Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 585/2836/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 28.04.2021.
Дата набрання законної сили: 14.04.2021
Номер судового провадження: 61-187ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала
		 
		14 квітня 2021 року
		місто Київ
		 
		справа № 585/2836/16-ц
		провадження № 61-187св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Ступак О. В.,
		суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В., 
		учасники справи:
		позивач - Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»,
		відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «ОТП Банк» на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 03 серпня 2018 року у складі судді Євлах О. О. та постанову Апеляційного суду Сумської області від 06 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Собини О. І., Левченко Т. А., Кононенко О. Ю.,
		ВСТАНОВИВ:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Стислий виклад позиції позивача
		Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк», банк) у липні 2016 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_7 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
		У зв`язку зі смертю боржника ПАТ «ОТП Банк» 03 квітня 2018 року звернулося до суду з уточненим позовом до спадкоємців боржника ОСОБА_7 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з посиланням на статті 1281-1282 ЦК України, а також до поручителя ОСОБА_6 .
		Банк обґрунтовував позовні вимоги тим, що 07 вересня 2007 року ОСОБА_7 та Закрите акціонерне товариство «ОТП Банк» 
		(далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є ПАТ «ОТП банк», уклали кредитний договір № ML-С00/295/2007, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 23 227, 00 дол. США на визначених у договорі умовах. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 07 вересня 2007 року банк та ОСОБА_6 уклали договір поруки 
		№ SR-C00/295/2007, відповідно до умов якого ОСОБА_6 прийняв на себе зобов`язання відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його зобов`язань.
		ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . На момент його смерті разом з ним на АДРЕСА_1 були зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
		У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_7 взятих на себе зобов`язань на момент смерті боржника виникла заборгованість за кредитним договором у сумі 21 735, 53 дол. США.
		Посилаючись на наведене, позивач просив:
		-                  визнати такими, що прийняли спадщину ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ;
		-                  стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь банку заборгованість, яка виникла станом на 18 лютого 2017 року (день смерті боржника), у сумі 21 735, 53 дол. США, що становить за офіційним курсом НБУ станом на 03 квітня 2018 року 568 622, 33 грн, у межах вартості майна, отриманого ними у спадщину, у розмірі, який відповідає їх частці у спадщині;
		-                  стягнути з поручителя ОСОБА_6 солідарно із спадкоємцями ОСОБА_7 заборгованість за кредитним договором, яка виникла станом на 18 лютого 2017 року (день смерті боржника), у сумі 21 735, 53 дол. США, що становить за офіційним курсом НБУ станом на 03 квітня 2018 року 568 622, 33 грн.
		Стислий виклад заперечень відповідачів
		ОСОБА_3 надала відзив, у якому зазначила, що вона не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_7 , тому не несе відповідальність за його боргами і до участі у справі як відповідач залучена позивачем безпідставно. Це також стосується і її неповнолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а тому просила виключити її та її неповнолітніх дітей з кола відповідачів у справі.
		ОСОБА_1 повідомила, що вона спадщину після її померлого чоловіка ОСОБА_7 не приймала, а тому просила виключити її з числа відповідачів у справі.
		ОСОБА_2 подав до суду відзив, зазначав, що він є спадкоємцем свого батька ОСОБА_7 . Не знаючи про борги свого батька, він почав оформляти спадщину після нього. Повідомив, що позивачу про смерть його батька ОСОБА_7 стало відомо 02 вересня 2017 року, але вимог до спадкоємців банк не пред`являв, а тому, з огляду на положення статті 1281 ЦК України, вважав, що позовні вимоги позивача є безпідставними і не підлягають задоволенню.
		ОСОБА_6 проти позову заперечував, зазначив, що договір поруки не містить згоди поручителя відповідати за зобов`язанням у випадку зміни кредитора, а тому вимога, пред`явлена позивачем в уточненій позовній заяві, про стягнення боргу у зв`язку зі смертю боржника є необґрунтованою, оскільки він не надавав згоди відповідати за зобов`язаннями спадкоємців.
		Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 03 серпня 2018 року у задоволенні позову ПАТ «ОТП Банк» відмовлено.
		Суд першої інстанції дійшов висновків, що питання визнання спадкоємців такими, що прийняли спадщину, регулюється нормами статті 1268 ЦК України і додаткового підтвердження рішенням суду не потребує, у зв`язку з чим позов в цій частині задоволенню не підлягає. Крім того, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 взагалі не входять до кола спадкоємців, а ОСОБА_1 відмовилася від спадщини. Суд дійшов висновків, що спадщину після смерті ОСОБА_7 прийняли його діти ОСОБА_2 та ОСОБА_8 .
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 , суд керувався тим, що позивач вимоги до спадкоємця ОСОБА_2 пред`явив 04 квітня 2018 року, тобто з пропуском передбачених частинами другою, третьою статті 1281 ЦК України строків, внаслідок чого позивач відповідно до правил частини четвертої цієї статті позбавляється права вимоги до цього спадкоємця.
		Відмовляючи у задоволенні позову до ОСОБА_6 , суд першої інстанції зазначив, що у разі смерті боржника за основним зобов`язанням, яке забезпечене договором поруки, за наявності правонаступника, який прийняв спадщину, необхідна згода поручителя відповідати за нового боржника, якщо договір поруки не містить умову про згоду поручителя відповідати за виконання зобов`язання перед будь-яким новим боржником у випадку переводу боргу за основним зобов`язанням. Суд встановив, що договір поруки не містить згоди поручителя відповідати за правонаступника боржника у випадку невиконання чи неналежного виконання ним основного зобов`язання чи будь-якої іншої особи та банк не надав суду доказів того, що поручитель вже після смерті ОСОБА_7 надав згоду відповідати за нового боржника - спадкоємців останнього, а тому покладення на нього обов`язку сплати заборгованості за кредитним договором є неправомірним, у зв`язку з чим позов у цій частині задоволенню не підлягає.
		Постановою Апеляційного суду Сумської області від 06 листопада 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «ОТП Банк» залишено без задоволення. Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 03 серпня 2018 року залишено без змін.
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм надана належна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, не встановлено, справа розглянута в межах позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів, тому апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим.
		ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у грудні 2018 року, ПАТ «ОТП Банк» просить скасувати рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 03 серпня 2018 року та постанову Апеляційного суду Сумської області від 06 листопада 2018 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Заявник обґрунтовує вимоги касаційної скарги неправильним застосуваннями судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та допущенням судами порушення норм процесуального права.
		На переконання заявника:
		-                  суд відповідно до статті 251 ЦПК України зобов`язаний був зупинити провадження у справі у зв`язку зі смертю позичальника ОСОБА_7 , оскільки спірні правовідносини допускають правонаступництво;
		-                  враховуючи, що банк обмежений самостійно отримати інформацію про осіб, які зверталися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, коло та вартість спадкового майна, тому банк звернувся до суду з клопотанням, яке суд необґрунтовано відхилив, посилаючись на те, що кредитор має право самостійно отримати в нотаріальній конторі інформацію про осіб спадкоємців та про спадкове майно спадкодавця;
		-                  10 квітня 2018 року банк направив на адресу приватного нотаріуса письмову вимогу кредитора про погашення заборгованості за кредитним договором, а тому у передбачений статтею 1281 ЦК України строк пред`явив вимоги до спадкоємців;
		-                  через зволікання із розглядом клопотання позивача про витребування доказів суд першої інстанції обмежив права позивача на своєчасне отримання інформації стосовно спадкоємців померлого позичальника, кола та вартості майна, отриманого в спадщину, що суперечить пункту 5 частини четвертої статті 12 ЦПК України;
		-                  суди порушили принципи змагальності та диспозитивності цивільного судочинства;
		-                  суди дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позову до поручителя, оскільки позивач реалізував своє право на подання позову до поручителя у період дії основного зобов`язання, оскільки боржник помер після пред`явлення позову до суду;
		-                  не можна вважати, що порука припинилася в частині відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань, що відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16;
		-                  суд апеляційної інстанції не встановив фактичних обставин справи, не перевірив відповідність висновків, викладених судом першої інстанції, не взяв до уваги порушення норм процесуального права, допущені судом першої інстанції, та неправильне застосування норм матеріального права.
