадження у Верховному Суді про перегляд за виключними обставинами судових рішень, що стосуються вчинення дій у цьому кримінальному провадженні. Вона зазначила, що динаміка досудового розслідування нічого не змінила і нових доказів на підтвердження вчинення злочину так і не було здобуто. Підозрювана не вважає, що вона щось порушила. У ході надання пояснень підозрювана коментувала обставини, що розслідуються та заперечила можливе вчинення злочину, звертаючи увагу на законність вчинення нею своїх дій. Вона також надала додаткові пояснення на запитання слідчої судді щодо можливих підстав для зміни їй запобіжного заходу  підозрювана зазначила, що на її майновий стан вплинули обставини 2019 року (змінився склад органу, у якому вона працювала), вона витратила велику частину своїх заощаджень на внесення застави. Станом на зараз вона працює у адвокатському об`єднанні «Integrites», а також займається науковою та викладацькою діяльність, що суттєво вплинуло на її дохід та на її заощадження. Батьки не працюють, є пенсіонерами. Коментуючи декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави, яку вона подала у 2020 році за 2019 рік, також зазначила, що у фірми її чоловіка є філіали за кордоном.
		 
		Прокурор САП ОСОБА_5 заперечила проти задоволення клопотання. Також, прокурор САП ОСОБА_12 подав письмове заперечення 06.04.2021 року. Прокурор зазначила, що:
		-обґрунтованість підозри ОСОБА_4 неодноразово була предметом аналізу суддів Вищого антикорупційного суду та Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, які дійшли висновку, що підозра відповідає вимогам ЄСПЛ;
		-недостовірність обставин, що стосуються повідомлення про підозру ОСОБА_4 , адвокат помилково пов`язує з неможливістю повідомити про підозру ОСОБА_9 , проте ця обставина не виключає наявності ознак складу злочину у діях ОСОБА_4 , що доводяться сукупністю доказів, зібраних під час досудового розслідування, та сама по собі не може ставити під сумнів достовірність обставин, зазначених у повідомлені їй про підозру;
		-адвокат стверджує, що ЄСПЛ визнав порушення прав людини, проте він посилається на рішення ЄСПЛ, ухвалене відповідно до статті 4 Шостого протоколу до Генеральної угоди про привілеї та імунітети Ради Європи, яке відносить до організаційних повноважень ЄСПЛ та не стосується самої ОСОБА_4 ;
		-щодо відсутності ОСОБА_4 на засіданні Міжвідомчої робочої групи 21.12.2015 року, позиція сторони обвинувачення в цій частині ґрунтується на показаннях співробітників Державної виконавчої служби України, які свідчать про систематичне проведення нарад під головуванням ОСОБА_4 з питання виконання рішення у справі «ТОВ «Золотой Мандарин Ойл», про те, що вона проявляла особливий інтерес до цієї справи та вживала всіх можливих заходів адміністративного впливу для забезпечення можливості відшкодування повної суми грошових коштів на користь ТОВ «ЗМО»  ці обставини підтверджуються протоколами допиту свідків, які також підтвердили свої показання 27.05.2020 року на додатковому допиті та висловили бажання взяти участь в одночасному допиті з ОСОБА_4 ;
		-доводи адвоката щодо відсутності можливості ОСОБА_4 здійснювати тиск на Уповноваженого та державних виконавців зводяться до неперебування цих осіб у її прямому підпорядкуванні, що не спростовує здійснення нею тиску на зазначених осіб з використанням свого службового становища як першого заступника Міністра юстиції України;
		-щодо узгодження ОСОБА_8 укладення декларації про дружнє врегулювання у справі «ТОВ «Золотой Мандарин Ойл проти України» з ОСОБА_4 , то відповідно до показань ОСОБА_8 , листування між ним і ОСОБА_4 здійснювалося через приватні електронні скриньки та 22.07.2015 року ОСОБА_8 (двічі) та 23.07.2015 року надсилав їй для погодження документи щодо дружнього врегулювання у цій справі;
		-щодо нібито не обговорення членами Міжвідомчої робочої групи питання виконання рішення ЄСПЛ у справі «ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» проти України» під час засідання 21.12.2015 року, то твердження сторони захисту не відповідають фактичним обставинам справи  на це вказує, зокрема, протокол засідання від 21.12.2015 року і, враховуючи це, очевидно, що ОСОБА_4 була поінформована про результати засідань МРГ, яка функціонувала під її головуванням, а також факт визначення пріоритету виплати грошових коштів на користь ТОВ «ЗМО» порівняно з іншими заявниками до ЄСПЛ;
		-щодо визначення суми коштів, яка підлягала перерахуванню ТОВ «ЗМО», то державний виконавець ОСОБА_10 повідомив під час допитів, що вказані вимог він виставив та надіслав до Департаменту фінансового забезпечення Мін`юсту тільки після виклику для надання пояснень у ОСОБА_4 державного виконавця та його керівників, під час яких вона ігнорувала будь-які доводи, які озвучували представники ДВС та стосувалися проблемних питань виконання рішення у справі «ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» проти України»  державний виконавець також зазначив, що вимоги він виставив під тиском ОСОБА_4 на нього та на його керівництво;
		-щодо відсутності нормативного регулювання питання черговості виплати суми грошових коштів за рішеннями ЄСПЛ та пріоритету у справі «ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» проти України», то доводи адвоката є маніпулюванням фактами та підміною понять, оскільки логіка формування черговості виконання рішень ЄСПЛ передбачена Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»;
		-попри те, що ОСОБА_4 мала право першого підпису платіжних, розрахункових документів, вона не була уповноважена Міністром юстиції на підписання документів стосовно фінансово-господарської діяльності, а заступник міністра  керівник апарату ОСОБА_13 повідомила, що в практиці всі платіжні доручення від імені Мін`юсту підписувала вона, та вона перебувала на роботі у період підписання ОСОБА_4 платіжного доручення на користь ТОВ «ЗМО»;
		-щодо спричинення видатків з державного бюджету бездіяльністю ПАТ «Київенерго», то необхідно врахувати, що, оскільки при зверненні до ЄСПЛ із заявою проти України представник ТОВ «ЗМО» не зазначив у заяві факту відступлення підприємством права вимоги щодо заборгованості до ПАТ «Київенерго» на користь ТОВ «Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт», та не вказав, що виконавче провадження було розпочато за заявою не ТОВ «ЗМО»  відповідно, ТОВ «ЗМО» не мало права на одержання коштів від ПАТ «Київенерго», а, отже, бездіяльність цього ПАТ не має прямого причинно-наслідкового зв`язку із збитками, завданими кримінальним правопорушенням, вчиненим ОСОБА_4 у співучасті з іншими особами;
		 
		Прокурор також звернула увагу на те, що ОСОБА_4 засвідчила своїм підписом платіжне доручення № 918, на підставі якого Мін`юст через Державну казначейську службу України перерахував на рахунок ТОВ «ЗМО» в АБ «Південний» 44996789,76 гривень.
		 
