Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2604/10860/12 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та кримінальні правопорушення проти журналістів.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 05.05.2021.
Дата набрання законної сили: 26.04.2021
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		 
		Справа № 2604/10860/12 Провадження № 11/824/21/2021 Головуючий в суді першої інстанції: ОСОБА_1  Доповідач: ОСОБА_2 ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		26 квітня 2021 року місто Київ
		 
		Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
		головуючого  суддіОСОБА_2 ,суддівОСОБА_3 ,ОСОБА_4 секретарів судових засідань ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за обвинуваченням 
		ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого,
		 
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, 
		за участю прокурорівОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,виправданогоОСОБА_9 ,захисникаОСОБА_12 ,потерпілогоОСОБА_13 
		В С Т А Н О В И Л А :
		 
		Вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 17 лютого 2020 року ОСОБА_9 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України та виправдано у зв`язку із недоведеністю вчинення кримінального правопорушення. 
		 
		Органом досудового слідства ОСОБА_9 обвинувачується у тому, що він будучи працівником правоохоронного органу, обіймаючи посаду інспектора чергової частини Деснянського РУ ГУМВС України в м. Києві, з метою шахрайського заволодіння грошовими коштами громадянина ОСОБА_13 , зловживаючи його довірою, 30 вересня 2011 року, приблизно о 12 год., перебуваючи неподалік ринку «Троєщина» у м. Києві, будучи достовірно обізнаним, що не є власником квартири АДРЕСА_2 , запевнив ОСОБА_13 в тому, що квартира належить саме йому, висловив намір продати її за 38000 доларів США, що відповідно до встановленого Національним банком України офіційного курсу гривні до іноземної валюти станом на 30 вересня 2011 року становило 302962 грн. 60 коп.
		У подальшому, 02 жовтня 2011 року, приблизно о 09:00 годині, ОСОБА_13 , на вимогу ОСОБА_9 , перебуваючи по вул. Закревського у м. Києві, передав останньому грошові кошти у сумі 3000 доларів США, що відповідно до встановленого Національним банком України офіційного курсу гривні до іноземної валюти станом на 02 жовтня 2011 року становило 23918 грн. 10 коп., як завдаток за продаж квартири АДРЕСА_2 .
		Після цього, 12 жовтня 2011 року, продовжуючи реалізувати свій злочинний умисел, з метою остаточного переконання ОСОБА_13 у правдивості та надійності своєї пропозиції щодо продажу квартири, ОСОБА_9 , приблизно о 23 год., перебуваючи поблизу станції метро «Чернігівська» у м. Києві, у невстановленому досудовим слідством автомобілі «Таксі» отримав від ОСОБА_13 частину обумовленої суми за продаж квартири АДРЕСА_2 , а саме 20000 доларів США, що відповідно до встановленого Національним банком України офіційного курсу гривні до іноземної валюти станом на 12 жовтня 2011 року становило 159454 грн., після чого надав ОСОБА_13 бланк заяви на реєстрацію місця проживання, яку ОСОБА_13 власноручно заповнив, при цьому передав ОСОБА_9 свій паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , оскільки ОСОБА_9 запевнив його у тому, що питання з приводу реєстрації за вказаною адресою вирішить самостійно.
