Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2-966/00 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.05.2021. Забезпечено надання загального доступу: 18.05.2021.
Дата набрання законної сили: 14.05.2021
Номер судового провадження: 61-10512ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		14 травня 2021 року
		м. Київ
		справа № 2-966/00
		провадження № 61-10512св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., 
		 
		учасники справи:
		заявник (стягувач у виконавчому провадженні) - ОСОБА_1 , 
		заінтересована особа - Центральний відділ державної виконавчої служби              м. Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 березня 2020 року у складі судді Демчика Р. В. та постанову Черкаського апеляційного суду                  від 25 червня 2020 року у складі колегії суддів Вініченка Б. Б., Новікова О. М., Бондаренка С. І.,
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст вимог скарги
		У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії та бездіяльність Центрального відділу державної виконавчої служби м. Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області (далі - Центральний ВДВС м. Черкаси), у якій просила:
		- поновити строки звернення до суду зі скаргою на незаконність рішення та бездіяльність службових (посадових) осіб Центрального відділу ДВС                      м. Черкаси;
		- визнати постанову державного виконавця від 04 жовтня 2016 року про закінчення виконавчого провадження, з виконання виконавчого листа, виданого 04 січня 2000 року, Придніпровським районним судом м. Черкаси, у справі №2-4234, яка була винесена до закінчення реального строку стягнення, тобто до настання повноліття дитини - незаконною;
		- скасувати постанову державного виконавця від 04 жовтня 2016 року про закінчення виконавчого провадження, з виконання виконавчого листа, виданого 04 січня 2000 року, Придніпровським районним судом м. Черкаси;
		- визнати незаконною бездіяльність державних виконавців Центрального відділу ДВС м. Черкаси, в частині нездійснення ними усієї сукупності виконавчих дій, у виконавчому провадженні, спрямованих на реальне (фактичне) виконання виконавчого листа, виданого 04 січня 2000 року Придніпровським районним судом м. Черкаси, у справі №2-4234 про стягнення аліментів на утримання дитини.
		Скарга мотивована тим, що 04 січня 2000 року Придніпровським районним судом м. Черкаси видано виконавчий лист на виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання їх сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		ОСОБА_2 належним чином не виконував рішення суду, у зв`язку з чим утворилась заборгованість зі сплати аліментів.
		Заявник неодноразово зверталась із заявами до Центрального ВДВС                  м. Черкаси з метою ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження, однак ознайомилась з його матеріалами лише 11 листопада 2019 року.
		З матеріалів виконавчого провадження стало відомо, що відносно боржника ОСОБА_2 відкриті ще виконавчі провадження, у яких стягувачами є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
		Виконавче провадження №3261144 закінчено відповідно до постанови державного виконавця Центрального ВДВС Войтенко А. С. від 04 жовтня  2016 року на підставі пункту 6 частини першої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV. 
		У виконавчому провадженні державним виконавцем 12 вересня 2014 року встановлено, що боржник ОСОБА_2 є власником 1/3 частиною квартири загальною площею 67,10 кв. м у АДРЕСА_1 . 
		Постановою від 12 вересня 2014 року державним виконавцем на вказану частку квартири боржника накладено арешт в межах суми боргу.
		Заявник посилається на те, що постанова про закінчення виконавчих дій та про арешт майна боржника їй не направлялась.
		Державному виконавцю було достовірно відомо з 12 вересня 2014 року про наявність у боржника у власності нерухомого майна, проте жодних дій щодо реалізації цього майна з метою погашення боргу зі сплати аліментів державними виконавцями не вчинялося.
		Постанова державного виконавця Центрального ВДВС від 04 жовтня           2016 року про закінчення виконавчого провадження є неправомірною, оскільки дата повноліття сина ОСОБА_6 настає ІНФОРМАЦІЯ_2 , а законом забороняється закінчення виконавчого провадження, якщо наявна заборгованість із стягнення відповідних платежів та винесення такої постанови до закінчення строку стягнення.
