Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 607/8402/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; визнання права власності на земельну ділянку.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 01.05.2021. Забезпечено надання загального доступу: 05.05.2021.
Дата набрання законної сили: 29.04.2021
Номер судового провадження: 61-16051ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		29 квітня 2021 року
		місто Київ
		 
		справа № 607/8402/17
		провадження № 61-16051св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Тернопільська міська рада, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника позивача - ОСОБА_4 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 березня 2019 року у складі судді Дзюбича В.Л. та постанову Тернопільського апеляційного суду 29 липня 2019 року у складі колегії суддів: Бершадської Г. В , Ткач О. І., Ходоровського М. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Стислий виклад позиції позивача
		У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Тернопільської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договору дарування земельної ділянки та державного акта про право приватної власності на землю.
		Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що 28 березня 1989 року її мати ОСОБА_5 подарувала їй житловий будинок, що розташований на земельній ділянці, площею 822 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 . На цій же ділянці знаходиться інший житловий будинок АДРЕСА_1 , який успадкувала ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_6 .
		Факт перебування у користуванні ОСОБА_5 спірної земельної ділянки підтверджується відомостями з інвентарної книги за 1946-1948 роки, відповідно до якої за житловим будинком за адресою: АДРЕСА_2 ), закріплена земельна ділянка, площею 1066 кв. м, користувачами якої були ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , яка у 1955 році вибула проживати за іншою адресою, у 1957 році померла. ОСОБА_1 вважала, що з 1958 року єдиним землекористувачем земельної ділянки була її мати.
		У грудні 1997 року ОСОБА_1 звернулася до Тернопільської міської ради із заявою про передачу їй безоплатно у порядку приватизації земельної ділянки, площею 822 кв. м, втім рішенням виконавчого комітету № 153 від 11 лютого 1998 року їй передано у власність земельну ділянку площею 411 кв. м. Інша частина землі передана у приватну власність ОСОБА_3 .
		На переконання позивача, порушення її прав у такий спосіб стало підставою для отримання ОСОБА_3 державного акта на право приватної власності на землю та в подальшому відчуження відповідачем за договором дарування спірної земельної ділянки на користь ОСОБА_2 , якій видано державний акт на право приватної власності на землю.
		ОСОБА_1 просила визнати недійсними договір дарування земельної ділянки, укладений 29 листопада 2001 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а також державний акт на право приватної власності на землю на ім`я ОСОБА_2 , який виданий без погодження меж суміжної земельної ділянки.
		Стислий виклад заперечень відповідачів
		ОСОБА_3 та ОСОБА_2 проти позову ОСОБА_1 заперечували, просили відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх необґрунтованістю. Зазначали, що позивач є рідною сестрою ОСОБА_3 , вони проживали в окремих будинках за різними адресами на суміжних земельних ділянках, які не розмежовували, не чинили перешкод одна одній у користуванні своїми земельними ділянками. Під час приватизації землі сторони подали заяви про передачу їм у власність земельних ділянок, наданих для обслуговування індивідуальних житлових будинків. Після отримання державних актів на право приватної власності на землю ОСОБА_3 обміняла належний їй будинок на квартиру ОСОБА_2 , яка відмежувала свою земельну ділянку, знесла будинок, належний раніше ОСОБА_3 , та побудувала новий.
		Зазначили, що ОСОБА_1 помилково вважала, що на підставі договору дарування житлового будинку від 28 березня 1989 року отримала у власність дві земельні ділянки загальною площею 822 кв. м, оскільки на той час права приватної власності на землю не існувало. У виданій БТІ довідці-характеристиці за житловим будинком АДРЕСА_1 визначена земельна ділянка, загальною площею 822 кв. м, проте у цій довідці також зазначено про те, що на земельній ділянці знаходиться житловий будинок АДРЕСА_1  а та сарай, що належать ОСОБА_3 .
		У довідці-характеристиці від 28 березня 1974 року, яку отримала ОСОБА_3 для оформлення спадщини, зазначено, що за належним їй житловим будинком АДРЕСА_1 закріплена земельна ділянка, площею 411 кв. м, для обслуговування будинку. Аналогічна інформація також міститься у довідці з Державної податкової інспекції у м. Тернополі, довідці БТІ від 16 липня 2003 року.
		Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 березня 2019 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Тернопільської області від 29 липня 2019 року, у задоволенні позову  ОСОБА_1 відмовлено.
		Рішення судів першої та апеляційної інстанцій обґрунтовувалося тим, що позивачем не надано доказів порушення її прав укладеним між  ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договором дарування земельної ділянки та виданим ОСОБА_2 державним актом на право приватної власності на землю.
		ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі, поданій засобами поштового зв`язку у серпні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 березня 2019 року, постанову апеляційного суду Тернопільської області від 29 липня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами норм процесуального права, заявник зазначає, що:
		-                      при постановленні оскаржуваних рішень судами неповно з`ясовано обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, складено висновки, які не відповідають матеріалам справи;
		-                      суди ухвалили у справі рішення на підставі недопустимих доказів, припущень, не надали належної оцінки зібраним у справі доказам;
		-                      висновок апеляційного суду про те, що оплата попереднім власником ОСОБА_5 у 1948-1951 роках земельної ренти за користування 1066 кв. м земельної ділянки не доводить факту переходу до ОСОБА_1 права користування земельною ділянкою площею 822 кв. м, є неправомірним;
		-                      суди не надали оцінку відсутності у землевпорядній документації ОСОБА_2 технічного завдання на розробку технічної документації зі складання державного акта, висновку органу у справах будівництва та архітектури про наявні обмеження на використання земельної ділянки, акта погодження меж земельної ділянки.
		Також заявник вважає, що суди неправильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, зокрема, правила 
		статей 198, 17, 22, 40 ЗК України, статті 391 ЦК України, Декрету Кабінету Міністрів України № 15-92 від 26 грудня 1992 року, а також не врахували постанову Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 
		«Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ».
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		Відзив на касаційну скаргу не надходив.
		ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
		Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. 
		З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки. 
		Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до договору дарування від 28 березня 1989 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Тернопільської державної нотаріальної контори, за реєстром № 1-524, ОСОБА_1 отримала у власність від ОСОБА_5 житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці, площею 822 кв. м.
		На зазначеній земельній ділянці також знаходився інший житловий будинок за АДРЕСА_1 , що належав сестрі позивача - ОСОБА_3 і був успадкований нею після смерті ОСОБА_7 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 травня 1974 року, виданого Першою Тернопільською державною нотаріальною конторою, за реєстром № 1-4311 (а.с.68, т. 1).
		Відповідно, між позивачем та її сестрою склався певний порядок користування земельною ділянкою.
		У грудні 1997 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулися до Тернопільської міської ради із заявами, відповідно до яких просили передати їм безоплатно у приватну власність земельну ділянку, площею 822 кв. м, для обслуговування житлового будинку.
		Рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 153 від 11 лютого 1998 року ОСОБА_1 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку, площею 411 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_3 - земельну ділянку, площею 411 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .
		12 січня 2000 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулися до Тернопільського міського відділу земельних ресурсів із заявою про поділ земельної ділянки між будинками на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , а також 26 жовтня 2000 року нотаріально посвідчили свою згоду на поділ між ними земельних ділянок по 411 кв. м кожній (а.с. 78, 81, т.1).
		У лютому 2001 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 отримали відповідні державні акти на право приватної власності на землю.
		Відповідно до договорів дарування, посвідчених приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Жовнір І. Т., за реєстрами № 6306 та № 6564, 29 листопада 2001 року ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 належну їй земельну ділянку, площею 0, 0411 га, для обслуговування житлового будинку, а 12 грудня 2001 року - житловий будинок на АДРЕСА_1 .
		14 грудня 2001 року цей будинок зареєстровано за ОСОБА_2 , а 25 січня 2002 року їй видано державний акт на право приватної власності на землю, серії РІ № 665524.
		У 2002 році на замовлення ОСОБА_2 ДП «Земельно-кадастрове бюро» виготовило технічну документацію на земельну ділянку на АДРЕСА_1 та здійснило закріплення меж земельної ділянки в натурі, що підтверджується актом виносу меж земельної ділянки від 03 січня 2002 року.
		17 грудня 2005 року ОСОБА_2 продала спірну земельну ділянку, площею 0, 0411 га, ОСОБА_8 .
		Судами також встановлено, що рішенням Тернопільського міського суду від 04 вересня 2002 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 26 листопада 2002 року, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_3 про визнання незаконною угоди про добровільний поділ земельної ділянки, визнання недійсними державних актів на право приватної власності на землю на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та встановлення порядку користування земельною ділянкою.
		Рішенням Тернопільського міського суду від 22 травня 2003 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 09 вересня 2003 року, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до Тернопільської міської ради, ОСОБА_3 про визнання незаконним рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 153 від 11 лютого 1998 року в частині передачі у приватну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_3 земельних ділянок по 411 кв. м, визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 площею 531 кв. м.
		03 жовтня 2003 року ОСОБА_1 відповідно до заяви, посвідченої державним нотаріусом Першої Тернопільської державної нотаріальної контори Темніковою С. А. за реєстром № 4-3018, відкликала свою згоду про поділ між нею та ОСОБА_3 земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 148, т.1).
		Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
		Набуття ОСОБА_1 права власності на житловий будинок відбулося під час дії ЗК УРСР у редакції 1971 року.
		Статтею 90 ЗК України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, було передбачено, що при переході права власності на будівлю на землях міст переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною. Якщо попередній власник будівлі одержав земельну ділянку на пільгових умовах за нормами, що перевищують діючі, за новим власником будинку може бути закріплена в користування земельна ділянка, виходячи з норм, встановлених статтею 88 цього Кодексу.
		Розміри земельних ділянок для об`єктів цивільного і житлового будівництва визначаються виконавчими комітетами міських Рад народних депутатів відповідно до будівельних норм і правил. У містах, де допускається індивідуальне житлове будівництво, виконавчими комітетами міських Рад народних депутатів можуть надаватися громадянам для цієї мети земельні ділянки в розмірах від 0, 03 до 0, 06 га з урахуванням місцевих умов, незалежно від кількості членів сім`ї.
		Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 набула права користування земельною ділянкою, площею 822 кв. м, спростовуються матеріалами справи, зокрема наявністю рішення Тернопільського міського суду від 22 травня 2003 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 09 вересня 2003 року, яким ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову до Тернопільської міської ради, ОСОБА_3 про визнання незаконним рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 153 від 11 лютого 1998 року в частині передачі у приватну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_3 земельних ділянок площами по 411 кв. м, визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 , площею 531 кв. м.
		Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду, зокрема, у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Крім того, відповідно до матеріалів справи, 12 січня 2000 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулися до Тернопільського міського відділу земельних ресурсів із заявою про поділ земельної ділянки між власниками будинків на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 і 26 жовтня 2000 року нотаріально засвідчили свою згоду про поділ між ними земельних ділянок площами по 411 кв. м кожній (а. с. 78, 81, т.1).
		03 жовтня 2003 року ОСОБА_1 відповідно до заяви, посвідченої державним нотаріусом Першої Тернопільської державної нотаріальної контори Темніковою С. А., за реєстром № 4-3018, скасувала свою згоду про поділ між нею та ОСОБА_3 земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 148, т.1).
		Верховний Суд врахував, що дії позивача є такими, що суперечать її попередній поведінці, які полягають у тому, що ОСОБА_1 спочатку надала згоду про поділ між нею та ОСОБА_3 земельної ділянки площами по 411 кв. м кожній, а потім скасувала свою згоду.
		За таких обставин суд зробив висновок про необхідність застосування при розгляді справи доктрини заборони суперечливої поведінки (принцип venire contra factum proprium). В системі загального права ця доктрина ґрунтується на principles of fraud. Вона спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище.
		Земельна ділянка ОСОБА_1 і ОСОБА_3 передавалася безоплатно у приватну власність на підставі Декрету Кабінету Міністрів України № 15-92 від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок» 
		(далі - Декрет).
		Виконавчий комітет приймав рішення про передачу безоплатно у приватну власність земельних ділянок на підставі ухвали 13 сесії 22 скликання міської ради від 13 серпня 1996 року «Про делегування повноважень по приватизації земельних ділянок» та 17 сесії 22 скликання від 08 квітня 1997 року «Про стан та концепцію приватизації земель», таким чином діяв у межах наданих йому повноважень. 
		У Декреті Кабінет Міністрів України зобов`язав сільські, селищні, міські Ради народних депутатів забезпечити протягом 1993 року передачу земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, встановлених ЗК України (пункт 1), і зазначив, що громадяни України мають право продавати або іншим способом відчужувати земельні ділянки, передані їм для цілей, визначених у пункті 1 Декрету без зміни їх цільового призначення (пункт 4) і що передача безоплатно у приватну власність земельних ділянок для наведених цілей проводиться один раз, про що обов`язково місцевими радами народних депутатів робиться відмітка у паспорті або документі, який його замінює (пункт 2).
		Доводи позивача щодо відсутності у землевпорядній документації ОСОБА_2 технічного завдання на розробку технічної документації зі складання державного акта, висновку органу у справах будівництва та архітектури про наявні обмеження на використання земельної ділянки відхилені Верховним Судом, оскільки технічна документація відповідала вимогам законодавства, яке діяло на час видачі державного акта на право приватної власності на землю.
		Крім того, доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не підписувала акт погодження (встановлення) та закріплення в натурі меж не заслуговують на увагу з огляду на таке.
		Погодження меж земельної ділянки є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради у затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Ненадання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акта узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.
		Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження 
		№ 14-552цс18).
		Враховуючи наведені норми права, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що Виконавчий комітет Тернопільської міської ради, ухвалюючи рішення № 153 від 11 лютого 1998 року про передачу безоплатно у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , діяв у межах наданих йому повноважень, а ОСОБА_3 в установленому законом порядку набула права власності на спірну земельну ділянку і вправі була її відчужувати.
		Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що судом неповно та неналежно встановлені обставини, які мають значення для справи, є помилковими, адже, розглядаючи справу та вирішуючи позов, суд повно дослідив наявні у справі докази і надав їм оцінку згідно зі статтями 57-60, 212, 303, 304 ЦПК України 2004 року, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
		Верховний Суд враховує, що переважно доводи заявника стосуються зміни оцінки тих доказів, оцінку яких здійснено судами першої та апеляційної інстанцій. Проте доводи касаційної скарги, що полягають у переоцінці доказів, не підлягають врахуванню, оскільки згідно з положеннями статті 400 ЦПК України такі процесуальні дії не належать до повноважень суду касаційної інстанції.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Підсумовуючи, Верховний Суд констатує, що доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права чи неправильно застосовано норми матеріального права, що призвели до ухвалення у справі незаконного та необґрунтованого рішення.
		Встановивши фактичні обставини, суди правильно визначили правову природу цивільних відносин між сторонами. Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.
		Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 березня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 29 липня 2019 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді                                                                                                              С. О. Погрібний
		 
		 
		                                                                                                                        І. Ю. Гулейков
		 
		 
		                                                                                                                        В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...