Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 760/31723/18 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 28.04.2021.
Дата набрання законної сили: 26.04.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		Апеляційне провадження № 33/824/2149/2021     
		Справа 760/31723/18                                    Головуючий в суді І інстанції Агафонов С.А.
		                                                                                    Доповідач в суді ІІ інстанції Кашперська Т.Ц.
		 
		П О С Т А Н О В А
		Іменем   України
		 
		26 квітня 2021 року                                                                                       м. Київ
		Київський апеляційний суд у складі судді Кашперської Т.Ц., з участю прокурора Шкурпело Р.В., захисника Костюка І.І., розглянувши справу за апеляційною скаргою Костюка Івана Івановича в інтересах ОСОБА_1 на постанову судді Солом`янського районного суду міста Києва від 15 березня 2021 року про перегляд за виключними обставинами постанови Солом?янськогорайонного суду міста Києва від 08 лютого 2019 року, - 
		в с т а н о в и в :
		 
		Постановою судді Солом`янського районного суду міста Києва від 08 лютого 2019 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-6 КУпАП, та застосовано до неї адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 1700 грн.
		 
		11 листопада 2020 року захисником Костюком І.І. в інтересах ОСОБА_1 подано заяву про перегляд за виключними обставинами постанови Солом`янського районного суду міста Києва від 08 лютого 2019 року.
		Подаючи заяву про перегляд за виключними обставинами постанови Солом`янського районного суду м. Києва від 08 лютого 2019 року, заявник зазначав, що 27 жовтня 2020 року Конституційним Судом України прийнято рішення № 13-р/2020, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) ряд норм Закону України «Про запобігання корупції», зокрема, і ч. 2 ст. 52 Закону.
		Відповідно до ч. 1 ст. 2 КУпАП, законодавство України про адміністративні правопорушення складається з КУпАП та інших законів України. КУпАП нормативно не врегульовано порядок перегляду рішень суду за виключними обставинами.
		Разом з цим, згідно із ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2,4, 7 та 11 до Конвенції» ратифіковано вказану Конвенцію.
		Порядок реалізації Конвенції та рішень ЄСПЛ визначено Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Відповідно до ч. 1 ст. 17 даного Закону, суди при розгляді справ застосовують Конвенцію і практику ЄСПЛ як джерело права. Як встановлено рішенням ЄСПЛ у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 р., провадження у справах про адміністративні правопорушення вважається кримінальними у розумінні Конвенції. У справі «Надточій проти України» ЄСПЛ зазначив, що Уряд України визнав кримінально-правовий характер КУпАП.
		Таким чином, перегляд рішень у справах про адміністративні правопорушення може бути здійснено за аналогією закону відповідно до положень кримінального процесуального законодавства.
		Також заявник зазначав, що згідно із ч. 1 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.
		Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 459 КПК України, виключною обставиною визнається встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону чи його окремого положення застосованого судом при вирішенні справи.
		Так, 27 жовтня 2020 року Велика палата КСУ прийняла рішення № 13-р/2020 у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про запобігання корупції», Кримінального кодексу України
		Згідно резолютивної частини даного рішення КСУ, визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційними), зокрема, ч. 2 ст. 52 Закону України «Про запобігання корупції»: У разі суттєвої зміни у майновому стані суб`єкта декларування, а саме отримання доходу, придбання майна або здійснення видатку на суму, яка перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня відповідного року, зазначений суб`єкт у десятиденний строк з моменту отримання доходу, придбання майна або здійснення видатку зобов`язаний повідомити про це Національне агентство.