		Щодо ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, то прокурор зазначає, що метою звернення із клопотанням про застосування запобіжного заходу було забезпечення виконання нею як підозрюваною покладених на неї процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та суду; знищення, сховання або спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на свідків; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином. Усі ці ризики, стверджує прокурор, доводяться відповідними доказами. 
		 
		Щодо виконання обов`язків та взаємодії зі слідством, то прокурор зазначає, що 27.01.2020 року вона відмовилася давати показання, а 20.02.2020 року відмовилася брати участь в одночасному допиті з ОСОБА_8 27.05.2020 року вона повідомила, що готова надати органу досудового розслідування показання по суті повідомленої підозри, проте, коли детектив прийняв рішення про здійснення технічної фіксації цього допиту, захисник підозрюваної звернувся із клопотанням про надання можливості надати показання підзахисною власноручно. 28.05.2020 року під час проведення одночасного допиту ОСОБА_4 та ОСОБА_10 , вона не надала відповіді на жодне питання детективів, а захисник також заявив клопотання про зупинення проведення слідчої дії, у зв`язку із необхідністю підготовки до участі в судових засіданнях. ОСОБА_4 також повідомила, що, з аналогічних підстав, вона відмовляється брати участь 28.05.2020 року в одночасних допитах з іншими учасниками кримінального провадження. Окрім того, прокурор звертає увагу на те, що за заявою захисника підозрюваної було зареєстровано кримінальні провадження щодо давання завідомо неправдивих показань ОСОБА_11 та ОСОБА_10 у кримінальному провадженні. Хоча ці кримінальні провадження було закрито за відсутністю складу кримінального правопорушення, 01.02.2021 року до Національного антикорупційного бюро України надійшла заява ОСОБА_10 про те, що у зв`язку із його участю в якості свідка в кримінальному провадженні №52017000000000361 від 01.06.2017 року стосовно нього було зареєстровано ще одне кримінальне провадження, і що цей факт він сприймає як чергову спробу тиску і помсту щодо нього. Також, всупереч обов`язку, покладеному на ОСОБА_4 ухвалою слідчої судді Вищого антикорупційного суду від 04.02.2020 року про застосування щодо неї запобіжного заходу, ОСОБА_4 не надала органам досудового розслідування, прокурору, суду доказів здачі паспортів для виїзду за кордон органам Державної міграційної служби України. Також, прокурор звертає увагу на відсутність обов`язку звертатися з клопотанням про продовження строку дії обов`язків; те, що повернення ОСОБА_4 після виїзду за кордон зводиться до виконання нею покладених на неї обов`язків; зупинення досудового розслідування лише вказує на вичерпання обсягу слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, проведення яких можливе. Вона також зазначила, що доводи про майновий стан підозрюваної не вказують на необхідність зміни запобіжного заходу.
		 
		19.04.2021 року до Вищого антикорупційного суду також надійшли доповнення до клопотання про зміну запобіжного заходу від захисника підозрюваної. Він зазначив, що 21.08.2020 року ОСОБА_4 звернулася до ЄСПЛ щодо порушення статті 5 та 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; підставою звернення є ухвала слідчої судді Вищого антикорупційного суду від 04.02.2020 року про застосування до неї запобіжного заходу у виді застави. Заяву було прийнято до розгляду та їй було присвоєно номер № 41027/20. Надалі, 08.04.2021 року ЄСПЛ направив звернення, у якому повідомив, що він ґрунтовно ознайомився з матеріалами справи та поставив уточнюючі питання щодо обставин, які підлягають встановленню. 15.01.2021 року ЄСПЛ направив лист, у якому повідомлялось, що Уряду надається строк на подання пояснень щодо обставин справи Bernatskaпроти України не пізніше 15.09.2021 року. Також, ЄСПЛ розглядає справи стосовно можливих порушень, які подали інші особи, що пов`язані з обставинами, що розслідуються. Захисник стверджує, що ЄСПЛ визнав наявність обґрунтованих звинувачень Уряду у порушенні ст. 5 та 18 Конвенції. 
		 
		Мотивація суду
		 
		Стаття 201 КПК України передбачає можливість особи, до якої застосовано запобіжний захід, змінити його. Така можливість надається особі з метою надання їй права на перегляд обставин. Європейський суд з прав людини зазначає, що пункт 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (щодо прав особи, яка позбавлена свободи внаслідок арешту або тримання під вартою) забезпечує заарештованим чи затриманим особам право на перегляд матеріально-правових і процесуальних умов, які, з погляду Конвенції, є суттєвими для забезпечення «законності» позбавлення свободи (Рішення у справі Yeloyevпроти України від 6 листопада 2008 року, заява № 17283/02, параграф 64).
		 
		Підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до Вищого антикорупційного суду, в кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 КПК України та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання. Слідчий суддя, суд має право залишити без розгляду клопотання про зміну запобіжного заходу, подане раніше тридцяти днів з дня постановлення попередньої ухвали про застосування, зміну або відмову у зміні запобіжного заходу, якщо у ньому не зазначені нові обставини, які не розглядалися слідчим суддею, судом. (стаття 201 КПК України)
		 
		Оскільки очевидно, що кримінальне провадження № 52017000000000361 від 01.06.2017 року проводиться щодо можливого вчинення, зокрема, ОСОБА_4 злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, вона та її захисники мають достатній процесуальний статус для подання клопотання у порядку статті 201 КПК України. 
		 
