Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 800/331/16(800/13/16) : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 01.05.2021. Забезпечено надання загального доступу: 05.05.2021.
Дата набрання законної сили: 15.04.2021
Номер судового провадження: 11-256заі20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		15 квітня 2021 року 
		м. Київ 
		Справа № 800/331/16 (800/13/16)
		Провадження № 11-256заі20
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		головуючого судді Князєва В. С.,
		судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
		суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
		 
		за участю секретаря судового засідання Ключник А. Ю.,
		представника позивача - Бойченюка І. В.,
		представника відповідача - Русакової І. Г.,
		 
		 
		розглянула в судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення Вищої ради юстиції від 17 грудня 2015 року № 1192/0/15-15
		за апеляційною скаргою Вищої ради правосуддя на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 червня 2020 року (судді Васильєва І. А., Бившева Л. І., Гончарова І. А., Олендер І. Я., Хохуляк В. В.).
		 
		 
		У С Т А Н О В И Л А :
		Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
		1.   У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ; правонаступником якої є Вища рада правосуддя (далі - ВРП), в якому просив суд визнати незаконним та скасувати рішення ВРЮ від 17 грудня 2015 року № 1192/0/15-15 «Про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади за порушення присяги».
		2.   На обґрунтування позову зазначив, що спірне рішення прийнято відповідачем поза межами річного строку давності; відповідач не мав права здійснювати повторну оцінку процесуального рішення та обставин його ухвалення, оскільки такими повноваженнями наділений суд апеляційної інстанції; відповідачем порушено порядок розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 , оскільки ВРЮ прийняла рішення про відкладення розгляду справи з підстав необхідності витребування додаткових матеріалів, які не стосуються дисциплінарного провадження та стали вирішальними для прийняття оскаржуваного рішення. Вважає, що відповідач всупереч частині другій статті 19 Конституції України та частині першій статті 25 Закону України «Про Вищу раду юстиції» розглянув на свій розсуд питання, що не були порушені у встановленому порядку перед ним, у зв`язку із чим вийшов за межі перевірки та предмета розгляду дисциплінарної справи.
		Розгляд справи судами
		3.   Суди розглядали справу неодноразово.
		4.   Вищий адміністративний суд України постановою від 14 березня 2016 року позов задовольнив: визнав незаконним та скасував оскаржуване рішення ВРЮ. Свої висновки суд мотивував тим, що ВРЮ прийняла рішення поза межами річного строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
		5.   Верховний Суд України постановою від 26 квітня 2016 року постанову Вищого адміністративного суду України від 14 березня 2016 року скасував, а справу направив на новий розгляд до цього ж суду, указавши на неправильність висновків Вищого адміністративного суду України про те, що строк притягнення позивача до відповідальності за порушення присяги судді закінчився.
		6.   За результатами нового розгляду Вищий адміністративний суд України постановою від 13 липня 2017 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 , констатувавши, що оскаржуване рішення ВРЮ є законним і обґрунтованим.
		7.   У липні 2017 року представник позивача звернувся до Верховного Суду України з заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 13 липня 2017 року.
		8.   На підставі пункту 1 частини першої розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» матеріали заяви про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 13 липня 2017 року передано до Верховного Суду, який розпочав роботу 15 грудня 2017 року.
		9.   Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановою від 19 лютого 2019 року заяву ОСОБА_1 задовольнив частково: скасував постанову Вищого адміністративного суду України від 13 липня 2017 року, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції. Свої висновки цей суд мотивував тим, що Вищий адміністративний суд України не перевірив аргументів позивача про те, що ВРЮ протиправно витребувала, вивчила, оцінила та врахувала судові рішення в інших справах, з приводу яких відсутні скарги до ВРЮ, а також щодо невідповідності оскаржуваного рішення ВРЮ принципу пропорційності.
		10.        За результатами нового розгляду Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 24 червня 2020 року позов задовольнив: визнав протиправним та скасував оскаржуване рішення ВРЮ.
		11.        Задовольняючи позов, суд мотивував свої висновки тим, що характер допущених суддею процесуальних порушень не свідчить про порушення присяги судді, а містить ознаки дисциплінарного проступку, який на час його вчинення міг би кваліфікуватися за частиною першою статті 83 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» як істотне порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, зокрема ненаведення достатніх мотивів ухваленого судового рішення. Такі ж підстави притягнення судді до дисциплінарної відповідальності передбачено й пунктом «а» частини першої статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» та пунктом «а» частини першої статті 106 Закону від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» у чинній редакції. Отже, ВРЮ зробила передчасний висновок про наявність підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення саме у виді звільнення, оскільки воно є непропорційним характеру допущених суддею процесуальних порушень.
		12.        Не погодившись із цим судовим рішенням, ВРП оскаржила його до Великої Палати Верховного Суду.
		Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог
		13.        В апеляційній скарзі ВРП, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 червня 2020 року та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову.
		14.        На переконання скаржника, суд попередньої інстанції залишив поза увагою те, що повноваження стосовно встановлення в діях судді ознак порушення присяги відносилися до виключної компетенції ВРЮ, яка визначала наявність такого порушення, керуючись власною оцінкою відповідних обставин. У дисциплінарній справі стосовно судді ОСОБА_1 було встановлено, що він як слідчий суддя, визначаючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою учасника мирних акцій протесту ОСОБА_2 , не встановив, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із визначених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), а також обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів. Крім цього всупереч вимогам частини сьомої статті 206 КПК слідчий суддя ОСОБА_1 залишив поза увагою та не перевірив обставин застосування до ОСОБА_2 насильства під час затримання, свідомо проігнорувавши наявну у справі медичну довідку та посилання на ці обставини підозрюваного.
		15.        Указані обставини, на переконання ВРП, свідчать про те, що слідчий суддя ОСОБА_1 не забезпечив повного і всебічного дослідження всіх обставин, постановив необґрунтоване судове рішення, що не відповідає нормам КПК, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема висновкам, які цей суд зробив у справі «Луценко проти України», з приводу того, що свавільне тримання під вартою не може відповідати пункту 1 статті 5 Конвенції і у цьому контексті термін «свавільність» розуміється ширше, ніж лише невідповідність національному законодавству, а також у справі «Хайредінов проти України», у якій ЄСПЛ, констатуючи порушення пункту 1 статті 5 Конвенції, зауважив, що національні суди, з`ясовуючи питання про те, чи було взяття під варту заявника конче необхідним для забезпечення його присутності в суді та чи не могли інші, менш суворі, заходи бути достатніми для досягнення цієї цілі, залишили поза увагою, що на момент застосування цього запобіжного заходу він не мав судимості, мав постійне місце проживання та добре налагоджені соціальні зв`язки.
		16.        На переконання ВРП, такі дії судді ОСОБА_1 порочать звання судді, викликають сумнів у його об`єктивності та неупередженості, сумлінності виконання ним своїх обов`язків та принижують авторитет судової влади.
		17.        Враховуючи наведене, ВРП вважає, що під час розгляду дисциплінарної справи стосовно судді ОСОБА_1 ВРЮ, реалізуючи свої виключні повноваження, установила та належним чином обґрунтувала висновок про наявність у діях цього судді ознак порушення присяги, що є достатнім для внесення подання про звільнення судді з посади, натомість висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо недостатньої вмотивованості рішення ВРЮ у частині кваліфікації дій судді є помилковим, оскільки його зроблено за неповно з`ясованих обставин у справі.