		Щодо поновлення строку на звернення до суду із скаргою заявник посилалася на те, що державним виконавцем її не повідомлено про арешт майна боржника та про закінчення виконавчого провадження, а також не надавалося можливості для ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження. Датою, коли заявнику стало відомо про порушення своїх прав, є 11 листопада 2019 року.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 березня                2020 року, залишеною без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 25 червня 2020 року, скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
		Визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця Центрального відділу ДВС ГТУЮ у Черкаській області від 04 жовтня 2016 року про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-4234, виданого Придніпровським районним судом м. Черкаси 4 січня 2000 року (ВП №3261144).
		У задоволенні іншої частини вимог скарги відмовлено. 
		Ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що ОСОБА_6 досяг повноліття ІНФОРМАЦІЯ_2 , а отже державний виконавець передчасно прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження 04 жовтня 2016 року, що є підставою для її скасування. 
		Відмовляючи у задоволенні вимог скарги про визнання незаконною бездіяльність державних виконавців в частині нездійснення ними усієї сукупності виконавчих дій у виконавчому провадженні, спрямованих на реальне виконання рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси №2-4234, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вважав, що вказана вимога не підлягає задоволенню, оскільки заявником не доведено, що державним виконавцем допущено бездіяльність під час примусового виконання рішення суду.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги                                   
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 не погодилась з висновками судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні вимог скарги про визнання незаконною бездіяльність державних виконавців щодо вчинення виконавчих дій, спрямованих на реальне виконання виконавчого листа, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення в оскаржуваній частині та задовольнити скаргу у частині вказаних вимог. 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №390/1573/18 (провадження №61-11749св19).
		Так, у вказаній постанові Верховного Суду зазначено, що скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні скарги, апеляційний суд виходив з того, що державним виконавцем вжиті всі необхідні заходи щодо виконання судового рішення, а судом не встановлено порушення державним виконавцем вимог Закону України «Про виконавче провадження» і прав заявників. Однак, апеляційний суд не врахував у повній мірі вимог статей 10, 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-УІІІ «Про виконавче провадження» (аналогічні вимоги передбачені статтями 32, 11 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІУ «Про виконавче провадження», який був чинний на період оскарження), не перевірив належним чином доводів заявників щодо недотримання державним виконавцем норм чинного законодавства, а саме не вчинення будь-яких дій щодо виконання судового рішення в період із грудня 2016 року до червня 2018 року, всупереч вимог статей 367, 382 ЦПК України, не навів належних доводів на спростування висновків суду першої інстанції та скасував законну ухвалу місцевого суду.
		Вирішуючи вимоги скарги в частині визнання незаконною бездіяльності державних виконавців, судами попередніх інстанцій не враховано та не надано належної оцінки тим обставинам, що не проведення державними виконавцями Центрального відділу ДВС м. Черкаси ГТУЮ протягом двох років жодних дій для реалізації майна боржника ОСОБА_2 з метою погашення заборгованості зі сплати аліментів на користь ОСОБА_1 та подальша передача зазначеного майна в рахунок погашення боргу              ОСОБА_5 , позбавили заявника можливості отримання (погашення) боргу із сплати аліментів за рахунок реалізації або передачі у власність цього майна боржника, чим порушено законні права стягувача у виконавчому провадженні.
		Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.
		Фактичні обставини, встановлені судами
		19 січня 2000 року Придніпровським районним судом м. Черкаси видано виконавчий лист №2-4234 про стягнення з ОСОБА_2 на користь            ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 27 грудня 1999 року і до його повноліття. На зворотній сторінці виконавчого листа зазначена дата народження дитини, на утримання якої присуджено аліменти - 05 жовтня 1998 року.
		12 вересня 2014 року старшим державним виконавцем Центрального               ВДВС Черкаського МУЮ при примусового виконанні виконавчого листа, виданого 04 січня 2000 року про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь стягувача ОСОБА_1 накладено арешт та заборону відчуження на 1/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 
		04 жовтня 2016 року державним виконавцем Центрального відділу ДВС                м. Черкаси прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження. Згідно вказаної постанови закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-4234, виданого 04 січня 2000 року про стягнення аліментів з ОСОБА_2 , у зв`язку з закінченням передбаченого законом строку для даного виду стягнення, на підставі пункту 6 частини першої 1 статті 49, статті 50 Закону України «Про виконавче провадження».