		Судове рішення повинно бути обґрунтованим і вмотивованим (частина 1 статті 370 КПК України). Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до правил оцінки доказів (частина 3 статті 370 КПК України). Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, суд повинен виносити вмотивовані рішення (наприклад, Рішення Великої Палати у справі MoreiraFerreiraпроти Португалії(no.2) від 11 липня 2007 року, заява № 19867/12, параграф 84). Вмотивованість вимагає від суду чітко вказати на підстави тієї чи іншої аргументації. Тому, слідча суддя розглядає доводи сторін лише у межах доказів, які вони надали, та які можуть прямо чи опосередковано підтверджувати обставини, на які вони посилаються. Також, необхідно зазначити, що у судовому рішенні не мають бути зазначені усі доводи сторін, оскільки не всі з них можуть бути обґрунтованими чи стосуються фактичних обставин справи. Це необов`язково, допоки дотримано вимоги законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення. Судові рішення повинні повно відображати мотиви, на яких вони ґрунтуються (Ухвала у справі Paponпроти Франції від 15 листопада 2001 року, заява № 54210/00). Метою мотивування є показати сторонам, що їх почули (Рішення у справі RuizTorijaпроти Іспанії від 9 грудня 1994 року, заява № 18390/91, параграф 29). При цьому, хоча суд не повинен надавати відповідь на кожне порушене питання, з рішення має бути чітко зрозуміло, що головні проблеми, порушені у справі, були досліджені (Рішення у справі Van de Hurk проти Нідерландів від 19квітня 1994року,заява №16034/90, параграф 61).
		 
		Далі, слідча суддя встановлює, чи дотепер наявна обґрунтована підозра та ризики, які виправдовують подальше застосування запобіжного заходу та, зокрема, запобіжного заходу у виді застави. Практика Європейського суду з прав людини, переважно, пов`язана з питаннями запобіжних заходів, що обмежують свободу особи  домашнім арештом та триманням під вартою. Проте, з урахуванням того, що уповноважені органи влади повинні подбати про визначення суми застави так само, як і про вирішення питання про необхідність продовження тримання обвинуваченого під вартою (принцип, встановлений, серед іншого, у Рішенні у справі Iwaсczuk проти Польщі від 15 листопада 2001 року, заява № 25196/94, параграф 66), а також можливість за національним правом звертатися із клопотанням про зміну будь-якого запобіжного заходу, слідча суддя вважає, що необхідно дослідити цю практику такритерії оцінкипитань,поставлених уклопотанні, з такою ж увагою, як і при оцінці тримання під вартою.
		 
		У цьому випадку слідча суддя не вважає, що потрібно окремо оцінювати обставини, що були попередньо оцінені слідчими суддями. Одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення справи судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (принцип згадується у рішенні Великої Палати Європейського суду з прав людини у справі Brumarescuпроти Румунії від 28 жовтня 1999 року, заява № 28342/95, параграф 61). Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata, тобто «остаточності» рішення суду. Таким чином, попередні обставини варто оцінити лише у сукупності з новими доказами. Заявник клопотання називає новими обставинами такі: 1) сторона обвинувачення офіційно відмовилася від підозри та обвинувачення ОСОБА_9 у вчиненні злочину; 2) у іншому кримінальному провадженні було встановлено, що ОСОБА_10 та ОСОБА_11 [свідки у кримінальному провадженні №52017000000000361 від 01.06.2017 року] погано запам`ятали обставини п`ятирічної давності, що призвело до надання ними недостовірних показань; 3) листування між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 з їхніх поштових скриньок щодо справи «ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» проти України» відсутнє, на що вказав держатель поштових скриньок Мін`юсту; та 4) за результатом службової перевірки законності перерахування коштів у справі «Агрокомплекс проти України», було підтверджено, що законодавством не визначено та не встановлено черговості виконання рішень Європейського суду з прав людини. Також, новими обставинами можна вважати рух заяви ОСОБА_4 та інших осіб у структурі розгляду звернень ЄСПЛ. Ці обставини підтверджуються такими доказами: копіями постанов від 12.02.2021 року про закриття відповідно кримінальних проваджень № 52020000000000477 від 28.07.2020 року та № 52020000000000439 від 15.07.2020 року, у яких зазначається, що свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_10 могли погано запам`ятати обставини та невірно інтерпретувати факти та обставини, що пов`язано із особливостями людської пам`яті, а саме фізіологічними можливостями збереження та відтворення інформації; копією листа Мін`юсту від 10.09.2020 року та листом ДП «Національні інформаційні системи» Мін`юсту від 17.02.2021 року, які вказують на те, що відсутня інформація про отримання поштових повідомлень між поштовими скриньками  ІНФОРМАЦІЯ_3  і  ІНФОРМАЦІЯ_4 ; копією документів, що стосуються проведеної службової перевірки інформації щодо законності перерахування Мін`юстом на користь ПАТ «НВО «Агрокомплекс» 335 млн грн на виконання рішення ЄСПЛ від 25.07.2013 року у справі «Агрокомплекс проти України», та які (зокрема, довідка про результати службової перевірки від 07.12.2015 року) вказують на те, що законодавством не визначено черговості виконання рішень ЄСПЛ і що оплата заборгованостей за такими рішеннями проводиться в порядку надходження; копією стенограми судового засідання Великої Палати Верховного Суду від 23.02.2021 року у провадженні № 13-66зво20, у якій зафіксовано фразу, що повідомлення про підозру ОСОБА_9 не здійснювалося та не буде здійснено у майбутньому, яку можна приписати прокурору ОСОБА_12 ; а також копією звернення ЄСПЛ від 08.04.2021 у справі Logvynskyy v. Ukraine and 2 other applications із перекладом (заява № 32671/20) та копії листа ЄСПЛ від 15.04.2021 у справі Bernatska v. Ukraine із перекладом (заява № 41027/20), що вказують на те, що ЄСПЛ надіслав питання сторонам після попереднього розгляду питання прийнятності скарг, зокрема, Уряду було запропоновано представити виклад обставин справи разом із поясненнями по суті справи не пізніше 15.09.2021. Інші докази подавалися слідчим суддям раніше та доводять обставини, які вже досліджувалися. Їх доцільно врахувати у взаємозв`язку із новими доказами, що підтверджують обставини, які, вважає заявник, є підставою для зміни запобіжного заходу ОСОБА_4 .
		 
