Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 707/2-1006/2011 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 01.05.2021. Забезпечено надання загального доступу: 06.05.2021.
Дата набрання законної сили: 28.04.2021
Номер судового провадження: 61-5425ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		28 квітня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 707/2-1006/2011
		провадження № 61-5425св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Фаловської І. М., 
		суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Виконавчий комітет Мукачівської міської ради,
		особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мельника Павла Петровича на постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Готри Т. Ю., Куштана Б. П.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
		 
		У лютому 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Мукачівської міської ради про визнання права власності на спадкове майно, посилаючись на те, щойого матері ОСОБА_3 та дядькові ОСОБА_4 було дозволено перебудову житлового будинку АДРЕСА_1 у зв`язку з його аварійністю. Провівши перебудову, мати та дядько не зареєстрували будинок у встановленому законом порядку. Після смерті матері та дядька він звернувся до нотаріальної контори для оформлення спадщини, однак отримав відмову, мотивовану тим, що право власності на будинок не зареєстровано. Він постійно користується зазначеним будинком, доглядає за ним та несе витрати на його утримання. Враховуючи викладене,  ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності в порядку спадкування на домоволодіння АДРЕСА_1 .
		 
		Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 березня 2011 року у складі судді Куропятник О. М. позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування право приватної власності на домоволодіння АДРЕСА_1 .
		 
		Рішення місцевого суду мотивоване тим, що технічний паспорт на житловий дім індивідуального житлового фонду  АДРЕСА_1  було видано на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Після укладення шлюбу із ОСОБА_5 ОСОБА_3 змінила прізвище на ОСОБА_6 . Позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Інших спадкоємців, крім ОСОБА_1 , в неї немає, що підтверджується свідоцтвом про смерть ОСОБА_5 серії НОМЕР_1 від 19 листопада 1992 року, свідоцтвом про смерть ОСОБА_7 серії НОМЕР_2 від 02 липня 2002 року, свідоцтвом про смерть ОСОБА_4 серії НОМЕР_3 від 02 липня 2002 року, свідоцтвом про смерть ОСОБА_8 (інший син ОСОБА_6 ) серії НОМЕР_4 від 06 травня 2010 року. Тому з врахуванням положень статей 328, 392, 1261, 1268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) суд дійшов висновку, що позов доведено й обґрунтовано належним чином.
		 
		08 червня 2019 року особа, яка не брала участі у справі, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 березня 2011 року.
		 
		Постановою Закарпатського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 березня 2011 року скасовано і ухвалено нове рішення. В задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що спадкоємцем першої черги після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 був її син ОСОБА_8 , який прийняв спадщину на підставі частини першої статті 549 Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року № 1540-VI (далі - ЦК Української РСР) шляхом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном. ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , його спадкоємцями були діти - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Таким чином, ОСОБА_2 , яка була неповнолітньою на день смерті свого батька та на час ухвалення рішення судом першої інстанції, має майнові інтереси щодо спірного домоволодіння, а відтак саме вона в особі її законних представників або представників органу опіки та піклування, а не виконавчий комітет Мукачівської міської ради, мала бути відповідачем в цій справі.  ОСОБА_2 до участі у справі не залучалася, а оскаржуваним рішенням порушено її законні права на спадкування частини спірного майна. Таким чином, позов у цій справі пред`явлено до неналежного відповідача, що є безумовною підставою для відмови в його задоволенні. При цьому апеляційний суд не має повноважень на залучення до розгляду справи співвідповідачів.
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
		 
		17 березня 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мельник П. П. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом            норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і залишити без змін рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області                    від 29 березня 2011 року.
		 
