Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/12673/20 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі); про приватну власність; щодо реєстрації або обліку прав на майно.
Надіслано для оприлюднення: 14.05.2021. Зареєстровано: 16.05.2021. Забезпечено надання загального доступу: 17.05.2021.
Дата набрання законної сили: 20.07.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		21.04.2021Справа №  910/12673/20
		Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Будніка П.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 910/12673/20
		за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Сусіди 21-А" (Україна, 03067, м. Київ, вул. Машинобудівна, буд. 21-А; ідентифікаційний код: 43141246)
		до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (Україна, 01010, м. Київ, вул. Михайла Омеляновича-Павленка, буд. 4/6; ідентифікаційний код: 23527052)
		за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Новобудова"; 2) ОСОБА_1 ; 3) ОСОБА_2 
		про скасування державної реєстрації права власності та зобов`язання вчинити певні дії
		 
		Представники учасників справи: 
		від позивача: Лахтарін І.А., ордер серії АІ № 1051380 від 24.08.2020; Пухальська Н.С., ордер серії КС № 824504 від 18.11.2020;
		від відповідача: Каравасілі Х.М. (в порядку самопредставництва);
		від третьої особи-1: не з`явились;
		від третьої особи-2: ОСОБА_1 (особисто); Гордієнко Л.В., ордер серії КС № 166283 від 29.12.2020;
		від третьої особи-3: Гордієнко Л.В., ордер серії КС № 166286 від 03.02.2021.
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Сусіди 21-А" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (далі - відповідач) про скасування державної реєстрації права власності № 32546424 на квартиру НОМЕР_1 , № 32547660 на квартиру НОМЕР_2 та № 32548186 на квартиру НОМЕР_3 за адресою: АДРЕСА_1 за відповідачем та зобов`язання відповідача передати на баланс позивача квартири НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 за адресою: АДРЕСА_1 для службового використання.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що чинним законодавством України не передбачено можливість проведення реєстрації права власності на квартири для службового використання та оскільки позивач має законний інтерес до вказаних службових квартир, які мали бути передані на його баланс, він звернувся до суду з цим позовом.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2020 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.
		08.09.2020 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/12673/20, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Новобудова", підготовче засідання призначено на 16.10.2020.
		05.10.2020 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує та зазначає, що у позивача відсутнє право вимагати здійснення передачі йому певної площі квартир у багатоквартирному будинку, службове житло не є та не може бути власністю об`єднання співвласників багатоквартирного будинку та не призначене для забезпечення експлуатації будинку і побутового обслуговування його мешканців. На думку відповідача, враховуючи мету створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, у позивача відсутні повноваження на звернення до суду з позовом щодо передачі йому службової площі житла, а відтак у позивача відсутнє і порушене право, яке підлягає судовому захисту. Відповідач зазначає, що у зв`язку зі змінами в законодавстві у відповідача, як забудовника, припинений обов`язок щодо передачі матеріальних активів та частини (відсотків) від збудованої площі житла, в тому числі й на користь позивача. Крім того, як зазначає відповідач, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що спірним квартирам було надано статус службових квартир. Відповідач також вважає безпідставними посилання позивача на ту обставину, що державну реєстрацію права власності за відповідачем на спірні квартири було проведено з порушення законодавства, оскільки відповідачем було подано державному реєстратору всі необхідні документи для державної реєстрації права власності вперше на новозбудований об`єкт нерухомого майна. Більше того, відповідач вказує, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки квартири НОМЕР_2 та НОМЕР_3 у багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_1 були відчужені ОСОБА_1, відтак задоволення позову в цій частині не відновить порушений, на думку позивача, законний інтерес.
		13.10.2020 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про приєднання документів до матеріалів справи.
		Підготовче засідання, призначене на 16.10.2020, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Нечая О.В. на лікарняному.
		19.10.2020 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, за змістом якої позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві, зазначає, що після створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку в позивача, як балансоутримувача багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1, виникло право на отримання на баланс спірних квартир, а у ТОВ "Новобудова", як колишнього балансоутримувача, виникло зобов`язання з передачі вказаних квартир на баланс позивача, відтак оформлення відповідачем права власності на спірні квартири порушує охоронюваний законом інтерес позивача, а також право власності всіх співвласників багатоквартирного будинку. Позивач вважає безпідставними доводи відповідача щодо припинення обов`язку з передачі житлових площ експлуатуючій організації, оскільки такий обов`язок був визначений умовами Угоди № 28 від 04.10.2000, з урахуванням Додаткової угоди № 1 від 10.02.2003. За доводами позивача, Акт № 1/236 від 2006 року, на підставі якого спірні квартири були передані третій особі-1 для службових потреб, містять відмітку про реєстрацію передачі квартир у Головному управлінні житлового забезпечення КМДА, відтак посилання відповідача на те, що спірні квартири не є службовими квартирами є безпідставними. Позивач також зазначає про безпідставність доводів відповідача стосовно того, що він є власником спірних квартир, оскільки вказані квартири не є такими, що були непроінвестовані. Посилання відповідача на ту обставину, що задоволення позову не відновить порушений законний інтерес позивача, позивач вважає також безпідставними, оскільки квартири НОМЕР_2 та НОМЕР_3 були відчужені ОСОБА_1 після пред`явлення позову.