		Необхідно зазначити, що обґрунтованість підозри має оцінюватися на кожному етапі  від початкового періоду після затримання особи, так і в подальшому, коли тримання під вартою продовжується. Збереження обґрунтованості підозри є необхідною умовою законності продовження застосування запобіжного заходу. Відповідно, хоча під час затримання та застосування запобіжного заходу повинна бути обґрунтована підозра; у випадках тривалого обмеження свободи особи, зокрема, тримання під вартою, також має бути доведено, що підозра зберігається та залишається обґрунтованою протягом усього періоду тримання під вартою. (Рішення у справі Ilgar Mammadov проти Азербайджану, заява № 15172/13 від 22 травня 2014 року, параграф 90) Також, необхідно належним чином оцінити наявність ризиків, які виправдовують продовження застосування запобіжного заходу, та які можна обґрунтувати конкретними обставинами справи, а не абстрактними формулюваннями, надаючи належну оцінку індивідуальним обставинам підозрюваного. Наведення таких аргументів може виправдовувати тримання під вартою (Рішення Великої Палати у справі Buzadjiпроти РеспублікиМолдова від 5 липня 2016 року, заява № 23755/07, параграф 88). Такі аргументи не можуть використовувати формалістичну та абстрактну мову, також, не дозволяється щоразу при розгляді питання про тримання під вартою використовувати ідентичні або стереотипні формулювання, автоматично продовжувати тримання під вартою (Рішення у справі Lisovskijпроти Литви від 2 травня 2017 року, заява № 36249/14, параграф 77). 
		 
		Слідча суддя зазначає, що протягом періоду часу, що минув, досі є достатні підстави вважати, що наявна обґрунтована підозра. Обставини у сукупності дають підстави вважати, що ОСОБА_4 щонайменше причетна до дій, пов`язаних з прийняттям рішення щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі ТОВ «ЗМО», та що прийняття такого рішення було пов`язане з відхиленнями від звичної процедури, з урахуванням обставин. 
		 
		Заявник клопотання вказує на те, що сторона обвинувачення офіційно відмовилася від підозри та обвинувачення ОСОБА_9 у вчиненні злочину. Дійсно, відповідно до повідомлення про підозру, ОСОБА_4 виконувала вказівки організаторів вчинення злочину та узгоджувала із ними деталі надання ЄСПЛ інформації щодо загального розміру заборгованості, який підлягає стягненню; узгоджувала механізм виплати; а також, на виконання домовленостей з організаторами вчинення злочину впливала на осіб, відповідальних за засвідчення перекладу рішення, виконання рішення й проведення виплати. Вона, згідно із повідомленням про підозру, також засвідчила платіжне доручення, на підставі якого було здійснено оплату. Копія стенограми судового засідання Великої Палати Верховного Суду від 23.02.2021 року у провадженні № 13-66зво20 вказує на те, що представник органу прокуратури дійсно міг зазначати, що повідомлення про підозру ОСОБА_9 не здійснювалося та не буде здійснено у майбутньому. 
		 
		Проте, до того, що ця вказівка будь-яким чином впливає на обґрунтованість підозри ОСОБА_4 слідча суддя ставиться критично. Повідомлення про підозру обов`язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 КПК України, зокрема, у випадках наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення (п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України). При цьому, виконання кожної із ролей у можливому вчиненні кримінального правопорушення (у формах видів співучасті, передбачених ст. 27 КК України) та не пов`язує відсутність складу злочину у діях одного зі співучасників з відсутністю складу злочину в іншого співучасника; вже не кажучи про відсутність підозри у вчиненні кримінального правопорушення стосовно однієї з осіб у провадженні, що може бути зумовлено не лише відсутністю підстав для повідомлення про підозру, а й процедурними перешкодами для такого вручення (наприклад, коли особа є спеціальним суб`єктом на якого поширюються особливості порядку притягнення до кримінальної відповідальності) та/або неможливістю здійснення повідомлення про підозру особі у зв`язку з об`єктивними обставинами (місцезнаходження особи невідоме тощо). Положення про порядок повідомлення про підозру вказують на те, що якщо в органу досудового розслідування достатньо доказів для [обґрунтованої] підозри особи у вчиненні певного кримінального правопорушення, ця особа може набувати статусу підозрюваного/підозрюваної та до неї може бути застосовано запобіжний захід.
		 
		ОСОБА_4 інкримінується вчинення злочину, передбачене ч. 5 ст. 191 КК України, тобто заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах. Об`єктивна сторона заволодіння чужим майном службовою особою із зловживанням своїм службовим становищем має місце тоді, коли службова особа незаконно обертає чуже майно на свою користь чи користь третіх осіб, використовуючи при цьому своє службове становище. Особливістю заволодіння є те, що предметом заволодіння чужим майном шляхом службового зловживання може бути і майно, яке безпосередньо не було ввірене винному чи не перебувало в його віданні. У зазначений спосіб винний може заволодівати майном, щодо якого в силу своєї посади він наділений правомочністю управління чи розпорядження майном через інших осіб.
		 
		При обранні запобіжного заходу слідча суддя враховувала надані докази, які вказували на можливе вчинення ОСОБА_4 злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України. Необхідно оцінити, чи, зі спливом часу, було отримано нові докази, які позбавляють підозру обґрунтованості.
		 
		Раніше зазначалося, що у контексті можливого тиску на державних виконавців та Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини перехресні допити не вказують, попри окремі фрази, на які звернув увагу заявник, на відсутність такого тиску. Усі допитані особи (окрім ОСОБА_11 ) стверджували, що ОСОБА_4 вказувала на необхідність виконання рішення ЄСПЛ по ТОВ «ЗМО» про дружнє врегулювання. ОСОБА_8 зазначив, що вона здійснювала на нього тиск у цій та інших справах  «управлінський тиск», з його слів. Такий тиск в подальшому став підставою для його звільнення, стверджує він. Слідча суддя критично оцінює доводи заявника щодо відсутності підпорядкованості ОСОБА_8 . ОСОБА_4 як Першому заступнику міністра, оскільки, зі слів ОСОБА_8 , вона давала йому розпорядження і вказівки щодо того, що потрібно зробити. Також, слідча суддя критично оцінює доводи заявника щодо відсутності незаконного впливу. Вид впливу для цілей підозри у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України (заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем з кваліфікованим складом), не має значення  важливим є те, що особа використовує своє службове становище і, в силу своєї посади, має правомочність управління чи розпорядження майном через інших осіб, має певні владні повноваження щодо впливу на осіб, яким це майно ввірене чи перебуває у їх віданні. Для заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем основною ознакою є не наявність чи відсутність у особи певної правомочності щодо майна, яке є предметом злочину, а неправомірне використання для заволодіння чужим майном офіційно наданих їй за посадою службових повноважень.
		 
