Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 607/15301/18 : Окремі процесуальні питання; Інші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 30.04.2021.
Дата набрання законної сили: 21.04.2021
Номер судового провадження: 61-17248ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України                                      
		 
		21 квітня 2021 року
		м. Київ
		справа № 607/15301/18
		провадження № 61-17248св19
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Ступак О. В.,
		суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., 
		Яремка В. В. (суддя-доповідач),
		учасники справи:
		позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Волхонтент-Граніт», 
		відповідач - ОСОБА_1 , 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 квітня 2019 року у складі судді Сливки Л. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Костіва О. З., Сташківа Б. І., Щавурської Н. Б.,
		ВСТАНОВИВ:
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
		У серпні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Волхонтент-Граніт» (далі - ТОВ «Волхонтент-Граніт») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання попереднього договору припиненим, скасування акта прийому-передачі рухомого майна, вилучення рухомого майна та стягнення штрафу.
		На обґрунтування позову посилалося на таке. 02 листопада 2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Волхонтент-Граніт» укладений попередній договір, згідно з яким сторони досягли згоди про укладення у період з 02 листопада 2017 року до 01 липня 2018 року основного договору купівлі-продажу нерухомого майна (нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 ). Згідно з пунктом 2.3 цього договору як перший внесок за майбутнім договором купівлі-продажу позивач передав відповідачу рухоме майно - обладнання вартістю 804 881,70 грн. Проте, укладаючи цей попередній договір, відповідач не бажав реального настання правових наслідків, тобто не мав наміру надалі укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна. Він ввів в оману позивача щодо обставин, які мають істотне значення, а саме: не повідомив про наявність арешту та заборон на відчуження нерухомого майна, що мало бути предметом договору купівлі-продажу. Крім цього, основний правочин так і не був укладений, а тому попередній договір необхідно вважати припиненим у зв`язку з невиконанням його умов позивачем.
		З урахуванням збільшених позовних вимог позивач просив визнати припиненим попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна від 02 листопада 2017 року, скасувати акт прийому-передачі рухомого майна - обладнання, вилучити обладнання та згідно з пунктом 2.3 попереднього договору стягнути з відповідача на його користь 804 881,70 грн штрафу.
		Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року, позов задоволено частково. 
		Зобов`язано ОСОБА_1 повернути ТОВ «Волхонтент-Граніт» аванс за попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна від 02 листопада 2017 року згідно з додатком № 1, а саме: полірувальну лінію «Педріні» 
		(тип М-636, інвентаризаційний номер 0420194); верстат форматної різки «Педріні» (тип М-743, інвентаризаційний номер 0420195); верстат калібрувальний «Педріні» (тип М-641, інвентаризаційний номер 0420193); верстат однодисковий поперечної різки «Педріні» (тип М-539, інвентаризаційний номер 0420192); торцювально-фасочну машину (тип «Siga», інвентаризаційний номер 042010); верстат фасочний «Педріні» (тип М-839, інвентаризаційний номер 0420196); верстат однодисковий мостовий «Педріні» (інвентаризаційний номер 0420191).
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Волхонтент-Граніт» штраф за невиконання попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна від 02 листопада 2017 року в розмірі 804 881,70 грн. 
		У задоволенні решти вимог відмовлено.
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. 
		Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що між сторонами був укладений та нотаріально посвідчений попередній договір купівлі-продажу та досягнуто домовленість про купівлю-продаж нерухомого майна - нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 , яка належить відповідачу. В рахунок попередньої оплати вартості вказаного майна ТОВ «Волхонтент-Граніт» передало ОСОБА_1 рухоме майно згідно з додатком № 1, вартість якого складає 804 881,70 грн, що погоджено сторонами протоколом № 1, проте договір купівлі-продажу не був укладений, тому передане позивачем ОСОБА_1 рухоме майно є авансом та підлягає поверненню. Оскільки договір купівлі-продажу нерухомого майна укладено не було, то відповідно до умов попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна продавець (відповідач) зобов`язаний сплатити покупцю (позивачу) штраф.
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
		У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та заяви про їх збільшення. Позивачем обраний неправильний спосіб захисту порушеного права, оскільки пункти одного і того ж договору суперечать один одному. Суди не врахували судової практики, відмінності між завдатком та авансом, зокрема, що авансом може бути лише грошова сума, а не рухоме майно. Позивачем не доведено, що ним пропонувалося укладення основного договору на конкретних умовах та у визначеного нотаріуса. Наявність вини відповідача у неукладенні основного договору не встановлена. Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_1 від 29 листопада 2018 року № 147476292, у відповідача будь-які обтяження спірного нерухомого майна відсутні.
		Відзив на касаційну скаргу не надходив.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.
		Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2021 року справу призначено до розгляду.
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ«Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
		Касаційна скарга у цій справі подана у вересні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
		Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що усуді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Суди встановили, що 02 листопада 2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Волхонтент-Граніт» укладений попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна (далі - попередній договір).