		Діючи далі, з метою реалізації свого злочинного умислу, спрямованого на заволодіння грошовими коштами ОСОБА_13 шахрайським шляхом, ОСОБА_9 02 листопада 2011 року приблизно о 22 годині 00 хвилин, перебуваючи поблизу станції метро «Чернігівська» у м. Києві, у невстановленому органом досудового розслідування автомобілі «Таксі», використовуючи раніше підроблений паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , який вручив ОСОБА_13 , остаточно запевнив його у тому, що право власності на квартиру АДРЕСА_2 перейшло до нього, після чого ОСОБА_13 , будучи введеним в оману, передав ОСОБА_9 решту грошових коштів за продаж вищевказаної квартири, а саме  15000 доларів США, що відповідно до встановленого Національним банком України офіційного курсу гривні до іноземної валюти становило 119680 гривень 50 копійок.
		У подальшому, діючи з метою завершення свого злочинного умислу та з метою повного і остаточного переконання ОСОБА_13 у законності своїх дій, ОСОБА_9 05 листопада 2011 року, перебуваючи поблизу адміністративної будівлі Деснянського РУ ГУМВС України в м. Києві, передав ОСОБА_13 два ключі, нібито від вхідних дверей до квартири АДРЕСА_2 .
		Крім того, відповідно до пред`явленого обвинувачення, інспектор чергової частини Деснянського РУ ГУМВС України в м. Києві  ОСОБА_9 ніколи не був та не є власником квартири АДРЕСА_2 , оскільки право власності на зазначене житло, відповідно до заповіту від 11 лютого 2011 року передано від померлої  ОСОБА_14 до ОСОБА_15 , у зв`язку з чим, станом на день події, триває процедура вступу спадкоємиці у спадщину.
		У подальшому, ОСОБА_9 грошові кошти, які передав йому ОСОБА_13 під видом сплати за купівлю квартири в сумі 38000 доларів США, що становить 303052 гр. 60 коп., звернув на свою користь та розпорядився на власний розсуд, чим завдав потерпілому ОСОБА_13 матеріальну шкоду в особливо великих розмірах на загальну суму 303052 грн. 60 коп.
		Крім того, ОСОБА_9 органом досудового розслідування обвинувачувався в тому, що реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на заволодіння чужим майном (грошовими коштами громадянина ОСОБА_13 ) та введення останнього в оману, перебуваючи у злочинній змові з невстановленими органом досудового розслідування особами, в невстановленому слідством місці, в невстановлений слідством час, вчинив підробку офіційного документу, що видається установою, яка має право видавати такі документи, і який надає права, а саме  паспорту громадянина України, виданого на ім`я ОСОБА_13 , шляхом проставлення на сторінці № 13 штампу «Реєстрації» № 3-5 ВГІРФО Деснянського РУ ГУМВС України в м. Києві, який відповідно до наказу ГУ МВС України в м. Києві № 36 від 25 березня 2011 року «Про перезакріплення штампів реєстрації у ВГІРФО» знищено шляхом спалення, та у невстановленому слідством місці вніс неправдиві відомості до нього, а саме запис про реєстрацію в квартирі  АДРЕСА_2 .
		Крім того, ОСОБА_9 , продовжуючи свій злочинний умисел, направлений на заволодіння грошовими коштами громадянина  ОСОБА_13 , за попередньою змовою з невстановленими органом досудового слідства особами, з метою остаточного введення останнього в оману, 02 листопада 2011 року, приблизно о 22:00 год., знаходячись поблизу станції метро «Чернігівська» у м. Києві, передав ОСОБА_13 завідомо підроблений паспорт громадянина України, виданого на ім`я  ОСОБА_13 зі штампом про реєстрацію № НОМЕР_2 ВГІРФО Деснянського РУ ГУМВС України в АДРЕСА_3 , який він заздалегідь підробив з метою переконання ОСОБА_13 у правдивості своїх злочинних дій, чим використав підроблений документ. 
		 
