Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/2262/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; прийняття громадян на публічну службу, з них.
Надіслано для оприлюднення: 30.04.2021. Зареєстровано: 02.05.2021. Забезпечено надання загального доступу: 07.05.2021.
Дата набрання законної сили: 15.07.2021
Результат оскарження 15.07.2021 Шостий апеляційний адміністративний суд: повернуто скаргу
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		30 квітня 2021 року                               м. Київ                                        № 640/2262/21
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
		за позовомОСОБА_1 до третя особа про Головного управління Національної поліції у місті Києві Міністерство юстиції України визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд: 
		- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Національної поліції у місті Києві про відмову в призначенні ОСОБА_1 на посаду провідного спеціаліста відділу комплектування управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції у м. Києві з підстав застосування заборони, встановленої частиною 3 статті 1 Закону України "Про очищення влади" на підставі критерію, передбаченого пунктом 3 частини 4 статті 3 цього Закону, оформлене листом Головного управління Національної поліції у місті Києві від 20.01.2021 № 260/125/05/26-2021;
		- зобов`язати Головне управління Національної поліції у місті Києві звернутися до Міністерства юстиції України про вилучення з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", відомостей про ОСОБА_1 , щодо якого застосовано заборону, встановлену частиною 3 статті 1 Закону України "Про очищення влади" на підставі критерію, передбаченого пунктом 3 частини 4 статті 3 цього Закону.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно відмовлено ОСОБА_1 у призначенні на посаду, оскільки встановлено факт належності останнього до переліку осіб, які підпадають під заборону, встановлену на підставі критерію, передбаченого пунктом 3 частини четвертої статті 3 Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 № 1682-VII. Вказує, що застосування суб`єктом владних повноважень до позивача положень Закону України "Про очищення влади" у зазначений спосіб не відповідає принципу верховенства права та викладеним стандартам забезпечення прав людини при здійсненні люстраційних процесів, які підтверджені і практикою Європейського суду з прав людини. 
		Крім того, з метою належного захисту порушеного права просить суд зобов`язати відповідача звернутись до Міністерства юстиції України щодо вилучення з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", відомостей про ОСОБА_1 .
		Ухвалою суду від 08.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/2262/21 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
		Відповідно до довідки Окружного адміністративного суду міста Києва 09.02.2021 відповідачеві доставлено ухвалу суду від 08.02.2021 на офіційну електронну адресу "ІНФОРМАЦІЯ_1", проте в установлений строк останній відзиву на позовну заяву до суду не подав.
		23.04.2021 від Міністерства юстиції України надійшли письмові пояснення на позовну заяву, за змістом яких останнє просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Зазначає, що позивач був слухачем Вищої школи КДБ СРСР з 08.1986 по 08.1988, та з 08.1988 по 01.1992 перебував на службі в Управлінні КДБ УРСР по Харківській області (слідчий та старший слідчий), а тому позивач підпадає під заборону, встановлену пунктом 3 частини четвертої статті 3 Закону України «Про очищення влади».
		Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
		Як зазначено позивачем у позовній заяві, 13.01.2021 ОСОБА_1 подав до Головного управління Національної поліції у м. Києві через особистий кабінет на порталі "Нова державна служба" документи для проходження конкурсу на зайняття вакантної посади провідного спеціаліста відділу комплектування управління кадрового забезпечення.
		Листом від 20.01.2021 № 260/125/05/26-2021 Головне управління Національної поліції у місті Києві повідомило ОСОБА_1 , що на етапі перевірки поданої останнім інформації на заміщення вакантної посади провідного спеціаліста відділу комплектування управління кадрового забезпечення на Єдиному порталі вакансій Національного агенства з питань державної служби, виявлено, що відповідно до п. 2 статті 19 Закону України "Про державну службу" ОСОБА_1 не може вступити на державну службу, оскільки відповідно до вказаних даних в резюме останній був з 08.1986 по 08.1988 слухачем Вищої школи КДБ СРСР та з 08.1988 по 01.1992 перебував на службі в Управління КДБ УРСР по Харківській області (слідчий та старший слідчий) та підпадає під заборону, встановлену п. 3 ч. 4 ст. 3 Закону України "Про очищення влади".
		Не погодившись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
		Статтею 43 Конституції України гарантовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. 
		Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. 
		За змістом частини четвертої статті 31 Закону України від 10.12.2015 N 889-VIII "Про державну службу" (далі - Закон N 889-VIII) у разі встановлення за результатами спеціальної перевірки відомостей про претендента на посаду, які не відповідають встановленим законодавством вимогам для зайняття посади, приймається рішення про відмову у призначенні на посаду державної служби.
		Пунктом 8 частини другої статті 19 Закону N 889-VIII визначено, що на державну службу не може вступити особа, яка підпадає під заборону, встановлену Законом України "Про очищення влади".
		Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначає Закон України "Про очищення влади".
