Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 808/2206/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; реєстрації та обмеження пересування і вільного вибору місця проживання, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 29.04.2021. Зареєстровано: 30.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 30.04.2021.
Дата набрання законної сили: 29.04.2021
Номер судового провадження: К/9901/67071/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		29 квітня 2021 року 
		Київ
		справа №808/2206/18
		адміністративне провадження №К/9901/67071/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого судді (судді-доповідача) -           Данилевич Н.А.,
		суддів -                                                                   Мацедонської В.Е., 
		                                                                           Шевцової Н.В.,
		розглянувши у порядку письмового провадження 
		касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області
		на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року (головуючий суддя - Садовий І.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2018 року (головуючий суддя - Чередниченко В.Є., судді - Іванов С.М., Панченко О.М.) 
		у справі №808/2206/18
		за позовом  ОСОБА_1 
		до Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області,
		про визнання дій незаконними та скасування рішення, -
		в с т а н о в и в :
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
		У червні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області (далі - відповідач, скаржник, УДМС України в Запорізькій області), в якому просив:
		- визнати протиправними дії відповідача щодо вилучення у позивача посвідки на тимчасове проживання в Україні громадянина Турецької Республіки ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , виданої 11.09.2017 строком дії до 04.09.2018;
		- визнати протиправним і скасувати рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні громадянина Турецької Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Турецької Республіки, № НОМЕР_1 , виданої 11.09.2017 строком дії до 04.09.2018.
		КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2018 року, клопотання представника ОСОБА_1 про забезпечення позову, - задоволено.
		Забезпечено адміністративний позов щодо визнання протиправними дій щодо вилучення посвідки на тимчасове проживання, визнання протиправним та скасування рішення від 30.05.2018 "Про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні громадянину Турецької Республіки ОСОБА_1 " шляхом зобов`язання управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, вул.Незалежної України, буд.90; код ЄДРПОУ 37834773) повернути громадянину Турецької Республіки ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) посвідку на тимчасове проживання НОМЕР_1 , видану 11.09.2017 строком дії до 04.09.2018, вилучену у позивача, до ухвалення рішення суду у даній адміністративній справі.
		Забезпечуючи позов у справі, суди виходили з того, що рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання, прийняте відносно позивача, та вилучення посвідки, тягне за собою відповідні юридичні наслідки для позивача, а саме перебування позивача в Україні без належних підстав, позбавляє його можливості вільно пересуватись та з`являтись до суду, а отже за своєю правовою природою зазначене рішення є актом індивідуальної дії. Таким чином, стан, у якому на даний час знаходиться позивач (без посвідки на тимчасове проживання) позбавляє його можливості на законних підставах захищати свої права та законні інтереси, а подальше знаходження в Україні без посвідки буде свідчити про порушення ним чинного законодавства, а тому надання у подальшому судом оцінки такому акту та його можливе скасування не забезпечить реального захисту порушених прав та законних інтересів позивача. У випадку невжиття відповідних заходів забезпечення позову, виконати рішення суду за наслідками розгляду даного адміністративного позову буде неможливим. Враховуючи, що предметом спору є визнання протиправними дій та визнання протиправними і скасування рішення від 30.05.2018 "Про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні громадянину Турецької Республіки ОСОБА_1 ", зважаючи на приписи п. 21 Постанови № 251, а саме положення стосовно того що оскарження такого рішення зупиняє його виконання, приписи ч.2 ст.77 КАС України, є обґрунтовані підстави вважати, що в разі невжиття заходів щодо забезпечення адміністративного позову для відновлення прав, свобод та інтересів позивача необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, у зв`язку з чим клопотання про забезпечення позову необхідно вирішити негайно.
		КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)
		04 грудня 2018 року на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2018 року, в якій скаржник, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати зазначені рішення судів та постановити нове, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.
		В обґрунтування поданої касаційної скарги Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області зазначає, що суди попередніх інстанцій зробили помилковий висновок про те, що відсутність посвідки на тимчасове проживання позбавить позивача захищати свої порушені права та законні інтереси, оскільки вилучення у позивача посвідки на тимчасове проживання не позбавляє його права перебувати на території України протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародними договорами України. Крім того, скаржник вказує на те, що вилучену у позивача посвідку було знищено у встановленому законом порядку. До того ж відповідач стверджує, що ні ухвала суду першої інстанції від 14.08.2018, ні матеріали справи не місять об`єктивних доказів, які б свідчили, що невжиття заходів забезпечення позову може унеможливити виконання рішення суду та ефективний захист оспорюваних прав, за захистом яких звернувся позивач.
		Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2018 року було відкрито касаційне провадження за даною касаційною скаргою.