		Суд першої інстанції, ухвалюючи стосовно ОСОБА_9 виправдувальний вирок за ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, визнав, що під час судового розгляду стороною обвинувачення не було надано доказів, які би підтверджували факт заволодіння ОСОБА_9 чужим майном шляхом зловживання довірою, вчиненого у великих розмірах, а також підроблення офіційного документа, який видається установою, яка має право видавати такі документи, використання підробленого документу.
		На підставі чого суд дійшов висновку про те, що докази сторони обвинувачення у своїй сукупності не стверджують наявність у діях ОСОБА_9 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, тому він підлягає виправданню.
		 
		В апеляції прокурор просить вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 17 лютого 2020 року скасувати та ухвалити новий, яким визнати  ОСОБА_9  винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358КК України, та призначити йому покарання:
		 за ч. 4 ст. 190 КК України  9 років позбавлення волі з конфіскацією майна; 
		 за ч. 1 ст. 358 КК України  1 рік обмеження волі; 
		 за ч. 4 ст. 358 КК України  1 рік 6 місяців обмеження волі.
		На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити остаточне покарання у виді 9 років позбавлення волі з конфіскацією майна. На підставі ст. 54 КК України позбавити ОСОБА_9 класного чину  молодшого лейтенанта міліції.
		Цивільний позов ОСОБА_13 задовольнити повністю.
		Відшкодування судових витрат покласти на підсудного.
		За доводами апеляції прокурор не погоджується із вироком суду першої інстанції та вважає його незаконним та необґрунтованим у зв`язку із невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
		Зазначає, що приймаючи рішення про недоведеність вини  ОСОБА_9 в інкримінованих діяннях, суд, пославшись лише на показання підсудного, не зазначив, чому взято до уваги одні докази і відкинуто інші.
		Прокурор вказує, що в ході досудового розслідування та судового слідства потерпілий ОСОБА_13 показав, що саме ОСОБА_9 запропонував йому придбати квартиру АДРЕСА_2 . Достовірно встановлено, що вказана квартира ОСОБА_9 не належить, що підтверджується доказами: копією витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно; копією свідоцтва про право власності на житло від 19 лютого 1997 року, згідно якого квартира АДРЕСА_2 на праві власності належить в рівних долях ОСОБА_14 та ОСОБА_16 ; копією заповіту від 11 лютого 2011 року, згідно якого ОСОБА_14 заповіла ОСОБА_15 квартиру АДРЕСА_2 ; показаннями свідка  ОСОБА_15 , наданими під час досудового слідства та оголошеними у судовому засіданні, відповідно до яких квартиру АДРЕСА_2 їй заповіла ОСОБА_14 та триває процедура оформлення права власності на квартиру.
		Однак, як зазначає апелянт, судом не надано оцінку наведеним доказам та не взято їх до уваги. 
		В той же час у вироку суд послався на показання ОСОБА_9 який пояснив, що дійсно зустрічався з ОСОБА_13 два рази та спілкувався з останнім з приводу вказаної квартири, та що потерпілий просив допомоги, щоб потрапити до квартири. При цьому підсудний не зміг пояснити чому потерпілий з приводу даної квартири звернувся саме до нього.
		Прокурор звертає увагу суду на показання потерпілого  ОСОБА_13 , який повідомив про обставини передачі частини грошових коштів у сумі 20000 доларів США ОСОБА_9 як оплати за придбання квартири АДРЕСА_2 , що підтвердили свідки ОСОБА_17 та ОСОБА_18 .
		Апелянт вказує, що суд оцінюючи показання свідків щодо наведених обставин зазначив, що їх показання підтверджують лише той факт, що ОСОБА_13 зустрічався з ОСОБА_9 . Таким чином, суд прийняв до уваги лише частину показань свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , при цьому не мотивував, чому в іншій частині показання свідків і потерпілого ним було відхилено.
		Також судом не зазначено, чому відхилено інші докази щодо вказаного епізоду, зокрема протоколи очної ставки між обвинуваченим  ОСОБА_19 та свідками ОСОБА_17 та ОСОБА_18 .
		Крім того, прокурор звертає увагу на показання потерпілого ОСОБА_13 , який повідомив про обставини передачі другої частини грошових коштів у сумі 15 тисяч доларів США ОСОБА_19 як оплати за квартиру АДРЕСА_2 , які підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_20 , наданими під час досудового слідства, а також під час першого судового розгляду справи іншим складу суду.
		В той же час, судом у вироку не зазначено, чому відхилено дані докази щодо вказаного епізоду.
		Апелянт також вказує, що судом не надано належної оцінки висновку технічно-почеркознавчої експертизи документів №244/тдд від 28 квітня 2012 року, за результатами дослідження паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_13 , відповідно до якої відтиск штампу № 3-5 «зареєстрований» на сторінці № 13 в паспорті громадянина України, виданого на ім`я ОСОБА_13 не відповідає відтиску штампу печатки № 3-5, проставленої в журналі «Штампів та печаток» ВГІРФО Деснянського РУ ГУ МВС України в м. Києві, який надавався в якості порівняльного зразку. 
		При цьому, як зазначає прокурор в апеляції, суд у вироку не мотивував, чому відхилено висновки експертизи у цій частині, в той час як саме ці висновки підтверджують, що паспорт ОСОБА_13 був підроблений шляхом проставлення відтиску штампу № 3-5 про реєстрацію місця проживання недійсного зразка.
		Апелянт пояснює, що до матеріалів експертизи долучено ілюстративні таблиці з фотографіями об`єктів дослідження, зокрема, паспорта  ОСОБА_13 , при цьому сам паспорт не долучався до матеріалів справи, оскільки є документом, що посвідчує особу потерпілого, а також підлягав заміні, оскільки був підробленим.
		Також, як вказує прокурор, безпідставним є твердження суду про те, що залишились без виконання постанови суду про примусовий привід свідків у справі. Так, у справі є матеріли виконання приводу свідків, згідно яких свідок ОСОБА_21 померла, а ОСОБА_20 та ОСОБА_15 знаходяться за межами Києва. Показання наведених свідків оголошено у судовому засіданні 26 березня 2019 року за згодою всіх учасників процесу.
		В апеляції прокурор підсумовує, що виправдувальний вирок відносно ОСОБА_9 є необґрунтованим та підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, оскільки висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, у вироку не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші.
		 
