Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 240/18478/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 13.05.2021. Зареєстровано: 14.05.2021. Забезпечено надання загального доступу: 14.05.2021.
Дата набрання законної сили: 13.05.2021
Номер судового провадження: К/9901/7867/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		13 травня 2021 року 
		м. Київ
		справа №240/18478/20
		адміністративне провадження №К/9901/7867/21
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Білак М.В., 
		суддів Губської О.А., Калашнікової О.В., 
		розглянувши у порядку письмового провадження справу
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 
		на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року (головуючий суддя - Попова О.Г.)
		та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2021 року (головуючий суддя: Курко О.П., судді: Гонтарук В.М., Біла Л.М.)
		у справі №240/18478/20 
		за позовом ОСОБА_1 
		до Житомирського зонального відділу військової служби правопорядку 
		про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів.
		I. ПРОЦЕДУРА
		1.          У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:
		- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати всіх сум у день звільнення в загальній сумі 64  050, 84 грн (грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій у сумі 31  544, 97 грн. та індексації грошового забезпечення в сумі 32 505, 87 грн);
		- стягнути з відповідача середній заробіток у розмірі 136  561,41 грн за весь час затримки виплати належних сум (грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій у сумі 31 544, 97 грн. та індексації грошового забезпечення в сумі 32 505, 87 грн) при звільненні 31 липня 2019 року по день фактичного остаточного розрахунку 26 березня 2020 року. 
		2.          У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		3.          Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
		II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		4.          Повертаючи позовну заяву у зв`язку з неусуненням її недоліків, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом та не наведено жодної обставини, що засвідчила б про поважні причини пропуску вказаного строку, що, в свою чергу, позбавило можливості суд поновити його.
		III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
		5.           ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі не погоджується з оскаржуваними рішенням судів попередніх інстанцій, оскільки вони прийняті з порушенням норм процесуального права.
		6.          Зазначає, що можливість визначення суми позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку. Не встановивши конкретну дату повного розрахунку, він позбавлений можливості достеменно встановити період затримки, а відтак і розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. 
		7.          Згідно з пунктом 3 розділу ІV «Прикінцеві положення» КАС України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби  (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу продовжуються на строк дії такого карантину, такий строк продовжується лише до 7 серпня 2020 року. Згідно з Законом України від 18 червня 2020 року N731-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
		8.          Вказує, що був позбавлений можливості звернутись до суду з позовом як з                26 березня 2020 року так і з 7 серпня 2020 року, у зв`язку з тим, що є особою з інвалідністю 2 групи, має серйозні захворювання, проживає за межами міста Житомир, відноситься до групи ризику, визначеною рекомендаціями Національної служби здоров`я та МОЗ, тому особливо остерігався будь-яких контактів під час дії карантину.    
		9.          На думку скаржника, наведені ним обставини доводять поважність причин пропуску встановленого законом скороченого строку звернення до адміністративного суду та пояснювали тривале зволікання з пред`явленням позову. Відтак, просив суд визнати причини пропуску строку звернення до суду з позовом поважними. 
		10.          Однак, суди не взяли до уваги його доводи та вважають, що лише зазначення обставини про дію карантинних заходів не є достатнім доводом щодо об`єктивної неможливості звернення до суду в межах строку звернення.           
		11.          Наголошує, що у статті 123 КАС України не визначено конкретного переліку причин, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку. Однак, суд, керуючись верховенством права та основними засадами судочинства, повинен надати оцінку наведеним особою обставинам на предмет поважності причин пропуску строку. Також зазначив, що можливо він і перебільшував ступінь ризику, але такому стану його психіки сприяла загальна інформаційна ситуація в Україні та світі. 
		12.          Відповідач подав відзив на касаційну скаргу в якому зазначив, що не погоджується з нею та вважає її необґрунтованою, а тому просить залишити її без задоволення, оскаржувані рішення - без змін.
		13.          Зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що вказані позивачем в заяві від 2 листопада 2020 року підстави для поновлення строку звернення до суду є неповажними, оскільки такі обставини неможна вважати об`єктивно непереборними, такими, що не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.       
		IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
		14.          Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне. 
		15.          Спірні правовідносини у справі склались з приводу стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до статей 116, 117 КЗпП України. 
