Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 204/2707/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них; за законом..
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 01.05.2021. Забезпечено надання загального доступу: 05.05.2021.
Дата набрання законної сили: 28.04.2021
Номер судового провадження: 61-15380ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова  
		Іменем України                           
		28 квітня 2021 року 
		м. Київ
		справа № 204/2707/19
		провадження № 61-15380св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,  
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі:  ОСОБА_2 , Третя Дніпровська державна нотаріальна контора,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська                                                    від 02 квітня 2020 року у складі судді Самсонової В. В., постанову Дніпровського апеляційного суду від  01 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Деркач Н. М., Макаров М. О.,
		                           
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до                            ОСОБА_3 , Третьої Дніпровської державної нотаріальної контори про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування запису в спадковому реєстрі.
		Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що у книзі реєстрації смертей Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області зроблено актовий запис за реєстровим № 9428. 
		Після смерті батька відкрилася спадщина, яка складалась із 47/200 житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що належав померлому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 грудня 1993 року. 
		Позивач зазначає, що єдиним спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 є він. 
		Оскільки на момент смерті батька він був зареєстрований разом із ним за адресою: АДРЕСА_1 , то вважає, що на підставі статті 1268 Цивільного кодексу України, він прийняв спадщину після померлого батька, оскільки від неї у встановленому законом порядку не відмовлявся. 
		У квітні 2019 року позивач випадково дізнався від родичів, що його тітка   ОСОБА_3 ще 31 серпня 2009 року оформила спадщину після його батька, незважаючи на той факт, що вона є спадкоємицею другої черги.                               З цього приводу позивач звернувся до нотаріальної контори, де ця інформація підтвердилася. 
		На підставі викладеного, уточнивши в подальшому вимоги,   ОСОБА_1 просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене 31 серпня 2009 року державним нотаріусом Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Крупської Л. В., спадкова справа № 738/2009, та зареєстроване в реєстрі за № 4-2537, згідно з яким спадкоємцем майна ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_3 та спадкове майно складається з 47/200 часток в праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 ; скасувати запис в Спадковому реєстрі про реєстрацію свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Крупською Л. В. 31 серпня 2009 року, спадкова справа № 738/2009, зареєстрованого в реєстрі за № 4-2537; визнати за ОСОБА_1  право власності на 47/200 часток житлового будинку АДРЕСА_1 .
		 
		Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська                              від 15 липня 2019 року первісного відповідача у справі ОСОБА_3 замінено на правонаступника - ОСОБА_2 .
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська                                 від   02 квітня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене 31 серпня 2009 року державним нотаріусом Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Крупською Л. В., спадкова справа                                № 738/2009, та зареєстроване в реєстрі за № 4-2537, згідно якого спадкоємцем майна ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ,                                 є ОСОБА_3 та спадкове майно складається з 47/200 часток в праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
		Скасовано запис в Спадковому реєстрі про реєстрацію свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Крупською Л. В.                                 31 серпня 2009 року, спадкова справа № 738/2009, зареєстрованого в реєстрі за № 4-2537.
		В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги стосовно визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та скасування запису в Спадковому реєстрі про реєстрацію свідоцтва про право на спадщину за законом є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.
		Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що після визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та скасування запису в Спадковому реєстрі про реєстрацію свідоцтва про право на спадщину за законом позивач має право, у відповідності з чинним законодавством, звернутися до нотаріуса з відповідною заявою для отримання спадщини, і лише у разі відмови нотаріусом у видачі свідоцтва про право на спадщину у позивача виникне цивільно-правовий спір, який підлягатиме розглядові у позовному провадженні.
		 
		При цьому,  суд зазначив, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
		Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року рішення місцевого суду залишено без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2020 року до Верховного Суду,                    ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення районного суду та постанову суду апеляційної інстанції, ухваливши нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в частині визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та скасування запису в спадковому реєстрі. 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення необґрунтовано з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно та неправильно встановили обставини, які мають значення для справи, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи. 
		Зазначає, що оскільки  єдиний спадкоємець першої черги ОСОБА_1 ,                             в силу положень частини третьої статті 1268 ЦК України спадщину не прийняв,   до спадкування була залучена спадкоємиця наступної (другої) черги, а саме - ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_2 . Тому були відсутні будь-які підстави для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.
		 