		18.        05 лютого 2021 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли додаткові письмові пояснення від ВРП. Відповідач акцентував увагу на тому, що при постановленні ухвали від 23 січня 2014 року про застосування запобіжного заходу суддя ОСОБА_1 не вчинив дій, які сприяють виконанню завдань кримінального провадження, а саме не забезпечив належної охорони прав, свобод та інтересів підозрюваного, зокрема не вжив передбачених частиною шостою статті 206 КПК заходів, хоч підозрюваний ОСОБА_2 у судовому засіданні 23 січня 2014 року повторно заявив про застосування до нього насильства співробітниками міліції та повідомив, що на момент підписання заяви про відмову від проведення судово-медичної експертизи йому не було відомо розшифрування абревіатури «СМЕ». Крім цього, застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, суддя залишив поза увагою такі обставини: наявнстьі у підозрюваного постійного місця проживання та факт постійного проживання разом із родиною; перебування на його утриманні батьків пенсійного віку, дитини віком чотири місяці та дружини, яка не працює у зв`язку з доглядом за дитиною; добре налагоджені соціальні зв`язки; клопотання двох народних депутатів про взяття ОСОБА_2 на особисту поруку; попередня бездоганна поведінка; відсутність судимості; відсутність у підозрюваного можливості впливати на свідків, які є працівниками спецпідрозділу МВС України «Беркут».
		19.        Отже, на переконання ВРП, суддя ОСОБА_1 під час гострого соціального конфлікту в України в кінці 2013 - на початку 2014 років не забезпечив у межах своїх повноважень дотримання об`єктивного, безстороннього, неупередженого, незалежного та справедливого розгляду справ та конституційних засад судочинства, що свідчить про порушення присяги судді, допущені ним порушення закону порочать звання судді, викликаються сумнів у його об`єктивності та неупередженості.
		 
		Короткий зміст та обґрунтування наведених у відзиві на апеляційну скаргу доводів
		20.        У письмовому відзиві на апеляційну скаргу представник позивача наполягає на необґрунтованості наведених у ній доводів, вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи та ухвалив законне й обґрунтоване рішення. Із цих підстав просить залишити апеляційну скаргу ВРП без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
		21.        Стверджує, що суд попередньої інстанції не втручався у дискреційні повноваження ВРЮ, як помилково зазначив скаржник, а здійснив судовий контроль законності реалізації нею таких повноважень, зокрема, перевірив обґрунтованість висновків ВРЮ щодо наявності у діях судді ОСОБА_1 ознак порушення присяги судді, повноту з`ясування нею всіх істотних обставин, які мають для цього значення, а також дотримання ВРЮ принципу пропорційності між наслідками вчиненого суддею порушення та видом застосованого до нього дисциплінарного стягнення.
		22.        Також, на думку позивача, суд першої інстанції правильно зазначив, що для висновку про порушення суддею присяги та його звільнення із цих мотивів мають бути встановлені серйозні підстави неналежної поведінки чи некомпетентності або значне порушення визначених законом дисциплінарних правил або кримінально-правових норм, натомість скаржник не навів доводів на спростування висновків суду про те, що дії судді ОСОБА_1 з огляду на їх характер мали бути кваліфіковані як дисциплінарний проступок, а не порушення присяги.
		23.        Позивач наполягає на тому, що ні в апеляційній скарзі, ні в рішенні ВРЮ не обґрунтовано співмірності між допущеним суддею порушенням, якщо воно мало місце, та застосуванням до нього найсуворішого виду дисциплінарного стягнення. ВРЮ залишила поза увагою значний стаж роботи позивача, його позитивну характеристику, високі статистичні та якісні показники розгляду судових справ, відсутність інших дисциплінарних стягнень та інші обставини, які свідчать про належну та сумлінну роботу позивача на посаді судді. Отже, обираючи вид стягнення, ВРЮ не дотрималася принципу пропорційності.
		24.        Також, на переконання позивача, ВРП має демонструвати єдиний підхід у питаннях дисциплінарної відповідальності та виробляти чіткі і зрозумілі критерії прийняття рішення, зокрема у питанні наявності підстав для звільнення судді з посади та пропорційності застосовуваного стягнення, однак, як установив суд і не спростував скаржник, існують випадки неоднакового підходу відповідача при вирішенні цих питань.
		25.        У відзиві позивач також зазначає про помилковість наведених в апеляційній скарзі аргументів стосовно незгоди відповідача з висновком суду першої інстанції про те, що у слідчого судді ОСОБА_1 були обґрунтовані підстави не проводити судово-медичне обстеження затриманого ОСОБА_2 та не давати відповідних доручень органу досудового розслідування щодо з`ясування фактів, пов`язаних з його затриманням. Позивач акцентує увагу на тому, що ОСОБА_2 прибув у судове засідання з Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги, де йому вже було надано і продовжувала надаватися медична допомога, а в судовому засіданні були досліджені та долучені до матеріалів справи медичні документи, в яких були зафіксовані виявлені тілесні ушкодження, тобто вимоги статті 206 КПК закону безсумнівно вже були виконані.
		Рух апеляційної скарги
		26.        Велика Палата Верховного Суду ухвалами від 31 серпня та 12 жовтня 2020 року відкрила провадження за апеляційною скаргою ВРПна рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 червня 2020 року та призначила її до розгляду в судовому засіданні, про що повідомлено учасників справи.
		Обставини справи
		27.        Указом Президента України від 07 жовтня 2005 року № 1429/2005 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено строком на п`ять років на посаду судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська. 07 листопада 2005 року він склав присягу судді.
		28.        Постановою Верховної Ради України від 02 грудня 2010 року № 2760-VІ «Про обрання суддів», зокрема, ОСОБА_1 призначено на посаду судді цього ж суду безстроково.
		29.        Указом Президента України від 15 червня 2012 року № 395/2012 ОСОБА_1 переведено на посаду судді Дарницького районного суду міста Києва. З 02 липня 2012 року він виконує повноваження голови цього ж суду.
		30.        17 липня 2014 року до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) надійшла скарга ОСОБА_2 від 14 липня 2014 року про порушення суддею Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 норм законодавства України під час прийняття рішення про обрання щодо нього запобіжного заходу.
		31.        Автор скарги стверджував, що слідчий суддя ОСОБА_1 не навів мотивів щодо існування обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_2 кримінального правопорушення, а також наявності хоча б одного з передбачених статтею 177 КПК ризиків, з метою уникнення яких застосовуються запобіжні заходи. Крім цього, суддя взяв до уваги лише показання свідків (працівників ЗМСП «Беркут»), натомість проігнорував всі аргументи захисника підозрюваного, а також не з`ясовував можливості застосування більш м`якого запобіжного заходу.
		32.        За результатами перевірки ТСК склала висновок від 24 жовтня 2014 року № 5/02-14, в якому зазначила про наявність ознак порушення присяги судді, та направила його до ВРЮ для подальшого розгляду та прийняття рішення.
		33.        Ухвалою від 10 вересня 2015 року ВРЮ відкрила дисциплінарну справу відносно ОСОБА_1 за вказаним висновком ТСК.
		34.        03 листопада 2015 року Дисциплінарна секція ВРЮ склала висновок, яким рекомендувала ВРЮ прийняти рішення про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва за порушення присяги.
		35.        Розглядаючи дисциплінарну справу, ВРЮ встановила такі обставини.