		Пунктами 1.1, 6.1 попереднього договору визначено, що сторони зобов`язуються у майбутньому в строк з 02 листопада 2017 року до 01 липня 2018 року у м. Тернополі або у м. Дніпрі укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу нерухомого майна нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 , яка належить відповідачу (далі - основний договір). Покупець має право здійснити оформлення договору купівлі-продажу нерухомого майна як на себе особисто, так і на вказану особу, з якою буде укладатись основний договір, з чим погоджуються сторони.
		Згідно з пунктом 2.3 попереднього договору покупець передає продавцю перший внесок, а саме: рухоме майно згідно з додатком № 1, вартість якого складає 804 881,70 грн, що погоджено сторонами протоколом № 1, як гарантію та підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання з метою забезпечення реалізації своїх намірів щодо купівлі-продажу нерухомого майна та своєї платіжної спроможності, для цього між сторонами необхідно буде укласти нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, дарування або застави або будь-який інший договір, який не суперечитиме чинному законодавству України.
		У додатку № 1 до попереднього договору зазначено, що відповідачу передано таке майно: полірувальна лінія «Педріні» (тип М-636, інвентаризаційний номер 0420194); верстат форматної різки «Педріні» (тип М-743, інвентаризаційний номер 0420195); верстат калібрувальний «Педріні» (тип М-641, інвентаризаційний номер 0420193); верстат однодисковий поперечної різки «Педріні» (тип М-539, інвентаризаційний номер 0420192); торцювально-фасочна машина (тип «Siga», інвентаризаційний номер 042010); верстат фасочний «Педріні» (тип М-839, інвентаризаційний номер 0420196); верстат однодисковий мостовий «Педріні» (інвентаризаційний номер 0420191).
		Протоколом № 1 (додаток до попереднього договору) сторони погодили ціну зазначеного майна і визначили, що вона становить 804 881,70 грн.
		Зазначене вище майно передане позивачем відповідачу, про що свідчить акт прийому-передачі, який є додатком до попереднього договору.
		Всупереч попередньому договору основний договір у визначений сторонами строк укладений не був.
		12 липня 2018 року позивач надіслав відповідачу лист-повідомлення, у якому просив у п`ятиденний термін з дня його отримання добровільно повернути майно, передане згідно з додатком № 1 до попереднього договору, та звернутись до нотаріуса щодо укладення додаткової угоди про розірвання цього договору.
		Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Відповідно до статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, -у письмовій формі. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
		Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. 
		Таким чином, будь-які зміни умов попереднього договору можуть бути погоджені сторонами виключно у межах строку дії договору.
		Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
		Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
		Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
		З огляду на викладене, на відміну від завдатку, аванс -це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов`язання.
		Правила статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.
		Внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу.
		Встановлено, що між сторонами був укладений та нотаріально посвідчений попередній договір купівлі-продажу та досягнуто домовленості про купівлю-продаж нерухомого майна - нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 , яка належить відповідачу. В рахунок попередньої оплати вартості зазначеного нерухомого майна ТОВ «Волхонтент-Граніт» передало ОСОБА_1 рухоме майно згідно з додатком № 1, вартість якого складає 804 881,70 грн, що погоджено сторонами протоколом № 1, проте договір купівлі-продажу не був укладений.
		Суди попередніх інстанцій, встановивши, що основний договір в обумовлений сторонами строк укладений не був, а чинним законодавством не передбачено залишення авансу або його частини у сторони попереднього договору у випадку неукладення основного договору, дійшли обґрунтованого висновку про те, що передане позивачем відповідачу рухоме майно, вартість якого складає 804 881,70 грн, відповідно до статті 570 ЦК України є авансом та підлягає поверненню позивачу.
		У зв`язку з наведеним Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та помилкову оцінку призначення переданого рухомого майна як авансу.
		Необґрунтованими також є доводи касаційної скарги про те, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушеного права, оскільки пункти одного і того ж договору суперечать один одному, а авансом може бути лише грошова сума.
		За змістом статті 570 ЦК України авансом може бути не тільки грошова сума, а й рухоме майно. Пунктом 5.1 попереднього договору передбачено, що рухоме майно (вартість якого складає 804 881,70 грн) передано як перший внесок з оплати за договором купівлі-продажу нерухомого майна, укладення якого передбачено попереднім договором.
		Тобто і за умовами попереднього договору спірне рухоме майно є авансом.
		Щодо вирішення вимог про стягнення штрафу
		Згідно з пунктом 5.3 попереднього договору у випадку невиконання зобов`язань, передбачених цим договором, продавець зобов`язаний сплатити покупцю штраф у розмірі 804 881,70 грн та повернути майно або суму, отриману відповідно до пункту 2.3 цього договору (перший внесок).
		Відповідно до пункту 6.1 попереднього договору сторони домовилися, що укладення та нотаріальне посвідчення основного договору купівлі-продажу здійснюватиметься у період з 02 листопада 2017 року до 01 липня 2018 року.
		Згідно з пунктом 5.8 попереднього договору продавець гарантує покупцю, що на день підписання цього попереднього договору нерухоме майно, яке буде предметом основного договору, не знаходиться під жодним із передбачених законом обтяжень, не продане, не подароване, не заставлене, в спорі та під забороною, в тому числі в податковій заставі, не перебуває, прав щодо нього третіх осіб немає, а також, що правочин з продажу цього майна не суперечить нормам та інтересам неповнолітніх, малолітніх та непрацездатних дітей.