		23.10.2020 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив, в якому відповідач заперечує проти доводів позивача, викладених у відповіді на відзив, повторно зазначає, що у позивача відсутнє право вимагати у відповідача виконання зобов`язання, а також відсутність у позивача порушеного права щодо передачі службового житла, неналежність обраного позивачем способу захисту порушеного права.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2020, в порядку статей 120 - 121 Господарського процесуального кодексу України, учасників справи було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/12673/20 призначено на 18.11.2020.
		18.11.2020 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі.
		У підготовче засідання 18.11.2020 з`явились представники сторін, представник третьої особи не з`явився, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання третя особа була повідомлена належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась.
		У підготовчому засіданні 18.11.2020 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 16.12.2020.
		15.12.2020 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли заперечення на заяву відповідача про закриття провадження у справі.
		16.12.2020 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли клопотання про залучення ОСОБА_1 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову, на стороні відповідача.
		У підготовче засідання 16.12.2020 з`явились представники сторін, представник третьої особи не з`явився, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання третя особа була повідомлена належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась.
		У підготовчому засіданні 16.12.2020 судом було відмовлено в задоволенні заяви відповідача про закриття провадження у справі, з огляду на наступне.
		Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
		Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми процесуального закону можливе в разі, коли предмет спору існував на момент його виникнення та припинив існування в процесі розгляду справи.
		Предметом спору є об`єкт спірних правовідносини, матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.
		З огляду на предмет та підстави заявленого позову, оскільки квартири НОМЕР_2 та НОМЕР_3 , як вірно зазначає позивач, було відчужено відповідачем ОСОБА_1 після пред`явлення позову, предмет спору в частині позовних вимог, що стосуються вказаних квартир, не припинив своє існування в процесі розгляду справи, відтак у суду відсутні правові підстави для закриття провадження у справі в цій частині позовних вимог.
		У підготовчому засіданні 16.12.2020 судом було оголошено перерву до 03.02.2021. 
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2020, в порядку статей 120 - 121 Господарського процесуального кодексу України, третю особу було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/12673/20 призначено на 03.02.2021.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2020 було задоволено клопотання відповідача та залучено ОСОБА_1 до участі у справі № 910/12673/20 в якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
		11.01.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про приєднання документів до матеріалів справи.
		16.01.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи-2 - ОСОБА_1 надійшло пояснення щодо позову, відповідно до якого третя особа-2 проти позову заперечує, зазначає, що ним у законний спосіб було набуто право власності на квартири НОМЕР_2 та НОМЕР_3 , відтак, оскільки відповідач не є власником вказаних квартир, їх передача на баланс позивача є неможливою, спірні квартири не мають статусу службового житла, як помилково зазначає позивач, і останнім не надано суду рішень компетентних органів про внесення вказаних квартир до переліку службових, а також рішень щодо передачі таких квартир позивачу. Крім того, третя особа-2 зазначає, що в позові відсутні посилання на нормативно-правові акти, якими би встановлювався обов`язок відповідача з передачі спірних квартир на баланс позивача і законодавством передбачено лише обов`язок колишнього балансоутримувача багатоквартирного будинку або особи, що здійснювала управління багатоквартирним будинком, передати ОСББ лише документацію на будинок, законом не передбачено обов`язку передавати майно та/або речові права щодо будь-яких приміщень, які належали колишньому балансоутримувачу, також законом не врегульовано питання щодо передачі службових приміщень. Крім того, третя особа-2 зазначає, що квартиру НОМЕР_3 було відчужено ОСОБА_2 , відтак, враховуючи ту обставину, що власниками квартир НОМЕР_2 та НОМЕР_3 є фізичні особи, спір в частині вказаних квартир не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, у зв`язку з чим третя особа-2 просить суд закрити провадження у справі в частині вимог позивача, що стосуються квартир НОМЕР_2 та НОМЕР_3 , в іншій частині позову відмовити, а також залучити ОСОБА_2 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
		27.01.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява ОСОБА_2 про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
		Підготовче засідання, призначене на 03.02.2021, не відбулось у зв`язку з направленням судді Нечая О.В. на навчання до Національної школи суддів України.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2021, в порядку статей 120 - 121 Господарського процесуального кодексу України, учасників справи було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/12673/20 призначено на 03.03.2021.
		02.03.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли клопотання про витребування доказів та про долучення доказів до матеріалів справи.
		У підготовче засідання 03.03.2021 з`явились представники сторін та третьої особи-2, представник третьої особи-1 не з`явився, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання третя особа-1 була повідомлена належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась.
		У підготовчому засіданні 03.03.2021 судом було розглянуто клопотання позивача про витребування доказів - оригіналу Акту № 1/236 від 2006 року та відмовлено в його задоволенні, оскільки у суду відсутні сумніви щодо достовірності наявної в матеріалах справи копії вказаного акту. Клопотання позивача про долучення доказів до матеріалів справи судом не розглядалось, оскільки позивачем не додано до клопотання доказу, який він просить суд долучити до матеріалів справи.
		У підготовчому засіданні 03.03.2021 судом було задоволено заяву ОСОБА_2 про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача та відкладено підготовче засідання до 24.03.2021.