		36.        23 січня 2014 року до Дарницького районного суду міста Києва надійшло клопотання слідчого слідчого відділу Дарницького районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі - СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві) за погодженням з прокурором про обрання щодо підозрюваного ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
		37.        Наведені у клопотанні мотиви зводилися до того, що 20 січня 2014 року у невстановлений досудовим розслідуванням час ОСОБА_2 , перебуваючи на вул. Грушевського в м. Києві біля стадіону «Динамо» ім. Валерія Лобановського, разом із невстановленими досудовим розслідуванням особами умисно організували натовп у кількості приблизно 3000-5000 осіб для вчинення масових заворушень під час громадської акції «Євромайдан». З метою досягнення злочинного умислу, направленого на вчинення масових заворушень, вони підготували засоби для вчинення кримінального правопорушення: каміння, бруківку, скляні пляшки з легкозаймистими рідинами. Того ж дня, перебуваючи на вул. Грушевського в м. Києві біля стадіону «Динамо» ім. Валерія Лобановського, використовуючи зазначені заздалегідь підготовлені предмети, вчинили дії, спрямовані на досягнення своєї злочинної мети - організації масових заворушень, що супроводжувалися опором працівникам міліції та їх законним вимогам, насильством над особами, які намагалися їм завадити. Також ОСОБА_2 , діючи умисно разом з невстановленими особами та використовуючи заздалегідь підготовлені предмети, вчинили дії, направлені на знищення майна, а сааме пошкодження і підпал транспортних засобів громадян та працівників міліції. У ході наведених протиправних дій завдано побоїв та тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості працівникам міліції та військовослужбовцям внутрішніх військ МВС України загальною кількістю приблизно 100 осіб.
		38.        Зазначені обставини обґрунтовані протоколами допиту свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
		39.        Посилаючись на те, що застосування більш м`яких запобіжних заходів, не пов`язаних з обмеженням свободи, не виключає ризик продовження кримінального правопорушення, а також можливість перешкоджання кримінальному провадженню, зокрема впливу на свідків, слідчий просив застосувати до ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
		40.        23 січня 2014 року слідчий суддя Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 постановив ухвалу у справі № 753/1602/14-к, якою задовольнив клопотання слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_2 у кримінальному провадженні № 12014100000000217, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) 22 січня 2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України (далі - КК), та застосував до ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком 60 днів, тобто до 21 березня 2014 року.
		41.        Слідчий суддя виходив із того, що слідчим доведено наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК,  докази та обставини, на які посилається слідчий та прокурор у клопотанні, дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, а також вчинити інше кримінальне правопорушення і таким чином негативно вплинути на хід розслідування кримінального провадження, а для запобігання ризикам, які зазначені у клопотанні та наведені у судовому засіданні, на його думку, було недостатнім застосування більш м`якого запобіжного заходу.
		42.        Апеляційний суд міста Києва ухвалою від 04 лютого 2014 року (справа № 11-сс/796/202/2014) скасував зазначену ухвалу місцевого суду, звільнив ОСОБА_2 з-під варти та обрав йому більш м`який запобіжний захід - у вигляді домашнього арешту в певний період доби.
		43.        Оцінюючи дії судді ОСОБА_1 на предмет наявності правових підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, ВРЮ зазначила такі обставини.
		44.        Зі змісту клопотання слідчого про застосування до ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою убачається, що він підозрювався у діях, вчинених у невстановленому місці, у невстановлений час, спільно з невстановленими слідством особами, без конкретизації того, які саме дії були вчинені безпосередньо ОСОБА_2 . Зазначено лише, що він знаходився біля стадіону «Динамо» ім. Валерія Лобановського по вул. Грушевського в м. Києві, де його було затримано працівниками міліції о 5 год 07 хв.
		45.        Згідно з матеріалами кримінального провадження № 12014100000000217 доказами, які підтверджували наведені у клопотанні доводи щодо вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, були показання свідків - працівників спецпідрозділу МВС України «Беркут» - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
		46.        Натомість, задовольняючи це клопотання та застосовуючи до ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суддя ОСОБА_1 в ухвалі від 23 січня 2014 року не навів посилань на докази, якими підтверджуються відомості про існування обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 196 КПК, за правилами якої в ухвалі про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зазначає відомості про: 1) кримінальне правопорушення (його суть і правову кваліфікацію із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність), у якому підозрюється, обвинувачується особа; 2) обставини, які свідчать про існування ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу; 3) обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
		47.        Зазначене, на думку ВРЮ, свідчить про те, що суддя не врахував позиції ЄСПЛ, висловленої у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», стосовно того, що «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, пункт 32, Series A, № 182), а також вимог пункту 1 частини першої статті 178 КПК, згідно з яким слідчий суддя при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу зобов`язаний оцінити вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення.
		48.        Разом із цим ВРЮ установила, що суддя ОСОБА_1 , постановляючи ухвалу від 23 січня 2014 року, проігнорував та не надав жодної оцінки таким обставинам та аргументам:
		-    довідці начальника ескалаторної служби Комунального підприємства «Київський метрополітен» Мягкого М. Г. від 22 січня 2014 року та протоколам опитування співробітників ОСОБА_2 - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , долучених у судовому засіданні захисником ОСОБА_2 ;
		-    поясненням ОСОБА_2 , наданим слідчому 20 січня 2014 року, про те, що цього дня приблизно о 7 год 30 хв він прибув до м. Києва та перед початком роботи вирішив поїхати на станцію метро «Хрещатик» - подивитися, що відбувається на майдані Незалежності, але після того як підійшов до стадіону «Динамо» ім. Валерія Лобановського, до барикад пікетувальників, його через 5 хв було затримано працівниками спецпідрозділу МВС України «Беркут», незважаючи на те, що він нічого протиправного не робив, натомість підняв руки вгору і намагався свої дії пояснити. При цьому працівниками міліції йому були завдані тілесні ушкодження;
		-    тій обставині, що в момент затримання ОСОБА_2 20 січня 2014 року не було складено протоколу затримання, натомість його було складено 21 січня 2014 року о 18 год 30 хв та ознайомлено із ним затриманого лише 22 січня 2014 року. До того ж всупереч вимогам частини п`ятої статті 208 КПК протокол не містить дати і точного часу фактичного затримання;
		-    відсутності у матеріалах справи відомостей щодо повідомлення близьких родичів чи членів сім`ї про затримання;
		-    факту несвоєчасного допуску захисника, оскільки адвокат був допущений до затриманого тільки через 11 годин - 20 січня 2014 року о 19 год 00 хв, що є порушенням статей 29 та 59 Конституції України та статті 213 КПК;
		-    посиланням затриманого на застосування до нього насильства працівниками міліції, внаслідок яких він зазнав тілесних ушкоджень, на підтвердження чого його захисник надав виписку із медичної картки стаціонарного хворого від 20 січня 2014 року з діагнозом «закрита черепно-мозкова травма та струс головного мозку, забійна рана м`яких тканин лобно-тім`яної ділянки», а також висновок Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги відділення променевої діагностики від 21 січня 2014 року;
		-    поясненням підозрюваного про те, що на момент підписання заяви про відмову від проведення судово-медичної експертизи йому не було відомо розшифрування абревіатури «СМЕ»;
		-    тій обставині, що на час вирішення питання про обрання запобіжного заходу ОСОБА_2 знаходився на стаціонарному лікуванні в лікарні із діагнозом «закрита черепно-мозкова травма та струс головного мозку»;
		-    посиланням захисника підозрюваного на обставини, що могли вплинути на вид запобіжного заходу, а саме: попередню бездоганну поведінку підозрюваного (позитивну характеристику з місця роботи, де він працює близько 13 років); наявність постійного місця проживання та факт проживання разом із родиною, відсутність судимостей; перебування на його утриманні батьків пенсійного віку, дитини віком чотири місяці та дружини, яка не працює у зв`язку з доглядом за дитиною; відсутність у підозрюваного можливості впливати на свідків, які є працівниками спецпідрозділу МВС України «Беркут»;
		-    заяві ОСОБА_2 на ім`я начальника Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві, в якій він зобов`язався прибувати на виклики до міліції;
		-    клопотанням народних депутатів України ОСОБА_10 та ОСОБА_11 про взяття ОСОБА_2 на особисту поруку.