		16.          На стадії касаційного провадження спірним є питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом.
		17.          Статтею 47 КЗпП України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
		18.          Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
		19.          В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
		20.          Положеннями статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		21.          При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		22.          Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
		23.          Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
		24.          Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
		25.          Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України).
		26.          За змістом статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
		27.          Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		28.          Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		29.          Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
		30.          Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п?ятою статті 122 КАС України, і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		31.          Згідно з пунктом 5 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи подано позов у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
		32.          Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
		33.          Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в рішенні Конституційного Суду України від  22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.
		34.          Проте слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою ХV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.
		35.          За приписами частини першої статті 19 ЦПК України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому норми ЦК України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.
		36.          Аналізуючи наведені положення законодавства, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в справі №240/532/20 (постанова від 11 лютого 2021 року) за схожих фактичних обставин сформулював такі висновки:
		37.          Установлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
		38.          Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
		39.          Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо яких виник спір.
		40.          Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в розглядуваному випадку, охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
		41.          Ухвалюючи таке рішення (постанова від 11 лютого 2021 року в справі №240/532/20), Верховний Суд одночасно відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його постановах, а також погодився з висновком щодо застосування частини п`ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах, зокрема, від 4 грудня 2019 року (справа №815/2681/17) і від 22 січня 2020 року (справа №620/1982/19).
		42.          Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, відповідно до копії виписки по картковому рахунку, позивач отримав надходження грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки в сумі 31544,97 грн. на розрахункову картку 28 січня 2020 року, індексацію грошового забезпечення 26 березня 2020 року, тобто проведено фактичний розрахунок при звільненні. Вважаючи що у період з 31 липня 2019 року (дата звільнення) по 26 березня 2020 року ним не було отримано належних грошових коштів у строки, встановлені статтею 116 КЗпП України, позивач звернувся з цим позовом до суду. Саме такий період був ним означений, вважаючи що саме 26 березня 2020 року відповідач провів з ним фактичний розрахунок при звільненні.
		43.          Отже, перебіг строку звернення до суду з позовом у справі, що розглядається, розпочався 27 березня 2020 року (наступний день за днем здійснення виплати, розрахунку при звільненні), а сплив зазначений строк, відповідно, 27 квітня 2020 року. Оскільки позивач звернувся до суду з позовом 23 жовтня 2020 року, то він пропустив місячний строк звернення до суду з позовом.
		44.          Звертаючись 23 жовтня 2020 року до суду з позовом ОСОБА_1 подав заяву про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якої послався на положення пункту 3 розділу VІ «Прикінцеві положення» КАС України, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу продовжуються на строк дії такого карантину, у зв`язку з чим, просив визнати причини пропуску строку звернення до суду поважними та поновити його. 
		45.          Суд першої інстанції ухвалою від 28 жовтня 2020 року визнав неповажними підстави пропуску строку звернення до суду та відмовив в задоволенні заяви. Позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху, встановивши строк для усунення недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду вказавши інші підстави для поновлення строку та доказів поважності причин його пропуску.  
		46.          Вказана ухвала мотивована тим, що відповідно до копії виписки по картковому рахунку, позивач отримав надходження грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки в сумі 31544,97 грн. на розрахункову картку 28 січня 2020 року, індексацію грошового забезпечення 26 березня 2020 року. З вказаним позовом позивач звернувся до суду 23 жовтня 2020 року, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України.  Стосовно строків які вже були автоматично продовженні до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", то вони закінчуються через 20 днів після набрання чинності цього Закону (Закон України №731-ІХ від 18 червня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» ). Закон набирає чинності 17 липня 2020 року, і як наслідок такий строк продовжується лише до 7 серпня 2020 року.
		47.          Крім того, суд першої інстанції зазначив, що позивач не вказав причин, за наявності яких він був позбавлений можливості звернутись до суду з позовом як з 26 березня 2020 року, так і з 7 серпня 2020 року. У зв`язку з чим, дійшов висновку, що наведені у заяві про поновлення строку звернення до суду обставини не є об`єктивними, тобто такими, що не залежали від волі позивача, обставинами, які б доводили поважність причин пропуску встановленого законом скороченого строку звернення до адміністративного суду та пояснювали тривале зволікання з пред`явленням позову. 