		Слідча суддя знову звертає увагу на те, що у протоколах допиту свідків ОСОБА_10 та 
		 ОСОБА_11 зафіксовані їхні показання про те, ОСОБА_4 перебувала під час засідання МРГ 21.12.2015 року, а сторона захисту надає конфліктні докази (наказ Міністра юстиції від 18.12.2015 року про надання їй відпустки з 21.12.2015 року, відомості про перетин кордону з інформаційно-аналітичної довідки (у якій особа з паспортом, що належить ОСОБА_4 (тоді  ОСОБА_7 ) з іменем «    ОСОБА_14 » 19.12.2015 року покинула територію України, а повернулася 03.01.2016 року  у цій графі ім`я дещо змінене на « ОСОБА_15 »). З урахуванням наданих постанов про закриття кримінальних проваджень щодо свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 можна стверджувати, що цей конфлікт розв`язується тим, що свідки могли погано запам`ятати деталі з урахуванням тривалого часу, що минув від засідання МРГ та дачею показань. Проте, слідча суддя звертає увагу, що на підставі показань свідків можна стверджувати про можливий тиск ОСОБА_4 на державних виконавців та інших осіб не лише під час засідання 21.12.2015 року, але й упродовж виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі ТОВ «ЗМО» щодо дружнього врегулювання (зокрема, під час щонайменше однієї зустрічі в кабінеті ОСОБА_4 , що проходила не в межах засідань Міжвідомчої робочої групи). Крім того, обґрунтовані сумніви щодо цих обставин викликає також те, що протокол засідання Міжвідомчої робочої групи, що відбувалась у грудні 2015 року, державний виконавець, з його слів, отримав для підпису у кінці літа  на початку вересня 2016 року.
		 
		Заявник клопотання звертає увагу на те, що, попри показання ОСОБА_8 щодо надсилання документів по справ ТОВ «ЗМО» на службові електронні пошти, копією листа Мін`юсту від 10.09.2020 року та листом ДП «Національні інформаційні системи» Мін`юсту від 17.02.2021 року вказують на те, що відсутня інформація про отримання поштових повідомлень між поштовими скриньками  ІНФОРМАЦІЯ_3  і  ІНФОРМАЦІЯ_4 . Слідча суддя критично оцінює ці доводи у контексті їхнього спростування будь-яких обставин, які обґрунтовують підозру, оскільки: 1) у листі ДП «Національні інформаційні системи» Мін`юсту від 17.02.2021 року зазначається, що «…не вбачається за можливе точно підтвердити факт листування між поштовими скриньками…, оскільки логи (інформація про дії або події) на поштовому шлюзі для пересилання пошти для http://mail.minjust.gov.ua за 2015 рік не збереглися. За непрямими даними, при перегляді на рівні файлової системи, де зберігаються поштові скриньки, виявлена відсутність папки «Sent» (де зберігається інформація про надіслані поштові повідомлення) у двох вказаних поштових скриньках, що може свідчити про те, що відправка листів із вказаних поштових скриньок не проводилась. Окрім того, за наявними даними із папок «cur» (де зберігається інформація про вхідні поштові повідомлення), інформація про отримання поштових повідомлень між поштовими скриньками… за період 17-23 липня 2015 року відсутня. Зазначене може свідчити як про відсутність факту отримання повідомлень володільцем поштової скриньки, так і про їх подальше видалення після отримання»  ця інформація не вказує на відсутність листування 17-23 липня 2015 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 через робочі електронні пошти, оскільки ця інформація могла також бути видалена (слідча суддя також критично оцінює ці доводи в контексті того, що за 2015 рік в цілому не було виявлено жодної відправки листів з цих поштових скриньок, а не лише за цей період) та 2) це не спростовує того факту, що, як зазначив ОСОБА_8 під час проведення допиту 24.02.2020 року зазначив, що він надсилав ОСОБА_4 (тоді ОСОБА_16 ) електронні файли щодо справи ТОВ «ЗМО» (про стан проходження справи «ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» проти України» зі своєї приватної електронної поштової скриньки на скриньку, яку вона сама йому повідомила).
		 
		Слідча суддя знову наголошує, що докази оцінюються лише на предмет доказування обставин, пов`язаних із зміною запобіжного заходу. Слідча суддя зазначає, що потрібно врахувати факт надсилання ОСОБА_4 перекладу рішення ЄСПЛ на електронну пошту « ІНФОРМАЦІЯ_2 », тобто невстановленої особи, причетність якої до справи досі залишається невідомою; відомостей про те, що ОСОБА_13 була особою, яка завжди підписувала фінансово-господарські документи у Міністерстві юстиції України, та була прямо уповноважена на це, й була присутня на роботі в день підписання ОСОБА_4 платіжного доручення для ТОВ «ЗМО»; показань свідків під час перехресних допитів, які вказували на вплив ОСОБА_4 та «управлінський тиск»; а також того, що обставини виконання цього рішення були пов`язані з невизначеністю стосовно остаточності судового рішення, яким було присуджено цю компенсацію ТОВ «ЗМО», та щодо якої ОСОБА_4 мала бути обізнаною. На це вказував свідок ОСОБА_10 , стверджуючи, що він неодноразово повідомляв ОСОБА_4 про невизначеність щодо остаточності судового рішення, факт зарахування зустрічних однорідних вимог між ТОВ «ЗМО» та ПАТ (АТ) «Київенерго», які вона ігнорувала. Свідок також зазначав, що це єдине виконавче провадження за увесь час його роботи, питанням виконання якого приділялася увага посадових осіб вище рівня начальника відділу. Доводи на підтвердження цих обставин не спростовуються аргументами заявника.
		 