		13 лютого 2019 року на адресу суду касаційної інстанції надійшов відзив позивача на касаційну скаргу, в якій останній, вважаючи її необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін. 
		Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2021 року касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області призначено до касаційного розгляду.
		ІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) 
		Відповідно до ч. 1,2 ст. 150 КАС України, Суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
		Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
		1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
		2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
		Згідно ч. 1 статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено:
		1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
		2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
		3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії;
		4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
		5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
		 
		Підпункт 2 пункту 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 № 150 (далі - Порядок № 150): Іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території: не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі  в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України.
		ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Вирішуючи питання обґрунтованості поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з того, що за приписами частин 1-2 статті 341 КАС України (в редакції чинній до 08.02.2020), суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Суд, в контексті спірних правовідносин, вважає за доцільне зауважити, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
		Підстави для вжиття заходів забезпечення позову, визначені ч. 2 ст. 150 КАС України, є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
		В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.
		Відтак, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами.
		Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 14.08.2018 представником позивача подано клопотання про забезпечення позову, в якій він просить суд забезпечити адміністративний позов шляхом зобов`язання відповідача повернути громадянину Турецької Республіки Юксел Вахіту посвідку на тимчасове проживання НОМЕР_1 , виданої 11.09.2017 року строком дії до 04.09.2018, вилучену у позивача, до ухвалення рішення суду у даній адміністративній справі. 
		В обґрунтування заяви позивач зазначив, що відповідач, вилучаючи 30.05.2018 у позивача безпідставно посвідку на тимчасове проживання, без надання позивачу будь-яких документів на підтвердження вилучення, діяв протиправно, в порушення порядку. Такі ж протиправні дії вчинив відповідач, приймаючи рішення про скасування посвідки, що оскаржується. 
		Суди попередніх інстанцій, задовольняючи заяву про забезпечення позову представника позивача, виходили з того, що стан, у якому на даний час знаходиться позивач (без посвідки на тимчасове проживання) позбавляє його можливості на законних підставах захищати свої права та законні інтереси, а подальше знаходження в Україні без посвідки буде свідчити про порушення ним чинного законодавства, а тому надання у подальшому судом оцінки такому акту та його можливе скасування не забезпечить реального захисту порушених прав та законних інтересів позивача. 
		Суд, у рамках спірних правовідносин, наголошує, що, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивачів до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі.
		Отже, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має встановити наявність саме таких ознак, які свідчать про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом, а не встановлювати правомірність/протиправність оскаржуваного рішення на цій стадії.
		Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Міністрів Ради Європи від 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акту може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами. І якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акту.
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16 травня 2019 року в справі №826/14303/18, від 12 лютого 2020 року в справі № 640/17408/19, від 27 лютого 2020 року в справі № 640/16242/19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 807/173/18.
		Відтак, Суд підкреслює, що забезпечення позову шляхом зобов`язання управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області повернути громадянину Турецької Республіки ОСОБА_1 посвідку на тимчасове проживання, є фактичним вирішенням спору по суті, що суперечить правовій природі інституту забезпечення позову та підтверджує демонстрацію позиції суду ще до винесення остаточного рішення у справі. 
		Окрім того, Суд зауважує, що суди попередніх інстанцій, задовольняючи заяву про забезпечення позову 14.08.2018, з підстав того, що перебування позивача в Україні без належних підстав, позбавляє його можливості вільно пересуватись та з`являтись до суду, водночас оминули увагою той факт, вказаний відповідачем, що 07.06.2018 позивач залишив межі України, що підтверджується відповіддю Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 18.06.2018 за вих. № 0.184 -25119/0/15-18.
		Тому, враховуючи приписи норм підпункту 2 пункту 2 Порядку № 150, повторне прибуття на законних підставах в Україну позивача не позбавить його права легально перебувати та вільно пересуватися територією держави у термін, зазначений у даній нормі.
		Суд також вважає за доцільне зауважити, що, згідно відомостей з Єдиного реєстру судових рішень, ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 12 березня 2020 року, заяву представника позивача про залишення позовної заяви без розгляду задоволено. Позовну заяву ОСОБА_1 до управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області про визнання незаконними дій та скасування рішення, - залишено без розгляду. 
		Такими чином, враховуючи викладене, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, що призвело до помилкового висновку про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
		Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		Відповідно до ч. 1, 3 статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. 
		Керуючись статтями 341, 345, 349-356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, - 
		П О С Т А Н О В И В :
		Касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області задовольнити повністю.
		Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2018 року - скасувати.
		В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.
		Суддя-доповідач                                                                      Н.А. Данилевич          
		Судді                                                                                           В. Е. Мацедонська 
		                                                                                          Н. В. Шевцова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...