		49.        Зважаючи на ці обставини, ВРЮ дійшла висновку, що, постановляючи ухвалу про обрання відносно ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя ОСОБА_1 не забезпечив об`єктивного, всебічного та неупередженого розгляду, постановив необґрунтоване судове рішення, що не відповідає нормам КПК, Конвенції, а також практиці ЄСПЛ.
		50.        Зокрема, суддя не встановив, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК, а також чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, чим порушив вимоги пунктів 2, 3 частини першої статті 194 КПК.
		51.        Крім цього, з отриманих з Дарницького районного суду м. Києва на запит члена ВРЮ від 27 листопада 2015 року № 9220/0/915 матеріалів щодо постановлених слідчим суддею  ОСОБА_1 ухвал за період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ВРЮ також установила, що ухвалами від 21, 22, 24 та 25 січня 2014 року слідчий суддя ОСОБА_1 задовольнив клопотання слідчих та застосував до ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів. 21 лютого 2014 року слідчий суддя ОСОБА_1 розглянув ще три клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту стосовно ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 .
		52.        Дослідивши ці матеріали, ВРЮ встановила, що всупереч вимогам пунктів 2, 4 частини першої статті 196 КПК в ухвалах про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не зазначено обставин, які свідчать про існування ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, обставин, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів, та посилань на докази, які обґрунтовують ці обставини.
		53.        Беручи до уваги наведені обставини у сукупності, ВРЮ констатувала, що суддя ОСОБА_1 під час гострого соціального конфлікту в Україні з  21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року не забезпечив у межах своїх повноважень дотримання об`єктивного, безстороннього, неупередженого, незалежного та справедливого розгляду справ та конституційних засад судочинства.
		54.        За висновком ВРЮ, допущені суддею Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 порушення закону порочать звання судді, викликають сумнів у його об`єктивності та неупередженості, сумлінності виконання ним своїх обов`язків та принижують авторитет судової влади.
		55.        З огляду на зазначене ВРЮ погодилася з висновком ТСК від 24 жовтня 2014 року про наявність у діях цього судді ознак порушення присяги та визнала їх достатніми для внесення подання до Верховної Ради України про звільнення його з посади судді за порушення  присяги.
		56.        17 грудня 2015 року ВРЮ прийняла рішення № 1192/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади за порушення присяги».
		57.        Зазначене рішення прийнято за участі 15 членів ВРЮ, 13 з яких проголосували «за» його ухвалення, 2 - «проти».
		58.        Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його до суду.
		ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Релевантні джерела права й акти їх застосування
		59.        Відповідно до частини першої статті 126 Конституції України (у редакції, чинній на час прийняття ВРЮ спірного рішення) незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. 
		60.        Згідно з пунктом 1 частини першої статті 131 Конституції України в Україні діє ВРЮ, до відання якої належить внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.
		61.        За пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (у редакції, чинній на час винесення спірного рішення ВРЮ) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.
		62.        Відповідно до статті 32 Закону від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, чинній на час прийняття ВРЮ спірного рішення) питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4-6 частини п`ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею вимог щодо несумісності, порушення суддею присяги, набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього), ВРЮ розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України відповідного висновку або за власною ініціативою. 
		63.        З пунктом 2 частини першої статті 27 цього Закону ВРЮ приймає такі акти, як подання про звільнення суддів з посади.
		64.        Згідно із частиною другою статті 96 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, чинній на час прийняття ВРЮ спірного рішення) під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
		65.        Відповідно до частин першої і другої статті 116 цього Закону у зазначеній редакції відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади у зв`язку з порушенням ним присяги судді. Факти, що свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або ВРЮ. Звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням ВРЮ після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону України «Про Вищу раду юстиції».
		66.        Пунктами 1, 4 частини четвертої статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час прийняття ОСОБА_1 ухвали від 23 січня 2014 року) визначено, що суддя, зокрема, зобов`язаний: 1) своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; 4) додержуватися присяги судді.
		67.        Відповідно до частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, чинній на час прийняття ОСОБА_1 ухвали від 23 січня 2014 року) порушенням суддею присяги є, зокрема, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.
		68.        Згідно із частиною другою статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», чинного з 27 лютого 2015 року) провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.
		69.        Відповідно до частини другої статті 7 Закону України від 08 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» висновок ТСК про порушення суддею присяги разом із матеріалами перевірки направляється ВРЮ для розгляду та прийняття нею рішення. Суддя має право на оскарження рішення ВРЮ в порядку, визначеному КАС.
		Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду, рішення якого переглядається
		70.        Визначаючи межі перегляду судом указаного рішення ВРЮ, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду обґрунтовано зазначив, що з огляду на наведені правові норми спір у цій справі належить вирішувати з урахуванням вимог адміністративного судочинства, при цьому оцінка Верховним Судом мотивів, обґрунтованості та пропорційності оскаржуваного рішення ВРЮ є не втручанням у її дискреційні повноваження, а повноваженнями суду в розумінні вимог КАС та практики ЄСПЛ.
		71.        Надаючи оцінку оспорюваному рішенню ВРЮ, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що визначальним для вирішення цього спору є встановлення обставин щодо наявності в діях ОСОБА_1 ознак порушення присяги судді як підстави внесення подання про звільнення його з посади судді.
		72.        В основу мотивів ВРЮ про порушення суддею ОСОБА_1 присяги судді покладено те, що він під час гострого соціального конфлікту в Україні з  21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року, постановляючи як слідчий суддя ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів відносно ОСОБА_2 та ще у ряді випадків, не забезпечив у межах своїх повноважень дотримання об`єктивного, безстороннього, неупередженого, незалежного та справедливого розгляду справ та конституційних засад судочинства, у тому числі не зазначив обставин, які свідчать про існування ризиків, передбачених статтею 177 КПК, обставин, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів, та посилання на докази, які обґрунтовують ці обставини.
		73.        Згідно із частиною другою статті 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
		74.        Відповідно до Конвенції та практики ЄСПЛ, зокрема у справах «Нечипорук і Йонкало проти України», «Харченко проти України» та «Лабіта проти Італії», обмеження права особи на свободу й особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про його незначний ступінь, який не може бути підставою для запобіжного заходу у вигляді ув`язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають правило поваги до особистої свободи.
		75.        Відповідно до пункту 18 частини першої статті 3 КПК (тут і далі - у редакції, чинній на час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу) слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
		76.        Основним призначенням слідчого судді є здійснення судового захисту прав і законних інтересів осіб, які беруть участь в кримінальному процесі, забезпечення законності й обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини на досудових стадіях кримінального провадження.