		За визначенням частини першої статті 1 Закону України "Про очищення влади" очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
		Відповідно до частини другої статті 1 Закону України "Про очищення влади" очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
		Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		Відповідно до Закону України від 17.07.1997 № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
		Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Згідно зі статтею 19 Закону України "Про міжнародні договори" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
		Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
		Статтею 2 Конвенції "Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості", яка ратифікована Україною 4 серпня 1961 року, передбачено, що кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов`язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.
		Будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики (стаття 4 цієї Конвенції).
		Крім того, згідно рекомендацій Парламентської асамблеї Ради Європи, викладених у Резолюції № 1096 "Про заходи щодо позбавлення від спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем", ліквідуючи спадщину колишніх комуністичних тоталітарних систем демократична держава, заснована на верховенстві права, повинна застосовувати власні процесуальні засоби. Вона не може застосовувати будь-які інші засоби, оскільки тоді вона буде не кращою, ніж тоталітарний режим, який потрібно ліквідувати. Демократична держава, заснована на верховенстві права, має у своєму розпорядженні достатньо засобів для служіння справі правосуддя і покарання винних, однак вона не може й не повинна піддаватися бажанню помститися замість того, щоб домагатися правосуддя. Замість цього вона повинна дотримуватися прав людини й основоположних свобод, таких як право на справедливий судовий розгляд і право бути почутим, та поширювати їх навіть на тих осіб, які, коли вони були при владі, самі їх не дотримувалися.
		Встановлені згадуваною Резолюцією № 1096 підходи знайшли свій розвиток у практиці Європейського суду з прав людини, який уже неодноразово розглядав справи за наслідками схожих перевірок в інших державах, наприклад у Польщі (рішення від 24.04.2007 у справі "Матиєк проти Польщі", від 17.07.2007 у справі "Бобек проти Польщі", від 15.01.2008 у справі "Любох проти Польщі"), а також рішення від 14.02.2006 у справі "Турек проти Словаччини".
		У вказаних рішеннях Європейський суд з прав людини наголошує, що зазначені заходи не можуть слугувати покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права. Якщо норми національного закону допускають упровадження обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то такі обмеження мають бути достатньо індивідуальні та мають відповідати критеріям доступності, а при розгляді зазначеної категорії справ мають бути дотримані всі стандарти справедливого судового розгляду та вимог, передбачених статтею 6            Конвенції щодо кримінальних проваджень. Зокрема, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (пункт 61).
		У своєму Проміжному висновку, схваленому в грудні 2014 року, Венеціанська комісія наголосила, що з метою дотримання прав людини, верховенства права та демократії люстрація повинна встановити справедливий баланс між захистом демократичного суспільства, з одного боку, і захистом особистих прав - з іншого. Комісія також звернула увагу на деякі недоліки Закону України "Про очищення влади" 2014 року щодо кола осіб, до яких застосовується Закон (необхідність обмежити люстрацію найважливішими посадами у державі тощо), часової складової (два періоди заборони тощо), управління процесом люстрації (децентралізована процедура, відсутність незалежного органу тощо) і процесуальних гарантій (персональна відповідальність, захист персональних даних осіб, які підлягають люстрації, можливість оскарження у судовому порядку тощо).
		У остаточному рішенні від 24.02.2020 у справі "Полях та інші проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що Закон України "Про очищення влади" відрізняється від люстраційних законів, прийнятих в інших країнах Центральної та Східної Європи у тому, що він має ширшу сферу застосування. Він спрямований на досягнення двох різних цілей. Перша - захист суспільства від осіб, які через свою поведінку в минулому можуть становити загрозу новоствореному демократичному режиму. Друга - очищення органів державної влади від осіб, причетних до широкомасштабної корупції. Термін "люстрація" у своєму традиційному розумінні охоплює тільки перший процес.
		Європейський суд з прав людини у вище вказаному рішенні наголосив, що застосування до заявників передбачених Законом "Про очищення влади" заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан ОСОБА_2 був Президентом України. Подальші твердження про проступки третього заявника не змінюють цього факту. Застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан ОСОБА_2 обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.
		У пункті 297 рішення Суд звернув увагу, що Уряд не зазначив про будь-який розгляд таких підстав під час обговорення Верховною Радою України Закону "Про очищення влади". Навпаки, у статті 1 Закону серед принципів, які мають керувати процесом очищення, наведено "презумпцію невинуватості" та "індивідуальну відповідальність". На думку Суду, це свідчить про певну неузгодженість між проголошеними цілями Закону та фактично оприлюдненими ним правилами (див. пункт 72). Конституційний Суд України досі не завершив розгляд питання конституційності Закону "Про очищення влади", а тому Суд не може скористатися його думками з цього приводу (див. для порівняння, наприклад, згадані рішення у справах «Енімал Дефендерз Інтернешнл проти Сполученого Королівства» (Animal Defenders International v. the United Kingdom), пункти 13 - 33 і 113 - 116 та «Анчев проти Болгарії» (Anchev v.), пункт 110).