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		ОСОБА_6 у наданому відзиві просив касаційну скаргу банку відхилити. Зазначив, що порука припинилася у зв`язку зі смертю боржника, оскільки він як поручитель не надавав згоди на виконання основного зобов`язання у випадку заміни боржника за кредитним договором.
		ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 просили касаційну скаргу ПАТ «ОТП Банк» залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Відповідачі зазначили, що банк у передбачений у статті 1281 ЦК України строк не звернувся до спадкоємців боржника із вимогами, а тому кредитор позбавлений права вимоги відповідно до імперативних правил частини четвертої статті 1281 ЦК України.
		ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
		Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
		Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
		Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2018 році вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
		Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження.
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у межах доводів касаційної скарги, за наслідками чого зробив такі висновки.
		Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
		Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 07 вересня 2007 року ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_7 уклали кредитний договір № ML-С00/295/2007, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_7 23 227, 00 дол. США з цільовим використанням коштів: перший транш 14 299, 10 дол. США на погашення поточної заборгованості позичальника перед кредитором першої черги за кредитним договором першої черги від 09 червня 2006 року № 54; другий транш - 8 927, 00 дол. США - на споживчі цілі, строком до 07 вересня 2022 року.
		На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 07 вересня 2007 року ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_6 уклали договір поруки 
		№ SR-C00/295/2007. Відповідно до умов договору поручитель ОСОБА_6 зобов`язався перед кредитором відповідати за виконання ОСОБА_7 зобов`язань за кредитним договором від 07 вересня 2007 року 
		№ ML-С00/295/2007.
		Згідно з пунктами 1.1, 1.2 договору поруки поручитель зобов`язується відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов`язань перед кредитором за кредитним договором, в повному обсязі. Поручитель та боржник відповідають як солідарні боржники, що означає, що кредитор може звернутись з вимогою про виконання боргових зобов`язань як до боржника, так і до поручителя, чи до обох одночасно. 
		Відповідно до пункту 3.1 договору поруки у випадку невиконання боржником боргових зобов`язань перед кредитором за кредитним договором кредитор має право звернутись до поручителя з вимогою про виконання боргових зобов`язань в повному обсязі чи в частині.
		Заборгованість ОСОБА_7 за кредитним договором від 07 вересня 2007 року № ML-С00/295/2007 станом на 29 квітня 2016 року відповідно до розрахунку заборгованості складає 20 141, 65 дол. США.
		Згідно з досудовою вимогою від 25 травня 2016 року за вих. № 1006, надісланою ОСОБА_7 , банк вимагав протягом 30 календарних днів з дати отримання цієї вимоги здійснити дострокове виконання боргових зобов`язань за кредитним договором, що на 29 квітня 2016 року складаються з: залишку заборгованості за кредитом в сумі 16 983, 59 дол. США, суми відсотків за користування кредитом - 3 158, 06 дол. США.
		Відповідно до досудової вимоги від 25 травня 2016 року за вих. № 2004, надісланої на адресу ОСОБА_6 , банк вимагав протягом 30 календарних днів з дати отримання цієї вимоги здійснити дострокове виконання боргових зобов`язань за кредитним договором, що на 29 квітня 2016 року складаються з: залишку заборгованості за кредитом в сумі 16 983, 59 дол. США, суми відсотків за користування кредитом - 3 158, 06 дол. США.
		У липні 2016 року банк звернувся до суду з цим позовом до відповідачів, позичальника та його поручителя. Суд першої інстанції 15 липня 2016 року відкрив провадження у справі.
		ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їхній підставі свідоцтва про право на спадщину) від 31 липня 2018 року після смерті ОСОБА_7 приватний нотаріус Роменського районного нотаріального округу Сумської області Білашенко Людмила Володимирівна відкрила спадкову справу за № 60789554 
		Відповідно до листа приватного нотаріуса Білашенко Л. В. від 02 серпня 2018 року № 1880/01-16 за даними спадкової справи № 202/2017 (номер справи в Спадковому реєстрі 60789554) із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 звернулися діти померлого, а саме: дочка ОСОБА_8 та син ОСОБА_2 . Дружина померлого ОСОБА_7 . ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса із заявою про відмову від прийняття спадщини. Станом на 02 серпня 2018 року спадкова справа є незавершеною, оскільки свідоцтва про право на спадщину на будь-яке спадкове майно не видавалися.
		Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі щодо стягнення заборгованості із поручителя
		Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.
		Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення виконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Правові наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
		За положеннями статей 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. У разі порушення такого зобов`язання боржник і поручитель відповідають як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
		Відповідно до частини першої статті 523 ЦК України порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов`язання новим боржником.
		Згідно з частиною третьою статті 559 ЦК України порука припиняється в разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій враховували, що поручитель не надавав згоди відповідати за виконання зобов`язання перед будь-яким боржником у разі переведення боргу за забезпечувальним зобов`язанням, а тому порука ОСОБА_6 за кредитним договором від 07 вересня 2007 року № ML-С00/295/2007 припинилася.
		Верховний Суд не погоджується з цими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.
		Щодо припинення поруки за правилами частини третьої статті 559 ЦК України
		Аналіз чинного законодавства свідчить, що боржник може бути замінений у зобов`язанні у таких випадках, зокрема, переведення боргу (стаття 520 ЦК України), під час спадкування (статті 1216, 1218 ЦК України), реорганізації юридичної особи (статті 106-108 ЦК України), у зв`язку з виділом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи і переходом їх до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб (стаття 109 ЦК України), який нормативно не віднесений до форм реорганізації (частина перша статті 104 ЦК України), під час переходу прав на підприємство як єдиний майновий комплекс (стаття 191 ЦК України), у результаті набуття правонаступником прав та обов`язків правопопередника за договорами (наприклад, за частиною першою статті 770, статтею 814 ЦК України).
		Переведення боргу є лише однією з кількох можливих підстав заміни боржника у зобов`язанні, а тому необхідно відрізняти заміну боржника у зобов`язанні у зв`язку з переведенням боргу та у зв`язку із правонаступництвом, зокрема, у порядку спадкування.
		Необхідність відмежування узагальненого поняття заміни боржника від видового поняття переведення боргу є надзвичайно важливим для судової практики, аналіз якої свідчить про наявність випадків їх ототожнення, що може призводити до невиправданого поширення правових норм про договірне переведення боргу на інші випадки переходу обов`язків боржника в порядку правонаступництва.
		Верховний Суд України у постанові від 03 червня 2015 року 
		у справі № 6-206цс15 зробив висновок, що за правилами частини першої статті 523, частини третьої статті 559 ЦК України «на поручителів може бути покладено обов`язок щодо належного виконання зобов`язання за кредитним договором у випадку смерті позичальника лише за наявності в позичальника правонаступника, який прийняв спадщину, та згоди поручителя відповідати за нового боржника, зафіксованої в тому числі й у договорі поруки як згоди відповідати за виконання зобов`язання перед будь-яким боржником у разі переведення боргу за забезпечувальним зобов`язанням. У справі, яка переглядається, таку згоду поручителів зафіксовано у пункті 4.5 договору поруки від 2 вересня 2011 року».
		Отже, Верховний Суд України, застосовуючи частину третю статті 559 ЦК України у системному зв`язку із правилами статей 1216, 1218 ЦК України, дійшов висновку, що заміна боржника у зобов`язанні та переведення боргу є тотожними поняттями.
		Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не погоджується з такими висновками Верховного Суду України та вважає за необхідне відступити від правового висновку щодо застосування правил частини третьої статті 559 ЦК України, викладеного у раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-206цс15, з таких підстав.