		Під час апеляційного розгляду прокурор та потерпілий ОСОБА_13 підтримали апеляцію та просили її задовольнити, виправданий  ОСОБА_9 та його захисник заперечували щодо задоволення апеляції. 
		 
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали провадження та доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
		 
		Відповідно до ст. 369 КПК України підставою для скасування вироку першої інстанції є невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
		Ухвалюючи виправдувальний вирок, суд мотивував своє рішення тим, що поза розумним сумнівом не доведено вчинення ОСОБА_9 інкримінованих йому злочинів, який не визнавав вину, а стороною обвинувачення не надано достатніх доказів, які б спростовували його твердження та об`єктивно підтверджували показання потерпілого і свідків.
		Колегія суддів вважає наведені висновки суду такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.
		При цьому колегія зазначає, що кримінальна справа стосовно ОСОБА_9 розглядалася судом першої інстанції за процедурою, визначеною КПК України в редакції 1960 року, проте суд, мотивуючи своє рішення, посилається на положення Кримінального процесуального кодексу України, який діє з 2012 року.
		Колегія суддів не вважає таке порушення істотним, оскільки наведені судом норми процесуального закону містяться і КПК України 1960 року.
		Відповідно до ч. 1 ст. 65 КПК України доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Ці дані, відповідно до ч. 2 ст. 65 КПК України серед іншого встановлюються показаннями свідка, потерпілого.
		За приписами ст. 67 КПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, керуючись законом.
		Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дотримався цих вимог закону.
		Так потерпілий ОСОБА_13 як під час досудового розслідування, при проведенні очних ставок з підсудним, свідками, так і в суді першої інстанції стверджував, що передавав ОСОБА_9 кошти за придбання квартири АДРЕСА_2 , в деталях розповідав як познайомився з ОСОБА_9 , де і скільки разів з ним зустрічався, як передавав йому свій паспорт для отримання реєстрації в цій квартирі, та коли і де підсудний передав йому паспорт з відміткою про реєстрацією і ключі від квартири.
		Свої показання потерпілий підтвердив і в суді апеляційної інстанції.
		Однак суд не дав належної оцінки його показанням, та у вироку не мотивував чому не приймає їх як доказ винуватості ОСОБА_9 відповідно до висунутого йому обвинувачення, також не зазначив якими доказами його показання спростовуються.
		Також суд не дав належної оцінки показанням свідків сторони обвинувачення.
		Допитаний судом свідок ОСОБА_18 показав, що по просьбі ОСОБА_13 разом з ним та ОСОБА_17 їздили до станції метро «Чернігівська» в м. Києві, де потерпілий передавав грошові кошти за придбання квартири. Перед цим вони заїхали до ОСОБА_13 додому, де той перерахував гроші  двадцять тисяч доларів США. Біля станції метро «Чернігівська» ОСОБА_13 пересів до автомобіля, в якому був ОСОБА_9 . Перебуваючи поряд, бачив як потерпілий передав  ОСОБА_9 гроші, а той написав розписку, яку потім ОСОБА_13 йому продемонстрував.
		Свідком цих подій був також ОСОБА_17 . Відповідно до його показань, восени 2011 чи 2012 року він з ОСОБА_18 зустрілись вдома в ОСОБА_13 , де останній повідомив, що хоче придбати квартиру і просив їх бути присутніми при передачі грошей. На автомобілі таксі вони поїхали до станції метро «Чернігівська». Там ОСОБА_13 пересів в автомобіль, на якому приїхав ОСОБА_9 . Йому було видно, як ОСОБА_13 і ОСОБА_9 щось рахують. Коли потерпілий вийшов із автомобіля, в його руках були якісь папери, він сказав, що це розписки.
		Свідки ОСОБА_18 та ОСОБА_17 як в суді першої інстанції, так і під час проведення судового слідства апеляційним судом зазначили, що показань своїх не змінювали, однак обставини події біля станції метро «Чернігівська» вони краще пам`ятали, коли були допитані під час досудового слідства, оскільки вже пройшло багато часу.
		Так, відповідно до показань свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_17 , які вони давали під час проведення очної ставки з ОСОБА_9 (т. 2 а.с. 120-124, 116-119), вини стверджували, що бачили, як ОСОБА_9 перераховував гроші та передавав ОСОБА_13 розписку.
		Крім того ОСОБА_9 у своїх показаннях при проведенні цих слідчих дій показував, що зустрічався з ОСОБА_13 разів п`ять, що піднімався один раз до квартири за адресою АДРЕСА_3 .
		Відповідно до ч. 8 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України (в редакції 2012 року) наведені докази є допустимими.
		Однак суд їм не дав жодної оцінки, обмежившись лише тим, що зазначив їх у переліку доказів, наданих стороною обвинувачення.
		Також суд не дав оцінки показанням свідка ОСОБА_22 , яка під час проведення очної ставки з ОСОБА_9 показала, що була біля станції метро «Чернігівська» разом з ОСОБА_13 , який не повідомив їй куди іде з грошима, однак коли повернувся то сказав, що придбав квартиру, та показав паспорт з печаткою про реєстрацію.