		Крім того, Суд не переконаний, що законодавчий механізм був достатньо вузько розробленим для вирішення "нагальної суспільної потреби", яку мав би переслідувати Закон "Про очищення влади". У зв`язку з цим слід зазначити, що законодавчий механізм був набагато ширшим та універсальнішим, аніж розроблений, наприклад, Польщею (див. згадане рішення у справі "Матиєк проти Польщі" (Matyjek v.), пункти 27 - 29) або Латвією (див. згадане рішення у справі «Жданока проти Латвії» (Ћdanoka v. Latvia), пункти 57 і 126), сфера застосування яких обмежувалася особами, які відіграли активну роль у діяльності колишньої влади, яка не була демократичною. Наприклад, як вбачається зі справи другого та третього заявників, передбачені Законом "Про очищення влади" заходи могли бути застосовані навіть до державного службовця, призначеного на його посаду задовго до того, як пан ОСОБА_2 став Президентом України, лише на тій підставі, що він не пішов зі своєї посади протягом року після приходу до влади пана ОСОБА_2.
		Іншими словами, причиною застосування обмежувальних заходів, передбачених Законом "Про очищення влади", є прихід до влади пана ОСОБА_2 (див. пункт 7), а не будь-яка подія, що підірвала демократичний конституційний лад, яка могла статися під час його правління та до якої могла бути причетна відповідна посадова особа. Суд вважає, що обмежувальні заходи такої суворості не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави.
		Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
		Застосовуючи норми Конституції України як норми прямої дії, суд дійшов висновку, що вчинення особою заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини має бути доведено індивідуально у кожному конкретному висновку з наданням особі, яка піддається процедурі люстрації, гарантованого права на захист та право на оскарження відповідного рішення до суду.
		Разом з тим, відповідачем не надано жодних обґрунтувань та доказів щодо вчинення ОСОБА_1 дій та заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
		При цьому, надаючи правову оцінку доводам відповідача щодо поширення на позивача заборон, установлених Законом України "Про очищення влади", суд зазначає наступне.
		Так, зі змісту листа від 20.01.2021 № 260/125/05/26-2021 вбачається, що за результатами перевірки поданих ОСОБА_1 документів, виявлено відповідність критеріям здійснення очищення влади (люстрації) на основі критерію, визначеного пунктом 3 частини четвертої статті 3 Закону України "Про очищення влади".
		Згідно з частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади" протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
		Пунктом 3 частини четвертої статті 3 Закону України "Про очищення влади" встановлено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які були штатними працівниками чи негласними агентами в КДБ СРСР, КДБ УРСР, КДБ інших союзних республік колишнього СРСР, Головному розвідувальному управлінні Міністерства оборони СРСР, закінчили вищі навчальні заклади КДБ СРСР (крім технічних спеціальностей).
		З довідки Національної академії Служби безпеки України від 12.01.2021 № 49/12 про навчання та проходження військової служби в КДБ УРСР ОСОБА_1 вбачається, що останній був:
		з 01.08.1986 по 25.08.1988 слухачем 2-х річних курсів підготовки оперативного складу зі знанням іноземних мов контррозвідувального факультету ВКШ КДБ СРСР ім. Ф.Е. Дзержинського;
		з 25.08.1988 по 21.12.1990 слідчим слідчого відділення УКДБ УРСР по Харківській області;
		з 21.12.1990 по 16.01.1992 старшим слідчим слідчого відділення УКДБ УРСР по Харківській області.
		Суд враховує те, що з моменту закінчення позивачем Вищої школи КДБ СРСР (1988 рік) та його звільнення з Управління КДБ УРСР по Харківській області (1992 рік) минув значний період часу, а саме 32 роки та 28 років відповідно.
		Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач, працюючи в зазначеному Управлінні, входив до складу позаштатної оперативної групи та виконував роботу з реабілітації осіб, які були необґрунтовано репресовані в 30-40-х роках та на початку 50-х років ХХ сторіччя.
		Матеріали справи не містять жодних доказів, які б підтверджували легітимну мету недопущення ОСОБА_1 до державної служби й, зокрема, визначену частиною другою статті 1 Закону України "Про очищення влади".
		Враховуючи наведене у сукупності, суд дійшов висновку про протиправність рішення Головного управління Національної поліції у місті Києві, викладеного у листі № 260/125/05/26-2021 від 20.01.2021.
		Разом з тим, суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині зобов`язання відповідача звернутись до Міністерства юстиції України про вилучення з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", відомостей про ОСОБА_1 , позаяк такий обов`язок виникне у відповідача лише після набрання вказаним рішенням законної сили.
		Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
		Керуючись статтями 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
		В И Р І Ш И В:
		Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) задовольнити частково.
		Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Національної поліції у місті Києві (01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 15, ідентифікаційний код 40108583) про відмову в призначенні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на посаду провідного спеціаліста відділу комплектування управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції у м. Києві з підстав застосування заборони, встановленої частиною 3 статті 1 Закону України "Про очищення влади" на підставі критерію, передбаченого пунктом 3 частини 4 статті 3 цього Закону, оформлене листом Головного управління Національної поліції у місті Києві від 20.01.2021 № 260/125/05/26-2021.
		У задоволенні інших позовних вимог - відмовити. 
		 
		Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII.
		 
		 
		 
		 
		Суддя                                                                                                         В.П. Катющенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...