		77.        Згідно із частиною третьою статті 176 КПК слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини є достатніми для переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м`яким запобіжним заходом є особисте зобов`язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
		78.        За правилами частини першої статті 178 КПК при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, зокрема: вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого.
		79.        На підставі частини першої статті 183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
		80.        За правилами частин першої та другої статті 177 КПК метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
		81.        Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
		82.        Згідно із частиною першою статті 194 КПК під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний установити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
		1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
		2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
		3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
		83.        За змістом частини першої статті 196 КПК в ухвалі про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд вказує відомості про:
		1) кримінальне правопорушення (його суть і правову кваліфікацію із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність), у якому підозрюється, обвинувачується особа;
		2) обставини, які свідчать про існування ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу;
		3) обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу;
		4) посилання на докази, які обґрунтовують ці обставини;
		5) запобіжний захід, який застосовується.
		84.        Слідчий суддя, суд зобов`язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявності всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті (частина друга статті 194 КПК).
		85.        Як зазначалося вище, 23 січня 2014 року ОСОБА_1 як слідчий суддя за результатами розгляду клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу стосовно ОСОБА_2 , підозрюваного у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК, дійшов висновку, що слідчий довів наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_2 цього кримінального правопорушення, вважав, що докази та обставини, наведені у клопотанні, дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, а також вчинити інше кримінальне правопорушення і таким чином негативно вплинути на хід розслідування кримінального провадження, а для запобігання ризиків, які зазначені у клопотанні та наведені у судовому засіданні, визнав недостатнім застосування більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
		86.        Як убачається з матеріалів справи, висновки щодо доведеності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК, зроблено виключно на підставі показань свідків - працівників спецпідрозділу МВС України «Беркут» - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
		87.        За змістом клопотання слідчого, ОСОБА_2 підозрювався у діях, вчинених у невстановленому місці, у невстановлений час, спільно з невстановленими слідством особами, без конкретизації того, які саме дії були вчинені безпосередньо підозрюваним. Наведено відомості лише про те, що він знаходився біля стадіону «Динамо» ім. Валерія Лобановського по вул. Грушевського в м. Києві.
		88.        На противагу наведеним у клопотанні обставинам підозрюваний стверджував, що 20 січня 2014 року приблизно о 7 год 30 хв він прибув до м. Києва та перед початком роботи вирішив поїхати на станцію метро «Хрещатик» - подивитися, що відбувається на майдані Незалежності, але після того як підійшов до стадіону «Динамо» ім. Валерія Лобановського, до барикад пікетувальників, його через 5 хв було затримано працівниками спецпідрозділу МВС України «Беркут», незважаючи на те, що він нічого протиправного не робив, натомість підняв руки вгору і намагався свої дії пояснити. При цьому працівниками міліції йому були завдані тілесні ушкодження.
		89.        Приписами статті 370 КПК визначено, що судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		90.        У пункті 3 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (далі - КРЄС) щодо якості судових рішень зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд. 
		91.        ЄСПЛ у пункті 58 рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та здійснити перегляд у вищій інстанції. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
		92.        Як убачається зі змісту ухвали від 23 січня 2014 року, суддя ОСОБА_1 не навів мотивів, з яких відхилив доводи підозрюваного і його захисника та визнав переконливими аргументи сторони обвинувачення щодо наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_2 згаданого кримінального правопорушення.
		93.        Із цього приводу ВРЮ обґрунтовано зауважила, що в ухвалі про застосування запобіжного заходу немає жодних посилань на докази, які обґрунтовують обставини, передбачені пунктами 1-3 частини першої статті 196 КПК, зокрема про кримінальне правопорушення, у якому підозрюється особа; обставини, які свідчать про існування ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу; обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
		94.        Суд першої інстанції у своєму рішенні вказав на те, що суддя ОСОБА_1 , вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали клопотання, дослідивши всі без винятку докази, долучені до клопотання слідчого, і документи, долучені стороною обвинувачення та захисту, дійшов обґрунтованого висновку, що докази і обставини, на які посилається слідчий та прокурор у клопотанні, дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, а також вчинити інше кримінальне правопорушення і таким чином негативно вплинути на хід розслідування кримінального провадження. А для запобігання ризиків, які зазначені у клопотанні та наведені у судовому засіданні, суддя вважав недостатнім застосування більш м`якого запобіжного заходу.
		95.        Велика Палата Верховного Суду вважає, що це не відповідає фактичним обставинам справи та у контексті таких висновків зауважує, що за змістом ухвали від 23 січня 2014 року у ній наведено загальні абстрактні фрази:
		-     «…у клопотанні та доданих документах доведено наявність обґрунтованої підозри…»;
		-      «…враховуючи доведеність прокурором і слідчим обставин, зазначених у ч. 1 ст. 177 КПК України, що виправдовують обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя приходить до висновку, що докази та обставини, на які посилаються слідчий і прокурор у клопотанні, дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, а також вчинити інше кримінальне правопорушення, та таким чином негативно вплинути на хід розслідування кримінального провадження, а для запобігання ризиків, які зазначені у клопотанні та наведені у судовому засіданні вважає недостатнім застосування більш м`якого запобіжного заходу.»;
		-     «…враховано вагомість наявних в матеріалах справи доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, …вік та стан здоров`я підозрюваного, репутацію останнього»;
		-     «…слідчий суддя не вбачає підстав для обрання іншого більш м`якого запобіжного заходу».
		96.        Однак такі відсилання до доказів, якими обґрунтоване клопотання слідчого, висновки щодо їх вагомості та доведеності ними указаних обставин, в тому числі існування визначених статтею 177 КПК ризиків, а також посилання на врахування слідчим суддею, зокрема, віку, стану здоров`я, репутації підозрюваного тощо, здійснено без зазначення того, про які конкретно докази йдеться, жодної оцінки їх належності та допустимості, а також обґрунтування мотивів їх врахування та відхилення доказів, наданих іншою стороною.
		97.        Зазначене свідчить про обґрунтованість висновків ВРЮ, про те, що суддя не врахував позиції ЄСПЛ, висловленої у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», стосовно того, що «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення від 30 серпня 1990 року у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства», пункт 32, Series A, № 182), а також вимог пункту 1 частини першої статті 178 КПК, згідно з яким слідчий суддя при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу зобов`язаний оцінити вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення.
		98.        Крім цього, як видно зі змісту ухвали від 23 січня 2014 року, суддя ОСОБА_1 залишив поза увагою або відхилив абсолютно всі доводи та докази сторони захисту, обґрунтувавши це тим, що надані захисником підозрюваного на підтвердження своєї позиції документальні докази стосуються винуватості чи невинуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, які мають перевірятися під час розгляду справи по суті, а слідчим суддею не розглядаються.
		99.        Однак у контексті вирішення питання про обрання ОСОБА_2 запобіжного заходу очевидно мали значення та потребували судової оцінки доводи та надані на їх обґрунтування докази, які могли вплинути на вид запобіжного заходу, зокрема про те, що на той час ОСОБА_2 знаходився на стаціонарному лікуванні в лікарні із діагнозом «закрита черепно-мозкова травма та струс головного мозку», обставини попередньої бездоганної поведінки підозрюваного (позитивна характеристика з місця роботи, де він працює близько 13 років); наявності постійного місця проживання та факту проживання разом із родиною, відсутності судимостей; перебування на його утриманні батьків пенсійного віку, дитини віком чотири місяці та дружини, яка не працює у зв`язку з доглядом за дитиною; відсутності у підозрюваного можливості впливати на свідків, які є працівниками спецпідрозділу МВС України «Беркут».
