Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 601/1083/16 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 30.04.2021.
Дата набрання законної сили: 21.04.2021
Номер судового провадження: 61-1182ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова  
		Іменем України
		 
		21 квітня 2021 року                       
		м. Київ
		 
		справа № 601/1083/16
		провадження № 61-1182св20 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
		суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,  
		 
		учасники справи:
		позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
		відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 27 червня 2019 року у складі судді Мочальської В. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 
		27 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Бершадської Г. В., Гірського Б. О., Ткач О. І.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог 
		У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
		Свої вимоги обґрунтовував тим, що 23 листопада 2012 року за договором позики він передав ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 100 000,00 грн зі строком повернення до 01 липня 2013 року, що підтверджується власноруч написаною позичальником розпискою.
		Посилаючись на те, що відповідач відмовляється добровільно повернути позичені кошти, ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог 
		від 27 березня 2017 року, просив стягнути заборгованість у розмірі 228 472,03 грн, з яких: 100 000,00 грн - сума позики, 105 531,39 грн - інфляційні втрати, 
		22 940,64 грн - 3 % річних.
		У березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним.
		Зустрічний позов мотивований тим, що договір позики від 01 липня 2013 року 
		є недійсним, оскільки він вчинений ним проти його справжньої волі внаслідок застосування до нього психічного тиску з боку ОСОБА_3 , жителя міста Березань Київської області.
		Зазначав, що у 2011 році разом з іншими особами він виконував будівельні роботи на об`єктах в місті Березань, що належали ОСОБА_3 ОСОБА_1 був виконавцем будівельних робіт на цих об`єктах та довіреною особою ОСОБА_3 .
		Враховуючи те, що ОСОБА_3 встановив розцінки на види будівельних робіт суттєво нижчі ринкових, а також мала місце постійна затримка з виплатою коштів, його бригада відмовилась продовжувати роботи на вказаних об`єктах. ОСОБА_3 періодично телефонував і наполягав на завершенні будівельних робіт, однак працівники його бригади відмовлялись працювати на таких умовах. Також ОСОБА_3 погрожував йому та безпідставно звинувачував у тому, що один з працівників бригади ОСОБА_4 неякісно виконує роботу, перевитрачає матеріали, та вимагав усунути недоліки, начебто він повинен нести відповідальність за його роботу. 
		Розписка від 23 листопада 2012 року вчинена під впливом психічного тиску. Будь-яких коштів від ОСОБА_1 він ніколи не отримував.
		Будучи юридично необізнаною людиною, він вважав, що вказана розписка не має юридичної сили, оскільки нотаріально не посвідчена.
		Враховуючи обставини написання розписки та те, що він коштів за розпискою не отримував, вважав що зобов`язання за спірною розпискою відсутні.
		На підставі статті 231 ЦК України просив визнати недійсним договір позики 
		у формі розписки, укладений між ним та ОСОБА_1 .  
		Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
		Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 27 червня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.
		Визнано недійсним правочин - договір позики у формі розписки, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , на суму позики 100 000,00 грн.
		Суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний правочин був вчинений ОСОБА_2 проти його справжньої волі внаслідок застосування до нього психічного насильства. Ці обставини підтверджені висновками судово-почеркознавчої експертизи КНДІСЕ від 27 квітня 2018 року № 14849/17-32/14850/17-32/7646/18-32 та судово-лінгвістичної експертизи КНДІСЕ від 
		12 березня 2019 року № 5142/18-39, а також показаннями свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які узгоджуються з висновками експертиз. Ураховуючи недійсність договору позики, підстави для стягнення коштів за таким правочином відсутні.
		Постановою Тернопільського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
		Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 27 червня 2019 року залишено без змін.
		Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції, безпосередньо дослідивши докази у справі, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов правильного висновку, що оспорюваний правочин позики був вчинений ОСОБА_2 проти його справжньої волі внаслідок застосування до нього психічного тиску зі сторони ОСОБА_3 , а тому відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 .
		Аргументи учасників справи
		У січні 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, 
		у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову та відмову 
		у задоволенні зустрічного позову.
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що суди не надали оцінки розписці, якою підтверджено факт укладення договору позики та отримання ОСОБА_2 коштів у сумі 100 000,00 грн, який власноруч написав розписку, а тому повинен був усвідомлювати значення викладеного в ній змісту. 
		Доводи позичальника про погрози є надуманими та нічим не доведеними. ОСОБА_2 не довів факту застосування до нього психічного насильства при написанні розписки.
		Суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно надали перевагу висновкам експертиз. Експертиза встановила підвищений психологічний стан позичальника, що є звичайним станом при отриманні великої суми коштів та зобов`язанні повернути її у визначений термін. Проте це не підтверджує факту вчинення насильства.