		15.03.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи-3 - ОСОБА_2 надійшло пояснення щодо позову, відповідно до якого третя особа-3 заперечує проти позову, зазначає, що позивачем не наведено обставин та підстав, а також не надано доказів на підтвердження виникнення у нього права на службове житло, як таке, і зокрема, на спірні квартири, натомість відповідачем, на думку третьої особи, доведено протилежне, відтак у позивача відсутні підстави вимагати передачі будь-якого службового житла. Третя особа-3 зазначає, що в частині позовних вимог, що стосуються квартир НОМЕР_2 та НОМЕР_3, ПрАТ "ХК "Київміськбуд" є неналежним відповідачем, підтримує заяви відповідача та третьої особи-2 про закриття провадження у справі в цій частині позовних вимог, що стосуються квартир НОМЕР_2 та НОМЕР_3 , на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, в решті заявлених позивачем вимог просить суд відмовити.
		24.03.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.
		У підготовче засідання 24.03.2021 з`явились представники сторін та третіх осіб 2, 3, представник третьої особи-1 не з`явився, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання третя особа-1 була повідомлена належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась.
		Враховуючи, що судом було здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 21.04.2021.
		У судове засідання 21.04.2021 з`явились представники сторін та третіх осіб 2, 3, представник третьої особи-1 не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання третя особа-1 була повідомлена належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась.
		Представники позивача надали суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримали в повному обсязі.
		Представник відповідача надала суду усні пояснення по суті спору, проти позову заперечувала.
		Представник третіх осіб 2, 3 надала суду усні пояснення по суті спору, проти позову заперечувала.
		У судовому засіданні 21.04.2021 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників справи, суд
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		04.10.2000 між Виробничим об`єднанням "Київприлад" (далі - ВО "Київприлад", сторона-1) та Акціонерним товариством Холдинговою компанією "Київміськбуд" (далі - відповідач, сторона-2) було укладено Угоду № 28 про спільне будівництво житлового будинку на АДРЕСА_1 (далі - Угода № 28), предметом якої є діяльність сторін по проектуванню та будівництву житлового будинку та інших приміщень на ділянці, що розташована на АДРЕСА_1 (далі - об`єкт), відведений ВО "Київприлад" рішенням Виконкому Київської міської ради від 18.02.1974 № 216 та від 03.03.1975 № 180/6.
		Згідно з п. 3.3 Угоди № 28 сторона-1 отримує від сторони-2 у власність після затвердження проекту та початку інвестування будівництва, як компенсацію за витрати, понесені стороною-1 по освоєнню зазначеної земельної ділянки, квартири загальною площею 12 відсотків від загальної площі квартир, яка буде встановлена затвердженим проектом, у вказаному будинку чи інших районах міста в будинках, що будує сторона-2 (по бажанню сторони-1). За рахунок своєї частки житла сторона-1 виконує зобов`язання перед Київською державною адміністрацією по передачі службового житла (2%).
		10.02.2003 між ВО "Київприлад" та відповідачем було укладено Додаткову угоду №1 до Угоди № 28 (далі - Додаткова угода № 1), в якій сторони дійшли згоди викласти п. 3.3 Угоди № 28 у новій редакції, а саме сторона-1 отримує від сторони-2 грошову компенсацію за понесені витрати по освоєнню та утриманню земельної ділянки на АДРЕСА_1 в сумі згідно з п. 5 Розрахунку 1 додатку 1 до Додаткової Угоди № 1. Сторона-1 залишає стороні-2 для розрахунку з Київською міською державною адміністрацією 2 % та 5 % загальної площі від своєї частки житла (12 % загальної площі квартир у будинку АДРЕСА_1 ) згідно з п. 3 Розрахунку 1 Додатку 1 до Додаткової Угоди.
		Крім того, Додатковою угодою № 1 сторони доповнили Розділ 4 Угоди № 28 пунктом 4.7 наступного змісту: "сторона-2 разом із своєю частиною (5 % та 2 %) своє частки 88 % від загальною площі квартир будинку передає у встановленому порядку Київській міській державній адміністрації загальну площу 2407,20 кв.м, в тому числі 288,86 кв.м (5 % та 2 %) частки від 12 % загальної площі сторони-1, яку остання залишає стороні-2 для розрахунків на підставі п. 5а, б, розрахунку № 2 додатку № 2 до Додаткової Угоди № 1".
		Згідно з розрахунком № 2 (Додаток № 2 до Додаткової Угоди № 1) всього сторона-2 передає Київській міській державній адміністрації житлової площі 687,77 кв.м (службі експлуатації) та 1  719,43 кв.м (Головному управлінню квартирного забезпечення).
		28.12.2005 державною приймальною комісією прийнято в експлуатацію закінчений будівництвом об`єкт "Житловий будинок № 1 і № 2 (по генплану) за адресою: АДРЕСА_1 - будівельна адреса, АДРЕСА_1 (№ 1 по генплану), АДРЕСА_1 (№ 2 по генплану) - поштова адреса у Солом`янському районі міста Києва".
		Розпорядженням Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 31.01.2006 № 103 було затверджено Акт від 28.12.2005 державної приймальної комісії з прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту "Житловий будинок №1 і №2 (по генплану) за адресою: АДРЕСА_1 - будівельна адреса, АДРЕСА_1 (№1 по генплану), АДРЕСА_1 (№2 по генплану) - поштова адреса у Солом`янському районі міста Києва".