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду оскаржуються виключно в частині відмови у задоволенні вимог скарги про визнання незаконною бездіяльність державних виконавців щодо вчинення виконавчих дій, спрямованих на реальне виконання виконавчого листа, у зв`язку з чим, Верховний Суд переглядає оскаржувані судові рішення у касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у цій частині та в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі. 
		Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Звертаючись зі скаргою в частині визнання незаконною бездіяльність державних виконавців ЦВ ДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області, в частині нездійснення ними усієї сукупності виконавчих дій спрямованих на реальне виконання виконавчого листа, виданого 04 січня 2000 року, про стягнення аліментів, вказувала, що у боржника було наявне нерухоме майно, однак державним виконавцем не вчинено жодних дій для його реалізації з метою виконання рішення суду.
		Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі в редакції, чинній до 05 жовтня 2016 року, Закон від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 11 Закону 
		№ 606-XIV державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
		Статтею 32 Закону № 606-XIV передбачено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні;                   4) інші заходи, передбачені рішенням.
		Права державного виконавця у процесі здійснення виконавчого провадження визначені у частині третій статті 11 Закону № 606-XIV.
		Оспорюючи бездіяльність державного виконавця у виконавчому провадженні заявник посилалася на порушення черговості задоволення вимог стягувача, оскільки непроведення дій для реалізації майна боржника ОСОБА_2 (право власності на 1/3 частину квартири) з метою погашення заборгованості зі сплати аліментів на користь ОСОБА_1 та подальша передача зазначеного майна в рахунок погашення боргу перед ОСОБА_5 , позбавили її можливості отримати погашення боргу по аліментам за рахунок реалізації або передачі у власність майна боржника. 
		Проте, у справі, яка переглядається, установлено, що вказане нерухоме майно (1/3 частина квартири) передано в рахунок погашення боргу            ОСОБА_5 13 лютого 2017 року, тобто після закінчення виконавчого провадження про стягнення аліментів на користь заявника, а отже державним виконавцем не порушено черговості задоволення вимог стягувачів передбаченої Законом України «Про виконавче провадження».
		При цьому, під час розгляду справи ОСОБА_1 не довела факту протиправної бездіяльності державного виконавця під час примусового виконання судового рішення про стягнення аліментів, порушення її прав як стягувача такою бездіяльністю та наявність у виконавця безумовного обов`язку вчинити виконавчі дії саме на реалізацію належної боржнику 1/3 частини квартири в рахунок погашення заборгованості по аліментам, з урахуванням того, що у разі наявності заборгованості, яка виникла на момент закінчення встановленого строку для стягнення аліментів, її стягнення проводиться у загальному порядку, визначеному Законом, і така заборгованість стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття.
		У цій справі, права стягувача захищено шляхом скасування постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження і остання не позбавлена можливості на стягнення наявної заборгованості по аліментам, яка утворилась станом на момент повноліття дитини, на загальних підставах, незалежно від досягнення дитиною повноліття. 
		Колегія суддів не приймає до уваги посилання заявника у касаційній скарзі на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №390/1573/18 (провадження №61-11749св19), оскільки висновки у зазначеній справі, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є відмінними у порівнянні зі справою, яка переглядається, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично - доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. При цьому, у справі №390/1573/18, суд застосував до спірних правовідносин та керувався нормами Закону України «Про виконавче провадження»                    від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року, на відміну від справи, яка переглядається, тобто має місце різне матеріально правове регулювання спірних правовідносин.  
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанції. 
		ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ        
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів в оскаржуваній частині не спростовують.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ :
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 березня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 25 червня 2020 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                     В. С. Висоцька
		 
		      А. І. Грушицький
		 
		      І. В. Литвиненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...