Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/28797/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про захист немайнових прав фізичних осіб, з них; про захист честі, гідності та ділової репутації, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 07.05.2021. Зареєстровано: 07.05.2021. Забезпечено надання загального доступу: 11.05.2021.

Номер судового провадження: 2/761/799/2021

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 761/28797/19
		Провадження № 2/761/799/2021
		 
		РІШЕННЯ 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15 квітня 2021 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
		головуючого судді - Фролової І.В.,
		секретаря судового засідання - Мехеди А.В., 
		за участю:
		представників позивача - Кравченка А.В., Кіріної В.А.,
		представників відповідача - ОСОБА_12, ОСОБА_13,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Т.в.о. начальника Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України ОСОБА_2, Служби безпеки України про захист честі, гідності і ділової репутації та спростування недостовірної інформації,-
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		У липні 2019 року  ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з даним позовом до Т.в.о. начальника Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України ОСОБА_2, Служби безпеки України про захист честі, гідності і ділової репутації та спростування недостовірної інформації.
		Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, підставою для подання даної позовної заяви є повідомлення фізичною особою з числа представників вищих органів державної влади України у своїх публічних заявах неправдивих відомостей, які порушують честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 (далі по тексту - Позивач), що обґрунтовується нижчевикладеним.
		Так, ІНФОРМАЦІЯ_4 було проведено брифінг Служби безпеки України, у ході проведення якого т.в.о. начальника Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України ОСОБА_2 (далі по тексту - Відповідач 1) було публічно (у тому числі, але не обмежуючись, перед засобами масової інформації) повідомлено відомості, які не відповідають дійсності та безпосередньо стосуються Позивача, зокрема:
		«Це - наявні судові вироки відносно ОСОБА_1 , які є у США, як уже сказав ОСОБА_4 , сукупна ... цих судових рик... вироків на 50 років ув`язнення. Бачите, вироки дванадцятого, чотирнадцятого року».
		«До речі, на ОСОБА_1 , відповідно, враховуючи те, що є вироки суду, стоїть відповідна карточка в Інтерполі».
		«Тобто, у нього два паспорти».
		«Як бачите, тут схема протиправної діяльності, організованої ОСОБА_1 ».
		Відеозапис вказаного вище брифінгу було відображено на офіційному Інтернет порталі Служби безпеки України (https ://ssu. gov.ua) та включено до публікації від ІНФОРМАЦІЯ_4 (16 год 17 хв) із назвою " ІНФОРМАЦІЯ_1 " ( ІНФОРМАЦІЯ_2 )".
		Крім того, у тексті вказаної вище публікації на офіційному Інтернет порталі Служби безпеки України відображено відомості, що:
		"оперативники спецслужби встановили, що організатором угруповання є громадянин України, який свій перший хакерський досвід здобував у Москві в середині 2000-х".
		Таким чином, ІНФОРМАЦІЯ_4 інформація, що безпосередньо стосується Позивача, була публічно поширена  ОСОБА_2 , як службовою особою та представником Відповідача шляхом особистого виступу перед засобами масової інформації в рамках брифінгу Служби безпеки України, а у подальшому - Відповідачем 2 на своєму офіційному інтернет порталі. У такий спосіб зазначена інформація була доведена до відома невизначеного кола осіб - засобів масової інформації та користувачів мережі Інтернет.
		Позивач зазначає, що ОСОБА_2 поширивши вищевказану інформацію щодо Позивача особисто перед засобами масової інформації, а також Служба безпеки України- через мережу Інтернет та довівши у такий спосіб її до відома необмеженій кількості осіб, грубо порушили права, свободи і законні інтереси Позивача, а також основні принципи інформаційних відносин, оскільки: 1) повідомили інформацію щодо Позивача, яка не відповідає дійсності, та 2) допустили під час поширення інформації грубі порушення вимог чинного законодавства. На підставі вищевикладеного,   ОСОБА_1 звернувся з вказаним позовом до суду, у якому просить:
		- визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , поширену т.в.о. начальника Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України ОСОБА_2 під час брифінгу Служби безпеки України від ІНФОРМАЦІЯ_4 інформацію щодо ОСОБА_1 , а саме:
		-«Це - наявні судові вироки відносно ОСОБА_1 , які є у США, як уже сказав ОСОБА_4 , сукупна ... цих судових рик... вироків на 50 років ув`язнення. Бачите, вироки дванадцятого, чотирнадцятого року».