		У підп. 6.1 пункту 6 Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 29.03.2006 № 577 "Про розподіл загальної площі квартир у жилих будинках на 2006 рік" (далі - Розпорядження № 577) вказано на необхідність взяти до відома, що пунктом 70 рішення Київської міської ради від 27.12.2005 № 621/3082 "Про бюджет міста Києва на 2006 рік" встановлено розміри відрахувань від загальної площі квартир у будинках, які вводяться в експлуатацію у 2006 році, або грошових коштів (без ПДВ) на день їх нарахування, які визначаються на підставі експертної оцінки вартості одного квадратного метра загальної площі квартир відповідного будинку: при будівництві житла всіма забудовниками, незалежно від джерел фінансування на всіх земельних ділянках, відведених до 01.01.2003, а також відведених після 01.01.2003, крім зазначених у п. 6.2, - 7 % загальної площі квартир, з яких 5% - для забезпечення житла громадян, які перебувають на квартирному обліку в районних у місті Києві державних адміністраціях, відселення з ділянок забудови, старих та непридатних для проживання будинків; 2 % - на службову площу в будинках, які передаються на баланс експлуатуючим організаціям районних у м. Києві державних адміністрацій; по інших жилих будинках - 1 % або на договірних засадах, в тому числі нежитловими приміщеннями.
		З огляду на вищенаведене, позивач зазначає, що у відповідача, відповідно до Угоди №28, з урахуванням Додаткової угоди № 1, а також безпосередньо із Розпорядження № 577 виникло зобов`язання з передачі службової площі житла Київській міській державній адміністрації, а саме службі експлуатації 2 % від загальної площі квартир будинку; 2 % на службову площу в будинках, які передаються на баланс експлуатаційним організаціям районних у місті Києві державних адміністрацій; 1 % по іншим житловим будинкам, втім, як зазначає позивач, відповідачем не вчинено жодних дій щодо передачі таких квартир Київській міській державній адміністрації для їх оформлення як службові.
		Як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи, відповідач, на підставі Акту № 1/236 від 2006 року (без зазначення дня та місяця), передав, а ТОВ "Новобудова" (третя особа-1) прийняла 3 квартири загальною площею 178,76 кв.м для службових потреб по АДРЕСА_1, а саме квартира НОМЕР_1 площею 90,23 кв.м; квартира НОМЕР_2 площею 47,65 кв.м та НОМЕР_3 площею 40,88 кв.м.
		В подальшому, ТОВ "Новобудова", на підставі Акту від 18.06.2019, передала, а відповідач прийняв вищевказані три квартири загальною площею 178,76 кв.м.
		23.07.2019 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено наступні записи про право власності, а саме:
		- № 32546424, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №1880113280000; об`єкт нерухомого майна - квартира НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; власник - ПрАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд";
		- № 32547660 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №1880172180000; об`єкт нерухомого майна - квартира НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_1 ; власник - ПрАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд";
		- № 32548186 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №1880197680000; об`єкт нерухомого майна - квартира НОМЕР_3 за адресою: АДРЕСА_1; власник - ПрАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд", що підтверджується наявними в матеріалах справи Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.
		Підстава виникнення права власності: - акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту від 02.02.2006, виданий Управлінням Державно-будівельного контролю м. Києва; - розпорядження № 102 від 31.01.2006 Солом`янської районної у місті Києві державної адміністрації; - Угода № 28 від 04.10.2000; - акт №1/236 від 21.09.2006; акт б/н від 18.06.2019; - витяг з переліку інвесторів від 10.07.2019, видавник - ПрАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд"; - довідка №02886/0/2-19 від 10.07.2019, видавник - ПрАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд".
		З огляду на вищенаведене, позивач зазначає, що відповідач, всупереч умовам Угоди №28, з урахуванням Додаткової угоди № 1, не лише не виконав зобов`язання перед Київською міською державною адміністрацією щодо передачі квартир для службового використання, а навпаки незаконно набув право власності на вищевказані квартири. При цьому, за доводами позивача, на момент складання Акту від 18.06.2019 між відповідачем та третьою особою-1 право власності на спірні квартири не було зареєстровано.
		В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ту обставину, що діючим законодавством України не передбачено можливість проведення реєстрації права власності на квартири для службового використання та допоміжні приміщення, оскільки вони будуються за рахунок коштів всіх інвесторів будинку та призначені для обслуговування потреб будинку, відтак, на думку позивача, відповідно до статті 331 Цивільного кодексу України, набуття права власності на новостворене майно належить саме інвесторам будинку. Отже, за доводами позивача, відповідач був зобов`язаний передати 2 % від загальної площі квартир будинку Київській міській державній адміністрації в якості службових квартир, які в подальшому підлягали передачі на баланс експлуатуючій організації або ОСББ.
		30.07.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про створення юридичної особи - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Сусіди 21-А" (номер запису 10731020000040768).
		Враховуючи вищевикладене, позивач вказує на наявність у нього законного інтересу до спірних квартир, які відповідно до законодавства мали бути передані від експлуатуючої організації (третьої особи-1) на баланс ОСББ, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом та просить скасувати державну реєстрацію права власності №32546424 на квартиру НОМЕР_1 , №32547660 на квартиру НОМЕР_2 та №32548186 на квартиру НОМЕР_3 за адресою: АДРЕСА_1 за відповідачем та зобов`язати відповідача передати на баланс позивача квартири НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3 за адресою: АДРЕСА_1 для службового використання.
		Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		Частинами 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 
		Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. 
		Статтею 385 Цивільного кодексу України визначено, що власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків). Таке об`єднання є юридичною особою, що створюється та діє відповідно до закону та статуту.
		Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" (тут і надалі в редакцій станом на час виникнення спірних правовідносин).