		Слідча суддя також оцінює докази  копії документів, що стосуються проведеної службової перевірки інформації щодо законності перерахування Мін`юстом на користь ПАТ «НВО «Агрокомплекс» 335 млн грн на виконання рішення ЄСПЛ від 25.07.2013 року у справі «Агрокомплекс проти України», та які (зокрема, довідка про результати службової перевірки від 07.12.2015 року) вказують на те, що законодавством не визначено черговості виконання рішень ЄСПЛ і що оплата заборгованостей за такими рішеннями проводиться в порядку надходження; та доводи заявника, що на них базуються. Вона звертає увагу на те, що сторона захисту та сторона обвинувачення, ймовірно, по-різному тлумачать поняття черговості. Так, сторона захисту доводить, що черговість виконання рішень ЄСПЛ (наприклад, за певним критерієм) відсутня у законодавстві. У свою чергу, сторона обвинувачення стверджує, що черговість виконання рішень формується за рахунок вже існуючих норм, які вказують на строк виконання рішень ЄСПЛ. Слідча суддя бере до уваги той факт, що попри відсутність прямого законодавчого врегулювання черговості виконання рішень ЄСПЛ, на яку посилається заявник, законом передбачено строк виконання. Так, виплата стягувачу відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття рішенням ЄСПЛ статусу остаточного або у строк, передбачений у рішенні ЄСПЛ (ч. 1 ст. 8 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики європейського суду з прав людини»). Проте, очевидно, що наданий справі ТОВ «ЗМО» пріоритет не означав надання першочерговості цій виплаті, а надання цій виплаті пріоритету відносно інших невиконань судових рішень в Україні. Слідча суддя нагадує, що станом на момент винесення пілотного рішення Burmychта іншіпроти України від 12 жовтня 2017 року (заяви № 46852/13 та інші) таких заяв накопичилося близько 12 000. 
		 
		Заявник (захисник підозрюваної) та сама підозрювана звертають особливу увагу на обставини щодо рішення Європейського суду з прав людини (прийняте на пленарних засіданнях 29.06.2020 року та 06.07.2020 року) щодо клопотання Генеральної прокуратури від 03.03.2020 року про зняття імунітету з чоловіка судді ЄСПЛ, пов`язане із цим провадження у Великій Палаті Верховного Суду № 13-66зво20, а також на рух заяв осіб, в тому числі ОСОБА_4 , про стверджуванні порушення, допущені органом досудового розслідування та слідчою суддею у цьому кримінальному провадженні. 
		 
		Необхідно зважити, що надане заявником рішення Європейського суду з прав людини (прийняте на пленарних засіданнях 29.06.2020 року та 06.07.2020 року) щодо клопотання Генеральної прокуратури від 03.03.2020 року про роз`яснення та, за необхідності, відмову від надання імунітету, який наділяється чоловік судді Європейського суду з прав людини Ганни Юдківської, обраної до суду від України, жодним чином не стосується цього кримінального провадження по суті. У цьому рішенні Європейський суд з прав людини наголосив на підставах для відмови у знятті імунітету з чоловіка судді Європейського суду з прав людини, які оцінювались лише у контексті його імунітету. Європейський суд з прав людини, відповідно до Статті 4 Протоколу № 6 до Генеральної угоди про привілеї та імунітети Ради Європи, розглядає лише питання позбавлення імунітету. Інших норм, що регулюють таке провадження чи встановлюють значення такого рішення як остаточного, не передбачено.
		 
		Юрисдикція ЄСПЛ поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та Протоколів до неї, подані йому на розгляд згідно зі статтями 33, 34, 46 і 47 Конвенції. Ці питання розглядаються в межах міждержавних справ (стаття 33 Конвенції), консультативних висновків (стаття 47 Конвенції), та індивідуальних заяв. При цьому, Високі Договірні Сторони (держави) зобов`язують виконувати остаточні рішення ЄСПЛ в будь-яких справах, у яких вони є сторонами (параграф 1 статті 46 Конвенції). Обов`язковими довиконання вУкраїні рішеннямиє тількиті,що підпадають під поняття «рішення» у Законі України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Такими рішеннями є: а) остаточне рішення Європейського суду з прав людини у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; б) остаточне рішення Європейського суду з прав людини щодо справедливої сатисфакції у справі проти України; в) рішення Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання у справі проти України; г) рішення Європейського суду з прав людини про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України (абзац 6 частини 1 статті 1 Закону). Рішення за результатом розгляду питання про зняття імунітету з члена сім`ї судді ЄСПЛ не підпадає під жодну з цих категорій. Тому, надане заявником рішення ЄСПЛ про відмову у знятті імунітету з чоловіка судді ЄСПЛ, не є остаточним рішенням, стороною в якому є Україна, в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 
		 
		Більше того, прийнятність доказів у справі не оцінюється Європейським судом з прав людини. Прийнятність доказів є насамперед предметом регулювання національного законодавства і, як правило, національні суди повинні оцінювати докази, що їм подаються учасниками процесу. При цьому, Європейський суд з прав людини не виносить рішень щодо того, чи якісь докази були належно визнані доказами  він встановлює, чи був розгляд справи в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, справедливим (Рішення у справі VanMechelenта іншіпроти Нідерландів від 23 квітня 1997 року, заяви № 21363/93, № 21364/93, № 21427/93 та № 22056/93, параграф 50). Навіть за виключенням доказів, на які Європейський суд з прав людини звертав увагу, підозра все одно зберігається. 
		 
		Слідча суддя також не бачить підстав вважати, що відкриття провадження Великою Палатою Верховного Суду у справі про перегляд судових рішень за виключними обставинами на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, будь-яким чином впливає на обставини застосування запобіжного заходу до ОСОБА_4 . Тільки рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набралозаконної силиі нимвстановлено порушенняправ людиниі основоположнихсвобод,гарантованих КонституцієюУкраїни іміжнародними договорами,згода наобов`язковістьяких наданаВерховною РадоюУкраїни,має преюдиціальнезначення длясуду,який вирішуєпитання продопустимість доказів(ч.1ст.90КПК України). На цьому етапі таке рішення не встановлює порушення прав людини і основоположних свобод, а слідча суддя не вирішує питання про допустимість доказів.До тогож,таке провадженнябуло ініційованене пані ОСОБА_4 . 
		 