		На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, представник ОСОБА_1 - адвокат Мельник П. П. зазначив, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-3029цс15, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16, від 12 липня 2017 року у справі              № 6-2458цс16, від 16 серпня 2017 року у справі № 6-577цс17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 367/2271/15-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 359/2421/15-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 372/2592/15-ц, від 05 червня 2019 року у справі № 9901/847/18, від 03 липня 2019 року у справі № 9901/939/18, постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 січня 2020 року у справі № 925/1600/16 та постановах Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц, від 14 лютого 2018 року у справі № 754/9100/14-ц, від 24 квітня 2018 року у справі № 916/3188/16. При цьому апеляційний суд неповно з`ясував обставини справи і не звернув уваги на те, що в матеріалах справи відсутні докази прийняття ОСОБА_2 та/або її батьком ОСОБА_8 спадщини після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , зокрема шляхом постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. На день смерті  ОСОБА_8 його донька  ОСОБА_9 досягла чотирнадцяти років, тому відповідно до частини третьої статті 1269 ЦК Українимала право подати заяву про прийняття спадщини або звернутися до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, якщо вона проживала разом із спадкодавцем. Оскільки рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 березня 2011 року не порушені права  ОСОБА_2 , то апеляційний суд незаконно відмовив у закритті апеляційного провадження. Також апеляційний суд безпідставно поновив ОСОБА_2 строк на подання апеляційної скарги, не з`ясував, які дії вона вчиняла протягом більше 6 років (з часту досягнення повноліття, а відтак повної цивільної дієздатності, тобто з 04 січня 2013 року по 07 червня 2019 року) для встановлення підстав набутого права власності на будинок АДРЕСА_1 . Більше того, у заяві про ознайомлення з матеріалами справи від 23 травня 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Боднар Н. П. стверджувала, що про рішення суду їм стало відомо з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, однак такий документ до суду не надано і апеляційний суд не вимагав його надання, а виходив з того, що ОСОБА_2 дізналася про вказане рішення суду після його отримання. Апеляційна скарга ОСОБА_2 не відповідала вимогам частини другої статті 356 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки в ній не зазначено реєстраційних номерів облікових карток платників податків (для фізичних осіб). Крім того, представник ОСОБА_2 - адвокат Боднар Н. П. не мала процесуальної дієздатності на підписання апеляційної скарги, оскільки вона надала копію, а не оригінал ордера серії ЗР № 46381 від 14 травня 2019 року, і вказаний ордер не передбачає представництва інтересів ОСОБА_2 в Закарпатському апеляційному суді, а виданий для представництва інтересів у судових органах України, органах державної влади та місцевого самоврядування. Також представник ОСОБА_2 - адвокат Боднар Н. П. подала до апеляційного суду письмові пояснення, до яких були додані письмові докази, у прийнятті яких апеляційний суд зобов`язаний був відмовити відповідно до частини восьмої статті 83 ЦПК України.
		 
		У квітні 2020 року представник ОСОБА_2 - адвокат Боднар Н. П. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, зазначивши про його законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги. Матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач ОСОБА_1 звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті  ОСОБА_6 або доказів прийняття ним спадщини чи проживання разом із  ОСОБА_6 на день її смерті.          ОСОБА_2 є спадкоємцем після смерті свого батька ОСОБА_8 , який, у свою чергу, був спадкоємцем після смерті ОСОБА_6 . Тому рішенням суду першої інстанції порушуються права ОСОБА_2 , і апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку з його пред`явленням до неналежного відповідача. Документи, які підтверджують повноваження адвоката, та апеляційну скаргу ОСОБА_2 подала задовго до винесення та оприлюднення постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 9901/847/18, на яку посилається представник позивача. В ордері серії ЗР № 46381 від 14 травня 2019 року чітко зазначено повноваження адвоката для представництва інтересів ОСОБА_2 в судових органах України, таке формулювання назви органу в ордері є належним, давало адвокату право подати апеляційну скаргу на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 березня 2011 року і не є підставою для повернення апеляційної скарги. ОСОБА_2 не пропустила строк на апеляційне оскарження, що підтверджується наявними в матеріалах справи відомостями про те, коли вона отримала рішення суду, коли отримала відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та з якого часу починається строк на апеляційне оскарження особою, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 березня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області.
		 