		Статтею 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" встановлено, що об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - це юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна; співвласники багатоквартирного будинку (далі - співвласники) - це власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.
		Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 4 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Об`єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Порядок надходження і використання коштів об`єднання визначається цим Законом та іншими законами України. Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.
		Згідно з ч. 18 ст. 6 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" колишній балансоутримувач багатоквартирного будинку або особа, яка здійснювала управління багатоквартирним будинком до створення об`єднання, у тримісячний строк з дня державної реєстрації об`єднання забезпечує передачу йому примірника технічної та іншої передбаченої законодавством документації на будинок, а також документа, на підставі якого багатоквартирний будинок прийнято в експлуатацію, технічного паспорта і планів інженерних мереж.
		Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.
		Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
		На позивача покладається обов`язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог.
		Спір у цій справі виник внаслідок того, що відповідачем, на думку позивача, вчинено незаконні дії щодо реєстрації права власності на спірні квартири, оскільки відповідач станом на дату проведення державної реєстрації права власності не був власником вказаних квартир, натомість, відповідно до Угоди № 28, з урахуванням Додаткової угоди № 1, а також Розпорядження № 577, відповідач був зобов`язаний передати 2 % від загальної площі квартир будинку Київській міській державній адміністрації в якості службових квартир, які в подальшому підлягали передачі на баланс позивача.
		Спір про скасування рішення, запису щодо скасування права власності на об`єкт нерухомого майна має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав особи на цей об`єкт. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено відповідний запис у Реєстрі. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру. Під час вирішення такого спору з`ясуванню підлягають обставини щодо підстав набуття особою права власності на об`єкт нерухомого майна. 
		Вказана правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 вересня 2018 у справі № 823/2042/16 (провадження №11-377апп18) та від 5 червня 2019 у справі № 911/1580/18 (провадження № 12-53гс19).
		Згідно з ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України   правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 Цивільного кодексу України).
		Частинами 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
		Відповідно до частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 Цивільного кодексу України).
		Суд встановив, що 23.07.2019 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено записи про право власності № 32546424 на квартиру НОМЕР_1 , № 32547660 на квартиру НОМЕР_2 та № 32548186 на квартиру НОМЕР_3 за адресою: АДРЕСА_1 за відповідачем, що підтверджується Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.
		Згідно зі статтею 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
		Відповідно до частин 1, 3 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у   статті 4   цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.
		Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 у справі №523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 у справі №308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 у справі №127/93/17-ц та від 12 грудня 2018 у справах №570/3439/16-ц та №372/51/16-ц).
		За приписами ч. 1 ст. 171 Господарського процесуального кодексу України позов пред`являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді.
		З матеріалів справи вбачається, що позивач 24.08.2020 сформував в системі "Електронний суд" позовну заяву, яка 25.08.2020 зареєстрована в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" за № 12673/20.
		Постановляючи ухвалу від 18.12.2020 про залучення ОСОБА_1 до участі у справі № 910/12673/20 в якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, судом було встановлено, що відповідно до наявних у матеріалах справи Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №226277560 від 30.09.2020, на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Крпеян Л.Р., зареєстрованого в реєстрі за № 1000, від 24.09.2020, за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на квартиру НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №226279163 від 30.09.2020, на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Крпеян Л.Р., зареєстрованого в реєстрі за № 1001 від 24.09.2020, за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на квартиру НОМЕР_3 за адресою: АДРЕСА_1 .
		Також при залученні ОСОБА_2 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, судом було встановлено, що відповідно до наявної в матеріалах справи Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №234699702 від 30.11.2020, на підставі Договору купівлі-продажу квартири, серії та номер: 1504 від 29.10.2020, посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л.М., за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на квартиру НОМЕР_3 за адресою: АДРЕСА_1 .
		Тобто, станом на дату звернення позивача з цим позовом, спірні квартири були зареєстровані за відповідачем, натомість в процесі розгляду справи (після пред`явлення позову та відкриття провадження у справі) відповідачем було відчужено квартири НОМЕР_2 та НОМЕР_3 ОСОБА_1 , який, в свою чергу, відчужив квартиру НОМЕР_3 ОСОБА_2 .
		Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
		Враховуючи ту обставину, що квартири НОМЕР_2 та НОМЕР_3 були відчужені відповідачем після пред`явлення цього позову, суд не вбачає правових підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог, що стосуються квартир НОМЕР_2 та НОМЕР_3 , на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим заяви третіх осіб 2, 3 про необхідність закриття провадження в цій частині позовних вимог є безпідставними.
		Згідно з частинами 9, 10 статті 4 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" майно об`єднання утворюється з: 1) майна, переданого йому співвласниками у власність; 2) одержаних доходів; 3) іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом. Майно, придбане об`єднанням за рахунок внесків та платежів співвласників, є їхньою спільною власністю.
		Відповідно до статті 16 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" об`єднання має право відповідно до законодавства та статуту об`єднання:
		- утворювати органи управління, визначати умови та розмір плати за їхню діяльність;
		- приймати рішення про надходження та витрати коштів об`єднання;
		- визначати порядок користування спільним майном відповідно до статуту об`єднання;
		- укладати договори;
		- виступати замовником робіт з капітального ремонту, реконструкції багатоквартирного будинку;
		- встановлювати порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів;
		- здійснювати для виконання статутних завдань господарче забезпечення діяльності об`єднання в порядку, визначеному законом;
		- визначати підрядника, укладати договори про управління та експлуатацію, обслуговування, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення майна з будь-якою фізичною або юридичною особою;
		- здійснювати контроль за своєчасною сплатою внесків і платежів;
		- захищати права, представляти інтереси співвласників у судах, органах державної влади і органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності;
		- використовувати допоміжні приміщення у багатоквартирному будинку для потреб органів управління об`єднання;
		- встановлювати сервітути, здавати в оренду допоміжні приміщення та інше спільне майно багатоквартирного будинку.