		Щодо наданих копій звернення ЄСПЛ від 08.04.2021 у справі Logvynskyyv.Ukraine and 2 other applications із перекладом (заява № 32671/20) та копії листа ЄСПЛ від 15.04.2021 у справі Bernatskav.Ukraine із перекладом (заява № 41027/20), то вони тільки вказують на те, що ЄСПЛ надіслав питання сторонам після попереднього розгляду питання прийнятності скарг, зокрема, Уряду було запропоновано представити виклад обставин справи разом із поясненнями по суті справи не пізніше 15.09.2021 року. Ці листи взагалі не є будь-якими процесуальними рішенням ЄСПЛ  вони лише вказують на проходження певної стадії у розгляді заяв осіб. Заявник натомість помилково стверджує про те, що така заява вже пройшла етап розгляду її на предмет прийнятності, і що важливіше  що ЄСПЛ визнав наявність обґрунтованих звинувачень Уряду у порушенні ст. 5 та ст. 18 Конвенції у справі Bernatska v. Ukraine. Ці твердження: 1) не узгоджуються із положеннями статей 34, 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення про відповідність заяви умовам прийнятності приймає Суд, і прийнятними визнаються лише справи за заявами від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, які вважають себе потерпілими від допущеного однією з Високих Договірних Сторін порушення прав, викладених у Конвенції або Протоколах до неї); та 2) із змісту листів вбачається, що Палата ЄСПЛ сповістила Договірну сторону-відповідача про заяву та запропонувала їй надіслати свої письмові зауваження щодо заяви у порядку пункту 2(b) Правила 54 Регламенту ЄСПЛ. Разом із тим, знаходження заяви на цьому етапі провадження не виключає можливості прийняти рішення про неприйнятність заяви та по суті справи, з урахуванням пункту 1 Правила 54А Регламенту. Оцінка цих обставин дає підстави вважати, що до моменту прийняття рішення ЄСПЛ по суті, формування іншої судової практики Великою Палатою Верховного Суду, чи іншої субстантивної зміни обставин, доводи заявника у цій частині не ґрунтуються на матеріальних юридичних доводах та є спробою переконати слідчу суддю у нібито визнаних порушеннях прав людини.
		 
		Отже, слідча суддя не знаходить підстав вважати, що нові доводи заявника будь-яким чином впливають на рівень обґрунтованості підозри.
		 
		Фактично, слідча суддя повинна встановити, чи є запобіжний захід пропорційним для запобігання ризику або ризикам, на які вказує сторона обвинувачення, з метою захисту прав підозрюваного та дотримання принципу верховенства права. Заявник стверджує, що передбачені ст. 177 КПК України ризики повністю відсутні, бо: сторона обвинувачення не надала жодного доказу наявності ризиків; ОСОБА_4 прибувала за всіма викликами органу досудового розслідування та суду, в тому числі, здійсненими з порушенням порядку та строку, встановленого КПК України; досудове розслідування було зупинено, а, отже, було проведено всі слідчі дії, в тому числі всі слідчі дії щодо ОСОБА_4 ; після повернення паспортів для виїзду за кордон ОСОБА_4 неодноразово виїжджала за кордон на відпочинок та повернулася в Україну, і про ці виїзди було повідомлено сторону обвинувачення. 
		 
		Щодо ризикупереховування відоргану досудовогорозслідування,прокурора та/абосуду,слідча суддязвертає увагуна те,що такийризик досізберігається. ОСОБА_4 має широкеколо осіб,з якимимає зв`язокчерез авторитетпосад,які займалараніше.Вона частовиїжджала закордон іпродовжує церобити (наце вказуєвідповідь наадвокатський запит№ 20200723/7від 23.07.2020року зінформацією відГоловного центруобробки спеціальноїінформації Державноїприкордонної службиУкраїни,а такожвідмітки упаспорті громадянинаУкраїни ОСОБА_4 для виїздуза кордон).Одним ізаргументів стосовноризику переховуваннябула такожтяжкість покарання,що загрожує ОСОБА_4 .Необхідно такожвраховувати,що такийризик оцінюєтьсяне лишеу контекстіможливості особипереховуватись закордоном,а йпереховуватись вмежах країни.Також,дослідивши деклараціюособи,уповноваженої навиконання функційдержави абомісцевого самоврядуванняза 2019рік тапоставивши уточнювальнізапитання,слідча суддявстановила,що чоловік ОСОБА_4 є власникомIntegritesHoldingGmbH(ФедеративнаРеспубліка Німеччини)та міжнародноїюридичної фірми ТОВ «МЮФ «ІНТЕГРІТЕС» (має філії за кордоном). Це, з урахуванням юридичної кваліфікації ОСОБА_4 може вказувати на її можливість законно перебувати за кордоном протягом тривалого часу. Ймовірність переховування також була встановлена з урахуванням майнового стану ОСОБА_4 .
		 
		Слідчий суддя зобов`язаний розглянути клопотання підозрюваного про зміну запобіжного заходу згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу (ч. 4 ст. 201 КПК України). При розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя зобов`язаний, зокрема, оцінити в сукупності всі обставини, що стосуються справи (тяжкість покарання, вік та стан здоров`я підозрюваного, міцність соціальних зв`язків, майновий стан, наявність судимостей, дотримання умов застосованих запобіжних заходів та інші обставини, передбачені п. 1-12 ч. 1 ст. 178 КПК України). Розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 КПК України. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього. (ч. 4 ст. 182 КПК України)
		 
		Щодо зупинення досудового розслідування, слідча суддя зазначає, що воно було здійснене в межах строків, передбачених кримінальним процесуальним законом, а тому нема підстав вважати, що воно порушує розумні строки у кримінальному провадженні або ж станом на зараз будь-яким чином впливає на запобіжний захід, обраний ОСОБА_4 .
		 
		У цьому випадку питання фінансових можливостей також корелює з питанням надмірно обтяжливої застави, а також необхідністю повернення грошей за позикою, про які зазначає заявник.
		 
		Заявник зазначає, що:
		-Фінансовий стан ОСОБА_4 істотно змінився, а застава є надмірно обтяжливою, непомірною для неї, перетворилася із запобіжного заходу на реальне покарання;
		-Заставодавець, який вніс 5,5 млн грн застави, вимагає повернення коштів у зв`язку зі складним фінансовим становищем через карантинні обмеження, а також у зв`язку із значними втратами на курсовій різниці;
		-У ОСОБА_4 немає фінансової можливості повернути ці кошти з інших джерел, що перетворює заставу на, фактично, безальтернативне тримання під вартою.
		 
