Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 309/2630/15-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 01.05.2021. Забезпечено надання загального доступу: 06.05.2021.
Дата набрання законної сили: 28.04.2021
Номер судового провадження: 61-3970ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		28 квітня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 309/2630/15-ц
		провадження № 61-3970св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Фаловської І. М., 
		суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Перегінець Оксани Григорівни на постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 січня 2020 року у складі колегії суддів: Кожух О. А., Куштана Б. П., Собослоя Г. Г.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
		 
		У липні 2015 року громадянин Італійської Республіки ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на частину житлового будинку, посилаючись на те, що у 2003 році він приїхав в Україну, де офіційно проживає та працевлаштований, має стабільний заробіток. У 2004 році він познайомився з ОСОБА_2 , в них виникли близькі стосунки і в цьому ж році вони стали проживати разом як подружжя, мешкали у батьків відповідача в місті Тячеві Закарпатської області. Внаслідок непорозумінь з родичами дружини та у зв`язку з наміром сторін проживати однією сім`єю вони вирішили придбати власний будинок. Оскільки у відповідача не було коштів для купівлі житла, то він перевів з банку Італії свої заощадження в Україну. В грудні 2005 року сторони придбали в ОСОБА_4 за 10 000 доларів США недобудований житловий будинок по АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу був оформлений на ОСОБА_2 . З продавцем він розрахувався особисто, для чого, за наполяганням продавця, змінив валюту розрахунку з євро на долари США. У 2006 році він за власні кошти та своїми силами впорядкував дві кімнати будинку, де став проживати однією сім`єю з відповідачем та її донькою від першого шлюбу. У 2008-2009 роках будинок був повністю облаштований. Він зареєстрований та продовжує мешкати в цьому житлі. Протягом 11 років сторони жили як повноцінна родина, вели своє домашнє господарство, в них був спільний побут, спільні кошти, вони разом виховували доньку відповідача, тобто між ними існували реальні сімейні стосунки. У 2014 році він переніс складну операцію на серці, після чого стосунки між сторонами погіршилися. ОСОБА_2 повідомила, що має намір відчужити будинок, у зв`язку з чим він повинен звільнити житло протягом 2-х тижнів. Незважаючи на свою хворобу, він продовжує працювати в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Флоріан Шуз», де має хороший заробіток, який витрачає на родину. Він не має іншого житла ні в Італії, ні в Україні, оскільки всі заощадження витратив на будівництво та облаштування спірного домоволодіння, в якому мав і має намір проживати. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: встановити факт проживання його та ОСОБА_2 однією сім`єю і ведення ними спільного домашнього господарства в період з 2004 року по 2015 рік включно; визнати за ним і ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 ; визнати за ним і ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині вищевказаного житлового будинку.
		 
		Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 20 січня 2016 року у складі судді Лук`янової О. В. позов задоволено. Встановлено факт проживання однією сім`єю та ведення спільного домашнього господарства громадянами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з 2004 року по 2015 рік включно. Визнано право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності за кожним по 1/2 частці житлового будинку АДРЕСА_1 .
		 
		Рішення місцевого суду мотивоване тим, що наявними в матеріалах справи доказами та показаннями свідків доведено факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 2004 року по 2015 рік. Під час спільного проживання, не перебуваючи в іншому шлюбі, сторони за спільні кошти придбали житловий будинок по АДРЕСА_1 , який згідно з положеннями статей 60, 74 Сімейного кодексу України (далі - СК України) належить їм на праві спільної сумісної власності. Посилання ОСОБА_2 на те, що позивач не розлучений зі своєю дружиною в Італії, не заслуговують на увагу, оскільки відповідач не надала будь-яких доказів на підтвердження цих обставин.
		 