		-«До речі, на ОСОБА_1 , відповідно, враховуючи те, що є вироки суду, стоїть відповідна карточка в Інтерполі».
		-«Тобто, у нього два паспорти».
		-«Як бачите, тут схема протиправної діяльності, організованої ОСОБА_1 »;
		- визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , поширену через офіційний Інтернет портал Служби безпеки України інформацію щодо ОСОБА_1 у публікації під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 »
		(ІНФОРМАЦІЯ_2 )» від ІНФОРМАЦІЯ_4, а саме:
		-«оперативники спецслужби встановили, що організатором угруповання є громадянин України, який свій перший хакерський досвід здобував у Москві в середині 2000-х»;
		- зобов`язати Службу безпеки України протягом 10 днів з дня набрання рішенням законної сили на офіційному брифінгу Служби безпеки України та на офіційному Інтернет порталі Служби безпеки України (https://ssu.gov.ua/), опублікувати відомості про ухвалене рішення суду у справі за позовом ОСОБА_1 до т.в.о. начальника Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України ОСОБА_2 та Служби безпеки України про захист честі, гідності і ділової репутації та спростування недостовірної інформації;
		- стягнути з відповідачів на свою користь судові витрати.
		Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 липня 2019 року матеріали позовної заяви було передано для розгляду судді Кондратенко О.О.
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 26 липня 2019 року було відкрито провадження у справі, призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.
		26 вересня 2019 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача-2, відповідно до якого представник СБУ з позовними вимогами позивача не погоджується, вважає їх безпідставними, необгрунтованими та такими, що не ґрунтуються на фактичних обставинах справи, а отже, не підлягають задоволенню. Обґрунтовує це тим, що оскаржувана інформація вирвана із контексту виступу спікерів брифінгу. При цьому позивачем не надано доказів її недостовірності.
		У судовому засіданні, яке відбулося 06 листопада 2019 року, представником позивача було подано відповідь на відзив, відповідно до якого просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що відносно позивача відсутня наявність вироків, тобто в розумінні презумпції невинуватості, відповідач - 1 не мав права розповсюджувати недостовірну інформацію відносно позивача. Також станом на момент виголошення відповідачем-1 промови, позивач не перебував у міжнародному розшуку. 
		Також у судовому засіданні, яке відбулося 06 листопада 2019 року, представником позивача було подано заяву, відповідно до якої, посилаючись на ч.2 ст.83 ЦПК, просить суд в подальшому долучити висновок психологічної експертизи.
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 06 листопада 2019 року було закрито підготовче провадження у справі.
		20 липня 2020 року на адресу суду надійшло клопотання від представника позивача про приєднання доказів до матеріалів справи, а саме:
		-Висновок експертів за результатами проведення судової психолого-лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи від 17.03.2020 № 4329/20-39/4330/20-61;
		- копію Указу Президента України від 05.12.2019 №886/2019 про звільнення ОСОБА_2 з посади начальника Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України.
		На підставі розпорядження щодо повторного автоматичного розподілу справи № 01-08-567 від 27 серпня 2020 року за підписом керівника апарату Шевченківського районного суду м. Києва Зборщік А.О., протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями матеріали позову передані на розгляд судді Фролової І.В., у зв`язку із наданням судді Кондратенко О.О. відпустки по вагітності та пологам.
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 02 вересня 2020 року справу було прийнято у провадження судді Фролової І.В. Призначено підготовче судове засідання.
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 25 листопада 2020 року було задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кравченка А.В. про витребування доказів у справі.
		Витребувано у Державної міграційної служби України (код ЄДРПОУ 37508470, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 9), а саме: докази місця проживання чи перебування фізичної особи - ОСОБА_2 , 1973 року народження.
