Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 417/6784/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про спадкове право.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.05.2021. Забезпечено надання загального доступу: 17.05.2021.
Дата набрання законної сили: 14.05.2021
Номер судового провадження: 61-15521ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		14 травня 2021 року
		місто Київ
		справа № 417/6784/18
		провадження № 61-15521св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
		учасники справи:
		позивач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області,
		відповідач - ОСОБА_1 ,
		третя особа - державний нотаріус Новопсковської державної нотаріальної контори Ковальов Анатолій Олексійович,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області на рішення Марківського районного суду Луганської області від 10 травня 2019 року у складі судді Дідоренко А. Е. та постанову Луганського апеляційного суду від 22 липня 2019 року у складі колегії суддів: Дронської І. О., Гаврилюка В. К., Карташова О. Ю.,
		ВСТАНОВИВ:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Стислий виклад позиції позивача
		У жовтні 2018 року Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (далі - Фонд) звернулося до суду із позовом, у якому просило визнати свідоцтво про право на спадщину за законом від 13 червня 2017 року № 316, видане державним нотаріусом Новопсковської державної нотаріальної контори Ковальовим А. О., недійсним у частині включення до складу спадщини ОСОБА_1 недоотриманої його дідом ОСОБА_2 суми страхової виплати у розмірі 57 724, 00 грн за період з 01 грудня 2014 року до 22 червня 2016 року.
		Позивач на обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 13 червня 2017 року державним нотаріусом Новопсковської державної нотаріальної контори Ковальовим А. О. ОСОБА_1 видане свідоцтво про право на спадщину за законом № 316, згідно з яким державний нотаріус посвідчує, що на підставі статті 1265 ЦК України спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_2 , померлого  ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його онук ОСОБА_1 . 
		У свідоцтві про право на спадщину за законом від 13 червня 2017 року № 316 зазначено: «Спадщина, на яку видане зазначене свідоцтво, складається з: страхових виплат, що знаходяться на зберіганні у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Луганській області, у сумі 74 276, 30 грн. Ці невиплачені страхові кошти належать померлому на підставі довідки, виданої 28 лютого 2017 року за № 02/415 Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Луганській області».
		Позивач посилався на те, що ОСОБА_2 перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у відділенні Виконавчої дирекції Фонду, яке на цей час знаходиться на тимчасово окупованій території України та не здійснило переміщення у населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження у повному обсязі. У зв`язку з наведеним нарахування та виплата страхових виплат потерпілим (членам їх сімей) у відділенні Фонду м. Луганська припинено з 01 грудня 2014 року, а справи потерпілих, які знаходилися на обліку у відділенні, та всі інші документи залишилися у приміщенні відділення у м. Луганську. Позивач вважає, що право на одержання страхових виплат мають особи за умови переміщення у населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, що має бути підтверджено довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
		Натомість, як зазначає позивач, потерпілий ОСОБА_2 за період з 01 грудня 2014 року до 22 червня 2016 року не звертався з відповідною заявою до органів Фонду, що знаходяться на території, підконтрольній владі України, у зв`язку з чим позивач вважає, що потерпілому ОСОБА_2 фактично нараховані та залишилися невиплаченими щомісячні страхові виплати лише за червень - листопад 2014 року на загальну суму 16 552, 26 грн, а щомісячні страхові виплати за період з 01 грудня 2014 року до 22 червня 2016 року могли бути нараховані ОСОБА_2 лише на підставі його заяви, наданої до органу Фонду за фактичним місцем його проживання (перебування), а тому державним нотаріусом неправомірно включена до складу спадщини ОСОБА_1 недоотримана його дідом ОСОБА_2 сума страхової виплати у розмірі 57 724, 04 грн за період з 01 грудня 2014 року до 22 червня 2016 року.
		Стислий виклад заперечень відповідача
		Відповідач позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні.
		Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Марківського районного суду Луганської області від 10 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Луганського апеляційного суду від 22 липня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
		Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що відповідно до довідки Фонду від 28 лютого 2017 року за № 02/415 ОСОБА_2 , який мешкав за адресою: АДРЕСА_1 , не виплачені щомісячні страхові виплати за червень - листопад 2014 року на загальну суму 16 552, 26 грн. Також, необхідно додатково нарахувати ОСОБА_2 щомісячні страхові виплати з 01 грудня 2014 року до 22 червня 2016 року (включно) та доплату за перерахунком щомісячних страхових виплат з 01 березня 2014 року на суму 57 724, 04 грн. Загальна сума недоотриманих страхових виплат складає 74 276, 30 грн. 