		Постановою Закарпатського апеляційного суду від 30 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 20 січня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що згідно з наданими Судом загальної юрисдикції в місті Віченца відомостями  ОСОБА_1 та ОСОБА_8 одружені, але проживають окремо на підставі встановленого режиму окремого проживання за взаємною згодою подружжя з 25 січня 2005 року. Оскільки позивач перебуває у шлюбі, то не підлягає встановленню факт його проживання однією сім?єю з іншою особою - ОСОБА_2 , а отже, спірний житловий будинок не може бути визнаний об`єктом спільної сумісної власності сторін.
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
		 
		У березні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Перегінець О. Г. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просила скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 січня 2020 року, а справу направити на новий апеляційний розгляд.
		 
		На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення представник заявника вказала, що в оскаржуваній постанові апеляційний суд послався на довідку про сімейний стан від 27 вересня 2018 року та спільну довідку про місце проживання та сімейний стан від 27 вересня 2018 року, видані муніципалітетом комуни Алоте, які на час ухвалення судом рішення були недійсними. Крім того, суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотань заявника щодо надіслання доручення в Італійську Республіку для надання правової допомоги і отримання висновку щодо застосування режиму окремого (роздільного) проживання (пункт 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 25 березня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Хустського районного суду Закарпатської області.
		 
		10 квітня 2020 року справа № 309/2630/15-ц надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 19 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Позиція Верховного Суду.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
		 
		Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
		 
		Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду в повній мірі не відповідає.
		 
		Судами встановлено, що згідно з нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 27 грудня 2005 року  ОСОБА_2 придбала в ОСОБА_4 за 70 903 грн житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . 
		 
		Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 29 грудня 2005 року № 9474801 підтверджується, що ОСОБА_2 є власником вищевказаного домоволодіння. 
		 
		ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Італійської Республіки, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 .
		 
		Згідно з відомостями Італійського посольства ОСОБА_1 вперше емігрував у 2006 році; дата прибуття в консульський округ (місяць і рік) - 04/2006; комуна і провінція останньої приписки в Італії - Алонте, Віченца; адреса в Україні - АДРЕСА_2 ; не існує мотивів, які б перешкоджали включенню особи в списки реєстрації громадян за місцем їх перебування за кордоном; сімейний стан - розлучений.
		 
		Довідкою про місце проживання та сімейний стан, виданою 22 жовтня 2015 року відділом обліку населення комуни Алонте провінції Віченца підтверджується, що ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстрований в реєстрі громадян Італії, які проживають за кордоном, з 01 квітня 2006 року; мешкає за адресою: АДРЕСА_2 .
		 
		Також позивач надав документи разом з їх перекладами з італійської на українську мову, а саме: 
		- виписку з акта про одруження, видану 15 лютого 2016 року відділом реєстрації актів цивільного стану комуни Сарего провінції Віченца, згідно з якою ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 ( ОСОБА_8 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , одружилися 21 травня 1988 року, акт № 00006. Рішенням Суду загальної юрисдикції Віченци від 25 січня 2005 року № R.G. 6450/2004 затверджено роздільне проживання подружжя за їх взаємною згодою, про що зроблено запис в акті про одруження;
		- протокол судового слухання справи про розлучення подружжя за взаємною згодою від 11 січня 2005 року № 6450/04 R.G., суд міста Віченца, за яким ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) та ОСОБА_8 ( ОСОБА_8 ) просили суд розірвати їх шлюб, зокрема на таких умовах: подружжя проживатиме окремо з обов`язком поважати одне одного; питання участі батька в утриманні неповнолітніх дітей ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , врегульовані; подружжя не має жодних взаємних претензій майнового характеру; подружжя надає взаємну згоду на видачу та поновлення власних паспортів із записом неповнолітніх дітей та посвідчень особи, дійсних для закордонних поїздок.
		 
		Як в місцевому суді, так і в суді апеляційної інстанції позиція відповідача ОСОБА_2 полягала, зокрема в тому, що шлюб ОСОБА_1 із ОСОБА_8 не був розірваний, оскільки суд Італії застосував інститут роздільного (окремого) проживання подружжя без юридичного припинення шлюбу.
		 
		На стадії апеляційного перегляду справи за клопотанням сторони відповідача ухвалою апеляційного суду від 17 жовтня 2016 року було призначено судову лінгвістичну експертизу. 
		 