		У судовому засіданні, яке відбулося 25 лютого 2021 року представником позивача було подано клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, а саме:
		- Висновок експертів за результатами проведення судової психолого- лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи від 17.03.2020 № 4329/20-39/4330/20-61 (посвідчена копія);
		- Висновок експерта № 19-6920 судової психологічної експертизи від 22.09.2020 (посвідчена копія);
		- копію Указу Президента України від 05.12.2019 № 886/2019 з офіційного інтернет-представництва Президента України про звільнення ОСОБА_2 з посади начальника Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України;
		Зважаючи на те, що відповідно до ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
		Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 83 ЦПК України).
		З огляду на вищевикладене, а також те, що на стадії підготовчого провадження у даній справі представниками Позивача письмово повідомлено суд про те, що з метою підтвердження обставин щодо приниження честі, гідності та ділової репутації Позивача, спричинення йому моральної шкоди у результаті розповсюдження Відповідачем 1 та Відповідачем 2 недостовірних відомостей щодо нього Позивач звернувся до експертної установи Міністерства юстиції України із запитом про надання висновку експерта.
		На підставі викладеного, суд вважає за доцільне долучити вказані докази до матеріалів справи для повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, а також дотримання принципу змагальності.
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 25 лютого 2021 року було закрито підготовче провадження у справі, призначено до розгляду по суті.
		Представники позивача - Кравченко А.В. та Кіріна В.А. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
		Відповідач -1 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином. Причини неявки до суду не повідомив, відзив на позовну заяву не подав.
		Представники відповідача 2 - ОСОБА_12 та ОСОБА_13 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, просив відмовити у задоволенні позову обґрунтовуючи це тим, що позивач не надав доказів щодо порушення його прав та настання негативних наслідків.
		Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).
		Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).
		За таких підстав судом визнано за можливе розглядати справу на підставі доказів, наявних у матеріалах справі, та за погодженням сторін, третіх осіб й згідно поданих ними заяв.
		Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив. 
		За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
		Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
		Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
		Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
		Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
		Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
		Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
		Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.
		Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_4 було проведено брифінг Служби безпеки України, у ході проведення якого т.в.о. начальника Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України ОСОБА_2 було публічно (у тому числі, але не обмежуючись, перед засобами масової інформації) повідомлено відомості, які безпосередньо стосуються Позивача, зокрема:
		«Це - наявні судові вироки відносно ОСОБА_1 , які є у США, як уже сказав ОСОБА_4 , сукупна ... цих судових рик... вироків на 50 років ув`язнення. Бачите, вироки дванадцятого, чотирнадцятого року».
		«До речі, на ОСОБА_1 , відповідно, враховуючи те, що є вироки суду, стоїть відповідна карточка в Інтерполі».
		«Тобто, у нього два паспорти».
		«Як бачите, тут схема протиправної діяльності, організованої ОСОБА_1 ».
		Відеозапис вказаного вище брифінгу було відображено на офіційному Інтернет порталі Служби безпеки України (https ://ssu. gov.ua) та включено до публікації від ІНФОРМАЦІЯ_4 (16 год 17 хв) із назвою " ІНФОРМАЦІЯ_1 " ( ІНФОРМАЦІЯ_2 )".
		Крім того, у тексті вказаної вище публікації на офіційному Інтернет порталі Служби безпеки України відображено відомості, що:
		"оперативники спецслужби встановили, що організатором угруповання є громадянин України, який свій перший хакерський досвід здобував у Москві в середині 2000-х".
		Таким чином, ІНФОРМАЦІЯ_4 інформація, що безпосередньо стосується Позивача, була публічно поширена  ОСОБА_2 , як службовою особою та представником Відповідача шляхом особистого виступу перед засобами масової інформації в рамках брифінгу Служби безпеки України, а у подальшому - Відповідачем 2 на своєму офіційному інтернет порталі. У такий спосіб зазначена інформація була доведена до відома невизначеного кола осіб - засобів масової інформації та користувачів мережі Інтернет.
		Саме вказану інформацію просить спростувати позивач як таку, що не відповідає дійсності, вказана інформація порочить репутацію Позивача. 
		Щодо вимог позивача про визнання недостовірною та такою, що порушує права позивача на повагу до його гідності, честі та недоторканості ділової репутації суд дійшов наступних висновків.