		Відповідач у порушення норм процесуального права допитаний в якості свідка після подачі зустрічного позову, що є неприпустимим. Допитані інші свідки не були очевидцями укладення та написання розписки, а вказані у розписці свідки проігноровані судами.
		У лютому 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшов відзив, 
		у якому він просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, 
		а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість. Вказує, що рішення судів про задоволення позову ґрунтується на підставі належним чином оцінених доказах, у тому числі показаннях свідків та висновках експертів. ОСОБА_1 не спростував ту обставину, що оспорюваний правочин вчинений під впливом психологічного тиску. 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
		Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
		Фактичні обставини справи
		Суди встановили, що ОСОБА_2 написано розписку, відповідно до якої він взяв у борг 100 000,00 грн у ОСОБА_1 , які зобов`язався повернути до 01 липня 2013 року. В розписці зазначено два свідки: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
		Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи КНДІСЕ від 27 квітня 
		2018 року № 14849/17-32/14850/17-32/7646/18-32 при виконанні ОСОБА_2 рукописного тексту на процес письма чинили вплив тимчасові збиваючі фактори природного характеру (до них, зокрема, можуть відноситись операційна напруга (установка на швидке письмо при диктуванні тексту, незвичний психофізіологічний стан), стан алкогольного сп`яніння, стан емоційної напруги, стресу, у тому числі й спричинений тиском, погрозами тощо). Рукописний текст виконаний у прискореному темпі письма, наявні ознаки порушення координації рухів другої групи, є ознаки просторової орієнтації рухів, спостерігаються ознаки порушення організації письма, про що свідчать виправлення у записі «2013» та граматичні помилки і зайві пунктуаційні знаки «крапка». Наявність вказаних діагностичних ознак, ступінь їх прояву, характер та локалізація свідчать про вплив на виконавця рукописного тексту якихось збиваючих факторів природного характеру. У виконаному підписі під текстом встановити вплив збиваючих факторів не виявилось можливим оскільки вплив цих ознак дуже незначний.
		Відповідно до висновку судово-лінгвістичної експертизи КНДІСЕ від 12 березня 2019 року № 5142/18-39 вирішити питання, чи складено текст розписки ОСОБА_2 самостійно чи за участі іншої особи, не виявилось можливим, однак у тексті спостерігаються ознаки, які свідчать про незвичний психофізіологічний стан деякої емоційної напруги його виконавця, яка може бути наслідком хвилювання, стресу, психологічного тиску тощо.
		За клопотанням ОСОБА_2 та його представника він ( ОСОБА_2 ), ОСОБА_6 та ОСОБА_7 були допитані як свідки і підтвердили пояснення ОСОБА_2 про обставини написання ним оспорюваної розписки.
		Зокрема ОСОБА_2 пояснив, що він у складі будівельної бригади виконував будівельні роботи в місті Березань Київської області на об`єктах у ОСОБА_3 (утеплення фасадів, малярні роботи, шпаклювання тощо). Бригада відмовилась продовжувати роботи у зв`язку з тим, що ОСОБА_3 затримував виплату коштів та встановив вартість робіт, які були суттєво нижчими за ринкові. ОСОБА_3 був незадоволений роботою бригади ОСОБА_2 та тим, що бригада відмовилась завершити розпочату ними роботу та вимагав усунути недоліки або ж компенсувати збитки. Він неодноразово телефонував і погрожував 
		ОСОБА_2 . Також ОСОБА_2 стверджував, що коштів за розпискою не отримував, намагався з`ясувати інформацію щодо свідків, які зазначені 
		у розписці, однак це виявилося неможливим у зв`язку з втратою та знищенням таких номерів паспортів (згідно з довідкою Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області паспорт серії НОМЕР_1 значиться недіючим та знищеним, а паспорт серії НОМЕР_2 значиться недіючим - втраченим).  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 познайомились влітку 2011 року на об`єктах ОСОБА_3 , між ними були відносини, пов`язані з виконанням будівельних робіт. 
		Свідок ОСОБА_6 вказував, що вони неодноразово з ОСОБА_2 працювали на об`єктах і на прохання останнього він їздив автомобілем в місто Березань Київської області на об`єкт, на якому працював ОСОБА_2 
		з бригадою. Його не впустили на територію домоволодіння; ОСОБА_2 лише через деякий час у супроводі невідомої особи приходив до автомобіля за паспортом та повідомив, що його примушують написати розписку про позику коштів. Коли ОСОБА_2 повернувся, то був дуже емоційно збудженим, нервовим та повідомив, що, погрожуючи позбавити життя, його примусили написати розписку про те, що він отримав у позику від ОСОБА_1 
		100 000,00 грн. Повертаючись до автомобіля, він не ніс будь-якого пакунка. ОСОБА_2 розповідав, що ОСОБА_3 погрожував йому позбавленням життя.
		Позиція Верховного Суду
		Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
		За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої 
		ж якості (стаття 1046 ЦК України).
		На підтвердження укладення договору позикита його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості грошей (частина друга стаття 1047 ЦК України).
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі 
		і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі 
		№ 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».
		Відповідно до статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника 
		з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
		Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя статті 203 ЦК України).
		У статті 231 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску 