		100.    Зазначені аргументи не стосувалися питання винуватості чи невинуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення і, відповідно, потребували оцінки у межах вирішення питання про обрання запобіжного заходу.
		101.    Із цих підстав Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що відсутність в постановленій ухвалі обставин, які б обґрунтовували застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 КПК, є виправданою з огляду на те, що суддею при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою було враховано підставу і мету обрання саме такого заходу. 
		102.    Наразі суддя навіть не розглядав можливості застосування більш м`яких запобіжних заходів та проігнорував всі доводи сторони захисту, які могли на це вплинути.
		103.    Крім цього, матеріали справи не містять доказів того, що суддя ОСОБА_1 розглянув клопотання народних депутатів України ОСОБА_10 та ОСОБА_11 про взяття ОСОБА_2 на особисту поруку.
		104.    До того ж, розглядаючи клопотання слідчого, суддя залишив поза увагою та не надав оцінки доводам захисника підозрюваного з приводу того, що в момент затримання ОСОБА_2 20 січня 2014 року не було складено протоколу затримання, натомість його було складено 21 січня 2014 року о 18 год 30 хв та ознайомлено із ним затриманого лише 22 січня 2014 року. 
		105.    З`ясування цих обставин могло мати значення у співставленні з наявними у справі відомостями про те, що ОСОБА_2 з 20 січня 2014 року протягом трьох днів до дня обрання запобіжного заходу проходив стаціонарне лікування. звідки його було доставлено до суду, тому залишилося нез`ясованим, чи був він фактично затриманим та чи вчиняв дії, які б свідчили про існування ризиків, передбачених статтею 177 КПК.
		106.    З приводу відсутності у матеріалах справи відомостей щодо повідомлення близьких родичів чи членів сім`ї ОСОБА_2 про затримання, а також факту несвоєчасного допуску захисника, суд першої інстанції обґрунтовано вказав на те, що у протоколі затримання вказано про повідомлення батька затриманого ОСОБА_2 та номер мобільного телефону останнього, а захисник Колокольніков В. А., обраний самим затриманим ОСОБА_2 на підставі укладеного 20 січня 2014 року договору про надання юридичних послуг, брав участь у всіх процесуальних та слідчих діях з моменту його затримання.
		107.    Водночас варто зауважити, що зазначені обставини встановлено під час розгляду цієї справи, проте, як видно зі змісту ухвали від 23 січня 2014 року у ній відсутня будь-яка оцінка цих обставин.
		108.    Суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність доводів ВРЮ щодо порушення суддею вимог статті 184 КПК, а саме відсутності короткого викладу фактичних обставин у клопотанні слідчого про обрання запобіжного заходу, оскільки дотримання форми та змісту клопотання на виконання вимог цієї статті є обов`язком слідчого та не може бути покладено в провину судді.
		109.    Однак, як убачається зі змісту оспорюваного рішення, ВРЮ не визначала відсутність короткого викладу фактичних обставин у клопотанні слідчого про обрання запобіжного заходу однією з підстав притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, натомість посилання на цю правову норму зроблено у контексті потреби перевірки слідчим суддею відповідності поданого клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу наведеним у ній вимогам, перевірки своєчасності надання підозрюваному, обвинуваченому копії клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, а також необхідності застосування відповідних процесуальних наслідків, якщо ці вимоги не дотримано.
		110.    Згідно із частинами шостою, сьомою та восьмою статті 206 КПК у вказаній редакції якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі (орган державної влади, державна установа, яким законом надано право здійснювати тримання під вартою осіб), слідчий суддя зобов`язаний зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву та:
		1) забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи;
		2) доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених в заяві особи;
		3) вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.
		111.    Слідчий суддя зобов`язаний діяти в порядку, передбаченому частиною шостою цієї статті, незалежно від наявності заяви особи, якщо її зовнішній вигляд, стан чи інші відомі слідчому судді обставини дають підстави для обґрунтованої підозри порушення вимог законодавства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі.
		112.    Слідчий суддя має право не вживати дій, зазначених у частині шостій цієї статті, якщо прокурор доведе, що ці дії вже здійснені або здійснюються.
		113.    Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
		114.    Як убачається з матеріалів справи, підозрюваний ОСОБА_2 у судовому засіданні 23 січня 2014 року повторно заявив про застосування до нього насильства співробітниками міліції та повідомив, що на момент підписання заяви про відмову від проведення судово-медичної експертизи йому не було відомо розшифрування абревіатури «СМЕ».
		115.    ВРЮ у своєму рішенні указала на те, що всупереч вимогам частини шостої статті 206 КПК суддя ОСОБА_1 залишив ці обставини без уваги та реагування.
		116.    Натомість суд першої інстанції зазначив про помилковість такого висновку ВРЮ. оскільки з наданих прокурором до суду матеріалів вбачалося доставлення підозрюваного ОСОБА_2 до суду із Київської міської лікарні швидкої медичної допомоги (вулиця Братиславська, 3), де останній з 20 січня 2014 року протягом трьох днів до дня обрання запобіжного заходу проходив стаціонарне лікування та його обстежували професійні лікарі.
		117.    За таких обставин суд першої інстанції вважав, що у слідчого судді ОСОБА_1 були обґрунтовані підстави не проводити судово-медичне обстеження затриманого ОСОБА_2 та не давати відповідних доручень органу досудового розслідування щодо з`ясування фактів, пов`язаних з його затриманням, оскільки в судовому засіданні довів, що ці дії вже проводилися.
		118.    Велика Палата Верховного Суду не може повною мірою погодитися з таким висновком суду першої інстанції, оскільки, як убачається зі змісту рішення ВРЮ, її позиція щодо цих обставин стосувалася не стільки наявності або відсутності підстав для проведення судово-медичного обстеження та надання доручень органу досудового розслідування, скільки того, що суддя ОСОБА_1 при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу не врахував стан здоров`я підозрюваного, який з 20 січня 2014 року по дату постановлення ухвали знаходився на стаціонарному лікуванні в лікарні із діагнозом «закрита черепно-мозкова травма та струс головного мозку», і можливість у зв`язку із цим його перебування під вартою протягом 60 днів.
		119.    До того ж мотиви, які навів Касаційний адміністративний суд у складі Верховного суду, не були відображені в ухвалі слідчого судді ОСОБА_1 від 23 січня 2014 року, відтак слід зазначити, що виправдання дій судді шляхом надання своєї оцінки наявним у справі матеріалам, якої сам суддя при вирішенні відповідного питання не надавав, не може бути визнане обґрунтованим у межах перегляду рішення про притягнення такого судді до дисциплінарної відповідальності.
		120.    З приводу доводів позивача про те, що відповідач не мав права здійснювати повторну оцінку процесуального рішення та обставин його ухвалення, оскільки такими повноваженнями наділений суд апеляційної інстанції, водночас ухвала слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 від 23 січня 2014 року була предметом перевірки судом апеляційної інстанції, який ухвалою від 04 лютого 2014 року її скасував та обрав ОСОБА_2 більш м`який запобіжний захід - у вигляді домашнього арешту в певний період доби, разом із цим фактично підтвердивши обґрунтованість підозри, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
		121.    Орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, не уповноважений перевіряти законність судового рішення, а зобов`язаний перевірити дії судді під час ухвалення такого рішення в частині наявності порушень, які є підставою для застосування дисциплінарної відповідальності, та оцінити наслідки саме цих дій.