		Судом зазначено, що законодавство України не передбачало та не передбачає такої підстави для припинення соціальних виплат, як відсутність у особи її реєстрації як внутрішньо переміщеної. Позивачем не спростована наявність за життя права ОСОБА_2 на отримання страхових виплат, виплата яких йому була призначена безстроково, а також не надано належних та допустимих доказів припинення Фондом цих виплат у період з 01 грудня 2014 року до 22 червня 2016 року, відповідної постанови Фонду матеріали справи не містять.
		ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		Фонд, не погодившись із судовими рішеннями, у серпні 2019 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга обґрунтовується доводами про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушення норм процесуального права. 
		Заявник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на той факт, що на момент смерті спадкодавця щомісячні страхові виплати за період з 01 грудня 2014 року до 22 червня 2016 року спадкодавцю нараховані не були, а відтак у розумінні статті 1227 ЦК України не можуть належати спадкодавцю та не можуть входити до складу спадщини. ОСОБА_2 перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у відділенні Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Потерпілий з 01 грудня 2014 року не звертався із заявою про поновлення раніше призначеної страхової виплати до робочих органів Фонду соціального страхування України на території, підконтрольній владі України, за таких підстав його спадкоємець не має права на отримання щомісячних страхових виплат, оскільки ці виплати не входять до складу спадщини. Крім того, суди під час вирішення спору вийшли за межі окреслених позовних вимог, надавши оцінку діям Фонду щодо припинення нарахування спадкодавцю виплат.
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		Відзив на касаційну скаргу не надходив.
		ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
		Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження.
		Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
		Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
		За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. 
		З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
		Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Луганську.
		Відповідно до довідки Фонду від 28 лютого 2017 року за № 02/415 ОСОБА_2 , який мешкав за адресою: АДРЕСА_1 , не виплачені щомісячні страхові виплати за червень - листопад 2014 року на загальну суму 16 552, 26 грн. Також необхідно додатково нарахувати ОСОБА_2 щомісячні страхові виплати з 01 грудня 2014 року до 22 червня 2016 року (включно) та доплату за перерахунком щомісячних страхових виплат з 01 березня 2014 року на суму 57 724, 04 грн. Загальна сума недоотриманих страхових виплат складає 74 276, 30 грн.
		Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 13 червня 2017 року, виданим державним нотаріусом Новопсковської державної нотаріальної контори Ковальовим А. О., ОСОБА_1 є спадкоємцем майна померлого ОСОБА_2 , до складу якого на підставі довідки, виданої Фондом 28 лютого 2017 року № 02/415, входять страхові виплати у сумі 74 276, 30 грн, спадкова справа № 146, зареєстрована у реєстрі за № 316.
		Відповідно до заяви від 13 липня 2017 року представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 звернувся до Фонду з клопотанням про виплату ОСОБА_1 як спадкоємцю страхових виплат померлого ОСОБА_2 у сумі 74 276, 30 грн.
		Листом від 31 липня 2017 року № 06/1668 Фонд роз`яснив, що відповідно до Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції, затвердженого постановою Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 11 грудня 2014 року № 20, особи, які тимчасово переміщені, мають право на отримання належних страхових виплат безпосередньо в робочих органах виконавчої дирекції Фонду за фактичним місцем проживання (перебування), що підтверджується довідкою про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України.
		Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
		Згідно зі статтею 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності входять до складу спадщини.
		Статтею 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що належні суми страхових виплат, що з вини Фонду не були своєчасно виплачені особам, які мають на них право, у разі смерті цих осіб виплачуються членам їхніх сімей, а в разі їх відсутності - включаються до складу спадщини.
		Відповідно до частини першої статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		Частина перша статті 1269 ЦК України передбачає, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
		Відповідно до частини першої статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не має право на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
		У справі, що переглядається, установлено, що спадкодавець ОСОБА_2 перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у Фонді, яке знаходиться на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, а тому всі нарахування та виплати страхових платежів припинено з 01 грудня 2014 року.
		Позивач, звертаючись до суду з цим позовом, зазначав, що ОСОБА_2 за життя із заявою за новим місцем знаходження відділення Фонду не звертався, не скористався своїм правом на отримання призначених страхових виплат, а тому, на переконання позивача, страхові виплати не можуть входити до складу спадщини, оскільки за життя у спадкодавця не виникло права на ці виплати. Законодавством не передбачено здійснення страхових виплат потерпілим, які не перемістилися з тимчасово окупованої території.
		Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
		В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. На час виникнення спірних правовідносин ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, запроваджено не було.
		У статті 38 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час припинення страхових виплат) передбачено випадки припинення страхових виплат і надання соціальних послуг: на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; в інших випадках, передбачених законодавством.
