Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 766/17492/16-ц : Окремі процесуальні питання; Заява про роз’яснення судового рішення.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 01.05.2021. Забезпечено надання загального доступу: 05.05.2021.
Дата набрання законної сили: 26.04.2021
Номер судового провадження: 61-17044ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України
		 
		26 квітня 2021 року
		м. Київ
		справа № 766/17492/16-ц
		провадження № 61-17044св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Яремка В. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідачка - ОСОБА_2 , 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Херсонського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Пузанової Л. В., Склярської І. В., Чорної Т. Г.,
		ВСТАНОВИВ:
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
		У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання інформації недостовірною та такою, що принижує його честь, гідність, її спростування та відшкодування моральної шкоди.
		На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 11 грудня 2016 року близько 20:30 год біля під`їзду № 2 будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_2 висловлювалась на адресу позивача брутальною лайкою, принижувала його честь і гідність шляхом розповсюдження недостовірної інформації про нього, заявивши про його причетність до крадіжки грошей Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мира, 35-люкс» (далі - ОСББ «Мира, 35-люкс», ОСББ).
		Поширена відповідачем інформація про його причетність до кримінального правопорушення у вигляді крадіжки грошей ОСББ є неправдивою і такою, що не відповідає дійсності, оскільки містить відомості про події, яких не існували взагалі, отримана не з офіційних джерел. Внаслідок поширення такої інформації позивачу завдано моральної шкоди. 
		У зв`язку з викладеним позивач просив суд: визнати недостовірною та такою, що порушує його немайнові права інформацію, поширену ОСОБА_2 11 грудня 2016 року щодо причетності позивача до вчинення кримінальних правопорушень, а саме крадіжки грошей ОСББ; зобов`язати ОСОБА_2 протягом 10 календарних днів з дня набрання рішенням законної сили спростувати поширену недостовірну інформацію про те, що він причетний до вчинення кримінальних правопорушень, пов`язаних з крадіжкою грошей ОСББ, шляхом розміщення повідомлення про ухвалене у справі судове рішення та публікацію тексту вступної та резолютивної частини рішення у газеті «Урядовий кур`єр»; стягнути з відповідачки на його користь 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
		Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 24 січня 2019 року позов задоволено частково. Визнано недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 інформацію, яка була розповсюджена ОСОБА_2 11 грудня 2016 року, про те, що ОСОБА_1 причетний до вчинення кримінальних правопорушень, пов`язаних з крадіжкою грошей ОСББ.
		Зобов`язано ОСОБА_2 спростувати розповсюджену 11 грудня 2016 року у присутності мешканців будинку АДРЕСА_1 , інспекторів роти № 1 батальйону Управління патрульної поліції у м. Херсоні Департаменту патрульної поліції (далі - УПП у м. Херсоні ДПП) лейтенанта поліції ОСОБА_3 та молодшого лейтенанта поліції ОСОБА_4 , інформацію про те, що « ОСОБА_1 причетний до вчинення кримінальних правопорушень, пов`язаних з крадіжкою грошей ОСББ», шляхом направлення листа на ім`я начальника УПП у м. Херсоні ДПП ОСОБА_5 та голови правління ОСББ «Мира, 35-люкс» зі спростування зазначеної інформації.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
		Вирішено питання розподілу судових витрат.
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка поширила щодо позивача неправдиві відомості про причетність останнього до розкрадання коштів ОСББ, що призвело до приниження честі, гідності позивача та завдало йому моральних страждань.
		Постановою Херсонського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 24 січня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у позові.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позову, апеляційний виходив з того, що позивачем не доведено факту поширення відповідачем недостовірної інформації щодо позивача. Повідомлена відповідачем інформація щодо ОСОБА_1 має ознаки оціночного судження, а не поширення недостовірної інформації. 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
		У вересні 2019 року   ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд належним чином не дослідив всіх наявних у матеріалах справи доказів та не звернув увагу на те, що представництво інтересів відповідача у судах першої та апеляційної інстанцій здійснювала особа без належних повноважень, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову. Апеляційний суд прийняв докази, які не були надані до суду першої інстанції, помилково розцінив поширену відповідачкою інформацію як оціночні судження, скасував рішення суду першої інстанції, не навівши підстав його скасування в частині відшкодування моральної шкоди.