		Згідно з висновком судової лінгвістичної експертизи від 06 лютого 2017 року № 056/37, складеним експертом Державного підприємства «Українське бюро лінгвістичних експертиз Національної академії наук України» Ажнюком Б. Н., порівняльний аналіз текстових матеріалів італійською мовою (рішення італійського суду від 20 січня 2005 року № 6450/2004, протокол судового засідання у справі № 6450/04 R.G., довідка комуни Алонта провінції Віченца від 30 листопада 2006 року, довідка комуни Алонта провінції Віченца про місце проживання та сімейний стан, довідка Посольства Італії в Києві від 07 листопада 2007 року) і їх українських перекладів показав, що в українських перекладах італійських документів є ряд суттєвих відхилень від змісту оригінальних текстів. Конкретні відхилення в текстах перекладів від змісту оригіналів та запропоновані правильні варіанти перекладу наведено в порівняльній таблиці на сторінках 7-11 цього висновку.
		 
		Враховуючи висновок судової лінгвістичної експертизи, за клопотанням сторони відповідача ухвалою апеляційного суду від 15 листопада 2017 року компетентному суду за місцем реєстрації ОСОБА_1 було доручено:
		1) отримати від уповноваженого органу Італійської Республіки офіційні документи щодо сімейного стану (змін у сімейному стані), а також щодо застосування режиму окремого (роздільного) проживання (чи подібного за своїм правовим змістом режиму), якщо такий режим встановлювався, стосовно ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), і реєстрації такого в період з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2015 року;
		2) встановити зміст норм права Італійської Республіки згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною в Італії, для чого органу (підрозділу) Міністерства юстиції Італійської Республіки за місцем реєстрації ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), доручити:
		- надати текст норм законодавства Італійської Республіки (витяги з відповідних нормативних актів), якими регулюється шлюб у частині його розірвання (припинення), моменту припинення шлюбу в юридичному розумінні, встановлення режиму окремого (роздільного) проживання подружжя або аналогічного режиму та правових наслідків такого окремого проживання подружжя, зокрема в частині припинення шлюбу, а також реєстрації (фіксації) таких фактів;
		- зважаючи на різні дати вчинення відповідних дій: зазначення в рішенні Звичайного суду міста Віченца про його прийняття в судовому засіданні 20 січня 2005 року, підписання - 25 січня 2005 року, затвердження прокурором - 28 січня 2005 року; зміст примітки в акті про одруження ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) і ОСОБА_8 ( ОСОБА_8 ) від 21 травня 1988 року № 00006, яким затверджено роздільне проживання за взаємною згодою подружжя, а також на відсутність вказівки на дату реєстрації відповідного юридичного факту, - надати текст норм законодавства Італійської Республіки (витяги з відповідних нормативних актів) щодо моменту набрання цим рішенням суду законної сили та моменту реєстрації факту розірвання (припинення) шлюбу чи встановлення режиму окремого (роздільного) проживання подружжя залежно від того, який саме юридичний факт відповідно до рішення суду мав місце;
		3) надати інформацію про офіційне тлумаченням норм права щодо розірвання (припинення) шлюбу, моменту припинення шлюбу, встановлення режиму окремого (роздільного) проживання подружжя або аналогічного режиму, практику застосування цих норм і доктрину в Італії (залежно від того, який саме юридичний факт мав місце і був зареєстрований, якщо реєстрацію було проведено) в контексті питання про конкретний результат спору між ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) і ОСОБА_8 ( ОСОБА_8 ) про розлучення. У разі особливостей застосування відповідних норм права з урахуванням їх офіційного тлумачення у даній конкретній ситуації вказати на такі обставини.
		 
