Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 336/4259/18 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 14.05.2021. Забезпечено надання загального доступу: 17.05.2021.
Дата набрання законної сили: 11.05.2021
Номер судового провадження: 51-6029км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12018080210000594

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		11 травня 2021 року
		м. Київ
		справа № 336/4259/18
		провадження № 51-6029км20
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 , 
		прокурора ОСОБА_5 ,
		в режимі відеоконференції
		захисника ОСОБА_6 ,
		потерпілої  ОСОБА_7 ,
		засудженої  ОСОБА_8 ,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілої 
		ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженої 
		ОСОБА_8 на вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 
		26 березня 2020 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018080210000594, за обвинуваченням
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Печора Республіки Комі Російської Федерації, зареєстрованої та проживаючої у 
		АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
		у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 
		26 березня 2020 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років.
		Згідно з вироком суду ОСОБА_8 визнано винною у тому, що вона 26 червня 2018 року приблизно о 14:00, перебуваючи на подвір`ї свого домоволодіння, розташованого на АДРЕСА_1 , маючи умисел, направлений на спричинення тяжкого тілесного ушкодження, в ході раптово виниклого конфлікту зі своїм співмешканцем ОСОБА_9 , нанесла останньому в область грудної клітки зліва один удар ножем господарсько-побутового призначення, чим спричинила ОСОБА_9 одиночне сліпе колото-різане поранення грудної клітки зліва, що має ознаки тяжкого тілесного ушкодження та перебуває в прямому причинному зв`язку з настанням смерті ОСОБА_9 , який того ж дня помер у приміщенні відділення інтенсивної терапії ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Під час досудового розслідування дії ОСОБА_8 були кваліфіковані прокурором за ч.1 ст.115 КК України. Проте за результатами судового розгляду суд дійшов висновку про те, що позбавлення життя потерпілого не охоплювалося умислом ОСОБА_8 , а тому кваліфікував дії останньої за ч. 2 ст.121 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого. 
		Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року вирок районного суду залишено без зміни.
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої через суворість. 
		В обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що конфлікт був розпочатий саме ОСОБА_9 , що засуджена захищалась від його дій, що вона мала підстави побоюватися за своє життя і здоров`я та, не маючи іншої можливості уникнути подальшого насильства з боку ОСОБА_10 , використала ніж. Водночас захисник стверджує, що застосований засудженою засіб захисту та заподіяння шкоди у виді позбавлення життя не відповідали небезпечності посягання на неї, а відтак ОСОБА_8 перевищила межі необхідної оборони. При цьому вказує на неповноту судового розгляду, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. 
		Також стверджує, що апеляційний судна зазначені порушення допущенні районним судом увагу не звернув та, залишаючи її апеляційну скаргу 
		без задоволення, своїх висновків належним чином не мотивував.
		У касаційній скарзі потерпіла просить змінити оскаржувані судові рішення у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженої через суворість і просить призначити засудженій покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, що не пов`язане з позбавленням волі. 
		Потерпіла стверджує, що суд першої інстанції порушив загальні засади призначення покарання, внаслідок чого визначив засудженій занадто суворе покарання. Свої доводи мотивує тим, що суд не врахував конкретних обставин справи та того, що вона не має до засудженої претензій, як матеріального, так і морального характеру. Також стверджує, що суд при ухваленні вироку лише формально врахував обставину, що пом`якшує покарання, дані про особу засудженої, її постзлочинну поведінку, що в сукупності давало суду, на її думку, підстави застосувати ст. 69 КК України та призначити засудженій покарання, яке не пов`язане з позбавленням волі.
		Вважає, що апеляційний судна зазначені порушення увагу не звернув та залишаючи її апеляційну скаргу без задоволення, своїх висновків належним чином не мотивував та постановив рішення, яке не відповідає вимогам 
		ст. ст. 370, 419 КПК України.
		Позиції інших учасників судового провадження
		Від учасників судового провадження заперечення на касаційні скарги захисника та потерпілої не подавались.
		У судовому засіданні засуджена, її захисник та потерпіла підтримали касаційні скарги, а прокурор заперечував проти їх задоволення.
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення засудженої, її захисника, потерпілої та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
		 
		Мотиви Суду
		Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Як установлено в частинах 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність підстав зазначених у ч. 1 цієї статті, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст.411 КПК України) чинним законом не передбачено.