		Частина третя статті 559 ЦК України, підкреслюючи ознаку фідуціарності договору поруки, регламентує, що переведення боргу призводить до припинення поруки, якщо тільки поручитель не поручився за нового боржника. Іншими словами, існує презумпція припинення поруки у разі укладення договору про переведення боргу між попереднім боржником, зобов`язання якого забезпечене порукою, та новим боржником. Для збереження поруки необхідно, щоб поручитель дав згоду забезпечувати зобов`язання за участю нового боржника у формі відповідного попереднього застереження у договорі поруки або у окремій заяві про це, зробленій пізніше - до, під час дії або після укладення договору про переведення боргу.
		Згода поручителя, надана на підставі частини третьої статті 559 ЦК України, стосується його погодження відповідати виключно за нового боржника при переведенні боргу і не поширюється на інші випадки заміни боржника у зобов`язанні.
		Необхідно враховувати, що переведення боргу на нового боржника завжди є вольовим актом, у такому випадку має місце цілеспрямована заміна боржника у договірному зобов`язанні за згодою сторін. Натомість смерть боржника у зобов`язанні є подією, що не залежить від волі сторін; у разі смерті боржника обов`язок з виконання зобов`язання (з врахуванням спеціального правила частини першої статті 1282 ЦК України) переходить до спадкоємців, причому це не тягне за собою зміну умов та обсягу відповідальності, оскільки до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцю.
		За правилом статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
		Форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу (стаття 521 ЦК України).
		Метою договору про переведення боргу є передання конкретного обов`язку попереднім боржником новому, тобто опосередкування відносин сингулярного (окремого) правонаступництва. При переведенні боргу до правонаступника переходить не уся сукупність майна або усіх обов`язків попереднього боржника, а лише чітко визначений борг за окремим зобов`язанням. Оскільки кредитору важливо знати про платоспроможність та ділові якості нового боржника, а закон здатен забезпечити його вплив на вибір останнього, правилом статті 520 ЦК України встановлено, що переведення боргу здійснюється лише за згодою кредитора (якщо інше не передбачено законом).
		Спадкування, навпаки, має на меті забезпечення переходу до спадкоємця усіх прав та обов`язків померлого учасника цивільних правовідносин, крім нерозривно пов`язаних з його особою, тому розглядається як універсальне (загальне) правонаступництво. Перехід прав та обов`язків до спадкоємця відбувається з метою заміни правопопередника правонаступником у максимально широкій сфері правовідносин, незалежно від складу спадщини та обізнаності з ним спадкоємця. З цього випливає, що позиція кредитора за зобов`язанням з приводу того, хто із спадкоємців має замінити померлого боржника, для закону є індиферентною.
		Таким чином, переведення боргу є лише однією з можливих підстав заміни боржника, що породжує сингулярне правонаступництво. Наведене не дозволяє ототожнювати родове поняття заміни боржника в зобов`язанні з видовим поняттям переведення боргу.
		Зважаючи на наведене, на переконання колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, правило частини третьої статті 559 ЦК України спрямоване на врегулювання лише сингулярного правонаступництва, яке виникає у зв`язку з договірним переведенням боргу, а тому заміна боржника у зобов`язанні його спадкоємцем не може бути підставою для припинення поруки у разі відсутності згоди поручителя на заміну боржника новим боржником за правилами частини третьої статті 559 ЦК України.
		Щодо припинення поруки на підставі частини третьої статті 523 ЦК України
		На відміну від правила частини третьої статті 559 ЦК України, за правилом частини першої статті 523 ЦК України порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов`язання новим боржником. Ця правова норма може поширюватися на невичерпну кількість правовідносин, які виникають у зв`язку із заміною боржника в порядку як універсального, так і сингулярного правонаступництва.
		Проте, на переконання колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду складі Верховного Суду, правила статті 523 ЦК України також не можуть бути застосовані до правовідносин за встановлених обставин цієї справи, виходячи з таких міркувань.
