Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 732/760/19 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 30.04.2021.
Дата набрання законної сили: 22.04.2021
Номер судового провадження: 51-245км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12019270110000059

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		22 квітня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 732/760/19
		провадження № 51-245км20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
		 
		головуюча ОСОБА_1 ,
		судді:  ОСОБА_2 , 
		ОСОБА_3 ,
		 
		секретар судового засідання ОСОБА_4 ,
		учасники судового провадження:
		прокурор   ОСОБА_5 , 
		захисник  ОСОБА_6 ,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника  ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Городнянського районного суду Чернігівської області від 09 жовтня 2019 року та вирок Чернігівського апеляційного суду від 12 січня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019270110000059, стосовно 
		 
		ОСОБА_7 ,       ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився та проживає у АДРЕСА_1 , 
		 
		засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі  КК України).
		 
		 
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі  Суд) про скасування судових рішень через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 на підставі п.3 ч.1 ст.284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпанням можливості їх отримати.
		Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник посилається на те, що апеляційний суд не врахував вказівок суду касаційної інстанції, наведених у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року, щодо дослідження доказів у провадженні з урахуванням того, що засуджений та його захисник просили їх оцінити по-іншому, та щодо перевірки всіх доводів апеляційних скарг. Допущені апеляційним судом порушення завадили ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у цьому кримінальному провадженні з викладенням у ньому аналізу доказів і ґрунтовних мотивів його прийняття.
		Зазначає, що ні судом першої інстанції, ні апеляційним судом не усунуто істотних суперечностей у показаннях свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , з одного боку, та засудженого і потерпілого  з іншого, не надано цьому жодної правової оцінки всупереч вимогам ст.374 КПК України, не наведено обґрунтувань та мотивів неврахування показань свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , наданих безпосередньо в суді апеляційної інстанції, які спростовують пред`явлене обвинувачення ОСОБА_7 за ч.3 ст.15 і ч.3 ст.185 КК України. Вирок суду та матеріали кримінального провадження не містять жодних показань, документів і підтвердження недостовірності їх показань, наданих безпосередньо в судовому засіданні, як це передбачено ч.2 ст.96 КПК України.
		Стверджує, що судом апеляційної інстанції не був допитаний потерпілий, а його показання не були предметом перевірки у вироку апеляційної інстанції в питанні доведення винуватості засудженого, однак апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції обґрунтовано послався на показання потерпілого ОСОБА_11 , який був допитаний у суді першої інстанції та пояснив суду, що про всі обставини вчиненого злочину йому докладно розповів батько ОСОБА_12 . Таким чином, апеляційний суд визнав допустимим доказом показання із чужих слів потерпілого ОСОБА_11 .
		Вважає, що висновок судової товарознавчої експертизи №153 від 26 лютого 2019 року, на який посилались суди, жодним чином не вказує на причетність засудженого до інкримінованих йому злочинів і не є доказом його вини, а лише встановлює вартість понесеної матеріальної шкоди потерпілим, та заява про вчинення злочину також не вказує на причетність ОСОБА_7 до інкримінованих злочинів, оскільки потерпілий звернувся до Городнянського відділення поліції та просив провести перевірку факту крадіжки телевізора з будинку, розташованого на АДРЕСА_2 , і не містить жодних вказівок про вчинення злочину саме ОСОБА_7 .
		Зазначає, що судом апеляційної інстанції не зараховано в строк відбування покарання перебування ОСОБА_7 під вартою в період з 05 червня 2020 року по 09 червня 2020 року, оскільки постановою Верховного Суду від 04 червня 2020 року ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року було скасовано та звільнено ОСОБА_7 з-під варти, вирок Городянського районного суду Чернігівської області від 09 жовтня 2019 року не набрав законної сили, а ОСОБА_7 продовжував перебувати попередньо ув`язненим за місцем відбування покарання ДУ «Райківська виправна колонія(№73)» до 09 червня 2020 року.
		 