		На виконання вказаного доручення апеляційним судом були отримані такі документи:
		- з муніципалітету міста Сарего: копію акта про одруження між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , зі змісту якого вбачається, що мер, службовець відділу запису актів цивільного стану Муніціпатітету міста Сарего, отримавши від Парафіяльного відділу міста Сарего оригінал акта про одруження ( ОСОБА_1 та ОСОБА_8 21 травня 1988 року уклали шлюб за католицьким обрядом), 23 травня 1988 року здійснив реєстрацію акта про одруження. Провадженням Суду загальної юрисдикції міста Віченца від 25 січня 2005 року за № RG 6450/2004 затверджено режим окремого проживання за взаємною згодою подружжя, про що зазначено в акті про подружжя.
		- із суду загальної юрисдикції міста Віченца: загальний реєстр справ, згідно з яким вказаним судом розглядалася справа, де сторонами провадження були: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_8 . Предмет: встановлення режиму окремого проживання за взаємною згодою подружжя. Історія справи: 24 вересня 2004 року - матеріали справи зареєстровано в загальному реєстрі та передано на розгляд судді Боцца Джузеппе ; 11 січня 2005 року - призначено перше судове засідання, передано документи для затвердження до прокуратури/судової поліції; 17 січня 2005 року - повернення документів з прокуратури/судової поліції з позитивним рішенням; 25 січня 2005 року - затвердження, передача документів до прокуратури/судової поліції; 28 січня 2005 року - повернення документів з прокуратури/судової поліції з позитивним рішенням;
		- з відділу обліку населення муніципалітету Алонте: довідка про сімейний стан, за якою ОСОБА_1 та ОСОБА_8 одружилися ІНФОРМАЦІЯ_5 ; спільна довідка про місце проживання та про склад сім`ї, згідно з якою ОСОБА_1 зареєстрований в реєстрі громадян Італії, які проживають за кордоном, з 01 березня 2006 року, мешкає в АДРЕСА_1 .
		 
		Для перевірки виконання поставлених завдань на запит українського суду другим відділом суду загальної юрисдикції в місті Віченца було призначене судове засідання на 26 жовтня 2018 року, в якому, розглянувши документи, надані муніципалітетом міста Алонте (довідку про сімейний стан ОСОБА_1 , довідку про місце проживання та склад його сім?ї, які підтверджують, що пан ОСОБА_1 проживає за кордоном та є єдиним членом сім?ї) та муніципалітетом міста Сарего (акт про одруження, який свідчить, що ОСОБА_1 та ОСОБА_8 одружені, але проживають окремо відповідно до встановленого режиму окремого проживання за взаємною згодою подружжя з 25 січня 2005 року), а також, врахувавши, що Секретаріат Суду не зміг знайти справу № RG 6450/2004, однак надав її історію, Суд загальної юрисдикції в місті Віченца вважав виконаними зобов`язання, зазначені у дорученні апеляційного суду.
		 
		Згідно з частиною другою статті 58 Закону України «Про міжнародне приватне право» шлюб між іноземцями, шлюб між іноземцем та особою без громадянства, шлюб між особами без громадянства, що укладені відповідно до права іноземної держави, є дійсними в Україні.
		 
		Відповідно до частини першої статті 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином. 
		 
		Позивач ОСОБА_1 є громадянином Італійської Республіки. Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 укладено в Італійській Республіці. Відтак, встановлення факту припинення шлюбу, застосування інституту окремого (роздільного) проживання подружжя та правових наслідків такого щодо позивача ОСОБА_1 визначається відповідно до права Італійської Республіки.
		 
		Право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 38 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
		 
		Стаття 7 Закону України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року підтверджує, що Україна є правонаступником прав і обов`язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам Республіки.
		 
		У сфері правового захисту прав та законних інтересів італійських громадян в Україні та українських громадян в Італії основоположною для обох країн є Конвенція між Союзом Радянських Соціалістичних Республік та Італійською Республікою «Про правову допомогу у цивільних справах», ратифікована Президією Верховної Ради СРСР 06 травня 1986 року, Президентом Італійської Республіки - 29 січня 1986 року (далі - Конвенція про правову допомогу).
		 