		Проте суди встановили, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта вiд 10 липня 2018 року № 130363772 на все нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 , було накладено арешт згiдно з постановою державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Єсюнiної В. А. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (виконавче провадження від 04 липня 2012 року № 31901961).
		Таким чином, встановивши, що у період з 04 липня 2012 року до 10 липня 2018 року, тобто, після спливу строку, визначеного пунктом 6.1 попереднього договору, на все нерухоме майно ОСОБА_1 накладено арешт, суди дійшли обґрунтованого висновку, що це стало причиною невиконання ОСОБА_1 умов попереднього договору.
		Доводи касаційної скарги про те, що відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_1 від 29 листопада 2018 року № 147476292, у відповідача будь-які обтяження спірного нерухомого майна відсутні, є необґрунтованими, оскільки інформація у цій довідці відображена станом на день її формування, тобто 29 листопада 2018 року, тоді як основний договір мав бути укладеним у період з 02 листопада 2017 року до 01 липня 2018 року.
		Попередній договір є одним з різновидів цивільних договорів, а тому йому властиві всі родові ознаки договорів. Так, попередній договір вважається укладеним з моменту, коли сторони досягли угоди з усіх істотних умов договору. При цьому для попереднього договору, поряд з іншими його умовами, мають бути визначені ті, які є суттєвими для основного договору.
		Тобто у попередньому договорі, крім основного зобов`язання, може бути передбачена відповідальність сторін з того чи іншого питання, зокрема за неналежне виконання зобов`язання у виді штрафних санкцій.
		Водночас відповідно до положень частини третьої статті 635 ЦК України припиняються зобов`язання сторін укласти основний договір, що унеможливлює спонукання до укладення основного договору в судовому порядку, виконання обов`язку в натурі чи виникнення основного договірного зобов`язання як правової підстави для виникнення у набувача права власності на майно. Проте припинення зобов`язання за попереднім договором не звільняє сторін від відповідальності, зокрема, передбаченої умовами попереднього договору, за порушення, вчинене під час його дії.
		За змістом статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
		Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
		Відповідно до частин першої-третьої статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
		З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій, встановивши, що на все нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 , було накладено арешт згідно з постановою державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Єсюнiної В. А. (виконавче провадження від 04 липня 2012 року № 31901961), відповідач порушив умови попереднього договорущодо необхідності укладення основного договору у строк до 01 липня 2018 року, дійшли обґрунтованого висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу в сумі 804 881,70 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
		Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та заяви про збільшення позовних вимог,не заслуговують на увагу, оскільки у позовній заяві позивач просив саме повернути ТОВ «Волхонтет-Граніт» рухоме майно згiдно з додатком № 1 до попереднього договору, вилучивши його у ОСОБА_1 відповідно до пункту 5.3 попереднього договору, стягнути штраф за невиконання умов попереднього договору.
		Не заслуговують на увагу і доводи заявника про невчинення позивачем дій з підготовки та узгодження проєкта основного договору, оскільки наявність арешту, накладеного на нерухоме майно, унеможливило укладення такого договору, а відповідач у передбачений попереднім договором строк не забезпечив наявність умов для укладення договору.
		Інші доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскільки зводяться до власного тлумачення норм права, а також незгоди зі встановленими фактичними обставинами у справі та стосуються переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
		Щодо клопотання про участь у судовому засіданні
		У липні 2020 року від ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд справи за його участю та участю його представника. У випадку задоволення клопотання просить розглянути питання щодо можливості проведення судового засідання за його участю дистанційно за допомогою режиму відеоконференції у приміщенні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга цієї статті).
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Абзац другий частини першої даної статті визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
		Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.
		У цій справі сторонам надана інформація про рух справи, кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
		Отже, оскільки ЦПК України передбачає можливість розгляду справи у письмовому провадженні без виклику учасників справи, аргументи про розгляд справи за участю сторін у справі є непереконливими, тому відсутня необхідність у виклику осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, у зв`язку із чим у задоволенні клопотання необхідно відмовити.
		Щодо клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції
		Колегія суддів вважає, що клопотання задоволенню не підлягає, з урахуванням того, що суд розглядає цю справу у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у межах, передбачених статтею 400 ЦПК України.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за його участю та участю його представника і про розгляд справи в режимі відеоконференції відмовити.
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 квітня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                                 О. В. Ступак
		 
		Судді:                                                                                                             І. Ю. Гулейков
		 
		                                                                                                                   С. О. Погрібний
		 
		                                                                                                                   Г. І. Усик
		 
		                                                                                                                        В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...