		 
		Доводи інших учасників справи
		У відзиві на касаційну скаргу  ОСОБА_1 просив касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення - без змін.
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.
		04 грудня  2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2021 року вказану справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 .
		Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належне йому майно, яка складалась із 47/200 житлового будинку, розташованого за адресою:                                                АДРЕСА_1 .
		Установлено, що єдиним спадкоємцем першої черги спадкування після смерті ОСОБА_4 є його син - ОСОБА_1 .
		Після смерті ОСОБА_4 заведено спадкову справу № 738/2009 рік,                                   з матеріалів якої вбачається, що 31 серпня 2009 року ОСОБА_3 звернулася до Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті її брата ОСОБА_4 , в якій вона зазначає, що інших спадкоємців, передбачених законом України, що прийняли спадщину, у спадкодавця немає. 
		31 серпня 2009 року державним нотаріусом Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Крупською Л. В. видано свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого спадкоємицею майна                 ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його сестра ОСОБА_3 . 
		ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 померла.
		Після смерті ОСОБА_3 в Третій Дніпровській державній нотаріальній конторі було заведено спадкову справу № 610/2018, з якої вбачається, що                     01 листопада 2018 року ОСОБА_2 звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини на підставі заповіту, який було складено ОСОБА_3 10 липня 2018 року, відповідно до якого, все належне їй майно вона заповідає ОСОБА_2 .
		Установлено, що факт реєстрації позивача за адресою: АДРЕСА_2 підтверджується: відповідною відміткою в паспорті позивача (а.с. 9); копією домової книги (а.с. 15); відповіддю на запит суду відділу обліку проживання фізичних осіб управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 01 липня 2019 року № 6/5-816 (а.с. 115); довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 19 серпня 2019 року           № 12001.
		Згідно актів від 16 грудня 2009 року, від 04 вересня 2019 року, засвідчених головою квартального комітету, ОСОБА_1 з 1993 року  за адресою:                         АДРЕСА_1 не проживає. 
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Оскільки судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позову про визнання права власності на спадкове майно в касаційному порядку не оскаржується, тому, відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, на предмет законності й обґрунтованості в цій частині судом касаційної інстанції не перевіряється.
		Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).
		 
		Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		 
		Згідно із частиною першою статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
		 
		За змістом частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
		 
		Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
		 
		Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.
		 
		Статтею 29 ЦК України в редакції, чинній на час відкриття спадщини, встановлено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання. 
		 
		Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації. 
		 
		Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		 
		Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).
		 
		Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (в редакції положень Закону, що діяли на час виникнення спірних правовідносин) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність  не  можуть  бути  умовою  реалізації  прав  і свобод, передбачених Конституцією ( 254к/96-ВР ), законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
		 
		Згідно із статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
		 
		Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		 
		Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		 
		Судами встановлено і не спростовано матеріалами справи, що на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 будинок АДРЕСА_1 не був постійним місцем проживання позивача, хоча він був зареєстрований у цій квартирі і право його проживання у ній не обмежувалось. Натомість, з 1993 року ОСОБА_1 пішов проживати за іншою адресою, створив нову сім`ю, в утриманні спірної квартири участі не брав.
		 
		У визначений законом строк ОСОБА_1 не звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом.
		 
		Державна реєстрація ОСОБА_1 у будинку АДРЕСА_1 сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті батька за цією адресою реєстрації, оскільки спростована належними та допустимими доказами. 
		 
		Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
		 
		До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18).
		 
		Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).
		 
		Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
		 
		Крім цього, іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
		 
		Подібні висновки щодо застосування статті 1301 ЦК України у подібних правовідносинах викладено в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 2-1316/2227/11, від 23 вересня 2020 року в справі                                     № 742/740/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 752/8119/17-ц.
		 
		Оскільки у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину на ім`я   ОСОБА_3 не порушені права позивача як спадкоємця, оскільки він вважається таким, що не прийняв спадщину, cуди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та скасування запису в Спадковому реєстрі.
		 
		Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню в оскаржуваній частині з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування запису в спадковому реєстрі.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		 
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині. 
		 
		Статтею 412 ЦПК України визначено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. 
		 
		Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення місцевого суду та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та скасування запису в Спадковому реєстрі про реєстрацію свідоцтва про право на спадщину за законом з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судовий збір, сплачений ОСОБА_2 у зв`язку із розглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, підлягає розподілу між учасниками справи пропорційно розміру задоволених вимог, а саме - з позивача на користь відповідача на відшкодування судових витрат підлягає стягненню 5 380,10 грн (3 073,60 грн - за подання касаційної скарги; 2 306,50 грн - за подання апеляційної скарги).
		 
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
		 
		Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська                                                    від 02 квітня 2020 року, постанову Дніпровського апеляційного суду                                   від  01 вересня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Третьої Дніпровської державної нотаріальної контори про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування запису в спадковому реєстрі скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
		 
		У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Третьої Дніпровської державної нотаріальної контори про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування запису в спадковому реєстрі відмовити.
		 
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на відшкодування сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг 5 380 (п`ять тисяч триста вісімдесят) грн 10 коп.  
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                    М. Є. Червинська
		 
		Судді:                                                                                               В. С. Жданова
		 
		А. Ю. Зайцев 
		 
		Є. В. Коротенко 
		 
		В. М. Коротун

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...