		Зі змісту касаційної скарги вбачається, що захисник, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 409 та 410 КПК України, просить дати доказам у справі іншу оцінку, ніж та, яку дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірки цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено. 
		Колегія суддів зазначає, що суд касаційної інстанції є судом права, а оцінка доказів у справі є завданням судів попередніх інстанцій. Разом з цим, касаційний суд за наявності відповідних доводів сторони у справі здійснює перевірку того, чи додержалися суди першої та апеляційної інстанцій процесуальної вимоги про доведення винуватості поза розумним сумнівом.
		У результаті перевірки матеріалів кримінального провадження було встановлено, що висновки суду про винуватість засудженої у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України за обставин, установлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних органами досудового розслідування та досліджених у судовому засіданні доказах, які отримали належну оцінку. Вирок відповідає вимогам ст. 374 КПК України, є законним та вмотивованим.
		Водночас у своїй касаційній скарзі захисник не оспорює таких обставин вчинення злочину як наявність конфлікту між засудженою і потерпілим, завдання тілесного ушкодження потерпілому установленим предметом злочину (ножем), спричинення тілесного ушкодження потерпілому, їх кількість і локалізацію.
		Доводи касаційної скарги захисника про неправильне встановлення судами спрямованості умислу  ОСОБА_8 , що призвело до неправильної кваліфікації її дій за ч. 2 ст. 121 КК України, оскільки засуджена лише оборонялась від нападу потерпілого, а тому вона діяла у стані необхідної оборони, але перевищила її межіє безпідставними,не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та спростовуються ними.
		Згідно з нормами ч. 1 та ч. 3 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
		Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 КК України.
		При цьому, до критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
		Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного із перебуванням особи в стані необхідної оборони, суд повинен врахувати конкретні обставини справи, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
		Виходячи із фактичних обставин кримінального провадження, судом першої інстанції правильно встановлено, що в діях потерпілого ОСОБА_10 суспільно небезпечного посягання не було, оскільки засуджена ОСОБА_8 у своїх показаннях не зазначала про те, що потерпілий застосовував до неї насильство, яке б створювало реальну або уявну загрозу її життю чи здоров`ю, проте ОСОБА_8 попереджаючи своє побиття під час конфлікту з потерпілим взяла ніж і вдарила ним ОСОБА_10 у груди. Водночас твердження засудженої про те, що вона захищалась від нападу потерпілого спростовуються висновком експерта № 46 від 22 серпня 2018 року, зокрема тим, що для утворення виявленого у ОСОБА_8 «застарілого» синця достатньо було й одного травматичного впливу твердим тупим предметом, з обмеженою травмуючою поверхнею, в ділянку правого ока та праву виличну ділянку. Разом з цим, утворення даного тілесного ушкодження у ОСОБА_8 можливо в строк і за обставин, зазначених нею при огляді, зокрема, що  ОСОБА_9 під час сварки наніс їй кілька ударів кулаком в ділянку обличчя, що мало місце бути 26 червня 2018 року приблизно о 11:30, тобто більш ніж за дві години до події злочину. Крім того, показання самої засудженої про те, що вона нанесла потерпілому удар ножем у груди, свідчать про наявність у ОСОБА_8 умислу на заподіяння ОСОБА_11 тілесного ушкодження. 
		Жодних даних про те, що дії ОСОБА_8 були самозахистом від протиправних дій потерпілого, в матеріалах кримінального провадження не містяться.
		Отже, стороною захисту не було надано суду жодного доказу на підтвердження того, що потерпілий ОСОБА_9 до своєї смерті застосовував до засудженої ОСОБА_8 фізичне насильство і таке насильство було дійсно настільки суттєвим, що викликало у ОСОБА_8 обґрунтоване побоювання про свою безпеку.
		При цьому, суду не було надано жодного доказу того, що засуджена проживаючи з ОСОБА_9 однією родиною, до настання інкримінованих подій, зверталась до правоохоронних органів із скаргами на насильство з боку ОСОБА_9 , або до медичних закладів з приводу отриманих травм або тілесних ушкоджень.
		Отже, наведені вище обставини заподіяння ОСОБА_8 тілесного ушкодження ОСОБА_9 свідчать про те, що засуджена під час інкримінованих подій у стані необхідної оборони не перебувала, а кваліфікація її дій за ч. 2 ст. 121 КК України, тобто умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого є правильною.