		За висновками колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, існує нагальна необхідність уточнити висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 03 червня 2015 року у справі № 6-206цс15 про те, що за правилами частини першої статті 523 ЦК України на поручителів може бути покладено обов`язок щодо належного виконання зобов`язання за кредитним договором у випадку смерті позичальника лише за наявності в позичальника правонаступника, який прийняв спадщину, та згоди поручителя відповідати за нового боржника, зафіксованої, в тому числі й у договорі поруки, як згоди відповідати за виконання зобов`язання перед будь-яким боржником у разі переведення боргу за забезпечувальним зобов`язанням.
		Для з`ясування належного розуміння правила статті 523 ЦК України для оцінки спірних правовідносин вирішальним є визначення співвідношення моменту настання обставин, з якими пов`язується припинення поруки за згаданими правилами частини першої статті 523, та моменту пред`явлення формалізованої вимоги кредитором до поручителя.
		У таких висновках колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду керується тим, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за кредитним договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку під час дії (чинності) поруки; при цьому смерть позичальника, що настала у подальшому - після звернення кредитора до суду з відповідним позовом, та наступна заміна у спірних правовідносинах особи боржника його спадкоємцями, не може призвести до припинення поруки ретроспективно у тому разі, якщо мало місце своєчасне пред`явлення вимоги до поручителя.
		Таким чином, у разі, якщо кредитор за життя позичальника реалізував своє право вимоги до поручителя (звернувся з відповідним позовом до суду) до настання умов, за яких порука припиняється, тому відсутні правові підстави для висновку, що порука припинилася у зв`язку з подальшою заміною боржника у порядку спадкування.
		Зокрема, у справі, яка переглядається, на момент подання позову банк набув право пред`явлення вимоги до поручителя у зв`язку з невиконанням зобов`язання позичальником, оскільки порука не була припиненою, боржник у зобов`язанні не був замінений, адже смерть позичальника настала під час розгляду справи судом першої інстанції, після пред`явлення вимог як до боржника в основному зобов`язанні, так і до його поручителя. 
		Таким чином, звертаючись до суду з позовом про солідарне стягнення заборгованості з позичальника та поручителя, банк пред`явив вимоги про стягнення заборгованості під час чинності поруки, а тому відсутні правові підстави для відмови у задоволенні позову до поручителя після смерті боржника та заміни його особи у зобов`язанні спадкоємцями. 
		Підстави для покладення обов`язку на поручителя з виконання зобов`язання позичальника виникли до моменту смерті боржника та заміни його спадкоємцями, а отже, і обов`язок у поручителя з виконання основного зобов`язання настав до моменту смерті боржника у кредитному зобов`язанні та виникнення обставин, передбачених, зокрема, правилом частини першої статті 523 ЦК України.
		Особа, яка поручилася за іншу особу та гарантувала своїм майном обов`язкове виконання неї свого зобов`язання перед її кредитором, зобов`язана виконати свій субсидіарний обов`язок у разі, якщо таке право вимоги до нього виникло та було реалізоване шляхом подання відповідного позову до суду за життя позичальника, який не виконав свого обов`язку.
		Відповідно до пункту 3.2 договору поруки поручитель приймає на себе зобов`язання, у випадку невиконання боржником боргових зобов`язань перед кредитором за кредитним договором, здійснити виконання боргових зобов`язань в обсязі, заявленому кредитором, протягом трьох банківських днів з дати отримання відповідної письмової вимоги кредитора. Погашення здійснюється поручителем шляхом перерахування відповідної суми на рахунок кредитора, який буде повідомлено поручителю додатково.
		За правилами пункту 3.4 договору поруки обов`язок поручителя виконати боргові зобов`язання виникає при отриманні від кредитора відповідної вимоги. Така вимога вважається отриманою поручителем, якщо кредитор надіслав її поштою за адресою, зазначеною в цьому договорі. Для дійсності вимоги кредитор не зобов`язаний надавати поручителю підтвердження невиконання боргових зобов`язань боржником. При зміні своєї адреси поручитель зобов`язаний повідомити про це кредитора. До отримання такого повідомлення вимога кредитора належить до подання за зазначеною в цьому договорі адресою.