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Городнянського районного суду Чернігівської області від 9 жовтня 2019 року ОСОБА_7 виправдано у зв`язку з недоведеністю його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, за фактом крадіжки емальованої каструлі та виправдано у зв`язку з недоведеністю його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, за фактом крадіжки лещат.
		За цим вироком ОСОБА_7 засуджено до покарання у виді позбавлення волі за:
		- ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України  на строк 3 роки;
		- ч. 3 ст. 185 КК України  на строк 3 роки 3 місяці.
		На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Городнянського районного суду Чернігівської області від 27 лютого 2018 року та остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.
		Вирішено питання про процесуальні витрати та речові докази у провадженні.
		Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року цей вирок змінено в частині призначеного покарання.
		ОСОБА_7 призначено покарання у виді позбавлення волі за:
		- ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України  на строк 3 роки;
		- ч. 3 ст. 185 КК України  на строк 3 роки 3 місяці.
		На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_7 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці.
		На підставі ст. 71 КК України до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Городнянського районного суду Чернігівської області від 27 лютого 2018 року, та остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.
		У решті вирок суду залишено без зміни.
		Постановою Верховного Суду від 04 червня 2020 року касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задоволено частково. Ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року щодо ОСОБА_7 скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції. 
		Звільнено ОСОБА_7 з-під варти.
		Вироком Чернігівського апеляційного суду від 12 січня 2021 року апеляційні скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 залишено без задоволення.
		Апеляційну скаргу прокурора Городнянського відділу Менської місцевої прокуратури ОСОБА_13 задоволено частково.
		Вирок Городнянського районного суду Чернігівської області від 09 жовтня 2019 року стосовно ОСОБА_7 скасовано в частині призначеного покарання, ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_7 призначено покарання у виді позбавлення волі за:
		- ч.3 ст.15, ч.3 ст.185 КК України - на строк 3 роки;
		- ч.3 ст.185 КК України - на строк 3 роки 3 місяці.
		На підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_7 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці.
		Відповідно до ст.71 КК України до покарання за цим вироком частково приєднано невідбуте покарання за вироком Городнянського районного суду від 27 лютого 2018 року та остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.
		Зараховано ОСОБА_7 у строк покарання строк перебування його під вартою з 16 год. 30 хв. 04 червня 2019 року по 4 червня 2020 року.
		У решті вирок залишено без зміни.
		 
		ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 4 лютого 2019 року приблизно о 17:00, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, розбив віконне скло, відчинив замок вхідних дверей зсередини та проник до жилого будинку на АДРЕСА_2 , звідки намагався таємно викрасти телевізор «Samsung» вартістю 739,38 грн та цифровий ефірний приймач «НD» вартістю 320 грн, загальною вартістю 1059,38 грн, що належать ОСОБА_11 , однак не зміг вчинити всіх дій, необхідних для доведення злочину до кінця, оскільки був викритий ОСОБА_12 
		4 лютого 2019 року приблизно о 17:30 ОСОБА_7 через раніше розбите віконне скло відчинив вхідні двері та проник до будинку на АДРЕСА_2 , звідки таємно, повторно викрав телевізор «Samsung» вартістю 739,38 грн та цифровий ефірний приймач «НD» вартістю 320 грн, які належать ОСОБА_11 , чим завдав потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 1059,38 грн.
		Судові рішення в частині виправдання ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України не було оскаржено.
		 