		122.    Це означає, що вирішення питання щодо наявності або відсутності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не може ставитися у залежність від того, чи було оскаржено ухвалене ним рішення, а також результатів перегляду такого рішення судами вищих інстанцій, оскільки саме собою залишення без змін судового рішення або його скасування не є доказом належного або неналежного виконання суддею своїх професійних обов`язків у контексті вирішення питання про дисциплінарну відповідальність, хоч це й може бути враховано дисциплінарним органом.
		123.    У цьому контексті важливо наголосити на тому, що ВРЮ не оцінювала правильності наведених в ухвалі слідчого судді від 23 січня 2014 року висновків та не наводила мотивів щодо наявності або відсутності правових підстав для застосування того чи іншого запобіжного заходу, оскільки це віднесено до компетенції суду вищої інстанції, натомість у межах розгляду дисциплінарної справи щодо судді ОСОБА_1 ВРЮ надала оцінку його діям виключно в рамках з`ясування обставин належного або неналежного виконання суддею своїх професійних обов`язків під час вирішення питання про обрання запобіжного заходу.
		124.    Зокрема, у дисциплінарній справі у цьому випадку ВРЮ встановила, що суддя не з`ясував, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК, а також чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
		125.    Отже, посилання на ту обставину, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу слідчого судді ОСОБА_1 від 23 січня 2014 року та застосовуючи більш м`який запобіжний захід, разом із цим підтвердив обґрунтованість підозри, а також те, що ВРЮ вийшла за межі своїх повноважень та фактично повторно переглянула згадану ухвалу, не заслуговують на увагу.
		126.    З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що ВРЮ у своєму рішенні належним чином обґрунтувала висновки про те, що, постановляючи ухвалу про обрання відносно ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя ОСОБА_1 не забезпечив об`єктивного, всебічного та неупередженого розгляду, постановив необґрунтоване судове рішення, що не відповідає нормам КПК, Конвенції, а також практиці ЄСПЛ.
		127.    Із цього приводу Велика Палата Верховного Суду враховує, що 21 січня 2021 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Шморгунов та інші проти України» (заява № 15367/14 та 13 інших), в якій заявники скаржилися на жорстоке поводження з боку поліції, включаючи випадки жорстокого поводження з боку поліції, довільних затримань, необґрунтованого розгону демонстрантів і відсутності ефективного розслідування у зв`язку з серією масових протестів, які мали місце в Україні в період з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року.
		128.    Оцінюючи наявність порушень статті 5 Конвенції, ЄСПЛ звернувся до своїх раніше сформульованих mutatis mutandis висновків, зазначивши, що стаття 5 Конвенції разом зі статтями 2, 3 і 4 є однією з основоположних статей Конвенції, що захищає фізичну безпеку особи і її важливість є першочерговою. Її основною метою є не допустити свавільне або невиправдане позбавлення волі.
		129.    Якщо особу позбавляють волі за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, «обґрунтованість» підозри, на якій повинен ґрунтуватися арешт або затримання, є важливою частиною гарантії, передбаченої у статті 5 § 1 (с). 
		130.    Далі ЄСПЛ нагадав, що поняття «свавілля» в контексті статті 5 Конвенції певною мірою варіюється залежно від виду відповідного утримання під вартою. Один із загальних принципів, встановлених у прецедентній практиці, полягає в тому, що затримання вважатиметься «свавільним» у тих випадках, коли, незважаючи на дотримання положень національного законодавства, з боку влади спостерігався елемент недобросовісності або обману. 
		131.    Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ за пунктом 3 статті 5 Конвенції збереження обґрунтованої підозри є обов`язковою умовою для обґрунтованості будь-якого продовження утримання під вартою; однак зі сплином певного часу цього вже недостатньо: Суд повинен встановити (І) чи продовжували інші підстави, на які посилалися судові органи, виправдовувати позбавлення волі та (ІІ), якщо такі підстави були «релевантними» і «достатніми», чи виявляли національні органи влади «особливу обачність» під час здійснення розгляду. Вимога до суду надати відповідні та достатні підстави для затримання -  на додаток до збереження обґрунтованої підозри - застосовується вже в момент прийняття першого рішення про взяття під варту - тобто «негайно» після арешту. Обґрунтування будь-якого терміну утримання під вартою, яким би коротким він не був, має бути переконливо продемонстровано владою. Вирішуючи питання про те, слід звільнити чи затримати особу, органи влади зобов`язані розглянути альтернативні способи забезпечення її явки до суду (пункти 459-462 рішення).
		132.    Далі, вирішуючи питання про порушення статті 5 Конвенції з урахуванням наведених вище правових висновків, ЄСПЛ, зокрема, взяв до уваги те, що національні суди, обґрунтовуючи утримання заявників під вартою, просто відтворювали або послалися на доводи слідчих. Незважаючи на те, що заявники заперечували вчинення будь-якого злочину і вказували на відсутність будь-яких відповідних доказів у зв`язку із цим, суди не обґрунтували жодних мотивів, чому підозра була обґрунтованою (пункт 468).
		133.    Також ЄСПЛ зауважив на поверховості розгляду інших важливих аспектів справ заявників. Зокрема, у справах деяких заявників національні суди в основному спиралися на серйозність пред`явлених заявникам звинувачень і використовували шаблонні доводи, не звертаючись до конкретних фактів і не розглядаючи альтернативні запобіжні заходи. Суди не обгрунтувала ніяких додаткових обставин і не розглянули жодного з конкретних аргументів, висунутих заявниками, які оскаржували їх утримання під вартою, незважаючи на те, що ці аргументи не здавалися несуттєвими  або легковажним (пункт 469).
		134.    У результаті ЄСПЛ констатував порушення щодо заявників статті 5 Конвенції, і наведені вище обставини щодо неналежного, необ`єктивного, поверхневого вирішення судами питань про застосування до них запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою були серед основних підстав для такого висновку.
		135.    У справі, яка переглядається, установлені обставини щодо розгляду суддею ОСОБА_1 питання про обрання ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є аналогічними описаним вище обставинами у рішенні ЄСПЛ, зокрема стосовно звичайного відтворення суддею в ухвалі доводів слідчого, наведення шаблонних мотивів без дослідження конкретних фактів та аргументів підозрюваного і його захисника, а також без з`ясування можливості застосування альтернативних запобіжних заходів, що може свідчити про недотримання суддею вимог статті 5 Конвенції.
		136.    Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції про те, що характер допущених суддею процесуальних порушень не свідчить про порушення присяги судді, а містить ознаки дисциплінарного проступку, який на час його вчинення міг би кваліфікуватися за частиною першою статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» як істотне порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, зокрема ненаведення достатніх мотивів ухваленого судового рішення (такі ж підстави притягнення судді до дисциплінарної відповідальності передбачено й пунктом «а» частини першої статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» та пунктом «а» частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у чинній редакції), а відтак і про відсутність правових підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
		137.    Відповідно до частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, чинній на час прийняття ОСОБА_1 ухвали від 23 січня 2014 року) порушенням суддею присяги є, зокрема, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.