		У відповідності з ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
		В свою чергу ст. 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
		Разом з тим відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
		Згідно положень ст. 5 Закону України «Про інформацію», кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
		Статтею 55 Конституції України закріплено право захисту своїх праві свобод від порушень та протиправних посягань.
		У статті 12 Загальної декларації прав людини 1948 року та пунктом 1 статті 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, встановлено, що ніхто не повинен зазнавати незаконних і безпідставних посягань на його честь і репутацію.
		Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація (ст. 201 ЦК України).
		Відповідно до ч. 1 ст. 91 ЦК України, юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
		Відповідно до ч. 1 ст. 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. 
		Отже, відповідно до статей 94, 277 ЦК фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
		Відповідно до пункту 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а)поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б)поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет або з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
		Як вказано у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.
		Пунктом 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» визначено, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини другої статті 119 ЦПК).
		Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.
		Відповідно до пункту 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а)поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б)поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет або з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
		Також п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» вказано, що судам необхідно враховувати, що повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам.
		Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
		Відповідно до п.5 постанови ВСУ №1 фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
		Згідно з п. 15 постанови ВСУ №1 недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
		За змістом приписів ч.1 ст.91 ЦК України право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 ЦК, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб`єкта.
		Пунктом 25 постанови ВСУ №1 визначено, що спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. У разі, якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію.
		Під час перевірки обставин справи щодо недостовірності поширеної інформації судом було встановлено наступне.
		У своїй промові Відповідачем 1 зазначено (цитата): «Це - наявні судові вироки відносно ОСОБА_1 , які є у США, як уже сказав ОСОБА_4 , сукупна ... цих судових рик... вироків на 50 років ув`язнення. Бачите, вироки дванадцятого, чотирнадцятого року».
		У той же час, як вбачається з матеріалів справи, станом на момент проведення брифінгу Служби безпеки України та виголошення Відповідачем 1 своєї промови, а також загалом станом на момент подання даної позовної заяви у Сполучених Штатах Америки відсутні будь-які судові рішення, якими б діяння Позивача були визнані протиправними.
		Представником СБУ було долучено у своєму відзиві лише обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 .
		В свою чергу суд зауважує, що Обвинувальний акт є відображеною у письмовій формі позицією сторони обвинувачення щодо події певного злочину (кримінального правопорушення) та причетності особи до його вчинення. При цьому, такий процесуальний документ в жодному випадку не вирішує наперед питання визнання особи, щодо якої складено обвинувальний акт, винуватою у вчиненні кримінального правопорушення.
		Таким чином, складення щодо особи процесуального документу, в якому відображено позицію органів досудового розслідування в частині наявності в діяннях особи складу певного кримінального правопорушення (незалежно від ступеня тяжкості такого кримінального правопорушення) не може саме по собі вважатись достатньою підставою для визнання особи такою особою винною у їх вчиненні.
		Натоміть, як зазначалось вище у своєму виступі Відповідач 1 стверджував саме про, нібито, наявність вироків (не обвинувальних актів) щодо Позивача, чим фактично стверджував про визнання органами США Позивача винним у вчиненні кримінально караних діянь. У той же час, щодо жодного із обвинувальних актів, зазначених Відповідачем 2 у наданому відзиві, підсумкових рішень судом не прийнято, та, відповідно, позиція правоохоронних органів США судом не підтверджена, причетність Позивача до будь-яких кримінально караних діянь не доведено.
		Таким чином, інформацію в частині -«Це - наявні судові вироки відносно ОСОБА_1 , які є у США, як уже сказав ОСОБА_4 , сукупна ... цих судових рик... вироків на 50 років ув`язнення. Бачите, вироки дванадцятого, чотирнадцятого року» суд вважає недостовірною.
		Щодо розповсюдження недостовірної інформації про розшук Позивача Міжнародною організацією кримінальної поліції (ІНТЕРПОЛ) судом встановлено наступне.
		У поданій позовній заяві Позивачем зазначалось, що Відповідач 1 під час виступу перед засобами масової інформації ІНФОРМАЦІЯ_4 публічно поширив недостовірну інформацію, про, нібито, здійснення Міжнародною організацією кримінальної поліції розшуку Позивача, зокрема:
		«до речі, на ОСОБА_1 , відповідно, враховуючи те, що є вироки суду, стоїть відповідна карточка в Інтерполі».