		Колегія суддів вважає, що наведені показання свідків є послідовними та такими, що узгоджуються з показаннями потерпілого, тому підстав визнавати їх недопустимими, неналежними чи недостовірними немає.
		Крім того вони узгоджуються і з іншими доказами, дослідженими судом, зокрема копією свідоцтва про право власності на житло від 19 лютого 1997 року, відповідно до якого власниками квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_14 і ОСОБА_16 (т. 1 а.с. 137); копією заповіту від 11 лютого 2011 року, відповідно до якого ОСОБА_14 заповіла ОСОБА_15 квартиру АДРЕСА_2 ; копією паспорта на ім`я ОСОБА_13 , в якій є відмітка про реєстрацію за адресою АДРЕСА_3 від 12 жовтня 2011 року (т. 1 а.с. 109-111); висновком технічно-почеркознавчої експертизи, відповідно до якої рукописні записи на штампі № 3-5 проставленому на 13 сторінці в паспорті громадянина України, виданого на ім`я ОСОБА_13 ймовірно виконано не ОСОБА_9 (т. 2 а.с. 187-199).
		Оцінюючи останній наведений доказ колегія зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 67 КПК України ніякі докази для суду не мають наперед встановленої сили. Однак оцінюючи висновок експерта в сукупності з іншими доказами колегія суддів приймає його як доказ на підтвердження винуватості ОСОБА_9 , оскільки він узгоджується з іншими доказами, зокрема із довідкою ВГІРФО Деснянського РУ ГУ МВС України в м. Києві (т. 1 а.с. 54) відповідно до якої штамп реєстрації місця проживання № 3-5 проставлений в паспорті громадянина України серії НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_3 від 12 жовтня 2011 року у відділі не проставлявся, оскільки був знищений за актом.
		Дана обставина підтверджує факт підроблення, оскільки наведеними вище доказами доведено, що ОСОБА_9 , співробітнику Деснянського РУ міліції ОСОБА_13 передав паспорт та в подальшому його отримав назад зі штампом про реєстрацію.
		Отже, провівши судове слідство колегія суддів встановила, що ОСОБА_9 , будучи співробітником Деснянського РУ ГУ МВС України в м. Києві, зловживаючи довірою потерпілого ОСОБА_13 заволодів шахрайським шляхом його коштами за таких обставин.
		Знаючи про наміри ОСОБА_13 придбати квартиру, 30 вересня 2011 року приблизно о 12 годині під час зустрічі неподалік ринку «Троєщина» в місті Києві, будучи достовірно обізнаним, що не є власником квартири АДРЕСА_2 запропонував потерпілому придбати квартиру за 38000 доларів США, що становило 302962 грн. 60 коп., запевнивши його, що квартира належить йому.
		У подальшому 02 жовтня 2011 року приблизно о 9-00 годині ОСОБА_13 під час зустрічі з ОСОБА_9 на вул. Закревського передав йому як завдаток за продаж квартири 3000 доларів США, що становило 23918 грн. 10 коп., а 12 жовтня 2011 року близько 23-00 год. біля станції метро «Чернігівська» у невстановленому досудовим слідством автомобілі ОСОБА_9 отримав від ОСОБА_13 частину обумовленої суми за продаж квартири, а саме 20000 доларів США, що становило 159454 грн., після чого передав потерпілому бланк заяви на реєстрацію місця проживання, яку ОСОБА_13 власноруч заповнив та передав ОСОБА_9 свій паспорт громадянина України НОМЕР_1 , оскільки ОСОБА_9 запевнив його, що питання про реєстрацію в придбаній квартирі він вирішить самостійно.
		Продовжуючи злочинні дії, спрямовані за заволодіння грошима потерпілого ОСОБА_13 , перебуваючи у злочинній змові з невстановленими досудовим слідством особами, поставив у паспорті громадянина України на ім`я ОСОБА_13 на сторінці 13 штамп «Реєстрації» № 3-5 ВГІРФО Деснянського РВ ГУ МВС в м. Києві, чим підробив його та використав завідомо підроблений документ, повернувши його 02 листопада 2011 року біля станції метро «Чернігівська» в місті Києві потерпілому ОСОБА_13 та отримав від останнього решту обумовленої суми коштів за квартиру АДРЕСА_2 у розмірі 15000 доларів США, що становило 119680 грн. 50 коп. 
		05 листопада 2011 року з метою завершення злочинного умислу та переконання потерпілого в законності своїх дій, перебуваючи біля будівлі Деснянського РУ ГУ МВС України в м. Києві, ОСОБА_9 передав ОСОБА_13 два ключі від вхідних дверей до квартири АДРЕСА_2 . 
		Таким чином ОСОБА_9 шляхом зловживання довірою шахрайським шляхом заволодів чужим майном, а саме коштами у розмірі 38000 доларів США, що відповідно до офіційного курсу Національного банка України становило 302962 грн. 60 коп., які належали ОСОБА_13 .
		Ухвалюючи рішення про визнання ОСОБА_9 невинуватим, суд серед іншого мотивував його тим, що відсутня розписка про отримання ОСОБА_9 грошей від ОСОБА_13 , що паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_13 не визнаний речовим доказам та не долучений до матеріалів справи, та що потерпілий ОСОБА_13 під час його затримання працівниками міліції назвався співробітником ВАТ «Зеленбудстрой» та повідомив, що квартира є власністю цієї організації, а також, що висновок про результати перевірки за заявою ОСОБА_13 складений та затверджений 06 листопада 2011 року, в той час як із заявою він звернувся 02 грудня 2011 року.
		Колегія суддів вважає, що наведені обставини жодним чином не впливають на доведеність вини ОСОБА_9 .