		28 квітня 2020 року справа № 707/2-1006/2011 надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Позиція Верховного Суду.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
		 
		За змістом пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		 
		Згідно з частинами першою, третьою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Апеляційним судом встановлено, що за повідомленням Комунального підприємства «Мукачівське міське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 24 листопада 2010 року № 2099 згідно з рішенням Мукачівського виконавчого комітету від 12 червня 1964 року № 186 «Про індивідуальне будівництво та відведення земельних ділянок під будівництво» ОСОБА_10 та ОСОБА_4 дозволено перебудову житлового будинку АДРЕСА_1  у зв`язку з аварійністю будови. 
		 
		Технічний паспорт на житловий дім індивідуального житлового фонду  АДРЕСА_1 , інвентарний номер 2018, реєстровий номер 2042, було видано на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . 
		 
		За свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_5 від 12 серпня 1967 року ОСОБА_3 зареєструвала шлюб із ОСОБА_5 та змінила прізвище на ОСОБА_6 . 
		 
		Позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 від 07 грудня 1971 року, свідоцтвом про одруження ОСОБА_5 та ОСОБА_3 серії НОМЕР_5 від 12 серпня 1967 року, витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про внесення до актового запису змін (доповнень) від 01 грудня 2010 року № 00006873048. 
		 
		За свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_7 від 15 вересня 1997 року ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		Згідно з пунктом 4, абзацом першим пункту 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.
		 
		Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.
		 
		З огляду на викладене спірні правовідносини щодо прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 регулюються нормами ЦК Української РСР.
		 
		Відповідно до частини першої статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.
		 
		За змістом статті 525 ЦК Української РСРчасом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.
		 
		Згідно з частиною першою статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.
		 
		Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (стаття 548 ЦК Української РСР).
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
		 
		Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_6 були її сини ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_8 (батько  ОСОБА_2 ).
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер, а його спадкоємцями були діти - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . 
		 
		Тобто ОСОБА_2 була неповнолітньою на день смерті її батька ОСОБА_8 .
		 
		Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
		 
		Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (статті 1217 ЦК України).
		 
		Відповідно до частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
		 
		Згідно з частиною другою статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
		 
		Частиною першою статті 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
		 
		У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу, якими передбачено, що фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування. Неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування. Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 1269 ЦК України особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника.
		 
		Абзацом п`ятим пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що подання заяви про прийняття спадщини особами, вказаними у частинах третій, четвертій статті 1269 ЦК України, слід вважати їхнім правом, здійснення якого не суперечить нормі частини четвертої статті 1268 цього Кодексу.
		 
		В цій справі ОСОБА_1 пред`явив позов до Виконавчого комітету Мукачівської міської ради, клопотань про заміну цього відповідача належним чи про залучення до участі у справі ОСОБА_2 не заявляв.
		 
		Згідно зі статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції (далі - ЦПК України 2004 року), частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		 
		Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		 
		З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
		 
		Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.
		 
		У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
		 
		Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.
		 
		Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.
		 
		Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17 (провадження № 14-20цс19).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
		 
		Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, а саме те, що  ОСОБА_8 був спадкоємцем після смерті  ОСОБА_6 , а спадкоємцем після  ОСОБА_8 - його неповнолітня донька ОСОБА_2 , яка не була залучена до участі у справі, однак рішенням місцевого суду порушено її законні права на спадкування частини спірного майна, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у зв`язку з пред`явленням позову до неналежного відповідача.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 березня 2011 року не порушені права  ОСОБА_2 і апеляційний суд незаконно відмовив у закритті апеляційного провадження, є неспроможними, оскільки ОСОБА_2 була неповнолітньою на день смерті її батька ОСОБА_8 , а відтак вважається такою, що прийняла спадщину відповідно до частини четвертої статті 1268 ЦК України, і до неї перейшли всі права та обов`язки спадкодавця (стаття 1216 ЦК України).
		 