		В той же час, при вирішенні справи № 760/31723/18 відносно ОСОБА_1 , судом було застосовано ч. 2 ст. 52 Закону України «Про запобігання корупції», що прямо вбачається із тексту відповідної постанови.
		Крім цього, рішенням КСУ було визнано неконституційними ряд інших норм Закону України «Про запобігання корупції», зокрема: Повноваження Національного агентства з питань запобігання корупції (надалі - НАЗК) на здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій суб`єктів декларування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя суб`єктів декларування (п. 8 ч. 1 ст. 11 Закону); право НАЗК та уповноважених осіб складати протоколи про адміністративні правопорушення, віднесені законом до компетенції Національного агентства, застосовувати передбачені законом заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення (п. 12-1 ч. 1 ст. 12 Закону, ч. 2, З ст. 12 Закону).
		Подаючи заяву про перегляд постанови судді Солом`янського районного суду м. Києва від 08 лютого 2019 року, заявник зазначав, що вважає невинуватою ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, за яке на неї було накладене адміністративне стягнення.
		Так, він зазначає, що 05 вересня 2017 р. ОСОБА_1 відчужила транспортний засіб TOYOTA RAV 4, вартістю 300 000 гривень. Таким чином, 05 вересня 2017 року вона отримала дохід. У зв`язку з цим була зобов`язана до 00:00 год. 16 вересня 2017 року подати повідомлення про суттєві зміни в майновому стані.
		Проте, ОСОБА_1 подала повідомлення про суттєві зміни в майновому стані лише 19 березня 2018 року о 09 год. 54хв. Таким чином, вона допустила порушення вимог Закону щодо своєчасності подання повідомлення про суттєві зміни в майновому стані суб`єкта декларування (норму визнано неконституційною згідно рішення КСУ від 27 жовтня 2020 року).
		В той же час, відповідно до ст. 10 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
		У роз`ясненнях Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначено, що суб`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 172-6 КУпАП, характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу (Інформаційний лист № 223-943/0/4-17 від 22.05.2017 р.). Крім цього, на умисну форму вини, як на обов`язкову ознаку корупційного правопорушення звертає увагу Конституційний Суд України в рішенні від 06.10.2010 р. (справа №1- 27/2010).
		Згідно судової практики Київського апеляційного суду, вирішуючи питання про наявність в діях конкретної особи складу адміністративного, корупційного правопорушення, правопорушення пов`язаного з корупцією, крім іншого, необхідно враховувати наявність суб`єктивної сторони даного правопорушення, яка виходячи із визначення поняття, викладеного в ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції», завжди характеризується умисною формою вини, тобто, з врахуванням положень ст. 1 цього Закону, сутність правопорушення фінансового контролю полягає в тому, що особа, яка за законом зобов`язана щорічно декларувати свої доходи, а також повідомляти про суттєві зміни у майновому стані, прагне уникнути цього і таким чином досягти певної мети (справа № 381/1915/19).
		Заявник стверджував, що ОСОБА_1 не мала умислу на вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-6 КУпАП.
		Так, 26 травня 2015 року ОСОБА_1 видала своєму брату - ОСОБА_2 довіреність на право користування і розпорядження автомобілем TOYOTA RAV 4. Автомобіль постійно знаходився у фактичному володінні ОСОБА_2 .
		Про те, що її автомобіль було відчужено, ОСОБА_1 дізналася лише 14 березня 2018 року. Тобто, ОСОБА_1 не було відомо про вибуття автомобіля з її власності до цієї дати. Разом з цим, діючи добросовісно, вона подала повідомлення про суттєві зміни у майновому стані після отримання 14 березня 2018 року інформації про відчуження її автомобіля. Даний факт додатково підтверджує добросовісний характер поведінки ОСОБА_1 як державного службовця та суб`єкта декларування.
		Таким чином, заявник просив його заяву задовольнити, постанову судді Солом`янського районного суду м. Києва від 08 лютого 2019 року скасувати та прийняти нову постанову, якою закрити провадження в зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
		 