		Так, відповідно до показань потерпілого ОСОБА_13 , розписку про отримання грошей, яку писав ОСОБА_9 , він повернув останньому після отримання паспорта зі штампом про реєстрацію.
		Паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_13 був предметом дослідження експертом, яким було встановлено підроблення на сторінці 13 шляхом застосування штампу про реєстрацію, який не використовувався уповноваженим органом. Висновок експерта є належним та допустимим доказом. Колегія суддів вважає, що відсутність рішення про визнання паспорта речовим доказом не впливає на повноту досудового розслідування та всебічність судового слідства.
		Стосовно висновку перевірки від 06 листопада 2011 року, то відповідно до обвинувального висновку цей документ не зазначений стороною обвинувачення як доказ, тому колегія суддів на обґрунтування свого висновку про доведеність вини ОСОБА_9 також на нього не посилається.
		Підсумовуючи наведене колегія суддів кваліфікує дії ОСОБА_9 за ч. 4 ст. 190 КК України як заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою вчинене в особливо великих розмірах; за ч. 1 ст. 358 КК України як підроблення документа, який видається установою, яка має право такий документ видавати і який надає права, та за ч. 4 ст. 358 КК України як використання підробленого документа.
		Призначаючи ОСОБА_9 покарання колегія суддів у відповідності до положень ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		Відповідно до класифікації, визначеної у ст. 12 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 190 КК України є особливо тяжким злочином, а кримінальні правопорушення, передбачені частинами 1 та 4 ст. 358 КК України на час ухвалення вироку судом апеляційної інстанції визначені як кримінальні проступки.
		За приписами п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності якщо з дня вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, до набрання вироком законної сили минуло три роки.
		Однак враховуючи те, що на час вчинення ОСОБА_9 кримінальних проступків ним також вчинений особливо тяжкий злочин, що виключає благополучний перебіг строків давності, відсутні підстави для застосування статей 49, 74 КК України. 
		Також колегією суддів не встановлено обставин які пом`якшують і обтяжують покарання.
		Відповідно до даних про особу обвинуваченого, ОСОБА_9 характеризується позитивно, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, на обліку у лікаря нарколога і психіатра не перебуває. 
		З огляду на ці обставини колегія суддів вважає за необхідне призначити ОСОБА_9 покарання в межах санкцій відповідних частин статей Кримінального кодексу, за якими кваліфіковані його дії, а за особливо тяжкий злочин мінімальний строк покарання.
		Беручи до уваги ту обставину, що з часу вчинення ОСОБА_9 кримінальних правопорушень минуло понад дев`ять років і за час проведення досудового слідства, а також розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції він сумлінно виконував свої процесуальні обов`язки та не вчиняв нових кримінальних правопорушень і адміністративних проступків, колегія суддів, призначаючи покарання вважає, що виправлення ОСОБА_9 можливе без відбування ним покарання, але з покладенням на нього обов`язків, передбачених законом.
		Колегія суддів вважає, що звільнення обвинуваченого від покарання з випробуванням відповідатиме меті покарання, визначеній ст. 50 КК України, в якій серед іншого передбачено виправлення засудженого.
		Враховуючи рішення колегії суддів про застосування ст. 75 КК України, конфіскація майна як додатковий вид покарання, передбачений ч. 4 ст. 190 КК України за приписами ст. 77 КК України не застосовується. 
		Відповідно до матеріалів справи (т. 1 а.с. 248) речовими доказами визнані два ключі від дверного замка, які підлягають збереженню з матеріалами справи.
		Відповідно до розрахунку (т. 2 а.с. 185 ) за проведення експертизи від 28 квітня 2012 року № 224/тдд підлягають стягненню судові витрати у розмірі 1415,04 грн.
		Потерпілим ОСОБА_13 заявлений цивільний позов про стягнення з Матвієнка 303532 грн. матеріальної шкоди і 50000 грн. моральної шкоди.
		Колегія суддів вважає, що цивільний позов підлягає частковому задоволенню, а саме 302962 грн. 60 коп. у відшкодування матеріальної шкоди, оскільки саме такою сумою заволодів ОСОБА_9 злочинним шляхом та 10000 грн. моральної шкоди, оскільки потерпілий, маючи намір придбати квартиру не вчиняв жодних передбачених законом дій, зокрема не укладав передбачених в такому випадку відповідних правочинів та не звертався до державних органів з метою отримання реєстрації в квартирі, яку він хотів придбати, проте на свій страх і ризик передав обвинуваченому кошти за придбання квартири та паспорт для реєстрації в ній. Колегія суддів вважає, що такий розмір відшкодування моральної шкоди співмірний моральним стражданням потерпілого. 
		Керуюючись ст.ст. 365, 366, 369, 378 КПК України (в редакції 1960 року). Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України (в редакції 2012 року), колегія суддів,  
		 