		Таким чином, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 в умисному спричиненні тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, з чим погоджується і колегія суддів.
		Щодо доводів касаційної скарги потерпілої ОСОБА_7 щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та щодо суворості покарання, яке призначено засудженій без застосування положень 
		ст. 69 КК України, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.
		Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
		Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
		Водночас, кримінальний закон передбачає у виключних випадках можливість застосування положень ст. 69 КК України лише за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням особи винного. Підставами призначення більш м`якого покарання є дві групи чинників, які характеризують як вчинений злочин так і особу винного: 1) наявність декількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину; 2) дані, які певним чином характеризують особу винного.
		При цьому, суд повинен встановити наявність не однієї, а кількох таких обставин та ці обставини повинні істотно знижувати ступінь тяжкості злочину. Одночасно їх наявність впливає і на рівень небезпечності особи винного.
		При визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд повинен виходити з того, що вказаний чинник має оціночний характер і залежить від індивідуальних особливостей встановлених обставин конкретного кримінального правопорушення у взаємозв`язку з системним тлумаченням положень статей 65, 66, 69 КК України та з урахуванням ролі, яку виконувала особа, визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінки та характеру дій під час його вчинення, негативних наслідків спричинених кримінальним правопорушенням та вжитих заходів по їх усуненню, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного. Суд, застосовуючи положення ст. 69 КК України при призначенні покарання, зобов`язаний не лише перерахувати обставини, що його пом`якшують, а й обґрунтувати яким чином такі обставини істотно знизили чи мали б знизити ступінь тяжкості вчиненого злочину.
		З мотивувальної частини вироку місцевого суду слідує, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, що при призначенні ОСОБА_8 покарання, суд врахував дані, які характеризують особу засудженої, а також те, що вона вперше притягується до кримінальної відповідальності, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, тяжкість кримінального правопорушення, яке згідно із положеннями ст. 12 КК України належить до тяжкого злочину, характер дій засудженої, наслідки вчинення злочину  смерть людини, критичне ставлення засудженої до скоєного. Також суд зважив на наявність обставини, що пом`якшує покарання  щире каяття та відсутність обставин, що його обтяжують. На підставі наведених даних суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі, проте у мінімальних межах розміру, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 121 КК України.
		Разом з цим, встановлена судом лише одна пом`якшуюча обставина  щире каяття, не давала суду підстав для застосування ст. 69 КК України, яка вимагає наявність кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. 
		Також дані про особу засудженої, її постзлочинна поведінка, яка спрямована на залагодження своєї провини та те, що потерпіла не має до засудженої претензій, як матеріального, так і морального характеру, не знижує тяжкість вчиненого злочину у результаті якого померла людина та не дають можливості дійти висновку про призначення ОСОБА_8 покарання із застосовуванням зазначеної вище норми, тобто нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 121 КК України.
		Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що позиція потерпілих щодо визначення винному виду та розміру покарання хоча і враховується судом в сукупності з іншими обставинами, проте сама по собі не може бути вирішальною при призначенні покарання.
		Таким чином, колегія суддів вважає, щопризначене ОСОБА_8 покарання, є справедливим, необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нею нових злочинів. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним ст. ст.50, 65 КК України.
		В свою чергу, суд апеляційної інстанції у межах своїх повноважень та з дотриманням вимог ст. 404 КПК України розглянув апеляційні скарги, зокрема захисника та потерпілої, дав в ухвалі, відповідно до вимог ст. 419 цього Кодексу, вмотивовані відповіді на усі доводи, наведені в зазначених апеляційних скаргах, та прийняв обґрунтоване рішення про залишення вироку місцевого суду без зміни, з чим погоджується і колегія суддів. 
		Ухвала апеляційного суду достатньо вмотивована та відповідає вимогам 
		ст. ст. 370,419КПК України.
		Інші доводи, викладені в касаційних скаргах захисника та потерпілої, а також матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом першої або апеляційної інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень. 
		Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженої, касаційні скарги захисника та потерпілої має бути залишена без задоволення, а судові рішення - без зміни.
		Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд
		ухвалив: 
		Вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 березня 2020 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційні скарги потерпілої 
		ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженої 
		ОСОБА_8  без задоволення.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1        ОСОБА_2       ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...