		У жовтні 2019 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник ОСОБА_2 - адвокат Веріковська Т. А. просила касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2019 рокувідкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
		Касаційна скарга у цій справі подана у вересні2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
		Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Суди встановили, що 11 грудня 2016 року в будинку АДРЕСА_1 відбувся конфлікт між сусідами, на місце якого згідно із повідомленням на телефонну лінію «102» прибули інспектори роти № 1 батальйону УПП у м. Херсоні ДПП лейтенант поліції ОСОБА_3 та молодший лейтенант поліції ОСОБА_4 у складі екіпажу «Вектор-203». Повідомлення полягало у тому, що невідомі особи самовільно демонтували вхідні двері у тамбур, які були придбані за спільні кошти мешканців декількох квартир, в тому числі за рахунок ОСОБА_2 .
		Внаслідок розслідування, здійсненого працівниками поліції та зафіксованого на відеозаписі, було встановлено, що двері без погодження з іншими співвласниками демонтовані сусідами, в тому числі ОСОБА_1 , і переміщені у місце, що знаходилося поза межами доступу та видимості відповідача. Відповідно до наданих пояснень ОСОБА_2 розцінила такі дії як крадіжку грошових коштів, які були витрачені на придбання дверей, та у зв`язку з чим вказала на винуватість позивача у вчиненні правопорушення.
		Свідками вказаних подій стали ОСОБА_6 та його дружина ОСОБА_7 , патрульні поліції екіпажу «Вектор 203» ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , а також дружина позивача ОСОБА_8 . ОСОБА_1 пояснював стороннім особам про свою невинуватість в інкримінованих відповідачем правопорушеннях.
		Вислови відповідачки позивачем розцінено як такі, що порушують його честь, гідність та ділову репутацію.
		Відповідно до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
		Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Кожен має право на свободу вираження поглядів у розумінні статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
		За змістом частини першої статті 302 ЦК України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.
		Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
		Беручи до уваги положення статей 32, 34 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
		Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
		Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
		Таким чином, згідно зі статтею 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ)при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 
		Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
		Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
		Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		У своїй практиці ЄСПЛ розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, то правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлювання думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08 липня 1986 року). Однак, навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення у справі «Де Хаес і Гійселс проти Бельгії» від 24 лютого 1997 року, пункт 47).
		Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно з частинами першої, третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Встановивши, що наведені слова відповідачки не є викладенням фактів, а лише виражають її оцінку дій щодо спільного майна членів ОСББ, в тому числі майна відповідачки, яка будучи обізнаною про виділення бюджетних коштів на ремонт покрівлі багатоквартирного будинку, в якому вона проживає, та будучи впевненою у відсутності проведення такого ремонту при виділених грошових коштах, мала право скласти свою суб`єктивну думку як щодо кваліфікації дій ОСОБА_1 при знятті дверей, так і щодо його діяльності, пов`язаної з виконанням обов`язків голови правління ОСББ у наведений вище період, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що висловлювання відповідача щодо дій позивача як службової особи мають ознаки оціночного судження, а отже, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Крім того, суд надав правильну оцінку можливості більш гострої критики позивача як службової особи. 
		У зв`язку з наведеним Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування норм, не наведення підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
		Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано переоцінив наявні у справі докази є необґрунтованими, оскільки апеляційний суд має такі повноваження.
		Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про взяття та врахування апеляційним судом нових доказів, які не були подані до суду першої інстанції.
		Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
		Отже, суд апеляційної інстанції має право за певних умов прийняти нові докази та дослідити їх.
		Апеляційний суд у цій справі з урахуванням суті спору, необхідності врахування обставин, які мають значення для вирішення справи, обґрунтовано дав оцінку обставинам, які передували спірному висловлюванню відповідачки на адресу позивача.
		Ці обставини є відомими для обох сторін, а тому їх оцінка у сукупності з іншими наявними у справі доказами, не свідчить про порушення апеляційним судом положення частини третьої статті 367 ЦПК України.