		У подальшому, своєму відзиві Відповідач 2 посилається на те, що:
		"в промові т.в.о. начальника ДКІБ СБУ ОСОБА_2 йшлося про події 2014 року. В позовній заяві не заперечується той факт, що до 2017 року відомості щодо позивача були включені до бази даних Інтерпол. Тобто позивач сам підтверджує ту інформацію, яку просить визнати недостовірною".
		Як вбачається з відповіді Національної поліції України Департаменту Інтерполу та Європолу від 27.03.2017 року за №ІР/4530/1/С89/7620/FF/A2/1 на адвокатський запит Кравченка А.В. , станом на 27.03.2017 інформація стосовно ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , у базах Генерального секретаріату МОКС - Інтерполу відсутня.
		Також із відповіді Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України від 05.08.2019 року за №ІР/4530/11/С75/23787/FF/A3/1 вбачається, що станом на день надання відповіді відомості щодо ОСОБА_15 за запитом Департаменту, а також у обліках Генерального секретаріату Інтерполу, доступних Департаменту, не обробляються.
		Таким чином, при перевірці матеріалів справи було встановлено відсутність відомостей щодо позивача у базах Генерального секретаріату МОКС - Інтерполу.
		На підставі викладеного суд доходить висновку, що інформацію в частині «до речі, на ОСОБА_1 , відповідно, враховуючи те, що є вироки суду, стоїть відповідна карточка в Інтерполі» недостовірною.
		Також Відповідач 1 перед засобами масової інформації ствердно заявив, що (цитата): «Тобто, у нього два паспорти».
		Вказані твердження також не знайшли свого підтвердження, оскільки станом на момент проголошення Відповідачем 1 своєї промови та станом на момент подання даного позову Позивач мав один паспорт громадянина України - паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , виданий 27.02.2019, орган, що видав 5114, а також один паспорт громадянина України для виїзду закордон, який 12.07.2019 на виконання ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва Новака Р.В. від 12.07.2019 у справі № 757/36296/19-к був переданий прокурору у кримінальному провадженні № 420190000000000189 - прокурору другого відділу процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України Ковальову Івану Ігоревичу.
		Наявність вказаних документів підтверджується копією відповіді Державної міграційної служби України на адвокатський запит Кіріної В від 26.07.2019 року.
		На підставі викладеного суд доходить висновку, що інформацію в частині «Тобто, у нього два паспорти» недостовірною.
		Крім того, у своїй публікації на офіційному порталі в мережі Інтернет Відповідачем 2 було зазначено (цитата): "оперативники спецслужби встановили, що організатором угруповання є громадянин України, який свій перший хакерський досвід здобував у Москві в середині 2000-х".
		Зазначені твердження у повній мірі не відповідають реальним обставинам справи, оскільки, як вже було зазначено, щодо Позивача відсутні будь-які вироки судів щодо засудження його до вчинення будь-яких кримінально караних дій, у тому числі, у формі втручання (отримання несанкціонованого доступу) у роботу комп`ютерних систем.
		На підставі викладеного суд доходить висновку, що інформацію в частині «оперативники спецслужби встановили, що організатором угруповання є громадянин України, який свій перший хакерський досвід здобував у Москві  в середині 2000-х» недостовірною.
		Також суд вбачає за доцільне визнати недостовырною інформацію в частині - «Як бачите, тут схема протиправної діяльності, організованої ОСОБА_1 », знову ж таки, через те, що зазначені твердження у повній мірі не відповідають реальним обставинам справи, оскільки, як вже було зазначено, щодо Позивача відсутні будь-які вироки судів щодо засудження його до вчинення будь-яких кримінально караних дій, у тому числі, у формі втручання (отримання несанкціонованого доступу) у роботу комп`ютерних систем.
		Відповідно до статей 28, 68 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності та ніхто не може бути підданий такому поводженню, що принижує його гідність. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. У ч. 4 ст. 32 Конституції України закріплено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сімї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.