		48.          На усунення недоліків позовної заяви ОСОБА_1 надав до суду першої інстанції відповідну заяву про поновлення строку звернення до суду з позовом, в якій навів обґрунтування, аналогічні тим, що в попередній заяві про поновлення строків, яким вже була надана оцінка судом в ухвалі від 28 жовтня 2020 року. Одночасно зазначив, що був позбавлений можливості звернутись до суду з позовом як 26 березня              2020 року так і 7 серпня 2020 року, у зв`язку з тим, що є особою з інвалідністю 2 групи, має серйозні захворювання, проживає за межами міста Житомира, відноситься до групи ризику, визначеною рекомендаціями Національної служби здоров`я та МОЗ, тому особливо остерігався будь-яких контактів під час дії карантину.    
		49.          Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про пропущення позивачем тримісячного строку звернення до суду, а наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду є неповажними, у зв`язку з чим повернув позовну заяву позивачу.
		50.          Надаючи правову оцінку обставинам пропуску строку звернення до суду, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що зазначення лише обставини про дію карантинних заходів не є достатнім доводом щодо об`єктивної неможливості звернення до суду в межах строку звернення. Позивачем не зазначено обставин та не надано доказів, які б доводили, що запровадження карантинних заходів не дозволило позивачу скористатись судовим захистом. Окрім того, позивач не був позбавлений можливості подати позовну заяву через підсистему "Електронний суд" або через представника. 
		51.          У зв`язку з цим, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вказані позивачем в заяві від 2 листопада 2020 року підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду є неповажними, оскільки такі обставини не можна вважати об`єктивно непереборними, такими, що не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
		52.          Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права в частині дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом, необхідно вказати таке.
		53.          Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановлювати відповідні процесуальні строки, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
		54.          Верховний Суд, розглядаючи спори за схожих фактичних обставин, що й у цій справі, в частині строків звернення до суду з позовом неодноразово вказував (зокрема, постанова від 22 квітня 2020 року у справі №811/1664/18), що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства.
		55.          Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
		56.          Реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною поведінкою.
		57.          Питання ж поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.
		58.          Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
		59.          Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
		60.          Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
		61.          Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку.
		62.          Обставини пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом, наведені ним у суді першої інстанції та про які йдеться в касаційній скарзі, належним чином оцінені судом першої інстанції та правильно визнані неповажними, оскільки вони не відповідають вказаним вище критеріям в їх сукупності.
		63.          У справі, що розглядається, позивач як під час звернення до суду, так і в апеляційній та касаційній скаргах не наводить будь-яких інших обставин і не надає відповідних доказів, які б свідчили про об`єктивну неможливість вчасного звернення до суду з позовом.
		64.          За таких обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд дійшов законного та обґрунтованого висновку, що наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду є неповажними, у зв`язку з чим повернув позовну заяву позивачу.
		65.          Водночас, суд першої інстанції зазначав, що відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом та іншими законами. Для звернення до суду з заявою щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні статтею 233 КЗпП України встановлено тримісячний строк. Апеляційний суд також погодився з таким висновком суду першої інстанції.  
		66.          Проте, такий висновок є помилковим, оскільки право позивача на звернення до суду з цим адміністративним позовом обмежено місячним строком відповідно до вимог частини п`ятої статті 122 КАС України, що у свою чергу не суперечить рішенню Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, яким розтлумачено статтю 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу в аспекті неоднозначної судової практики розгляду трудових спорів у порядку цивільного судочинства.
		67.          Разом з тим, помилковість судів попередніх інстанцій в зазначеному вище контексті, не вплинуло на результат розгляду цієї справи.
		68.          Відповідно до частини четвертої статті 351 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
		69.          Ураховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про залишення адміністративного позову без розгляду, однак оскільки рішення судів попередніх інстанцій містять помилкові мотиви, то в частині цих мотивів такі рішення судів підлягають зміні.
		70.          З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції,    судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 341, 345, 350, 356 КАС України, Верховний Суд
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2021 року у справі №240/18478/20 змінити  в частині мотивів, виклавши їх у редакції цієї постанови.
		В іншій частині  ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від                    24 листопада 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2021 року у справі №240/18478/20 залишити    без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
		 Судді М.В. Білак  О.А. Губська  О.В. Калашнікова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...