		Позиції учасників судового провадження 
		Захисник касаційну скаргу в інтересах засудженого підтримав, просив задовольнити вимоги скарги в повному обсязі.
		Прокурор у судовому засіданні просив відмовити в задоволенні касаційної скарги, посилаючись на необґрунтованість її доводів.
		Потерпілий ОСОБА_11 у судове засідання не прибув, надіслав заяву, в якій просив розглянути справу без його участі та зазначив, що претензій матеріального та морального характеру до засудженого ОСОБА_7 не має.
		Мотиви Суду
		Щодо доведеності винуватості поза розумним сумнівом
		Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Водночас касаційний суд зобов`язаний перевірити в межах доводів, висловлених у касаційних скаргах, чи були додержані судами першої та апеляційної інстанцій положення кримінального процесуального закону, що регулюють розгляд судами пред`явленого обвинувачення, у тому числі положення, що стосуються оцінки доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупності доказів - їх достатності для висновків суду.
		Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
		При вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення, визначеним частинами 2 та 4 статті 17 КПК України, за змістом яких ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
		Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
		Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
		Отже обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
		Суд не вбачає підстав у цій справі відступати від сформульованих раніше висновків Верховного Суду щодо дотримання стандарту доведення винуватості, викладених у постановах від 12 червня 2018 року (справа № 712/13361/15), від 04 липня 2018 року (справа № 688/788/15-к) та від 20 лютого 2020 року (справа №360/2303/17).
		Відповідно до змісту ст. 92 КПК України обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в даному кримінальному провадженні зроблено не було.
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що в ході судового розгляду в судах першої та апеляційної інстанцій засуджений ОСОБА_7 своєї вини у вчиненні інкримінованих йому злочинів не визнавав, у поданій в його інтересах захисником апеляційній скарзі зазначав про свою непричетність до вчинення крадіжки та замаху на неї, а також вказав на відсутність у справі належних та допустимих доказів, які би доводили його винуватість.
		Апеляційний суд під час нового судового розгляду погодився з висновками суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 , дослідивши і проаналізувавши показання самого засудженого, потерпілого ОСОБА_11 , свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , а також заяву про вчинення злочину від 09 лютого 2019 року, висновок судової товарознавчої експертизи №153 від 26 лютого 2019 року та протокол огляду місця поді від 09 лютого 2019 року.
		Однак у ході судового розгляду в судах першої та апеляційної інстанцій засуджений ОСОБА_7 , заперечував свою вину та вказував, що 04 лютого 2019 року у вечірній час він на прохання ОСОБА_12 знайти покупця на телевізор зателефонував знайомому таксисту ОСОБА_10 та запропонував купити вказаний телевізор, на що останній погодився. На подвір`ї ОСОБА_8 вони перевіряли справність телевізора.
		Що стосується показань свідків, на які суд послався як на доказ доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, то вони не підтверджують його винуватість. 
		Так, свідок ОСОБА_8 зазначила, що 04 лютого 2019 року ОСОБА_12 просив її та ОСОБА_7 допомогти йому знайти покупця на телевізор та тюнер.  ОСОБА_7 зателефонував знайомому, який приїхав до неї на автомобілі та перевіряв справність телевізора в її будинку. Наступного дня приїхав син  ОСОБА_12 - потерпілий ОСОБА_11 , який запросив її до будинку та вимагав повернути телевізор та тюнер. Свідок повідомила, що ОСОБА_12 сам просив її та ОСОБА_7 продати вказані речі, сам виносив їх з будинку, але в присутності її та сина ОСОБА_11 останній заперечував, що дозволяв продати майно.
		Свідок ОСОБА_9 пояснив, що ОСОБА_12 особисто просив ОСОБА_8 продати телевізор та тюнер. Вказані речі він передавав сам та просив на виручені кошти придбати йому спиртне. Ці речі він передав ОСОБА_7 , який продав їх своєму знайомому. Перед продажем телевізор занесли до будинку ОСОБА_8 , де перевіряли його справність.
		Свідок ОСОБА_10 повідомив, що 04 лютого 2019 року йому зателефонував ОСОБА_7 та запропонував придбати телевізор і тюнер, на що він погодився. Він під`їхав до приватного будинку, розташованого на АДРЕСА_2 , де його зустрів ОСОБА_7 з невідомим йому чоловіком та повідомив, що майно не крадене. На його прохання вони зайшли до будинку, біля якого чекав  ОСОБА_7 , та перевірили справність телевізора, і він віддав ОСОБА_7 грошові кошти. 
		Таким чином, показання вказаних свідків, на які під час нового розгляду послався апеляційний суд, не є доказом доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, а навпаки, доводять його невинуватість.
		Також є обґрунтованими доводи касаційної скарги захисника про те, що зазначені в судових рішеннях письмові докази, а саме заява ОСОБА_11 про вчинення злочину від 09 лютого 2019 року до Городнянського відділення поліції, висновок судової товарознавчої експертизи №153 від 26 лютого 2019 року не вказують на причетність ОСОБА_7 до інкримінованих злочинів і не є доказом його вини, оскільки в заяві ОСОБА_11 просив провести перевірку за фактом крадіжки телевізора марки «Самсунг» з будинку, розташованого на АДРЕСА_2 , в ній немає жодних вказівок на вчинення злочину саме ОСОБА_7 , а висновок судової товарознавчої експертизи лише встановлює вартість понесеної матеріальної шкоди потерпілим.
		Дані, що містяться в протоколі огляду місця події від 09 лютого 2019 року, також не підтверджують факт вчинення крадіжки саме засудженим.
		 