		Відповідно до ст. 201 ЦК України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація. Відповідно до Конституції України, життя і здоров`я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Стаття 277 ЦК України передбачає, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
		Згідно зі статтями 297, 299 Цивільного кодексу України, статтею 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, фізична особа має право на повагу до своєї честі та гідності і на недоторканність ділової репутації, їх захист, а також право вимагати вилучення будь-якої інформації.?
		У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
		Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
		Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
		Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи (стаття 37 Закону про пресу, стаття 65 Закону України "Про телебачення і радіомовлення") у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.
		Більше того, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens v. Austria). Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalem v. Austria).
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
		Відповідач не переконався у достовірності поширеної ним інформації, хоча був зобов`язаний це зробити, а відтак його дії в цій частині є винними.
		Таким чином, суд вважає, що спірна інформація містить саме недостовірні дані, а не оціночні судження, оскільки, не містить алегорій, сатири, гіпербол тощо. Крім того, аналіз вказаної інформації вказує на те, що у ній висловлено не оціночне суб`єктивне судження відносно позивача, не особисте відношення автора до неї, а стверджується щодо об`єктивних чітко висловлених фактів, які можуть бути перевіреними.
		Відповідно до ч.1 ст. 102 ЦПК України встановлено, що Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
		Згідно ч.1 ст.106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
		Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.
		Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
		Судом було досліджено Висновок експертів за результатами проведення судової психолого- лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи від 17.03.2020 № 4329/20-39/4330/20-61, відповідно до якого було встановлено, що оспорювана інформація, а саме: 
		«Це - наявні судові вироки відносно ОСОБА_1 , які є у США, як уже сказав ОСОБА_4 , сукупна ... цих судових рик... вироків на 50 років ув`язнення. Бачите, вироки дванадцятого, чотирнадцятого року».
		«До речі, на ОСОБА_1 , відповідно, враховуючи те, що є вироки суду, стоїть відповідна карточка в Інтерполі».
		«Тобто, у нього два паспорти».
		«Як бачите, тут схема протиправної діяльності, організованої ОСОБА_1 ».
		викладена у формі фактичного твердження, а не оціночних суджень, також у таких твердження міститься інформація негативного характеру стосовно особи ОСОБА_1 . За умови невідповідності цієї інформації дійсності, є принизливою (образливою) для позивача.
		ОСОБА_1 спричинені страждання (моральна шкода) у результаті публічного розповсюдження щодо нього негативної недостовірної інформації, що є предметом спору в рамках цивільної справи №761/28797/19. Наявність непатологічного стану та виражених змін психічної діяльності не менш, ніж на двох рівнях реагування (психічних процесів, психофізіологічного стану). За ступенем інтенсивності психічних (на моральному рівні) страждань оцінюється, як - помірний ступінь. Орієнтовний еквівалент грошової компенсації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 за завдані йому страждання та спричинену йому моральну шкоду в ситуації, що досліджується за справою, складає 108 мінімальних заробітних плат, установлених на момент розгляду справи судом.
		Відтак, з урахуванням наведеного судом встановлено, що поширена інформація стосовно позивача нічим не підтверджується, є недостовірною та носить негативний характер щодо нього. Вищевикладена інформація не має статусу офіційної, не підтверджена обвинувальним вироком суду чи судовим рішенням у цивільній справі.
		А відтак позов підлягає задоволенню в частині вимог щодо визнання недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , поширену т.в.о. начальника Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України ОСОБА_2 під час брифінгу Служби безпеки України від ІНФОРМАЦІЯ_4 інформацію щодо ОСОБА_1 , а саме:
		-«Це - наявні судові вироки відносно ОСОБА_1 , які є у США, як уже сказав ОСОБА_4 , сукупна ... цих судових рик... вироків на 50 років ув`язнення. Бачите, вироки дванадцятого, чотирнадцятого року».
		-«До речі, на ОСОБА_1 , відповідно, враховуючи те, що є вироки суду, стоїть відповідна карточка в Інтерполі».
		-«Тобто, у нього два паспорти».