		За змістом пунктів 2, 6 частини першої статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); спільне майно багатоквартирного будинку - це приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.
		Згідно з ч. 1 ст. 118 Житлового кодексу Української РСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
		За приписом ч. 1 ст. 122 Житлового кодексу Української РСР на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане жиле приміщення.
		Відповідно до пунктів 2 - 5 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 № 37 (тут і надалі в редакцій станом на час виникнення спірних правовідносин) службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Через це зазначені приміщення повинні знаходитися у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (їх робочого місця). Підприємства, установи, організації мають використовувати службові жилі приміщення за їх цільовим призначенням. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації. В тих випадках, коли підприємство, установа, організація розташована на території одного населеного пункту (району в місті), а жиле приміщення на території іншого, рішення про його включення до числа службових приймається виконавчим комітетом Ради народних депутатів за місцем знаходження приміщення. До числа службових може бути включено тільки вільне жиле приміщення. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири, розташовані, переважно, на першому поверсі.   Облік службових жилих приміщень у всіх будинках, незалежно від їх належності, здійснюється у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, яка прийняла рішення про включення жилого приміщення до числа службових. Службові жилі приміщення обліковуються в журналі обліку службових жилих приміщень.   Оперативний облік належних їм службових жилих приміщень провадять також відповідні підприємства, установи, організації.
		Як вбачається з листа Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації №108-12597 від 06.10.2020, рішення про включення квартир НОМЕР_1, НОМЕР_2 та НОМЕР_3 за адресою: АДРЕСА_1 до складу службових квартир не приймались, статус службового житла адміністрацією не надавався.
		Суд зазначає, що спір у цій справі виник не у зв`язку з тим, що спірні квартири мають статус "службого житла/службових квартир", а у зв`язку з тим, що вказані квартири були передані ТОВ "Новобудова" (попередній експлуатуючій організації вказаного будинку) відповідачем з метою використання для службових цілей, на виконання умов Угоди № 28, з урахуванням Додаткової угоди № 1, а також Розпорядження № 577, а отже, позивач як експлуатуюча організація вказаного будинку (об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) має право також використовувати вказані спірні квартири для службових цілей.
		відтак, повідомлені відповідачем та третіми особами 2, 3 у їхніх заявах по суті справи обставини стосовного того, що службове житло не є та не може бути власністю ОСББ і не призначене для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців не входять до предмету доказування в цій справі та, відповідно, відхиляються судом як безпідставні.
		Суд також відхиляє як необґрунтовані доводи відповідача щодо відсутності у позивача повноважень на звернення до суду з позовом щодо передачі йому спірних квартир, з огляду на наступне.
		У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Горраіз Лізаррага та інші проти Іспанії" (заява №62543/00 від 10.11.2004) зазначено, що в сучасному суспільстві, коли громадяни стикаються з особливо складними управлінськими рішеннями, звернення до колективних органів, таких як асоціації, є одним із доступних, а іноді і єдиним доступним для них, засобом, завдяки якому вони можуть ефективно захищати власні інтереси. Крім того, законодавством більшості європейських країн визнано право асоціацій брати участь у судових провадженнях для захисту інтересів своїх членів. Суд не може ігнорувати цей факт при тлумаченні поняття "потерпілий". Будь-яка інша, надміру формалізована інтерпретація цієї концепції, зробить захист прав, гарантованих Конвенцією, неефективним та ілюзорним (п. 38).   Суд визнав, що гарантії статті 6 § 1 також розповсюджуються на об`єднання у разі, коли вони вимагають визнати права чи інтереси їх членів (п. 45).
		Застосовуючи такий підхід Європейського суду з прав людини в контексті обставин цієї справи, суд вважає, що ОСББ, яке є об`єднанням осіб, мета створення та діяльність якого прямо та безпосередньо пов`язана із забезпеченням і захистом прав співвласників будинку, є належним виразником інтересів більшості членів цього об`єднання. Водночас, інтереси об`єднання, як юридичної особи, не завжди співпадають з інтересами кожного члена об`єднання.
		З урахуванням мети створення, ОСББ має пряме та безпосереднє відношення до усіх питань, що стосуються будинку, а отже може мати власну, окрему від інтересів кожного окремого члена об`єднання, матеріально-правову зацікавленість у спорах що стосуються будинку. Наявність матеріально-правової зацікавленості у ОСББ у правовідносинах, що виникають щодо будинку чи його складових, утримання, експлуатації та інших подібних питань є передумовою визнання за ОСББ самостійної процесуальної правосуб`єктності, а отже і права на звернення до суду із самостійним позовом.
		Окрім того, реальний захист прав співвласників будинку (членів ОСББ) у певних випадках потребує звернення до суду. Відтак, невизнання за ОСББ самостійного права на звернення до суду в інтересах членів, призвело б до неможливості забезпечення і захисту прав співвласників будинку і стало б  невиправданою перешкодою для досягнення мети об`єднання. Протилежний підхід не відповідатиме ч. 1  ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині забезпечення права на доступ до суду.
		Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 4 березня 2018 у справі №815/219/17 (№К/9901/3315/18).
		Як було вказано вище, у підп. 6.1 пункту 6 Розпорядження № 577 встановлено розміри відрахувань від загальної площі квартир у будинках, які вводяться в експлуатацію у 2006 році, або грошових коштів (без ПДВ) на день їх нарахування, які визначаються на підставі експертної оцінки вартості одного квадратного метра загальної площі квартир відповідного будинку: при будівництві житла всіма забудовниками, незалежно від джерел фінансування на всіх земельних ділянках, відведених до 01.01.2003, а також відведених після 01.01.2003, крім зазначених у п. 6.2, - 7% загальної площі квартир, з яких 5% - для забезпечення житла громадян, які перебувають на квартирному обліку в районних у місті Києві державних адміністраціях, відселення з ділянок забудови, старих та непридатних проживання будинків; 2% - на службову площу в будинках, які передаються на баланс експлуатуючим організаціям районних у м. Києві державних адміністрацій; по інших жилих будинках - 1% або на договірних засадах, в тому числі нежитловими приміщеннями.
		Суд встановив, що на підставі Акту № 1/236 від 2006 року (без зазначення дня та місяця) відповідач передав, а ТОВ "Новобудова" (третя особа-1) прийняла 3 квартири загальною площею 178,76 кв.м. для службових потреб по АДРЕСА_1, а саме квартира НОМЕР_1 площею 90,23 кв.м; квартира НОМЕР_2 площею 47,65 кв.м та НОМЕР_3 площею 40,88 кв.м. 
		Отже, відповідачем було виконано взяті на себе зобов`язання за Угодою № 28, з урахуванням Додаткової угоди № 1, а також вимоги, встановлені у Розпорядженні № 577, чим спростовуються доводи позивача щодо невиконання відповідачем умов вказаної угоди та розпорядження.
		Частинами 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник)  зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
		Відповідно до ч. 3 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
		12.03.2011 набрав чинності Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності".
		У ч. 7 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" було зазначено, що органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об`єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі  шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім  випадків,  визначених частиною п`ятою статті 30 цього Закону. 
		17.10.2019 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було виключено ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
		Водночас, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" було доповнено ст. 7 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" частиною 6 наступного змісту: "Органам, що здійснюють управління у сфері містобудівної діяльності, архітектурно-будівельного контролю та нагляду, забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, матеріальних або нематеріальних активів, у тому числі здійснення будівництва об`єктів".
		Крім того, у п. 7 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" зазначено, що будь-які рішення органів місцевого самоврядування про надання замовником будівництва будь-яких послуг, передачу активів у будь-якій формі (матеріальній чи нематеріальній), передачу частини (відсоткової частки) площ прийнятих в експлуатацію об`єктів містобудування, крім пайової участі відповідно до цього Закону, прийняті до набрання чинності цим Законом, підлягають приведенню у відповідність із цим Законом.
		Пунктом 2 Прикінцевих положень вказаного закону визначено, що закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
		Отже, з набранням чинності Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (з 12.03.2011) у забудовника (відповідача у цій справі) припинений обов`язок, зокрема, передавати матеріальні активи та частину (відсотки) від збудованої площі, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відсутність правових підстав у позивача вимагати від відповідача передачі спірних квартир для використання їх у службових цілях.
		Що стосується тверджень позивача про порушення державним реєстратором при реєстрації права власності на спірні квартири за відповідачем норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", суд зазначає наступне. Так, позивач вказує на те, що відповідач не був інвестором будівництва будинку за адресою: АДРЕСА_1, тоді як державному реєстратору відповідачем були подані витяги з переліку інвесторів. Крім того, позивач зазначає про те, що станом на дату передачі третьою особою-1 спірних квартир відповідачу право власності на вказані квартири не було зареєстровано.
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (тут і надалі в редакцій станом на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		Згідно з ч. 3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор:
		1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;
		2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;
		3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав, похідних від права власності, здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії;
		4) під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи;
		5) відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження;
		6) присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна у випадках, передбачених цим Законом;
		7) виготовляє електронні копії документів, поданих у паперовій формі, та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав);
		8) формує за допомогою Державного реєстру прав документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав;
		9) формує реєстраційні справи у паперовій формі;
		9-1) надає в установленому порядку та у випадках, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", інформацію органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю;
		10) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
		Підстави для відмови в державній реєстрації прав визначені статтею 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Зокрема, згідно з пунктами 3, 4 частини першої вказаної статті у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.
		Частинами 1, 2 статті 331 Цивільного кодексу України визначено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
		Відповідно до п. 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; 2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси;                4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності). Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів. У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у режимі реального часу отримує відомості Єдиного реєстру документів про документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, та перевіряє відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі. 
		З наявних у матеріалах справи витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що відповідачем було подано державному реєстратору всі необхідні документи для вчинення відповідних реєстраційних дій, які вимагаються для проведення державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна.
		Згідно зі статтею 382 Цивільного кодексу України квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
		Частинами 1, 2  статті 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" передбачено, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки зі спільного майна багатоквартирного будинку.