		Як зазначено в преамбулі Конвенції про правову допомогу метою її укладення є «обопільне бажання зміцнювати дружні зв`язки між народами Союзу Радянських Соціалістичних Республік (України) та Італійської Республіки, об`єднати зусилля у справі подальшого розвитку плідного співробітництва в галузі надання правової допомоги в цивільних справах».
		 
		Згідно з частиною першою статті 19 Конвенції про правову допомогу кожна із Договірних сторін визнає судові рішення, які вступили в законну силу, у цивільних (в тому числі сімейних) справах, а також вироки в частині, яка стосується відшкодування шкоди, спричиненої злочином, винесені на території іншої Договірної сторони компетентними судами відповідно до статті 24 цієї Конвенції.
		 
		За змістом пункту а) частини першої, пунктів а) і б) частини другої статті 24 Конвенції про правову допомогу суд Договірної сторони, на території якої було ухвалено рішення, вважається компетентним, якщо має місце одна з таких умов: на день пред`явлення позову відповідач має постійне місце проживання на території Договірної сторони. Однак у справах, які стосуються речових прав на нерухоме майно, компетентним вважається суд Договірної сторони, на території якої знаходиться таке майно, а у справах, які стосуються особистого статусу особи, - виключно суд Договірної сторони, громадянином якої на день пред`явлення позову була така особа.
		 
		Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
		 
		Згідно з частинами третьою, четвертою статті 4 СК України кожна особа має право на проживання в сім`ї та на повагу до свого сімейного життя. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
		 
		Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану (частина перша статті 21 СК України).
		 
		Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
		 
		Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
		 
		Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.
		 
		Важливе значення для правильного вирішення спору про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу мають конституційні положення про ґрунтування шлюбу на вільній згоді жінки і чоловіка, про рівні права і обов`язки кожного із подружжя у шлюбі та сім`ї (стаття 51 Конституції України).
		 
		Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною, визначеною законом підставою для виникнення у них прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
		 
		Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати в сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.
		 
		Так, при встановленні факту наявності в осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені в понятті домогосподарства.
		 
		Домогосподарством є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти.
		 
		Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і в чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема з нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання.
		 
		Розгляд справи, в якій викладена самостійна позовна вимога про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, потребує надання сторонами належних та допустимих доказів обставин, зазначених у позовній заяві, та дослідження їх судом, адже нормами цивільного процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доводів сторін у справі та доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.
		 
		Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.
		 
		При застосуванні статті 74 СК України необхідно виходити з того, що вказана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, з метою вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України потрібно встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.
		 
		Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		 
		Тобто статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
		 
		Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що згідно з наданими Судом загальної юрисдикції в місті Віченца відомостями ОСОБА_1 та ОСОБА_8 одружені, однак проживають окремо на підставі встановленого режиму окремого проживання за взаємною згодою подружжя з 25 січня 2005 року. Тому перебування позивача у шлюбі з іншою особою унеможливлює застосування до спірних правовідносин статті 74 СК України.
		 
		Однак такий висновок суду апеляційної інстанції зроблений з порушенням норм процесуального права та є передчасним з огляду на таке.
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
		 
		Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		 
		Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
		 
		За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
		 
		Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.
		 
		За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.
		 
		Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		У пунктах 3, 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України передбачено, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
		 
		Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
		 
		Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.
		 
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Згідно зі статтею 496 ЦПК України іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Іноземні особи мають процесуальні права та обов`язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, крім випадків, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		 
		Відповідно до статті 498 ЦПК України у разі якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Доручення суду України надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами. 
		 
		Згідно зі статтею 1 Конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах від 18 березня 1970 року, до якої приєдналися Італія та Україна, судовий орган Договірної Держави може відповідно до положень законодавства цієї Держави шляхом надіслання судового доручення звернутися до компетентного органу другої Договірної Держави з проханням отримати докази або провести інші процесуальні дії. 
		 
		У справі, яка переглядається, сторона позивача просила повторно надіслати компетентним органам Італійської Республіки судове доручення, зважаючи на те, що ухвала апеляційного суду від 15 листопада 2017 року була виконана частково, надано відповідь на одне з чотирьох поставлених судом питань.
		 