		Вимога позивача у цій справі про відшкодування моральної шкоди є похідною від вимоги про визнання інформації недостовірною та такою, що принижує його честь, гідність, її спростування, а тому відмовивши у задоволенні основної вимоги, апеляційний суд правильно по суті відмовив і у задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди.
		Відповідно Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про невмотивованість рішення апеляційного суду в частині відмови у позові про відшкодування моральної шкоди.
		Щодо посилання касаційної скарги на відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження повноважень представника ОСОБА_2 - адвоката Веріковської Т. А. необхідно зазначити таке.
		Згідно з частинами третьою та четвертою статті 356 ЦПК України апеляційна скарга підписується особою, яка її подає, або представником такої особи. До апеляційної скарги, поданої представником, повинна бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника.
		За частиною четвертою статті 42 ЦПК України, у редакції, чинній на час пред`явлення позову (далі - ЦПК України 2004 року), повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватись ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором. До ордера обов'язково додається витяг із договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору.
		Відповідно до частини четвертої статті 62 ЦПК України у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
		Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
		Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката.
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема: представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об`єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами.
		Згідно з підпунктами 10, 11 Положення про ордер на надання правової допомоги, затвердженого рішенням Національної Асоціації адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41, у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції, ордер, який видається адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням, обов`язково має містити підпис адвоката, який надає правничу (правову) допомогу на підставі цього ордера, та підпис керівника адвокатського бюро, адвокатського об`єднання і скріплений печаткою юридичної особи. Ордер, встановленої цим Положенням форми, є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта.
		Положення наведених норм права дають підстави для висновку, що повноваження адвоката як представника сторони мають бути підтверджені ордером або довіреністю цієї сторони, що посвідчує такі повноваження.
		Виходячи зі змісту частин першої, третьої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ордер може бути оформлений адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням) лише на підставі вже укладеного договору. Крім того, адвокат несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді, а так само умисне невнесення адвокатом до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, установлених договором про надання правничої допомоги (стаття 400-1 Кримінального кодексу України).
		Ордер, який видано відповідно до статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката.
		Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері. Про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю має бути повідомлено суд шляхом подання письмової заяви (частини перша, друга, четверта статті 64 ЦПК України).
		Надання договору про правничу допомогу, його копії або витягу разом із ордером ЦПК України не вимагає.
		Подібні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 182/9172/18 (провадження № 61-13797св19).
		Матеріали справи містять копії доказів на підтвердження повноважень адвоката Веріковської Т. А., а саме: витяг з договору про надання правової допомоги (а. с. 39), копії ордерів (а. с. 40, 106), копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (а. с. 41), а відповідно до змісту частини першої статті 40 ЦПК України 2004 року представником у суді може бути адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді, за винятком осіб, визначених у статті 41 цього Кодексу. Отже, адвокатом Веріковською Т. А. надано належні та допустимі докази на підтвердження повноважень під час розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанцій. Під час розгляду справи ні суд, ні позивач не ставив під сумнів відповідність вказаних документів, крім того, не порушував питання щодо витребування оригіналів вказаних документів для дослідження у судовому засіданні. 
		Доводи заявника стосовно відсутності в ордері, наданому адвокатом Веріковською Т. А. на підтвердження права представляти інтереси ОСОБА_2 в апеляційному суді, обов`язкових реквізитів, передбачених пунктом 13 Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затверджений Рішенням Ради Адвокатів України № 36 від 17 грудня 2012 року як і відсутність трудових відносин між Адвокатським об`єднанням «МІМР» та адвокатом Веріковською Т. А. не впливають на правильність висновку апеляційного суду та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Заявник при цьому посилається на редакцію Положення, яке на час апеляційного розгляду справи втратило чинність.
		Постанова суду апеляційної інстанції є достатньо мотивованою та такою, що відповідає нормам закону.
		Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, в основному направлені на переоцінку доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Постанову Херсонського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                             В. В. Яремко
		 
		                                                                                                                        І. Ю. Гулейков
		 
		                                                                                                                        С. О. Погрібний

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...