		Постановою судді Солом`янського районного суду міста Києва від 15 березня 2021 року в задоволенні заяви захисника Костюка І.І. в інтересах ОСОБА_1 про скасування за виключними обставинами постанови Солом`янського районного суду міста Києва від 08 лютого 2019 року відмовлено.
		У апеляційній скарзі захисника Костюка І.І. вказано на незаконність постанови судді та необхідність її скасування. 
		В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт вказав на те, що відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 459 КПК України виключною обставиною визнається встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону чи його окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи. 27 жовтня 2020 року Велика Палата Конституційного Суду України прийняла рішення № 13-р/2020, яким визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційними) ч. 2 ст. 52 Закону України "Про запобігання корупції" (повідомлення про суттєві зміни у майновому стані), яку було застосовано відносно ОСОБА_1 при розгляді цієї справи.
		Не погоджувався з висновками суду першої інстанції про припинення адміністративно-процесуальних відносин у справі на момент ухвалення рішення Конституційним Судом України, оскільки ці відносини тривають на даний момент, так як на даний час відомості про ОСОБА_1 як особу, що вчинила корупційне правопорушення, розміщені у публічному Реєстрі корупціонерів, що прямо впливає на її життєдіяльність. Крім того, оскільки відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 19 Закону України "Про державну службу" на державну службу не може вступити особа, яка піддавалася адміністративному стягненню за правопорушення, пов`язане з корупцією, протягом трьох років з дня набрання відповідним рішенням законної сили, а постанова Солом`янського районного суду міста Києва від 08 лютого 2019 року набрала законної сили 25 березня 2019 року. Таким чином, наразі ОСОБА_1 обмежена у повній реалізації свого конституційного права на працю в силу наведених вимог закону, що лежить у прямому причинно-наслідковому зв`язку з постановою Солом`янського районного суду міста Києва від 08 лютого 2019 року. 
		Вважав, що судом першої інстанції застосовано позицію Великої Палати Верховного Суду в постанові від 18 листопада 2020 року в справі № 4819/49/19, яка прийнята щодо абсолютно інших правовідносин. В рамках даної справи відносини дійсно припинилися, оскільки особа отримала кінцеве рішення Верховного Суду за своєю касаційною скаргою, і таке рішення після його прийняття не мало жодних наслідків для особи та ніяк не впливало на неї.
		Вказував, що судом першої інстанції помилково наведено посилання на постанову Верховного Суду від 29 жовтня 2019 року в справі № 922/1391/18, однак в даній справі відносини припинилися після винесення постанови апеляційним судом про визнання договору недійсним.
		Наводив доводи щодо відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, оскільки вона не мала умислу на вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-6 КУпАП. Так, 26 травня 2015 року ОСОБА_1 видала своєму брату ОСОБА_2 довіреність на право користування і розпорядження автомобілем, який постійно знаходився у фактичному володінні ОСОБА_2 ; про те, що її автомобіль відчужено, ОСОБА_1 дізналася лише 14 березня 2018 року. Тобто, ОСОБА_1 не було відомо про вибуття автомобіля з її власності до цієї дати. Разом з тим, діючи добросовісно, вона подала повідомлення про суттєві зміни в майновому стані після отримання 14 березня 2018 року інформації про відчуження її автомобіля, що додатково підтверджує добросовісний характер поведінки ОСОБА_1 як державного службовця та суб`єкта декларування.
		Посилаючись на наявність підстав для закриття провадження, вказував, що рішенням Конституційного Суду України визнана такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) ч. 2 ст. 52 Закону України "Про запобігання корупції". Хоча рішенням Конституційного Суду України і не була скасована норма ч. 2 ст. 172-6 КУпАП, яка зокрема встановлює відповідальність за несвоєчасне подання повідомлення про суттєві зміни у майновому стані, але була визнана неконституційною сама норма матеріального права, яка такий обов`язок встановлювала для відповідного суб`єкта декларування.
		На підставі вищевикладеного просив скасувати постанову Солом`янського районного суду міста Києва від 15 березня 2021 року, прийняти нову постанову, якою заяву про перегляд за виключними обставинами постанови Солом`янського районного суду міста Києва від 08 лютого 2019 року задовольнити та скасувати цю постанову, провадження у справі закрити.
		 