		Слідча суддя звертає увагу на те, що станом на вересень 2019року у ОСОБА_4 було 345000 доларів США готівкою, 40000 євро готівкою, а також 530000 гривень готівкою, 467590 гривень на рахунку. Виходячи лише з відомостей декларацій, майновий стан ОСОБА_4 дійсно змінився. У декларації за 2019рік вона задекларувала 110000 доларів США готівкою, 459388 гривень на банківському рахунку, 12000 євро готівкою. Також, ОСОБА_4 задекларувала два коштовні автомобілі, одним із яких вона користується (Porsche Cayenne, модель 2014 року) та коштовні прикраси, коштовні годинники та інше цінне майно. Разом з тим, вона взяла позику (поворотну фінансову допомогу) для сплати застави від члена сім`ї її чоловіка, який ще у квітні2020року вимагав повернення грошової суми у розмірі 5500000 гривень, що було сплачено ним як заставодавцем; окрім цього, заявник зазначає про те, що її майновий стан суттєво погіршився через курсову різницю. Ці доводи слідчий суддя вже розглядав та надавав їм оцінку, зокрема, ідентичні доводи бралися до уваги при прийнятті рішення за клопотанням заявника про зміну запобіжного заходу 29.05.2020 року та при розгляді питання про зміну запобіжного заходу надалі, та заявниця та її захисник не наводить нових обставин. У будь-якому випадку, ці доводи, з урахуванням задекларованого майна та доходів ОСОБА_4 та членів її сім`ї, виглядають щонайменше непереконливими. Хоча слідча суддя має оцінювати, зокрема, майновий стан особи при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, майновий стан є лише одним аспектів, що оцінюються, і, в будь-якому випадку, прийняття рішення про застосування запобіжного заходу має прийматися з ціллю досягти мети кримінального провадження та його ефективності. Цивільні та інші відносини при досягненні цілей кримінального провадження мають другорядне значення. Більше того, позикодавець вимагав повернення коштів ще у квітні 2020 року і станом на зараз (через рік після вимоги) слідчій судді не було надано доказів на підтвердження того, що це неповернення мало будь-які негативні наслідки для позикодавця чи підозрюваної, та які можна врахувати як обставину для зміни запобіжного заходу.
		 
		Також, ОСОБА_4 , як особа з вищою юридичною освітою та науковим ступенем, могла усвідомлювати наслідки укладення договору, свої обов`язки згідно із цивільним законодавством, а також неможливість бути звільненою від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання. Необхідно також зазначити, що, за винятком декларації за 2019 рік, захисник та підозрювана не зазначають та не надають у якості доказів будь якої актуальної інформації про розмір доходу ОСОБА_4 , її грошові заощадження чи об`єкти рухомого й нерухомого майна, що перебувають у її власності станом на квітень 2021 рік. Відповідно, доводи щодо скрутного матеріального становища, які доказово не підтверджуються стороною захисту, з урахуванням попередньої інформації, а саме того, що ОСОБА_4 має у власності цінне майно, часто подорожує на відпочинок за кордон та проживає в житловому комплексі бізнес-класу, оцінюються критично.
		 
		Слідча суддя також зважає на те, що тягар розміру застави, про який зазначає заявник, напряму не стосується підозрюваного. Особа, що вносить грошові кошти за підозрюваного і стає заставодавцем, повинна розуміти відповідальність за забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов`язків. Так, заставодавець має бути обізнаний щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється чи обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов`язки із забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого та його явки за викликом, а також наслідки невиконання цих обов`язків. При цьому, запобіжний захід забезпечує досягнення мети і завдання кримінального провадження (стаття 2 КПК України) та мети запобіжного заходу як такого (ч. 1 ст. 177 КПК України); а фінансові зобов`язання заставодавця не мають юридичних наслідків для підозрюваного та не можуть враховуватися при доведенні непомірності застави для підозрюваного, особливо з урахуванням відсутності правового механізму відмови від ролі заставодавця, передбаченого кримінальним процесуальним законом.
		 
		Також, враховуючи сутність запобіжного заходу у виді застави, те, що заставодавці вже внесли заставу і, таким чином, забезпечили виконання ОСОБА_4 своїх процесуальних обов`язків, слідча суддя не вважає належними доводи про те, що неповернення позики ОСОБА_4 перетворює заставу на безальтернативне тримання під вартою, оскільки вони не враховують неможливість повернення застави, окрім як у межах розгляду питань кримінального провадження, та згадану вище відсутність правового механізму відмови від ролі заставодавця. 
		 
		Отже, слідча суддя приходить до висновку, що з підстав зміни майнового стану ОСОБА_4 , зміна запобіжного заходу у цьому випадку не є обґрунтованою.
		 
		Слідча суддя звертає увагу доводи заявника щодо того, що ОСОБА_4 належним чином виконувала свої процесуальні обов`язки протягом усього часу з дня набуття статусу підозрюваної. Проте, таке належне виконання процесуальних обов`язків ОСОБА_4 стало підставою для повернення їй паспортів громадянина України для виїзду за кордон. Слідча суддя також бере до уваги доводи прокурора і зазначає, що те, що ОСОБА_4 виїжджала за кордон та завжди поверталася протягом часу, коли на неї було покладено процесуальні обов`язки, не пов`язанийпричинно-наслідковимзв`язком іззменшенням ризикупереховування,оскільки цеможе однозначносвідчити лишепро виконаннянею своїхпроцесуальних обов`язків. Саме належне виконання нею процесуальних обов`язків забезпечується заставою.
		 
		Підсумовуючи, слідча суддя приходить до висновку, що захисник та підозрювана не надали достатніх аргументів щодо необхідності зміни запобіжного заходу у виді застави для ОСОБА_4 . Доводи щодо підозри та ризиків є непереконливими та не ґрунтуються на чинному національному законодавстві. Доводи щодо зміни її майнового стану, необхідності повернення позики не впливають на обтяжливість запобіжного заходу у виді застави. Станом на зараз запобіжний захід у виді застави, застосований до ОСОБА_4 на час проведення розслідування, з урахуванням обставин, що були досліджені, дозволить забезпечити виконання нею своїх процесуальних обов`язків у цьому провадженні, оскільки це є основною метою застосування запобіжного заходу, а не покарання особи, вина якої не доведена. Слідча суддя зазначає, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти вищевказаним ризикам, а тому такий запобіжний захід як застава у розмірі, визначеному судом раніше, забезпечить дотримання підозрюваною процесуальних обов`язків під час досудового слідства та в суді. 
		 
		З урахуванням викладеного, керуючись ст. 201, 376 КПК України, слідча суддя
		 
		ПОСТАНОВИЛА
		 
		У задоволеніклопотання адвоката ОСОБА_3 ,про змінузапобіжного заходустосовно ОСОБА_4 , що народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Черкаси, громадянки України, ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 04.02.2020 року (справа № 991/982/20), строк дії обов`язків продовжено, зокрема, ухвалою від 21.07.2020 року (справа № 991/5954/20), у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 52017000000000361 від 01.06.2017 року за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 357 КК України  відмовити.
		 
		Ухвала не підлягає оскарженню.
		Слідча суддя   ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...