		138.    Частиною четвертою статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час прийняття ОСОБА_1 ухвали від 23 січня 2014 року) визначалося, що суддя зобов`язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.
		139.    Статтею 1 Кодексу суддівської етики, затвердженого 22 лютого 2013 року ХІ черговим з`їздом суддів України, установлено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.
		140.    Відповідно до Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, суддя повинен здійснювати свою судову функцію незалежно, виходячи виключно з оцінки фактів, відповідно до свідомого розуміння права, незалежно від стороннього впливу, спонукання, тиску, загроз чи втручання, прямого чи опосередкованого, що здійснюється з будь-якої сторони та з будь-якою метою. Об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.
		141.    У пункті 3.4 Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року № 2-рп/2011 визначено, що дотримання суддею присяги - його конституційно визначений обов`язок. Таким чином, присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов`язання судді.
		142.    Згідно з пунктом 50 Висновку № 3 (2002) КРЄС кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов`язків та в особистому житті; вони повинні виконувати свої обов`язки, не допускаючи проявів фаворитизму або дійсної чи видимої упередженості; судді повинні приймати свої рішення з урахуванням усіх моментів, важливих для застосування відповідних юридичних норм, та без урахування усіх питань, що не стосуються суті справи; вони повинні забезпечувати високий ступінь професійної компетентності.
		143.    Відповідно до пункту 18 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада 1985 року № 40/32 та від 13 грудня 1985 року № 40/146, судді можуть бути звільнені з посади тільки з причин їх нездатності виконувати свої обов`язки чи поведінки, невідповідної посаді, яку вони займають.
		144.    Як було зазначено вище, розглядаючи дисциплінарну справу, ВРЮ установила, що, постановляючи ухвалу про обрання відносно ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суддя ОСОБА_1 не забезпечив повного і всебічного дослідження всіх обставин, постановив необґрунтоване судове рішення, що не відповідає нормам КПК, Конвенції, а також практиці ЄСПЛ.
		145.    Крім цього, з отриманих з Дарницького районного суду м. Києва на запит члена ВРЮ від 27 листопада 2015 року № 9220/0/915 матеріалів щодо постановлених слідчим суддею  ОСОБА_1 ухвал за період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ВРЮ також установила, що, зокрема, ухвалами від 21, 22, 24 січня 2014 року слідчий суддя ОСОБА_1 задовольнив клопотання слідчих та застосував до ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.
		146.    Дослідивши ці матеріали, ВРЮ встановила та врахувала у своєму рішенні, що всупереч вимогам пунктів 2, 4 частини першої статті 196 КПК в ухвалах про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не зазначено обставин, які свідчать про існування ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, обставин, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів, та посилань на докази, які обґрунтовують ці обставини.
		147.    Указане свідчить про наявність ознак системності в діях судді під час постановлення ухвал про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою стосовно учасників мирних акцій протесту у період гострого соціального конфлікту в Україні з  21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року.
		148.    Суд першої інстанції зауважив, що рішення ВРЮ не містить посилань на таку кваліфікуючу ознаку, як «системність», проте такі висновки не можна визнати обґрунтованими, оскільки саме собою незазначення про «системність» не спростовує того, що ВРЮ у своєму рішенні врахувала наявність однотипних порушень суддею ОСОБА_1 вимог КПК при постановленні ухвал про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою відносно названих осіб у зазначений період, що за своєю суттю свідчить саме про наявність ознак системності.
		149.    Слід зазначити, що ухвали судді ОСОБА_1, постановлені щодо ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , не можна у цьому контексті брати до уваги, оскільки вони стосуються обрання запобіжних заходів, не пов`язаних з триманням під вартою, а стосовно ОСОБА_15 - оскільки його дії кваліфіковано за частиною третьою статті 296 КК.
		150.    Разом із цим зазначене не спростовує висновків ВРЮ у частині, що стосується інших осіб.
		151.    Беручи до уваги наведені обставини у сукупності, ВРЮ обґрунтовано зазначила, що суддя ОСОБА_1 під час гострого соціального конфлікту в Україні з  21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року не забезпечив у межах своїх повноважень дотримання об`єктивного, безстороннього, неупередженого, незалежного та справедливого розгляду справ та конституційних засад судочинства. Допущені цим суддею порушення закону порочать звання судді, викликають сумнів у його об`єктивності та неупередженості, сумлінності виконання ним своїх обов`язків та принижують авторитет судової влади.
		152.    Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що характер допущених суддею процесуальних порушень не свідчить про порушення присяги судді, а містить ознаки дисциплінарного проступку, який на час його вчинення міг би кваліфікуватися як істотне порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, зокрема ненаведення достатніх мотивів ухваленого судового рішення.
		153.    У цьому випадку за результатами розгляду дисциплінарної справи стосовно судді ОСОБА_1 встановлено обставини, несумісні зі статусом судді, зокрема те, що допущені ним порушення порочать звання судді, викликають сумнів у його об`єктивності та неупередженості, сумлінності виконання ним своїх обов`язків та принижують авторитет судової влади. Такі висновки ВРЮ зробила з урахуванням всієї сукупності встановлених обставин, а не лише на підставі оцінки достатності наведених суддею мотивів ухваленого судового рішення.
		154.    Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що ВРЮ належним чином обґрунтувала свій висновок про наявність у діях судді ОСОБА_1 ознак порушення присяги та їх достатність для внесення подання про звільнення його з посади судді.
		155.    Порушення суддею присяги єдиним наслідком передбачає звільнення судді з посади на підставі пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України, тому особа судді, її позитивна характеристика, відсутність дисциплінарних стягнень, значний стаж роботи на посаді судді, наявність нагород і заохочень не дають підстав для застосування більш м`якого дисциплінарного стягнення, а отже, не дають підстав вважати, що ВРЮ порушила принцип пропорційності застосування дисциплінарного стягнення.
		156.    Таким чином, оцінивши в сукупності отримані в судовому засіданні докази, зваживши на всі аргументи та доводи сторін, Велика Палата Верховного Суду встановила, що ВРЮ, приймаючи спірне рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з дотриманням принципу пропорційності в застосуванні дисциплінарного стягнення, оспорюване рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких відповідач дійшов правильного висновку про необхідність застосування до судді ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення його з посади, а тому немає підстав для скасування спірного рішення ВРЮ.
		Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
		157.    Згідно із частиною першою статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		158.    Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції ухвалив своє рішення за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, наведені в апеляційній скарзі доводи спростовують зроблені ним висновки щодо наявності правових підстав для задоволення позову, а тому рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 червня 2020 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення - про відмову в задоволенні позову.
		Керуючись статтями 243, 250, 266, 308, 310, 315, 317, 322, 325 КАС, Велика Палата Верховного Суду
		 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		1. Апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя задовольнити.
		2. Рішення Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 24 червня 2020 року скасувати.
		3. Ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним і скасування рішення Вищої ради юстиції від 17 грудня 2015 року № 1192/0/15-15 «Про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади за порушення присяги».
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий суддя В. С. КнязєвСуддя-доповідач О. Б. ПрокопенкоСуддіТ. О. Анцупова Г. Р. Крет В. В. Британчук Л. М. Лобойко Ю. Л. Власов К. М. Пільков І. В. Григор`єва  В. В. Пророк М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко О. С. Золотніков І. В. Ткач Л. Й. Катеринчук С. П. ШтеликВідповідно до частини третьої статті 321 КАС постанова оформлена суддею Князєвим В. С.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...