		Заслухавши пояснення захисника Костюка І.І., який подану апеляційну скаргу підтримав, підтвердив її доводи та просили її задовольнити, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
		 
		Відповідно ч. 1 ст. 2 КУпАП, законодавство України про адміністративне правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України, а згідно положень ст. 9 Конституції України, ст. 19 ЗУ «Про міжнародні договори України» та ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» усталена судова практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права.
		 
		Завданням КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1), а завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (ст. 245).
		 
		Аналізуючи положення міжнародних актів, Конституційний Суд України у п. 3.4 і 3.6 свого рішення від 11 жовтня 2011 року (справа № 10-рп/2011) наголосив, що «не вбачається різниці між кримінальними та адміністративними протиправними діяннями, оскільки вони охоплюються загальним поняттям «правопорушення», а відмінність адміністративного правопорушення від злочину полягає, насамперед, у тому, що воно є менш суспільно небезпечним». У цьому рішенні Суд поширив певні гарантії кримінального процесу і на процес притягнення особи до адміністративної відповідальності.
		 
		Апеляційний суд, виходячи із правової позиції Європейського суду з прав людини, який за певних умов також поширює стандарти Конвенції для кримінального провадження і на справи про адміністративні правопорушення (рішення від 30 січня 2015 року у справі «Швидка проти України» (Shvydka v. Ukraine), заява № 17888/12); рішення від 09 червня 2011 року у справі «Лучанінова проти України» (Luchaninova v. Ukraine), заява № 16347/02); рішення від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (Nadtochiy v. Ukraine), заява № 7460/03), зазначає, що на цю категорію справ поширюються гарантії ст. 6 Конвенції, що у свою чергу надає можливість апеляційному суду застосувати аналогію закону при перегляді постанови судді суду першої інстанції за виключними обставинами, тобто застосувати у межах своєї компетенції до КУпАП інші норми закону, зокрема положення КПК, які регламентують відповідні правовідносини, так як КУпАП не передбачає порядку і процедури перегляду справ за виключними обставинами, хоча згідно міжнародних норм права це є невід`ємним правом особи (правом на справедливий суд, гарантованим ст. 6 Конвенції), а для суддів усіх інстанцій важливим елементом законного і справедливого правосуддя, оскільки мова не йде про норми, які встановлюють виключення або спеціальне правове регулювання.
		 
		Відповідно ч. 1 ст. 459 КПК, судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за виключними обставинами, а згідно ч. 3 цієї норми закону виключними обставинами визнаються, зокрема п. 1) встановлена Конституційним Судом України неконституційність, конституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи.
		 
		Заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами може бути подано протягом 30-ти днів із дня офіційного оприлюднення відповідного рішення Конституційного Суду України (ч. 1 ст. 461 КПК).
		 
		За наслідками провадження суд має право скасувати судове рішення та ухвалити нове рішення або залишити заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами без задоволення (ч. 1 ст. 467 КПК).
		 
		Постановою Солом`янського районного суду м. Києва від 08 лютого 2019 року, яка постановою Київського апеляційного суду від 25 березня 2019 року залишена без змін, ОСОБА_1 визнано винною за ч. 2 ст. 172-6 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 1700 грн.
		Постановою суду встановлено, що ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді державного уповноваженого Антимонопольного комітету України, будучи особою, на яку поширюються вимоги Закону України "Про запобігання корупції", несвоєчасно подала до Єдиного державного реєстру декларацій осіб уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування повідомлення про суттєві зміни в майновому стані суб`єкта декларування в зв`язку з отриманням доходу від продажу транспортного засобу, що підтверджується інформацією, наданою Регіональним сервісним центром в Київській області МВС України про те, що ОСОБА_1 05 вересня 2017 року відчужила транспортний засіб TOYOTA RAV4 2007 року випуску, і таким чином отримала дохід від відчуження транспортного засобу у сумі 300000 грн. Однак ОСОБА_1 , будучи зобов`язаною до 00 години 00 хвилин 16 вересня 2017 року подати до Реєстру повідомлення про суттєві зміни в майновому стані шляхом заповнення форми повідомлення на офіційному веб-сайті Національного агентства, цього не зробила у визначений строк і подала повідомлення про суттєві зміни в майновому стані у зв`язку з отриманням доходу від відчуження нерухомого майна лише 19 березня 2018 року о 09 год. 54 хв., допустивши тим самим порушення вимог Закону щодо своєчасності подання повідомлення про суттєві зміни в майновому стані суб`єкта декларування, чим вчинила адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 172-6 КУпАП.
		 