		Згідно з пунктом 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІІ) Кабінет Міністрів України визначає особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення АТО або зони надзвичайної ситуації).
		Визначення того, хто є внутрішньо переміщеними особами надано у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Як зазначено в статті 2 цього Закону, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.
		Водночас, частиною першою статті 3 згаданого Закону встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.
		Положеннями згаданих законодавчих актів не передбачено такої підстави для припинення здійснення соціальних виплат, як відсутність у особи її реєстрації як внутрішньо переміщеної.
		Постановами Кабінету Міністрів України № № 531, 637 та 595 встановлено спеціальний порядок здійснення страхових виплат для осіб, які тимчасово переселилися з району проведення АТО, тобто особливості виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам.
		Зазначені підзаконні нормативні акти не регулюють питання щодо здійснення страхових виплат особам, які з районів проведення АТО не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади. Зазначені підзаконні акти не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Вони не регулюють питання щодо здійснення страхових виплат особам, які з районів проведення АТО не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади.
		Про необхідність надання соціального захисту осіб, які перебувають на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях йдеться також у Законі України від 18 січня 2018 року № 2268-VІІІ «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях».
		У статті 2 цього Закону передбачено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.
		Підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України.
		Аналіз зазначених норм права дає підстави зробити висновок, що ненадання особі, яка не є внутрішньо переміщеною особою, довідки про взяття її на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, та незвернення цієї особи до виконавчих органів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на підконтрольній Україні території із заявою про нарахування виплат, не є підставою для невиплати страхових платежів, оскільки таке право закріплено за особою положеннями Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» і може бути обмежене лише введенням воєнного чи надзвичайного стану на окремій території чи на всій території України.
		Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 227/2802/16-ц (провадження № 61-6270св18), від 17 грудня 2018 року у справі № 243/5697/16-ц (провадження № 61-34175св18), від 15 липня 2019 року у справі № 426/20009/18 (провадження № 61-10588св19), від 22 липня 2019 року у справі № 418/2434/18 (провадження № 61-10590св19), від 10 лютого 2020 року у справі № 408/9431/18-ц (провадження 
		№ 61-18281св19), від 14 квітня 2020 року у справі № 431/6282/18 (провадження № 61-19753св19).
		Урахувавши наведене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно виходив із того, що за життя ОСОБА_2 мав право на отримання призначених йому страхових виплат, незалежно від того, що він не є внутрішньо переміщеною особою та не звертався до виконавчих органів Фонду на підконтрольній Україні території із заявою про нарахування таких виплат, а тому недоотримані ним страхові виплати увійшли до складу спадщини, право на яку має відповідач.
		Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 не є внутрішньо переміщеною особою, а тому не набув права на страхові виплати, є необґрунтованими, оскільки відсутність довідки про взяття його на облік як особи, яка перемістилася з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, не є підставою для ненарахування йому належних страхових виплат (такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц (провадження № 14-271цс18)).
		Вирішальною обставиною у справі, що переглядається, є те, що відповідно до довідки від 28 лютого 2017 року за № 02/415 Фонд визнав, що загальна сума недоотриманих ОСОБА_2 страхових виплат складає 74 276, 30 грн, при цьому самостійне рішення про припинення нарахування йому зазначених страхових виплат Фонд не ухвалював, доказів наявності такого акта суду не надано.
		Вирішуючи зазначений спір по суті, суди першої та апеляційної інстанцій надали належну правову оцінку діям позивача стосовно нарахування та виплати страхового відшкодування. Така оцінка не є виходом за межі позовних вимог, як про це помилково зазначає заявник.
		Стверджуючи, що страхові виплати переходять у спадок лише за умови їх нарахування спадкодавцеві, заявник посилається на практику Верховного Суду, зокрема на висновок, викладений у постанові від 30 жовтня 2018 року у справі № 522/19647/17. Проте у цій справі предметом спору були неправомірні дії суб`єкта владних повноважень щодо відмови у перерахунку пенсії, а не оспорювання права на спадщину.
		Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог Фонду про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом у частині включення до складу спадщини ОСОБА_2 недоотриманої спадкодавцем суми страхової виплати.
		Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони ґрунтуються на власному тлумаченні заявником норм матеріального права і зводяться до незгоди з встановленими судами обставинами та переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
		Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.
		Керуючись статтями 400, 401, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ :
		Касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області залишити без задоволення.
		Рішення Марківського районного суду Луганської області від 10 травня 2019 року та постанову Луганського апеляційного суду від 22 липня 2019 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді                                                                                                  С. О. Погрібний
		 
		 
		                                                                                                            І. Ю. Гулейков
		 
		 
		                                                                                                            Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...