		В постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 січня 2020 року у справі № 925/1600/16, на яку послався заявник в касаційній скарзі, викладено правовий висновок про те, що при розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважає, що місцевим судом вирішено питання про її права та обов`язки, суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали апеляційної скарги на предмет їх відповідності статтям 258, 259 Господарського процесуального кодексу України, та за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху,  повернення апеляційної скарги чи для відмови у відкритті апеляційного провадження з інших підстав, відкриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою такої особи та має належним чином дослідити і встановити, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов`язки заявника апеляційної скарги. Якщо ж при цьому судом апеляційної інстанції буде встановлено, що права, інтереси та (або) обов`язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права, інтереси та (або) обов`язки у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд не позбавлений права закрити апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		З огляду на те, що у справі, яка переглядається, апеляційним судом встановлено порушення прав ОСОБА_2 рішенням суду першої інстанції, то посилання заявника на вищенаведені висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 січня 2020 року у справі №  925/1600/16, є необґрунтованим.
		 
		Аргументи касаційної скарги про те, що на день смерті  ОСОБА_8 його донька  ОСОБА_9 досягла чотирнадцяти років, тому відповідно до частини третьої статті 1269 ЦК України мала право подати заяву про прийняття спадщини або звернутися до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, якщо вона проживала разом із спадкодавцем, є безпідставними, так як зазначеною нормою передбачено право, а не обов`язок особи, яка досягла чотирнадцяти років, на подання заяви про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника. 
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні докази прийняття ОСОБА_2 та/або її батьком  ОСОБА_8 спадщини після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , зокрема шляхом постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вказані обставини можуть бути з`ясовані судом під час розгляду справи за позовом до належного відповідача. 
		 
		Посилання заявника на те, що апеляційний суд безпідставно поновив ОСОБА_2 строк на подання апеляційної скарги, не з`ясував, які дії вона вчиняла протягом більше 6 років (з часту досягнення повноліття, а відтак повної цивільної дієздатності, тобто з 04 січня 2013 року по 07 червня 2019 року) для встановлення підстав набутого права власності на будинок АДРЕСА_1 , не заслуговують на увагу з огляду на таке.
		 
		Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		У рішенні від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти Росії» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції), повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.
		 
		Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
		 
		Частиною першою статті 352 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. 
		 
		У постанові від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначив, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року у справі № 351/592/18 вказано, що на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
		 
		При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.
		 
		За вимогами статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
		 
		Частинами третьою та четвертою статті 357 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до пункту 2 частини першої, пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними. Незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.
		 
		ЄСПЛ неодноразово зауважував, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, пункт 27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року).
		 
		Згідно з Рекомендаціями № R (80) 2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятими Комітетом Міністрів Ради Європи 11 березня 1980 року, термін «дискреційне повноваження» означає повноваження, яке надає адміністративному органу певний ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибирати з кількох юридично доступних рішень те, яке буде більш прийнятним. Відтак дискреційними є повноваження, які залишають державному органу чи його посадовій особі свободу розсуду після з`ясування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
		 
		Поновлюючи ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 березня 2011 року, апеляційний суд взяв до уваги ті обставини, що ОСОБА_2 не брала участі у справі в суді першої інстанції, копію зазначеного рішення суду, яким порушуються її права, отримала лише 30 травня 2019 року. 
		 
		Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний не з`ясував, які дії вчиняла ОСОБА_2 протягом більше 6 років (з часту досягнення повноліття, а відтак повної цивільної дієздатності, тобто з 04 січня 2013 року по 07 червня 2019 року) для встановлення підстав набутого права власності на будинок АДРЕСА_1 , не заслуговують на увагу, оскільки такі обставини не мають правового значення для вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення особою, яка не брала участі у справі.
		 
		Враховуючи вищевикладене, доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно поновив ОСОБА_2 строк на подання апеляційної скарги, є необґрунтованими.
		 