		Щодо дотримання правил допустимості доказу (показання із чужих слів) та невиконання вказівок суду касаційної інстанції
		Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		Положенням ст. 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
		Доводи захисника про порушення апеляційним судом правил допустимості такого доказу як показання із чужих слівта невиконання вказівок суду касаційної інстанції під час нового розгляду є обґрунтованими та підтверджені в ході касаційного провадження.
		Так, відповідно до ч. 2 ст. 439 КПК України вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції, постановляючи вирок, не дотримався наведених вимог закону.
		Так, Суд своєю постановою від 04 червня 2020 року частково задовольнив касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 та скасував ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року стосовно ОСОБА_7 і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
		У мотивувальній частині постанови Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи сторони захисту в частині неправильної оцінки доказів, а також вимоги ст. 85 КПК України, формально підійшов до оцінки доказів, досліджених судом першої інстанції на предмет вирішення усіх питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, відкинув доводи про невинуватість ОСОБА_7 в інкримінованих кримінальних правопорушеннях без належної мотивації і обґрунтування, визнав допустимим доказом показання із чужих слів потерпілого ОСОБА_11 , поклавши їх в основу обвинувального вироку.
		Проте, як убачається з матеріалів провадження, під час нового апеляційного розгляду в основу ухваленого обвинувального вироку суд апеляційної інстанції знову поклав показання потерпілого ОСОБА_11 , які є показаннями, наданими із чужих слів. Потерпілий в суді першої інстанції зазначив, що на початку лютого 2019 року у вечірній час йому зателефонував батько ОСОБА_12 та повідомив, що того дня виявив у будинку ОСОБА_7 , при цьому бачив, що телевізор та тюнер переміщені зі звичайного місця та підготовлені до виносу. Наступного дня в ранковий час він прибув до м. Городні та переконався в тому, що телевізор та тюнер відсутні, виявив розбите скло на веранді, опитав батька, який повідомив йому, що зранку зайшов до будинку та побачив, що телевізор та тюнер зникли. 
		Свідок ОСОБА_12 не був допитаний в судовому засіданні в зв`язку зі смертю.
		Одним із видів показань є показання з чужих слів, під якими розуміють висловлювання, здійснене в усній, письмовій? або іншій? формі щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненнях іншої особи. За своєю суттю показання з чужих слів є похідними доказами.
		Положеннями ч. 3 ст. 97 КПК України встановлено випадки, в яких первинні показання можуть бути замінені показаннями із чужих слів у зв`язку з тим, що суд визнає неможливість безпосереднього допиту особи в суді. Зокрема, суд має право визнати неможливим допит особи, якщо вона відсутня під час судового засідання внаслідок смерті або через тяжку фізичну чи психічну хворобу.
		Водночас, показання із чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами, відмінними від положень ч. 2 ст. 97 КПК України.
		Тобто законність та обґрунтованість судового рішення має визначатися в такому разі підтвердженням показань із чужих слів сукупністю інших належних, допустимих і достовірних доказів. 
		Європейський суд з прав людини у своїй практиці щодо визнання показання із чужих слів допустим доказом також звертав увагу на те, що показання із чужих слів не можуть бути вирішальними та єдиними під час винесення судового рішення, а мають бути підтверджені іншими допустимими доказами (п. 55 рішення у справі «Корнєв і Карпенко проти України» (Заява № 17444/04) від 21 жовтня 2010 року).
		Таким чином, суд апеляційної інстанції, визнавши допустимим доказом показання із чужих слів потерпілого ОСОБА_11 та поклавши їх в основу обвинувального вироку як вирішальні докази винуватості ОСОБА_7 за відсутності інших належних доказів, визнаних допустимими згідно з правилами, відмінними від положень ч. 2 ст. 97 КПК України, істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.
		Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «indubioproreo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості.
		Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови, коли в ході судового розгляду винність обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення доведена. 
		Проте судові рішення відносно ОСОБА_7 вказаним вимогам закону не відповідають, факт вчинення крадіжки саме засудженим не доведено об`єктивними та беззаперечними доказами у справі.
		Ураховуючи викладене, колегія суддів касаційного суду дійшла переконання, що докази, покладені судом в основу обвинувального вироку в частині засудження ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України, як кожен окремо, так і в сукупності між собою не містять жодних даних, які б поза розумним сумнівом доводили вчинення інкримінованих йому злочинів.
		Вказані порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними, вони перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення і призвели до безпідставного засудження ОСОБА_7 .
		Відповідно до ст. 440 КПК України суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені статтею 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
		У силу п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпані можливості їх отримати.
		Беручи до уваги викладене, Суд дійшов висновку про те, що доводи в касаційній скарзі захисника є обґрунтованими в частині недоведення винуватості засудженого ОСОБА_14 поза розумним сумнівом.
		 
		Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню, вирок Городнянського районного суду Чернігівської області від 09 жовтня 2019 року та вирок Чернігівського апеляційного суду від 12 січня 2021 року - скасуванню із закриттям кримінального провадження стосовно ОСОБА_14 за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.
		 
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 437, 438, 441, 442 КПК України, Суд 
		 
		ухвалив:
		 
		Касаційну скаргу захисника ОСОБА_15 в інтересах засудженого ОСОБА_7 задовольнити.
		Вирок Городнянського районного суду Чернігівської області від 09 жовтня 2019 року та вирок Чернігівського апеляційного суду від 12 січня 2021 року у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7 скасувати і закрити кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України.
		 
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		ОСОБА_1   ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...