		Відповідно до досудової вимоги від 25 травня 2016 року за вих. № 2004, надісланої на адресу ОСОБА_6 , банк вимагав протягом 30 календарних днів з дати отримання цієї вимоги здійснити дострокове виконання боргових зобов`язань за кредитним договором, що на 29 квітня 2016 року складаються з: залишку заборгованості за кредитом в сумі 16 983, 59 дол. США, суми відсотків за користування кредитом - 3 158, 06 дол. США, у зв`язку з порушенням боржником взятих на себе зобов`язань із своєчасного повернення суми кредиту.
		ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Таким чином, враховуючи, що вимогу до поручителя банк пред`явив 25 травня 2016 року, з позовом звернувся до суду 12 липня 2016 року, а помер позичальник 18 лютого 2017 року, поручитель відповідно до умов договору поруки прострочив виконання взятого на себе зобов`язання відповідати за позичальника у його боргових зобов`язаннях перед банком. У поручителя виник обов`язок з погашення заборгованості за кредитним договором позичальника до моменту його смерті, а тому подальша смерть боржника та відсутність згоди поручителя відповідати за борговими зобов`язаннями спадкоємців боржника не можуть бути підставами для звільнення поручителя від обов`язку та відповідальності за взятими на себе зобов`язаннями за договором кредиту та договором поруки.
		Отже, на переконання колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, правильним є висновок, що у разі, якщо у поручителя виник обов`язок з погашення заборгованості за кредитним договором до смерті позичальника, то відсутні правові підстави стверджувати, що порука припинилася відповідно до правил частини першої статті 523 ЦК України, оскільки можливі умови припинення поруки настали після виникнення обов`язку з погашення заборгованості, а отже поручитель не може бути звільнений від відповідальності у зв`язку з подальшою смертю позичальника та відсутністю згоди поручителя відповідати за зобов`язаннями спадкоємця боржника.
		Колегія суддів, встановивши наявність підстав для направлення цієї справи на вирішення Великої Палати Верховного Суду, також врахувала відсутність єдиної правозастосовчої практики, що склалася у Верховному Суді, що додатково зумовлює необхідність уточнення правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року 
		у справі № 6-206цс15.
		Так, у постанові від 29 липня 2020 року у справі № 487/6529/15-ц (провадження 
		№ 61-5490св19) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що зобов`язання поручителя за договором поруки може бути повністю припиненим з підстави, визначеної частиною першою статті 523 ЦК України, у випадку, коли спадкоємцем після смерті позичальника, а отже, і новим боржником за кредитним договором, є інша особа, і якщо останній не давав згоди на забезпечення виконання основного зобов`язання новим боржником (подібний правовий висновок викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (провадження № 14-49цс19)).
		Натомість у постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 922/1014/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив таке:
		«20. У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.06.2018 по справі № 904/1163/15 викладено наступні висновки щодо застосування норм права:
		20.1. Укладаючи договір поруки, поручитель приймає на себе всі ризики, пов`язані з невиконанням зобов`язання боржником, у тому числі й ті, що виникають внаслідок банкрутства боржника з його подальшим виключенням із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Оскільки покладення на особу, яка видала забезпечення, цих ризиків відбулося за договором, укладеним поручителем саме з кредитором, то всі прийняті ризики повинні покладатися на особу, яка видала забезпечення, і після припинення існування боржника. Отже, ліквідація боржника не повинна припиняти обов`язок поручителя з несення цих ризиків. Інше може бути передбачено договором між кредитором та особою, яка видала забезпечення, тобто, звільнення останньої від таких ризиків повинно бути предметом спеціальної домовленості між нею і кредитором.