		Обґрунтовуючи заяву про перегляд постанови Солом`янського районного суду м. Києва від 08 лютого 2019 року за виключними обставинами, Костюк І.І. просив застосувати аналогію права, посилаючись при цьому на практику ЄСПЛ. При цьому виключною обставиною Костюк І.І. зазначав рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 2020 року № 13-р/2020 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про запобігання корупції», Кримінального кодексу України (справа № 1-24/2020 (393/20), яким визнано неконституційними п. 6, 8 ч. 1 ст. 11, п. 1, 2, 6-10-1, 12, 12-1 ч. 1, ч. 2-5 ст. 12, ч. 2 ст. 13, ч. 2 ст. 13-1, ст. 35, абз. 2-3 ч. 1 ст. 47, ст. 48-51, ч. 2-3 ст. 52, ст. 65 ЗУ «Про запобігання корупції», ст. 366-1 КК, і такими, що втрачають чинність з дня ухвалення цього рішення.
		 
		Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Аналогічне положення міститься у ст. 91 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України». Крім цього, у ст. 97 цього Закону визначено, що Конституційний Суд України у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання.
		 
		Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 150 Конституції України, а також ч. 2 ст. 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14 грудня 2000 року (справа № 1-31/2000) визначено, що рішення КСУ мають пряму дію.
		 
		Таким чином, аналіз норм розділу ХІІ Конституції України («Конституційний Суд України») та Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» дає підстави дійти висновку про те, що рішення КСУ має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.
		 
		Тобто рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.
		 
		Встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи з ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням (п. 9.9 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29 жовтня 2019 року у справі № 922/1391/18).
		 
		У рішенні Конституційного Суду України від 27 жовтня 2020 року № 13-р/2020 відсутні положення, які б дозволили зробити висновок про його поширення на правовідносини, які припинилися на момент його ухвалення. Натомість у резолютивній частині цього рішення чітко вказано про те, що положення ч. 2 ст. 52 Закону України «Про запобігання корупції» втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
		 
		Станом на день прийняття постанови Солом`янського районного суду м. Києва від 08 лютого 2019 року, ч. 2 ст. 52 Закону України «Про запобігання корупції» щодо зобов`язання суб`єкта декларування у десятиденний строк з моменту отримання доходу або придбання майна письмово повідомити про це НАЗК у разі суттєвої зміни у майновому стані суб`єкта декларування, а саме отримання ним доходу, придбання майна на суму, яка перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня відповідного року неконституційною не визнана, тобто на момент ухвалення рішення суддею застосовано чинні норми КУпАП і зазначені положення Закону. 
		 
		При цьому постанова місцевого суду, яка постановою Київського апеляційного суду від 25 березня 2019 року залишена без змін, набрала законної сили, заявником сплачено штраф, тобто судове рішення виконане.
		 
		Враховуючи, що рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію, тобто поширюється на правовідносини, що виникли або тривають після його ухвалення (за винятком тих випадків, якщо інше встановлено Конституційним Судом України безпосередньо у тексті ухваленого рішення), суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви Костюка І.І. в інтересах ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Солом`янського районного суду м. Києва від 08 лютого 2019 року.
		 
