Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 638/8943/20 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти власності; Крадіжка.
Надіслано для оприлюднення: 06.05.2021. Зареєстровано: 06.05.2021. Забезпечено надання загального доступу: 07.05.2021.
Дата набрання законної сили: 05.06.2021
Номер судового провадження: 1-кп/638/761/21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020220480002457

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 638/8943/20
		Провадження №1-кп/638/761/21
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		05 травня 2021 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
		Головуючого судді             ОСОБА_1 ,
		за участю секретарів         ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		прокурорів                 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
		обвинуваченого             ОСОБА_7 ,
		захисника обвинуваченого        адвоката ОСОБА_8 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань судове провадження за матеріалами кримінального провадження №12020220480002457 від 27.06.2020 року стосовно  ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт.Краснокутськ Краснокутського району Харківської області, громадянина України, із вищою освітою, не одруженого, не працюючого, учасника бойових дій, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,
		за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України, -
		встановив:
		 
		ОСОБА_7 , маючи злочинний намір, спрямований на таємне викрадення чужого майна, поєднаним із проникненням до житла, діючи з корисливих мотивів та з метою незаконного збагачення за рахунок чужого майна, діючи умисно, 20.06.2020 року в період часу з 17.40 год. по 18.00 год. перебував заадресою: АДРЕСА_2 ,де зайшовдо кімнати,яка належитьгр. ОСОБА_9 ,який вцей часперебував вдуші,де відкривдвері доспальні тапроник донеї,таким чиномпроникнувши дожитла ОСОБА_9 .. Перебуваючи у вище зазначеній кімнаті, ОСОБА_7 , впевнившись в тому, що за його діями ніхто не спостерігає, взяв із крісла, яке знаходиться всередині, фотоапарат Canon 5D Mark III з об`єктивом Canon EF50 мм f/1,4 USM та зарядний пристрій до нього, після чого покинув приміщення кімнати із зазначеним майном в подальшому розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, спричинивши своїми умисними злочинними діями потерпілому ОСОБА_9 майнову шкоду в розмірі, відповідно до висновку експерта №107 від 30.06.2020  26650 гривень.
		Допитаний в судовову засіданні обвинувачений ОСОБА_7 свою вину в пред`явленому йому обвинуваченні визнав повністю, щоро покаявся у скоєному злочині та щодо обставин вчинення кримінального правопорушення пояснив як зазначено вище, що у у червні 2020 року він викрав з сусідньої кімнати у комунальній квартирі за адресою свого проживання фотоапарат, об`єктив до нього та зарядний пристрій, які в подальшому відніс до ломбарду, однак через два дні викупив та повернув потерпілому.
		Винність обвинуваченогоу вчиненніінкримінованого йомузлочину нікимне оспорюється.Інші доказизгідно ч.3ст.349КПК Українибуло визнанонедоцільним досліджуватив судовомузасіданні щодотих обставин,які нікимне оспорюються,крім матеріалів,що характеризуютьособу обвинуваченого. При цьому судом з`ясовано, чи правильно учасники судового розгляду розуміють зміст цих обставин, чи добровільною та істинною є їх позиція, а також їм роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.
		Суд вважає доведеною винність ОСОБА_7 у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), поєднана із проникненням до житла та кваліфікує його дії за ч.3 ст.185 КК України.
		Вирішуючи питання про вид та розмір покарання суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, який відповідно до ст.12 КК України  є тяжким злочином, відомості про особу винного, наявність обставини, яка пом`якшує та відсутність обставин, які обтяжують покарання.
		Обставиною, що пом`якшує покарання  ОСОБА_7 , є щире каяття.
		Обставин,що обтяжуютьпокарання ОСОБА_7 , судом не встановлено. 
		З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_7 раніше не судимий, не працює, є учасником бойових дій, не одружений, впродовж останніх п`яти років за медичною допомогою до КНП «Міський психоневрологічний диспансер №3» ХМР не звертався.
		Відповідно до вимог ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а згідно з ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених. Обвинуваченому суд призначає покарання необхідне і достатнє для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
		Обвинуваченому суд призначає покарання необхідне і достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.
		Вирішуючи питання про вид та міру покарання обвинуваченому, суд враховує фактичні обставини кримінального провадження, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку вчиненого злочину, суб`єктивне ставлення обвинуваченого до скоєного та його поведінку після вчинення злочину, соціальну характеристику особи: її вік, стан здоров`я, соціальне становище, наявність обставини, що пом`якшує покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання, та зваживши на всі фактори в їх сукупності і взаємозв`язку, приходить до висновку про призначення покарання у виді позбавлення волі.
		Однак суд вважає, що ОСОБА_7 не потребує ізоляції від суспільства, його виправлення можливе без реального відбування покарання, але в умовах належного контролю за його поведінкою та виконання покладених на нього обов`язків, та приймає рішення про звільнення його у відповідності зі ст.75 КК України від відбування покарання з випробуванням.
		Об`єктивні обставини, які б давали підстави для висновку про неможливість виправлення обвинуваченого при призначенні йому покарання у вигляді позбавлення волі з випробовуванням з іспитовим строком відсутні.
		Застосування інституту звільнення від відбування покарання, має бути індивідуальним щодо кожної особи та на думку суду не зашкодить реалізації цілей покарання, сприятиме виправленню обвинуваченого без ізоляції від суспільства та попередженню скоєння ним нових кримінальних правопорушень.
		У той же час, з метою контролю за поведінкою засудженого, суд вважає за необхідне покласти на ОСОБА_7 обов`язки передбачені п.п.1, 2 ч.1 та п.2 ч.3 ст.76 КК України.
		Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
		Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 року, «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 року, «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 року).
		Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається, як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню,такяк Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
		Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.
		Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
		Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
		При цьому також суд враховує, що відповідно до ст.50 КК Українипокарання є заходом примусу та полягає в передбаченому законом обмеженні прав та свобод засудженого та у відповідності до ч.2 ст.50 КК Українимає на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
		При призначенні покарання ОСОБА_7 суд керується також положенням п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23.10.2003 року, згідно якого суди припризначенні покараннявкожномувипадкуіщодокожного підсудного, який визнається винним у вчиненнізлочину,маютьсуворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
		Процесуальні витрати відсутні.
		Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.
		Долю речових доказів суд вирішує на підставі ст. 100 КПК України.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 370, 371, 373, 374 КПК України, суд,- 
		 
		ухвалив:
		 
		ОСОБА_7  визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України та призначити йому покарання у вигляді 3 (трьох) років позбавлення волі.
		На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку  1(один)рік не скоїть нового злочину та виконає покладені на нього обов`язки.
		Відповідно до п.п.1, 2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76КК України зобов`язати засудженого ОСОБА_7 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
		Речовий доказ: фотоапарат Canon5DMarkIIIз об`єктивомCanonEF50мм f/1,4USM,зарядний пристрійдо фотоапарату - повернути ОСОБА_9 ..
		Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня йогопроголошення.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		 
		 
		 
		 
		 
		Головуючий суддя:         ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...