		20.2. Аналіз наведених вище норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що припинення основного зобов`язання внаслідок ліквідації боржника за цим зобов`язанням (за кредитним договором) з внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим зобов`язанням (договором) не є підставою для припинення поруки, якщо кредитор реалізував своє право на отримання коштів за договором кредиту шляхом звернення до суду з позовною заявою до поручителя до моменту припинення юридичної особи - боржника.
		21. Слід зазначити, що скаржником не спростовано обставину реалізації кредитором, ще до смерті боржника за кредитним договором (  ОСОБА_9 ), права на отримання коштів за договором кредиту шляхом звернення до суду з позовною заявою до поручителя (ТОВ "Євро-сервіс+").
		22. Наведене спростовує довід касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували приписи статті 523 ЦК України».
		V. ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
		Щодо першої підстави направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
		Враховуючи наведене, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від правового висновку щодо застосування правил частини третьої статті 559 ЦК України, викладеного у раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-206цс15.
		На переконання колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, норма частини третьої статті 559 ЦК України спрямована на врегулювання виключно сингулярного правонаступництва, яке виникає у зв`язку з договірним переведенням боргу, а тому заміна боржника у зобов`язанні його спадкоємцем не може бути підставою для припинення поруки у разі відсутності згоди поручителя на заміну боржника новим боржником за правилами частини третьої статті 559 ЦК України.
		Без відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у зазначеній постанові Верховного Суду України, що належить до процесуальних повноважень Великої Палати Верховного Суду, правильно сформувати правову позицію у цій справі та у такій категорії судових спорів є неможливим.
		Щодо другої підстави направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
		Колегія суддів зробила висновок про необхідність уточнення правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 03 червня 2015 року у справі № 6-206цс15, щодо застосування правил частини першої статті 523 ЦК України, зокрема, у тому випадку, якщо кредитор пред`явив позовну вимогу до поручителя за життя позичальника навіть за таких умов, коли поручитель не надав згоди відповідати за нового боржника (спадкоємця позичальника) та договором поруки не передбачено такої згоди поручителя.
		Отже, невирішеним залишається питання, чи припиняється порука у разі своєчасного пред`явлення вимоги кредитора до поручителя (за життя позичальника) у зв`язку з подальшою смертю боржника та заміною його спадкоємцями без згоди поручителя відповідати у зобов`язані за нового боржника.
		На переконання колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, порука не може бути припинена судом, якщо обставини, передбачені у статті 523 ЦК України, виникли після виникнення права вимоги до поручителя та реалізації цієї вимоги шляхом пред`явлення відповідного позову до суду до поручителя, що відбулося до моменту смерті боржника в основному зобов`язанні.
		Відповідно до підпункту 7 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
		Передача справи, що переглядається, на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики з метою забезпечення принципу правової визначеності в державі.
		Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. 
		Наявність різних підходів до тлумачення норм матеріального права у подібних правовідносинах призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Саме на державу покладається обов`язок створити у своїй правовій системі ефективні механізми, що нададуть можливість подолати можливі розбіжності в судовій практиці (ЄСПЛ «Brezovec v. Croatia», no. 13488/07, 29 March 2011).
		Розходження у практиці вищого суду за умови, якщо він є останньою інстанцією у справі і його рішення є остаточними, неприпустимі й призводять до порушення права особи на суд.
		Європейський суд з прав людини зазначає, що відсутність механізму, який забезпечує узгодженість практики національних судів, утворює стан постійної невизначеності (ЄСПЛ «Tudor Tudor v. Romania», no. 21911/03, § 31, 
		24 March 2009).
		Керуючись статтями 415, 416, підпунктом 7 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
		УХВАЛИВ:
		Справу № 585/2836/16-ц (провадження № 61-187св19) за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Акціонерного товариства «ОТП Банк» на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 03 серпня 2018 року та постанову Апеляційного суду Сумської області від 06 листопада 2018 року передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду
		Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                   О. В. Ступак
		 
		 
		Судді                                                                                                І. Ю. Гулейков
		 
		 
		Г. І. Усик
		 
		 
		С. О. Погрібний
		 
		 
		                                                                                                          В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...