		Відповідно до статті 6 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" співвласники мають право: 1) вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників; 2) брати участь в управлінні багатоквартирним будинком особисто або через представника; 3) одержувати інформацію про технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку, умови його утримання та експлуатації, витрати на утримання спільного майна багатоквартирного будинку та надходження, отримані від його використання; 4) безоплатно одержувати інформацію про суб`єктів права власності на всі квартири та нежитлові приміщення у багатоквартирному будинку і площу таких квартир та приміщень у порядку і межах, визначених законом; 5) ознайомлюватися з рішеннями (протоколами) зборів співвласників, листками опитування, робити з них копії; 6) на відшкодування винною особою збитків, завданих спільному майну багатоквартирного будинку, у розмірі, що відповідає частці кожного співвласника; 7) інші права, визначені законом. Реалізація співвласником своїх прав не може порушувати права інших співвласників. У разі відчуження квартири чи нежитлового приміщення новий власник набуває усіх прав попереднього власника як співвласника.
		Статтею 876 Цивільного кодексу України унормовано, що власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.
		Відповідно до п. 4.1 Угоди № 28 сторона-2 (відповідач) приймає на себе функції інвестора та підрядчика по будівництву об`єкту, а також функції замовника (в частині, що передає їй сторона-1).
		Згідно з ч. 1 ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
		Враховуючи ту обставину, що замовником будівництва виступав відповідач, останній є власником квартир НОМЕР_1, НОМЕР_2 та НОМЕР_3 у будинку АДРЕСА_1, відтак реєстрація права власності на спірні квартири за відповідачем, як власником спірних квартир, є правомірною.
		Право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном передбачено статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Предметом безпосереднього регулювання ст. 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном.
		Правомірне очікування виникає у тому випадку, коли внаслідок заяв чи обіцянок від імені органу публічної влади, або внаслідок усталеної практики в особи сформувалося розумне сподівання, що стосовно до неї орган публічної влади буде діяти саме так, а не інакше. У практиці Європейського суду з прав людини матеріальні правомірні очікування визнаються "майном" за умови, що такі очікування (1) стосуються певних благ, котрі мають економічну цінність, (2) є цивільними за галузевою належністю і (3) достатньо визначені для того, аби бути забезпеченими можливістю судового захисту. Майном може бути "наявне майно", або активи, включно з вимогами, стосовно яких заявник здатен довести, що він мав принаймні "правомірне очікування" дієвої реалізації його майнового права" (Malhous v. Czech Republic (dec.) [GC], no. 33071/96, ECHR 2000-XII; Draon v. France [GC], no. 1513/03, ECHR 2006-IX; Pressos Compania Naviera and Others v. Belgium, no. 17849/91, §§ 29-31, ECHR A332).
		Правомірне очікування трактується, зокрема, так, що унаслідок певного юридичного факту, який уже відбувся, особа набуває майнове право. Однак невдовзі по тому, до того як особа це право встигне зреалізувати, держава ухвалює акт (нормативний або індивідуальної дії), котрим таке право скасовується із наданням цьому актові ретроспективної дії щодо фактів, які відбулися до його прийняття. При цьому підстави, з яких особа позбавляється раніше набутого права, не пов`язані з її поведінкою.
		В свою чергу, суд зазначає, що позивачем за допомогою належних та допустимих доказів, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, не було доведено тих обставин, що він мав "правомірні очікування" відносно саме квартир НОМЕР_1, НОМЕР_2 та НОМЕР_3 у будинку АДРЕСА_1, на які відповідачем було зареєстровано право власності за відповідними реєстраційними записами, які є предметом оскарження у цій справі.
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
		Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
		Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті.
		Позивачем у встановленому процесуальним законом порядку не доведено яким чином та в який спосіб відповідачем було порушено його права та законні інтереси під час реєстрації права власності на спірні квартири.
		Посилання відповідача та третіх осіб 2, 3 на ту обставину, що задоволення позову в частині заявлених позовних вимог, що стосуються квартири НОМЕР_2 та НОМЕР_3, власниками яких наразі є третя особа-2 та третя особа-3, відповідно, не відновить порушений законний інтерес позивача, в контексті встановлених судом обставин цієї справи є безпідставними, оскільки, як встановлено судом, права та законні інтереси позивача не були порушені відповідачем станом на дату звернення позивача до суду з цим позовом, а відтак і не є порушеними в результаті подальшого відчуження відповідачем спірних квартир третій особі-2 після пред`явлення позову.
		За приписами частин 1 - 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України пов`язує змагальність сторін зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Змагальність сторін - це встановлена законом можливість реалізації та практична реалізація наданих їм процесуальних прав при безумовному виконанні покладених на них процесуальних обов`язків на всіх стадіях судового процесу за участю компетентного суду.
		Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.
		Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
		Зважаючи на викладене, всі інші доводи та міркування учасників справи судом визнаються такими, що не спростовують вищевказаних висновків суду.
		Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.
		Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 4   204,00 грн, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача, оскільки позов не підлягає задоволенню.
		З огляду на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката, про які ним зазначено в попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат, у зв`язку з розглядом цієї справи, у встановлені процесуальним законом порядку та строк, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для розподілу вказаних витрат між сторонами.
		Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		1. В позові відмовити.
		2. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 4  204,00 грн покласти на позивача.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		Повне рішення складено 14.05.2021, у зв`язку з перебуванням судді Нечая О.В. у відпустці в період з 30.04.2021 по 07.05.2021.
		 
		 
		  Суддя                                                                                                             О.В. Нечай

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...