		Доводи апеляційної скарги про отримання заявником негативних наслідків, відхиляється апеляційним судом з огляду на те, що судом першої інстанції під час розгляду заяви про перегляд постанови за виключними обставинами надана правильна оцінка даним твердженням заявника, а саме суд зазначив, що норми статті 59 Закону України «Про запобігання корупції» не визнані неконституційним жодним рішенням Конституційного Суду України, а сама по собі наявність даних у Єдиному державному реєстрі осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення, не є підставою для скасування постанови суду про притягнення до адміністративної відповідальності, оскільки Законом України "Про запобігання корупції" не створюються права та не покладаються обов`язки на осіб, відомості щодо яких внесені до Реєстру.
		 
		Незгода захисника Костюка І.І. в апеляційній скарзі із застосуванням судом першої інстанції правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 листопада 2020 року в справі № 4819/49/19 та від 29 жовтня 2019 року в справі № 922/1391/18, правильних висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для перегляду постанови за виключними обставинами не спростовують та відхиляються апеляційним судом.
		 
		Згідно з ч. 1 ст. 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.
		 
		Рішенням Конституційного Суду України (далі КСУ) №13-р/2020 від 27 жовтня 2020 року визнані такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними) окремі положення Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року №1700-VII (далі Закон №1700) зі змінами, окрім іншого: пункти 6,8 частини першої статті 11, пункти 1,2,6- 10-1, 12, 12-1 частини першої, частини другу - п`яту статті 12, частину другу статті 13, частину другу статті 13-1, статтю 35, абзаци другий, третій частини першої статті 47, статті 48-51, частини другу, третю статті 52, статтю 65 закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року №1700-VІІ зі змінами.
		 
		Так, Закон України «Про запобігання корупції» відповідно до його преамбули визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень.
		 
		Отже, вказаний закон не є законом, яким визначаються діяння, які є адміністративними правопорушення.
		 
		В силу вимог п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України, таким законом є положення статті 172-6 КУпАП, які неконституційними не визнавались, а відтак, визнання неконституційними вказаних вище норм Закону України «Про запобігання корупції» не є обставиною для звільнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності, чи закриття провадження у справі з реабілітуючих підстав.
		 
		Відтак підстав застосування у вказаних правовідносинах Рішення Конституційного Суду України №13-р/2020 від 27 жовтня 2020 року не має, оскільки вказаним рішенням не вирішувались питання, що стосуються адміністративної відповідальності за правопорушення, пов`язані з корупцією, згаданим рішенням норму ч.2 ст. 172-6 КУпАП неконституційною не визнано.
		 
		Згідно рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року (заява № 3236/03), жодна із сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її рішення.
		 
		За таких обставин апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо відсутності в діях ОСОБА_1 , яка не мала умислу на вчинення адміністративного правопорушення і діяла добросовісно, складу адміністративного правопорушення, оскільки цим доводам було надано належної оцінки судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи № 760/31723/18.
		 
		Таким чином суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про відсутність підстав для перегляду постанови Солом?янського районного суду міста Києва від 08 лютого 2019 року за виключними обставинами.
		 
		З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника Костюка І.І. в інтересах ОСОБА_1 та скасування постанови Солом`янського районного суду міста Києва від 15 березня 2021 року за винятковими обставинами, зазначена постанова є законною і обґрунтованою.
		 
		На підставі викладеного, керуючись ст. 294 КУпАП, ст. 467 КПК України, суд, -
		 
		п о с т а н о в и в :
		 
		Апеляційну скаргу Костюка Івана Івановича в інтересах ОСОБА_1 на постанову судді Солом?янського районного суду міста Києва від 15 березня 2021 року про відмову в задоволення заяви про скасування за виключними обставинами постанови Солом?янського районного суду м. Києва від 08 лютого 2019 року залишити без задоволення.
		Постанову судді Солом`янського районного суду міста Києва від 15 березня 2021 року залишити без змін.
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Суддя                                                                                                  Кашперська Т.Ц.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...