		-«Як бачите, тут схема протиправної діяльності, організованої ОСОБА_1 »;
		А також визнання недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , поширену через офіційний Інтернет портал Служби безпеки України інформацію щодо ОСОБА_1 у публікації під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 »
		( ІНФОРМАЦІЯ_2 )» від ІНФОРМАЦІЯ_4, а саме:
		-«оперативники спецслужби встановили, що організатором угруповання є громадянин України, який свій перший хакерський досвід здобував у Москві в середині 2000-х».
		За умовами абз. 1 п. 25 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. У разі, якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію.
		Згідно з ч. 7 ст. 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
		Відповідно до положень ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі.
		Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
		Оскільки недостовірна інформація була поширена відповідачами на офіційному брифінгу Служби безпеки України та на офіційному Інтернет порталі Служби безпеки України (https://ssu.gov.ua/), тому слід зобов`язати Службу безпеки України спростувати у спосіб, в який вона була поширена.
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
		Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року).
		Таким чином, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог, оскільки у діях відповідачів наявні усі обов`язкові ознаки правопорушення юридичного складу.
		Щодо розподілу судових витрат суд дійшов наступних висновків.
		Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Оскільки було задоволено позовні вимоги, понесені позивачем судові витрати підлягають відшкодуванню.
		Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
		Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, щодо закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
		Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено 2 305,20 грн судового збору, що підтверджується квитанцією №94 від 22.07.2019.
		Таким чином суд доходить до висновку, щодо необхідності стягнути солідарно з Т.в.о. начальника Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України ОСОБА_2, Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 305,20 грн.
		Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
		На підставі ст. ст. 32, 34, 68 Конституції України; ст. ст. 94, 201, 277 ЦК України, Законом України «Про інформацію», Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009р. за № 1, керуючись ст. ст. 3-5, 13, 81, 102, 106, 111, 133, 137, 141, 211, 258-259, 264-268, 272-283, 352-355 ЦПК України, суд, -
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		Позовну заяву ОСОБА_1 до Т.в.о. начальника Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України ОСОБА_2, Служби безпеки України про захист честі, гідності і ділової репутації та спростування недостовірної інформації - задовольнити у повному обсязі.
		Визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , поширену т.в.о. начальника Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України ОСОБА_2 під час брифінгу Служби безпеки України від ІНФОРМАЦІЯ_4 інформацію щодо ОСОБА_1 , а саме:
		-«Це - наявні судові вироки відносно ОСОБА_1 , які є у США, як уже сказав ОСОБА_4 , сукупна ... цих судових рик... вироків на 50 років ув`язнення. Бачите, вироки дванадцятого, чотирнадцятого року».
		-«До речі, на ОСОБА_1 , відповідно, враховуючи те, що є вироки суду, стоїть відповідна карточка в Інтерполі».
		-«Тобто, у нього два паспорти».
		-«Як бачите, тут схема протиправної діяльності, організованої ОСОБА_1 ».
		Визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , поширену через офіційний Інтернет портал Служби безпеки України інформацію щодо ОСОБА_1 у публікації під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 »
		(ІНФОРМАЦІЯ_2 )» від ІНФОРМАЦІЯ_4, а саме:
		-«оперативники спецслужби встановили, що організатором угруповання є громадянин України, який свій перший хакерський досвід здобував у Москві в середині 2000-х».
		Зобов`язати Службу безпеки України протягом 10 днів з дня набрання рішенням законної сили на офіційному брифінгу Служби безпеки України та на офіційному Інтернет порталі Служби безпеки України (https://ssu.gov.ua/), опублікувати відомості про ухвалене рішення суду у справі за позовом ОСОБА_1 до т.в.о. начальника Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України ОСОБА_2 та Служби безпеки України про захист честі, гідності і ділової репутації та спростування недостовірної інформації.
		Стягнути солідарно з Т.в.о. начальника Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України ОСОБА_2, Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 305,20 грн.
		Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Реквізити учасників справи:
		ОСОБА_1 , адреса місця проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ,
		Т.в.о. начальника Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України ОСОБА_2, адреса місця знаходження - 01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 33,
		Служба безпеки України, адреса місця знаходження - 01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 33, код ЄДРПОУ: 00034074.
		Повний текст рішення виготовлений 26 квітня 2021 року.
		 
		Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...