		з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 березня 2019 року у справі № 907/113/18 зазначено, що «статтею 231 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Під насильством необхідно розуміти фізичний чи психічний тиск з боку другої сторони або іншої особи з метою спонукати вчинити ті дії, які особа не бажала б вчинити без наявності таких фізичних чи психічних страждань. Насильство може мати будь-які прояви: фізичне насильство (катування, биття, заподіяння болі); психічне насильство (залякування, загроза вбивством, заподіянням тілесних ушкоджень самій особі або її близьким); насильство дією (викрадення дитини, пошкодження майна особи). Для визнання правочину недійсним позивач має довести такі обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 
		2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється. При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (ст. 231 ЦК України), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов`язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так 
		і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім`ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов`язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі. Для визнання правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом насильства, не обов`язково, щоб контрагент особисто здійснював насильство. Необхідно лише, щоб він знав про факт насильства і використав це на свою користь для примушення особи до вчинення правочину».
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2020 у справі № 484/3809/16 зроблено висновок, що: «у разі вчинення правочину під впливом насильства формування волі особи, яка вчиняє правочин, відбувається внаслідок втручання стороннього фактора - фізичного чи психічного тиску з боку контрагента або іншої особи 
		з метою спонукання до вчинення тих дій, які особа не бажала б вчинити без наявності таких фізичних чи психічних страждань».
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року у справі № 299/1523/16-ц зазначено, що «для визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, тобто насильство розуміється як заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин. Воно повинне виражатися 
		в незаконних, не обов`язково злочинних, діях. На відміну від насильства, погроза полягає у здійсненні тільки психічного, але не фізичного впливу, і має місце за наявності як неправомірних, так і правомірних дій. Вона може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли через обставини, які мали місце на момент його вчинення, були підстави вважати, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам».
		Отже, для визнання правочину недійсним позивач має довести наступні обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.
		Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		У справі, що переглядається, установлені судами обставини не дають підстав для висновку про укладення оспорюваного договору позики під впливом насильства. Зміст проведених у справі судово-почеркознавчої експертизи КНДІСЕ від 
		27 квітня 2018 року № 14849/17-32/14850/17-32/7646/18-32 та судово-лінгвістичної експертизи КНДІСЕ від 12 березня 2019 року № 5142/18-39 не підтверджує вчинення ОСОБА_2 оспорюваної розписки саме внаслідок стороннього фізичного чи психічного тиску, а виходячи з положень статті 1051 ЦК України оспорювання договору позики та доведення, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором, не може ґрунтуватись лише на свідченнях свідків.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 
		204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
		Згідно з частиною другою статті 625 ЦКУкраїни боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		За обставин цієї справи суди зробили помилковий висновок про наявність підстав для визнання договору позики недійсним, відповідно, відсутність підстав для стягнення коштів за ним, оскільки надана позивачем за первісним позовом розписка є належним доказом як укладення договору позики, так і передання грошової суми позичальнику, а доказів виконання зобов`язання ОСОБА_2 не надав, правильність розрахунку заборгованості не спростував.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. 
		У зв`язку з наведеним та зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржені судові рішення скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення первісного позову про стягнення заборгованості за договором позики та відмову у задоволенні зустрічного позову про визнання його недійсним.
		Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України 
		у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, ? у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Зважаючи на результат розгляду справи, сплачений ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 284,34 грн, апеляційної скарги - 4 386,00 грн та касаційної скарги - 4 568,68 грн належить стягнути з ОСОБА_2 .
		Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України (у редакції, чинній на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити.
		Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 27 червня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 27 листопада 
		2019 року скасувати і ухвалити нове рішення.
		Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити.
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 228 472,03 грн, з яких: 100 000,00 грн - сума позики, 105 531,39 грн - інфляційні втрати, 22 940,64 грн - 3 % річних.
		У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним відмовити.
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2 284,34 грн, апеляційної скарги - 4 386,00 грн та касаційної скарги - 4 568,68 грн.
		З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 27 червня 2019 року та постанова Тернопільського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                    М. М. Русинчук
		 
		Судді:                                                                              Н. О. Антоненко
		 
		І. О. Дундар
		 
		Є. В. Краснощоков
		 
		М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...