		П О С Т А Н О В И Л А:
		 
		Апеляцію прокурора задовольнити частково.
		Вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 17 лютого 2020 року, яким ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 4 ст.190, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення скасувати у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи.
		Ухвалити новий вирок. ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України та призначити покарання:
		 за ч. 4 ст. 190 КК України п`ять років позбавлення волі без конфіскації майна;
		 за ч. 1 ст. 358 КК України один рік обмеження волі;
		 за ч. 4 ст. 358 КК України один рік обмеження волі.
		На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначити ОСОБА_9 покарання у виді п`яти років позбавлення волі без конфіскації майна.
		У відповідності до положень ст. 75 КК України звільнити  ОСОБА_9 від відбування покарання з випробовуванням, встановивши йому іспитовий строк три роки.
		На підставі ст. 76 КК України покласти на нього обов`язки періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
		Речові докази два ключі від вхідних дверей зберігати з матеріалами справи.
		Стягнути з ОСОБА_9 судові витрати у розмірі 1415,04 грн., одержувач платежу НДЕКЦ при ГУМВС України в місті Києві розрахунковий рахунок № 31253272210699 в ГУДКСУ у Київській області, МФО 821018 код 25575285. 
		Цивільний позов потерпілого ОСОБА_13 задовольнити частково.
		Стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_13 302962 грн. 60 коп. відшкодування матеріальної шкоди та 10000 грн. моральної шкоди. 
		Вирок може бути оскаржений до Верховного Суду протягом одного місяця з моменту проголошення вироку.
		 
		Судді:
		 
		 
		 
		 ОСОБА_2  ОСОБА_3  ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...