		При цьому в постановах Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-3029цс15, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16, від 12 липня 2017 року у справі              № 6-2458цс16, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 367/2271/15-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 359/2421/15-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 372/2592/15-ц, на які послався заявник в касаційній скарзі, наведено правові висновки щодо позовної давності, а не щодо строку на апеляційне оскарження рішення та щодо його поновлення апеляційним судом.
		 
		В постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-577цс17 та постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 754/9100/14-ц,    від 23 квітня 2018 року (хоча в касаційній скарзі заявник помилково зазначив - 24 квітня 2018 року) у справі № 916/3188/16, наведено правові висновки щодо строків на апеляційне оскарження судових рішень особами, які брали участь у справі, натомість у справі, яка переглядається, рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 березня 2011 року оскаржувалося в апеляційному порядку ОСОБА_2 як особою, яка не брала участі у справі.
		 
		Ухвалою (хоча в касаційній скарзі заявник помилково зазначив - постанова) Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц, на яку послався представник ОСОБА_1 - адвокат Мельник П. П. в касаційній скарзі, справу № 235/3619/15-ц передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки колегія суддів вважала, що є достатньо обґрунтовані підстави для відступлення від висновку щодо застосування статті 39 Закону України «Про іпотеку» у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1935цс15, від 23 грудня 2015 року у справі № 6-1205цс15,      від 08 червня 2016 року у справі № 6-1239цс16. При цьому правових висновків щодо строку на апеляційне оскарження та щодо його поновлення апеляційним судом у вказаній ухвалі також не наведено.
		 
		За таких обставин не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-577цс17 та постановах Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц,             від 14 лютого 2018 року у справі № 754/9100/14-ц, від 24 квітня 2018 року у справі      № 916/3188/16.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що представник ОСОБА_2 - адвокат Боднар Н. П. не мала процесуальної дієздатності на підписання апеляційної скарги, оскільки вона надала копію, а не оригінал ордера серії ЗР № 46381 від 14 травня 2019 року, і вказаний ордер не передбачає представництва інтересів ОСОБА_2 в Закарпатському апеляційному суді, а виданий для представництва інтересів у судових органах України, органах державної влади та місцевого самоврядування, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення з огляду на таке.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо апеляційна скарга подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.
		 
		За правилом пункту 1 частини четвертої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додається довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо апеляційна скарга подана представником і ці документи раніше не подавалися.
		 
		Згідно з частинами першою та другою статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник. Під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.
		 
		Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (частина четверта статті 62 ЦПК України).
		 
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема: представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об`єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами.
		 
		Згідно з частинами першою-третьою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера. Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.
		 
		В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № П/9901/736/18 (провадження № 11-989заі18) звернуто увагу на те, що виходячи зі змісту частин першої, третьої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ордер може бути оформлений адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням) лише на підставі вже укладеного договору. Крім того, адвокат несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді, а так само умисне невнесення адвокатом до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, установлених договором про надання правничої допомоги (стаття 400-1 Кримінального кодексу України).
		 
		Згідно з практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
		 
		Зокрема, в рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що статтею 6 Конвенції встановлені гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ до суду був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
		 
		В рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та в рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.
		 
		Апеляційним судом встановлено, що апеляційну скаргу в інтересах ОСОБА_2 підписано адвокатом Боднар О. П. При цьому в матеріалах справи міститься копія ордера серії ЗР № 46381 від 14 травня 2019 року, виданого адвокатом Боднар О. П. на підставі договору про надання правової допомоги від 14 травня 2019 року № 70, на представництво ОСОБА_2 , зокрема в судових органах України, а також копія свідоцтва ОСОБА_11 про її право на заняття адвокатською діяльністю серії ЗР №21/1113.
		 
		У рішенні Національної асоціації адвокатів України від 4 серпня 2017 року № 162 вказано про те, що відмітка про посвідчення копії ордера на надання правової допомоги має складатися зі слів «Згідно з оригіналом», особистого підпису адвоката (або керівника адвокатського об`єднання/адвокатського бюро, у випадку якщо ордер видається адвокатським об`єднанням/адвокатським бюро), який засвідчує копію, його ініціалів та прізвища, а також дати засвідчення копії.
		 