		Однак, відмовляючи в задоволенні вищевказаного клопотання, суд апеляційної інстанції в порушення вимог статей 12, 76 ЦПК України фактично позбавив сторону позивача можливості як підтвердити ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, так і спростувати заперечення відповідача на позов, що є порушенням принципу змагальності цивільного процесу.
		 
		Взявши до уваги наданий Судом загальної юрисдикції в місті Віченца акт про одруження, в якому зазначено, що провадженням цього ж суду від 25 січня 2005 року у справі № RG 6450/2004 між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 затверджено режим окремого проживання за взаємною згодою подружжя, суд апеляційної інстанції взагалі не спростував та не дав будь-якої оцінки наданим стороною позивача доказам, а саме:
		- відомостям Італійського посольства, в яких сімейний стан ОСОБА_1 вказаний як розлучений (том 1, а. с. 149, 151);
		- протоколу від 11 січня 2005 року судового слухання справи № 6450/04 R.G. (з перекладом з італійської на українську мову), суд міста Віченца, згідно з яким ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) та ОСОБА_8 ( ОСОБА_8 ) просили суд розірвати шлюб за їх взаємною згодою (том 1, а. с. 198-200, 203-204); 
		- рішенню Суду загальної юрисдикції міста Віченца від 20 січня 2005 року у справі № R.G. 6450/2004, затвердженому 28 січня 2005 року прокурором Італійської Республіки при суді міста Віченца (з перекладом з італійської на українську мову), яким оголошено розлучення ОСОБА_1 та ОСОБА_8 за згодою подружжя на умовах, зазначених у справі та підтверджених протоколом судового слухання від 11 січня 2005 року (том 1, а. с. 201, 205).
		 
		При цьому Суд загальної юрисдикції в місті Віченца не надав належним чином завіреної копії судового рішення, ухваленого за результатами розгляду справи № R.G. 6450/2004, а висновком судової лінгвістичної експертизи від 06 лютого 2017 року № 056/37 не встановлено відхилень в українських перекладах італійських документів (протоколу судового слухання від 11 січня 2005 року та рішення від 20 січня 2005 року у справі № R.G. 6450/2004) від змісту оригіналів текстів у частині вирішення іноземним судом питання про розлучення ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , а вказано лише про наявність стилістичних помилок, зокрема вживання перекладачем словосполучення «у дорадчу кімнату» замість «до нарадчої кімнати», «по справі» замість «у справі», вислову «відповідної заяви сторін» замість «заяв, погоджених обома сторонами», «прийняте в судовому засіданні» замість «прийнято в нарадчій кімнаті» тощо.
		 
		Отже, з`ясування питання змісту норм права Італійської Республіки, якими регулюється шлюб в частині його розірвання (припинення), моменту припинення шлюбу в юридичному розумінні, встановлення режиму окремого (роздільного) проживання подружжя або аналогічного режиму та правових наслідків такого окремого проживання подружжя, зокрема в частині припинення шлюбу, а також реєстрації (фіксації) таких фактів, має важливе значення для правильного вирішення справи та є способом реалізації основоположних засад цивільного судочинства - змагальності сторін, доведеності та переконливості їх доводів перед судом.
		 
		Таким чином, суд апеляційної інстанції не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про наявність підстав для скасування рішення місцевого суду.
		 
		У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
		 
		В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
		 
		В силу положень статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а отже, не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.
		 
		Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		 
		Враховуючи, що внаслідок необґрунтованого відхилення клопотання сторони позивача про повторне звернення з відповідним судовим дорученням до іноземного суду апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд. 
		 
		Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотриманняпринципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.
		 
		Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, достовірно встановити наявність або відсутність зареєстрованого шлюбу позивача з іншою жінкою в Італії, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Перегінець Оксани Григорівни задовольнити.
		 
		Постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 січня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийІ. М. Фаловська  Судді:В. М. Ігнатенко   С. О. Карпенко   С. Ю. Мартєв   В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...