		Додана адвокатом Боднар О. П. до апеляційного суду копія ордера серії ЗР № 46381 від 14 травня 2019 року містить відмітки про її засвідчення, а саме: слова «згідно з оригіналом», особистий підпис адвоката, яка засвідчила копію, її прізвище та ініціали, а також дату засвідчення копії. Тобто копія ордера засвідчена самим адвокатом у встановленому порядку. 
		 
		З огляду на те, що представник ОСОБА_2 - адвокат Боднар О. П. веде судову справу в інтересах ОСОБА_2 , вона як адвокат має право посвідчувати копії документів у справах, зокрема і копії ордера, який є належним документом, що підтверджує повноваження на представництво особи, в тому числі на вчинення такої процесуальної дії, як подання та підписання апеляційної скарги від імені ОСОБА_2 .
		 
		Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 320/5420/18 (провадження № 11-706апп19).
		 
		В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 9901/847/18 (провадження № 11-44заі19), на яку послався заявник в касаційній скарзі, зроблено висновок про те, що в ордері на надання правової допомоги має бути зазначено не абстрактний орган державної влади, а конкретна назва такого органу, зокрема суду. До такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла, виходячи з того, що в ордері на надання правової допомоги, який був доданий до позовної заяви, підписаної адвокатом, у графі «Назва органу, в якому надається правова допомога» було зазначено: «В органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності і підпорядкування».
		 
		В іншій постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 9901/939/18 (провадження № 11-1521заі18), на яку послався заявник в касаційній скарзі, зроблено висновок про те, що якщо в ордері не зазначено конкретної назви суду, в якому адвокат надає правову допомогу, такий ордер не можна визнати документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що з договору про надання правової допомоги, копію якого додано до апеляційної скарги, вбачається, що цей договір укладено між замовником і адвокатом 08 червня 2016 року, а не 08 червня 2012 року, як зазначено в ордері. Відповідно до пункту 1.1 указаного договору замовник залучає адвоката і доручає останньому захищати свої права і свободи/представляти його інтереси у всіх без виключення кримінальних та інших провадженнях/справах, надавати інші види правової допомоги, представляти інтереси у всіх без винятку судах України, іноземної та міжнародної юрисдикції, правоохоронних та інших державних органах з усіх питань, що стосуються замовника, підписувати документи від імені замовника і зобов`язується сплатити за таку послугу гонорар відповідно до умов договору, натомість адвокат бере на себе зобов`язання надати відповідну правову допомогу. Саме у зв`язку з наданням копії вказаного договору до суду апеляційної інстанції Велика Палата Верховного Суду відкрила апеляційне провадження в цій справі. Однак до суду першої інстанції договір про надання правової допомоги від 08 червня 2016 року № 08/06/16 адвокат на підтвердження своїх повноважень не надав.
		 
		У справі, яка переглядається, ордер серії ЗР № 46381 від 14 травня 2019 року в графі «Назва органу, в якому надається правова допомога» містить посилання на судові органи України. Крім того, в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 особисто підтвердила надання нею повноважень адвокату Боднар Н. П. на підписання апеляційної скарги та представництво її інтересів в суді.
		 
		Таким чином, наведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 05 червня 2019 року у справі № 9901/847/18 (провадження                          № 11-44заі19 та від 03 липня 2019 року у справі № 9901/939/18 (провадження                     № 11-1521заі18), на які послався заявник в касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до спірних правовідносин, встановлених апеляційним судом в цій справі. 
		 
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
		 
		Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		 
		ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня  2006 року у справі «Проніна проти України»).
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мельника Павла Петровича залишити без задоволення.
		 
		Постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийІ. М. Фаловська   Судді:В. М. Ігнатенко    С. О. Карпенко   С. Ю. Мартєв    В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...